Виховання та суспільство: взаємовплив та взаємозалежність в просвітницькій філософській думці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховання та суспільство: взаємовплив та взаємозалежність в просвітницькій філософській думці

В.Н. Ханчич

виховання французький просвітник гельвецій

До середини ХVIII століття відбувся потужний сплеск суспільної думки у Франції, відомий як французьке Просвітництво. Цей рух склався під значним впливом англійського Просвітництва і послугував ідейною основою для французької революції ХVIII століття.

Століття французького Просвітництва представлене такими видатними філософами, як П. Гольбах, К. -А. Гельвецій, Д. Дідро, Е. Кондильяк, Ш. -Л. Монтеск'є, Ф. Вольтер, Ж. -Ж. Руссо. Усі вони боролися за знищення класових привілеїв, рівність громадян перед законом, свободу совісті й установлення конституційного правління. Спільним для них виявилось і питання про роль виховання й освіти у формуванні людини, а отже, і суспільства.

Філософське осмислення особливостей виховання XVI XVIH століття є досить актуальним з тієї причини, що зміни які відбулися в цей період мали дуже великий вплив на історію розвитку і формування сучасної педагогіки. В цей період з'являється дуже багато нових філософських бачень на проблему виховання. Оскільки, в цілому проблема виховання та його осмислення в період Просвітництва є надто широкою для однієї статті, тому в запропонованій статті ми вирішили дослідити філософські погляди представників лише французького Просвітництва, а саме П. Гольбаха, Е. Кондільяка, М. -Ф. Вольтера, К. Гельвеція та Д. Дідро.

Метою даної статті є здійснення теоретичного аналізу основних положень виховання французьких просвітників крізь призму їхнього розуміння взаємозалежності виховання та суспільства.

Проблеми виховання та розвитку суспільства завжди є актуальними для дослідників. Теоретичному дослідженню філософської спадщини названих мислителів присвячуються роботи Акімової А. А., Момджян X. Н., Сіліна М. А., Сиволап І. І., Кочарян М. Т. та інших. Вагомий внесок в розгляд цього питання зробив Кузнєцов В. М., він намагався виявити суттєві риси філософії французького Просвітництва, зрозуміти чому провідні філософи цієї епохи звертались саме до вибраних філософських проблем. Великого значення в дослідженні проблеми виховання в філософії Просвітництва набуває аналіз робіт Нарського І. С., Богуславського В. М., Длугач Т. Б. Дослідження філософії Просвітництва у вітчизняній історико філософській науці здійснено в працях Косенко Н. Є., Матвієнко Ф. П. (у контексті онтологічних, гносеологічних та соціально-політичних питань), Ваховського Л. Ц. (у контексті проблеми виховання), Чухим Н. Д. (з погляду на теорію статевого диморфізму).

Почнемо наше дослідження з видатного французького філософа К. Гельвеція. Свою задачу К. Гельвецій бачив в підготовці принципів виховання, бо вважав, що суспільний добробут залежить від законів при яких люди живуть і від виховання яке вони отримують. На його думку зміна суспільства можлива через виховання, тому К. Гельвецій пристрасно захищає суспільне виховання і освіту. Так він писав, що неуцтво не тільки призводить народи до млявості, але й гасить в них навіть почуття людяності. Якщо знищити неуцтво, то знищені будуть усі зародки морального зла.

К. Гельвецій говорить, що людина отримує два виховання: дитяче виховання його дають учителі та юнацьке виховання його дає форма врядування і звичаї нації. Ці два види виховання не мають суперечити одне одному. В іншому випадку, яке б гарне дитяче виховання людина б не отримала, воно буде марне, а іноді навіть безумне. Не можна полишати виховання громадян на дві влади, які мають різні інтереси, бо вони завжди навчатимуть двох різних моралей (наприклад влада й церква). К. Гельвецій вважав, що чим довершеніше виховання, тим щасливіші народи. К. Гельвецій пропонує впровадити різні типи шкіл. Він вважає, що безглуздо давати однакову освіту різним людям, які надалі матимуть різні посади.

К. Гельвецій в своїй книзі «Про людину, її розумові здібності та її виховання» пише: «Всі релігії хибні, крім релігії християнської; але я не плутаю її з папізмом» [1]. «Мораль, заснована на правдивих принципах, то єдина правдива релігія» [2].

