Суспільно-політичні погляди Петра Івановича Ліницького

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Спеціальність 09.00.05 -Історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Суспільно-політичні погляди Петра Івановича Ліницького

Слюсарчук Роман Олексійович

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Огородник Іван Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри української філософії та культури

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Бичко Ада Корніївна, завідуюча кафедри суспільних наук інституту Театрального мистецтва імені І.Карпенко-Карого;

кандидат філософських наук, доцент Мозгова Наталія Григорівна, доцент кафедри філософії Київського національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова

Провідна установа: Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України

Захист відбудеться “23” квітня 2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої ради у Київському університеті імені Тараса Шевченка (01017, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (вул.Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “22” березня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент Діденко В.Ф.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження.

При всіх попередніх національних змаганнях (національно-визвольна боротьба під проводом Б. Хмельницького, короткочасне існування Української Народної Республіки (1917-1919 рр.), тільки тепер Україна одержала реальну можливість утвердження національної незалежності, розбудови своєї власної державності, входження до світу цивілізованих країн рівноправним партнером. В сучасній історії це відбулося не тільки завдяки масштабній національній боротьбі, а й випадковим збігом обставин. Це спонукає до пошуків нашого колективного "я", осмислення свого місця і стратегії самореалізації у світовому співтоваристві.

Як засвідчує десятирічний досвід, реалізація у життя вказаних процесів, окрім економічних чинників, значною мірою залежить від рівня національної самосвідомості через засвоєння здобутків своєї духовної культури, самоусвідомленням якої є філософія, її суспільно-політичний зріз. Враховуючи той факт, що філософські ідеї значною мірою впливають на розвиток суспільно-історичного процесу, сьогодні видається істотним та актуальним дослідження і переосмислення філософської спадщини відомого мислителя, представника духовно-академічної філософії другої половини ХIХ - початку ХХ століття, заслуженого ординарного професора філософії Київської духовної академії Петра Івановича Ліницького.

Актуальність звернення до творчого доробку П.І. Ліницького зумовлюється не тільки потребою повернення із забуття цього видатного мислителя, проясненням основних тенденцій розвитку вітчизняної філософії, оцінки її здобутків та втрат, здійснючи певний внесок у вивчення історії формування філософської думки в Україні, але й завданням теоретичного і практичного характеру, які доводиться розв'язувати українському суспільству перехідного періоду.

Один з останніх представників української духовно-академічної філософії Ліницький П. І. творчо синтезував кращі здобутки західно-європейської і вітчизняної філософської думки. На цій основі він висунув та обгрунтував цілий ряд оригінальних онтологічних, гносеологічних, етико-моральних, соціально-політичних ідей та теоретичних положень. Такі ідеї та положення, а особливо про виміри людського буття, його духовності, функцій держави і місця в ній людини, співвідношення прогресу і регресу, соціального ідеалу не втратили свого значення і для нашого часу. В поверненні до джерел духовності, спадщина Ліницького П.І. допомагає нам чітко бачити як духовне минуле України, так і сьогоднішні проблеми. Вона може стати тим підгрунтям, яке необхідне для усвідомлення наших теоретичних побудов, життєвої дійсності, а в практичному відношенні - здолати негаразди та труднощі, що допущені в десятилітній практиці розбудови нашої державності. Звідси і окреслюємо теоретичне та практичне значення дослідження дисертаційної роботи, її зв'язок із сучасними суспільно-політичними процесами, а зокрема з ліберальним та християнсько-демократичним рухом, поповненням історико-філософської спадщини української науки.

Рівень наукової розробки проблеми.

Філософська спадщина П.І. Ліницького залишається найменш дослідженою в порівнянні з іншими представниками української духовно-академічної філософії, навіть такими як О. Новицький, С. Гогоцький, П. Юркевич, як в нашій українській, так і в зарубіжній літературі. Якщо їх імена згадуються в дореволюційний і в післяреволюційний період, у зв'язку з горезвісною полемікою, що розгорнулася навколо праці М. Чернишевського "Антропологічний принцип у філософії" (звичайно з відповідними ярликами і штампами політико-ідеологічного характеру), або при вивченні їх впливу на формування поглядів В. Соловйова, філософії російського духовного ренесансу, активізацію досліджень української філософської думки, то праці, присвячені Ліницькому П.І., тільки з'являються.

