Концепція "сродної" праці Г. Сковороди: соціально-філософський аналіз

Размещено на http:www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

МУДРИК АЛЛА МИХАЙЛІВНА

УДК 159.923.2

КОНЦЕПЦІЯ “СРОДНОЇ” ПРАЦІ Г.СКОВОРОДИ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Волинському державному

університеті імені Лесі Українки,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філософських наук

Олексюк Лілія Миколаївна,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, доцент кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Новіков Борис Володимирович,

Національний технічний університет

України “Київський політехнічний інститут”,

завідувач кафедри філософії

кандидат філософських наук

Бойченко Михайло Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, доцент

кафедри філософії

Провідна установа - Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Захист відбудеться “24” вересня 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (Київ, вул.Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “23” серпня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Скрипка П.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У різні часи й епохи філософи звертались до проблеми людини, осмислювали її в дусі конкретно-історичних вимог, інтересів і потреб, відповідно до цього творили ідеал людини, який, проте, ніколи і ніде не міг бути у всій адекватності й повноті осягнений та здійснений. У процесі пізнання світу людина завжди прагнула глибше й повніше осягнути сутність явищ, закони світовлаштування та себе саму.

Український любомудр, поет-мислитель Григорій Сковорода, який уособлює в собі цілісність серця, розуму та вчинку, є зразком таких намагань. Поставивши в центрі своєї філософської системи людину, її реальні потреби й прагнення, він виходив з необхідності озброїти її засобами досягнення щасливого життя, яке має за основу Епікурову вимогу "живи за природою". Цю тезу мислитель вперше в історії української філософії перетворив на вимогу працювати за "сродністю", яка взаємопов'язана з теорією самопізнання і вченням про загальне щастя. У ній він вбачає одну з найважливіших передумов досягнення людиною щастя, реалізації дійсно людського способу життєдіяльності. Сковорода підходить до ідеї перетворення праці з засобу існування в найпершу природну потребу і найвищу насолоду особистості, адже "сродна" праця, тобто праця за природними нахилами, здібностями визначає життя людини і становить його смисл, духовно збагачує особу і дає можливість їй віднайти свій справжній шлях і своє місце в складній системі суспільних взаємозв'язків і відносин, зорієнтуватися в ціннісно-смисловому універсумі культури.

У наш час, коли віками омріяна, багатьма поколіннями виборювана незалежна українська держава стала історичною реальністю, проблема духовного розвитку та самореалізації особистості набуває особливої актуальності. Процес становлення освіти й виховання має сприяти формуванню творчо розвинутої, духовно багатої особистості, що і є одним з головних завдань нашого суспільства.

Актуальність даної теми обумовлюється необхідністю всебічного осмислення соціально-філософських аспектів концепції "сродної" праці Григорія Сковороди для обґрунтування основоположних принципів і засад становлення та самореалізації творчої особистості в умовах інтенсивного розвитку національного соціокультурного простору.

Таким чином, вибір теми і основний напрямок дисертаційного дослідження визначається необхідністю більш повної і всебічної реалізації в нинішній соціально-культурній практиці ідей української класичної філософії. Соціально-філософський аналіз концепції “сродної” праці Г.Сковороди зумовлений тим, що саме “сродна” праця виступає основою діяльності людини, спрямованої на розвиток та вдосконалення всіх сфер суспільного життя, а це є визначальним при відродженні національних коренів на даному історичному етапі.

Пошуки універсальних моментів власної національної буттєвості, поглиблений інтерес до національної практики формування духовності мають в контексті сучасного суспільного розвитку суттєве теоретичне і практичне значення. Запропонована робота є намаганням осмислити на межі ХХІ сторіччя цілий ряд соціально-філософських проблем, піднятих ще Сковородою, але які залишаються і сьогодні актуальними в особистісному і суспільному житті.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Загальний напрям дисертаційної роботи пов'язаний з галузевою темою "Антропологічно-концептуальні засади оновлення змісту середньої і вищої гуманітарної освіти" (Волинський державний університет імені Лесі Українки, Інститут соціальних наук, м. Луцьк).

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Література, присвячена даній темі, є надзвичайно чисельною і різноманітною в усіх можливих відношеннях та аспектах, охоплює широке коло історично-філософських та соціально-філософських проблем.

Розвиток філософської думки кінця ХVІ-ХVІІІ ст. проаналізований та узагальнений в працях В.М.Нічик; окремі проблеми глибоко розглянуті Ю.М.Вільчинським, Л.Довгою, І.С.Захарою, М.В.Кашубою, В.Д.Литвиновим, В.Микитасем, В.В.Огородником, І.В.Огородником, М.Д.Роговичем, Л.В.Ушкаловим, З.І.Хижняк та ін. Ці автори визначають характерні риси розвитку теоретичного мислення, виявляють закономірності становлення оригінальної філософської думки цього періоду, розглядають питання братського руху, діяльність мислителів Києво-Могилянської академії, дають обґрунтовану оцінку їх творчості, розкривають її ідейний зв'язок з надбаннями західноєвропейської філософії, наголошуючи на створенні вітчизняної філософської традиції.