Найкраща форма державного управління, на думку К. Гельвеція, це коли поєднується управління з мораллю за їхньою головною метою щастя більшості громадян. Від законодавства, від того які закони приймаються в державі залежить благополуччя, моральні якості народу. Треба тільки встановити добрі закони, і вони природно скеровуватимуть громадян до загального добра [3]. Головним етичним принципом, К. Гельвецій вважав, принцип суспільної користі. Та суспільний добробут, як і принцип суспільної користі не був самоціллю, а був важливою умовою забезпечення особистого щастя, особистого благополуччя.

К. Гєльвєцій у праці «Про людину, її розумові здібності та її виховання» дає пояснення відмінності між жінками та чоловіками. Посилаючись на приклади відомих жінок у різних сферах життя, він доводить, що за природою вони не гірші, ніж чоловіки, і якщо жінки взагалі мають нижчий статус, то це тому, що вони отримують набагато гіршу освіту. Жінки і чоловіки, на його думку, відрізняються один від одного своєю реорганізацією, але це не означає, що ця відмінність є причиною більш низького розумового рівня жінок. К. Гельвецій бачив причину відсталості жінок у тому суспільному становищі, яке вони займають. Змінити становище жінки може правильне і добре організоване виховання. В одному з листів ШуваловуК. Гельвецій пише: «Щоб виховати видатних людей, необхідно заохочувати вільну думку і не давати можливості марновірству і богослов'ю підрізати духу крила» [4].

Наступний представник Просвітництва Дені Дідро (1713-1784) один із відомих французьких філософів. В своєму творі «Філософські думки» він виголошував віротерпимість і признавав рівність всіх релігій перед обличчям «природної релігії», під якою Д. Дідро розумів таку релігію, яка має раціональний доказ буття бога, а також право на сумнів в його існуванні. Він вважав, невіру першим кроком до філософії. За Дідро, в природному стані кожна людина досить добре розрізняє добро і зло і намагається поводитись згідно свого розуміння цього, тобто старається не робити іншому того, чого не бажає собі. Д. Дідро дає такі поняття добра і зла: добро

це прагнення насолоди без утискання інтересів інших людей, зло це коли тебе позбавляють можливості виконати свої бажання чи коли ти сам намагаєшся відібрати таку можливість у інших. На думку Д. Дідро, природа робить людину доброю та моральною, але є люди зіпсовані своїм поганим вихованням і вони роблять вигляд наче не розуміють різниці між добром та злом, але в душі вони ясно усвідомлюють її. Над школами не повинно бути, на його думку, опіки духовенства. Навчання у початкових школах треба зробити обов'язковим і безплатним для дітей усіх верств населення, а це може зробити тільки суспільство, тобто безпосередньо влада. Для відбору вчителів Дідро радив оголошувати конкурси. Вимагав доброго матеріального забезпечення учительства. Серед необхідних учителю якостей називав глибоке знання предмета, добра і чутлива душа.

Д. Дідро висловлює в своїх творах думку про те, що природа людини має соціальний характер, тому не існує абстрактних природних ідеалів. В своєму творі «Черниця» Д. Дідро чітко висловлює думку про те, що «людина народжується для того, щоб жити в суспільстві». Він говорить, що для самотності людині потрібно більше душевної витривалості аніж для злиднів, що самотність спотворює людину [5].

Суспільство Д. Дідро розглядає з точки зору теорії суспільного договору, як деякий гарант інтересів індивіда і визначає його як сукупність одиничних воль і бажань. Об'єднуючись, люди добровільно відмовляються від частини своїх посягань і тим самим вільно обмежують себе заради уникнення взаємних сутичок. Він приходить до висновку, що існують не тільки природні але й чисто соціальні задоволення і страждання, які приносять нам захоплення чи відчай і не мають ніяких фізичних наслідків. На відміну від П. Гольбаха та К. Гельвеція, які розглядали суспільство з позиції механічного детермінізму як сукупність атомарних однорідних одиниць, у Д. Дідро індивід розглядався як «людина взагалі» в усередненій формі. Психологічна інтерпретація Д. Дідро передбачала інше розуміння людини. Психологічний нахил дозволив зробити акцент на індивідуальних рисах, розглядаючи кожну людину як неповторну особистість. Як зазначає Д. Лукач, і з цими висновками важко не погодитись, завдяки цьому Д. Дідро зміг показати протиріччя тодішнього суспільства як протиріччя індивіда, що перебуває одночасно і суспільною істотою і егоїстом [6]. Для того щоб зрозуміти суспільний інтерес людині також потрібно стати освіченою, вихованою так, щоб вона могла відмовитись від особистого інтересу заради суспільного, чи хоча б розумно поєднувати їх.

