Поняття "соціально-педагогічне" в категоріальному апараті соціального пізнання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди

Національної академії наук України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.03 -- Соціальна філософія та філософія історії

Поняття "соціально-педагогічне" в категоріальному апараті соціального пізнання

Скляров Олександр Петрович

Київ 2000

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі філософії та соціології Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка

Науковий керівник -- доктор філософських наук, професор Щербина-Яковлєва Олена Юхимівна, завідуюча кафедрою соціально-гуманітарних дисциплін Української Академії банківської справи (м.Суми)

Офіційні опоненти:

Доктор філософських наук, академік АПН України Зязюн Іван Андрійович, директор Інституту педагогіки та психології професійної освіти АПН України (м. Київ)

Доктор соціологічних наук, Пилипенко Валерій Євгенович, провідний співробітник Інституту соціології НАН України

Провідна установа -- Центр гуманітарної освіти НАН України (м.Київ)

Захист відбудеться 21 січня 2000 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 при Інституті філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (252001, Київ -- 1, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України за адресою: (252001, Київ -- 1, вул. Трьохсвятительська, 4)

Автореферат розісланий 20 грудня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.А. Ситниченко

1. Загальна характеристика роботи

соціальний педагогічний філософський пізнання

Актуальність теми дослідження. Розвиток суспільства -- це та сфера буття, яка сьогодні турбує, змушує ставити питання більшу частину людства. Пояснити закони соціального існування, щоб зрозуміти проблеми не тільки суспільні, але й особисті, якоюсь мірою набути можливість прогнозувати найближче майбутнє, керувати хоча б головними чинниками, які складають фундамент нормального людського життя, -- нагальна потреба.

На жаль, поки що не народилась така наукова теорія, яка б повною мірою пояснила всі таємниці соціальної форми руху. Здається, нещодавно жителі шостої частини суходолу вірили в істинність "єдино наукового" марксистсько-ленінського вчення про суспільство. Проте нарощення застійних явищ та наступне входження в епоху суспільно-економічної та політичної кризи примусили зрозуміти, що марксизм-ленінізм далеко не непогрішимий, містить чимало помилкових положень та утопічних соціальних прогнозів.

Нова продуктивна методологічна ідея -- обов'язкова умова прогресу наукового знання. Іншими словами, ми б змогли краще пізнати суспільство, якби змогли подивитись на нього по-новому, з незвичного боку, озброївшись нестандартною ідеєю, нетрадиційним методологічним підходом. Чи можна виявити такий методологічний підхід, який не використовувався або мало використовувався досі в соціальному пізнанні, не повторюючи того, що вже робилось до нас?

Нам уявляється, що є така сфера суспільної життєдіяльності, яка відносно рідко ставала предметом наукового, особливо філософського пізнання, маловивчена, хоча й має величезне значення для розвитку суспільства. Ця сфера -- закономірності розгортання в історії процесу формування людини, які відображаються поняттям "соціально-педагогічне".

Людина формується не лише тоді, коли її хтось цілеспрямовано навчає або виховує. Людину як індивіда з її особливим ставленням до світу, потребами, вміннями діяти, уявленнями, цілями формує складна система чинників, причин, умов. В цю систему входять усі елементи культурного середовища: прийняті в певному суспільстві норми співжиття, моральні цінності, настанови поведінки, форми мислення, мова, правила загальнолюдської логіки. В неї входять всі елементи економічного середовища: існуючі в певному конкретному суспільстві способи виробництва, виробничі відносини між людьми, знаряддя праці, які визначають бачення людиною світу, сприйняття його зв'язків, успадковування форм діяльності. В неї входять елементи етнічного середовища: місцеві традиції, навички, обряди, звичаї, діалекти, побут, наріччя, фольклор, а також релігійні традиції та звичаї. Формують людину всі елементи існуючої політичної системи. Інтенсивно формують людину місцеві географічні, природно-ландшафтні, кліматичні чинники рідних місць. Від них залежить бачення людиною світу, розуміння закономірностей, логіки речей протягом усього життя. Людину формує родина й найближчий соціум, які передають їй життєві настанови безпосередньо "з рук в руки".

Складні, але стійкі й необхідні взаємозв'язки всіх чинників, що формують людину, складають соціально-педагогічну систему. Розвиток цієї системи в історії суспільства виглядає як закономірний і послідовний соціально-педагогічний процес; діяльність включених в нього людей створює "мережу" соціально-педагогічних відносин. Поняття "соціально-педагогічні відносини" потребує теоретико-методологічного аналізу, осмислення та тлумачення -- його застосування має тенденцію до розширення.

Ступінь розробленості проблеми. На сьогодні в суспільствознавстві проведена значна робота щодо виявлення закономірностей розвитку, соціалізації, окультурення людини, особливостей їх проявів на різних стадіях історичного розвитку.

В сучасній вітчизняній суспільствознавчій літературі, яка відображає процеси розвитку людини, закономірності її соціалізації, окультурення та особливості їх проявів на різних стадіях історичного розвитку, відзначається очевидне зростання кількості й місткості публікацій, які позначені кінцем 60-х -- початком 70-х років. Ця обставина відображає зростання зацікавленості проблематикою, пов'язаною із закономірностями розвитку суспільства, станом людини та умовами її існування, свободою та детермінізмом в людській діяльності, вивченням минулого, теперішнього та перспектив розвитку людства; внутрішні зміни, які відбувались у масовій психології, інтелектуальне зростання, трансформації суспільної свідомості; зовнішній "тиск" з боку ідей, які розвиваються в західних філософських школах та тією чи іншою мірою асимілюються мисленням інтелігенції. Наукові інтереси філософів у цей період тяжіють до проблем теоретичного і практичного опанування механізмів суспільної організації й самоорганізації, управління та самоврядування, розуміння взаємодії "чинників", які беруть участь у формуванні людини, й можливостей конструктивного впливу на неї.