Своєрідне філософське усамітнення П. Ліницького, його небажання пов'язувати свою діяльність з політичними угрупуваннями і партіями, не привертали уваги до особи філософа, хоча у своїй творчості він приділяв увагу і цьому. Тим паче, він все ж таки був відомим як в Україні, так і в Росії. Свідченням тому є внесення його імені до енциклопедично-довідникових видань, зокрема "Энциклопедического словаря" Брокгауза і Ефрона, де є викладка його соціально-політичних поглядів, перелічуються основні праці філософа. Ім'я Ліницького згадується Є. Радловим в праці "Очерки истории русской философии", "Большой энциклопедии" під редакцією С. Южакова. В останніх знаходяться дані про його життя і діяльність, дається перелік основних праць. Критичний аналіз філософських поглядів П. Ліницького було здійснено професорами Київської духовної Академії Д. Богдашевським і П. Кудрявцевим (учнями філософа) по темі християнського богослов'я.

У післяреволюційний період ім'я Ліницького зустрічається тільки в праці Ф. Титова, продовжувача традицій філософської школи І. Скворцова, "Стара вища освіта в Київській Україні кінця ХVI - початку ХIХ століття". А ось в "Очерках развития русской философии" Г. Шпета, дається аналіз поглядів О. Новицького, С.Гогоцького, а ім'я П. Ліницького навіть не згадується. Обійшов його увагою в "Нарисах з історії філософії на Україні" і Д.Чижевський, не згадується він і в працях інших філософів української діаспори. Саме з 20-х років ХХ століття починається повне забуття П. І. Ліницького, оскільки його погляди не можна було підігнати ні під позиції російських революційних демократів, ні під марксистську ідеологію, хоча в деяких випадках (висока оцінка античної філософії, визнання ролі та значення економічних чинників і розподілу праці в суспільному розвитку), дещо спільного з марксизмом є. Тому у 80-х роках Д. Острянину, при розгляді історії матеріалізму в Україні, довелося обмежитися твердженням, що Ліницький "намагався примирити ідеалізм з матеріалізмом на основі ідеалізму та поставити науку на службу релігії".

Пробудження інтересу до творчості Ліницького спостерігається в 90-х роках, коли створюються умови для об'єктивного і неупередженого переосмислення вітчизняної духовної культури і філософії. Одним з перших змістовний аналіз поглядів П. Ліницького зробив М. Лук, при розгляді етичних ідей в Україні другої половини ХIХ - початку ХХ століття, з виходом на філософсько-антропологічну проблематику у філософській спадщині мислителя. Основні віхи життєвого шляху, творчої діяльності, гносеологічної проблематики, грунтовно проаналізовані Н.Мозговою. Осмислення філософських поглядів П. Ліницького, знаходить місце в працях В. Горського, І. Огородника, М. Русина. Саме завдяки вищеназваним фахівцям з історії української філософської думки, ім'я П. І. Ліницького сьогодні належить до арсеналу наукової та науково-педагогічної літератури (підручники, навчальні посібники). Однак суспільно-політичні погляди П. Ліницького поки що немають свого систематичного висвітлення. Це і зумовило вибір теми дослідження, його об'єкту та предмету.

Зв'язок роботи з науковою тематикою організації. Дисертацію виконано в рамках теми наукової роботи філософського факультету “Людина. Держава. Суспільство.”

Об'єктом дослідження даної дисертаційної роботи є філософська спадщина видатного представника духовно-академічної філософії другої половини ХIХ - початку ХХ століття Ліницького П. І. у загальному контексті вітчизняної та західно-європейської філософії.

Предметом дослідження є суспільно-політична проблематика у творчому доробку П.І.Ліницького. Робота виконана відповідно до філософської тематики науково-дослідної роботи кафедри української філософії та культури філософського факультету Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка.

Метою дисертаційного дослідження є здійснення теоретичної реконструкції та систематичного історико-філософського аналізу суспільно-політичних поглядів Ліницького П.І. в духовних вимірах людського буття. Реалізація такої мети передбачає постановку та розв'язання конкретних завдань, а саме:

здійснити національну ідентифікацію творчості П. Ліницького в межах російськомовної філософії, з'ясувати її ідейні джерела та світоглядні орієнтири;

вичленити основну суспільно-політичну проблематику у філософській спадщині П. Ліницького;

проаналізувати методологічні засади і підходи, на які опирався мислитель до постановки та розв'язання суспільно-політичної проблематики;

провести теоретичну реконструкцію, здійснити генезисний і функціональний аналіз поглядів П. Ліницького на сенс людини та сутність людського буття;

розуміючи наріжні принципи філософії П. Ліницького, проаналізувати його погляди на походження, призначення і функції держави, місця в ній людини; філософський ліницький буття

осягнути особливості визначення Ліницьким ідеалу суспільного розвитку в загальному контексті сучасних реалій в Україні.

