Відповідальність як "друга свобода" особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідальність як "друга свобода" особистості

Івченко О.Г.

В умовах глобалізації значно зростає роль особистості в суспільстві. З огляду на це дедалі частіше постає проблема взаємозв'язку свободи і відповідальності людини перед суспільством. Свобода особистості обмежується інтересами суспільства. Адже кожна людина це індивід, бажання та інтереси якого не завжди збігаються із суспільними. Ta, попри це, під впливом суспільних законів він має чинити так, щоб не суперечити інтересам суспільства. особистість філософський свобода відповідальність

За логікою власного існування і характером діяльності, кожна людина занурена у вир історії. Буття її в цьому потоці неоднозначне, суперечливе. Людина одночасно і наділена свободою і зв'язана необхідністю. Відсутність свободи пов'язана з тим, що існує зовнішній світ, який диктує їй вибір форм і способів діяльності, їх послідовність. Адже завжди існують певні обмеження її діяльності рівень фізичних сил і розумових здібностей, технічних можливостей, характер громадського устрою. Людина невільна ще у тому сенсі, що існує так зване відчуження людини, яке виявляється та існує в різноманітних формах. Відчуження передбачає те, що продукти діяльності людини виходять з-під її контролю і перетворюються в зовнішню і непідвладну їй силу, а також втрату нею світу і його перетворення в нелюдський. Проблема відчуження є одвічною проблемою суспільства. В цьому контексті, свободу можна визначити, як самостійне керування людиною власного долею, вибір свого життєвого шляху. Вона передбачає не рабство, а розкутість людини, невимушеність її дій, звільнення від диктату зовнішніх сил і обставин, як природних так і соціальних. Вона постає і як можливість діяти відповідно до своїх інтересів і поглядів. Свобода це постійний вибір між добром і злом, між правдою і брехнею, моральністю і аморальністю. Тому, діючи згідно зі своєю волею, людина повинна поєднувати її з відповідальністю за свої вчинки і діяння. Адже часто вона не думає про те, які наслідки можуть випливати з її дій. І наслідком стає шкода іншим людям і природі. Тому поняття свободи треба обов'язково розглядати у взаємозв'язку із поняттям відповідальності.

Постметафізичний дискурс про свободу окреслює питання специфіки етико-онтологічного відношення суб'єктів до свого власного буття, а також і до всіх не антропних типів буття. Людина не лише усвідомлює, оцінює себе, але й конституює себе як етико-онтологічну цінність. Таке етико-онтологічне ставлення людини до власного буття мислителі постметафізичного дискурсу позначують словом «турбота» (Гайдеггер), «турбота про себе» (Фуко), а етику такого піклування людини про себе, зокрема практику вирізнення й культивування себе «практикою свободи», котра розглядається як най вище призначення людини, її покликання [11]. Важливими ознаками постмодерністської концепції свободи є: а) визнання безперечної цінності особистості; б) тільки особистість має право вирішувати вибір свого шляху між будь-якими полярними позиціями(моральними, соціальними, світоглядними, естетичними та ін.). Людина перестає бути суб'єктом свободи, коли забуває про цю турботу про себе, коли ставиться до свого буття лише прагматично або по консюмеристському, піклування про себе перекладає на плечі Іншого і звільнює себе від відповідальності.

Отже, свобода як духовна категорія тісно пов'язана з відповідальністю, бо Свобода то і є Відповідальність. В постметафізичному дискурсі свобода людини розглядається як етико-онтологічне, тобто відповідальне, ставлення до свого буття, інших не антропних типів буття.

Етику відповідальності започатковує М. Вебер [2], а в XX ст. на засадах онтології вона розробляється Г. Ионасом («Принцип відповідальності»). Сучасна німецька комунікативна філософія (Апель, Габермас) випрацьовує дискурсивно-консенсуальну концепцію відповідальності [4], в якій поєднуються деонтологічні й телеологічні аспекти етики, а в Україні, зокрема, ця тема ґрунтовно досліджується А. Ермоленко [7].