Система знань про соціально-педагогічний процес як внутрішній складовий компонент історичного процесу не була створена в чітко з'ясованній, концентрованій формі внаслідок того, що занадто довго зберігалась ідеологічна заборона на використання поняття "соціально-педагогічне", яке визначалось як "буржуазне" за своїм походженням. Терміни "соціально-педагогічний процес", "соціально-педагогічні дослідження" тощо не отримували розповсюдження також тому, що їх функції якоюсь мірою виконувались (хоча, дійсно, далеко неадекватно) поняттями "комуністичне виховання", "формування нової людини". Соціально-педагогічний процес за таких умов не розглядався конкретно, як цілісна система суспільного буття та історична реальність, яка розвивається. Проте в дослідженнях цього періоду розглянуто різні елементи соціально-педагогічного процесу, як його діючі чинники: історичні форми виховання та навчання, праця, практика, духовна та матеріальна діяльність, матеріальне виробництво, пізнання, спілкування, творчість, суспільна свідомість, суспільні відносини, родина, шлюб, побут, мистецтво, релігія, система освіти, політика, право, мораль, спорт тощо.

Серед цих досліджень багато оригінальних, насичених методологічними ідеями творів, які дозволяють скласти широку картину того, як відбуваються соціально-педагогічні, людиноформуючі процеси. Так проблеми методологічної організації соціального пізнання, напрацювання логіки підходу до соціокультурних явищ і визначення принципів їх предметної інтерпретації стосовно конкретних напрямків наукового дослідження ефективно розроблялись М.0. Булатовим, Г.І. Горак, Н.І. Дряхловим, В.П. Івановим, В.Ж. Келлє, М.Я.Ковальзоном, Е.В. Ільєнковим, П.Ф. Йолоном П.В. Копніним, А.М. Коршуновим, С.Б. Кримським, В.І. Куценком, А.С. Маховим, 1.1. Ракітовим, В.І. Свідерським, О.Г. Спіркіним, Ю.К. Плетніковим, О.П. Шептуліним, В.І. Шинкаруком, 0.І. Яценком.

Ці філософи аналізують методологічні проблеми соціального пізнання загалом, функціювання соціально-філософської та соціологічної теорій. Їхні результати є універсальними узагальненнями, інтегративними настановами та принципами методології аналізу соціальних та людинознавчих проблем.

Питання, які стосуються механізмів здійснення в рамках соціального пізнання філософськими категоріями, відповідними теоріями їх методологічних функцій, методологічне осмислення теоретичних уявлень про сутність, структуру та типологію різноманітних форм суспільних відносин, способів діяльності розглядали К.0. Абульханова-Славська, Г.С. Ареф'єва, В.Г. Афанасьєв, Е.0. Баллєр, Г.С. Батищев, А.П. Бутенко, Д.В.Гур'єв, О.А. Донченко, М.С. Каган, А.Г. Здравомислов, О.Г. Ковальов, В.0. Кутирев, М.М. Михайлов, М.М. Мокляк, Б.Ф. Поршнєв, Л.В. Скворцов, Г.Л. Смірнов, Л.В. Сохань, В.Г. Табачковський, В.К. Танчер, Т.М. Титаренко.

Внутрішні закономірності процесу історичного розвитку людини, його форми, типи, механізми вивчались Г.М. Андрєєвою, І.В. Бичком, Є.К. Бистрицьким, Б.Т. Григор'яном, Б.А. Грушиним, О.Г. Дробницьким, В.Я. Єльмєєвим, В.І. Зацепіним, В.А. Малаховим, Р.П. Новіковою, Б.О. Парахонським, О.Ф. Плахотним, І.П. Стогнієм, Ю.В. Сичовим, Г.М. Таврізян, О.К. Улєдовим.

Соціально-політичні, соціологічні, правові, морально-етичні, біогенетичні тощо аспекти формування, розвитку, виховання та самовиховання людини досліджувались Е.Я. Баталовим, І.В. Бестужевим-Ладою, О.В. Волобуєвим, А.А. Гусейновим, В.Є. Долею, М.П. Дубініним, Т.І. Заславською, В.В.Кізімою, І.С. Коном, В.М. Кудрявцевим, В.Б. Куліковим, О.М. Крутовою, Б.0. Лобовиком, Б.Д. Паригіним, В.М. Соколовим, А.Г. Харчевим, І.Т. Фроловим, Й.М. Шепелем та іншими.

В закордонній літературі вже не перше десятиліття в рамках різних педагогічних та філософських течій обговорюється проблема необхідності цілеспрямованого вивчення протиріч, сконцентрованих у соціально-педагогічній сфері. Методологічні підходи та теоретичні концепції західних авторів заслуговують на глибоку увагу. Так розглядає особливості взаємодії та протиріччя педагогічного процесу з іншими чинниками суспільного існування американський філософ Джеймс Лоллєр. Аналізує перспективи розвитку людства та зв'язки із загостренням глобальних проблем людського суспільства та формулює принципи, покликані бути засадовими стосовно нової концепції формування людини, П. Куусі. Вивчає процес розвитку освіти в сучасному суспільстві, його єдність та суперечливість з іншими елементами соціалізації людини, оцінюючи його сучасний тип як "технологічне", дегуманізоване Б. Саймон. Загальнотеоретичні, методологічні проблеми відображення соціально-педагогічних процесів у суспільстві й західній філософській традиції останнього десятиліття ставились в багатьох філософських школах, особливо у Франкфуртській. Саме у працях М. Хоркхаймера, В. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромма містяться дуже незвичні для нашого світорозуміння та плідні концепції людської життєдіяльності, механізмів авторитарної та анти-авторитарної соціально-педагогічної діяльності, особливостей соціально-педагогічного процесу в тоталітарних соціальних системах та ін. Великий внесок у вивчення соціально-педаго-гічних феноменів зробили західні теоретики Є. Анчел, Г. Парсонс, П. Тейяр де Шарден, М. Вартовскі, В. Франкл та ін.