Інший французький філософ Е. Кондільяк за час своєї педагогічної роботи написав працю «Курс занять з навчання принца Пармського». Ця праця мала шістнадцять томів і містила матеріали з питань мовознавства, літературної майстерності, «мистецтва розмірковувати», «мистецтва мислення», з історії філософії [7]. Богуславський пише, що всупереч широко розповсюдженій думці, про те, що «Кондільяк не розглядав питання про роль природних здібностей в навчанні та вихованні», він цілком погоджувався з думкою Ламетрі про те, що відмінності між людьми в розумовому відношенні детерміновані відмінностями тілесної організації окремих осіб і відмінностями в умовах їх життя. Хоч і велике значення філософ надає природі людини та навколишньому середовищу, все ж, він не вважає, що всі особливості духовного світу людини визначаються тільки двома цими факторами. Тезис про первинну важливість спілкування для формування й розвитку специфічної для людей психіки також присутній в його роботах. Е. Кондільяк висловлює думку, що людська свідомість виникає тільки в спілкуванні між людьми, тільки в суспільстві, а зміст свідомості окремого суспільства залежить від умов, в яких це суспільство живе. Змінюються умови, змінюється й суспільство [8]. В трактуванні сутності моральності і її походження Е. Кондільяк розділяє погляди більшості «філософів». Розмірковуючи над своїми потребами і інтересами, говорить він що, люди рано чи пізно починають розуміти, що їм необхідно допомагати один одному, а також притримуватися деяких правил поведінки, дотримання яких необхідно в їхніх інтересах, для їх спільного благополуччя. Е. Кондільяк стверджує, що «доброчинність полягає в звичці чинити добре, тоді як порок полягає в звичці чинити погано» [9].

Засобом, яким можна вирішити всі політичні, соціальні, етичні та інші проблеми, через які страждають люди, Е. Кондільяк вважає просвіту, що спростовує забобони і озброює людей знаннями.

Франсуа Марі Аруе (Вольтер) однин з найбільш відомих діячів французького Просвітництва. На першому плані для нього стояли такі питання моралі, як призначення людини в світі і її обов'язки перед суспільством, яким чином досягається гармонія між намаганням людини задовольнити свої природні бажання і необхідністю створення загальних норм поведінки, як має діяти людина в світі, щоб і сама і інші члени суспільства мали можливість бути щасливими. На відміну від більшості французьких філософів 18 століття, М. -Ф. Вольтер був деїстом. Він визнавав існування Бога як великого творця системи світобудови, але втримувався від приєднання до якогось релігійного напряму, оскільки вважав їх глибоко суперечливими й марними. У «Філософському словнику» він писав: «. Релігії воюють одна з одною, а внутрішньо релігійні секти запекло нападають одна на одну. Мусульмани, обвинувачуючи в марновірстві всі християнські товариства, самі в ньому обвинувачуються. кожна секта вважає, що правда на її боці. Вирішення, швидше за все, буде за силою, і треба лише чекати, поки розум з'явиться в достатній кількості голів, які зуміють приборкати силу» [10]. А до цього часу єдиним засобом уникнути розбіжностей і біди він проголосив терпимість. Звідси природне право людини сповідувати свою релігію, при цьому поважаючи релігії інших народів.

М. -Ф. Вольтер цінував людське життя як великий дар природи, підкреслював його короткочасність. Тема морального зла війни неодноразово піднімається в багатьох його творах. Він вважав, що безглуздо марнувати людські життя і ніякі війни не варті цих жертв. Так в статті «Людина» він пише, що потрібно двадцять років щоб привести людину в такий стан коли починає проявляться зрілість розуму, знадобилося тридцять століть щоб трішки дізнатись про її будову, потрібна вічність щоб щось дізнатись про її душу, і досить однієї миті щоб її вбити.

М. -Ф. Вольтер підтримував видання «Енциклопедії», бо вважав, що вона може стати осередком наукового знання. Для нього було важливо щоб люди удосконалювали інтелект, і не тільки свій. Він вважав, що інтерес до літератури, науки, мистецтв, потрібно підтримувати всіма силами і на рівні держави також. На його думку молоде покоління перш за все потрібно ознайомити з громадянськими правами і обов'язками. Підтримуючи систему коледжів, що запропонував Робер, М. -Ф. Вольтер підкреслював, що цей план є послугою батьківщині. Він сподівався, що це допоможе сформуватись новим геніям.

