Форми мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ Й ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Центр заочної та вечірньої форми навчання

Кафедра філософії

РЕФЕРАТ

На тему «Форми мислення»

Виконала: студентка групи УУ-12-1з

Ефименко Людмила Дмитрівна

Перевірив: доц. кафедри філософії

Кулик О.В.

Дніпропетровськ 2013

Вступ

Мимслення ---- це процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності. Поняття мислення (гр. нпхт -- розум) і взаємопов'язані з ним поняття -- «відображення», «образ», «відчуття»,«поняття», «знання» -- були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та ін.).

За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку -- науку про мислення, сформулював закони та форми мислення. У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк, Френсіс Бекон, Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення -- це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій. Філософи вирізняють прояви мислення -- відчуття, споглядання, уява,рефлексія; рівні мислення -- розсудок, розум; прояви діяльності мислення -- сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції. У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Еммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени -- поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання. Еммануїл Кант відзначав спонтанність актів мислення, апріорний характер його діяльності, спрямованість на пізнання за допомогою понять, вирізнив рівні мислення --інтуїція, розсудок, розум; типи і види мислення -- формально-логічне (розсудливе) і діалектичне (розумне), конкретне і абстрактне, практичне і теоретичне. Е. Кантвизначив односторонність, обмеженість розсудку і антиномічність розуму, встановив зв'язки «чистого» мислення з чуттєвістю, з зовнішнім світом. Г. Гегель визначає мислення як діяльність суб'єкта, яка спрямована на пізнання світу в формі понять (категорій). Вищою формою пізнання є наука (філософія), яка пізнає Абсолютний дух. Мислення є пізнанням в поняттях (категоріях) Абсолютного духа, внаслідок чого формується всезагальне знання.

Основні функції мислення: пізнавальна (відображення світу і самовідображення), проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності), прогнозна (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього), інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення), технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах), рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз), інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури), аналітична і синтетична, постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем.

Основними формами абстрактного (логічного) мислення є поняття, судження, умовивід.

1. Загальна характеристика поняття як форми мислення. Структура поняття

Правове мислення юриста в логічному аспекті полягає в оперуванні правовими (юридичними) поняттями, в процесі якого, він визначає їх структуру, встановлює відношення між поняттями та емпіричними і абстрактними об'єктами, які відображаються в даних поняттях.

Різноманітність предметів і явищ об'єктивного світу в сукупності їхніх властивостей, ознак, якостей, а також їхня специфіка відображається у формі понять.

Будь-яке поняття виступає у двох проявах як форма мислення і як форма пізнання, результат пізнавального процесу.

У гносеологічному (пізнавальному) відношенні усі поняття є відображенням об'єктивного світу в мисленні людини, тобто "суб'єктивними образами об'єктивного світу"; у логічному відношенні вони є абстракціями та ідеалізаціями.

Поняття як форма мислення і як форма пізнання знаходяться у необхідному взаємозв'язку, що створює певну систему. Система понять це така сукупність абстракцій та ідеалізацій, які органічно взаємопов'язані між собою і знаходяться в певних взаємовідношеннях. Об'єктивною основою системи понять є процес відображення предметів і явищ об'єктивного світу в їхньому нерозривному взаємозв'язку і взаємовпливу. Головна особливість будь-якої науки полягає у системному пізнанні природних і соціальних явищ та процесів, а також відображенні результатів пізнання у системі понять.

В юридичній науці прикладом системи понять є теорії: загальна теорія права, теорія держави (їх часто поєднують разом і називають теорією права і держави), спеціальна або галузева теорія права, кримінологія та ін.

Системою понять є також кодекс (цивільний кодекс, кримінальний кодекс та ін.), тобто юридичне право, яке формулюється у вигляді нормативно-правових актів.

Поняття -- це форма мислення, що відображає предмети та явища об'єктивного світу в їх суттєвих і специфічних ознаках, а також зв'язки і відношення між предметами та явищами.

