Влада: філософський аспект проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Острозька академія»

Влада: філософський аспект проблеми

Роботу виконала

Студентка групи І-11

Дячук Катерина

Острог, 2012

Вступ

влада філософський державний

Влада є доволі складним соціальним феноменом - можливо тому вона стала цікавою і досі є постійним об'єктом дослідження філософії. Тема влади, на наш погляд, належить до тих, які завжди будуть притягувати увагу представників соціальних та гуманітарних наукових кіл. В філософії існує багато теорій щодо принципів побудови суспільства в термінах влади, утворення й відтворення відносин та ієрархічних структур.

Крім цього, ми кілька разів натрапляли на інформацію про формування філософії влади, як окремої області знань на розі філософії, кратології, права та політології. Філософія влади інтерпретує владу, як унікальне суспільне явище, необхідний і розумний регулятор суспільних взаємин та людської поведінки. І, дійсно, філософія - багатогранна і відкриває великі можливості для вивчення будь-якого соціального явища.

Розвивається людство, «розумнішає» кожна людина, накопичуються знання - це змінює усі суспільні явища: робить їх більш складними, більш «витонченими», непомітними для непідготовленого ока. Отже, вивчення проявів влади потребує нових методів, кросс-наукових досліджень, більш гнучких інструментів, більш уважних дослідників.

Актуальність теми дослідження обумовлена тими трансформаційними процесами, які тепер відбуваються у європейському світі. Аналіз соціально-філософської, політологічної та соціологічної літератури свідчить, що ці питання не втратили своєї значущості й у XXI столітті. Більш того, у результаті природного розвитку трансформаційних процесів відбулася актуалізація низки проблем, серед яких особливе місце зайняло питання влади.

Увага до феномена влади пов'язана з тим, що влада має спроможність поєднувати людину із суспільними та державними інститутами в єдине ціле, створювати передумови для вирішення істотних протиріч як у суспільстві, так і в сфері відносин: суспільство і природа, особистість і суспільство.

Отже, зважаючи на актуальність теми, ми плануємо у рамках цієї роботи:

проаналізувати філософську літературу, яка стосується понять влади;

визначити основні терміни теорій влади, властиві більшості концепцій;

вивчити основні класичні та некласичні теорії влади.

1. Поняття влади

Серед визначень, представлених у різних науках, які вивчають владу - соціології, політології, психології, філософії - не виокремлюється будь-який «основний» напрямок у трактуванні цього непростого поняття. Серед найбільш поширених ми знайшли такі:

Влада - соціальне ставлення, яке виявляється у можливості та праві одного суб'єкта або групи приймати рішення, що набувають обов'язкового характеру для іншого суб'єкта або групи;

Влада - один із найважливіших видів соціальної взаємодії, специфічне ставлення, щонайменше, між двома суб'єктами, один з яких підпорядковується наказам іншого, в результаті цього владний суб'єкт реалізовує свою волю та інтереси;

Влада - це змога мобілізовувати ресурси для досягнення певних цілей;

Влада - здатність впливати на поведінку інших[11].

Особисто нам найбільш доцільним, коректним, сучасним видається визначення влади М.Фуко: «влада - це не деякий інститут або структура, не якась певна сила, якою дехто був би наділений: це ім'я, що дають складній стратегічній ситуації у даному суспільстві».

Виділяють основні елементи влади - суб'єкт, об'єкт та ресурси влади. Під суб'єктом влади, характерно, розуміють втілення активного, спрямовуючого початку. Влада є завжди двобічне відношення взаємодії суб'єкта і об'єкта. Владу не міркують поза підкоренням об'єкту. Якщо немає об'єкту - немає і влади.

Ресурси влади - усі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об'єкт влади у відповідності до цілей суб'єкту. Це можуть бути матеріальні цінності (гроші, предмети споживання), можливості впливу (засоби масової інформації), засоби обмеження свобод людини (зброя, караючі органи). Поряд із суб'єктом і об'єктом влади, ресурси є однією із найважливіших засад влади.

