Філософсько-антропологічні інтенції творчості М.В. Гоголя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

Національної академії наук України

Індекс УДК 130.2:9 (4 Ук)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Філософсько-антропологічні інтенції творчості М. В. Гоголя

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Радіонова Наталія Василівна

Київ 2000

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Нині, на межі тисячоліть людство переживає період великих потрясінь, коли відбуваються цивілізаційні зрушення, внаслідок чого і окрема людина, і людство у цілому опиняються віч-на-віч з питанням про способи та можливості свого подальшого існування. Пошуки відповідей на такі питання відбуваються на терені філософського мислення. Так, вітчизняна філософська думка, яка починає посідати гідне місце в європейській гуманістичній традиції, переживає ренесанс екзистенційного філософування. Зокрема, це знаходить прояв у з'ясуванні історико-культурних можливостей подальшого розвитку молодої держави України у світлі гуманістичних цінностей. У контексті стратегії національного відродження особливо актуальним постає завдання перегляду усталених концепцій і оцінок на природу людини, реконструкції рис філософської думки, котрі з тих чи інших причин не бралися до уваги. В таких духовних розвідках принципового значення набуває історичний вимір духовної культури, у якому криється сила ініціативи минулого. З метою її оптимального використання вітчизняна філософська антропологія та філософія культури звертаються до історичної спадщини і знаходять там плідні інтуїції, осмислення яких та інтерпретація у сучасних контекстах відкривають нові проблемні аспекти такого тематичного поля, як буття людини в ускладнених структурах її життєвого світу.

У зв'язку з цим надзвичайно актуальною проблемою є осмислення евристичного потенціалу духовної спадщини такого визначного представника українського романтизму ХІХ сторіччя, як Микола Васильович Гоголь. Адже у його творчому доробку заслуговує на увагу не лише майстерне володіння словом, а й потужний потенціал основних філософсько-світоглядних ідей, на фундаменті яких побудована оригінальна антропологічна концепція, яку можна вважати соціокультурною репрезентацією української ментальності. Широка контекстуальна інтерпретація останньої додатково актуалізує тему дослідження.

Аналіз антропологічної концепції М. В.Гоголя у запропонованому тематичному аспекті не тільки сприятиме остаточному подоланню застарілих стереотипів щодо особистості письменника, але й послужить імпульсом для активізації процесів переосмислення людського буття в динаміці соціального часу, формуванню національної свідомості громадян України. Характеризуючи актуальність дослідження, особливо слід зупинитися на його значенні у контексті першочергових завдань філософської науки, зокрема філософської антропології та філософії культури. Питання антропології, до яких звертався М. Гоголь (Людина і Бог, Людина і Світ, людська екзистенція, національна людина тощо), знаходять відгук у сучасній українській філософській думці.

Дослідження проблеми передбачає використання численних джерел, які виступають у ролі текстологічної основи дисертації. Серед них особливе місце займають роботи таких вітчизняних та зарубіжних дослідників історії української філософії, як А. Бичко, І. Бичко, В. Горський, В. Зеньковський, Т. Закидальський, С. Єфремов, Є. Маланюк, В. Малахов, В. Табачковський, М. Попович, Д. Чижевський, М. Шлемкевич та інші. Отримані ними результати допомагають визначити обсяг недослідженого і здійснити його глибокий аналіз в контексті філософської антропології М. Гоголя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до комплексної цільової програми кафедри філософії Харківського державного педагогічного університету іМ. Г.С. Сковороди “Духовне виробництво”, що входить до плану наукових досліджень університету на замовлення Міністерства освіти та науки України.

Об'єктом наукового дослідження є літературно-філософська спадщина М.В. Гоголя.

Предметом дослідження є філософсько-антропологічні інтенції творчості М. Гоголя та їх інтерпретаційні можливості.

Мета і завдання дослідження полягає у виявленні основних особливостей і тенденцій розвитку філософської антропології М. Гоголя на основі систематичного аналізу творів мислителя та їх інтерпретаційних можливостей в духовній культурі сучасної України.

Відповідно до поставленої мети в дисертації ставляться наступні завдання:

- з'ясувати духовно-культурну ситуацію в Україні початку ХІХ ст. та ідейні джерела формування світогляду М. Гоголя;

- виявити духовні шукання М. Гоголя на шляху до самопізнання;

- визначити основні теоретичні та соціокультурні джерела філософської антропології М. Гоголя;

- встановити специфіку розуміння природи людини М. Гоголем та проаналізувати її інтерпретаційні можливості;

- розкрити погляди М. Гоголя на місце і роль людини у світі, на ідеал істинного життя;

- характеризувати внесок М. Гоголя до вітчизняної філософської думки в Україні.

Методологічна основа дослідження. В основі дисертації лежить філософська концепція, яка розуміє буття людини, як цілісний життєвий світ. Він передує індивідуальному існуванню людини і визначає міру всіх феноменів її буття, включаючи його в загальний контекст онтологічної цілісності. Базуючись на такому уявленні про буття людини, автор прагне показати, що в філософському вченні М. Гоголя існують такі імперативи, які задають певні норми світосприйняття, знаходять своє відбиття у етноментальності. Оскільки у сучасному гуманітарному знанні панує плюралізм думок, то це знаходить своє відображення у методах дисертаційного дослідження. Традиційні філософські методи (феноменологічний, діалектичний, сінергетичний) за цих умов плідно працюють на основі принципів взаємодоповнення, альтернативності, компаративістики.