Поняття, як і інші форми думки, нерозривно пов'язане з мовою. Мовною формою виразу понять є слова і словосполучення (загальні імена, терміни, речення). Одні і ті ж поняття можуть мати різні мовні форми виразу. Смисл пов'язує слово з відповідним предметом, і слово виступає як безпосередній представник цього предмета, несучи в собі певне значення. Оскільки поняття поза словом не існує, може скластися думка, ніби вони перебувають у винятково жорсткому взаємозв'язку, навіть у відношенні тотожності. Проте поняття і слово відрізняються за своєю природою (слово матеріальне, а поняття ідеальне), і зв'язок між ними певною мірою умовний. Про це свідчить і те, що одні й ті самі поняття в різних національних мовах позначаються різними словами; і наявність таких явищ, як омонімія та синонімія; і те, що одне поняття нерідко виражається не одним словом, а цілим словосполученням.

Поняття розкриває зміст слів, що його виражають, і тому воно не тотожне слову. Нетотожність слова (терміна) і поняття виявляється і в тому, що термін залишається той же самий, а поняття, яке відображає предмет, змінюється, тобто змінюється зміст, смисл мовного виразу. Нового змісту в ході історичного розвитку науково-правового пізнання набувають і юридичні терміни.

Кожний предмет чи явище володіє множиною ознак, властивостей, які в процесі практичної діяльності суб'єкт пізнає і фіксує за допомогою слів і словосполучень. Усі ознаки, властивості, якості, об'єктивно притаманні предметам і явищам, поділяють на суттєві і несуттєві, головні і похідні, необхідні і випадкові, специфічні та ін.

Структура будь-якого поняття складається з двох основних компонентів: зміст та обсяг.

Зміст поняття -- це сукупність суттєвих ознак предметів, на підставі яких предмети узагальнюються і виділяються в класи.

Треба зазначити, що під ознакою розуміють як властивості предметів, так і відношення між ними. З'ясуємо, що являють собою суттєві ознаки предметів.

Усі ознаки в логіці поділяють на: відмітні і невідмітні;

Відмітні ознаки -- це ознаки, які притаманні тільки одному предмету й відрізняють його від усіх інших предметів.

Наприклад, відмітною ознакою трикутника є те, що сума його кутів дорівнює 180° градусам.

Невідмітні ознаки -- це ознаки, які притаманні не лише предмету, що досліджується, а й іншим предметам.

Наприклад, наявність сторін, кутів буде невідмітною ознакою для трикутника (як для геометричної фігури).

Серед множини відмітних ознак виділяють клас суттєвих ознак.

Суттєві ознаки -- це ознаки, які визначають якісну специфіку предмета, що досліджується, його сутність.

Наприклад, зміст поняття «грабіж» складають такі суттєві ознаки: 1) відкрите; 2) викрадання; 3) чужого майна.

Суттєві ознаки можуть бути: родовими чи видовими.

Родові суттєві ознаки -- це ознаки такого класу предметів, у якому виділяється певний підклас.

Видові суттєві ознаки -- це ознаки, на підставі яких виділяють підкласи в межах класу.

Наприклад, родовою суттєвою ознакою поняття «студент” буде «людина, що навчається», а видовою суттєвою ознакою -- «навчатися у вищому навчальному закладі».

Зазначимо, що не всі відмітні ознаки є суттєвими, хоча кожна суттєва ознака є відмітною.

Наприклад, наявність у людини м'якої мочки вуха буде хоча і відмітною (бо жодна інша жива істота не має такої властивості), але не суттєвою ознакою людини. Навряд чи за допомогою такої ознаки можна зафіксувати сутність людини.

Похідними називають ознаки, які зумовлені основними, суттєвими ознаками і які неодмінно притаманні предметам.

Випадковими для даного предмета чи сукупності предметів називають ознаки, які зумовлені зовнішніми факторами і які можуть бути, а можуть і не бути притаманні предмету.

