Відображення понять "сутність" та "існування" в українському перекладі "Суми теології" Томи з Аквіну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відображення понять «сутність» та «існування» в українському перекладі «Суми теології» Томи з Аквіну

Содомора П.А.

В часі праці над першим українським перекладом «Суми теології» Томи з Аквіну виникло багато питань, пов'язаних з відтворенням латинських термінів українською мовою. Справа в тому, що семантичне наповнення латинських термінів та більшості українських відповідників різниться. Важко вдатися також до сторонньої допомоги, оскільки в україномовній філософії та лінгвістиці повністю відсутні праці, що досліджують схоластичну філософську думку. У зв'язку з цим виникає необхідність вдаватися до іноземних джерел, що певним чином вносить ясність у вирішення деяких питань. Одним із таких питань є поняття буття та терміни, що з ним пов'язані. Визначивши семантичне наповнення термінів Томи, легше прийняти якийсь український відповідник для його відтворення. Завдання віднайдення адекватного відповідника й ставимо у цій статті.

Буття як перше пізнаване (ens ut primum cognitum) належить до перших понять, що складають концепцію світосприйняття Томи. Французька школа неотомізму, якщо можна так висловитися, а саме Жильсон (1884-1978) та Маритен (1882-1973) вважала, що доктрина esse була основною у метафізиці Томи. Це питання знайшло своє продовження у новітніх філософів, зокрема у Гайдеґеровому «Seinsfrage», а також у понятті Першості у Пірса (1839-1914). Слід сказати, що поняття «ens ut primum cognitum» (буття як перше пізнаване) не ототожнюється із поняттям «ens reale sensibile (реальне відчуттєве буття). Буття як перше пізнаване є першим усвідомленням людського розуміння, у якому вміщається усе, що є можливим для пізнання через досвід, включаючи існування Бога.

Два основні терміни, які Тома використовує у доктрині буття - це «ens», тобто «суще» чи «існуюче», і другий - «esse», тобто «буття». Різниця між термінами ens - esse засновується насамперед на граматичній формі кожного терміна зокрема. Перший термін, оскільки є дієприкметником, означає те, що наділене буттям - «quasi habens esse» [1,с.159]. У цьому контексті буття не зводиться до людського мислення. Однак ніщо не пізнається без участі мислення, і тому це буття також не зводиться лише до відчуттєвих речей. Тут буття має семіотичні ознаки [2,с.341], адже воно пізнається лише за допомогою мислення, що притаманне розумному буттю, тобто людині. Буття є визначальним і для пізнаваного, і для пізнаючого, тобто і для предмета (obiectiim), і для підмета (subiectum).

Тісно пов'язана із доктриною буття доктрина аналогії. Тома часто говорить, що про буття «мовиться аналогічно» (dicitur analogice), тобто використовує грецький термін, хоча Аристотель у подібному контексті цього терміна не використовує, а натомість говорить, що про буття « мовиться різнопланово» (pleonachos Iegestliai). Тут натрапляємо на несумісність між латинською та грецькою термінологією: у грецькій мові та філософії термін «аналогія» стосується лише математики, а в латинській мові, починаючи від Томи, він уже значно розширив своє значення на фізичні стосунки аж до стосунків між наслідком та причиною. Термін «аналогія» у Томи не стосується ens rationis, тобто уявного буття, а прикладається до ens reale, тобто реального фізичного буття.

Загалом, доктрина аналогії доволі обширна у Томи, і насамперед її помічаємо тоді, коли філософ говорить про імена Бога, які йому надаються за аналогією до створінь. Навіть тоді, коли Тома говорить про аналогічні імена, він не має на увазі те значення терміна, у якому його використовує Аристотель. Тобто, між «аналогією» Аристотеля та «аналогією» Томи немає чіткого стосунку [3,с.33]. Властиво, цей термін має значення, подібне до терміна «aequivocus», тобто «різнозначний», який означає поняття, що мають різне, однак співвіднесене значення, як-от світло сонця та світло слави, на противагу до «univocus», тобто «однозначний», як-от два людські буття.

Доволі докладно теорію аналогії розвинув дещо пізніше Томазо Каєтан (1469-1534) [2,с. 327]. Коли слова мають співвіднесене значення, що стосується певної сутністєвої ознаки, Каєтан називає це «аналогією власної пропорційності». Так, термін «буття» мовиться як і про жабу, так і про людину. Іншою стороною пропорційності є нижчий рівень аналогії, і тут маємо справу із поняттям «аналогії нерівності»: жаба та людина займають різні ступені чи рівні буття, то хоча про них і говориться, як про тварин, все ж вони співвідносяться як нижче та вище, тобто не є рівними буттями. Тому й «тварина» у цьому випадку не є однозначним (univocus) терміном, а є терміном різнозначним (aequivocus), чи аналогічним за нерівністю. Тобто, різнозначний термін (aequivocus) є, по суті, аналогічним терміном за аналогією нерівності, тоді як однозначний термін (univocus) є аналогічним за аналогією пропорційності.