Етика відповідальності пов'язує відповідальність не лише з до три мал ням певних приписів, а й вимагає зважати на передбачувані наслідки діяльності. За переконанням Г. Ионаса вона є етикою майбутнього, а її обґрунтування здійснюється на засадах евристики страху, зокрема страху самознищення людства і всього живого. В Біблії наголошується, що «початок премудрості страх Господній, а заповідь «He вбивай!» є засадничою.

Саме буття на фоні перетворення в Ніщо мусить бути об'єктом людської відповідальності. Майбутнє невідоме, але для того, щоб воно було, нам потрібна етика відповідальності. В контексті глобальних викликів сучасності зростає роль особистої(персональної) відповідальності, яка включає в себе чинник усвідомлення індивідом відповідальності перед собою, колективом, суспільством, людством, Богом. Також відбувається перехід від персональної відповідальності до колективної відповідальності людства як глобального суб'єкта. Людина приречена бути відповідальною [6].

Свобода, як фундаментальна цінність людини, має узгоджуватися зі свободою інших людей. У протилежному випадку вона перетворюється в свавілля і анархію, в самодурство і насилля над іншими. А це так звана негативна свобода. Межами свободи є інтереси іншої людини, соціальних груп і людства в цілому, а також і природи як основи існування суспільства. Слід брати до уваги, що досягнення свободи має своєю передумовою також збіг інтересів особистості і суспільства. Поняття свободи має бути доповнене ідеєю регуляції діяльності людини. При цьому держава має регулювати діяльність людини не методами насилля і примусу, а за допомогою економічного механізму, політичних, ідеологічних засобів і строгого дотримання прав людини. Вона повинна гарантувати дотримання цих прав, визнаючи, що цінність людської особистості вища будь-яких цінностей нації, класу, групи. Ця вимога є гарантом від тоталітарного пригнічення прав людини. Ігнорування чи приниження їх призводить до неминучої деградації і особистості, і суспільства. Свобода не можлива без відповідальності і обов'язку перед світом, в якому ми існуємо. Але водночас і перед собою. Відповідальність це неминуча ціна свободи, плата за неї. Свобода вимагає від людини розуму, моральності і волі. Без відповідальності вона неодмінно переходитиме в свавілля і насилля над іншими людьми, в руйнування навколишнього світу. Міра відповідальності індивіда завжди конкретна в межах його компетентності і діапазону можливостей.

В епоху глобалізації існує необхідність формування істинно гуманістичних цінностей, вироблення привабливого соціального ідеалу, який має містити в собі як основний момент свого змісту ідею нерозривного зв'язку свободи і відповідальності особистості. При цьому свободу потрібно розуміти як взаємодію гармонійно розвинутого суспільства, в якому враховано інтереси всіх його громадян. Така свобода має максимум можливостей для задоволення потреб розвитку і самовираження особистості.

Відповідальність, як інтегральна якість особистості, є одним із показників систематичного і усвідомленого засвоєння морального досвіду людства, його духовних цінностей. У філософії категорія «відповідальність» розглядається у нерозривній єдності з категорією «свобода». Відповідальність є свого роду «зворотним боком» свободи. Чим ширші межі свободи, тим більша відповідальність, і, навпаки чим більше змісту вкладено у відповідальність, тим більше свободи вона вимагає для своєї реалізації.

Відповідальність (в тому числі соціальна, політична) є атрибутом свободи й активності людини, що проявляється не тільки в постійному пошуку самостійного вибору, а, головне, у прийнятті ефективних рішень щодо самоствердження. Вона передбачає власне самоусвідомлення на рівні законів та закономірностей суспільного життя, що, у свою чергу, забезпечує особистості можливість діяти за будь-яких життєвих обставин. Відповідальність перебуває в центрі взаємовідносин і взаємопорозуміння між суспільством і особистістю, виступаючи регулятивом цієї взаємодії. Саме відповідальність за свою діяльність є найбільш значимим критерієм, на основі якого суспільство визначає рівень реалізації людини як особистості. Для самої ж людини наявність почуття відповідальності є своєрідним засобом самоствердження в суспільному житті, яка за будь-яких життєвих ситуацій здійснює осмислений вибір альтернатив, враховуючи можливі наслідки своєї діяльності.