Другою складовою частиною структури поняття є його обсяг.

Обсяг поняття -- це клас предметів, які виділяються і узагальнюються в понятті. Кожному з цих предметів притаманні ознаки, що складають зміст поняття.

Наприклад, обсягом поняття «крадіжка» є всі злочини, яким притаманні суттєві ознаки цього поняття: 1) таємне; 2) викрадання; 3) чужого майна.

Предмети, що входять до обсягу поняття, називаються елементами обсягу поняття.

Предмет, сутність якого являє собою сукупність певних ознак символічно (формально) можна позначити так: А (а, б, в, г, д,.. п], де "А" - певний предмет чи множина предметів, "а, б, в, г, д,.. п" сукупність ознак.

Вивчення об'єкта і вирізнення окремих ознак з їх загальної сукупності, що притаманні цьому об'єкту думки, здійснюється на підставі методів аналізу та абстрагування.

У процесі свого об'єктивного розвитку предмети, явища можуть втрачати одні ознаки, набувати нові, що відповідно, відображається у створенні нових понять, які фіксують ці зміни.

Наприклад, «Київ» є елементом обсягу поняття «місто»;«Київський національний університет імені Тараса Шевченка»є елементом обсягу поняття «університет».

Для того, щоб визначити, чи є той чи інший одиничний предмет елементом обсягу певного поняття, необхідно перевірити, чи належать йому всі суттєві ознаки, що складають зміст цього поняття. Якщо у нього відсутня хоча б одна суттєва ознака, то цей одиничний предмет не можна визнати елементом обсягу такого поняття.

Це положення має важливе значення для юристів, особливо при вирішенні питання про кваліфікацію злочину. Якщо конкретне діяння не має хоча б однієї ознаки грабежу, то його не можна кваліфікувати як грабіж, тобто це діяння не може бути включене до обсягу поняття «грабіж».

Окрім елементів обсягу, в логіці також виділяються частини обсягу (або підкласи) поняття.

Частини обсягу поняття (або його підкласи) -- це будь-які сукупності елементів його обсягу, які виділяють на підставі специфічних (тобто несуттєвих) ознак, що не входять до змісту цього поняття.

Розглянемо, наприклад, поняття «конституція». Його змістом будуть виступати такі ознаки: «бути І) основним; 2) законом держави», оскільки саме ці ознаки є суттєвими для множини предметів, що є конституціями.

Обсягом цього поняття буде клас всіх конституцій.

Елементами обсягу будуть конституції окремих держав: України, Росії, Франції, Сполучених Штатів Америки тощо.

Частинами обсягу можуть бути конституції європейських країн, країн Північної Америки, Азії тощо. Ці підкласи виділяють на підставі специфічної ознаки, що не входить до змісту поняття «конституція», а саме -- ознаки географічного місце розташування держав. Якщо ж ми оберемо іншу специфічну ознаку, наприклад, час прийняття конституції, то отримаємо інший ряд підкласів: конституції, що прийняті у XIX ст., XX ст. тощо.

Прийнято вважати, що відношення між обсягом і змістом поняття регулюється законом, який отримав назву «закон оберненого відношення між обсягом і змістом поняття». Цей закон уперше був сформульований у XVII ст. у логіці Пор-Рояля.

Його сутність така: чим ширший зміст поняття, тим вужчий його обсяг, і навпаки. Точніше, якщо зміст одного поняття є ширшим, ніж зміст іншого поняття, то обсяг першого поняття є вужчим, ніж обсяг другого поняття.

Зазначимо, що в законі оберненого відношення йдеться про відношення між обсягом і змістом таких понять, які мають один і той самий рід.