Крім того, великого значення у вивченні поглядів М. Гоголя на людину мало застосування герменевтичного, культурно-історичного методів та методу антропологічної редукції, методології історичної реконструкції та актуалізації культурної семантики, принципу комплементарності. Поряд з цим, методологічною опорою дисертаційного дослідження стали філософські концепції вітчизняних філософів Є. Бистрицького, А. Бичко, І. Бичка, Б. Головка, В. Горського, О. Забужко, В. Звиняцьковського, С. Кримського, М. Култаєвої, В. Ляха, В. Малахова, М. Поповича, В. Табачковського, І. Федорової, Н. Хамітова, В. Шинкарука та ін.

Нарешті, реалізація обраного контекстуального підходу поставила автора перед необхідністю вести дослідження на межі з іншими філософськими і нефілософськими дисциплінами, вплив яких не можна залишити поза увагою.

Наукова новизна дослідження обумовлена вибором теми, яка ще не знайшла вичерпного висвітлення у вітчизняній філософській літературі. Вона полягає у розкритті нових аспектів філософсько-світоглядних ідей М. Гоголя та їх інтерпретаційних можливостей, вперше здійснена спроба системного аналізу його філософської антропології, в якій мислитель наблизився до осягнення ірраціонально втаємничених у своїй глибині онтологічних підвалин людського буття, в якій враховує і висвітлює основні виміри і аспекти цього явища: світоглядно-теоретичний, історичний та культурний.

Обгрунтовується оригінальна методологія дослідження антропологічного вчення мислителя, формулюються основні положення філософсько-культурного її тлумачення. Вперше предметом спеціального дослідження обрано життєві кризи письменника у їх співвідношенні з його вченням про душу, що зумовило своєрідність методу дослідження людської природи через варіанти можливості самовираження людського єства як злету і падіння духу.

В результаті здійснення комплексного аналізу за допомогою вищезазначених методів висунуто і обгрунтовано ряд нових ідей, які виносяться на захист:

- доведено, що сутність антропологічних інтенцій М. Гоголя можна розкрити комплементарно принаймні у трьох площинах: по-перше, у зв'язку з типовими рисами менталітету українського народу (екзистенційність, кордоцентризм, антеїзм тощо), що формувалися під впливом геополітичного становища України, культурних традицій, типу родинних стосунків тощо; по-друге, в контексті вітчизняної кордоцентриської культурно-філософської традиції; по-третє, в контексті проблем європейської філософської традиції першої половини ХІХ ст., в якій визначне місце посідає романтизм;

- показано, що духовні шукання М. Гоголя є різновидом філософського самопізнання, в якому вирішальна роль належить моральному, естетичному та релігійному компонентам;

- обгрунтовано, що це вчення про людину формувалося у М. Гоголя в контексті його космології зі збереженням контурів повсякденності життєвого світу;

- виявлена роль літературно-життєвих цінностей та ідеалів М. Гоголя у репрезентації його особистісного універсуму та його концепції людини, а саме духовно збагачена цілісна людина, що перебуває в гармонії з природою, з світом, з Богом, є наріжною ціннісною орієнтацією мислителя, має системоутворюючу значущість його творчості;

- показано, що єдність романтичного націоналізму з християнським містицизмом та україноцентричним світоглядом стає для М. Гоголя тим принципом, на якому базуються його філософсько-антропологічні образи-концепти;

- доведено, що в екзистенційно-антропологічних уподобаннях М. Гоголя проблема людини розгортається через систему смисложиттєвих концептів: автентичність та неавтентичність людського буття, життя-реальність, життя-гра, життя-фікція, життя-мрія, життя-відчуженість, - показана актуальність цих концептів за сучасних умов.

- простежено, що осереддям екзистенційної рефлексії мислителя завжди була “жива” душа людини, на противагу “мертвій” та повнокровність людського життя;

- показано, що М. Гоголь одним із перших серед українських мислителів поставив і спробував засобами іронії розв'язати проблему “пошлості пошлої людини”, інтерпретаційні можливості цих спроб можуть мати широкий діапазон у здійсненні стратегії національного оновлення.

Результати дослідження мають як теоретичне, так і практичне значення, передусім як обгрунтування подальших історичних та культурологічних досліджень теоретичної та наукової спадщини М. Гоголя, в якій знайшла своє відображення проблема української людини, національного самоусвідомлення та забезпечення культурної ідентичності та політичної самостійності України. Висновки, узагальнення, запропонована оригінальна методологія можуть бути використані у навчально-виховному процесі при підготовці академічних курсів та спецкурсів з історії української філософії, української антропології, культурології, у виготовленні навчальних посібників з історії філософії, а також нашими наступниками в досліджувальній ділянці як для розвитку теоретичних підвалин філософії національної ідеї, так і для вивчення історико-культурної конкретики.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на кафедрі філософії Харківського державного педагогічного університету іМ. Г.С.Сковороди, на якій вона і була виконана. Основні ідеї дослідження були апробовані на міжнародних наукових конференціях: “Проблема раціональності наприкінці ХХ століття” (вересень 1998 р., М. Харків); “Людина: дух, душа, тіло” (квітень 1999 р., М. Суми); “Ідея справедливості на схилі ХХ століття” (вересень 1999 р., М. Харків); “Проблеми духовності у сучасному світі” та “Шляхи самопізнання людини в філософії, релігії, науці, культурі” (вересень 1999 р., М. Севастополь); на міжнародній науково-практичній конференції “Освіта і доля нації” (грудень 1999 р., М. Харків).

Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 6-ох статтях у наукових фахових журналах та 3-х тезах.

Основні положення наукового дослідження реалізовані й одержали підтвердження в науково-педагогічній діяльності, на методологічних семінарах та інших формах творчих контактів.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Матеріал викладений на 182 сторінках, список використаної літератури має 337 найменувань.

