Історико-філософські ідеї українського романтизму (П. Куліш, М. Костомаров)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ (П. КУЛІШ, М. КОСТОМАРОВ)

СІНІЦИНА Алла Василівна

Львів - 2001

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед теоретичними та практичними потребами простежити джерела формування української філософської думки і водночас виявити ті історичні духовні парадигми чи архетипи, що складають основу українства, фундамент національної самосвідомості, духовної самобутності нашого народу, його способу світосприймання, світовідчуття, менталітету у широкому плані.

Сучасне буття української нації глибоко вкорінене у духовний світ національного минулого, у традиції, історію. Отож у період національного та духовного відродження, що прийшло на нашу землю, ми не можемо і не повинні перервати живу нитку власної історії, яка протягнута із минулого у сьогодення і доносить до нас ті одвічні та незнищимі морально-етичні, філософські, соціальні ідеї та принципи, без яких усякий рух у національне майбутнє є просто неможливим.

За таких умов теоретична реконструкція безцінних духовних скарбів минулого стає нагальною потребою сучасного українського державотворчого процесу, що мусить мати міцний фундамент минулого.

У контексті сказаного філософська рефлексія у дисертації над історико-філософськими ідеями українського романтизму (П.Куліш, М.Костомаров) значима і актуальна якраз у плані відтворення тих суттєвих сторінок нашого минулого, котрі і сьогодні є на часі. Йдеться про те, що саме в рамках українського романтизму вперше визріли і сформувалися ідеї національного державотворення, українська ідея як основоположна засада цього процесу, ідея народності, а також чимало інших важливих світоглядних проблем. Водночас у романтизмі, у творах таких його найяскравіших представників, як П.Куліш і М.Костомаров, була осмислена і узагальнена ідея українства, що стає виразником національної самосвідомості, ідейним побудником борців за українську незалежність і свободу. До речі, саме ідея українства, попри всю її значимість, є найменш опрацьованою і осмисленою у вітчизняній науковій літературі.

Ось чому сьогодні, як ніколи, дуже виразно актуалізується потреба духовного, теоретичного осмислення тих важливих ідей українського романтизму, що стали не просто духовно-інтелектуальним досвідом історичного минулого нашого народу, але й донині залишаються живими, сповненими евристичного потенціалу чинниками, що можуть слугувати не лише процесу державотворення, але й бути активними чинниками виходу суспільства із моральної кризи та духовної стагнації.

Ідеологічна заполітизованість і упередженість до всього українського у колишній радянській філософії спричинилися до того, що український романтизм замовчувався, його змістова сторона була спотворена, знецінена. Зрештою, відповідне табу висіло і над творчістю М.Костомарова та П.Куліша. Тому актуальним моментом дослідження стало повернення із забуття цього великого духовного скарбу нашого минулого, відтворення його справжніх сторінок та очищення від усяких ідеологічних нашарувань.

Намагаючись відновити викреслені сторінки вітчизняної культури, а також глибше осмислити поставлену у дисертації проблему, ми намагалися проаналізувати наявну вітчизняну літературу, котра має пряме відношення до теми нашого дослідження. Суттєвими тут видаються нам праці Д.Чижевського, І.Огієнка, В.Нічик, А.Пашука, М.Кашуби, І.Захари, І.Бичка, В.Шинкарука, І.Іваньо та інших дослідників. Зазначимо, однак, що якраз обраний нами аспект дослідження - український романтизм - у них є найменш опрацьованим, а тому ми намагалися певним чином заповнити цю прогалину. Вказана обставина також стала одним із спонукальних чинників написання даної дисертації.

Таким чином, актуальність теми дисертації визначається: необхідністю осмислення філософських ідей українського минулого як чинника розвитку сучасної національної філософії; фундаментальною значимістю ідей українського філософського романтизму для сучасних процесів національного державотворення, національного пробудження, розвитку національного буття нації; малодослідженістю самого романтизму як явища культури, як національного духовного феномену.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження у своєму загальному спрямуванні і виразі достатньо тісно пов'язане із комплексною темою кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського університету ім.В.Стефаника “Філософська і суспільно-політична думка України: історія і проблеми розвитку в умовах трансформованого суспільства” та з комплексною темою кафедри українознавства Івано-Франківської державної медичної академії “Українознавство як система знань і його місце у державотворчих процесах (до проблеми забутих постатей)”. Матеріали дисертації частково відображені у навчальних планах з курсів історії філософії та філософії, які читаються в Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника.