Проблема відповідальності людей за свою свободу і дії завжди пов'язана з розумінням меж цієї свободи, меж втручання в природні і суспільні процеси, в життя інших людей і своє власне життя. Свобода і відповідальність особистості провідна тема екзистенціалізму, який визначає свободу як фундаментальну характеристику людського існування, завдяки якій людина може творити себе і обирати образ майбутнього світу.

Оригінальну концепцію свободи особистості створив представник екзистенціального напряму в філософії Ж.-П. Сартр. На його думку, суть людини -це задум, проект, майбутнє. Людина є тим, ким намагається бути, сама визначає своє майбутнє, проектує свою долю. Речі, що оточують людину, в принципі не мають суттєвого значення для того, що станеться з нею згодом, бо її дії детермінуються здебільшого не речами (або суспільними відносинами, інститутами), а передусім ставленням людини до речей. Людина вільна істота. Все залежить від того, ким вона захоче бути. Немає такої умови, яка б завадила їй здійснити свій вибір. Скеля, яку я бачу перед собою, міркує Ж.-П. Сартр, буде моїм ворогом, чинитиме опір, якщо я захочу перенести її з місця на місце. Проте та сама скеля стане моїм співучасником, якщо я захочу використати її як підвищення для огляду ландшафту. Все залежить від того, якого сенсу, значення людина надає речам.

Видатний філософ М.Бердяєв є відомим теоретиком свободи людини. У центрі його філософської концепції особистість в усій різноманітності її духовного життя. Він розуміє її не як малу частину соціального цілого (держави, роду, соціальної групи), а як всесвіт-універсум, мікрокосм. Індивідуальне буття людини, вважає Бердяев, є первісним, визначальним. Зовнішня реалізація всього індивідуального і неповторного, що має людина, становить зміст творчості. Творчість найважливіша характеристика людини як особистості. Свобода у Бердяева безпосередньо пов'язана з суттю людини: основна якість духу особистості. Особистість за духовною природою, є істота вільна і творча. Свобода є позитивною, творчою потугою, що нічим не зумовлюється і не обґрунтовується. Це здатність духу творити не з природного світу, а із самого себе. Свобода, вважає Бердяев, є самоочевидною і не потребує зайвих філософських обґрунтувань і доказів. Вибір особистого шляху і поля діяльності результат вільного волевиявлення людини, але й відповідальність за здійснений вибір.

Людина одвічно вільна, її свобода не залежить від обставин даної ситуації, а виражається ставленням до неї, вибором внутрішньої, духовно-моральної позиції індивіда. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів їх реалізації. Формами виявлення людської свободи є творчість, ризик, пошук сенсу життя, гра та ін. Характер вибору, дій, почуття відповідальності особи багато в чому залежать від стану її внутрішнього, духовного світу, від її ціннісних орієнтацій. Ціннісні орієнтації це світоглядні, моральні, політичні переконання, принципи поведінки, глибокі і постійні уподобання. Сукупність сталих ціннісних орієнтацій становить своєрідний стрижень свідомості, який забезпечує стійкість особи, наслідування нею певного типу поведінки і діяльності. Такі ціннісні орієнтації є дуже важливими регуляторами поведінки індивідів. І тому в будь-якому суспільстві неодмінно здійснюється цілеспрямований вплив на ціннісні орієнтації особи. Криза особистості в сучасному світі тісно пов'язана з необхідністю перегляду старих і проекти нових ціннісних орієнтацій. Адже людина повинна зберегти свою самобутність, індивідуальність і водночас змінювати свій внутрішній світ, постійно нарощуючи особистіший потенціал.

Отже, відповідальність є відповідність моральної діяльності людини її обов'язку, що розглядається з погляду можливостей особистості. Вона охоплює такі питання:

• чи може людина виконувати висунуті до неї вимоги?