Основний зміст роботи

людина духовність романтизм гармонія

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, характеризується ступінь її розробленості, визначається об'єкт та предмет дисертаційного дослідження, формулюються його мета та завдання. Сформульовано наукову новизну тез, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення роботи, наведені дані про апробацію роботи.

Перший розділ “Синтетичний характер світогляду М. Гоголя” присвячено з'ясуванню світоглядних основ творчості М. Гоголя, що дозволяє конкретизувати основні людинознавчі концепції філософсько-антропологічного вчення мислителя. Пропонується розглядати проблему становлення гоголівського вчення про людину за логікою становлення світогляду мислителя. Конкретизуються основні поняття дисертаційного дослідження та методологічні засоби, що залучаються автороМ.

У першому параграфі цього розділу “Творчість М. Гоголя в системі історико-філософських досліджень” подається аналіз існуючої критичної літератури, присвяченої спадщині мислителя. У цьому контексті розглядаються праці В.Зеньковського, Д.Чижевського, К.Мочульського, В.Звиняцьковського, В.Малахова, М. Поповича та ін. Проведений аналіз літератури свідчить, що в історико-філософському плані на даний час цілісної концепції філософської антропології М. Гоголя, як істотного явища історико-філософського процесу в Україні ХІХ ст., особливостей методів розробки ним антропологічної проблематики, ще на створено.

Беручи на озброєння методологію історико-філософського дослідження, основні концептуальні положення якої розроблялися протягом 60-90-х років ХХ ст. вченими Інституту філософії НАН України, Київського університету іМ. Тараса Шевченка, Національного університету “Києво-Могилянська академія”, Харківського державного педагогічного університету іМ. Г.Сковороди та інших наукових і навчальних закладів України, дисертант підкреслює, що останніми роками серед істориків філософії пожвавився інтерес до проблем людини та різних аспектів її життя (А.К.Бичко, І.В.Бичко, Є.К.Бистрицький, М. О.Булатов, Б.А.Головко, В.С.Горський, В.П.Загороднюк, С.Б.Кримський, М. Д.Култаєва, В.М. Нічик, М. В.Попович, В.Г.Табачковський, Н.В.Хамітов та ін.), розробляються концептуальні положення про важливість культурно-творчого підходу як фундаментального принципу вивчення філософії, що актуалізує антропологічну проблематику. Для української філософської думки, яка нині знаходиться на етапі з'ясування власних традицій, історичної тяглості напрямків, стилів і способів філософування, аналіз філософської антропології М. Гоголя є, вочевидь, необхідним моментом самовизначення. Окремі розвідки даної проблеми зроблені українськими вченими (І.Бичко, В.Малахов, М. Попович, В.Табачковський та ін.). Проте, потребують подальшого пророблення та уточнення гоголівські методи пізнання людини, встановлення і оформлення його філософської антропології у самостійне вчення, визначення його проблемного ядра і категоріального ладу, а також місця гоголівської концепції в українській філософській думці.

У другому параграфі першого розділу “Філософія європейського романтизму в контексті проблем української духовної культури першої половини ХІХ століття: відкриття нових можливостей кордоцентричної орієнтації” - з метою виділення основних чинників ідейного становлення М. Гоголя аналізується соціально-політична та духовна атмосфера України першої половини ХІХ ст., прослідковується їхній зв'язок із провідними на той час філософськими течіями Західної Європи. Відзначено, що в західно-європейській філософській думці поряд з Просвітництвом дедалі більшого впливу набувають ідеї романтизму, які поширюються в Україні, де у зв'язку із втратою державної самостійності та остаточним поневоленням українського народу, спостерігається інтерес до свого минулого, бажання зберегти свою національну ідентичність, культурні традиції. Проводиться думка, що М. Гоголь був добре обізнаний з сучасними йому вітчизняними, західно-європейськими та російськими філософсько-антропологічними вченнями, а романтичні ідеї справили досить помітний вплив на його світогляд. Вивчення народної творчості, звичаїв та обрядів сприяло утвердженню у світогляді мислителя рис, якими відзначається спосіб світосприйняття українця, що поєднує його з специфічною українською традицією “філософією серця”. Зрештою, зазначимо, що обидві традиції постають єдиним процесом, що істотно впливав на формування його світогляду мислителя, і вибір орієнтації його філософського вчення - проблема єднання людини, світу й бога, що дискутувалася в українській філософії XVII - початку XVIII століть та німецькому романтизмі початку ХІХ століття, не просто традиційно успадковується М. Гоголем, а набуває неповторної специфіки. Завдяки романтизму в філософській антропології М. Гоголя відкриваються нові можливості кордоцентричної орієнтації: українська нація і ідея; амбівалентність української людини/душі; концепт індивідуальності українця як осереддя нації, народу, суспільства; ідея гармонії людини і природи як основа гармонії самого індивіда українця; ідея первня кордоцентризму у співвідношенні раціонального та ірраціонального; концепти “мертва душа” - “жива душа”. Внутрішня суперечливість М. Гоголя випливає з абсолютації окремих елементів “філософії серця”. У поняття серце М. Гоголь вкладає глибинні душевні пласти людини, її духовність та індивідуальність. Глибоко в душі лежать такі почуття як любов до батьківщини, до ближнього свого. Питання про те, як полюбити людину з її вадами, пристрастями, не давало письменнику спокою протягом усього життя. Як можна любити людину, яка не має сенсу життя, яка відчуттям власної нікчемності і незначущості приводить себе до самоприниження. Переймаючись питанням, що є в людині гідного з цих почуттів, М. Гоголь ретельно досліджує внутрішній світ, сутність людини. А внутрішньо кожна гоголівська людина - це яскрава особистість, яка має право на самореалізацію своїх потенційних можливостей, на самовдосконалення духовної суті, що можливе через заглиблення у себе, в свою душу. Ідеалом М. Гоголя є людина, здатна на глибокі і щирі почуття, "жива душа". Цьому ідеалу протиставляється "порожнеча, пустка серця", "байдужість, що роздирає серце". Він вважає, що подолати "байдужість серця" може емоційний вплив художнього слова. Митець висловлює типово романтичний погляд на співвідношення розуму і серця, раціонального і емоційного в житті людини: почуття, серце є визначальними елементами духовного світу людини. Відзначаючи екзистенційне спрямування філософської думки М. Гоголя, ми виявили: основна її тема - людина в сутності свого існування (“внутрішня людина”, “жива” людська душа). Осягнення сутності людини, заглиблення в її душу є головним у творчості романтика М. Гоголя. Для нього душа людська - не стільки шлях пізнання, скільки глибоке джерело духовності і спосіб її буття. Слідом за Г.Сковородою він називає душу “серцем”. “Серце людське є безодня недовідома; тут ми щохвилини помиляємося”. Єдиний шлях удосконалення, що сприяє уникненню помилок, це найулюбленіша справа людини, яка поглинає її всю. Гоголівське твердження про спорідненість людини з улюбленим ділом підкреслює неповторність, унікальність людини, її несхожість з іншими і її право на власний у суспільному житті моральний шлях та особисту свободу. Зайнявшись улюбленою справою, тобто письменництвом, М. В.Гоголь ні на крок не відходить від своєї мети - дослідження людини, його творчість - це своєрідний філософсько-романтичний, естетичний метод дослідження. Не заперечуючи чеснот розуму і логічного пізнання, він віддає перевагу серцю й екзистенційному сприйняттю світу. Лише пізнання серцем дає глибинне розуміння, на відміну від поверхневого, інтелектуального. Серце для нього є осередком, витоком індивідуальності людини, її унікальності.

