Взаємодія управління, влади і держави як предмет філософського аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

Автореферат

Взаємодія управління, влади і держави як предмет філософського аналізу

Діденко Ніна Григорівна

Донецьк - 2002

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Взаємодія управління, влади і держави як один з показникiв розвитку суспільства набуває особливої актуальності в наші дні у зв'язку з тими значними соціальними і політичними трансформаціями, які відбуваються у світі, в тому числі і в Україні, на початку ХХІ сторіччя. Це визначає необхідність проаналізувати і переосмислити філософсько-методологічні проблеми соціального управління у взаємодії зі владою і державою, що дозволить зрозуміти сутність, особливості та механізм дії сучасного управління суспільством та його перспективи.

В історії філософії проблеми управління, влади і держави досліджувалися на методологічному рівні досить грунтовно, багатопланово, з різних філософських позицій. Але ця грунтовна філософська традиція недостатньо врахована в сучасній літературі.

З іншого боку, в дослідженнях, присвячених управлінню, владі та державі, намітилася небезпечна технократична тенденція, яка відсуває на другий план “людський фактор”, духовність, культуру людини і суспільства та ігнорує, в кінці кінців, ідеальність, активність і творчий характер. Між тим, взаємодія управління, влади і держави покликана забезпечити високий рівень організації всіх управлінських структур, соціальних механізмів, які гарантують порядок у суспільстві й взаємопорозуміння між громадянами, тобто, створити умови для ефективного управління соціумом.

Суспільні процеси, які відбуваються у сучасному світі, засвідчують, що кожна соціальна спільнота виходить у своїй сутності з певного збігу матеріальних і духовних потреб та інтересів, мети окремих людей, їх соціальних статусів і функцій. Тим самим суспільство формується і функціонує як соціальна система зі своїми законами, принципами і нормами існування, які по відношенню до людських спільнот відіграють інтегруючу роль. Але наявнiсть всезагальної соціальної мети та iнтересiв, нацiональна, полiтична чи економiчна залежнiсть людей один вiд одного не звільняє їх вiд наявностi суперечностей, що неминуче виникають i перетворюють соцiальне життя на поле дiї нескiнченних конфлiктiв. Таким чином, взаємодія управління, влади і держави, в якій управління виступає як зміст, а влада і держава - як форми регулювання різних сфер матеріального і духовного життя суспільства, стає об'єктивною потребою існування соціуму. Така взаємодія забезпечує цiлiсність та стабiльність суспільства, є запорукою збереження людської спiльноти.

Філософський аналіз взаємодії управління, влади і держави дає можливість більш чітко обгрунтувати принципові механізми вирішення соціальних суперечностей і конфліктів, доцільність створення гуманістично зорієнтованого громадянського суспільства. Здатність управлінських структур подолати загрозу соціальної напруги у суспільстві стає предметом дослідження управління як специфічного виду людської діяльності, яке включає як матеріальні, так і духовні процеси, носить як індивідуальний, так і колективний характер, має три рівні - технологічний, прагматичний і морально-світоглядний.

Соціальні трансформації, які відбуваються в Україні, свiдчать про необхідність удосконалення змісту та структури управління, яке спрямовується на поліпшення добробуту людей, забезпечення стабільного розвитку суспільства. Отже, аналіз взаємодії управління, влади і держави в історико-філософському і сучасному ракурсах стає особливо актуальним для концептуально-теоретичного та методологічного обгрунтування можливостей та шляхів такого вдосконалення управління в нашій державі.

Представлене дослідження має не лише теоретичний характер і спрямованість на розвиток суто теорії управління, а створює певний практичний аспект, який може використовуватися для підготовки управлінців будь-якого рівня, державних службовців і політиків. Глибоке розуміння, ефективне інструментальне застосування таких методологічних понять, як “управління”, “об'єкт і суб'єкт управління”, “влада”, “держава”, дає можливість проводити відповідну управлінську діяльність, спрямовану на поліпшення добробуту людей, підвищення взагалі якості людського життя, створення громадянського суспільства.

У сучасних умовах, як зазначається в дисертації, саме ідеальний, культурний фактор стає першочерговим і визначальним мотивом прогресу суспільства на початку ХХІ сторіччя.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. В історії філософської думки питання взаємодії управління, влади і держави безпосередньо чи опосередковано розглядалися в різних філософських працях, починаючи з античності. Проте ідеї багатьох мислителів минулого недооцінювалися і вивчалися недостатньо. Не були узагальнені та представлені в комплексно-систематизованому вигляді філософсько-соціологічні теорії управління, влади і держави Платона, Арістотеля, Н.Макіавеллі, М.Монтеня, Ж.Ламетрі, Ж.-Ж.Руссо, І.Канта, Г.Гегеля, О.Конта, К.Маркса, С.Франка, П.Сорокіна, М.Драгоманова, М.Грушевського, В.Винниченка та інших. Потребує філософсько-методологічного аналізу взаємодія управління, влади і держави в умовах трансформації суспільства та пов'язаних з цим кризових ситуаціях і виходу з них з найменшими втратами. Необхідною стає також подальша розробка концептуального змісту теорії управління, її зв'язку з практикою сучасного менеджменту.