• якою мірою вона зрозуміла і тлумачить ці вимоги?

• якими є межі її діяльніших здібностей?

• чи має людина відповідати за результати, досягнення яких від неї вимагається, та за наслідки своїх дій, які зазнали впливу зовнішніх обставин?

• чи може людина передбачити ці наслідки?

Відповідальність як протилежне свободі це поняття, яке характеризує ставлення особистості до суспільства з погляду здійснення нею певних моральних та інших вимог з боку суспільства. Якщо обов'язок людини полягає в тому, щоб усвідомити, застосувати до того конкретного становища, в якому вона перебуває, та практично здійснити моральні вимоги, то питання про те, якою мірою це завдання виконується або якою мірою людина винна (провина) в його невиконанні, це і є питання про особисту відповідальність.

У XXI столітті відповідальність стає основною моральною цінністю, яка розповсюджується на всі сфери й аспекти приватного, суспільного й політичного життя, охоплює масштаби всієї планети та спрямована в майбутнє. Від розвитку цього почуття залежить напрямок розвитку цивілізації й існування людства взагалі. Відповідальність висувається на перший план таких наук, як педагогіка, психологія, філософія, аксіологія і т.д. Вітчизняні педагоги О. Сухомлинська, Т. Левченко, О. Савченко, І. Бех говорять про необхідність формування особистості на основі загальнолюдських моральних цінностей, серед яких вагоме місце посідає відповідальність, а тому спрямовують зусилля на виховання вільної гармонійної особистості, здатної відповідально ставитися до життя, навчання, діяльності, природи, сім'ї, здоров'я тощо.

Для категорійного обґрунтування поняття відповідальності варто звернутися до філософських концепцій, оскільки філософські категорії виступають призмою, крізь яку людина сприймає навколишній світ. Великої уваги й значущості відповідальності як одній з найвищих цінностей надавали В. Віндельбанд, Г. Гегель, Г. Герц, Г. Ионас, Ж.-Ж. Руссо, Л. Фейєрбах, І.Кант, Е. Фромм. Г.Герц вважав, що свобода й відповідальність об'єднують активні суспільні дії людей в єдине ціле. Відповідальність це вимога до людини, яка полягає в здатності передбачати результати власного вибору, об'єктивно оцінювати свої дії та аналізувати їх. Для відповідальності велике значення має вибір як основа дії, від якого залежить розвиток особистості. Моральний вибір і відповідальність є проявом свободи в тому випадку, коли служать суспільному прогресу [9,с.46].

Е. Фромм у роботі «Людина для себе самої» підкреслює необхідність відповідальності за власне існування [10,с.42]. За Е. Фроммом, відповідальність співвідноситься з такими гуманістичними цінностями, як турбота, любов, повага, свобода. Він розрізняє поняття «відповідальність» і «обов'язок», проводячи паралель з авторитарною та гуманістичною совістю. Таким чином, відповідальність має позитивний відтінок і є категорією свободи, а обов'язок категорією несвободи [10,с.376].

Як і будь-яка інша категорія, відповідальність має свою мету, засіб та значення. Так, наприклад, за В. Віндельбандом, існує правова відповідальність, яку утворює синтез двох елементарних форм відповідальності. У такому випадку кінцевою метою є особистість, котра проявляється шляхом виконання правового мінімуму чи норми, яка являє собою значення відповідальності та дотримання якої держава вимагає від своїх громадян. Конкретною практичною метою є виконання цієї правової норми, досягнути яку можна шляхом покладання відповідальності, що є необхідною умовою формування моральної особистості. В. Віндельбанд вводить поняття «право відповідальності», яке полягає в тому, щоб здійснювати за допомогою відповідальності моральні норми [3,с.208]. Кожна норма має свою певну цінність, тому відповідальність має різні ступені, але конкретно визначити їх неможливо.