Відкидаючи ідею про вирішальну роль бога в житті людини, М. -Ф. Вольтер робить висновок, що виховання людини справа не духовенства, а суспільства і сім'ї. Не визнаючи мораль засновану на релігії, що позиціонувалась як вроджена, М. -Ф. Вольтер створює свою концепцію моральності. За нею моральні принципи не надаються богом, а отримуються людьми із досвіду, так само як і знання. Особистий інтерес, що знаходиться в основі моралі отриманої із досвіду, на думку Вольтера, не суперечить суспільному. Заперечуючи мораль як не змінне поняття, М. -Ф. Вольтер вказує на її відносний характер і підкреслює, що вона визначається суспільними інтересами. Тому він вимагає щоб виховання розвивало у свідомості людей моральне почуття обов'язку по відношенню до суспільства. За допомогою виховання можна створювати людей, які чітко усвідомлюють свої суспільні права і обов'язки. В цьому, на його думку, велику роль мають відігравати уряди і перш за все правитель, який має виступати в ролі батька великої сім'ї, тому й сам має бути досить освіченим, щоб бути прикладом своїм підлеглим.

Він відстоював рівність жінки і в сім'ї, вимагаючи для неї незалежності почуттів і вчинків («Китайська сирота», «Виховання дівчат»). Так він говорив, що жінка повинна сама будувати своє життя, вибирати собі ремесло, створювати сім'ю. В вихованні жінок, на думку М. -Ф. Вольтера, як і чоловіків, потрібно обмежити вплив церкви. Він наголошував, що дівчат потрібно виховувати під наглядом матері. Під її керівництвом вони мають навчитись бути корисними. Так він пише, що жінка, яка кормить двох дітей і яка пряде, приносить батьківщині більше користі ніж всі монастирі разом. Однак, М. -Ф. Вольтер говорить, що вчитись і розвивати свій розум мають лише багаті жінки, як і чоловіки. Якщо людина бідна вона має оволодіти якимось ремеслом і для неї цього досить.

На думку М. -Ф. Вольтера реформами просвітництва мають займатись ті хто знає коли ці реформи потрібно проводити. До них він відносив багатих громадян, філософів, вчених. М. -Ф. Вольтер закликав виховувати терпимість у бідної частини населення, а шкільна і вища освіта мають бути лише в заможних. Заслуга М. -Ф. Вольтера полягала й у створенні особливого розуміння історії як прогресу розуму, що веде до соціального благополуччя. Він вважав, що «люди поступово просвіщаються картиною своїх нещасть і дурості й згодом приходять до виправлення своїх понять, люди вчаться думати» [11]. При цьому рушійним фактором історії М. -Ф. Вольтер визнавав боротьбу думок, на яких ґрунтуються дії людей і які можуть змінюватися завдяки освіті.

Вольтер вважав, що за допомогою театру можна втілити ідеал людини, навіяти великі ідеї свободи, суспільного обов'язку, викликати ненависть до несправедливості. Концепція виховання М. -Ф. Вольтера була направлена на формування особистісно-суспільної самосвідомості. За Вольтером, щоб щось змінити потрібно захотіти, а хотіти значить могти: людина вільна тоді, коли вона може те, що хоче.

Слід згадати ще про одного представника французького Просвітництва Поля Гольбаха. В своїх працях він показує, як релігія псує моральність, викривляє природний, розумовий початок в людських відносинах. Викриття істинної суті релігійної моралі П. Гольбах розглядає як необхідну складову створення нової «природної моралі». Рішуче виступає він проти богословських стверджень, що норми моралі, принципи моралі мають божественний початок. Релігія та церква, вважає філософ, говорячи про любов до людей насправді нав'язують ненависть до людей, аморальність, корисливість та хижацтво.

П. Гольбах вважав, що існує лише одна наука дійсно цікава для людей це мораль. Всі інші науки є лише допоміжними і в ній знаходять свою ціль. П. Гольбах визначає мораль як науку про обов'язки людини, що живе в суспільстві. Та ці обов'язки, що диктує сама людська природа, зовсім несумісні з вимогами релігії, яка завжди порушує принципи природної моралі, тому що сама вона суперечить істинній людській природі. Людська мораль має об'єднувати людей, тоді як релігія їх роз'єднує.