Теоретично-методологічна основа дисертації.

В реалізації мети і розв'язання поставлених завдань дисертаційного дослідження використовуються загальні методологічні принципи наукового аналізу: історизму, об'єктивності, світоглядного плюралізму. Своєрідність поставлених проблем зумовило застосування методологічного принципу співставлення та порівняльного аналізу. Погляди П. Ліницького співставляються з існуючими на той час провідними концепціями у вітчизняній та західно-європейській філософії, особливо тих, що відносяться до розгляду аналогічних питань. Значною допомогою при написанні дисертації стали звернення до результатів досліджень з історії філософської думки в Україні В.Бондаря, І. Бичка, А. Бичко, В. Горського, В. Лісового, М. Лука, В. Нічик, І. Огородника, Н. Поліщук, М. Русина, Я. Стратій, М. Ткачук, Н. Шупик-Мозгової. Використовувалися запропоновані ними моделі реконструкції історико-філософського процесу, науковий інструментарій, що задають кут методологічного аналізу і масштаби оцінки філософських поглядів українських мислителів, в тому числі і Ліницького. В дисертації використовувалися матеріали, що стосуються національної культури і філософії України другої половини ХIХ - початку ХХ століття, але основу її змістовної бази склали текстуальні першодруки П. Ліницького, їх інтерпретація.

Наукова новизна роботи.

На основі вивчення наукової спадщини Ліницького П. І. в дисертації вперше в історії української філософії здійснено систематичний аналіз суспільно-політичних поглядів мислителя.

Окрім виявлення і дослідження нових аспектів творчості П. Ліницького, висунуто ряд положень, одержані результати, які є новими в літературі, присвяченій українському філософу.

1. Проаналізовано соціокультурні умови формування і розвитку філософських поглядів П. Ліницького з проведенням національної ідентифікації його творчості, де доводиться, що він є українським філософом оскільки формувався як такий в духовно-культурному просторі України, слідуючи традиціям української духовно-академічної філософії, зокрема її київської школи, розвиваючи властиву їй проблематику в нових умовах з врахуванням тогочасних досягнень західноєвропейської філософської думки і суспільної практики.

2. Виявлено соціальні складники філософії П. Ліницького і методологічні засади їх розгляду, доведено, що його соціально-політичні погляди органічно вплетені в загальнофілософську концепцію мислителя основними соціальними складниками якої є проблема сутності людини та сенсу її буття, міжособистісних комунікацій і взаємин, принципів організації і функціонування держави та суспільства, співвідношення прогресу і регресу в розвитку суспільства, суспільного ідеалу, до якого повинне прагнути людство, методологічну основу дослідження яких склало відношення об'єктивності, принцип історизму, вимога врахування специфіки досліджуваних об'єктів, принцип системності отримання знання і побудови науки в її системній формі, аналітико-синтетичний метод дедуктивного типу, зведені в принципи теоретичного пізнання соціального життя.

3. Обгрунтовано положення про те, що при розгляді проблеми людини П. Ліницький не тільки спирався на усталені традиції української філософської думки, але і продовжував їх, надаючи їм тяглості і неперервності, досить часто, виходячи на ті її інтерпретації, які пізніше ввійдуть до арсеналу філософської антропології і філософії екзистенціалізму.

4. Доведено, що керівними началами осмислення та теоретичних узагальнень проблеми людини для П. Ліницького стали ідеї гуманізму, ставлення до філософії як до вираження людського прагнення досягти більшої повноти буття і духовної свободи, розроблені ним же методологічні вимоги і принципи з позицій яких він виступав проти тлумачення людини як природної істоти, ототожнення людини і тварини, спрямовуючи всю свою творчість на філософські пошуки та осмислення морально-духовних основ людського буття, пов'язаного з духовністю вільної особистості, засобами самоутвердження якої, реалізації її сутністних сил постає творча активна діяльність, спрямована на самовдосконалення людини, утвердження добра і людської гідності.