Стан наукового опрацювання проблеми.

Багатовіковий колоніальний та напівколоніальний статус українських земель, втрата Україною власної незалежності завжди були для вітчизняних учених спонукальним чинником науково-філософських пошуків у напрямку осмислення історичної долі нашого народу, його боротьби за незалежність, свободу і власну державність. У цьому контексті об”єктом їх наукових рефлексій ставав і український романтизм, у духовному спадку якого виключно широко були представлені ідеї українства, національної незалежності, державності та ін.

Так, питанням українського романтизму як літературної течії присвятили свої праці відомі вітчизняні та закордонні вчені: Д.Чижевський, С.Єфремов, М.Яценко, Г.Грабович, М.Наєнко, Є.Нахлік. У подібному ключі романтизм як літературний феномен трактують такі дослідники, як А.Шамрай, П.Волинський та І.Айзеншток.

Ціла низка робіт, авторами яких є Ю.Бойко, М.Горський, Т.Комаринець, М.Скрипник, складає інтерес у плані дослідження ідейного та естетичного підґрунтя українського романтизму, його національної специфіки та форми вираження. Вже тут привернута увага до виокремлення проблем рідної мови, усвідомлення значимості української культури серед інших світових культур у творчості вітчизняних романтиків.

Винятково цінними є дослідження В.Яніва, О.Кульчицького, М.Шлемкевича, Я.Яреми, І.Рибчина, в яких детально проаналізовано проблеми ментальності українського народу, його психологію, специфіку характеру українця і таке ін. Ці питання мають пряме відношення до теми нашого дослідження. При підготовці дисертації ми спиралися на праці М.Грушевського, В.Липинського, а також на роботи великого Каменяра, які містять багато цінних матеріалів.

Філософсько-історичний аналіз специфіки спадщини П.Куліша віднаходимо у багатьох літературознавчих дослідженнях В.Пекунова, М.Глобенка, В.Щурата. У цьому ж ключі творчість Куліша висвітлюють і такі автори, як Є.Маланюк, Д.Дорошенко, О.Маковей та інші.

Виключно цінні і важливі дослідження з проблем українського романтизму були створені вже у період української незалежності. Особливо слід виокремити роботи Є.Нахліка, в яких зроблено найповніший аналіз філософських концепцій П.Куліша, а також праці М.Жулинського, І.Бетко та інших.

Сюди належать і найсучасніші дослідження В.Горського, Ю.Федіва, Н.Мозгової, М.Поповича, І.Огородника, в яких достатньо глибоко опрацьовано філософсько-методологічні принципи аналізу українського романтизму, конкретно осмислено історичну значимість ідей романтиків для розвитку національної культури.

У контексті даного дисертаційного дослідження актуальними є і розвідки, присвячені творчому доробку М.Костомарова. Широкий і детальний аналіз світоглядних позицій мислителя з використанням багатого біографічного матеріалу подають Д.Дорошенко, Ю.Пінчук, Ю.Оксман, В.Петров. Останнім часом з'явилися дисертаційні роботи Т.Поперечної, М.Бойко, в яких також об'єктом дослідження став український романтизм, і, зокрема суспільно-політичні погляди П.Куліша.

Та все ж, попри досить обширну науково-дослідницьку літературу, яка має відношення до проблем українського романтизму, чимало ідей, зокрема філософського плану, є недостатньо висвітленими і потребують додаткового опрацювання. До них належать проблеми українства як духовного феномену, україноцентризму у поглядах П.Куліша і М.Костомарова, ціла низка історико-філософських ідей, що пов'язані з національною свідомістю, буттям нації, етнопсихологією. Усе це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, його напрям, мету і завдання.

Мета і завдання дослідження.

Мета дисертаційної роботи полягає у спробі з'ясування генези філософських ідей українського романтизму, виявлення їх національної специфіки, сутності, зокрема, через обґрунтування засад україноцентризму і українства, української національної ідеї у творчому доробку таких відомих представників вітчизняного романтизму, як П.Куліш і М.Костомаров.

Для досягнення цієї мети у дисертації поставлено такі завдання.

розкрити історико-філософські передумови виникнення українського романтизму;

простежити вплив ідей західноєвропейського романтизму на формування ідеологічних основ українського романтизму;

виявити національну специфіку і особливості українського романтизму на тлі західноєвропейського романтизму;

проаналізувати сутність феномену україноцентризму у творчості П.Куліша і М.Костомарова, а також філософський зміст головних понять: “народність”, “українство”, “національна ідея” та ін.