Проілюструємо дію зазначеного закону. Зміст поняття «студент» визначається ознакою «навчатись у вищому навчальному закладі». Його обсяг складає клас всіх людей, які навчаються у вузах. Збільшимо зміст цього поняття (введемо нову ознаку): «навчатись на юридичному факультеті». Таке збільшення змісту спричинить появу поняття з меншим обсягом («студент-юрист»), оскільки буде матися на увазі лише клас студентів, які навчаються на юридичному факультеті.

Види понять. Логічна характеристика понять

Важливою проблемою логіки є класифікація понять, завдяки якій вони систематизуються. Наслідком цього є мислене упорядкування предметного світу, орієнтованого на його (світу) об'єктивну упорядкованість.

Найбільша відмінність існує між тими поняттями, в яких відображаються реально існуючі (чи ті, що існували) предмети, і тими, в яких мисляться уявні предмети, -- так званими нульовими поняттями. Останні ще називають поняттями з порожнім обсягом або просто -- порожніми, а протилежні -- непорожніми.

Непорожнє поняття -- поняття, в якому мисляться реально існуючі (або ті, що існували) предмети.

Наприклад: «Токіо», «Карфаген», «Ярослав Мудрий», «океан», «слон», «мамонт».

Порожнє поняття -- поняття, в якому мисляться предмети, котрих або ще не було й немає, або ніколи не буде.

Наприклад: «людина, яка побувала на Марсі», «лікар, здатний перемогти ракову хворобу на будь-якій стадії її перебігу», «вічний двигун», «античне божество», «абсолютно чорне тіло». Не тільки непорожі, а й порожні поняття поділяють за обсягом і змістом.

За обсягом, тобто за кількістю предметів, які в них мисляться, поняття поділяють на загальні й одиничні.

Загальне поняття -- поняття, в якому мислиться два чи більше предметів.

Наприклад: «полюс Землі», «планета Сонячної системи», «елементарна частка», «відьма», «вічний двигун».

Одиничне поняття -- поняття, в якому мислиться один-єдиний предмет.

Наприклад: «найдовша на Землі ріка», «Чернівецький державний університет», «найповноводніша ріка на Місяці», «Коростенський державний педагогічний інститут».

Усі поняття, незалежно від того, до якого з перелічених видів і підвидів вони належать, поділяються на збірні і незбірні.

Збірне поняття -- поняття, в якому кожен елемент обсягу є сукупністю відносно самостійних предметів, що мисляться як один предмет («сузір'я», «сузір'я Водолія»; «оркестр двадцять другого століття»). Всі інші належать до незбірних.

Обравши відповідну основу поділу, перелічені види понять у свою чергу можна поділити на підвиди. Так, загальні поняття поділяють на реєструючі, в обсязі яких мислиться скінченна, обчислювана множина предметів («пора року», «обласний центр України»), і нереєструючі, обсяг яких не піддається обчисленню («елементарна частка», «небесне тіло»).

Залежно від того, мисляться в поняттях ознаки разом з їх носіями (предметами) чи ізольовано від них, вони поділяються на конкретні й абстрактні.

Конкретне поняття -- поняття, в якому мисляться ознаки з їх носіями, тобто відповідними предметами.

Абстрактне поняття -- поняття, в якому мислиться ознака, ізольована від її носія.

Так, у понятті «геніальна людина» мисляться і ознаки, притаманні геніальним людям, і носії цих ознак -- геніальні люди, а в понятті «геніальність» відповідна ознака відділяється свідомістю від її носія і мислиться як щось окреме, як самостійний предмет думки (як це парадоксально не звучить). Тому поняття 'геніальна людина» належить до конкретних, а «геніальність» -- до абстрактних.

Поняття поділяють ще на позитивні й негативні.

Позитивне поняття -- поняття, в якому виражається наявність у предмета певних ознак.

Негативне (заперечне) поняття -- поняття, й якому виражається відсутність у предмета ознак, що становлять зміст відповідного позитивного поняття.

Прикладами позитивних понять можуть бути «добрий», «красивий», «скупий», а негативних -- «недобрий», «некрасивий», «нескупий». Зміст негативного поняття не можна визначити без знання змісту відповідного йому позитивного.