Поняття "соціально-педагогічне" як загально-теоретичне та методологічне доволі давно функціонє в своїх різноманітних значеннях у певних шарах суспільної свідомості, дедалі ширше використовується в науці та містить в собі багаті можливості методологічного застосування. Це поняття було вперше використане німецьким філософом П. Наторпом у праці "Соціальна педагогіка" та стало за кілька десятиліть вельми звичним для західних теоретиків та публіцистів. Воно також було загальновідомим в радянській літературі, про що свідчать висловлювання С.Т. Шацького, М.І. Бухаріна та інших. Проте сам П. Наторп визначив сферу свого дослідження як "соціальну педагогіку", тобто науку про вплив навколишнього середовища на процеси виховання та розвитку людини, прикладну за своїм значенням, не ставлячи запитання про створення загальної теорії соціально-педагогічного процесу в суспільстві.

В радянській науці, починаючи зі сталінського періоду, поняття "соціально-педагогічного" не використовувалось. Проте в останні роки в процесі деідеологізації та появи реальних можливостей більш глибокого вивчення реальних соціальних процесів ця категорія починає знов дуже активно функціювати. Але якщо колектив авторів, які створили монографію "Соціальна педагогіка" (Свердловськ, 1989), діє цілком в дусі ідей П. Наторпа, то С.Г.Вершловський (Москва, 1988) використовує поняття "соціально-педагогічне" як універсальну характеристику процесу історичного розвитку суспільства та соціалізації людини. Глибоко осмислює смисл категорії "соціально-педагогічне" С.В.Молчанов (Мінськ, 1991), який використовує поняття “соціально-педагогічне управління", "соціально-педагогічна система", "соціально-педагогічний феномен" тощо.

Проте таких праць, у яких би містився розгорнутий аналіз категорії "соціально-педагогічне", внутрішнього змісту реального соціально-педагогічного процесу, вивчались конкретні форми та механізми соціально-педагогічної діяльності, історичне розгортання соціально-педагогічних відносин тощо поки що немає. За таких обставин відкривається можливість для плідної та перспективної дослідницької роботи в даному напрямку.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система категорій, які функціонують у концептуальному апараті соціально-філософського пізнання, а також поняття "соціально-педагогічне", яке має свою власну специфічну позицію в цій системі (семантику, функції, кореляції з іншими категоріями).

Предмет дослідження. Сутність та зміст поняття "соціально-педагогічне", його генеза та історія розвитку в рамках соціальної самосвідомості, характер притаманних йому функцій, внутрішня гносеологічна структура; специфіка соціально-педагогічної діяльності та соціально-педагогічних відносин в порівнянні з іншими формами соціальної діяльності та суспільних відносин; головні тенденції соціально-педагогічного процесу складають предметне поле дисертаційного дослідження.

Мета і завдання дослідження. В дисертаційному дослідженні здійснюється теоретичний аналіз поняття "соціально-педагогічне" як необхідного концепту в категоріальному апараті соціального пізнання, розкривається його методологічний потенціал.

Відповідно до цієї мети визначаються головні завдання дослідження. До них належать:

-- вивчення генези поняття "соціально-педагогічне";

-- простеження особливостей історичного розвитку уявлень, ідей та понять про процеси, які поєднуються поняттям "соціально-педагогічне";

--уточнення семантичного поля поняття "соціально-пепедагогічне", виокремлення різноманітних якісно специфічних аспектів його змісту;

-- визначення сутності сучасного поняття "соціально-педагогічне" та доведення реального процесу його переростання в універсальну філософсько-методологічну категорію соціального пізнання;

-- виявлення методологічного потенціалу категорії "соціально-педагогічне" через виокремлення її функцій та аналіз внутрішньої гносеологічної структури;

-- характеристика сутності соціально-педагогічної діяльності в специфіці та єдності з іншими різновидами людської діяльності;

-- осмислення сутності соціально-педагогічних відносин в структурі суспільних відносин, їх історичних типів та форм;

-- осмислення головних внутрішніх тенденцій соціально-педагогічного процесу.

Теоретичні та методологічні засади дослідження. Розуміння сенсу та значення поняття "соціально-педагогічне" як активно функціюючої категорії в апараті соціального пізнання потребує синтезу логіко-гносеологічного підходу до його вивчення з історичним та культурологічним.

Провідним методологічним концептом дослідження слугувала ідея про те, що історичний розвиток суспільства виявляє органічну єдність процесів розвитку матеріального виробництва, духовного виробництва самої людини; при чому виробництво людини -- "людиноформування" -- є дійсним внутрішнім епіцентром, суперсутністю світової історії.

Плідним методологічним припущенням слугувала теза про те, що процеси "виробництва людини" тим чи іншим чином знаходили своє відображення в суспільній свідомості на філософському, педагогічному, релігійному, морально-етичному, побутовому рівнях, фіксуючись в мові, в різних поняттях, які більш чи менш точно відображають сенс цих процесів. В масі цих понять "соціально-педагогічне" є таким, що відносно нещодавно виникло, має ознаки більшої у порівнянні з іншими адекватності своєму предметові, найбільшої загальності -- швидко розвивається та збагачується новими значеннями.

Еврістичну роль в дослідженні відіграла ідея про взаємоперетворення понять та категорій в процесі духовного опанування людиною світу, розвитку форм її мислення, комунікації та концептуалізації практичної діяльності.

Дослідження проблеми проводилось на підставі універсальних філософсько-методологічних принципів загальності розвитку, суперечливості, багаторівневості сутності і проявів складних соціальних об'єктів, які саморозвиваються; єдності аналізу та синтезу; сходження від абстрактного до конкретного в теоретичному мисленні. Вивчені та використані праці провідних філософів, культурологів, соціологів, політологів, релігієзнавців, юристів, які займались тими чи іншими аспектами проблеми, що стала предметом дослідження.

Наукова новизна дослідження. На підставі теоретичного аналізу соціально-філософських та філософсько-історичних значень поняття "соціально-педагогічне" розроблені його визначення як комплексної ідеальної моделі системної сукупності людиноформуючих соціокультурних та природних чинників, що знаходяться в процесі історичного розвитку, залучені в структуру діяльності індивідуумів та людських спільностей та є субстанційною підвалиною не тільки специфічних навчально-виховних, але й усього розмаїття суспільних відносин.