простежити основні етапи розвитку українського романтизму і окреслити його місце у тогочасному духовному житті України;

розкрити національно-подвижницьку, культурно-просвітницьку діяльність П.Куліша та М.Костомарова, її значення для духовного відродження України;

визначити вплив та значимість творчої спадщини представників українського романтизму на сучасні духовні процеси в Україні: відродження української мови, культури, духовності.

Об'єктом дисертаційного дослідження є український романтизм як філософська концепція світу і духовний феномен національної культури.

Предмет дослідження - україноцентризм історико-філософських ідей представників романтизму П.Куліша і М.Костомарова.

Методи дисертаційного дослідження. Джерельна база.

Складність і багатоаспектність досліджуваної теми вимагали застосування цілого ряду методів, кожен з яких дозволяє проаналізувати дисертаційну проблему відповідно до її суті і найбільш ефективним способом.

Серед них є такі:

історико-компаративістський. Завдяки йому стало можливим окреслити місце українського філософського романтизму у національній культурі та у контексті європейського романтизму;

феноменологічний метод, який дав можливість окреслити онтологічні засади, що лежать в основі головних ідей філософського романтизму;

системний метод, який слугував осмисленню основних ідей романтизму у їх цілісності, зв'язку, взаємній зумовленості;

методи аналізу і синтезу, абстрагування, історичного та логічного;

метод об'єктивності, що усуває будь-який суб'єктивізм у трактуванні фактів, явищ проблеми;

теоретичні метод, що забезпечують аргументоване, раціональне осмислення проблеми, відповідний рівень критичності та логічності.

Проблеми, що складають зміст дисертаційного дослідження, зумовили необхідність використання у роботі фундаментальних положень багатьох наук: філософії, психології, культурології, літератури, етнографії, історії.

Джерельну базу роботи склали наукові матеріали Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського, відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки ім.Василя Стефаника НАН України, Центрального державного історичного архіву у м.Києві, Центрального державного історичного архіву у м.Львові.

Теоретичною та фактологічною базою дисертації були праці П.Куліша і М.Костомарова, а також величезна кількість наукових, філософських робіт, присвячених проблемам романтизму і загальнофілософським питанням.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першою спробою цілісного дослідження історико-філософських ідей українського романтизму як духовного виразника засад україноцентризму.

На основі теоретичного аналізу проблеми автор дійшов до таких висновків, які мають наукову новизну і виносяться на захист:

простежуючи спільність загальних ідеологічних засад і художньої основи європейського романтизму, у дисертації послідовно проведено лінію духовної, своєрідності українського романтизму стосовно змісту і форми, що дає право постійно послуговуватися поняттям “український романтизм” або ж близьким до нього - “народний романтизм”;

у дисертації вперше проаналізовано духовні джерела українського романтизму чи його підготовчу стадію - “передромантизм”, що обґрунтовував ідею народного суверенітету;

у дисертації обґрунтовано висновок про те, що однією з визначальних ознак самобутності українського романтизму стало визнання ним індивідуальної своєрідності українського етносу у світовій цивілізації, що окреслюється самобутністю культури, літератури, мистецтва та іншими національними чинниками;

- на основі поглибленого аналізу творчості представників романтизму з'ясовано, що останній не був чисто літературним явищем, а відтворював багато аспектів суспільної свідомості і найголовніше - складав особливий тип світобачення, світогляд, у якому виразно простежується художнє відображення світу;

у дисертації вперше чітко вказано на глибокий гуманістичний потенціал романтизму, його людиноцентризм;

на основі опрацювання творчої спадщини П.Куліша і М.Костомарова встановлено, що саме у ній вперше у вітчизняній культурі сформувалася особлива спрямованість мислення - україноцентризм, який найбільш активно впливав на формування націотворчих процесів, сприяв українському відродженню та визріванню української національної ідеї;

відстоюється теза про те, що філософською основою україноцентризму П.Куліша і М.Костомарова є національна “філософія серця” та християнський неоплатонізм;

- на основі осмислення головних ідей мислителів-романтиків у дисертації вдалося чітко виокремити три головні ідеї романтичної свідомості:

1/ ідею історизму, що передбачала утвердження концепції національної історії;

2/ ідею народності, що утверджувала український менталітет та духовність;

3/ ідею народної творчості, як духовного джерела пізнання українського буття.