Тому й про буття може говоритися у різний спосіб, чи різнопланово, за Аристотелем - pleonachos legesthai, оскільки згідно із нашим досвідом існує багато різних видів буття. У пізніших неотомістичних колах дискусія щодо аналогії дещо відійшла від того, як її представляв Тома: доктрина аналогії у Томи і доктрина аналогії у Каєтана не є однією і тією ж доктриною, оскільки Каєтан приймав ці два слова (aequivocus, univocus) як позначення одного явища, а насправді грецька та латинська аналогія позначали різні поняття, як бачимо із попереднього [2,с.329]. Відповідно до концепта аналогії Каєган звів буття до сутністєвого (essentialisatum) чи формалістичного буття. У цьому й полягає різниця між сприйняттям буття Томи та Каєтана.

Для Томи буття є терміном, що позначає початок видово-специфічного людського досвіду. Першим поділом буття, тобто першим зіставленням (контрастом), що подається у нашому світі, є зіставлення у межах існування реального буття, що існує незалежно від розуму (ens reale), та небуття (non ens). Небуття також визначається терміном ens rationis, тобто те буття, яке залежить від розуму людини [2,с.350]. Як бачимо із попереднього, у бутті існують аналогії, що виникають із досвіду та осмислення, однак саме ens reale не є аналогією, воно лише потребує аналогію для того, щоб перейти у людське розуміння, хоча й недосконало. Варто зазначити, що поняття небуття не збігається із поняттям «повного ніщо»: воно радше прирівнюється до поняття реального буття так, як небуття прирівнюється до того, що приймаємо за реальне буття. Концепт небуття існує лише у мисленні, тоді як концепт реального буття існує у мисленні та поза ним. Тобто, коли Тома говорить, що перше, що потрапляє у сприйняття мислення, це буття, то тут він має на увазі те, що існує як об'єктивно, так і суб'єктивно, тобто істотне буття - esse entitativum (до речі, Тома саме цього терміна не використовує), на противагу до того, що існує лише об'єктивно (esse rationis), чи також esse intentionale, яке, власне, є синонімом до esse immateriale, як його сприймає Пуансо та згодом Маритен. Якщо говорити про останній термін, то його значення у середньовічній філософії відрізняється від значення цього терміна у сучасній філософії [4,с.96]. Термін «intentionalitas», який запропонував Едмунд Гуссерль, вміщає свідомість, що спрямовується до свого предмета, водночас у Томи цей термін привносить форму іншого у вже існуючу форму. У сучасній філософії цей термін передбачає поняття знання, чого не було у середньовічному терміні [5,с. 104]. До того ж, «intentionalitas» Гуссерля наділена лише species expressa, тобто внутрішніми образами, які присутні всередині людського мислення, і вони у цьому понятті відокремлені від species impressa, від яких вони насправді залежать у своєму формуванні. Species impressa формуються зовнішнім фізичним оточенням, a species expressa формується власного діяльністю мислення у процесі сприйняття.

Esse intentionale, яке маємо у Томи, суттєво відрізняється від терміна «intentionalitas», який пропонує пізніша філософія, і насамперед Е. Гуссерль [6,с.28]: останній термін вмішає свідомість, що спрямовується до свого предмета, у той час як попередній термін у використанні Томи привносить щось інше у свідомість та оформлює її чи додає до неї іншу форму [5,с. 104]. Esse intentionale у розумінні Томи є корелятивним терміном до esse entativum, тобто «істотного» буття матеріальної підстави.

Вираз, який використовували філософи латинського періоду на позначення різних видів стосунку у залежності від того, чи він позначав стосунки між буттями, що залежать від розуму (ens rationis), та буттями, що від нього не залежать (ens reale), був, відповідно, «relatio secundum dici» та «relatio secundum esse», а згодом для позначення цих видів буття прийняли відповідні терміни - трансцендентний стосунок та онтологічний стосунок [2,с.427]. Виходячи із понять сучасної філософії, ens reale прирівнюється до зовнішнього світу, a ens rationis - до внутрішнього, тоді як для Томи ці два поняття, які є частинами буття як першого пізнаваного (ens ut primum cognitum), є однаково об'єктивними [6,с. 121]. Адже, каже Тома, починаємо сприймати завдяки відчуттям, і тут ens rationis включений у світ тих предметів, які сприймаємо, надаючи цим предметам такого характеру, яким вони не обов'язково наділені. Щодо цього Пуансо говорить, що Бог пізнає світ не так, як ми, оскільки він знає, що буття, які залежать від розуму, позбавлені того, чого вони не мають, як часто трапляється у нашому досвіді, коли наділяємо речі невластивими характеристиками. Саме тому судження Бога є досконалим, а наше - недосконалим.