В розвитку концепції в дисертації сформульовані та обґрунтовані такі положення:

-- поняття соціально-педагогічного є таким, що нещодавно виникло, асимілює в собі в знятому вигляді розмаїття уявлень про внутрішні механізми процесів соціально-історичного формування людини. Маючи чимало синонімів, це поняття характеризується максимальним об'ємом, інтегративністю та здатністю до поглинання нових значень, через що частість його використання збільшується;

-- генеза поняття "соціально-педагогічне" сходить до стародавніх міфологічних форм пояснення походження людських якостей, властивостей, вмінь, здатностей, способів діяльності та взаємовідносин. Його історичний розвиток включає і себе процеси теоретичного осмислення діалектики природного та соціального, природного та культурного, природженого та набутого, індивідуального та суспільного, несвідомого та свідомого, стихійного та організованого в процесах становлення людяності;

-- логічний статус поняття "соціально-педагогічне" визначається наявністю у нього складної внутрішньо структури, в яку входять підпорядковані поняття "соціально-педагогічний процес", "соціально-педагогічна система”, "соціально-педагогічні відносини", "соціально-педагогічна діяльність", "соціально-педагогічна свідомість", "соціально-педагогічна теорія", "соціально-педагогічний досвід", "соціально-педагогічне середовище", "соціально-педагогічна практика", "соціально-педагогічні традиції", "соціально-педагогічні інновації" та інші;

-- поняття "соціально-педагогічне" виконує різноманітні функції в пізнавально-осмислительних процесах: фіксує реальність існування системно організованих людиноформуючих матеріальних та духовних чинників, процесів та наголошує їхню антропостверджуючу, гуманізуючу спрямованість (онтологічна та гносеологічна функції), синтезує значення більш вузьких понять "соціалізація", "окультурення", "виховання", "навчання", "освіта", "самовиховання", "самоудосконалення" тощо та є концептом, який орієнтує аналіз процесів життєдіяльності, сприяє виокремленню в них людиноформуючих моментів (логіко-методологічна функція); об'єднує уявлення про механізми й закономірності розвитку людини, які напрацьовуються філософськими та частковими науками (інтегративно-методологічна функція); є орієнтиром в розумінні, роз'ясненні, тлумаченні сенсу, значення, ролі історичних, соціокультурних чинників, явищ, подій в якості людиноформуючих детермінантів (інформаційно-культурна, світоглядна, комунікативна функції); слугує виділенню орієнтирів, методологічних настанов для комплексу людинознавчих, педагогічних, прикладних соціально-педагогічних дисциплін (методологічно-регулятивна, методологічно-нормативна функції); ефективно зараджує переосмисленню відомих раніше теоретичних та методологічних положень, аналізу нових соціокультурних, історичних чинників; сприяє прирощенню нового знання та виявленню тенденцій майбутнього розвитку (еврістична та прогностична функції);

-- розмаїття логічних значень та пізнавальних функцій поняття "соціально-педагогічне" дозволяє зробити висновок про те, що воно має тенденцію до переростання в самостійну, активно функціонцючу категорію соціально-філософського та філософсько-історичного пізнання, маючи всі ознаки філософської категорії: предметність, загальність, внутрішню багаторівневість, полісемантичність, логіко-методологічну плідність, історичну стійкість, включеність у конкретну теоретичну парадигму та теоретико-пізнавальну традицію;

--місце поняття "соціально-педагогічне" в категоріальному апараті соціального пізнання визначається його взаємодіями з категоріями "соціальне", "педагогічне", "соціальна система", "історичний процес", "суспільна свідомість", "суспільне буття", "соціальна діяльність", "суспільно-економічна формація", "суспільні відносини". Як найбільш плідні в пізнавальному відношенні модуси категорії "соціально-педагогічне" досліджуються поняття "соціально-педагогічна діяльність", "соціально-педагогічні відносини", "соціально-педагогічний процес";

-- соціально-педагогічна діяльність визначена як системна форма людської активності, в процесі якої відбуваються зміна й перетворення людини та людських мас у напрямку до олюднення, окультурення та соціалізації, наближення до певної конкретно-історичної соціально необхідної моделі. Вона є системою з точки зору організацїї внутрішньої структури та в аспекті її соціального функціювання, має своїм суб'єктом та об'єктом суспільство, групи та індивідів, перебігає за умов активно залученого в процес людиноформування соціокультурного природного середовища, розгортається як в локально-індивідуальному, так і в загальноісторичному часі та просторі людського існування. Історія суспільства не має в кінцевому підсумку іншого сенсу, крім розвитку "сутнісних сил" людини;

-- соціально-педагогічні відносини розуміються як невід'ємний внутрішній бік суспільного буття, відособлюються в процесі диференціації форм праці як відносно самостійні, водночас зберігаються в структурі всіх "непедагогічних" відносин, виявляються як механізм "успадковування" форм соціального та культурного існування, трансляції знайдених засобів та методів підтримання та ескалації людського буття, характеризуються соціально-інтегративним характером, просторово-часовою масштабністю, відсутністю неприхованої програмно-інформаційної фіксованості, можливістю неманіфестованості та неусвідомленості проявів. В їх сфері функціюють всі різновиди регуляції, моделювання та модулювання людської поведінки: індивідуальні, групові, соціальні, свідомі, несвідомі, вербальні, невербальні, безпосередні, опосередковано-інструментальні, стихійні, організовані та ін.; вони є внутрішнім необхідним елементом соціальної самоорганізації;

-- соціально-педагогічні відносини підлягають типологізації за найбільш стійкими, суттєвими ознаками з метою що поняття поглиблення їх пізнання та прогнозування. Їх підставами є, наприклад, належність до історичної епохи, до суб'єкта історичного процесу, до соціальної групи, етносу; збігання чи розходження з принципами пануючої ідеології; особливості генези, джерел та умов виникнення, змісту внутрішніх концептів; форми практичного втілення; сутність відношень "суб'єкт-об'єкт" та склад головних цілей; ступінь загальності цінностей, які затверджуються, тощо;

-- соціально-педагогічний процес має головні внутрішні тенденції до диференціації форм соціально-педагогічних відносин та діяльності, оновлення цілей, завдань, засобів людиноформування та до їх інтеграції, об'єднання в цілісну систему; до формування прогресивних,новаторських форм впливу на людину -- та до збереження традиційних, консервативних, іноді зовсім реакційних, при чому боротьба між старим та новим може набувати характер протиборства між гуманізацією та дегуманізацією або навпаки; до виділення офіційно визнаних, інституціоналізованих, "пануючих" засобів виховання, навчання та опозиційних, репресованих засобів впливу на людину; виокремлення насильницьких та ненасильницьких, авторитарних та демократичних соціально-педагогічних систем.