5. Встановлено, що в особі П. Ліницького українська філософська думка має як класичного представника духовно-академічної філософії, так і видного соціально-політичного мислителя, який тяжів до постановки та теоретико-філософського осмислення актуальних проблем суспільного життя, які нерідко випадали з поля зору духовно-академічної філософії, спираючись в постановці та осмисленні суспільно-політичної проблематики на досягнення тогочасної філософської та суспільно-політичної думки (англійський лібералізм, французьке просвітництво, німецька класична філософія, “науковий соціалізм”). Але збуджуючим мотивом її розгляду виступали дореформенні та післяреформенні дискусії західників (лібералізм) та слов'янофілів Росії, критичне осмислення яких через синтез новітніх досягнень наукового знання, склало основу поглядів українського мислителя на суспільство і державу, вияснення та обгрунтування основних принципів, вихідних начал їх функціонування і розвитку.

6. Показано, що розділяючи точку зору західноєвропейських філософів про визначальну роль потреб та інтересів в житті людини як егоїстичної істоти, П. Ліницький, тяжіючи до сократівсько-платонівської концепції, не сприймав організмоцентричних концепцій суспільства і держави, а їх походження пов'язував з розподілом праці, появою приватної власності, загостренням суперечностей між приватними та загальними інтересами, що вимагало об'єднання людей, спільного гуртожитку з гармонізацією та узгодженням їх взаємин шляхом створення суспільства і держави, завданням яких стало надання свободи дії в економічному житті юридичним оформленням рівності всіх в правах і перед законом, а саме головне, забезпечення справедливості, яка є основним принципом, вихідним началом гармонізації існуючих в суспільстві і державі інтересів, досягнення загальної злагоди в суспільному житті.

7. Встановлено, що твердо переконаний в необхідності реформування суспільного життя, вдосконалення суспільства, П. Ліницький був противником поспішних і непродуманих переворотів, наголошуючи на поступовості і спадкоємності зв'язку суспільно-історичного процесу, передбачив на цьому шляху ряд можливих негативних тенденцій, з якими зустрічається сьогодні українське суспільство (популізм, властолюбство, спроби видати свої інтереси за інтереси народу, корумпованість, продажність, байдужість до людини тощо). А ідеалом для нього, як мислителя християнсько-ліберального напрямку завжди залишався порядок і гармонійність суспільного життя на основі принципу справедливості, християнської віри, визнання гідності людської особистості та її права на самоутвердження, реалізацію своєї сутності.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

Результати проведеного аналізу соціально-політичних поглядів П.Ліницького мають теоретичне значення для подальшого дослідження української духовної культури в контексті вивчення історії вітчизняної філософії. Вони можуть бути використані в лекційних курсах з філософії, історії української філософії, філософської антропології, політології, соціальної філософії, розробки спецкурсів та спецсемінарів, а також при підготовці навчально-методичних посібників з цих дисциплін. Матеріали дисертації можуть послугувати інформаційним джерелом при розробці прогнозів розвитку українського суспільства з метою нейтралізації негативних наслідків його реформування в умовах перехідного періоду.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися автором на засіданнях кафедри української філософії та культури, Днях науки у 1996, 1997, 1998 роках, конференціях і семінарах аспірантів філософського факультету Київського університету ім. Т.Г. Шевченка.

Основний зміст дисертації висвітлений у шести наукових роботах автора, з яких три опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Мета та завдання дисертаційного дослідження визначили структуру роботи, яка складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури з розроблюваної теми. Повний обсяг дисертації складає 175 сторінок, список використаних джерел та літератури налічує 100 найменувань і займає 7 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, розглядається ступінь її розробленості, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дисертації, її методологічні основи й теоретична база. Сформульовано наукову новизну тез, що виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі “Місце П. Ліницького в українській філософії” подається аналіз існуючої критичної літератури, присвяченої спадщині мислителя. У цьому контексті розглядаються праці Н. Допіри, Н. Мозгової, М. Лука та ін., на підставі чого показано, що в українській науковій думці не існує єдиного підходу до вивчення цієї визначної постаті ХХ століття, а тим паче, залишається багато нерозкритих матеріалів і тем з її філософського доробку.