Вперше розкрито філософські засади культурництва П.Куліша, а також сутність його “хутірської філософії” і особливості ретроспективного погляду на історію, у дисертації проаналізовано філософські засади історичної концепції М.Костомарова, ідеї народності української ментальності.

У дисертації зроблено узагальнюючий висновок про значне місце історико-філософських ідей українських мислителів-романтиків для сучасних українських державотворчих процесів, для відродження української духовності.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає у тому, що отримані результати можуть сприяти розробці теорії державотворення (побудова незалежної держави, її національних інститутів, збереження національної мови, культури). Досліджувана проблема має практичне значення і у плані цілісного осмислення процесу розвитку української культури як спадкоємиці тих духовних надбань, що виробила нація впродовж віків.

Дисертаційна робота змістовно збагачує ряд філософських понять та категорій, слугує створенню цілісного “курсу українознавства”: результати дослідження мають і певне освітнє виховне значення, що ґрунтується на більш глибшому осмисленні вітчизняної історії, літератури, культури. Вони ж ініціюють дослідницький пошук і інтерес до теоретичного обґрунтування нових національних завдань.

Результати дисертаційних пошуків можуть бути використані і в науково-дослідницькій роботі, у процесі викладання курсів філософії, української літератури, української культури, спецкурсів.

Особистий внесок дисертанта.

Основні результати дисертаційного дослідження здобуті автором самостійно. Сформульовані у дисертації положення, висновки, окремі рекомендації повністю відповідають її змісту, структурній побудові і випливають з основних результатів.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї дисертації оприлюднено автором на Міжнародній науково-практичній конференції “Ментальність. Духовність. Саморозвиток особистості” (Луцьк, 1994), Всеукраїнській конференції “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 2000), регіональних наукових конференціях “Дмитро Чижевський - українська культура” (Івано-Франківськ, 1994), “Іван Франко і національне та духовне відродження України” (Івано-Франківськ, 1997), “Проблеми нації і національної ідеї у сучасному процесі державотворення в Україні” (Івано-Франківськ, 1998).

Основні положення дисертації апробовані також у лекційних курсах з філософії та релігієзнавства, семінарських заняттях, які автор веде на кафедрі українознавства з курсом філософії в Івано-Франківській державній медичній академії, в методологічному семінарі кафедри, на аспірантських курсах у Прикарпатському університеті ім.В.Стефаника. З теми дисертації автором опубліковано 6 статей без співавторства.

Структура дисертації. Мета і завдання дисертаційного дослідження зумовили відповідну структуру роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 194 с. Список використаних літературних джерел містить 252 позиції.

Основний зміст роботи

У “Вступі” обґрунтовується актуальність теми дослідження, розглядається рівень її наукового опрацювання, окреслено мету, завдання та методи наукового пошуку, виокремлено новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія питання та огляд джерел” аналізується стан наукової розробки теми, характер архівної та документальної бази, подається джерельна база дослідження.

У другому розділі “Особливості філософських ідей українського романтизму”, що включає три підрозділи, розглядаються духовні та суспільно-політичні передумови виникнення романтизму не лише як чисто літературної течії, але і як особливого типу світобачення, світосприймання чи духовного феномену, що розгортає специфічне філософське рефлектування над дійсністю.

У підрозділі 2.1. “Теоретичні джерела українського романтизму” відзначається, що романтизм як ідейний і культурний напрям сформувався ще наприкінці ХУШ ст. у Німеччині, Англії та Франції і швидко увійшов в усі сфери духовної культури: літературу, мистецтво, філософію, історіографію та соціальні вчення, утверджуючи себе в якості особливого типу світогляду.

Романтичний світогляд за своєю суттю складає своєрідну цілісність знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, чим засвідчує нове бачення світу і, отже, протиставляє себе традиційним моделям та формам мислення. На відміну від дискурсивного мислення просвітників, романтизм утверджує, пропонує інші шляхи пізнання і, зокрема, фантазію, інтуїцію. Відтак не розум, а почуття, не “голова”, а “серце” визначають сутність людини і стають для неї основними пізнавальними інструментами. І все ж, як зазначається у дисертації, головне, що приніс романтизм, це - ідея антропоцентризму. Тут уперше людина постала у своїй духовній величі, творчих пориваннях, натхненні, у невичерпній суб'єктивності проявів. І хоча романтизм не був філософією в чистому вигляді, він найбільше співіснував з нею, а подекуди брав на себе і її функції. Це особливо показово стосовно німецького романтизму, який тісно злився з філософським способом світобачення, доповнював філософію і фактично йшов із нею однією пізнавальною дорогою.