Філософські погляди Г.Сковороди осмислені та глибоко розкриті у працях Д.І.Багалія, Ю.Я.Барабаша, М.С.Возняка, І.П.Головахи, П.І.Житецького, Ф.А.Зеленогорського, І.В.Іваньо, П.Клепатського, Д.Козія, А.Котовича, О.М.Марченка, В.П.Петрова, І.Стогнія, Л.В.Ушкалова, Д.І.Чижевського, В.Шаяна, В.І.Шинкарука та ін. Ґрунтовний аналіз проблем, пов'язаних з духовністю у творчості Г.Сковороди, останнім часом здійснили М.Братасюк, І.Захара, М.Сич, Т.Силаєва, М.Скринник.

Специфіку людської діяльності, основи творчої, "сродної" праці у філософії мислителя аналізували Г.І.Волинка, Г.А.Каплан, Б.Кульчицький, Ф.М.Медвідь, Л.Рижак, М.Сич, Ю.О.Федів та ін.

В сучасній вітчизняній філософії розгорнуто широке дослідження усього спектру соціально-філософських проблем, плідні ідеї у вивченні яких обґрунтовують В.П.Андрущенко, Р.А.Арцишевський, І.В.Бичко, І.В.Бойченко, Г.І.Волинка, Г.І.Горак, Л.В.Губерський, В.П.Іванов, В.М.Князєв, С.Б.Кримський, В.С.Крисаченко, А.М.Лой, М.І.Михальченко, М.М.Мокляк, Б.В.Новіков, М.В.Попович, Є.М.Причепій, В.Г.Табачковський, Т.І.Ящук та ін. Дисертаційне дослідження опирається на основні положення і підходи сучасної вітчизняної соціальної філософії. Проте, на наш погляд, все ще недостатньо актуалізується духовний потенціал, закладений в глибоких гуманістичних традиціях українського філософствування. Зокрема, подальшого осмислення і дослідження у сучасному культурно-історичному контексті потребують соціально-філософські аспекти та ідеї вчень класиків української філософії.

Питання розвитку народної освіти та проблеми творчої спрямованості процесів навчання і виховання, аналіз умов, в яких людина могла б відповідно до нових життєвих реалій розвивати свої потенційні здібності розробляли Л.А.Аза, М.Деркач, Г.М.Несен, С.Ф.Русова, М.Г.Стельмахович, К.Д.Ушинський та ін. Творча природа людини як основа формування особистості розглядається в працях Л.І.Божовича, С.І.Гессена, Д.І.Кірноса, Н.В.Кузьміної, В.О.Моляко, С.Л.Рубінштейна, В.О.Сухомлинського та інших.

Питання впливу “філософії серця” Сковороди на подальший розвиток вітчизняної філософії, в центрі якої знаходиться проблема людського буття у світі, розглядається такими авторами, як С.Вільчинська, Н.Добрянська, В.Костенко, Р.Онуфрів, Р.Орендарчук, С.Повторєва, В.Савельєв, Д.Слободянюк, І.Шалишкіна та інші.

Слід зазначити, що такі розгорнуті, глибокі філософські дослідження вчення Г.Сковороди потребують продовження в контексті реалій сьогоднішнього суспільного життя та розвитку сучасної філософської думки. Антропологічний поворот у сучасній філософії приводить до утвердження ідеї неповторності та багатомірності сутності людини і людського буття, зорієнтовує на творче самовираження, самоствердження особистості у світі.

Такий підхід вимагає по-новому осмислити глибинні традиції української духовної культури, визначальні характеристики яких, зокрема, були закладені і сформовані у вченні Г.Сковороди. Цим обумовлюється необхідність узагальненого, цілісного дослідження соціально-філософських аспектів концепції “сродної” праці, основні завдання якого зосереджені навколо проблеми гармонійності особистісного буття в суспільстві, творчої самореалізації та смисложиттєвих орієнтирів людини.

Об'єктом дослідження є філософське вчення Г.Сковороди.

Предметом дослідження є людина та "сродна" праця в концепції мислителя. соціальний філософський самореалізація

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є соціально-філософський аналіз ідеї “сродної” праці Г.Сковороди як основи особистісного буття, самореалізації та творчої діяльності людини в контексті сучасного розвитку та національного відродження українського суспільства.

Реалізація цієї мети зумовила постановку і вирішення таких взаємопов'язаних завдань:

розкрити особливості осмислення проблеми людини у філософській думці України кінця ХVІ - початку ХVІІІ ст. як чинника соціально-культурного розвитку;

висвітлити у змісті творів філософа новітній характер ідейних основ концепції "сродності;

показати, спираючись на ідею “сродності”, що в самопізнанні та творчій активності людини виявляється її прагнення до самореалізації;

розкрити суть концепції "сродної" праці як основи особистісної самореалізації, світоглядного, смисложиттєвого самовизначення та творчої діяльності людини;

з'ясувати та обґрунтувати значення сковородинської концепції "сродної" праці для формування творчої особистості у процесі соціально-культурного, духовного розвитку сучасного українського суспільства.

Теоретичну і методологічну основу становлять соціально-філософські концепції та ідеї вітчизняних і зарубіжних мислителів, а також праці у галузі естетики, психології, педагогіки та літературознавства.

Основним методом дисертаційного дослідження є соціально-філософський аналіз історико-філософської спадщини у компаративістському вимірі стосовно сучасності. Окрім цього використано метод діяльнісного підходу до проблем особистості та людського буття, метод єдності історичного та логічного, принципи діалектики.