У радянській та пострадянській літературі проблеми управління, влади і держави розглядалися на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду в роботах Д.Гвішиані, П.Суворова, А.Аверіна, В.Іванова, Г.Щокіна, В.Добренькова, І.Слепенкова, Ф.Кожуріна, В.Ледяєва з точки зору вирішення окремих питань організації, філософського аналізу та теорії соціального управління, соціальних технологій і влади. В монографіях та статтях Т.Алексеєвої, К.Гаджиєва, Б.Ділігенського, Б.Капустіна, В.Мау, А.Толстоухова розглянуті окремі аспекти взаємодії управління, влади і держави, ряд проблем управлінської практики. Проблеми соціальних конфліктів та їх вирішення представлені в роботах А.Давидова, Н.Давидової, В.Перебенесюк, А.Здравомислова, А.Ішмуратова, С.Винокурової та інших.

Теоретична розробка проблем взаємодії управління, влади і держави в західній філософії представлена в роботах М.Вебера, Е.Фромма, К.Поппера, Д.Белла, Е.Тоффлера, П.Бергера, Ф.Броделя та інших. У роботах Ф.Тейлора, Дж.Бернхейма; дослідженнях з питань “ділової етики”, “методів управління”, “індустріальних відносин” П.Драккера, Ф.Ротлісбергера, Е.Мейо; філософських концепціях прагматизму Ч.Пірса, У.Джемса; теоріях “людських взаємовідносин” в управлінні Ч.Бернарда, Г.Саймона; системно-структурного аналізу Л.Берталанфі, А.Рапопорта, К.Боулдінга, Я.Тінбергуна, А.Гольберга, В.Леонтьєва проаналізована детальна технологія прийняття управлінських рішень, яка має універсальне значення і застосування в різних державах. Певні аспекти соціального управління розглянуті в роботах про майбутнє суспільство Й.Масуди, Е.Гідденса, Д.Несбіт і П.Ебурдін, І.Бестужева-Лади, А.Ракітова та інших.

Вивчення різних філософських теорій і концепцій дозволяє здійснити багатофакторний поліфонічний підхід до вирішення такого складного соціального феномена, як взаємодія управління, влади і держави, а також функціонально пов'язаних з ними таких соціальних явищ, як стихійність, свідомість, необхідність, свобода, природні та соціальні закономірності, потреби й інтереси тощо. Такі дослідження проведені в роботах В.В.Альохіна, Л.В. Альохіної, В.В.Буреги, С.Ф.Поважного, присвячених проблемам філософії управління в контексті сучасних тенденцій суспільного розвитку. У представленій дисертаційній роботі автор продовжує розвивати історико-філософський та методологічний аналіз цих складних управлінських проблем, які ще далеко не вичерпані як у теоретичному, так і в практичному відношенні, враховуючи що до цього часу не здійснено комплексного аналізу взаємодії управління, влади і держави, необхідного для розробки теорії і практики сучасного управління суспільством.

Важливим напрямком дослідження є необхідність ввести до розгляду морально-світоглядний аспект взаємодії управління, влади і держави, який знайшов відображення в роботах Л.Альохіної, С. Вовканича, І.Ласого, В.Ляха, Е.Пенькова, В.Плахова.

Трансформація сучасного суспільства потребує поєднання теоретичних установок з міжнародним досвідом управління, засвоєнням таких ефективних процедур, як консенсус, домовленість, принцип толерантності, діалогова культура тощо. Саме в ефективному практичному застосуванні цих механізмів у поєднанні з соціальними програмами даного суспільства міститься здатність управлінців різних рівнів і рангів забезпечити стабільність, динамічний розвиток суспільства та реалізовувати соціальні потреби, інтереси та ідеали людей. Це і складає головний зміст і сенс сучасного розвитку громадянського суспільства.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є філософський аналіз функціональної взаємодії управління, влади і держави, визначення змісту цих понять та аналіз управління як засобу вирішення соціальних суперечностей і конфліктів. У зв'язку з цим у роботі розглядаються умови і засоби подолання соціальних конфліктів в Україні.

Для реалізації поставленої мети визначаються наступні дослідницькі завдання:

проаналізувати теорії управління, влади і держави в історії філософії, перш за все в роботах філософів, які розглядали взаємодію управління, влади і держави в управлінні суспільством;

здійснити методологічний аналіз взаємодії управління, влади і держави і розглянути три рівні управління - технологічний, прагматичний і морально-світоглядний;

дослідити роль природних і соціальних законів в управлінні, діалектику необхідності й свободи в управлінській діяльності та роль потреб та інтересів у формуванні її мотивів і цілей;

показати творчу визначальну роль інтелігенції та еліти в ефективному управлінні різними сферами суспільства, у визначенні соціальних моделей суспільного розвитку і соціальних ідеалів суспільства;

з'ясувати сутність і основні управлінські методи вирішення соціальних суперечностей і конфліктів.

Всі вказані завдання в дисертації вирішуються на основі аналізу управлінських проблем у сучасній Україні в докладному історико-філософському контексті, починаючи з античності і закінчуючи сучасними теоріями та ідеями.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є взаємодія управління, влади і держави, предмет дослідження - виявлення основних принципів, механізмів взаємовідносин між ними.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертації є основні положення філософії управління (теорії організації й управління, суспільного договору, структурно-функціонального аналізу, прагматизму, комунікації, синергетики, теорії еліт тощо) і конфліктології, які викладені у відповідних роботах мислителів минулого і сучасності. Фактологічною базою дисертації є основні державні закони, концепції та програми розвитку сучасного українського суспільства і регіональні програми розвитку Донецької області на 2001-2005 рр. та на 2000-2010 рр.