В. Віндельбанд виділяє самовідповідальність совісті як окрему форму відповідальності, що дозволяє пізнати себе як особистість. Він трактує її як відповідальність людини перед власного моральною та релігійною свідомістю та називає «найпіднесенішою формою покладання відповідальності». Самосвідомість або самовідповідальність совісті це внутрішній процес покарання чи нагороди. І хоча ці почуття, з одного боку, можна вважати протилежними, з іншого боку, вони мають деякі спільні риси, наприклад, спрямованість у майбутнє. Якщо йдеться про внутрішню моральну нагороду, то вона є стимулом для подальшого самовдосконалення, а моральне покарання потребує перетворення внутрішньої сутності людини [3,с. 192]. Важливим є те, що в обох випадках ці процеси позитивна та негативна форми покладання відповідальності стимулюють розвиток моральних якостей, які роблять людину морально зрілою та розвиненою.

Значного поширення проблема визначення відповідальності як найголовнішої цінності технологічної цивілізації набула у працях німецько-американського філософа Г. Ионаса, науково-філософський доробок якого має величезний вплив на свідомість нашого часу. За Г. Ионасом, відповідальність категорія, спрямована в майбутнє та проголошена найвищою моральною цінністю XXI століття. Важливість і актуальність поглядів Г.Йонаса полягає в тому, що він брав за основу сучасну цивілізацію й сучасні умови та враховував найбільші досягнення науки й техніки, а також місце людини в системі «людина-техніка-технологічна цивілізація».

Сама відповідальність, оскільки вона пронизує всі сфери життя від особистої до політичної, є дуже громіздким поняттям. Тому у визначенні відповідальності слід ураховувати два чинники, які доповнюють один одного і є інтегруючими складовими етики загалом. Такими чинниками є об'єктивний, який має справу з розумом, і суб'єктивний, пов'язаний із почуттям [8,с. 133]. Г. Ионас виділяє різні типи відповідальності, які найбільшою мірою поширені в суспільстві: природна та штучна (договірна); горизонтальна та вертикальна; легальна та моральна; відповідальність «за» та «перед».

1. Відповідальність поділяється на природну та штучну в залежності від фактора, який викликає її виникнення. Природна це така відповідальність, що виникає природним шляхом, вона є безперечна, постійна та незалежна від попередньої згоди. Прикладом такої відповідальності є батьківська відповідальність, оскільки їй притаманні всі перелічені властивості. Договірна відповідальність визначається змістом, попередньою домовленістю, часом, завданням, дорученням, компетенцією, наприклад, доручення службовця. Прийняття такої відповідальності містить у собі елемент вибору, від якого можна відмовитись [8,с. 147].

2. Прикладом «вертикальної» відповідальності може бути відповідальність батьків за дітей, яка за своїм суб'єктом є всеосяжною, тобто поширюється на все, що потребує піклування.

3. Легальна це відповідальність, яка встановлена на рівні закону, тобто зовнішня. Моральна це внутрішні почуття (відчуття провини, покаяння, готовність до спокутування провини), які супроводжують суб'єкт учинку. Відмінність між цими поняттями найкраще відображається у відмінності між цивільним і кримінальним правом, у дивергентному розвитку яких були розмежовані спершу ототожнені поняття спокутування (через відповідальність) і покарання (за провину). Проте спільним є те, що «відповідальність» пов'язується зі скоєним учинком і обумовлює відповідальну дію фактично ззовні [8,с. 143]. Це стосується й природи, яка має свої вимоги до людини. Відносини між людьми повинні мати моральне підгрунтя, тобто грунтуватися на моральній, а не на легальній відповідальності. Тут прослідковується паралель з Е.Фроммом, коли він говорив про відповідальність та обов'язок. Te, що Г.Ионас називає моральною та легальною відповідальністю, за Е.Фроммом, є авторитарною та гуманістичною совістю.