Наукова новизна роботи. У дисертації досліджуються соціально-філософські аспекти концепції “сродної” праці Григорія Сковороди, що відкриває можливості для оригінальних спостережень та узагальнень.

В процесі вирішення поставлених завдань у дисертаційному дослідженні обґрунтовуються такі положення, що визначають його наукову новизну і виносяться на захист:

- дана систематизація соціально-філософських вчень в Україні кінця ХVІ - початку ХVІІІ століття як теоретичної системи пошуку джерел інтенсифікації розвитку творчого потенціалу особистості;

- логіка суспільно-історичного процесу взагалі, і в Україні зокрема, показала: розв'язання проблеми сутності людини у контексті розгляду творчої самореалізації особистості з необхідністю породжує філософську ідею “сродності”;

- центральним та визначальним ядром філософії Г.Сковороди виступає концепція “сродної” праці, яка забезпечує цілісність вчення і становить його основу, зводячи воєдино різні його аспекти. Принцип “сродності” в діяльності є принципом відповідності вищому, розумному і справедливому началу (Богу), що визначає сенс людського існування;

- в результаті аналізу сковородинської концепції “сродної” праці встановлено, що “сродність” є сутнісною основою особистісного буття і визначає засади формування особистості. Творча активність людини ґрунтується на її унікальній та неповторній спорідненості зі світом, з тією соціально-культурною реальністю, яка її оточує і в якій особистість може досягти - завдяки спорідненості - адекватного родовій людській сутності існування;

- визначено, що створена Г.Сковородою концепція “сродної” праці є філософським джерелом самоорганізації особистості. “Сродна” праця виступає способом творчого самовираження, самоствердження особистості у її буттєвій своєрідності та багатомірності, тим самим визначаючи смисложиттєві орієнтири людини;

- згідно соціально-філософського осмислення творчості Сковороди сформульовано розуміння сучасних принципів організації процесу виховання та освіти. Концепція “сродної” праці та педагогічні погляди Г.Сковороди, що сконцентрували в собі кращі надбання української народної педагогіки, становлять філософську основу цілісної педагогіки життєтворчості, що може скласти засади національної системи виховання і світоглядної освіти;

- доведено, що концепція “сродності” є своєрідним оригінальним етапом на шляху до нового соціально-філософського осмислення людини.

Теоретична і практична цінність роботи. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані в подальшій розробці соціально-філософських проблем, що стосуються особистісного буття, творчої активності, самопізнання, смисложиттєвого самовизначення, суспільної діяльності людини; можуть бути застосовані при викладанні відповідних тем в курсах філософії, соціальної філософії, філософської антропології, спецкурсах. Розроблена в дисертації проблематика та обґрунтовані в ній положення можуть використовуватись у практиці навчально-виховної роботи, а також можуть мати значення у вирішенні сучасних завдань актуалізації творчого потенціалу суспільства, формування цілісної, соціально-активної особистості, відродження національних традицій освіти і виховання.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дослідження викладені в публікаціях дисертанта, у виступах та повідомленнях на Всеукраїнській науковій конференції "Гуманізація національної освіти України: Здобутки, проблеми, пошуки" (Луцьк, травень І993), Міжнародній науково-практичній конференції "Школа майбутнього: гуманізація та гуманітаризація освіти" (Луцьк, вересень І993), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми оновлення змісту і методів шкільної соціально-гуманітарної та світоглядної освіти" (Луцьк, травень І996), Філософсько-методологічні читання на тему "Християнська цивілізація перед викликом нового тисячоліття" (Львів, І998), на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки (І993-2000).

Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри філософії Інституту соціальних наук Волинського державного університету імені Лесі Українки та кафедри філософії гуманітарних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертаційної роботи. Специфіка об'єкта і предмета дослідження, особливості мети та завдань, а також логіка дослідження обумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, визначаються мета та завдання дослідження, теоретико-методологічні засади роботи, її наукова новизна, розкриваються науково-практична значущість та форми апробації роботи.

У першому розділі "Проблема людини у філософській та соціально-політичній думці України кінця ХVІ - початку ХVІІІ століття" в параграфі “Гуманістичні ідеї у філософії ХVІ-ХVІІІ століть” розкриваються головні тенденції осмислення проблеми людини в філософській, соціально-політичній думці України даного періоду. Тобто, висвітлюється соціально-культурне тло на якому відбувалось становлення філософії мислителя.

Особливої актуальності у кінці ХУІ століття набуває релігійна проблематика, через яку розв'язуються соціально-політичні й національні суперечності тогочасного українського буття, що сприяло поширенню в філософській думці України ідей, співзвучних ідеології епохи Реформації. Своєрідність цих ідей полягала в обґрунтуванні погляду на буття людини, що здійснюється через самозаглиблення, споглядання, самовдосконалення, які розглядаються як засіб духовного відродження людини.

Соціальні сутички відбуваються в культурному житті, в богословській і церковно-політичній полеміці, в просвітницькій діяльності братств, шкіл. Основною темою було питання про напрям культурної орієнтації, про характер освіти. Осмислення, розробка та розвиток гуманістичних ідей відбувались в культурно-освітніх центрах, що створювались меценатами з метою збереження та розвитку культури, поширення освіти, захисту національних, політичних та релігійних інтересів народу.