Наукова новизна дослідження. У дисертації запропонована концепція функціональної взаємодії управління, влади і держави, спрямованої на забезпечення стабільного і динамічного розвитку суспільства, здійснена спроба розкрити основні принципи цієї взаємодії в історико-філософському і сучасному аспектах наукового аналізу динаміки і статики цих трьох соціальних феноменів.

Наукова новизна дослідження полягає у здійсненні історико-філософського та методологічного аналізу взаємодії управління, влади і держави як невід'ємної частини суспільного розвитку, в якому управління виступає як зміст, а влада і держава - як форми регулювання матеріального і духовного життя суспільства.

На матеріалах аналізу філософських теорій і концепцій доведено, що взаємодія управління, влади і держави виступає як показник соціальних змін і заснована на досвіді минулого, розумінні існуючої соціальної ситуації та ймовірності результатів здійснення управлінських рішень.

У роботі встановлено, що ефективне соціальне управління можливе за умов його дії на технологічному, прагматичному і морально-світоглядному рівнях. Ігнорування будь-якого з цих рівнів неминуче приводить систему управління, влади і держави або до тотального технократизму, або до абстрактного моралізаторства, або до ідеологічної та політичної демагогії.

Доведено, що соціально зорієнтоване демократичне управління з його оптимальним співвідношенням свідомого і стихійного, свободи і необхідності в поведінці та діях людей найбільше відповідає менталітету, історичним традиціям та потребам українського суспільства.

Шляхом аналізу показано, що влада повинна співвідноситися зі світоглядними орієнтирами людської спільноти, в її основі має бути моральний категоричний імператив, ідея блага і справедливості. Визначено, що для консолідації основних соціальних сил і забезпечення суспільного консенсусу необхідно ввести персональну відповідальність керівників за свої організаційні дії. Запропоновано, щоб діалог сучасної легітимної влади із суспільством був відкритим і до системи соціального управління активно залучена інтелігенція і національна еліта, які є інтелектуальними ресурсами влади.

У роботі визначена специфіка взаємодії управління, влади і держави в умовах соціальних конфліктів і встановлено, що соціальне управління має забезпечити подолання негативних наслідків соціальних процесів, надати людям почуття впевненості у своїх силах, забезпечити стабільність і злагоду в суспільстві. Встановлено, що ефективність управлінської діяльності здебільшого залежить від того, на якому рівні управління - загальнодержавному, регіональному чи місцевому самоврядуванні - вирішується соціальний конфлікт. Доведено, що правильна управлінська стратегія і тактика, продумана система управлінських технологій на основі принципів гуманізму і демократії дозволять забезпечити в Україні стабільність, соціальну злагоду і динамічний розвиток.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дослідження. Дисертація підготовлена відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Донецької державної академії управління в рамках наукової теми “Соціально-адекватний менеджмент як чинник оптимізації суспільної трансформації”(державний реєстраційний № 0100U002767).

Одержані у дослідженні результати можуть бути використані в теорії і практиці соціального управління як її методологічна основа, у процесі викладання соціально-гуманітарних дисциплін і практичного менеджменту.

Робота може бути використана також як практичні рекомендації для всіх гілок влади для вирішення конкретних соціальних суперечностей і конфліктів, регулювання різноманітних соціальних процесів у житті сучасного українського суспільства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були представлені:

- у викладанні курсу “Філософія”для студентів Донецької державної академії управління

- у доповіді на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Філософія сучасної освіти та стан її розробки в Україні” (Київ, 1996 рік);

- у доповіді на міжнародній науково-практичній конференції “Україна-Греція: досвід дружніх зв'язків та перспективи співробітництва” (Маріуполь, 1996 рік);

- у доповіді на міжнародній науково-практичній конференції “Социально-гуманитарные проблемы менеджмента” (Донецьк, 1997 рік);

- у доповіді на шостій конференції професорсько-викладацького складу Донецької державної академії управління за підсумками науково-дослідної роботи у 2000 році (Донецьк, 2001);

- у доповіді на другій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Регіональний та шкільний компоненти змісту загальної середньої освіти: здобутки, проблеми, перспективи” (Донецьк, 1997 рік).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 10 наукових роботах. Загальний обсяг друкованих робіт становить 2.6 д.а. Особисто автору належать 2.5 д.а.

Структура та обсяг роботи визначаються метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів з 18 підрозділами, висновків і списку використаних джерел, який включає 210 позицій. Повний обсяг дисертації 163 стор.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми, визначається ступінь її наукової розробки, характеризуються методологічні основи дисертації, розкривається її наукова новизна, з'ясовуються питання теоретичної і практичної значущості роботи, відображається апробація результатів дослідження.

Перший розділ “Проблеми взаємодії управління, влади і держави в історії філософії” присвячений аналізу поглядів різних філософів на проблеми управління, влади, держави, їх зміст і механізми взаємодії між ними.