Таким чином, аналіз літературно-філософської спадщини М. Гоголя в контексті історичної доби, до якої він належав, переконливо доводить приналежність мислителя як до традиції європейського романтизму, так і до специфічності виявлення її в національній традиції “філософії серця”.

У третьому параграфі “Духовні шукання М. Гоголя як різновид філософського самопізнання” показано, що для відтворення всієї системи духовних пошуків письменником людини треба виходити з того, що світогляд М. Гоголя заснований на ментальності української людини, з усіма притаманними їй рисам: емоційністю, релігійним забарвленням, ідеалом внутрішньої гармонії, кордоцентризмом тощо. У творчості і філософії М. Гоголя яскраво виражене характерне для українського світобачення двосвіття: сходяться і переплітаються язичництво і християнський ідеал, відтворюються протилежні полюси Всесвіту. Це зумовлює національні аспекти в творчості мислителя: перелічуються ознаки етносу української нації (ст. “Про малоросійські пісні”), розробляється посилання на характеристику історичних спільнот людства (ст. “Про викладання загальної історії”), прямі ототожнення ментальності з етнічною свідомістю (ст. “Погляд на складання Малоросії”). Згідно з цим, у духовних шуканнях М. Гоголя, на думку дисертанта, можна виділити три умовних періоди у процесі становлення світогляду: морально-етичний, естетичний та релігійний, з гнучкими хронологічними межами, співіснуючих та взаємодіючих один з одним, - синтез яких складає основу як власного духовного вдосконалення мислителя на шляху до самопізнання, так і зумовлює специфіку його антропологічного вчення. Мислитель вважав, що пізнати себе - це, насамперед, осмислити цінність людського життя, свої думки, відчуття, взаємини, оточення, душу; свій характер, його риси: слабкі і сильні його сторони; свої здібності, обдарування тощо. Пізнати себе - це й усвідомити, що є найважливішим в особистому житті, які особистісні якості допомагають у важких ситуаціях; який план особистісного зростання. Сутність самопізнання - у забезпеченні саморозвитку людської сутності конкретного індивіда; це відтворення та осмислення того, що людина робить, в який спосіб діє, чому саме так. У світлі духовних шукань Миколи Гоголя стає зрозумілим зв'язок його філософського типу світовідчуття з типом його душевної і духовної структури (саме в силу цієї нерозривного зв'язку стиль його мислення й був екзистенційним), що знаходить прояв у дослідженні Гоголем людської душі, людської сутності, його переконаності в тім, що світ явищ, оточуючий його емпіричний світ не є світом дійсним і кінцевиМ. Це виявляється в гоголівському вченні про людину, де за ідеал виступає тип людини-творця, духовної людини, що постійно перебуває у стані духовного розвитку, пошуку істинного “Я”, під час якого людина освоює трансцендентне у своєму бутті. Така форма особистісного освоєння виступає найвищим щаблем людського життя, коли людина приходить до кульмінації можливої гармонії, творить та втілює в собі гармонію Всесвіту.

У четвертому параграфі “Цінності та ідеали в літературній та життєвій творчості” аналізуються спектр ідеалів та цінностей, що вплинули на формування філософської антропології М. Гоголя.