Найбільш впливовим був Острозький культурний центр з такими відомими діячами, як Герасим Смотрицький, Клірик Острозький, Христофор Філалет та полемістами, які були пов'язані з Острозьким науково-культурним осередком, - Василь Суразький, Іван Вишенський, Йов Княгиницький. Їх вчення спрямовувались проти католицьких релігійно-філософських доктрин, зводились до православних духовних традицій та цінностей, відповідали потребам боротьби проти національного і соціального поневолення українського народу та обґрунтування його прав, свобод і незалежності.

Наступним визначним осередком культурного відродження став Львів. Діячі Львівської школи - Стефан Зизаній, Кирило-Транквіліон Ставровецький, Ісайя Копинський, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Хома Євлевич - вносили творчий елемент в життя країни, вміло використовуючи поєднання власних традицій та чужих знань, змінюючи самосвідомість особи, утверджуючи ідеї активності людини.

Братства, що виникають в Україні в кінці ХVІ - на початку ХVII століття, стають ідейним центром захисту духовних цінностей українського народу. Важливого значення вони надавали розвитку науки, освіти, культури, оскільки в них вбачали шлях вдосконалення людської природи. Мислителі відзначали, що людина є частиною природи, перебуває у тісному взаємозв'язку з нею, і, використовуючи набуті знання, може пізнавати та удосконалювати своє суспільне життя.

Відродження православ'я продовжувалось у Києво-Печерській лаврі провідними культурно-освітніми та церковними діячами України того часу, серед них - Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній. Їх вчення свідчать про проникнення гуманістичних ідей в українську культуру, про утвердження гуманістичного вчення про людину, її місце та роль у світі.

Поєднання ідей гуманізму, реформації та раннього просвітництва наявне в філософських системах професорів Києво-Могилянської академії, таких як Йосип Кононович-Горбацький, Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Данило Туптало, Стефан Яворський, Теофан Прокопович, Михайло Козачинський, Георгій Кониський та інші. В їх розумінні головним предметом вивчення є досконала людина, яка втілює в собі реально досяжний у житті ідеал. Постає потреба дати нове трактування людини у світі, її зв'язок з природою, знайти те, що різнить її від усього іншого в навколишньому нескінченному світі.

У другому параграфі “Інтерпретація людини через співвідношення мікро- та макрокосму” дисертант наголошує, що усі зразки філософствування пройняті пошуком оптимальної структури універсуму. Процеси, що відбуваються в житті, розглядаються як боротьба протилежностей, і ця боротьба виступає основним принципом існування. У певному розумінні питання співвідношення мікрокосму та макрокосму є основним в розвитку різних типів суспільного буття. Діяльність індивіда розгортається спочатку у своєму власному світі, через реалізацію природних здібностей, а далі знаходить вираження в суспільстві. Тобто, відкривається справжня суть зв'язків особистості з розвитком усього комплексу суспільного життя.

В дисертації показано, що цей період характеризується небаченим раніше проникненням в Україну природничо-наукових уявлень і орієнтацією на ідеї західноєвропейських просвітителів. У них на зміну тяжінню до трансцендентних сутностей - Бога і неземного життя - приходить інтерес до окремої людини і реальної дійсності, передусім до природи. І хоч мислителі визнавали наявність першорушія, віра в могутність науки, намагання пояснити все природними причинами, а не божественними, культ розуму людини, на активній ролі якого у пізнанні таємниць Всесвіту вони постійно наголошували, стали основним фактором у розвитку філософсько-онтологічних уявлень в Україні.

Аналіз творів письменників-полемістів, філософів, громадських діячів свідчить, що багатство ідей висунутих ними дають змогу розглядати цю епоху як важливий щабель в історії розвитку філософської та суспільно-політичної думки в Україні, пов'язаної з реформаційними рухами та тенденціями. Вчення мислителів сприяли руйнації старих, традиційних поглядів на світ і прокладали шлях новому баченню природи людини, яке почало формуватися в тогочасному суспільстві. В центрі суспільно-економічного, політичного, культурного життя постає багатоаспектна проблема людини, що включає розуміння сутнісних взаємозв'язків природи і суспільства, утвердження моральних норм, поширення знань як фактору гуманізації людських відносин.

У другому розділі "Вчення про людину та “сродну” працю у філософії Г.Сковороди" здійснена спроба розгляду і визначення місця та ролі "сродної" праці в творчій діяльності людини.