У підрозділі “Зміст понять “управління”, “об'єкт управління” і “суб'єкт управління” розглядаються сутність цих понять, їх взаємозв'язок. У дисертації доводиться, що умовами ефективного управління є: всебічне врахування природних і соціальних законів, внутрішньої природи об`єкта управління і творчої активності суб`єкта управління. Взаємодія управління, влади і держави являє собою взаємодію форми і змісту, де управління виступає як зміст, а влада і держава - як форми регулювання різних сфер матеріального і духовного життя суспільства. Це складний механізм генезису, функціонування, змін і єдності соціальних сил у суспільстві, який потребує від суб'єкта управління володіння основами теорії управління, знання ним умов iснування, властивостей, тенденцiй, характеру руху об'єкта, яким він управляє.

Об'єктом соціального управління виступають окремі особистості, сім'я, колективи, соціальні групи і верстви, класи, національні та етнічні спільноти, держава, матеріальне і духовне виробництво, а також система відносин між людьми, які повинні регулюватися, управлятися і самоуправлятися в будь-якому суспільстві та державі. У зв'язку з тим, що той чи інший об'єкт управління має в собі безліч суперечностей, які відрізняються за природою, ступенем зрілості, гостротою прояву, управління повинне забезпечити як збереження об'єкта-організації, так і його подальший розвиток, тобто повинне вирішувати “старі суперечності”, але це зовсім не означає, що не виникнуть нові.

Суб'єкт та об'єкт управління - поняття співвідносні. Той, що в одному відношенні виступає як суб'єкт, в іншому може стати об'єктом, і навпаки. Навіть у межах однієї взаємодії існує зворотний зв'язок. Тому ефективне управлінське рішення можливе лише за умови розумного контролю і за самим рішенням, і за його виконанням не лише “зверху”, але і “знизу”.

У підрозділі “Історико-філософський аналіз взаємодії управління, влади і держави в філософії античності та Відродження” визначено, що характерними особливостями поглядів античних філософів на проблему управління були: по-перше, порівняльно-антропологічний підхід до визначення самої природи та якості управління; по-друге, ствердження первинності, визначального значення свідомого, ідеального, культурного факторів, мудрості, рівня компетентності, професіоналізму суб'єктів управління будь-якого рангу і рівня. По-третє, для античних філософів в основі держави й управління нею була ідея блага, добра і справедливості, яка визначала природу і тип державного устрою, характер, методи і засоби владного управління суспільством. Ця ідея, за їх переконаннями, носила об'єктивно-суб'єктивний обов'язковий характер.

Характерно, що, наприклад, у Платона й Арістотеля інтереси окремої особистості були підкорені державі, законам, які регулювали відносини між громадянами. Вони виступали проти крайньої демократії, коли влада належить демосу, а не законам, і управлінські рішення нерідко приймаються демагогами. З цього приводу Платон писав про загибель тієї держави, де закони не мають сили і знаходяться під чиєюсь владою. Започатковані три тисячоліття тому ідеї грецьких філософів про важливість освіченості, компетентності, гуманності та мудрості керівників (“кормчих”) важливі й актуальні для побудови сучасної української державності.

Філософські погляди Н.Макіавеллі, М.Монтеня формувалися в історичний період абсолютизму, створення централізованих держав в Європі, тому управління, з точки зору їх поглядів, повинне мати чітку законодавчу рівновагу, яка стабілізує як окремого громадянина, так і все суспільство. За думкою Н.Макіавеллі, недосконалість соціуму може бути виправлена за допомогою хороших законів і хорошої армії, зосередженої в руках правителя. Цей правитель має володіти здатністю маніпулювати людьми, їх недоліками, вміло використовувати щедрість і милосердя, жорстокість і хитрість, вірність і прямодушність, людяність і благочестя. М.Монтень вважав, що зміни можуть відбуватися лише у випадках крайньої необхідності, а стабільність соціуму є сенсом життя кожного громадянина. Таким чином, у роботах Н.Макіавеллі та М.Монтеня основними факторами оптимальної взаємодії управління, влади і держави виступають наявність сильної централізованої держави, яка виконує законодавчу, політичну, виховну функції, роль правителя, який уособлює якості “лева” і “лисиці” й проводить політику “батога і пряника” та збереження цілісності системи за рахунок уникнення будь-яких соціальних потрясінь.

У підрозділі “Філософські аспекти взаємодії управління, влади і держави в соціальних теоріях французьких філософів” розглянуті концепції, в основі яких лежить ідея суспільства, заснованого на соціальній злагоді, визначеності прав і свобод громадян. Аналіз праць Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо, Ж.Ламетрі дозволяє визначити теоретичну модель суспільства, в якій соціальна злагода і рівновага забезпечувалися за рахунок соціальної рівності, просвітницької діяльності держави, морального вдосконалення громадян.

Важливими є ідеї Ж.Ламетрі про те, що, коли справа стосується управління державою, недостатньо мати владу, необхідно, щоб ті, хто підкоряється чужій волі, були впевнені, що ними управляють за законами справедливості, і люди, які мають владу, здатні розумно і достойно управляти суспільством.

Підкреслюючи визначальне значення духовного фактору, культури, Ш.Монтеск'є вважав, що народ, який за духом своїм є рабом, гідний батога і тиранії, тобто народ завжди гідний свого уряду, а уряд - свого народу. Саме моральні принципи, на його думку, є основою створення суспільства соціального порядку і злагоди.