Природно, на думку П. Гольбаха, людині жити в суспільстві, бути доброчинним і узгоджувати свої особистісні інтереси з суспільними. Так як, за П. Гольбахом, ціль суспільства це самозбереження і досягнення благополуччя і щастя як для себе, так і для кожного з його членів. Звідси витікає обов'язок всіх людей допомагати один одному для досягнення загального щастя, збереження і підтримки створеного ними суспільства.

П. Гольбах вважає, що «моральний обов'язок це необхідність для будь якої людини виконувати зобов'язання, від яких, як засвідчує життєвий досвід і розум, залежить її щастя, оскільки вона живе спільно з іншими людьми» [12]. Принципи цієї «всезагальної моралі» наступні: всі люблять себе, всі бажають свого щастя; всі хочуть того, що їм здається бажаним, і уникають того, що їм здається шкідливим; всі здатні довіряти досвіду, роздумам і, в більшій чи меншій мірі, розуму. Таким чином, всі здатні пізнати ціну доброчинності і шкідливості пороку. На цих принципах і має будуватись вся поведінка людей в суспільстві. Доброчинність це перетворене в звичку постійне прагнення робити тільки те, що приносить користь людям, спільно з якими ми живемо. Істинні правила моралі мають бути зрозумілими, простими і обов'язковими для всіх людей. За Гольбахом, «мотивами, на яких будується мораль природи, є очевидні інтереси будь-якої людини, будь-якого суспільства і всього людства у всі часи, у всіх країнах і при всіх обставинах» [13].

Вважаючи моральні ідеї людей результатом їх досвіду чи розуму, результатом їх взаємовідносин в суспільстві, П. Гольбах робить висновок про важливу роль середовища в формуванні інтелектуального і морального складу громадян. Яке соціальне середовище, така й людина, її ідеї, її норми поведінки. Ідеї, в якості знання чи омани висловлені кимось, потрапляють в мозок іншої людини, яка є об'єктом виховання, спричиняють в цьому матеріальному, тілесному органі різні фізичні модифікації. Ці модифікації зумовлюють відповідні дії. Дурні ідеї, таким чином, призводять до поганих наслідків, а істинні ідеї забезпечують людям щастя, узгоджуючи їх вчинки з незмінними і вічними законами природи. Тому, робить висновок П. Гольбах, все діло в тому, щоб навчити людей розумінню природи, навчати їх. Він вважав, що ключ до щастя й доброчинності знаходиться в храмі знання. П. Гольбах пише, «Щоб виховати громадян, необхідно відчищати і облагороджувати їхні уявлення; невігластво і забобони завжди будуть створювати тільки людей з вадами»[14]. Не природа, а соціальне середовище робить людину доброю чи злою. Звідси висновок: щоб мати доброчинних людей, треба певним чином змінити соціальне середовище.

П. Гольбах вважав, що обов'язком батьків є виховувати своїх дітей, формувати з них корисних членів суспільства, в якому вони мають жити. Це, на його думку, потрібно зміцнювати здоров'я і фізичні сили дітей, розвивати їх розум, вчити розуміти навколишні явища і відрізняти те, що їм корисно, від того, що може нанести шкоду. Також, батьки мають прищеплювати їм обов'язки і вказувати на засоби досягнення щастя, збуджувати в них любов до дійсно корисного та прищеплювати звичку робити добро.

Як зазначає Чухим Н. Д., суттєве застосування теорії Просвітництва щодо важливості оточення та освіти жінок можна знайти у праці П. Гольбаха «Соціальна система» (у розділі «Жінка») : «Спосіб виховання жінок у всіх країнах існує для того, щоб зробити їх істотами, які зберігають легковажність, мінливість, вередливість і дитячий нерозвинений розум все своє життя» [15]. П. Гольбах доводить, що відмова сучасного європейського суспільства дати жінкам належну освіту є прикладом того гноблення, якого жінки завжди зазнавали.