У цьому параграфі головна увага концентрується на тому, що спільність загальної ідеологічної і художньої основи європейського романтизму аж ніяк не заперечує його національної своєрідності та специфіки. З огляду на це, ведучи мову про український романтизм, ми акцентуємо на тому, що він зростав на національному ґрунті, увібрав у себе весь аспект українського духовного та суспільно-політичного життя, живий досвід історичної долі нашого народу.

Посилаючись на дослідження С.Козака, ми стверджуємо, що вже український передромантизм плекав у собі ідеї народності, сентиментальності, особливе трактування історії, ідеалізацію минулого, суб'єктивізм і інше. Ми також поділяємо міркування Д.Чижевського про те, що і філософія Сковороди містила в собі чимало передромантичних ідей. Важливим джерелом українського романтизму стають і українська міфологія, поезія, народний епос. З іншого боку, занепад національно-державного життя в Україні на зламі ХVIII-ХІХ ст. також став чинником боротьби пригнобленого народу за незалежність, свободу, рідну мову, національну культуру.

Крім цього, на специфіці українського романтизму позначились ментальність, психіка нашого народу, що належить до кола європейських народів.

У підрозділі 2.2. “Філософські ідеї романтизму та його засади” з'ясовується, що в Україні вже так званий народний чи фольклорний романтизм виражав специфіку українського світобачення, основні риси духовного життя народу і ґрунтувався на відповідній філософській основі.

У подальших формах українського романтизму чітко проглядаються неоплатонівські філософські ідеї про універсум, ідея Бога, душі. Особливим у романтичному світогляді стає посилена увага до людської особистості, її долі, її національного способу буття, а також проблеми самопізнання.

Найголовнішими ідеями українського романтизму є ідеї історизму, народності та фольклору як етнографічного джерела пізнання української історії. Домінуюче місце у романтичному мисленні займає україноцентризм, на основі якого формувалася українська ідея. Так як представники романтизму творили за умов відсутності державності, засобом проголошення і утвердження їх ідей стає національна література, національна мова як засіб вияву і виразу національного духу, власної незалежності і, врешті-решт, свободи народу.

У підрозділі 2.3. “Етапи розвитку українського романтизму” виділяються два його головні етапи: ранній романтизм 20-30-х років ХІХ ст., який сформувався основним чином у Харкові, і Київський романтизм другої половини 40-х років ХІХ ст. У дисертації проведено детальний аналіз кожного з них, окреслено творчий спадок романтизму і його значення у духовному житті України.

Особливо значимою була діяльність київських романтиків М.Максимовича, М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченка, діяльність яких, за словами Д.Чижевського, склала “кульмінаційний пункт” романтичного руху в Україні. Ними були створені найцінніші роботи з історії України, української культури, літератури, в яких вперше теоретично обґрунтовувався факт існування українського народу, його культури, вказувалося на велике і багате українське минуле.

Окремим штрихом в дисертації відзначено діяльність Кирило-Мефодіївського Братства, ідеологія якого спрямовувалась на національне відродження, боротьбу за незалежність.

Третій розділ “Україноцентризм історико-філософського мислення П.Куліша, М.Костомарова” складаєтьься з п'яти підрозділів, у яких розкриваються сутнісні ознаки україноцентричного мислення у творчості згаданих представників романтизму.

У підрозділі 3.1. “Ідея України у філософському світогляді П.Куліша“ здійснено аналіз сутності культурно-подвижницької діяльності П.Куліша, зокрема, у плані відстоювання української державності і обґрунтування на цій основі ідеї України. Саме вона стала домінантою його творчості, його духовного і світоглядного україноцентризму. На засадах україноцентризму П.Куліш опрацював особливу концепцію чи поняття “рідного”, в яке включав: Україну, народ, мову, звичаї, культуру. Усі вони у своїй узагальнюючій формі складають зміст іншого поняття - поняття “українська ідея” і є осередком внутрішнього духовного життя людини. Таким чином, орієнтація на Україну стає духовною парадигмою письменника, вченого, через яку він осмислює усі українські реалії. Звідси очевидним є національно-романтичне спрямування усієї творчості П.Куліша. Аналіз романтичних ідей письменника в їх еволюції дозволив з'ясувати передумови формування україноцентричного мислення, що відобразилось на його творчості.