Існують різні точки зору і стосовно природи влади. Наприклад, психологічні інтерпретації спрямовують увагу дослідників на психічні якості особистості, що зумовлюють її волю до влади. Структурно-організаційний підхід пов'язує владу із природою її організації - із статусами та ролями індивідів у організації. Юридичний підхід вбачає джерело влади у нормах і санкціях за їх невиконання. Марксистський підхід обґрунтовує класову природу влади.

Категорія влада має кілька споріднених понять.

Владу пов'язують із пануванням, під яким розуміють примус, насильство, наказування. Постмодерні теорії влади доводять, що цей феномен у сучасному суспільстві здатний використовувати інші засоби, не удаючись до прямого насильства.

Влада може здійснюватися у формі впливу. Але вплив, за змістом, ширший термін від влади. Говорити про владу можна у тому випадку, якщо вплив має цільовий систематичний характер. Влада як вплив може здійснюватись у формі переконання або навіювання. Авторитет розглядається як можлива форма і джерело влади - керівництво, добровільно визнане підвладними за суб'єктом влади права на владу.

Управління - як функція організованих систем (біологічних, технічних, соціальних), яка забезпечує збереження їхніх структур, підтримку режиму діяльності, реалізацію її програми. Управління розглядають як форму влади і, водночас, як її засіб.

2. Історія питання влади у філософській думці

Одну з перших теорій влади запропонував Конфуцій (551-478 рр. до н.е.) у своїй концепції шляхетної людини - не за походженням, а за вихованням. Також серед філософів античності, які висловлювали своє ставлення до поняття влади, слід відмітити Платона (427-343 рр. до н.е.), який говорив про державу, як про максимально можливе втілення ідей миру у суспільстві. У ідеальній державу Платона немає приватної власності, жінки рівні у правах із чоловіками, дітей виховує держава, є справедливе управління найкращих і найшляхетніших.

Аристотель (384-322 р.р. до н.е.) розробив першу класифікацію форм влади: три вірні форми влади - монархія, аристократія та політия. Монархія - влада дана Богом людині, яка перевершує усіх інших. Аристократія - влада належить небагатьом, але шляхетним, гідним. Політия (республіка) - влада більшості, у якій кожний з членів, гірший за членів меншості, але вцілому більшість виходить кращою за меншість. Ним були описані також три невірні форми влади - тиранія, олігархія, демократія. Тиранія - влада, яка суперечить природі людини. Олігархія - влада окремих членів суспільства, яка базується на їх високих статках. Демократія - влада більшості, заснована на бажаннях натовпу.

У епоху Відродження найбільш відомі роботи Ніколло Макіавеллі (1469-1527 рр.). Його концепція спиралася на принципи теорії управління Аристотеля, однак основним чинником управління державою він називав відмову від усього в ім'я країни. Орієнтація на владу, прагнення її досягти приховує потенційну небезпеку для соціального порядку, гарантом якого може бути тільки той, хто цю владу уже має.

Влада, за Вебером, означає можливість здійснення волі всередині певного соціального відношення, навіть всупереч опорові інших його учасників. Основною ознакою панування він вважав здатність апарату управління гарантувати «порядок» на даній території шляхом погроз або й застосування психічного і фізичного насильства. «Панування» розглядається в політичній соціології Вебера як особлива форма влади, як основний інститут у системі держави. Конкретно-історичний характер держави виявляється не тільки в її відповідній формаційній прописці (йдеться про рабовласницьку, феодальну, буржуазну державу), а й в її історичності як такої, у часі. Поняття «держава» і «влада», на думку Вебера, не тотожні - влада старіша за державу, бо не може бути суспільства безвладного (тобто анархічного), і протягом всієї первісної історії ця влада функціонувала як недержавне і дополітичне суспільне самоуправління. Держава як політична організація -- це такий суспільний механізм, який покликаний захищати інтереси людей певної території і регулювати за допомогою правових норм взаємовідносини між ними, використовуючи при необхідності спеціальні органи примусу.