П. Гольбах вважав, що законодавство це мистецтво стримувати небезпечні пристрасті і збуджувати ті, які можуть бути корисні суспільству. Він робить висновок, що «основою моралі є природа людей, їх потреби та інтереси, яке б положення не займала б людина в суспільстві, вона не може бути щасливою, якщо вона аморальна,. бути моральним і доброчинним в інтересах будь якої людини» [16]. П. Гольбах вважає, що виховання та освіта є найкращими засобами для суспільства, які діють непомітно, не зупиняючи й не порушуючи його розвиток а допомагають позбутися всього того, що чинить йому шкоду. За допомогою виховання та освіти влада може навіювати народу відчуття і погляди необхідні для розвитку їх здібностей та доброчинності. В ранньому віці, на думку П. Гольбаха, людина найкраще здатна сприймати цей вплив, тому для влади важливо з юності формувати з громадян своїх майбутніх помічників. Необхідно прищеплювати молодим людям знання їх природних обов'язків, розуміння справедливості, відчуття суспільності, чи любов до суспільства, вірність батьківщині, повагу до доброчинності і намагання бути корисним. З іншого ж боку П. Гольбах вказує на те, що саме політика має формувати моральність народів, вона має виховувати в них схильності, необхідні для підтримання в них життя і безпеки, для процвітання країни. Як він пише, «влада виховує розум громадян, забезпечуючи їм освіту і знання, необхідні для того, щоб вони були підтримкою державі» [17]. П. Гольбах вказує на те, що якщо велике мистецтво політики полягає в тому, щоб здійснювати турботу про задоволення потреб суспільства, то тільки виховання може бути школою, спроможною сформувати таких громадян, якими бажала б їх бачити політика. В залежності від умов життя суспільства, виховання може звертати увагу молодих громадян на різні сфери діяльності. Так П. Гольбах наголошував на тому, що потрібно надавати людям можливість досягати успіху в житті різними шляхами. П. Говорив, що кожен має з юності обирати шлях який йому належить і якому він надає перевагу. Суспільство має надавати людині впевненості, що за допомогою працелюбності, чесності, порядності вона одного дня досягне своєї цілі. При цьому виховання і навчання різним професіям і різному ремеслі має суттєво відрізнятися. Але всіх потрібно навчати служить своїй батьківщині, хоч кожен має робити це по-своєму.

Як бачимо, представники французького Просвітництва, роботи яких ми досліджували, чітко розуміли взаємозалежність суспільства і виховання. В своїх творах вони відзначали важливість впливу виховання на розвиток суспільства і неможливість розвитку виховання без допомоги та бажання суспільства, зокрема його представників, тобто влади. Французькі філософи вважали, що безпосереднім вихованням людини як громадянина і особистості мають займатись держава та сім'я. Виховання, яке на той час надавало духовенство, більшість з них вважало марним і навіть шкідливим. Французьке Просвітництво, на наш погляд, було дуже важливим періодом з точки зору історичного розвитку теорії виховання, та суспільного розвитку.

Література

1. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання / пер. з франц. В. Підмогильного. К., 1994. С. 51.

2. Там само. С. 55.

3. Там само. С. 324.

4. Силин М. А. Клод АдрианГельвеций выдающийся французский философ-материалист XVIII века. М., 1958. С. 132.

5. Дідро Д. Жак-фаталіст / пер. з фр. В. Підмогильного; перед. і прим. Н. Є. Косенко. Харків, 2008. С. 112.

6. Длугач Т. Б. ДениДидро. 2-е изд., дораб. М., 1986. С. 76.

7. Кондильяк Э. Б. Сочинения: в 3 т. / общ. ред., вступ. статья и примеч. В. М. Богуславского. М., 1980. Т. 1. С. 10.

8. Там же. С. 21.

9. Кондильяк Э. Б. Об искусстверассуждения // Кондильяк Э. Б. Сочинения: в 3 т. / общ. ред., вступ. статья и примеч. В. М. Богуславского. М., 1983. Т. 3. С. 209.

Вольтер. Философский словарь // Вольтер. Философские сочинения. М., 1996. С. 74.

11. Там же. С. 42.

12. Гольбах П. А. Основы всеобщей морали, или катехизис природы // Гольбах П. А. Избранные произведения: в 2 т. М., 1963. Т. 2. С. 23.

13. Гольбах П. А. Система природы, или О законах мира физического и мира духовного // Гольбах П. А. Избранные произведения: в 2 т. М., 1963. Т. 1. С. 681.

14. Гольбах П. А. Естественная политика, или беседы об истинных принципах управления // Гольбах П. А. Избранные произведения: в 2 т. М., 1963. Т. 2. С. 397.

15. Чухим Н. Д. Теорії статевого диморфізму у філософії Просвітництва // Філософська думка. 2001. № 1. С. 27.

16. Гольбах П. А. Основы всеобщей морали, или катехизис природы // Гольбах П. А. Избранные произведения: в 2 т. М., 1963. Т. 2. С. 82.

17. Гольбах П. А. Естественная политика, или беседы об истинных принципах управления // Гольбах П. А. Избранные произведения: в 2 т. М., 1963. Т. 2. С. 398.

Размещено на Allbest.ru