Робиться акцент на значимості етнографічних досліджень П.Куліша в осмисленні самобутності українського народу, неповторності його історичного шляху.

Підрозділ 3.2. “Державотворчі ідеї П.Куліша” висвітлює конкретне осмислення П.Кулішем політичної долі України, утвердження ідеї її державної самостійності.

П.Куліш свою державницьку національну політику трактував по-різному, дуже часто вдавався до ідеалізації старовини, абсолютизації козаччини, а потім відходив від них, намагався заглянути у майбутнє і віднайти реальні шляхи реставрації національної держави. Врешті-решт, він навіть схилявся до розгляду української нації не як державної, а в розумінні етнографічному. На цій основі у нього і з”являється поняття “культурної автономії” або “духовної самостійності” українського народу у складі Російської імперії. Сюди ж примикає його концепція “двоєдиної Русі”, що мала означати політичну єдність України і Росії. Наприкінці життя ухилявся від царефільства і однозначно висловлювався за незалежність України. В цих хитаннях П.Куліша виявилися парадоксальна логіка історіософського мислення письменника, його духовний відчай, безсилля в утвердженні української державності. Та навіть і за цих обставин, як вдало зауважує Є.Нахлік, П.Куліш на “вкраїнські справи” дивився не “московсько-боярським оком”, а таки українським, не втрачаючи віри у майбутню незалежність України.

У підрозділі 3.3. “Філософські засади культурництва П.Куліша” розкрито основні засади національного осмислення майбутнього української нації через культуртрегерство.

Розвиваючи державницькі ідеали і маючи далекосяжні політичні цілі, Куліш все ж спрямовував свої зусилля не на зміну політичного та соціального статусу українського народу, а головно - на його духовне, релігійно-моральне вдосконалення, на піднесення культурного рівня усіх верств нації. Саме таким способом - через позитивні зрушення у духовному світі людей, на його думку, можна досягти жаданих політичних та соціальних змін. Культуру мислитель ставив вище політики, відводив їй роль інструмента боротьби за свободу, національну незалежність і відродження нації. Звідси, на його думку, українська справа є справою не політичної незалежності, а культурного поступу. На цій основі формується культурософія П.Куліша, що розчиняє політику у суспільному розвитку, вважаючи її домінантою усього суспільного буття українського народу. Сам мислитель бере на себе роль культуртрегера і одним з перших українських діячів розгортає культурницьку діяльність у боротьбі за українську справу, національну незалежність. Будучу прихильником гуманістичного поступу, П.Куліш у релігії побачив позитивний потенціал впливу на українську культуру. Великим пам'ятником Кулішу став його переклад Святого Письма, яке вперше зазвучало українською мовою і зіграло велику культурно-освітню роль. Мислитель у релігійності українського народу побачив не тільки чинник формування його світогляду, але й дорогу до відродження і оновлення України.

У підрозділі 3.4. “Хутірська філософія П.Куліша” аналізується Кулішеве розуміння ідеалу українського життя, яким є хутір як осередок природного, натурального життя українця, а водночас і як осередок національної самобутності “простих звичаїв”, живої народної мови, вільного духу кожної людини. Образ хутора стає домінантою мислення письменника. Можна припустити, що ідея хутірства певною мірою була навіяна П.Кулішу філософією Руссо. Проте Куліш не наслідує її сліпо, а дає своє оригінальне, чи швидше національне тлумачення, проводить через неї ідею українства. Не випадково, що хутір ототожнюється ним з образом рідної землі, мови, звичаїв. Тут Куліш розвиває важливий філософський принцип гармонії, єдності людини і природи, відверто заявляючи про руйнівні тенденції міської цивілізації, у сфері духовній, морально-етичній.

У підрозділі 3.5. “Ідея української народності у романтичному світогляді М.Костомарова” проаналізовано головні засади історіософської концепції М.Костомарова. Мислитель створив власну історіософську концепцію, в якій осмислює проблему “Україна і світ”. Спираючись на традиції романтизму, а також ідеї християнської філософії, він виокремлює поняття народу як головну проблему свого пошуку, а поняття Україна робить символом визволення, свободи нації.