Ж.-Ж. Руссо надавав взаємодії управління, влади і держави характер соціального контракту, метою якого є забезпечення громадянського миру і злагоди. У цій схемі існування держави як політичного організму залежить від досконалого правління і розумного законодавства. Невідчужуваність свободи як найважливішої ознаки людини, невідчужуваність народного суверенітету дає право народу примушувати правителів дотримуватися вимог народу, а самого індивіда підкорятися загальному благу і бути примушуваним до свободи. Але в такому суспільстві самообмеження особистісного інтересу в ім'я загального блага, доктрина про загальну волю як можливість ідентифікації правителя і народу, примушення людини бути вільною не можуть бути виправданими заради загального щастя. Воля народу як системної цілісності може не співпадати з сумою індивідуальних інтересів. У цьому контексті постулювання загального щастя як мети нормативного управління перетворюється на принцип тотального щастя. Отже, погляди Ж.-Ж.Руссо продовжують викликати дискусії й породжують діаметрально протилежні оцінки - від тоталітаристських до лібертаристських.

З морально-психологічних позицій розглядав проблему влади, волі й управління французький філософ К.Гельвецій, доводячи, що прагнення влади є природним почуттям кожної людини, бо в кожному з нас є егоцентризм, який реалізується через любов до розваг і влади. У той же час К.Гельвецій розумів, що егоїзм неможливий без альтруїзму, без любові не лише до себе, але і до інших людей і суспільства.

З точки зору О.Конта, суспільство виступає як соціальний організм, що протягом часу обов'язково змінюється. Фактором змін є природне зростання населення, поступове покращення його стану, розподіл праці, індивідуалізація, пошук людьми більш витончених способів забезпечити своє існування, зростаючий вплив інтелектуальних та моральних сил людства. В залежності від стадій розвитку людського розуму, по-різному складаються взаємодія управління, влади і держави та методи розв'язання соціальних конфліктів.

У підрозділі “Діалектика управління, влади і держави в теоріях І.Канта і Г.Гегеля” розглядається взаємодія управління, влади і держави з точки зору цих видатних німецьких філософів. У концепції І.Канта проблеми управління, влади поєднані з такими поняттями, як “загальна воля”, “свобода”, “загальний закон”. Він наполягав на тому, що воля носить об'єктивний, загальний і природний характер, незалежно від індивідуальної волі людини, а остання підкоряється загальній волі. На думку І.Канта, протиборство індивідуальної волі й свободи людини вирішується шляхом підкорення об'єктивній волі, об'єктивному і загальному моральному імперативу. У відповідності з цим імперативом, І.Кант підтримує теорію суспільного договору Ж.-Ж. Руссо, згідно з якою кожний громадянин держави відмовляється від своєї індивідуальної свободи на користь державної влади, порядку, тим самим реалізуючи свою свободу в організованій державі.

Г.Гегель, порівнюючи державу з “земною ходою Бога”, вважав, що тільки держава може виконувати функцію оптимального управління суспільством.

У підрозділі “Соціально-класова теорія управління, влади і держави в марксистській філософії” на основі аналізу матеріалістичної концепції розвитку суспільства доводиться, що при абсолютизації суперечностей і насильства в історичному процесі не враховується соціальна єдність, гармонія, усталеність суспільства, консенсус і злагода. У марксистській концепції держави взагалі і буржуазної особливо державний апарат виступає як знаряддя насильства і диктатури панівного класу над пригнобленими, але функція класового подавлення не може бути головною, бо основною функцією держави по управлінню справами суспільства є досягнення стабільності й консенсусу між соціальними силами. Крім того, ігнорування активної творчої ролі суспільної свідомості, духовності, культури й освіченості народу мало практичні негативні наслідки, які проявилися в розпаді Радянського Союзу, стагнації економіки, тяжкому становищі інтелігенції тощо.

У підрозділі “Сучасна соціальна філософія про особливості взаємодії управління, влади і держави” на основі аналізу філософських концепцій Й.Масуди, Д.Белла, Е.Тоффлера, вітчизняних філософів визначені основні напрямки управлінської діяльності, пов'язані з переходом до інформаційного суспільства, розвитком демократії, поширенням загальнолюдських цінностей і зміною парадигм соціального і політичного розвитку.

Отже, з аналізу проблем управління, влади і держави в історії філософії можна зробити висновок, що їх взаємодія є одним із чинників суспільного розвитку, а використання історико-філософського досвіду має важливе значення для вирішення актуальних проблем сучасної управлінської діяльності.

У другому розділі роботи “Методологічний аналіз взаємодії управління, влади і держави” розглядаються основні типи управління та рівні його дії, роль законів в управлінській діяльності, принципи взаємодії управління, влади і держави, роль інтелігенції та еліти в управлінні суспільством тощо. Методологічний аналіз взаємодії управління, влади і держави показує, що в її основі лежать як об'єктивні соціальні закони, так і творча свідома діяльність людей. Зміст управлінської діяльності визначається певною метою, законами та принципами, які і стають основою управлінських дій.

У підрозділі “Основні типи сучасного управління і рівні його дії” аналіз взаємодії управління, влади і держави показує, що за допомогою різних соціальних інститутів стає можливим створення будь-яких управлінських структур. Задача полягає у визначенні доцільності їх створення, виборі найбільш оптимальних варіантів, методів і прийомів, адекватних інтересам соціуму і людини в ньому. Ось чому серед трьох типів управління, які розглянуті в дослідженні, найбільш прийнятним для українського суспільства є соціально-орієнтоване управління, яке дає змогу реалізувати ідею соціальної правової держави, зафіксовану в українській Конституції.