Серед гоголівських засадничих світоглядно-творчих ідеалів та цінностей в параграфі аналізується: ідеал живої душі, гармонійності морального та етичного в людині, гармонійне відношення людини до природи. Ідеали визначають цінності у життєво-творчому просторі М. Гоголя. Важливішими між ними є життя окремої людини, укоріненої в національну культуру, сповненої національної самосвідомості і почуття відповідальності за долю України. У зв'язку з цим аналізуються творчі інтенції письменника, зокрема текст художнього твору “Тарас Бульба”. Аналіз веде від цінності окремої людини до цінності рідної землі, батьківщини. Зазначені цінності особливо чітко постають у публіцистичній та епістолярній спадщині мислителя, які всебічно досліджуються у цьому параграфі. Вказується на вищу цінність, що пронизує всю творчість та життєдіяльність М. Гоголя, якою є Бог, на інтерпретації якого дисертант зосереджує особливу увагу. Розглянуті цінності й ідеали в літературній та життєвій творчості Миколи Гоголя дають підстави вважати, що постійно відтворюючи відкритість людини перед буттям, мислитель осягає невичерпну повноту сенсу буття людини - живу душу, котра становить сенс існування кожної людини і виступає тою ціннісною орієнтацією, що спрямовує на пошук ідеалу через шерег певних щаблів. Звертаючись до визначення природи людини, мислитель через спектр цінностей та ідеалів відтворює шляхи становлення та вдосконалення людини - живої душі. За творами Миколи Гоголя, зростання людини починається з національного самоусвідомлення людиною самої себе. Письменник, який серед своїх сучасників-українців бачив національних перевертнів, завжди протиставляє їм людину, якій властиве почуття національної гідності. Іншими словами, українська національна душа стає провідною ціннісною орієнтацією для людини й виступає провідним вартісним елементом в гоголівській ієрархії цінностей людського буття. Не менше місце в ієрархії авторських цінностей займає гармонія морального та естетичного в людині, тобто краси зовнішньої і краси душі, роз'єднаність яких викликає трагічне занепокоєння Миколи Гоголя. Авторська впевненість у тому, що спілкування зі світом краси людської душі можливе через звернення до етичного потенціалу христового вчення, залучає до ієрархії цінностей концепцію християнської моралі, в якій Бог є вищою цінністю для людини на шляху самопізнання, самотворення та духовного оновлення.

Отже, в дисертаційному дослідженні доводиться, що відбудовуючи спектр ціннісних орієнтацій людського буття, мислитель поглиблює власну філософсько-антропологічну концепцію людини.

Такий підхід щодо вивчення світогляду М. Гоголя дозволяє нам по-новому підійти до розуміння проблеми людини у творчій спадщині мислителя. Цьому присвячується другий розділ дисертації під назвою “Особливості філософської антропології М. Гоголя”.

У другому розділі розглядаються основні джерела, на тлі яких формувалось загальне бачення проблем людини М. Гоголем, наголошується, що мислитель у своєму вченні про природу людини виступає спадкоємцем давніх антропологічних тенденцій української світоглядно-філософської думки. Засадничою ідеєю гоголівської антропології є те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а духовно збагачена особистість - “внутрішня людина”, “жива душа”. Логічний розвиток поняття “жива душа” становить дискурсивний стрижень оформлення філософсько-антропологічної концепції мислителя Будучи переконаним, що кожна людина має в собі поетичний вогонь, але не кожна знає про це, М. Гоголь виробляє оригінальний стиль філософування та концептуальні підходи, що показують можливість прозріння людиною свого унікального самоцінного “буття-в-світі”, “буття-в-собі”. Дисертант уточнює сутність категорії “поетичний вогонь” у творчості М. Гоголя, співвідносить її з дійсністю, звертається до сферного аналізу суспільного буття, згідно з яким виокремлює концепти життєдіяльності гоголівської людини, наголошує, що його філософія глибоко індивідуальна, особиста, і разом з тим грунтується на національній ідеї українського народу, на українській ментальності.

Перший параграф “Проблема автентичного та неавтентичного буття в екзистенційно-антропологічній інтерпретації М. Гоголя” присвячено розкриттю повноти змісту людського життя, його непідробленості та істинності, що в філософській антропології мислителя постає через опозицію таких концептів життя: “серце-розум”, “жива душа - мертва душа”, “інобуття з Богом - інобуття з чортом”. Це дає можливість М. Гоголю витлумачувати людину як центральну ланку світоустрою що пов'язана як з Богом, так і з образом царства темних сил, показати складність і суперечність самої людини, що виявляється у її ставленні до різних складових світобуття.

Проблема автентичності та неавтентичності буття людини становить один з найважливіших напрямків духовних пошуків М. Гоголя у його художніх вимірах людини. В дисертації робиться спроба впорядкувати і систематизувати численні визначення поняття “автентичності”. Виконуючи це завдання, дисертант пропонує визначити такі дефініції поняття “автентичність”, як “серце”, “жива душа”, “інобуття з Богом”. Кожна з цих дефініцій зосереджується на окремому зрізі проблеми, але всі вони доповнюють одна одну, складаючи той патерн, який досить повно характеризує феномен автентичності. Виконуючи це завдання, дисертант звертається до порівняльного аналізу автентичності та неавтентичності буття через ряд концептів. Наголошує, що мислитель, будучи переконаним, що природа людини є поєднанням двох натур, двох істот - “внутрішньої людини” (серце) і зовнішнього в ній (розум), підкреслює та засобами творчості доводить, що внутрішнє єство, як царина духовного життя людини, має визначальний характер для особистості, зумовлює зовнішні прояви та її індивідуальність.