4. Відповідальність «за» та відповідальність «перед» є також важливими різновидами відповідальності, які зумовлені лексичним значенням самого слова. Слово «відповідальність» (Verantwortung) має в німецькій мові два взаємопов'язаних значення (те ж саме відбувається і в українській мові): відповідальність «за» щось чи когось та відповідальність «перед» кимось. Перше передбачає відповідальність людини за власні вчинки, за наслідки своєї діяльності, відповідальність за когось, задля чогось. Друге значення відповідальність перед кимось: іншими людьми, суспільством, Богом. Для Г.Йонаса відповідальність «за» є більш важливою порівняно з відповідальністю «перед». Архетипом такої відповідальності є відповідальність за дитину, яка не може відстоювати та захищати власні права. Безпомічна дитина є архетипом сущого, де перетинаються буття й належність: дитина повинна бути. Тому Г.Ионас звертається до відповідальності, яка викликана не формальним законом, а почуттям відповідальності [8,с.383].

Поряд з цими існують ще два типи відповідальності батьківська та політична (державна), які заслуговують особливого розгляду та аналізу. Батьківська відповідальність виступає першоджерелом усіх проявів відповідальності [8,с. 157]. З одного боку, обидва види передують усім іншим відомим проявам відповідальності, з іншого боку, вони поєднують між собою всі можливі види та прояви відповідальності. Ti якості та особливості, що властиві цим видам, найяскравіше відображають^суть власне поняття «відповідальність». Існують три основні елементи, які, на думку Г.Йонаса, не лише розкривають зміст, спільність та відмінність батьківської та політичної відповідальності, а й узагальнюють спільне стосовно існування щастя людської істоти «всеосяжність», «безперервність», «майбутнє». Розглядати ці елементи слід саме в такому порядку, тому що кожен наступний елемент є логічним продовженням попереднього.

Всеосяжність обов'язків виявляється через обидва види відповідальності: батьківську та політичну, які розповсюджуються на все буття їхніх об'єктів і охоплюють усі інтереси та потреби від буденних до найвищих. Так, батьки несуть відповідальність за дитину, яка є предметом усієї відповідальності. Спочатку це відповідальність за фізичний розвиток дитини. Потім уже вони займаються духовним розвитком усіх здібностей дитини та її вихованням. Під вихованням розуміються здібності, поведінка, взаємини з навколишнім середовищем, характер та знання, розвитку яких треба сприяти й певною мірою, зокрема на початковому етапі, контролювати їх для того, щоб виховувати в дитині бажання вчитися, здобувати нову інформацію та задоволення від навчання. Батьківська відповідальність є всеосяжною, її зміст це буття дитини як цілого (als Gauzes) та піклування про її благо. Відповідальність у тому значенні, в якому вона тут розглядається, має за мету можливе щастя дитини. Ідеться не лише про буття, а й про краще буття. У цьому полягає спільність батьківської та політичної відповідальності. Цікавим є той факт, що в давнину володаря країни називали «Царбатюшка». Державний діяч, політик, президент держави, уряд під час свого правління підпорядковуються одній спільній меті: всеосяжній відповідальності за благо свого народу, тобто піклування про загальне суспільне благо [8,с. 158].

Особливу увагу Г. Ионас звертає на виховання. Унаслідок всеосяжності свого предмета переплітаються й доповнюють одна одну найприватніша та найсуспільніша сфери буття. Через виховання дитина входить у суспільство, світ інших людей, знайомиться з новим середовищем, тобто її життя вже виходить за межі суто родинних стосунків. Спочатку індивід засвоює мову, потім суспільні цінності, норми, правила поведінки й у такий спосіб стає членом більшої спільноти. Сфера приватного життя вже починає охоплювати й громадське. Інакше кажучи, «громадянин» є метою виховання, він не формується лише зусиллями держави, оскільки є частиною батьківської відповідальності. Цей факт має зворотний бік. Держава має відповідати та піклуватися про виховання дітей, а батьки виховують їх для держави. Держава здійснює вплив на формування своїх громадян через різні установи й заклади, що знаходяться під її компетенцією та наглядом. Таким чином здійснюється політика у сфері виховання. Окрім того, державні установи можуть контролювати процес виховання й за необхідності втручатися в нього, наприклад, коли треба захистити дітей від своїх батьків, примусити їх до виконання батьківських обов'язків чи позбавити батьківських прав, надати особливу допомогу, якщо батьки не в змозі це зробити. Все більше й більше батьківська відповідальність переноситься на державну. Відбувається трансформація й перехід одного виду відповідальності в інший [8,с.Ї59].