Важливе місце займає проблема національної ідентифікації Ліницького як українського філософа, що творив, спираючись на певні культурні традиції. За всіма критеріями (генетичним, статусним, територіальним, окрім мовного) Ліницький є і залишається російськомовним, але українським філософом, формуючись як мислитель в соціокультурному просторі України під впливом української духовно-академічної філософії, зокрема її київської школи, хоча це не виключало його зв'язку з російською філософією та культурою, звернень до надбань світової філософської думки. Він формувався як мислитель і був добре обізнаний з українською духовно-академічною філософією, поглядами її провідних представників, й сам був безпосереднім її представником, продовжував розробляти властиву їй проблематику в нових умовах, не поступаючись рівнем своїх теоретичних побудов і філософського осмислення актуальних проблем свого часу тим же О. Новицькому, С. Гогоцькому, П. Юркевичу.

Такий підхід дозволяє нам по-новому підійти до обгрунтування цілісності традицій української філософії, спадкоємності у творчості її діячів.

У другому розділі “Соціальні складники філософії П. Ліницького та методологічні засади їх розвитку” автор виходить з того, що методологічною основою розгляду соціально-політичних проблем у П. Ліницького виступають відношення об'єктивності, вимога врахування специфіки досліджуваного процесу та відмова перенесення знання з одного рівня на інший, принцип історизму, принцип систематичності як принцип отримання знання і побудови науки в її системній єдності та аналітико-синтетичний метод дедуктивного типу, зведений в принцип теоретичного пізнання соціальних процесів та явищ.

Доводиться, що головним завданням філософії Ліницький вбачав в тому, що вона повинна вводити єдність і зв'язки в різні інтереси і спрямування людського духу, охоплювати практично і теоретично сторони людської діяльності. Тому вона завжди прагне з різноманітних знань створити одне цілісне знання, привести його до загального вигляду, завершити, звести до єдності, цілісності здобутки позитивних наук.

Важливо, що при всій загальній орієнтації на логіко-гносеологічну та етико-моральну проблематику, соціально-політичні погляди П. Ліницького не є чимось зовнішнім до його філософського доробку, а органічно вплетені в його загальнофілософську концептуальну побудову, а її основними складниками є проблема її людської індивідуальності та особистості, сутності людини, її призначення та сенсу буття, міжособистісних комунікацій, призначення держави, її обов'язків перед людиною і людини перед державою, співвідношення прогресу і регресу у суспільному розвитку, соціального ідеалу до якого прямує людство. Автор показує, що розділяючи основні принципи положення теорії пізнання Канта, зокрема єдності і взаємозв'язку досвіду та умогляду, вичленування практичного і теоретичного видів діяльності, де науково-теоретична діяльність поставала прообразом філософії, вже ж таки і до неї ставиться критично. Так, він не сприймав апріоризму та агностицизму Канта, різного протиставлення практичного і теоретичного розуму, розриву сутності і явища, абсолютизації аналітичного методу, вказуючи, що як мислитель аналітичного складу мислення, Кант так і не зумів розв'язати більшість з тих проблем, які ж сам поставив. Водночас, з врахуваннямвсіх позитивних моментів гносеології Канта, так й інших філософських систем, Ліницький обгрунтував свою власну гносеологічно-методологічну концепцію з її виходом на пізнання та осмислення соціально-політичної проблематики.

У третьому розділі “П. Ліницький про сутність людини та сенс її буття” автор підкреслює, що проблема людини займала чільне місце в творчості мислителя де він не тільки спирався на усталені традиції української філософської думки, а й продовжував їх, надавав їм тяглості і неперервності, досить часто виходячи на ті інтерпретації, які пізніше знайдуть своє відбиття у філософській антропології та філософії екзистенціалізму, зокрема віднесення зв'язку людської діяльності з рефлексивністю, як звернення людини на саму себе, здатність виходити за свої межі, шукати наявного в собі, в оточуючому середовищі, що виводить на відому ідею сучасної філософії - ідею трансценденції.

Керівним началом дослідження та теоретичного узагальнення людини стали у П. Ліницького ідеї гуманізму, ставлення до філософії як до вкраплення людських устремлінь досягти більшої повноти буття, духовної свободи, коли він виступав проти тлумачення людини як природної, родової істоти, ототожнення людини і тварини, що було поширено в науці кінця ХІХ століття.