Досліджуючи українську людину в її історичній, вертикальній мінливості, починаючи з зображення славної козацької верстви (герої “Вечорів”, “Тараса Бульби”) і закінчуючи маніловими, коробочками, плюшкіними, чертокуцькими, ковальовими та ін., мислитель показує діалектику омертвіння “живої душі”, створює дві моделі світу: одна - “світ мертвих душ” - реальна, що є неавтентичним буттям, інша - “світ живих душ” - уявна, вона є уособленням автентичності буття, досягти якого можливо шляхом трансформації “живих душ” минулого у сучасне життя через самовизначення особи. М. Гоголь, який вважав найголовнішим самовизначенням особи вибір між добром і злом, гріхом та благодаттю, виразно цю обставину подає через опозицію концептів “інобуття з Богом”-“інобуття з чортом”. З'ясування цієї опозиції з метою виявлення автентичного буття будується М. Гоголем в традиціях неоплатонізму, християнської містики. Створюючи концепти “інобуття з Богом” та “інобуття з чортом”, митець з'ясовує метафізичну природу добра та зла; вказує, що присутність Бога в людині, яка вірить у свою єдність з ним, одухотворяє людське життя. Тільки одухотворене життя є істинним людським існуванням, автентичним буттям її у світі “мертвих душ”.

У другому параграфі “Життя як співіснування світів: життя-реальність, життя-гра, життя-фікція, життя-мрія, життя-відчуженість” осмислюються основні суперечності людського існування. Авторська увага зосереджена в більшості літературних творів на контрасті того, що приховане в кожній людині за її зовнішньою нікчемністю. Усвідомлюючи те, що амбівалентність відношення - одна з найпоширеніших форм виявлення внутрішніх конфліктів, численних дивовижних та суперечливих вчинків людини, М. Гоголь не тільки виокремлює ці внутрішні конфлікти людської природи, але й дає їх рішення методами художньо-антропологічного пізнання. Показавши всю складність та суперечливість шляхів роз'єднання людської субстанції через концепти “життя-реальність”, “життя-гра”, “життя-фікція”, “життя-відчуженість”, “життя-мрія”, мислитель художньо аргументував головну ідею, а саме, що у всіх цих світах в тій чи іншій мірі присутня категорія живої душі, яка є запорукою подальшого поступу у плані створення нормальних умов для реалізації кожною людиною своїх життєвих шансів у світі мертвих душ не через нищення останнього, а через його оживлення, через гармонізацію зі світом душ живих, тобто шляхом екзистенційного подолання розриву між світами. Багатовимірний екзистенційний мислитель, бачачи складність життєвого простору людини у всьому розмаїтті буття, вважав, що орієнтація на пошук поетичного вогню, оживлення мертвих душ, роздмухування жару людської душі є саме тим шляхом, який веде до складання констант світів, до істинного буття. Парадигмальні зрушення, започатковані в філософській спадщині М. Гоголя, мають значущість не тільки літературно-філософську, а й загальнокультурну. Для того, аби зрозуміти цю обставину, слід врахувати те, що М. Гоголь досліджував різноманітні сфери людського буття не в штучному вигляді, а як прояви конкретно-соціального ладу. Одним з методологічних принципів такого філософського дослідження людини є взаємозв'язок раціонального та ірраціонального методів пізнання. Він лежить в основі авторського аналізу психологічних особливостей людини, її свідомості і підсвідомості, її емоцій і інстинктів, глибинних філософських питань розуміння природи світу людини, соціального, моральної поведінки особи, спосіб пізнання людиною світу і самої себе. Єдність раціонального та ірраціонального письменник осмислює через константи феномена життя як цілісності: “життя-реальність”, “життя-гра”, “життя-фікція”, “життя-відчуженість”, “життя-мрія”.

Таким чином, з одного боку, раціональне, логічно обгрунтоване, теоретично осмислене, систематизоване пізнання розмаїття людського буття, а з іншого - нераціональне, екзистенційне, кордоцентричне, і навіть містичне осягнення буття, що стверджує причетність до особливої традиції “філософії серця” в класичній українській філософії, такі складники особливого гоголівського методу осмислення основних суперечностей людського існування.

У третьому параграфі “Можливості самовираження людського єства як злети і падіння духу” проаналізовано духовні кризи М. Гоголя у співвідношенні з антропологічною проблематикою його творчості, з'ясовується логіка самовираження як процесу, що виникає і розгортається в межах трагічного буття людини і є рефлексивною проекцією підняття над буденністю, її запереченняМ. Диференціація людей за індивідуальними життєвими кризами (смерть, страх, нудьга, сміх, любов тощо), що спричиняють робити екзистенційний вибір, який веде до гострої суперечності між “бути” чи “не бути” і “як саме бути”, виступає для М. Гоголя підставою обгрунтування думки, що поетичний вогонь, який жевріє в найнікчемнішій душі в ситуації духовної кризи стає лейтмотивом до самовираження людського єства як злету або падіння духу. Хвилювання духу, постійне шукання себе, тобто перебування в екзистенції виявляє людську сутність, приводить до усвідомлення себе і світу навколо себе, до свого істинного буття, термінологічно означеного М. Гоголем як “жива душа”. У роботі окреслюється специфіка “злетів” і “падінь” людського духу за допомогою принципу діяльнісної основи, у відповідності з яким всі прояви людського буття слід розглядати як продукти його життєдіяльності.