Щоб з'ясувати поняття "сродності" у філософії Г.Сковороди, потрібно, на думку дисертанта, зрозуміти перш за все, що таке філософія в його сприйнятті. Отож, філософія тлумачиться ним як любов до мудрості. Любомудріє - це спосіб життя, що ґрунтується на шуканні істини і буття в істині згідно з нею. Людина повинна розкопати стіну, тобто розкопати істину, прийти до неї. У кожного вона своя та визначається невидимою натурою, яка є рушієм усіх речей, основним чинником існування та розвитку всього сущого, джерелом життя особистості і зумовлює її духовну сутність. Бо прагнення до творчої діяльності лежить у самій природі людини. Тут все його (Бога) "видьніе, пророчество й премудрость". Саме цей найчистіший та всесвітній розум (Бог) є джерелом людської мудрості та творчого, "сродного" діяння. У першому параграфі "Філософсько-антропологічне вчення Г.Сковороди" показано, що Г.Сковорода виходив із передумови, згідно з якою людина не може виробити об'єктивного погляду на світ, якщо вона не визначить своє місце в природі та суспільстві. Філософ бачив у пізнанні самої людини ключ до пізнання природи і суспільного розвитку. Людину він розглядав не просто як частину природи, а як особливий маленький світик - мікросвіт, який за складністю своєї організації перевершує всі явища природи, і який складається з тих же двох натур (зовнішньої та внутрішньої), що й макрокосм. Ідея перетворення людини із зовнішньої у внутрішню, духовну, що є в основі вчення Сковороди, спрямована на внутрішнє життя людини. Шлях до внутрішнього духовного розвитку пролягає через моральне вдосконалення людини, цінність якої визначається її якостями, такими як розум, знання, працьовитість, віра, милосердя, справедливість і проявляється в її справах. Діяльність всіх у суспільстві повинна визначатись природним покликанням, природними нахилами людини до праці, а праця має бути направлена, перш за все, на благо суспільства. Мета людини - не переробити себе і природу відповідно до надуманих ідей, а розвивати те, що вже закладено в ній, очистити душу, досягти гармонії згідно "сродності". Теоретичні положення дисертант підкріплює цитатами з творів філософа.

У другому параграфі "Сковородинське розуміння самопізнання як передумови і складової діяльності людини" дисертант розкриває значення основної вимоги Сократа "Пізнай самого себе" у філософії Г.Сковороди. Зміст людського життя, існування мислитель вбачає у самопізнанні, якого він прагнув досягти в процесі діалогу з іншими людьми та розмови зі своїм Я. Цей вислів став поштовхом до його філософствування та визначив напрям до пошуків істини. Філософ сприйняв його як поклик до пізнання взагалі, до вияснення змісту, ролі та меж людського пізнання у відповідності з божественною мудрістю.

Саме тому Сковороді близьким виявився Сократ, і звернення до нього в усі часи було намаганням зрозуміти себе та свій час, духовно самовизначитись. Адже духовна сутність людини виявляється через осмислення основ людського буття, а це завжди напружений діалог, де відбуваються зустрічі різних точок зору на ті чи інші явища, події. Саме на перетині цих діалогічних проявів виявляється справжній зміст вчення, з'ясовується його сутність.

За вченням Г.Сковороди наближення до основ істинного знання - мета і обов'язок кожної людини, що прагне до розумного та щасливого життя. Провідником людини в цьому виступає пізнання, яке допомагає розумно вести людські справи, прийти до розуміння свого місця в суспільстві. Внаслідок цього виникає особлива атмосфера існування, що дозволяє людям реалізувати свої сутнісні сили. Отже, самопізнання у Г.Сковороди виступає як інтелектуальний процес, що веде до знання та розуміння, процес реального наближення людини до Бога шляхом заглиблення у себе. В процесі самопізнання людина знаходить сенс свого буття, змінюється і вдосконалюється як сама, так і суспільні стосунки.

У третьому параграфі "Сродна" праця як спосіб самореалізації особистості” розкривається “схрещення” найболючіших проблем у вченні філософа. Масштабність його мислення найповніше виявляється у концепції "сродної" праці, акцентованої таким чином, що природа постає одним з найважливіших центрів світобудови. У природі все влаштовано розумно і людина повинна зріднитися з нею і жити в гармонії. Природа для Г.Сковороди була джерелом радості, спокою, шастя, давала поштовх людині для творчості. Мислитель вважав, що свободу, духовне задоволення можна знайти лише у єдності з природою. Свій життєвий ідеал він порівнює з образом зеленої верби над чистою водою. Автор шукає свої ідеали в простому оточенні на лоні природи, яка надихає його на роздуми та самопізнання.

Значна увага в дисертації приділяється аналізові ідей Г.Сковороди про зв'язок природи і виховання. Будучи сам усе життя вчителем, мислитель важливого значення надавав учителю, який повинен допомогти дитині утримувати "порядок серця", розкрити внутрішню її природу. Особливого значення Сковорода надав природним здібностям людини, "сродності", на основі чого грунтується вибір життєвого шляху. Якщо вибір людина зробила правильний, то вона буде щасливою. Бо щастя, на думку філософа, не в багатстві, не у вчинках, а в поєднанні свого життя, своїх уподобань і здібностей з природою, тобто з волею Божою.

Філософ з повагою ставився до праці, яка є сенсом життя людини, тобто є "сродною" для людини. Проте кожна людина має внутрішню "сродність" лише до певного виду діяльності. Сковорода розкриває основи щасливого життя на прикладах простих істин людського буття, пошуком яких він займався постійно. Так, свою теорію "сродності" автор обґрунтовує використанням "Басни о котах", яка виконує функцію аргумента в філософських творах, і де йдеться про двох котів, один з яких займаючись ловлею мишей, що йому природно, був щасливий, а коли почав рибалити, був неспокійний, бо боявся води, втратив сон. Навіть пристойний прибуток його не заспокоював. Автор наголошує, що порушується закон "сродності", і звідси виводить мораль: "Сіє нещастіє постигает всьх охотников не к званію, но к доходам". В філософських творах, таких як: "Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира", "Икона Алківіадская" та цілий ряд інших, філософ виводить ознаки деяких сродностей.