3. Природа влади

Влада - не винахід людини. Форма влади - не свавілля його волі. Природна організація життя як би ззовні вимагає від людини залученості у відносини особливого роду, які і є влада. Людина за своїм походженням - не одинак. Кожен з нас народжується в сім'ї. Батько і мати - природне й обов'язкове оточення дитини. Син шанує батька. Це також природно. Життя дитини залежить від батька більше, ніж від матері, бо батько доставляє родині прожиток. Не любити, не вшановувати того, хто тебе годує, - можливо лише в епоху загальної гордині, далекою від первісної природності. Отже, первинні відносини влади - це відносини між батьком і сином, де влада батька незаперечна в силу авторитету батьківства. Споконвічний лад - завідомо патріархальний. Зростання чисельності призводить до політичних змін, однак, провідну роль грає не сама зростаюча чисельність, а супроводжує цей ріст зниження моралі. В межах двох поколінь відносини влади прості. Але коли у синів народжуються діти, а батьки вмирають, виникає перше питання про владу. Це питання може бути знятий, якщо кожен син зі своїми дітьми утворює особливий рід, який живе окремо. Однак ландшафт і сусідні племена можуть накласти заборону на таке рішення цієї проблеми. І коли сини і їхні діти живуть одним родом, смерть батька змушує їх шукати інші шляхи . Найпростіший хід - передача влади найстаршому. І не в тому справа , що найстаріший має більш багатий життєвий досвід. Просто його кожен може назвати батьком. Однак не кожна людина благословенний потомством. І не всякий старець в роду може вважати своїми близькими більшу частину роду. А адже потомство, разом з особистими заслугами, складають авторитет людини перед його родом. Патріархат в роду, таким чином, має враховувати і фактор потомства, а значить передача влади не може обійтися без обговорення і висунення кандидатур. Родового главу вибирають. Але ця виборність - не демократія. Головна відмінність від демократії, - що вибирають не за формальною алгоритмом, а виходячи з якостей конкретних людей. Ця процедура природна і безкорислива, перекручується вона , коли вибори починають розглядати як засіб оволодіння владою. Спочатку влада розцінюється не як набуття, а як наслідок об'єктивних причин . Вона не містила в собі нічого крім відповідальності. Батько відповідає за своїх дітей.

А якщо родова структура суспільства вже зруйнована , претендувати на владу може майже будь-який. З цього відчуття нелегітимності влади народжується смута, яка у відповідності зі своєю внутрішньою логікою породжує нову організацію суспільства - демократію. Сенс демократії - закріпити право на владу за кожним громадянином - членом спільноти. Зараз це здається природним, але це може бути природним тільки тоді, коли в суспільстві потоптані авторитети. Кожен нині існуючий авторитет може бути оскаржений, - це наріжний камінь демократичної системи. Таким чином, демократія - свідчення чергового, більш глибокого падіння моралі. Воно говорить про торжество гордині і одержимості бажанням володіти.

Висновок

Завдяки цьому дослідженню, ми можемо побачити, що влада за своєю суттю є постійним становленням самої себе, підґрунтям і метою якого є вона сама як найвища цінність. Пронизуючи всі сфери життя, влада постає основою всіх сфер людського існування, зокрема, сфери моралі, в якій регулюється діяльність людини. Влада є основою та принципом оцінювання й покладання цінностей. Людина владна або прийняти вже існуючу істину про суще як ціннісну міру самої себе, або ж самій встановити ціннісну міру сущого в цілому.

Людина, будучи фізіологічно недосконалою і тому вітально залежною істотою, займає особливе положення у світі. Будучи фізіологічно недосконалою істотою, людина виявляється здатною перевершувати світ (ставати над ним) і саму себе. Постаючи як духовна істота, людина виявляється владною в своїй сутності. Ідентифікуючи себе з іншими людьми, вона постає владним суб'єктом по відношенню до кожної іншої людини, сутність якої вона визначає. Будучи духовною істотою, людина постає як владна над самою собою та світом в цілому.

Список використаних джерел і літератури

1. Философия власти. / Гаджиев К.С., Ильин В.В., Панарин А.С., Рябов А.В. / Под ред. В.В. Ильина. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1993. - 271 с.

2. Болл Т. Власть // Полис. 1993. № 5. С. 36-42.

3. Гольфред Я.А. Філософія та історія науки управління. http://afield.org.ua/book/t_upr.html.

Размещено на Allbest.ru