У четвертому параграфі “Романтична іронія та релігійно-антропологічний аспект відчуження” аналізуються методи, якими користувався М. Гоголь для досягнення основної мети - допомогти людині в розумінні себе-в-собі, через внутрішнє оновлення. Використовуючи метод філософської іронії, що має давню традицію від самоіронії Платона до іронії німецьких романтиків, М. Гоголь у своїх творах відобразив весь спектр тих проблем, що хвилювали людину початку ХІХ ст. Гоголівська іронія - це двонаправлений рух рефлексії: від безпосередньої реальності до ідеальності першого порядку, далі - від реальності більш високого порядку і відповідно до більш високої ідеальності. В міру того, як творчість М. Гоголя еволюціонує від веселості “Вечорів...” до трагічності буття “Мертвих душ”, вичерпуються зусилля іронії, вона переходить в гротеск і навіть у відвертий ірраціоналізМ. Ірраціоналізм М. Гоголя не зводиться до того, щоб позбавити реальності людське буття, а навпаки, прагне наблизити до ідеальної форми реальності, осягнути яку, за його думкою, неможливо без авторитарного опікування релігії.

Аналізуючи релігійно-антропологічний аспект відчуження як один із шляхів звільнення від гніту зовнішнього світу, мислитель підкреслює, що Бог - не тільки частина життя людини, але й джерело істинності буття, розкриває специфічний спосіб організації життя, суть якого полягає у духовному вдосконаленні особистості, що є формою творення Бога з антропологічної природи людини.

У висновках наводяться головні результати дослідження, визначається, що твори М. Гоголя є важливою органічною частиною української культури. Підсумовуючи основні ідеї дисертації, можна висунути такі узагальнюючі положення:

- світоглядна культура М. Гоголя формувалася у гуманістичному контексті української духовної культури, самоідентифікація якої була ускладнена соціально-політичною ситуацією на початку ХІХ століття;

- світогляд М. Гоголя слід розглядати як активний проект світобудови, що відтворює основні збережені смисли української ментальності;

- кордоцентрична орієнтація пронизує всю літературну творчість М. Гоголя та його життєтворчість. Кордоцентризм знаходить прояв як у змістовному наповненні, так і у формі репрезентації гоголівської філософської думки, що прагне висвітлити екзистенційний вимір людського буття у граничних ситуаціях. В межах екзистенційно-антропологічного філософування М. Гоголь розробляє оригінальну концепцію граничних ситуацій, у яких людина одержує можливість прояву своєї трансцендентної сутності в рамках звичайної повсякденності;

- романтична іронія М. Гоголя на відміну від її різновиду у творчості німецьких романтиків (Ф. Шлегель, Г. Гейне, Ф. Шеллінг) не місить у собі зародку нігілізму. Вона несе у собі критично конструктивний запал, сприяє просвітленню свідомості і оновленню людини;

- християнська антропологія М. Гоголя є засобом проникнення до основ людського буття. Бінарні опозиції “Бог-чорт”, “добро-зло”, “світло-темрява”, “життя-смерть” лежать в основі ускладненої онтології, що притаманна філософським поглядам М. Гоголя. Це онтологія паралельного існування соціокультурної та рольової реальності і своєрідного задзеркалля з його містифікаціями та перетвореннями. Першорядного значення у онтології М. Гоголя набувають просторово-часові характеристики, які варіюються від космічного виміру (макрокосмос Всесіту, Бог і світ ідей та краси) до мікрокосму людського існування;

- у відтворенні і розвитку сучасної української духовності філософсько-антропологічні ідеї М. Гоголя набувають суттєвої наукової і педагогічної актуальності. М. Гоголь привертає до себе увагу не тільки як видатний російськомовний письменник своєї доби, не тільки як теоретик морального оновлення і формування філософії людини “живої душі”, не тільки як релігійний мислитель, але і як яскравий речник українського Романтизму, філософське вчення якого, безперечно, постає одним із щаблів, на шляху до національного самоусвідомлення та самоствердження.

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях

1. Радіонова Н.В. Взаємозв'язок раціонального та ірраціонального у творчому процесі // Філософія. Науковий вісник. Вип.1. - Харків: ХДПУ, 1998. - С.20-26.

2. Радіонова Н.В. Микола Гоголь: у пошуках духовності // Філософія. Науковий вісник. Вип.1. - Харків: ХДПУ, 1998. - С.65-73.

3. Радіонова Н.В. Кордоцентричні орієнтації антропології М. Гоголя в контексті європейського романтизму // Філософія. Науковий вісник. Вип.2. - Харків: ХДПУ, 1999. - С.22-29.

4. Радіонова Н.В. Духовні шукання Миколи Гоголя як різновид філософського самопізнання // Вестник СевГТУ. Вып. 20: Философия: Сб. науч. тр. / Ред.кол.: А.С.Глушак (отв.ред.) и др.; Севастоп. гос. техн. ун-т. - Севастополь, 1999. - 155 с. - С.138-146.

5. Радіонова Н.В. М. Гоголь: до проблеми національної освіти // Науковий вісник № 10. Серія “Філософія”. Вип. 4. - Харків:ХДПУ, 2000. - С.149-154.

6. Радіонова Н.В. Образи-концепти людського буття у творчості М. Гоголя // МультіуніверсуМ. Філософський альманах: 36 наук. праць / Гол.ред. В.В.Лях. - Вип.13. - К.: Український центр духовної культури, 2000. - 228 с. - С.41-53.

7. Радіонова Н.В. Гоголівська концепція духовності // Проблеми раціональності наприкінці ХХ століття. Матеріали V Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 1998. - С.319-322.

8. Радіонова Н.В. Проблема людини у філософській антропології М. Гоголя // Людина: дух, душа, тіло. Матеріали ІІІ-ї науково-теоретичної конференції. - Суми, 1999. - С.54-56.

9. Радіонова Н.В. Ідея справедливості та національної самосвідомості у філософії серця М. Гоголя // Ідея справедливості на схилі ХХ століття. Матеріали VI Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Харків, 1999. - С.46-49.