В цілий художній контекст твори об'єднує структурність світосприйняття автора, обумовлена увагою до проблем "Бог - світ - людина", де особливо наголошується на безмежному удосконаленні людини, самопізнанні, критерієм якого є діяльність людини, що сприяє виконанню нею свого призначення.

Дисертант показує, що в самопізнанні та творчій активності людини виявляється її прагнення до самореалізації. Сутність перетворення праці в першу життєву потребу полягає у перевтіленні її (праці) у творчий процес, у формуванні потреби в праці, як в творчості. Звідси, етичною стороною творчості виступає активна життєва позиція людини, її зацікавлене відношення до праці, коли вирішальним стимулом до праці є сама діяльність, як необхідна, внутрішня потреба людини у виявленні та реалізації своїх сутнісних сил. Смисл людського життя - в дії, в активності, у творчості; усі досягнення світової цивілізації і сам поступ історії виступає результатом творчої дії, творчої активності людей, їхньої енергії, наполегливої праці, в якій виявляється їхня "сродність". З огляду на це, можна виділити основні аспекти сковородинської концепції: самопізнання, самопошук (співставлення роду діяльності та здібностей), самовдосконалення, самоутвердження (побудова та використання моделі діяльності), усвідомлення самоцінності людського “Я” (залежить від внутрішнього світу людини, спрямованості думки, що визначається природною вдачею, внутрішніми духовними можливостями), визначення антропологічного характеру духовності, гармонійність визначальних начал (розуму та почуття), гармонійність світовідчуття.

У третьому розділі "Сковородинська концепція “сродної” праці у становленні творчої особистості в сучасному суспільстві" обґрунтовується суть концепції "сродної" праці як основи самореалізації, смисложиттєвого самовизначення та творчої діяльності людини і її значення у процесі соціально-культурного, духовного розвитку сучасного суспільства.

У першому параграфі "Педагогічний потенціал вчення Г.Сковороди про “сродну” працю та можливості його реалізації в системі сучасної національної освіти" показано, що концепція виховання та педагогічні погляди Г.Сковороди можуть стати основою національної школи, що сприятиме формуванню духовно багатої особистості. В основі сучасної освіти має бути осягнення мистецтва жити, предметом якого є життєдіяльність, процес розвитку того, що закладено природою. Педагогіка нової школи - це педагогіка життєтворчості, виховання людини як творця, будівничого власного життя, суб'єкта соціальної творчості. Важливою формою взаємозв'язку дитини та суспільства є виховання. В соціально-філософському аналізі виховання розглядають з точки зору його обумовленості сукупністю об'єктивних та суб'єктивних факторів. В період духовного відродження особистості, укріплення її моральних позицій, така направленість на фактори, що формують її, має свої перспективи. Внаслідок чого сучасна школа створює молоді сприятливі умови для розвитку її здібностей, допомагає адаптуватися, розвиває інтерес і викликає готовність вирішувати проблеми, тобто відкриває можливість для самореалізації через виховання установок особистості на самопізнання, самоосвіту, творче ставлення до діяльності. Набуті особистісні якості, знання, уміння й навички, що формуються в процесі навчання і виховання, визначають якість практичної, професійної діяльності людини. Отже, на наш погляд, в основі організації сучасного процесу виховання та освіти можуть лежати такі принципи: антропоцентризм, ідея праці (як основне джерело щастя та задоволення), осмислення власної самоорганізації (самопізнання), осягнення та розвиток духовної природи людини (вдосконалення), неповторність світовідчуття, народність виховання.

У другому параграфі "Співвідношення філософії Г.Сковороди та світоглядних орієнтирів мислителів ХХ століття" показано, що вчення Г.Сковороди, зокрема концепція “сродної” праці як його осьовий стрижень, заклало основу і справило визначальний вплив на розвиток вітчизняної “філософії серця” - філософсько-антропологічної системи поглядів на проблеми людини та її буття.

Григорій Сковорода на основі Святого письма висуває ідею “серця” як центру внутрішнього світу людини, що визначає її індивідуальність. Ідейним спадкоємцем Г.Сковороди в розробці теми “серця” став П.Д.Юркевич, у вченні якого ця тема отримує всестороннє обґрунтування та аргументацію, оформляється в розгорнуту концепцію. П.Д.Юркевич показує, що “серце” є центром людини і всього людського буття - осереддям її тілесних сил, духовного і душевного життя. “Філософія серця” Юркевича продовжує одну з найсуттєвіших традицій українського філософствування, що виявляється в спробі осмислити буття людини через співвіднесення з головними проблемами вселюдського буття та світу, зв'язок людини з Богом та універсумом.

Ідеї "філософії серця" знайшли продовження і розвиток у філософії В.С.Соловйова (через категорію любові, перенесення центру з самого себе на іншого), В.В.Зеньковського (роздвоєність сердечної духовної сфери на глибинне "Я" людини та "серце"), Б.П.Вишеславцева (серце - абсолютний центр особистості, істинне "Я", найглибша сутність, справжня потаємна самість людини), С.Л.Франка (серце - схрещення двох світів - Бога і світу), І.О.Ільїна (в любовному спогляданні серця "духовними очима" осягаються людиною смисложиттєві предмети, цінності і реальності) та інших. Усі ці вчення мають антропоцентричний характер, спрямовані на осмислення духовної сутності людини.