В одних і тих самих поняттях одночасно відображаються і предмети, і їх зв'язки зі світом. Про це свідчить хоча б наявність у змісті переважної більшості понять родових ознак, характерних для кожного елемента їх обсягу. Проте у формальній логіці до певної міри абстрагуються від цієї істини, жорстко поділяючи поняття на безвідносні й співвідносні.

Безвідносне поняття -- поняття, що відображає предмет, з існуванням якого не пов'язується необхідне існування будь-яких інших предметів.

Співвідносне поняття -- поняття, що відображає предмети, існування яких немислиме без існування деяких інших предметів.

Прикладами перших можуть бути «прокурор», «дерево», «прислівник», а других -- «мати», «сват», «командир».

Типи відношень між поняттями.

Порівнянні та непорівнянні поняття. Сумісні та несумісні поняття.

У логіці всі поняття за змістом поділяються на: порівнянні і непорівнянні.

Порівнянні поняття -- це поняття, які мають спільні родові ознаки.

Наприклад, для понять «троянда» і «тигр» можна встановити спільну родову ознаку: «бути живим створінням». Ці поняття є порівнянними.

Непорівнянні поняття -- це поняття, які не мають спільних родових ознак.

Для понять «музика» і «потяг» навряд чи можна знайти спільну родову ознаку. Ці поняття є непорівнянними.

Певні відношення можна встановити лише між порівнянними поняттями.

Порівнянні поняття поділяють на: сумісні і несумісні.

Сумісні поняття -- це поняття, які мають спільні елементи обсягу, тобто їх обсяги повністю або частково співпадають.

Несумісні поняття -- це поняття, які не мають спільних елементів обсягу, тобто їх обсяги не співпадають.

Відповідно до цього поділу понять у логіці відрізняють типи відношень між сумісними поняттями і типи відношень між несумісними поняттями. Розглянемо їх докладніше.

Типи відношень між сумісними поняттями

Існує три типи відношень між сумісними поняттями:

відношення тотожності;

відношення підпорядкування;

відношення перетину.

1. Відношення тотожності.

Відношення тотожності існує між поняттями, які хоча й мають різний зміст, але обсяги яких повністю співпадають.

Ще одним прикладом відношення тотожності може служити така пара понять: А -- «стаття 186 Кримінального кодексу України» і В -- «стаття, що передбачає відповідальність за грабіж».

Зазначимо, що тотожні поняття не слід плутати з абсолютними синонімами, які є різними термінами, що мають однаковий смисл і денотат (наприклад, «мовознавство» і «лінгвістика»; «правознавство» і «юриспруденція»). Абсолютні синоніми фіксують одне й те саме поняття, а для встановлення певних відношень необхідно мати, принаймні, два поняття (а не два різних терміни).

2. Відношення підпорядкування

Відношення підпорядкування існує між родовим поняттям і поняттям, що є одним з видів цього роду. Тобто йдеться про два поняття, обсяг одного з яких становить частину обсягу іншого поняття (включається в обсяг іншого поняття, однак не вичерпує його).

За обсягом видове поняття В є вужчим, ніж родове поняття А, але за змістом видове поняття В включає в себе родове поняття А.

Відношення підпорядкування не характеризує поняття, які виражають співвідношення частини й цілого, бо між такими поняттями відсутній родовидовий зв'язок. Наприклад, такі пари понять, як «книга» і «сторінка книги», «район міста» і «місто», «університет» і «юридичний факультет», не знаходяться у відношенні підпорядкування.

Поняття, що перебувають у відношенні підпорядкування, -- такі два поняття, обсяг одного з яких повністю входить до обсягу другого, а обсяг другого -- лише частково до обсягу першого.

У такому відношенні перебувають поняття «поет» і «митець», «нейтрон» і «елементарна частка», «адвокат» і «юрист».