У М.Костомарова найповніше осмислена ідея народності, що була основною у романтизмі. Автор робить акцент на самобутності, національній виокремленості українського народу у світовій спільноті і поруч з російським та польським народами. Для обґрунтування своєї тези він звертається до аналізу української психіки, способу життя, діяльності України.

Мислитель також відзначив основні форми національного співжиття, які, на його думку, мають відтворити суть національного буття українця, його психічного складу, моральних та родинних традицій. Такою вдалою формою для українства, як вважає він, є насамперед громада. У політичному житті М.Костомаров пропонує свою федеративну концепцію політико-суспільного устрою.

М.Костомаров уперше розкриває “внутрішні принципи” чи причини буття українського народу, що окреслені сутністю його ментальності; обґрунтовує самобутність українського народу і його неідентичність з російським народом. Серйозно рефлектує М.Костомаров і над такою ментальною ознакою українського народу як його релігійність. Суттєвим моментом у даному контексті є оцінка Костомаровим російського православ'я як духовного інструменту насаджування російської імперської політики і руйнації українських засад духовного життя.

Висновки

У висновках узагальнено результати дослідження, які полягають у наступнному:

1) український романтизм, що представлений двома його найвизначнішими представниками П.Кулішем і М.Костомаровим, засвідчує його національну специфіку, своєрідність у контексті європейського романтизму, хоча і має спільну з ним ідейну та теоретичну основу;

2) серед визначальних ознак українського романтизму є насамперед україноцентризм, котрий вилився у теоретичну рефлексію над такими важливими проблемами національного буття української нації, як проблема національної самобутності українського народу, національної мови, культури, самостійності держави тощо. Усі вони складають змістову основу українського романтизму;

3) постановка зазначених проблем українськими романтиками у їх творчій спадщині має глибокий філософський підтекст, а тому їх аналіз у дисертації здійснюється винятково у рамках філософської рефлексії;

4) у роботі виокремлено вклад кожного із представників українського романтизму в опрацювання і вирішення згаданих проблем, вказано на їх практичну актуальність та значущість в умовах національного державотворення, національного відродження та духовного воскресіння української нації;

5) у ході дослідження розкрито соціально-політичні, історичні, духовні передумови не лише становлення романтизму як літературно-філософського феномену, але й проаналізовано ті конкретні історичні реалії українського буття, національної історії, що спонукали до наукових рефлексій над проблемами українства, народності, державності, національної мови, духовного відродження.

Водночас виявлено певну історичну обмеженість деяких засад теоретичної концепції П.Куліша та М.Костомарова у поглядах на національну історію, способи реалізації української ідеї, шляхи та способи самого державотворення;

6) проведене дослідження дозволило окреслити окремі проблеми, відкриті для подальшого вивчення та дослідження: філософське осмислення літературно-естетичних концепцій П.Куліша та М.Костомарова; історіософія М.Костомарова; вплив ідей романтизму на подальший розвиток української філософії, культури та літератури; європейський контекст українського філософського романтизму.

філософський романтизм куліш костомаров

Література

Основний зміст дисертації викладено в наступних публікаціях:

1. Сініцина А. До питання про вплив німецького романтизму на формування Д.І.Чижевським концепції розвитку національної культури // Дмитро Чижевський і українська культура: Науково-аналітичний збірник. -- Івано-Франківськ, 1995. -- С. 25-27.

2. Сініцина А. До проблеми співвідношення романтизму і реалізму в поглядах І.Франка // Іван Франко і національне та духовне відродження України: Збірник наукових статей. -- Івано-Франківськ, 1997. -- С. 106-109.

3. Сініцина А. Джерела формування й еволюція світогляду Пантелеймона Куліша // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. -- Івано-Франківськ, 1998. -- Вип. 2. -- Ч. 2. -- С. 55-68.

4. Сініцина А. Джерела і особливості українського романтизму // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. -- Івано-Франківськ, 1999. -- Вип. 3. -- Ч. 1. -- С. 276-285.

5. Сініцина А. Україноцентризм філософського мислення П.Куліша // Вісник Прикарпатського університету: Філософські і психологічні науки. -- Івано-Франківськ, 2000. -- Вип. 1. -- С. 48-56.

6. Сініцина А. Етнопсихологічне обгрунтування М.Костомаровим самоцінності українського народу // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. -- Львів, 2000. -- Вип. 7. -- С. 252-260.

Размещено на Allbest.ru