Науково-практичне значення роботи. Науково-практичне значення роботи полягає в тому, що на підставі проведеного дослідження напрацьовані теоретичні визначення та висновки, які сприяють поглибленню поняття соціально-педагогічного, осмисленню його категоріальної сутності та поліфункціональних можливостей використання. Концептуальні висновки дослідження мають цінність для з'ясування соціально-філософських та філософсько-історичних уявлень, характеристики системи категорій соціального пізнання, можуть використовуватись під час обгрунтування теорії формування, соціалізації та окультурення людини, напрацювання філософсько-методологічних принципів педагогічного пізнання та практики.

Теоретичні висновки роботи можуть бути застосовані для поглиблення теорій соціальної діяльності та суспільних відносин, прикладної соціальної педагогіки, використовуватись філософами, культурологами та педагогами. Підсумкові положення роботи можуть бути використані в процесі читання курсу філософії у вищих навчальних закладах в темах "Суспільство та людина", "Духовна життєдіяльність суспільства", для розробки спецкурсу "Теорія соціально-педагогічного процеса", для навчання спеціалістів соціально-гуманітарного та педагогічного профілю.

Апробація роботи. Головні положення дисертаційного дослідження обговорювались на кафедрі філософії та соціології Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка, у відділі соціальної філософії та філософії історії Інституту філософії НАН України. Результати дослідження доповідались на наукових конференціях та семінарах.

Структура роботи. Структура роботи визначена метою та головними завданнями дослідження. Дисертація складається із Вступу, двох Розділів, кожний з яких супроводжується Висновками, Закінчення та списку використаної літератури.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність обраної теми, характеризується рівень її розробки, визначаються мета та завдання дослідження, його методологія та головні наукові результати.

У розділі 1 -- "Теоретичний аналіз поняття соціально-педагогічне" -- розглядається значення поняття "соціально-педагогічне", його походження, особливості функціонування в суспільствознавчому мисленні.

Історичні передумови та джерела виникнення цього поняття, розмаїття уявлень, які є засадовими стосовно розуміння сутності системи "виробництва людини" та закономірностей її існування та розвитку розглядаються в § 1 -- "Генеза поняття "соціально-педагогічне" та особливості його історичного розвитку". Сучасне поняття "соціально-педагогічне" виникло в результаті довготривалого процесу концентрації якісно специфічної соціально-педагогічної інформації в людському знанні. Знання про шляхи та способи формування людини впліталось в тканину синкретичної первісної свідомості, де моральні норми не відокремлювались від педагогічних та правових.

В міфологічній картині світу містився поширений комплекс фантазій на соціально-педагогічні теми, які "пояснювали" походження ремесел, мистецтв, знань, мудрості, а також людських переваг та недоліків, психологічних якостей та моральних норм.

В теоретичному мисленні давньогрецьких філософів перш за все виділяються категорії людини та людського, осмислюється існування різних людських типів, усвідомлюється головне соціально-педагогічне завдання суспільства як руху від варварства до культурності. Геракліт оцінює людину як потенційного носія частки світового Логосу, яка має можливість вибирати, долати протиріччя заради руху до світового порядку. В текстах Демокріта виявляється усвідомлене протиставлення соціально-педагогічних чинників природним силам. Платон виділяє соціально-педагогічні функції держави. Арістотель прагне обґрунтувати соціально-педагогічну роль цілісного соціуму. Кініки, стоїки, епікурейці виділяють визначальну роль індивіда, який є головним суб'єктом соціально-педагогічної діяльності. Християнське віроучіння розвивається як система, яка намагається цілісно охопити всі боки особистої та соціальної життєдіяльності та підпорядкувати їх єдиному комплексу ідей. Філософи Відродження створюють синтез середньовічного учіння про свободу волі людини та античних уявлень про єдність людини, природи та суспільства.

В соціально-філософській думці Нового часу стверджується думка про необхідність обмеження стихійних сил та напрацювання цілеспрямованої, упорядкованої, розумної виховної системи, яка була б імманентним атрибутом суспільства.

Вже на початку XIX століття можливості описового, емпірично-фрагментарного вивчення процесів формування людини в суспільства були вичерпані. Склалась об'єктивна необхідність та методологічні передумови для переходу до цілісного вивчення закономірностей функціонування соціально-педагогічного комплексу. К. Маркс, О. Конт, Е. Дюркгейм, М. Вебер, 3. Фрейд, Т. Парсонс та ін. роблять свій внесок у розв'язання цього завдання. Поняття "соціально-педагогічне" в його відносно сформованому вигляді було сформульоване Г. Когеном, а потім сприйняте та розвинуте П. Наторпом, який розумів історію як процес олюднення людини в результаті безперервної диференціації та інтеграції форм трудової діяльності та знання. Разом з ідеями неокантианства це поняття проникло на початку XX століття в Росію, але було "вигнане" із ужитку теоретиків наприкінці 20-х років в період наростання ідеологічної боротьби. Знов його використання у вітчизняній соціально-філософській думці починається лише у 80-х роках.