Цілеспрямована управлінська діяльність набирає стабільності й динамічності та проходить три рівні - технологічний, прагматичний і морально-світоглядний. Визнання цього положення є основою стратегії й тактики управлінської діяльності та дає змогу вирішувати будь-які управлінські проблеми.

Істотним недоліком теорії і практики сучасного соціального управління є абсолютизація технологічної, вузько професіональної діяльності й недооцінювання морально-світоглядного рівня управління. Між тим, головне полягає в тому, щоб відповісти на питання: для чого? для кого? в ім'я чого здійснюються ті чи інші управлінські рішення ?

У підрозділі “Роль законів в управлінській діяльності. Необхідність та свобода в управлінні суспільством” доводиться, що діалектична взаємодія об'єкта й суб'єкта управління передбачає встановлення за об'єктом управління свободи вибору, певного менталітету, рівня культури, духовних цінностей та ідеалів. Суб'єкт управління на основі обробки інформації має визначити оптимальне управлінське рішення, яке перетворює очікувану можливість на дійсну, спрямоване на корисність і задоволення потреб людей, допомагає розвитку особистості та суспільному прогресу. Причиною управлінських невдач нерідко стають відсутність адекватної дійсності управлінського механізму, вибірковий прагматичний характер людського пізнання, невідповідність управлінсько-регулюючих дій природі об'єкта управління.

Методологічний аналіз показує беззаперечність закономірного характеру взаємодії управління, влади і держави, важливість формування такого управління, яке може забезпечити бажані тенденції соціального розвитку і подолати можливі кризи.

У зв'язку із зростанням негативних наслідків активної діяльності сучасної людини актуалізується питання про докорінну парадигмальну зміну методів, форм і способів управління природною і соціальною дійсністю. Приходить нова управлінська стратегія, яка передбачає лабільне пристосування до природних систем, наслідування їм.

Мірою управлінських дій виступає і таке співвідношення, як “необхідність” і “свобода”. Прийняття управлінських рішень не може будуватися на сваволі потреб та інтересів особистості, а має відповідати об'єктивним законам і реалізації таких програм, у яких співвідносяться тенденції розвитку, потреби та інтереси людей.

У підрозділі “Основні філософські принципи функціонування системи управління, влади і держави” визначається, що для забезпечення ефективного соціального управління необхідно дотримуватися теоретично обгрунтованих принципів, які практично реалізуються: об'єктивності, розвитку, детермінізму, зворотного зв'язку та інші. Як свідчить аналіз філософських ідей К.Ясперса, С.Франка, К.Поппера, Е.Фромма, у процесі управління соціумом існують як моменти усталеності й стабільності, так й імпульси розвитку і змін. Для створення нормальних і стабільних умов існування суспільства необхідно вибрати такі методи управління, які б постійно змінювалися та вдосконалювалися у відповідності до розвитку соціуму. Ті суперечності, які існують у суспільстві, мають вирішуватися шляхом досягнення консенсусу, компромісів, злагоди, тобто таких демократичних процедур, які збережуть стабільність у суспільстві, а конфліктну ситуацію використають для вдосконалення суспільних відносин.

Керівники будь-якої ланки не можуть створювати за бажанням ту чи іншу закономірність, вони можуть пізнати її в певній мірі та використати у своїй діяльності. .Алгоритмом управлінського рішення стає робоча гіпотеза про можливості й шляхи здійснення мети, встановлення системи взаємопов'язаних, підпорядкованих самозбереженню дій, приведення у відповідність прагнень і волі окремих членів суспільства соціально-обумовленій спільності їх дій та їх координація.

Стабільність і рівновага формують у суспільстві механізми саморегуляції матеріальних і духовних процесів. Ця саморегуляція може успішно функціонувати лише за умови пріоритету духовної культури, освіти, ефективного й гуманістичного використання досягнень науково-технічної революції, при наявності політичного й ідеологічного балансу соціальних сил і за умови незалежності засобів масової інформації. Важливе значення у цьому процесі має дотримання принципу зворотного зв'язку, необхідність якого доведена на основі ідей різних філософів.

У підрозділі “Взаємодія управління і влади. Роль інтелігенції та еліти в управлінні суспільством” досліджується характер влади у сучасному суспільстві. У роботі доводиться, що в основі влади має бути моральний категоричний імператив, ідея блага і справедливості, служіння інтересам народу, країни, а не користь і жадоба. А це можливо лише в рамках демократично-централістських форм управління, при яких враховуються як потреби й інтереси народу, так і персональна відповідальність управляючих за свої організаційні дії. Сучасна легітимна влада повинна мати відкритий діалог із суспільством, щоб консолідувати основні соціальні сили і забезпечити суспільний консенсус. Важливим інтелектуальним ресурсом влади є введення в систему управління інтелігенції та національної еліти.

У підрозділі “Роль потреб та інтересів у формуванні мотивів і цілей управлінської діяльності” аналізуються погляди різних філософів на природу, структуру і функції людських і суспільних потреб та інтересів у контексті взаємодії управління, влади і держави, їх роль у формуванні мети сучасного управління.