Питання "філософії серця", підняті Г.Сковородою, справили значний вплив на розвиток суспільно-політичної та філософської думки України, виражають духовну сутність народу та співзвучні національному духові.

У висновках автор підсумовує основні результати дослідження:

І. Філософське осмислення суспільних проблем, відтворена теоретична основа діалогу між мислителями різних епох, в центрі яких перебувала проблема сутності людини, пізнання нею самої себе та навколишнього світу, взаємодія “макросвіту” та “мікросвіту”, проблема відповідності природних здібностей людини до її суспільної діяльності знайшло своє відображення у їх творах, відіграло важливу роль у суспільно-культурному житті даного періоду та сприяло побудові концепції “сродної” праці Григорія Сковороди.

Гуманістична та морально-етична проблематика, що займала центральне місце у філософських вченнях мислителів українського просвітництва, знайшла продовження, розвиток і найповніше вираження у філософії Г.Сковороди, вчення якого стало концентрованим відображенням суспільного буття ХVІІІ ст. і увібрало в себе найважливіші положення філософії того часу.

2. Вчення Г.Сковороди охоплює широке коло світоглядно-філософських проблем - метафізику, гносеологію, антропологію, етику, практичну філософію (педагогічні погляди, педагогіка життєтворчості). В основі вчення лежить концепція “сродної” праці, що зводить воєдино різні його аспекти. Принцип “сродності” в діяльності є принципом відповідності вищому, розумному і справедливому началу (Богу), що визначає сенс людського існування.

“Сродна” праця, що відповідає природним нахилам та здібностям, приносить людині веселість духу, насолоду, веде до самовдосконалення та душевного спокою. “Сродна” праця становить сутнісну основу особистісного буття, світоглядного, смисложиттєвого самовизначення, самореалізації та творчої діяльності людини.

3. Пізнання - це складний і неспинний діалог людини з собою і своїми можливостями (самопізнання), також діалог людини зі світом, у якому все має певні норми та правила. Причому пізнання природного світу опосередковане діалогом людини з собі подібними, суспільним пізнавальним процесом. Воно є своєрідною формою єдності особистого і суспільного упорядкування хаосу буття. Це процес, який супроводжує весь життєвий шлях людини, бо постійна взаємодія двох натур мікрокосмосу породжує рушійну силу розвитку особистості, сприяє постійному її вдосконаленню. Заклик філософа пізнати та удосконалювати в собі все найкраще і здійснюється у відповідності з підходом Г.Сковороди до питання про людину та її місце в суспільстві. Самопізнання у Сковороди виступає як інтелектуальний процес, що веде до знання та розуміння, процес реального наближення людини до Бога шляхом заглиблення у себе. В результаті чого змінюється сама людина та знаходить сенс свого буття, складову своєї діяльності.

4. Педагогічна спадщина Г.Сковороди та його концепція "сродної" праці, основою яких є ідея природовідповідного виховання, можуть стати основою та головним принципом національної системи освіти і виховання, скласти фундаментальні засади процесу становлення і самореалізації творчої особистості в сучасному суспільстві. При цьому відродження національної системи освіти і виховання може розглядатись як основний, визначальний фактор духовного та соціально-культурного розвитку української нації.

5. Філософія - це сфера, де реалізується потреба самопізнання духу народу, де відбувається усвідомлення найзагальніших духовних потреб людини, нації, народу. Тому осмислення філософської спадщини відіграє важливу роль в контексті національної історії, національного відродження нашого суспільства. Філософія Г.Сковороди, зокрема концепція "сродної" праці, справила визначальний вплив на подальший розвиток вітчизняної гуманістичної філософії, насамперед самобутньої "філософії серця" - філософсько-антропологічної системи поглядів на людину, її світ та основні проблеми людського буття. "Філософія серця", що відображає традиції українського філософствування і розвивається на ґрунті православного християнства та національної духовної культури, заклала основу для подальшого осмислення духовної сутності людини в українській і російській філософії.

Основні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення в таких публікаціях автора:

І. Особа як свідомий творець історії // Матеріали XLІ наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Ч.2. - Луцьк: Вежа, 1995. - С.252.

2. Г.Сковорода про "сродність" як вираження особистості // Матеріали ХLІІ наукової конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - Ч. 3. - Луцьк: Вежа, 1996. - С.141-І42.

3. Мислення як пошук та відкриття нового // Суспільствознавчі науки та відродження нації: Зб. наук. праць. - Кн. II. - Луцьк, 1997. -С.77-81.

4. "Сродна" праця у творчому доробку Г.Сковороди // Наукові записки аспірантів: Зб. наук. праць. - Вип. 4. - Луцьк, 1997. - С.42-46.

5. Діалог як реалізація сутності людини // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філологічні науки. - Луцьк, 1999. - № 6. - С.92-95.

6. Реформаційні ідеї братських шкіл // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філософські науки. - Луцьк, 1999. - № 11. - С.І70-І74.

7. Творча активність як спосіб самореалізаціі особистості // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Філософські науки. - Луцьк, 2000. - № 8. - С.38-43.

8. "Сродна" праця як основний принцип розвитку творчої особистості: педагогічна спадщина Григорія Сковороди // Мультиверсум. Філос. альманах. - Вип.16. - К.: Укр. центр дух. культури, 2000. - С.71-89.