В § 2 -- "Зміст та сутність поняття "соціально-педагогічне" -- розглядаються його внутрішні смисли, показується що на цей час це поняття має комплекс як часткових, прикладних, так і загальнонаукових, універсально-теоретичних, філософсько-методологічних значень. "Соціально-педагогічне" -- це:

1) процес людиноформування в масштабах всього суспільства, який містить систему соціокультурних та природних факторів;

2) історичний процес становлення та розвитку, гуманізації людини, який є внутрішньою сутнісною стороною загально-історичного процесу;

3) внутрішній зміст, сенс та вища мета історичного процесу;

4) система матеріальних та духовних чинників, діючих сил, детермінантів, що формують людини та сприяють її соціалізації, окультуренню, вихованню, навчанню;

5) загальна система знань про шляхи, засоби, закономірності формування людини, яка є внутрішнім комплексом суспільної свідомості (буденна, масова соціально-педагогічна свідомість);

6) наукове відображення процесу формування людини в масштабах світової історії, людства, цілісного соціуму (соціально-педагогічна теорія);

7) окремий розділ педагогічної теорії -- учіння про виховну діяльність в локальних соціумах -- "соціальну педагогіку", яка включає в себе "педагогіку колективів", "педагогіку середовища", "виробничу педагогіку", "педагогіку дозвілля", "педагогіку родини", "агогіку", "геронтику" та ін.

Через аналіз змісту понять "соціальне", "педагогічне" обґрунтовується правомірність ужитку поняття "соціально-педагогічне" як якісно специфічної синтетичної категорії, розглядається внутрішня гносеологічна структура поняття "соціально-педагогічне", яке включає в себе складний блок близьких та похідних термінів. Аналізується система функцій категорії "соціально-педагогічне", виділяються дві головні їх групи. В першу з них входять функції, які виконуються цим поняттям у створенні об'єктивного образу світу: гносеологіч-на, логіко-методологічна, аналітична, еврістична, прогностична, інтегративна. В другу входять функції, які виконуються даним поняттям стосовно практичної орієнтації людини в світі та програмування її діяльності: світоглядна, комунікативна, інформаційно-культурна, нормативна, регулятивна. Доводиться, "соціально-педагогічне" відображає один з вищих порядків сутності всіх соціальних феноменів, специфічний комплекс законів виробництва суспільством людини, є важливою опорною сходинкою в процесі реальної життєдіяльності та логічного руху розуму, набуваючи в процесі свого розвитку статус філософської категорії.

В РОЗДІЛІ II--"Методологічний потенціал категорії "соціально-педагогічне" та її місце в системі соціального пізнання"-- доводиться, що поняття “соціально-педагогічне” дає можливість якісно поглибити картину історичного процесу, уявивши його як рух людиноформуючих чинників в їх взаємодіях, протиріччях, розвитку. "Соціально-педагогічне" виявляється ключем до розуміння внутрішньої логіки історичних діянь, розвитку способів діяльності, участі в історії специфічних культурно-антропологічних типів як продуктів відповідних соціально-педагогічних систем.

В § 1 -- "Сутність соціально-педагогічної діяльності, її специфіка та єдність з іншими різновидами людської діяльності" -- показується, що історія розвитку суспільства може бути проаналізована як лінія взаємодії соціально-педагогічної діяльності з процесами руху економіки, політики, науки, моралі, релігії та інших форм матеріальної та духовної культурної діяльності. Застосування цього поняття в процесі вивчення історичного процесу та окремих його складових відкриває можливість глибже та повніше зрозуміти логіку диференціації різновидів людиноформуючої діяльності в історії, джерела їх виникнення та способи соціального успадковування.

Доводиться, що, хоча "олюднення" є невід'ємним атрибутом всіх різновидів соціальної діяльності, це не аргумент для відмови від теоретичного аналізу цього процесу в "чистому", відносно абстрагованому від специфічних цілей економічної, політичної та інших форм діяльності вигляді. Існують такі різновиди діяльності -- ідеологічна, політико-пропагандистська, релігійно-проповідницька, науково-просвітницька, навчально-виховна, родинно-організаційна, де аспект "людиноформування" виходить на перший план; матеріально-виробнича, політико-організаційна тощо, де процеси формування людини перебувають в прихованому, імпліцитному вигляді, такому, що не керується та не усвідомлюється. Це лише підкреслює розмаїття та складність форм соціально-педагогічного процесу в суспільстві.

В соціально-педагогічній діяльності нероздільно взаємодіють об'єктивні та суб'єктивні засади. Соціально-педагогічне навантаження несуть у собі всі явища матеріальної та духовної культури, природа, яка також включена в життєдіяльність соціуму.

§ 2 -- "Соціально-педагогічні відносини в структурі суспільних відносин, їх історичні типи та форми" -- присвячений доведенню того, що всі форми суспільних відносин багатофункціональні, а однією з притаманних їм функцій є соціально-педагогічна. Розводяться поняття "педагогічні відносини" та "соціально-педагогічні відносини". Останні утворюються зв'язками, в яких суб'єктом людиноформуючої діяльності виступає деяке соціальне утворення. "Соціально-педагогічні відносини" виникають через необхідні перетворення сутності людини та умов її існування. Їхніми ознаками є соціальна масштабність, інтегративність, можливість неінституціоналізованості, неманіфестованості та неусвідомленості існування, відсутності програмно-інформаційної фіксованості. В системі соціально-педагогічних відносин відбувається трансляція новій генерації соціокультурних настанов та їх засвоєння, закріплення, передача здобутих концептів оптимальної життєдіяльності та одночасно їх видозміни, доповнення, оновлення; програмується людська активність в індивідуальному існуванні та активність соціуму в справі "керування" кожним своїм членом; функціюють всі різновиди регуляції, моделювання поведінки: індивідуальні, групові, загальносоціальні, свідомі, несвідомі, вербальні, невербальні, безпосередні, інструментально опосередковані, стихійні, організовані. Соціально-педагогічні відносини розвиваються як елемент відносин самоорганізації соціуму та водночас його саморозвитку.

Визначається зміст соціально-педагогічних відносин як функціювання механізмів різних форм інтеграції та диференціації суспільства: соціальної, етнічної, матеріально-практичної, професійної, духовної. Обґрунтовується можливість їх типологізації на конкретно-історичні та формаційні, соціальні, групові, класові, національно-етнічні, пануючі та опозиційні, буденно-стихійні та теоретизовано-інституційні, природно-історичні та політико-інституційні, консервативні та інноваційні, насильницькі та ненасильницькі, авторитарні та антиавторитарні, гармонізуючі та дисгармонізуючі, локально-історичні та загально-історичні.