Відповідно зі своїми принципами та методологічними вимогами він, як і П.Юркевич, досить критично ставиться до розгляду людини як виключно природної родової істоти, спроб перенести механічні та фізичні закономірності на пояснення людського життя. Називаючи такий погляд на людину натуралістичним, він вказував, що його суть полягає в тому, що на людину дивляться виключно як на істоту, яка не відрізняється суттєво від інших природних істот, а всі поняття про людину виводять із загальних природничо-наукових основ. До духовного життя людиниприкладають погляди і поняття, вироблені на грунті природознавства, а також, близьких до натуралістичного погляду політико-економічних уявлень про те, що найбільш суттєвими потребами для людини є саме фізичні потреби. Звідси виключна орієнтація в поясненні людини на природничі науки, а в задоволенні людських потреб - тільки на фізіологічні та матеріальні чинники з якими пов'язується досягненням благополучності життя суспільства, на чому наголошує лібералізм. Обстоюючи цей натуралістичний погляд на людину і на людське суспільство, він вбачає основною запорукою покращення життя людини виключно зміною громадських закладів. Правда П.ліницький тут же зауважує, що далі лібералізму не йдуть і слов'янофіли, наголошуючи на незмінності людської природи.

Загалом, вся творча спадщина П. Ліницького спрямована на філософські пошуки та осмислення проблеми людини, з'ясування її морально-духовних основ, де сутність людини, її місце в світі, сенс людського буття пов'язується з духовністю вільної духовної особистості. Засобом виявлення, усвідомлення людиною своєї цінності і самоцінності, реалізації сутнісних сил є творча активна діяльність, а призначенням - спонукання до постійного самовдосконалення, утвердження моральної гідності людини, неухильного прагненння до добра на грунті взаємодоповнення наукової освіти з релігійною вірою.

У четвертому розділі “Погляди П. Ліницького на суспільство і державу та їх розвиток” доводиться що в постановці та осмисленні суспільно-політичних проблем П. Ліницький спирався на провідні ідеї та здобутки тогочасної філософської і суспільно-політичної думки (англійський лібералізм, французьке просвітництво, німецька класична філософія, “науковий соціалізм”), але збуджуючим мотивом їх постановки і розгляду виступили дискусії в дореформенній і післяреформенній Росії слов'янофілів і західників, критичне переосмислення яких, під кутом зору синтезу досягнень наукового знання, склали основу поглядів українського філософа на державу і суспільство.

Розділяючи точку зору західноєвропейських філософів, зокрема французьких просвітителів, наприклад К. Гельвеція, про визначальну роль потреб та інтересів людини як егоїстичної істоти, необхідності узгодження приватних та загальних інтересів, П. Ліницький не сприймав організмоцентричних концепцій суспільства, держави, тяжіючи до сократівсько-платонівського розуміння їх призначення і функціонування, наповнюючи його новим змістом, відповідно до розвитку наукового знання і суспільної практики, конкретних проблем реформування та вдосконалення суспільного життя.

Ліницький пов'язував походження суспільства і держави з розподілом праці, появою приватної власності, де одна людина не може виробити всіх засобів для задоволення своїх потреб, що вимагає об'єднання людей їх гуртожитку, а загострення суперечностей між індивідуальними та загальними інтересами - їх узгодження та гармонізації, що з економічної точки зору вимагало надання всім членам суспільства свободи дії, і юридичного оформлення її в рівності прав, але що неможливо без такого фундаментального принципу і вихідного начала як справедливість з допомогою якої тільки і можна гармонізувати всі існуючі в суспільстві інтереси, досягти загальної злагоди в суспільному житті.

Справедливість, як існування держави за законом, полягає в забезпеченні сукупності інтересів, які мають право на існування - матеріальні, моральні релігійні та ін. Цілком зрозуміло, що чим вищий будь-який інтерес, який існує в державі, тим більше зусиль має докласти держава для його забезпечення. В свою чергу, громадяни повинні служити державі. За цю службу держава забезпечує життя всіх громадян такою мірою, щоб вони могли повністю посвятити себе завданням та інтересам вибраного служіння. При цьому держава має на увазі тільки загальне благо, визначені моральні інтереси. Приватні особи і суспільство переслідують насамперед приватні інтереси, узгодження яких із загальними цілком можна досягти при сукупній дії уряду і суспільства. Оскільки справедливість є найвищою користю для всіх, то вона вимагає досягнення користі чи вигоди за рахунок не шкоди чи збитку інших, а підпорядкування корисних інтересів інтересам суспільства. Стосовно ідеї справедливості, то вона через різні інтереси проявляється специфічно у різних народів залежно від умов їх життя.