У підрозділі “Аксіологічний аспект управлінської діяльності. Проблема оптимальності управлінських рішень” розглядається питання про те, що соціальне управління регламентується системою духовних цінностей і норм, які панують в тому чи іншому конкретному суспільстві. Аксіологічна функція соціального управління полягає в тому, щоб спрямувати соціальні процеси в рамки загальнолюдських цінностей, коли мир і злагода у суспільстві, чесна праця, соціальна справедливість, людська і національна гідність, громадянська відповідальність і патріотизм стануть власними переконаннями кожної особи. Ця філософська традиція широко відображена в українській філософії, особливо в творчості Г.Сковороди, Т.Шевченка, М.Драгоманова, В.Винниченка та інших. Якщо особистість визнає своїми цінностями ті, що підтримуються суспільством, людина має можливість відчути себе соціально захищеною, впевненою у своїх силах, має можливість досягти бажаного соціального статусу. У протилежному випадку виникає відчуження людини від суспільства, вона відчуває себе самотньою.

Серед нових соціальних норм, які формуються у сучасному українському суспільстві, слід віддати перевагу тим, що виходять із пріоритету загальнолюдських цінностей, соціальної злагоди, відображають зв'язок між свободою вибору та відповідальністю за цей вибір, схильність українського народу до ненасильницьких методів.

Третій розділ дисертації “Вирішення соціальних конфліктів - об'єктивна потреба управління суспільством” присвячений проблемам взаємодії управління, влади і держави в умовах соціальних конфліктів.

У підрозділі “Конфліктність суспільного буття. Характер і функції управління, влади і держави в регулюванні соціальних конфліктів” досліджується питання про те, що в соціальних конфліктах проявляються суперечності соціального розвитку, зіткнення потреб та інтересів людей, ціннісно-нормативних систем.

Досвід суспільного розвитку протягом століть навчає, що найгостріші конфлікти можна вирішити за допомогою таких дій, які передбачають відмову від політичного насильства і диктаторських методів, віддають перевагу вирішенню найважливіших питань більшістю голосів, терпимості щодо меншості, обов'язковому врахуванню її думки, орієнтації на досягнення згоди або компромісу. Соціальна конфліктологія, керуючись логікою життя, стає необхідною для професійного управлінця.

У підрозділі “Методологія управління соціальним конфліктом” дається аналіз різних підходів до вирішення соціальних конфліктів, серед яких можна виділити такі управлінські методи, як одностороннє домінування, соціальний контроль, соціальна маніпуляція та соціальна участь і партнерство. Кожен з них реалізується в залежності від того, якій конфліктній моделі віддається перевага в управлінні суспільством. Управління конфліктом включає ситуаційний аналіз, визначення індексу соціальної напруги, розробку певних процедур. Безперечно, управління конфліктом має бути спрямоване не на штучне гальмування або прискорення соціальних процесів, а на надання їм таких форм, які б забезпечили оптимізацію всього суспільного життя.

У дисертації робиться висновок про те, що найбільш прийнятними управлінськими стратегіями вирішення конфлікту є компроміс та інтегративна стратегія, яка поєднує компроміс із одностороннім домінуванням. Перевага компромісу полягає в тому, що він дає змогу поєднати загальний та особистий інтереси людини. Усвідомлення і реальна уявлення про єдність таких інтересів, як створення демократичного суспільства, збереження національної культури, досягнення більш високого рівня життя, дозволяє об'єднувати людей і знаходити компроміс між груповими та особистими інтересами, адже кожний індивід і кожна група є частиною соціального цілого, позиції якого представлені загальним інтересом. Отже, вони зацікавлені в тому, щоб зберегти соціальну єдність, поза якою їх існування неможливе.

Підрозділ “Загальнодержавний і регіональний рівні дії управління, влади і держави при вирішенні соціальних конфліктів” присвячений розгляду управлінських дій на загальнодержавному рівні управління, де забезпечується цілісність і стабільність соціуму, його якісна специфіка та відновлення і розвиток соціальної системи, та на регіональному рівні, де вирішуються такі проблеми, як формування соціальної злагоди, прямий діалог між суб'єктом та об'єктом управління. Для вирішення соціальних конфліктів на регіональному рівні залучаються регіональна наука, місцеві лідери, органи місцевого самоврядування. За умов демократичного суспільства ефективне державне управління має поєднуватися з сильним і стабільним регіональним управлінням, адже саме на рівні регіону соціальна політика наповнюється конкретним змістом і дає реальні результати. Це дозволяє об'єкту управління визначитися у суспільно значимих цілях і засобах їх досягнення самостійно, зробити соціальний вибір не за вказівкою суб'єкта управління, а демократичним шляхом.

Принципове значення під час вирішенні конфлікту має не лише технологічний та прагматичний рівні управління, але і морально-світоглядний. Управлінське рішення має бути зорієнтованим не лише на масовість його застосування, а визначатися соціальною метою. Дослідження показує, що управління соціальним конфліктом виступає як частина соціального управління в цілому і є тим свідомим організаційним процесом, у якому параметри і ресурси управління набувають особливого значення. Його специфіка полягає в тому, що без вирішення соціального конфлікту неможливим є збереження цілісності соціуму, отже, існує об'єктивна потреба у вирішенні соціальних конфліктів.

Сучасні дослідження показують, що для складноорганізованих систем, до яких належить суспільство, характерними є альтернативні шляхи розвитку. За цих умов управління втрачає характер сліпого втручання методом спроб і помилок або прямого насилування реальності, небезпечних дій проти власних тенденцій розвитку, а будується на пізнанні того, що є можливим у даному середовищі. Це поширює можливості вирішення конфлікту з бажаним результатом.