Беручи до уваги різні ракурси буття, можна дещо систематизувати їх, розділивши на буття у чомусь, тобто суб'єктивне (підметове) буття, яке поділяється на буття у собі, що є підставовим буттям (substantia), та припадковим буттям (accidentia), і ці види буття виражаються трансцендентними стосунками, чи стосунками «secundum dici»; інший вид буття називається буттям стосовно чогось, чи стосунком, тобто супрасуб'єктивним буттям, яке поділяється на буття, що залежить від розуму, та буття, що від нього не залежить, і ці види буття виражаються онтологічними (чи буттєвими) стосунками, тобто стосунками «secundum esse» [6,с. 137].

Доктрина буття та інші доктрини, що пов'язані з нею, знайшли своє продовження в наступних філософських течіях. Загалом, доктрина дії буття у Томи (actus essendi) струнка і розвинена. Вона, можна сказати, прислужилася до створення течії екзистенціалізму, хоча й послідовники цієї течії ніколи не вважали себе прямими спадкоємцями Томи. Якщо говорити про модерних раціоналістів, то їх увагу привертало не-буття (ens rationis), а не esse, як його сприймав Тома. Гайдеґер та його прихильники спрямовували погляд радше на речі, що існують як пізнавані та відчуттєві, аніж на буття, відповідне до ens reale, що було у центрі уваги неотомістів. Слід звернути увагу на те, що саме ті аспекти буття, які наділені чимось більшим, аніж лише об'єктивним існуванням, складають порядок реального буття, і саме ці аспекти буття Аристотель поділяє схемою категорій, тобто буття у собі, чи підставовість (substantia), буття у чомусь (inesse), чи припадковість (accidentia). Інший вид буття є буття до чогось (adesse), чи стосунок (relatio). Тома говорить, що лише у тому, що стосується чогось (тобто у стосунках), віднаходиться, з одного боку, існування реальне, і з іншого, існування, що залежить від розуму (ST 1,28,1): «Te, що говориться про щось, позначає лише стосунок до чогось відповідно до певного поняття. Цей стосунок може бути й у самій природі речі, як, наприклад, деякі речі впорядковуються одна відносно іншої навзаєм, і мають взаємну схильність. Такі стосунки є речовими: як-от у важкого тіла є схильність до середини, і тому певний стосунок є у самому важкому щодо цієї середини».

Про різницю між поняттями буття, що залежить від мислення, та буття, гцо від нього не залежить, йдеться ще в Аристотеля та Боеція. Тома у коментарях до Боецієвого твору «De trinitate» зауважує, що Боецій представляє цю різницю як самоочевидну істину. Матеріальні підстави складаються з форми і матерії, і в цьому полягає їх сутність. Духовні ж підстави позбавлені матерії, однак вони мають спроможно відносне буття, як і матеріальні підстави. Щодо вирізнення того, як пізнаємо, чим що є, Аристотель розрізняє буття й підставу, і також розрізняє реальну та номінальну дефініцію, тобто те, що є річ у реальності, і те, що про неї говорить слово. Можна означити і таку річ, якої не існує, і тому перше питання, яке ставить Тома, - це те, чи річ існує, а уже потім, - чим вона є. Тобто, існує різниця між тим, ким є людина, і тим, що людина просто існує: тобто людина. Тома сприймає це як різницю між сутністю та буттям.

Як бачимо з наведеного матеріалу, до поняття « буття» дотичний цілий ряд термінів. Тому лише системний підхід до їх відтворення українською мовою допоможе зробити текст «Суми теології» зрозумілим для українського читача. He можна, з одного боку, вдаватися до використання в українському тексті транслітерованих латинських відповідників, з іншого боку, використання власне українських відповідників повинно бути достатньо аргументоване. Відповідники, пропоновані у тексті статті, на наш погляд, є оптимальними відповідниками згаданих термінів, хоча це питання й надалі залишається відкритим до широкої дискусії.

латинський тома буття

Список використаних джерел

1. Knasas J. Aquinas' Metaphysics and Descartes' Methodic Doubt / J. Knasas // Anerican Catholic Philosophical Quarterly, 1999. - 345 p.

2. Deely J. Four Ages of Understanding / J. Deely. - Toronto, 2001. - 1020 p.

3. McInemy M. R. Thomism in an Age of Renewal / M. Mclnerny. - London, 1996. - 207 p.

4. Aiscombe E. Collected Philosophical Papers / E. Anscombe. - Oxford, 1981. - 137 p.

5. Maritain J. The Sin of the Angel: an Essay on a Re-interpretation of Some Tliomistics Positions. - Westminster, 1959. - 106 p.

6. Deely J. Intentionality and Semiotics / J. Deely. - Chicago: LTniversity of Scranton Press, 2007.-240 p.

Размещено на Allbest.ru