Твердо переконаний в необхідності реформування суспільства, вдосконалення його через слідування принципу справедливості, П. Ліницький передбачив на цьому шляху появу ряду негативних тенденцій як популізм, перетворення служіння суспільству і державі в прислужництво, спроби видавати свої інтереси народними уповноваженими за суспільні, а свої власні думки за відображення суспільної думки. Він виступив проти постійних та непродуманих переворотів суспільного життя (революція 1905 року), після яких руйнуються всі попередні здобутки замість того, щоб примножувати їх і передавати наступним поколінням завдяки чому тільки і можливе поступове історичне вдосконалення самого суспільства.

Автор відзначає, що ідеалом для П. Ліницького, як мислителя християнсько-ліберального напрямку завжди залишався порядок і гармонійність суспільного життя на основі принципу справедливості, християнської віри, визнання гідності людської особистості та її права на самоутвердження, реалізацію своєї сутності.

У заключній частині дисертаційного дослідження зроблено узагальнюючі висновки щодо суспільно-політичних поглядів Петра Івановича Ліницького, які в систематизованій формі фіксуються як елементи наукової новизни, а, відповідно, як основні положення, що виносяться на захист. Вказується, що в ході дослідження доводилося виходити за межі, вносити певні доповнення як змістовного, так і критичного характеру, відзначаючи реальні здобутки П. Ліницького в розгляді ним соціально-політичної проблематики, а також і наявні обмеження в його теоретичних побудовах. Робилося це з метою запобігання абсолютизації перших та драматизації других, прагненням дати об'єктивну, неупереджену оцінку творчості цього дійсно неординарного мислителя. В загальному ця оцінка однозначна: П. Ліницький, як і інші мислителі, був і залишається сином своєї доби і його потрібно сприймати таким, яким він є без будь-яких спрямлень на угоду тих чи інших коньюктурних устремлінь у використанні його імені та творчого спадку.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях

Слюсарчук Р.О. Соціальні складники філософії П. Ліницького та методологічні засади в їх розвитку.- К.: Знання, 1998.- 20 с. - Бібліогр.: с. 20.

Слюсарчук Р.О. П. Ліницький про сутність людини та сенс її буття.- К.: Знання, 1998.- 23 с. - Бібліогр.: с. 23.

Слюсарчук Р.О. Погляди П. Ліницького на суспільство і державу та їх розвиток.- К.: Знання, 1999. - 36 с. - Бібліогр.: с. 35-36.

Слюсарчук Р.О. П. Ліницький про начала і принципи розвитку суспільства і розв'язання “соціального питання” // Мультивереум. Філософський альманах: Збірник наукових праць. - К.: Інститут філософії ім. Г.Сковороди НАН України. - 2000. - Вип. 17. - с.103-112.

Слюсарчук Р.О. До питання співвідношення прогресу і регресу в поглядах П.Ліницького. // Мультивереум. Філософський альманах: Збірник наукових праць. - К.: Інститут філософії ім. Г.Сковороди НАН Украни. - Вип. 18. - с.57-65.

Слюсарчук О.О. Проблема сутності людини та сенсу її буття у творчості П. Ліницького. // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. - К.: 2000. - с. 25-31.

Анотація

Слюсарчук Р.О. Суспільно-політичні погляди П.І. Ліницького.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено розгляду суспільно-політичних поглядів, світоглядних ідей на підставі розробки і аналізу філософського доробку Ліницького в контексті української духовно-академічної філософії другої половини ХІХ століття. В дисертації здійснено спробу визначити місце П. Ліницького в українській філософській думці, виділити соціальні складники філософії Ліницького та методологічні засади їх розгляду, окреслити проблему людини та сенсу її буття, погляди на суспільство і державу та їх розвиток у творчості філософа.

Ключові слова: ідентифікація, державність, прогрес, регрес, духовно-академічна філософія, суспільно-політичні погляди, соціальні складники, трансценденція, методологічні засади, сутність людини, сенс буття, соціальний ідеал, гуманізм, християнський лібералізм, релігія.

Аннотация

Слюсарчук Р.А. Общественно-политические взгляды П.И. Линицкого.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Киевский национальный университет им. Тараса Шевченка, Киев, 2001.