Анотація

Радіонова Н.В. Філософсько-антропологічні інтенції творчості М. В.Гоголя. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04. - філософська антропологія, філософія культури. - Інститут філософії іМ. Г.С.Сковороди НАН України, Київ, 2000.

Дисертацію присвячено аналізу філософсько-антропологічних інтенцій творчості М. Гоголя та їх інтерпретаційних можливостей, проаналізовано становлення екзистенційно-антропологічної концепції мислителя з виділенням основних етапів даного процесу, виявлено методологічну специфіку дослідження феномена людини М. Гоголем, класифіковано існуючі дефініції категорії “жива душа” у антропологічних поглядах мислителя. Доведено, що проблема людини в творчості М. Гоголя розглядається через систему концептів автентичності та неавтентичності людського буття, життя-реальності, життя-гри, життя-фікції, життя-мрії, життя-відчуженості, показана актуальність цих концептів за сучасних умов, здійснено аналіз гоголівської іронії, розкрито його інтерпретаційні можливості, що мають широкий діапазон у здійсненні стратегії національного оновлення. Визначено місце екзистенційно-антропологічного вчення М. Гоголя серед духовних надбань першої половини ХІХ століття. Виділено ті інтенції його творчості, які активно впливають на вирішення сучасних проблем державотворення, виховання, освіти, тощо.

Ключові слова: людина, духовність, романтизм, гармонія, інтенція, людський ідеал, “жива душа”, “мертва душа”, “поетичний вогонь”.

Summary

Radionova N.V. Philosophic-anthropological intentions in N.V.Gogol works.

This is for a candidate's degree by specialty 09.00.04 - philosophical anthropology, philosophy of culture. Institute of Philosophy of UNAS, Kiev, 2000.

The dissertation in view is dedicated to the analysis of philosophical and anthropological intentions interpretational potential. Existential and anthropological conception formation of the thinker has been analyzed. The main keypoints of this process have been singled out. The methodological character of the human phenomen study by Gogol has been specified too. The existing definitions of the living soul category's in the thinker's anthropological views have been classified. The problem of a human in Gogol's works is being tackled by the author though the system of concepts: authenticity or non-authenticity of human existence, realty life, play life, function life, dream life, estrangement life. These concepts relevance has been shown in the context of actual life. Gogol's method of irony has been analyzed. This metod's interpretational potential has been revelated. This potential has a wide range of application in national renewal strategy N.Gogol's. Existential and anthropological study location has been specified among the spiritual legacy of the first half of the XIX century. Those intentions of Gogol's works which actively influence on modern problems solution have been accentuated. Those problems are education, up-bringing and state formation.

Key words: the man, spirituality, romanticism, harmony, intention, human beau ideal, “alive spirit”, “bung spirit”, “poetic fire”.

Аннотация

Радионова Н.В. Философско-антропологические интенции в творчестве Н.В.Гоголя. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04. - философская антропология, философия культуры. - Институт философии иМ. Г.С.Сковороды НАН Украины, Киев, 2000.

Диссертация посвящена анализу философско-антропологических интенций в творчестве Н.В.Гоголя. В работе выявляется ценность и содержание основных положений гоголевского учения о человеке. Установлено, что в философской антропологической концепции Н.Гоголя нашли выражения особенности общественно-исторического развития Украины того времени, где в связи с потерей государственной независимости и окончательным закабалением украинского народа пробуждается интерес к прошлому, желание сохранить национальную идентичность, культурные традиции совпадает с концептуальными идеями западного романтизма. Анализ философско-литературного и эпистолярного наследия мыслителя даёт основание считать, что Н.Гоголь был хорошо знаком с современными ему философско-социологическими учениями, а также романтическими идеями, которые существенно сказались на формировании его мировоззрения. Комплексный анализ жизни и творчества Н.Гоголя позволяет определить органическую зависимость философско-антропологических взглядов мыслителя от его жизненных идеалов и ценностей, личных духовных поисков. Изучение народного творчества, обычаев и обрядов, способствовало утверждению тех мировоззренческих черт, которыми определяется способ мировидения и мировосприятия украинца. В диссертации выделены экзистенциальные размышления автора о духовном мире человека, которые указывают на принадлежность мыслителя к специфично-украинскому философскому течению “философии сердца”, в контексте которого он создаёт относительно самостоятельную антропологическую концепцию человеческой души “живой” и “мёртвой”. В работе раскрывается суть понятия экзистенции, которая в терминологии Н.Гоголя определяется как “живая душа”, “душевное дело”, “душевный монастырь”, “внутреннее обращение к себе”, “язык души”, обосновывается значимость такого понимания экзистенции в гоголевской антропологической концепции. Установлено, что при анализе экзистенции мыслитель использовал диалектико-аналитический метод познания, что обусловливает определённую специфику интерпретации истинности бытия человека, придаёт своеобразие антропологической концепции Н.Гоголя, позволяет достаточно эффективно решать проблему перевоплощения украинского мира через морально-нравственное обновление и возрождение человека. В работе даётся анализ проведённого Н.Гоголем размежевания путей гармонизации человека с природой, миром, Богом, с самим собой. Определена теоретическая польза такой методологической операции. Выявлены идеи, положения и принципы рассматриваемой концепции, которые нашли дальнейшее развитие в экзистенциализме, современной философской антропологии. Отмечены те интенции взглядов мыслителя, которые сохраняют актуальность при разрешении современных вопросов воспитания, образования, социально-политической жизни в Украине.

Ключевые слова: человек, духовность, романтизм, гармония, интенция, человеческий идеал, “живая душа”, “мертвая душа”, “поэтический огонь”.

Размещено на Allbest.ru