Перші в перелічених парах понять називаються підпорядкованими, а другі -- підпорядковуючими. Вони співвідносяться як вид і рід. Це відношення треба відрізняти від іншого відношення -- частини і цілого. Так, поняття «хвойний ліс» і «ліс» перебувають у відношенні підпорядкування, а «дерево» і «ліс» -- у відношенні частини і цілого. Ці поняття несумісні, оскільки жодне дерево не є лісом, а ліс -- деревом.

3. Відношення перетину

Відношення перетину існує між поняттями, обсяги яких частково співпадають. Маються на увазі такі поняття, до обсягів яких включаються спільні елементи, однак обсяг кожного з цих понять включає також предмети, що не є елементами обсягу іншого поняття-Спільні елементи обсягів понять А і В є носіями ознак обох понять.

Наприклад „студент” і „волейболіст”. Графічно відношення цього типу зображається у вигляді кругів, які частково збігаються. Зображене на схемі можна передати такими трьома поняттями: «студент-волейболіст», «студент-неволейболіст» і «волейболіст-нестудент».

Типи відношень між несумісними поняттями Існує три типи відношень між несумісними поняттями:

відношення співпідпорядкування;

відношення протилежності;

відношення протиріччя.

1. Відношення співпідпорядкування

Відношення співпідпорядкування існує між поняттями, які є різними видами одного роду. У даному випадку обсяги видових понять не співпадають і повністю включаються до обсягу родового поняття.

2. Відношення протилежності Відношення протилежності (контрарності)

Протилежні поняття -- порівнянні несумісні поняття, видові ознаки яких взаємно виключаються.

Відношення протилежності існує між поняттями, зміст яких відрізняється найвищою мірою, тобто:

сума обсягів протилежних понять не вичерпує обсягу родового поняття;

обсяги таких понять є двома крайніми видами в множині видів, які виділяються в межах певного роду (певного універсуму) на підставі якоїсь ознаки;

¦ одне з таких понять містить в собі ознаки, які не просто заперечують ознаки іншого поняття, а замінюють їх на протилежні.

Зміст протилежних понять має спільну родову ознаку, тому вони й належать до співпідпорядкованих.

Обсяги двох протилежних понять не вичерпують обсягу родового стосовно них поняття. До обсягу відповідного родового поняття входить ще й обсяг третього, «проміжного». Так, поняття «білий» і «чорний» мають спільну родову ознаку -- «бути кольором». А видові ознаки цих понять взаємно виключаються (жоден білий предмет не має ознак чорного). Разом з тим, крім білих і чорних, існують й інші предмети.

3. Відношення протиріччя, Відношення суперечності (контрадикторності) поняття мислення судження умовивід

Відношення протиріччя існує між двома поняттями, які також є видами одного роду, але на відміну від відношення протилежності сума їх обсягів повністю вичерпує обсяг родового поняття, а зміст одного з них просто заперечує зміст іншого.

Розглянуті вище відношення є базисними. За їх допомогою можна встановлювати відношення між декількома поняттями, до того ж ці відношення можуть бути різноманітними.

Так, наприклад, установимо відношення між такими поняттями: «юрист» (А), «депутат Верховної Ради» (В), «письменник» (С), «адвокат» (Б).

Суперечні поняття -- порівнянні несумісні поняття, в одному з яких мисляться предмети з певними ознаками, а в другому -- ті предмети відповідної предметної сфери, в яких ці ознаки відсутні, а наявність інших ознак у них не мислиться.

Іншими словами, у відношенні суперечності перебувають позитивне і відповідне йому негативне (заперечне) поняття. На відміну від протилежних два суперечних поняття повністю вичерпують обсяг відповідного родового стосовно них поняття. Суперечні поняття, подібно до протилежних, співпідпорядковані. Вони є результатом дихотомічного поділу, чого не можна сказати про протилежні поняття. Якщо нейтрально співпідпорядкованих понять може бути скільки завгодно, то кількість антагоністично співпідпорядкованих дорівнює двом. Два суперечних поняття вичерпують обсяг відповідного їм родового, а обсяг двох протилежних понять не вичерпує обсягу родового стосовно них поняття. В останньому мислиться ще одна, «проміжна», множина предметів, яка не відображається в жодному з протилежних понять.