Дисертация посвящена рассмотрению социально-политических взглядов видного представителя украинской духовно-академической философии второй половины ХІХ в., заслуженого профессора Киевской духовной академии Петра Ивановича Линицкого. На основании исследования творческого наследия П. Линицкого показано, что как мыслитель лн формировался в духовно-культурном пространстве Украины, продолжая развивать в новых условиях традиции Киевской исторической школы духовно-академической философии (И. Борисов, И. Скворцов, В. Карпов, П. Авсеньев, О. Новицкий, С. Гогоцкий, П. Юркевич и др.), творчески осмысливая новейшие достижения западно-европейской философии. При общей ориентации на гносеологическую, историко-философскую и этико-моральную проблематику, он значительное внимание уделял “социальному вопросу” (социально-политической проблематике) основными составляющими которого считал проблему человеческой индивидуальности, сущности человека и смысла его бытия, межличностных взаимоотношений и комуникаций, назначение государства, его обязаностей перед человеком и человека перед государством, соотношение прогресса и регресса в общественном развитии, социального идеала, к которому должно стремиться общество. Установлено, что учитывая качественные различия природных и исторических процессов, украинский мыслитель обосновывает ряд общеметодологических принципов и подходов к исследованию последних, с позиций которых выступил против интерпретаций человека как природного родового существа, отождествления человека и животного. По его глубокому убеждению вопрос, что такое человек и кем он должен стать, к чему он стремится, направляет свои действия и как устраивает свою жизнь - прерогатива исключительно философии, а не этики, а тем более естественных наук. Все творчество П. Линицкого направлено на философские поиски и осмысление проблемы человека, выяснения его морально-духовных оснований, где сущность человека, его место в мире, смысл человеческого бытия связываються с духовностью свободной личности, средством осознания которой своей ценности и самоценности, реализации сущностных сил является творческая активная деятельность. Назначение человека видит он в стремлении к постоянному самосовершенствованию, утверждении морального достоинства, неуклонном устремлении к добру на основании взаимодолняемости научного образования с религиозной верой. В понимании человека П. Линицкий выходил на те интерпретации, которые позже найдут свое отражение в философской антропологии и философии экзистенциализма - идеи рефлексивности и трансценденции.

Обращение к первотекстам П. Линицкого дает основание для утверждения того, что в постановке и осмыслении социально-политической проблематики он опирался на ведущие идеи и достижения современной ему философской и социально-политической мысли, а основным мотивом их постановки и рассмотрения выступили дискуссии в дореформенной и послереформенной России славянофилов и западников, критическое переосмысление под углом зрения синтеза достижений научного знания составили основу воззрений украинского мыслителя на государство и общество, выяснения основных принципов, исходных начал их функционирования и развития. Раздежяя точку зрения западноевропейской философии (об определяющей роли потребностей и интересов в жизни человека как эгоистичного существа; разделении труда, необходимости гармонизации индивидуальных и общих интересов), П. Линицкий не воспринимал организмоцентрических концепций общества и государства. Их происхождение он связывал с разделением труда, появлением частной собственности, что с экономической точки зрения требовало предоставления всем членам общества свободы действия, юридического оформления их в равенстве прав, считая фундаментальным и исходным принципом справедливость, с помощью которой только и возможна гармонизация всех существующих в обществе интересов. Предвидел многие негативные тенденции и трудности на пути реформирования общества, выступал против постоянных и непродуманных переворотов общественной жизни, после которых уничтожаеються все предыдущие достижения вместо того, чтобы приумножить их и передать потомках, благодаря чему только и возможно поступательное историческое усовершенствование общества.

Ключевые слова: идентификация, государственность, прогресс, регресс, духовно-академическая философия, общественно-политические взгляды, социальные составляющие, трансценденция, методологические основы, сущность человека, смысл бытия, социальный идеал, гуманизм, христианский либерализм, религия.

The Semmary

Sluysarchuk R.O. Social and political views of P.I. Linytskyi. - Manuscript

The dissertation to obtain a degree of Kandydat Nauk in philosophy. Speciality 09.00.05 - History of philosophy. - The Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 1999.

The dissertation is devoted to viewing of social-political views, world outlook ideas on the grounds of examination and analysis of philosophical works of Linytskyi in the context of Ukrainian spiritual-academic philosophy of the second half of nineteenth century. In the dissertation an attempt was made to define the place of Linytskyi in the Ukrainian philosophical thought, distinguish social elements of Linytskyi's philosophy along with methodological bases for their viewing, outline the problem of a man and sense of his being, views on society, state and their development in the works of the philosopher.

Key words: identity, statehood, progress, regress, spiritual-academic philosophy, social-political views, social elements, transcendention, methodological bases, essence of man, sense of being, social ideal, humanism, Christian liberalism, religion.

Размещено на Allbest.ru