АНОТАЦІЇ

Мудрик А.М. Концепція “сродної” праці Г.С.Сковороди: соціально-філософський аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ. - 2001.

Дисертація присвячена дослідженню та осмисленню соціально-філософських аспектів концепції "сродної" праці Григорія Сковороди. "Сродна" праця розглядається як одна з найважливіших передумов досягнення людиною щастя, реалізації людського способу життєдіяльності, самоствердження, самопізнання. Необхідність самопізнання зумовлюється потребою усвідомлення змісту, напрямку і мети своєї діяльності, бажанням проникнути в таємниці природи, в закономірності суспільного буття. "Сродна" праця виявляється як основа діяльності, спрямованої на користь суспільства, а це є визначальним при відродженні національних коренів та морального закону "всередині нас". Розкриваються сутнісні особливості "сродності" та форми її вияву - здібності, нахили, що дозволяє визначити її ("сродність") як внутрішній стимул, внутрішня потреба у виявленні та реалізації своїх сутнісних сил. "Сродна" праця допомагає людині знайти форми індивідуального вираження своїх думок і почуттів, свого унікального світосприймання. Уміння виплекати свій задум і втілити його на відповідному матеріалі шляхом зосередженості й напруженості душевних сил, бажання вираження вселюдського у кожному одиничному і є лейтмотивом становлення особистості.

Ключові слова: "сродна" праця, соціальне буття, діяльність, самопізнання, самореалізація, духовність, особистість.

Mudryk A.M. H.Skovoroda's conception of cognate labour: socio-philosophical analysis. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philosophy by speciality 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History, Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2001.

The dissertation is devoted to the investigation and comprehension of the socio-philosophical aspects of H.Skovoroda's cognate labour conception.

Socio-cultural life of the XVII-XVIII centuries as well as the doctrines that developed the idea of a double nature of a man, his spiritual essence, ideas of self-knowledge, reflections profound contemplation facilitated cognate labour construction.

H.Skovoroda's cognate principle is the principle of correspondence with the higher clever and just source (God) that defines the meaning of man's life, ensures teaching integrity and constitutes its essence uniting different aspects.

Cognate labour is considered to be one of the most important premises of man's happiness, realization of man's life style, self-knowledge and self-affirmation.

The necessity of self-knowledge is conditioned by the necessity of the essence, the direction and the aim of his activity realization, by the desire to penetrate through secrets of nature, rules of the social being. This process accompanies the whole man's lifetime as the constant interaction of the microspace two natures produces the motive force to the development of a personality.

Cognate labour appears to be the foundation of the activity which brings public benefit and this becomes the determinant factor during the renaissance of the national roots and moral law inside us.

Cognitive and creative potential of a man is actualized on the basis of cognition and cognition itself becomes the most important factor of the creative personality upbringing. Essential peculiarities of cognition are revealed as well as the forms of its development. The authors considers cognition to be the inner stimulus, inner need in revelation and realization of its essential forces. Cognate labour helps a man to find forms of the individual expressions of his thoughts and feelings, his unique world perception. Creative personality activity is grounded on the unique and unrepeated cognition and harmonious unity with the world as well as the socio-cultural reality where a man finds his spiritual essence.

H.Skovoroda's conception influenced the development of the heart philosophy originated in the pre-Christian outlook and which determines the direction and grounds the future comprehension of the spiritual essence of a man on the basis of Christianity and national culture.

Modern education has to facilitate the formation of the spiritually developed personality with a wide outlook, stable moral ideas. It is necessary to create such a social system which will help to reveal abilities, capabilities, creative potential of a personality where Skovoroda's conception is the way out. The essence of this conception proves that the real happiness consists of self-knowledge, truth and labour. The creative activity ability is to be the essential feature of a man's life style. Therefore a man will always be looking for a possibility to express his nature, will be changing and improving forms and means of his activity in the world and achievements of cognition that is interadequacy with the world.

Key words: cognate labour, social being, activity, self-knowledge, self realization, spirituality, personality.

Мудрик А.М. Концепция “сродного” труда Г.С.Сковороды: социально-философский анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев. - 2001.

Диссертация посвящена исследованию и осмыслению социально-философских аспектов концепции "сродного" труда Григория Сковороды. "Сродный" труд рассматривается как одна из самых важных предпосылок достижения человеком счастья, реализации человеческого способа жизнедеятельности, самоутверждения, самопознания. Необходимость самопознания обусловливается потребностью осмысления содержания, направления и цели своей деятельности, желанием проникнуть в тайны природы, в закономерности общественного бытия. "Сродный" труд выражается как основа деятельности направленной на пользу общества, а это есть определяющим при возрождении национальных корней и морального закона "внутри нас". Раскрываются сущностные особенности "сродности" и формы её выражения - способности, склонности, что разрешает определить ее ("сродность") как внутренний стимул, внутренняя потребность в раскрытии и реализации своих сущностных сил. "Сродный" труд помогает человеку найти формы индивидуального выражения своих мыслей и чувств, своего уникального мировосприятия. Умение взлелеять и воплотить свой замысел на определенном материале посредством сосредоточенности и напруженности душевных сил, желание выражения общечеловеческого в каждом единичном и есть лейтмотивом становления творческой личности.

Ключевые слова: "сродный" труд, социальное бытие, деятельность, самопознание, самореализация, духовность, личность.

Размещено на Allbest.ru

...