Графічне зображення відношення між обсягами несумісних понять пов'язане з певними труднощами. Це стосується насамперед двох нейтрально співпідпорядкованих понять, які вичерпують увесь обсяг відповідного родового поняття. Подібна схема нічим не буде відрізнятися від схеми суперечних понять.

2. Судження

Якщо поняття відображає сукупність істотних ознак предметів, то судження як форма мислення відображає окремі відношення між предметами і їхніми ознаками, причому шляхом ствердження або заперечення. Істинним буде судження, в якому стверджується ознака, яка належить предметові, або заперечується ознака, яка не належить предметові. Отже, судження істинне, коли його зміст відповідає істинному стану речей.

Усі судження поділяють на дві групи: прості і складні. У простому судженні щось стверджується або заперечується.

Судження, в якому стверджується або заперечується наявність певної властивості в того чи іншого об'єкта, - це судження про належність, або атрибутивне ("Одеса - місто-герой").

Судження, яке відображає відношення між об'єктами, - це судження про відношення, аборелятивне ("Планета Юпітер за розмірами більша за планету Земля").

До простих суджень належать ще судження про існування, або екзистенціальні судження ("Вчені стверджують, що невпізнані літальні об'єкти існують").

Судження, в якому стверджується або заперечується ознака предмета, множини (класу) або частини множини (класу) предметів, незалежно від будь-яких умов, називаютькатегоричним ("число 1232 ділиться на 4"). Категоричні судження поділяють на види:

- за якістю - стверджувальне або заперечне;

- за кількістю, тобто за множиною предметів, про яку в ньому йдеться, - на одиничні, часткові та загальні ("Аристотель - основоположник формальної логіки"; "Деякі чотирикутники є квадратами"; "У будь-якому трикутнику сума внутрішніх кутів дорівнює 180°");

- за якістю і кількістю - загально стверджувальні, частково стверджувальні, загально заперечні і частково заперечні.

Декілька простих суджень, об'єднаних в одне, називають складними судженнями. У складних судженнях кілька простих суджень об'єднуються сполучниками. Основними серед бінарних (що складаються з двох частин) сполучників є кон'юнкція (об'єднання) (сполучник 0" роздільна і нероздільна диз'юнкція (сполучник або), імплікація {якщо...то) і еквіваленція {тоді і тільки тоді, коли).

Зв'язки між предметами чи між предметами і їхніми ознаками бувають можливими, дійсними або необхідними. Відповідно до зв'язків між предметами судження поділяють на судження можливості, дійсності та необхідності.

За значенням істинності всі судження поділяють на три групи: тотожно істинні, або закони; тотожно хибні; здійсненні.

Людина здобуває знання безпосереднім та опосередкованим шляхом. Безпосередній шлях - це шлях прямої взаємодії суб'єкта з об'єктом. Коли ж безпосередній шлях для здобуття знань неможливий, то людина здобуває їх у процесі послідовного логічного міркування на підставі накопичених знань.

Отже, опосередковані знання - це ті знання, які суб'єкт здобуває шляхом виведення із вже готових, перевірених на істинність знань. Ці знання потребують логічного доведення, аргументації тощо.

Думки людини перебувають у нерозривній єдності зі словом. Проте судження і речення, будучи нерозривно пов'язаними, не є тотожними. Судження - це акт мислення, його продукт, а речення - граматична конструкція, певне сполучення слів.

3. Умовивід

Існують знання у формі суджень, а формою здобуття таких знань є умовивід - форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводять нове судження. Умовивід може бути як правильним, так і неправильним. В останньому відсутній послідовний зв'язок між судженнями. Неправильні умовиводи поділяють на дві групи: неправильні логічно та умовиводи, неправильність яких зумовлена неточністю словесного вираження думки.