Отже, свобода, передбачаючи особисту відповідальність і можливість самореалізації людини, є необхідним елементом самореалізації як своєрідної підсумкової оцінки її діяльності [5,с.94].

Важливим елементом, характерним для батьківської та політичної відповідальності, Г. Ионас уважає безперервність, яка є логічним наслідком, продовженням всеосяжності. Оскільки життя предмета відповідальності не припиняється, ані батьки, ані уряд не мають права давати собі в цій справі відпочинок. Дуже важливою в цьому ракурсі є вимога забезпечення безперервності існування. Всеосяжність та безперервність відповідальності дуже тісно переплітаються одна з одною. У такому випадку політична відповідальність має більш розширений часовий простір, який сягає далеко в минуле та охоплює майбутнє.

Відповідальність має справу з майбутнім. Кожного дня люди турбуються про те, яким буде наступний день, що треба зробити. Але коли йдеться про відповідальність та майбутнє, то тут уже вирішального значення набувають зовсім інші виміри. Майбутнє усього існуючого стає спільним предметом усіх окремих дій відповідальності, які завжди опікуються саме ближнім. Це сфера майбутнього передбачення, інше є непередбачуваним унаслідок багатьох причин, серед яких основними є невідомі об'єктивні обставини, спонтанність та свобода життя [8,с. 165-167}.

Отже, «принцип відповідальності», проголошений Г.Ионасом основним моральним імперативом майбутнього, має бути покладений в основу етики майбутнього й стати для кожного його власного філософією життя. Основна ідея такої філософії полягає у відповідальності перед майбутніми поколіннями за наслідки власної діяльності заради збереження життя, природи й буття. Досягти такого рівня відповідальності, коли наслідки кожного вчинку матимуть у свідомості проекцію на майбутнє, здається можливим через виховання, перш за все, самовідповідальності та вимогливості до себе. У свою чергу це впливатиме на свідомий вибір поведінки і, як наслідок, на світосприйняття й світогляд [1,с.60-62].

Справжня свобода особистості без відповідальності неможлива. Почуття відповідальності виступає, з одного боку, дійовим підґрунтям формування і розвитку свободи волі як духовного стрижня людини, а з іншого заслоном для перетворення її на свавілля.

Список використаних джерел

1. Бех І.Д., Особистість у духовно-ціннісному вимірі // ВІСНИК Житомирського державного університету імені Івана Франка (9). С.60-62.

2. Вебер Макс. Протестантська етика і дух капіталізму. K.: Основи, 1994. 261 с.

3. Виндельбанд В. О свободе воли. M.: ACT, 2000. 208 с.

4. Гнатищак Г. Т. Проблема комунікативного виміру буття людини у німецькій філософії XX століття.: Дис... канд. наук: 09.00.05 K 2008.

5. Голубев С. В. Проблема «успеха» и «удачи» в социальной философии // Философия и общество. 2004. -№1. С. 86 99.

6. Дерев'янко Т. М. Свобода як відповідальність// Обрії свободи. Збірник наукових статей. K.: «Новий акрополь» 2006

7. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. К.: Лібра, 1999. 488 с.

8. Ионас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. K.: Лібра, 2001. 400 с.

9. Нравственные проблемы развития личности / Под ред. А.И.Титаренко. М.: Изд-во МГУ 1982. 143 с.

10. Фромм Э. Психоанализ и этика. -- М.: ООО «Издательство АСТ-ЛТД», 1998. -- 568 с.

11. Черняков А.Г. Онтология времени. Бытие и время в философии Аристотеля, Гуссерля и Хайдеггера. СПб., 2001. 460 с.

Размещено на Allbest.ru