В § 3 -- "Головні тенденції соціально-педагогічного процесу" -- доводиться, що форми соціально-педагогічної діяльності та відносин упродовж історії ускладнюються, включають в себе нові соціально-педагогічні завдання, породжують нові соціально-педагогічні засоби, форми та методи впливу на людину. Рух цих чинників в історії складає зміст соціально-педагогічного процесу. Розмаїття та суперечливість суспільної життєдіяльності призводить до відокремлення в соціально-педагогічному процесі різноспрямованих тенденцій, які відображають його внутрішні закономірні зв'язки.

Однією з провідних загальноісторичних тенденцій є прагнення до постійної внутрішньої диференціації, уточнення та підвищення ефективності впливу соціально-педагогічних чинників, наближення їх до особливостей соціуму. Іншою закономірною тенденцією є прагнення до внутрішньої інтеграції всіх форм соціально-педагогічної діяльності та відносин, злиттю їх в єдину універсальну систему, яка охоплює всі соціальні групи, всі сторони життя суспільства, всі соціальні інституції, підкріплена теоретично та практично.

Також виділяються виразні тенденції протистояння прогресивних, новаторських способів та форм соціально-педагогічної діяльності і збереження звичних, традиційних, консервативних або прямо реакційних; боротьба демократичних та антидемократичних цілей, релігійних та секуляристських орієнтацій, гуманістичних та антигуманістичних, колективістських та індивідуалістських, авторитарних та антиавторитарних завдань.

Висновки

Зокрема, на підставі проведеного дослідження автор дійшов до таких висновків:

-- поняття соціально-педагогічного є плідним та перспективним теоретичним концептом, здатним ефективно слугувати розвиткові соціально-філософського, філософсько-історичного, антропологічного, історичного, культурологічного, педагогічного пізнання. Воно дає можливість створити цілісну, якісно специфічну та водночас суттєво значиму картину історичного процесу як процесу руху людиноформуючих чинників; демонструє внутрішнє переплетіння стихійних та організованих, свідомих та несвідомих, керованих та некерованих форм соціалізації, окультурення людини та перетворення її в "суб'єктивний фактор" історії. "Соціально-педагогічне" виявляється ключем до розуміння внутрішньої логіки історичних діянь, розвитку способів діяльності, участі в історії специфічних людських культурно-антропологічних типів як продуктів різноманітних, суперечливих соціально-педагогічних систем;

-- поняття "соціально-педагогічна діяльність", "соціально-педагогічні відносини" та "соціально-педагогічний процес", маючи всі головні функції своєї родової категорії "соціально-педагогічне", дозволяє разом з тим поглибити найбільш важливі аспекти теорії людини, розробити низку нових, а також з'ясувати деякі вже існуючі аспекти розуміння суспільства. Застосування цих понять під час вивчення історичного процесу та окремих його складових відкриває можливість глибше та повніше зрозуміти логіку диференціації видів людиноформуючої діяльності в історії, джерела їх виникнення та способи соціального успадковування. Ці поняття дозволяють з нової точки зору поглянути на історію розвитку матеріальної та духовної культури, починаючи від економіки та закінчуючи ідеологією;

соціально-педагогічна діяльність є однією з різноманітних системних форм людської активності, в процесі якої відбувається зміна та перетворення людини та людських мас у напрямку до олюднення, окультурення та соціалізації, наближення до певної конкретно-історичної соціально-необхідної моделі. Вона є системною з точки зору організації її внутрішньої структури та з точки зору її соціального функціювання. Соціально-педагогічна діяльність як створення соціального індивіда з індивіда біологічного має своїм суб'єктом та об'єктом як суспільство як таке, так і соціальні групи та окремих індивідів, перебігає за умов конкретного історичного, соціального та культурного середовища під активним впливом та "участі" цього середовища в людино-формуючих процесах, розгортається як в локальному часі життя кожного окремого покоління, так і в загальноісторичному часі існування людства. Таким чином, соціально-педагогічна діяльність є відкритою системою. Історія суспільства не має в кінцевому вигляді іншого сенсу, крім розвитку "сутнісних сил" самих людських індивідів;

-- соціально-педагогічні відносини входять у внутрішню структуру всіх різновидів суспільних відносин як механізм передачі форм їх існування, знайдених засобів та методів їх реалізації; вони є необхідним елементом відносин соціальної самореалізації, самозбереження, самовідновлення, самоінтеграції та водночас саморозвитку, самозміни, самодиференціації суспільства; в їх сфері програмується людська активність в індивідуальному існуванні та активність соціуму в справі соціалізації та окультурення своїх членів, регулюється та модулюється їх діяльність;

-- соціально-педагогічна діяльність, соціально-педагогічні відносини, тенденції соціально-педагогічного процесу є соціальне необхідними, загальними характеристиками існування суспільства, які повинні вивчатись на всіх рівнях наукового пізнання.

Основні положення дисертації викладеніі в таких публікаціях

1. Скляров А.П. Современная социально-педагогическая система как детерминанта антитворческой ориентации личности // III Міжнародна наукова конференція “Творчість. Культура. Гуманізм”: Тези виступів. -- К.: КПІ, 1993. - Ч.1. - С.146-147.

2. Щербина-Яковлева Е.Е., Скляров А.П. Современная социально-педагогическая система как источник иррационального отношения студенчества к свободному времени // Формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, соціального і гуманістичного мислення у студентів у позанавчальний час: Республіканська науково-практична конференція: Тези доповідей. -- Київ: Інститут системних досліджень освіти України, 1993. -- С.84-86.

3. Скляров О.П. Деякі проблеми соціально-педагогічного процесу // Наукові записки: Зб наук. праць. -- Суми: Вид. СДПІ, 1993. -- С.24-28.

4. Скляров О.П. Становлення уявлень про систему соціально-педагогічних факторів формування людини (історико-філософський аспект) // Лабіринти пізнання: Зб. наук. праць. -- Суми: СДПІ, 1994. -- С.86-97.