За характером логічних форм і характером логічного висновку умовиводи поділяють на два різновиди: необхідні і правдоподібні (ймовірні). Серед необхідних найпоширенішими є дедуктивні умовиводи. За допомогою дедуктивних (від лат. - виведення) міркувань переходять від загальних положень до конкретних. Отже, дедуктивний умовивід дає змогу зрозуміти конкретний факт на основі загального положення. Цими вихідними положеннями є аксіоми, вислови, що несуть певну обґрунтовану думку. Вони виражають загальне правило (закон) або знання про частину класу предметів чи одиничний предмет, який підпорядкований цим загальним правилам. Якщо всі судження такого умовиводу істинні, таку схему називають дедуктивною, або правилом виведення. Наведемо приклади дедуктивних умовиводів: "Якщо йде дощ, земля стає мокрою. Йде дощ. Отже, земля мокра"; "Всі рідини пружні. Вода - рідина. Отже, вода пружна". У звичайному спілкуванні дедукція не завжди виступає у розгорнутій формі. Але кожного разу, коли виникає сумнів в обґрунтованості зробленого висновку, необхідно повернутися до загального положення та судження про одиничний факт. Тільки так можна виявити помилку і домогтися правильного умовиводу. Схем правильних дедуктивних умовиводів нескінченна кількість. Логічні закони, що лежать в основі правильних міркувань, об'єктивні й не залежать від свідомості та волі людини.

Розглядаючи умовивід, за допомогою якого з одного або декількох суджень виводиться нове судження, можна встановити, що в умовиводах одного типу вивід здійснюється одним і тим же способом.

Наприклад:

Усі філологи вивчають логіку. Ми -- студенти-філологи.

Ми вивчаємо логіку.

Висновок ("Ми вивчаємо логіку") з необхідністю виводиться із засновків тому, що вони пов'язані спільним поняттям "філологи".

Таким же чином, тобто завдяки змістовному зв'язку суджень-засновків, можна отримати висновок із будь-яких інших за змістом суджень.

Отже, ми виділяємо дещо спільне в різних за змістом умовиводах: спосіб зв'язку між судженнями.

Висновок

Розглянувши основні форми мислення - поняття, судження та умовивід, ми знайшли в них дещо спільне, що не залежить від предметного змісту думок, а саме: спосіб зв'язку елементів думки - ознак у понятті, понять у судженні й суджень в умовиводі. Зумовлений цими зв'язками зміст думок існує не сам по собі, а в певних логічних формах: поняттях, судженнях, умовиводах.

Логічна форма або форма мислення - це спосіб зв'язку елементів думки, її будова, завдяки якій зміст існує й відображає дійсність.

У реальному процесі мислення зміст та форма думки існують у нерозривній єдності. Нема такого змісту, який би був позбавлений форми, як і нема такої форми, яка була б беззмістовною. Але з метою спеціального аналізу ми абстрагуємося від предметного змісту думок і зосереджуємося на вивченні їх форми. Дослідження логічних форм поза їх конкретним змістом і є найважливішим завданням науки логіки.

Таким є загальне поняття логічної форми.

Литература

1. Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика с элементами эпистемологии и научной методологии. Учебник. М.: Интерпракс. 1994. 448 с.

2. Казаков А.Н., Якушев А.О. Логика-I. Парадоксология: пособие для учащихся старших классов лицеев, колледжей и гимназий. М.: АО «Аспект Пресс». 1994. 256 с.

3. Классическая логика: учебное пособие. М. Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС. 1996. 192 с.

4. Кумпф Ф., Оруджев З. Диалектическая логика: основные принципы и проблемы. М.: Политиздат. 1979. 286 с.

5. Логика: пособие для учащихся. М.: Просвещение. 1996. 206 с.

Размещено на Allbest.ru

...