5. Скляров А.П. Типологические особенности социально-педаго-гической системы "советского периода" / Щербина-Яковлева Е.Е., Щербань Т.Ю., Скляров А.П. Формирование педагога нового типа: Перестройка педагогического сознания как предпосылка обновления системы образования и воспитания. -- Москва, 1994. - 22 с. - Рус. - Деп. в ОЦНИ "Школа и педагогика" от 31.01.94., №56-94 // Аннот. В сб. рук. по педагогике и образованию, №1, 1994.

6. Скляров О.П. Генезис категорії "соціально-педагогічне" в процесі розвитку суспільного пізнання. -- Київ, 1994. - 31 с.- Рос. - Деп. в ДНТБ України 21.06.94, №1192 - Ук94// Анот. в ж. "Депоновані наукові праці ІНІОН", №109 Р-95, 1995 р.

7. Скляров А.П. Язык в системе социально-педагогических факторов // Лінгво-філософські аспекти гуманітарної освіти: Зб. наук. праць. -- Суми: СДПІ, 1998 р. -- С.112-116

8. Скляров О.П. Соціально-педагогічний процес: діалектика соціалізації та окультурення в становленні індивідуальної картини світу // Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання: Матеріали 1-ї регіональної науково-теоретичної конференції. -- Суми: УАБС, 1999 р. -- С.19-24.

9. Скляров О.П. Соціально-педагогічний процес як складова історії: основні тенденції // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Вип.6 -- К.: Укр. Центр духов. культури, 1999р. -- С.225-234.

10. Скляров О.П. Соціально-педагогічні відносини // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Вип.7 -- К.: Укр. Центр духов. культури, 1999р. -- С.98-115.

11. Скляров О.П. Соціально-педагогічні аспекти людської духовності // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Вип.9 -- К.: Укр. Центр духов. культури, 1999р. -- С.20-35.

Анотація

Скляров О.П. Поняття “соціально-педагогічне в категоріальному апараті соціального пізнання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 -- соціальна філософія та філософія історії. -- Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, Київ, 2000.

Дисертація є соціально-філософським та філософсько-історичним дослідженням проблеми сутності поняття “соціально-педагогічне”, його внутрішнього змісту й місця в категоріальному апараті соціального пізнання. Розглядається історія розвитку уявлень про соціально-педагогічне в суспільній свідомості. Визначається сутність поняття “соціально-педагогічне” як загальнотеоретичного, методоло-гічного, поліфункціонального. Розкривається зміст поняття “соціально-педагогічне” як відображення опредмечених моделей соціокультурної поведінки.

Ключові слова: соціально-педагогічне, соціально-педагогічний процес, соціально-педагогічна система, соціально-педагогічна діяльність, соціально-педагогічні відносини.

Аннотация

Скляров А.П. Понятие "социально-педагогическое" в категориальном аппарате социального познания. -- Рукопись.

Диссертация представлена на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 -- социальная философия и философия истории. -- Институт философии имени Г.С.Сковороды НАН Украины, Киев, 2000.

Защищается рукопись диссертации, которая является социально-философским и философско-историческим исследованием проблемы сущности понятия "социально-педагогическое", его внутреннего значення и места в категориальном аппарате социального познания. Рассматривается история развития представлений о социально-педагогическом в общественном самосознании. Определяется сущность понятия "социально-педагогическое" как общетеоретического, методологического, полифункционального. Раскрывается содержание понятия "социально-педагогическое" как отражения опредмеченных моделей социокультурного поведения; единичных и всеобщих процессов очеловечивания человека через распредмечивание феноменов культуры; стихийних и организованных процессов формирования человека; общеисторического развития гуманизированности в масштабах планеты; субъективних представлений о целях, нормах, формах, средствах социализации и окультуривания новых поколений. Исследуются функции, которые понятие “социально-педагогическое” выполняет в познавательно-осмыслительных процессах. Доказывается категориальный характер понятия "социально-педагогическое". Также исследуется содержание понятий "социально-педагогическая система", "социально-педагогический процес", "социально-педагогическая деятельность", "социально-педагогические отношения". Ведущим методологическим концептом исследования служил тезис о том, что историческое развитие выявляет единство процессов развития материального производства, духовного производства и производства самого человека; при этом производство человека -- “формирование человека” -- является действительным внутренним эпицентром, суперсущностью мировой истории. Раскрывается возможность продуктивного применения понятия "социально-педагогическое" в процессах социально-философского познания, оно дает возможность создать целостную, качественно специфическую картину исторического процесса как движения человеко-формирующих факторов.

Ключевые слова: социально-педагогическое, социально-педагогический процес, социально-педагогическая система, социально-педагогическая деятельность, социально-педагогическая деятельность, социально-педагогические отношения.

Summary

Sklyarov A.P. The concept of Social Pedagogical in the sistem of categories of Social Phylosophycal knowledge. - Manuscript.

Dissertation submitted for the award of Candidate of Sciencess degree. Speciality 09.00.03 -- The Social Phylosophy and the Phylosophy of History. Institute of Phylosophy, National Academy of Sciencess, Ukraine, Kiyev, 1999.

It is definding the manuscript of dissertation, which presents Social Phylosophycal and Phylosophycal Historical research of the problem of the essence of concept Social Pedagogical and its plase in the sistem of categories of Social Phylosophycal knowledge. It was examined the history of development of notions about The Social Pedagogical in social self-knowledge. It was defined the essence of concept Social Pedagogical as the general theoretical, methodological, polyfunctional. The concepts of concept Social Pedagogical was characterized as the idea of existense the models of social-cultural activity in cultural, social and natural objects, the idea of individual and common prosses the humanixation of Man throw the discipherig the models of activity from the phenomen of cultural; the ides of being spontaneous and organized prosses of formation the man; the common-historical development of humanity in the Wold; the subjective concepts of intentions, standarts, forms, means of integrations the new generations into the society and culture. It was proved, that the concept Social Pedagogical is the categoric of the Sistem of Categories of The Social Phylosophy.