У заключній частині дисертації - загальних висновках - наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення проблем взаємодії сучасного управління, влади і держави, що виявляється у розгляді управління на трьох рівнях дії - технологічному, прагматичному і морально-світоглядному, із всебічним урахуванням природних і соціальних законів, внутрішньої природи об'єкта управління і творчої активності суб'єкта управління.

Історико-філософський та методологічний аналізи взаємодії управління, влади і держави дають можливість використати досвід історичного минулого людства, визначити його вплив та значущість для сучасних процесів, які відбуваються в Україні, певною мірою передбачати та прогнозувати соціальні процеси, формувати та удосконалювати сучасне управління. Серед основних філософських ідей щодо взаємодії управління, влади і держави слід виділити такі, як ствердження первинності, визначального значення свідомого, ідеального, культурного факторів; мудрості, компетентності, професіоналізму суб'єктів управління будь-якого рангу і рівня; ідея блага і справедливості, яка має визначати тип державного устрою, характер, методи і засоби управління суспільством; врахування потреб та інтересів народу й окремої особистості; необхідність регулювання інтересів людей, особливо матеріальних, у рамках держави; наявність сильної влади, яка може підтримувати порядок у державі, виховувати громадян тощо.

Методологічний аналіз показує важливість формування такого управління, яке може забезпечити бажані тенденції соціального розвитку і подолати можливі кризи. У сучасному українському суспільстві найбільш прийнятним є соціально-орієнтоване управління, яке дає змогу реалізувати ідею соціальної правової держави, зафіксовану в українській Конституції.

Дослідження проблеми показує, що в основі влади має бути моральний категоричний імператив, служіння інтересам народу і країни.Це дає можливість перетворювати управління на свідомий організаційний процес, у якому між об'єктом і суб'єктом управління встановлюється постійний зворотний зв'язок, існує довіра до влади, визначається спільна соціальна мета. Це дозволяє при вирішенні соціальних конфліктів на загальнодержавному рівні управління забезпечувати цілісність і стабільність соціуму, його якісну специфіку та відновлення і розвиток соціальної системи, на регіональному рівні і в місцевому самоврядуванні - формувати соціальну злагоду, прямий діалог між суб'єктом і об'єктом управління.

Альтернативність сучасного соціального розвитку поширює можливості соціального вибору і передбачає ефективну взаємодію управління, влади і держави в управлінні суспільством, яка поєднує глибокий філософський і методологічний аналіз, використання науково обгрунтованих методів управління, високу управлінську культуру та участь професіональних управлінців, здатних виконувати керівні функції.

Основні положення дисертації викладені в наступних публікаціях

1. Діденко Н.Г. Умови, засоби і технології подолання суперечностей і конфліктів у соціальному управлінні./ Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 21.- К: Український центр духовної культури, 2001.- С.181-190.

2.Діденко Н.Г. Принцип об'єктивності в соціальному управлінні. Роль інтелігенції і еліти в управлінні./ Мультиверсум. Філософський альманах. Вип. 22.- К: Український центр духовної культури, 2001.- С.227-235.

3. Діденко Н.Г. Роль потреб і інтересів у формуванні цілей і мотивів управлінської діяльності./ “Схід”- 2001 - № 6(43) - С.56-58.

4. Діденко Н.Г. Процес соціального нормогенезу у сучасному суспільстві. / “Схід” - 1997 -№ 7(14) - С.49 -53.

5. Діденко Н.Г. Регулятивна функція соціальних норм у соціальному управлінні. / “Експрес - новини: техніка, виробництво” -1997 - № 15 - С.33-34.

6. Діденко Н.Г. Управління конфліктом. / “Педагогічна скарбниця Донеччини”. Науково-методичний журнал - 1996 - № 2 - С.44.

7.Діденко Н.Г. Методологія соціального управління у викладанні гуманітарних дисциплін./ Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Філософія сучасної освіти та стан її розробки в Україні” - Київ, 1997 - С.196-199.

8. Диденко Н.Г. Разрешение социального конфликта - неотъемлимая часть социального управления./ Материалы международной научной конференции “Социально-гуманитарные проблемы менеджмента” - Донецк, 1997 - С.60-62.

9. Діденко Н.Г., Альохіна Л.В. Проблеми соціального управління в античній філософії./ Тези міжнародної науково-практичної конференції “Україна - Греція: досвід дружніх зв'язків та перспективи співробітництва” - Маріуполь, 1996 - С.110. управління конфлікт філософія суспільство

10. Діденко Н.Г. Факультативний курс “Вступ до соціальної філософії як предмет шкільного компоненту.”/ Матеріали другої Всеукраїнської науково-практичної конференції “Регіональний і шкільний компоненти змісту загальної середньої освіти: здобутки, проблеми перспективи”. Наукове видання. Київ -Донецьк, 1997 - С.156-157.

Анотації

Діденко Н.Г. Взаємодія управління, влади і держави як предмет філософського аналізу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії.

Дисертація присвячена філософському аналізу взаємодії управління, влади і держави в історико-філософському і сучасному аспектах. Актуальність дослідження визначається необхідністю органічно поєднати теорію і практику соціального управління українським суспільством, подолати небезпечну технократичну тенденцію, яка ігнорує духовність, культуру, освіченість. Технократичне управління породжує негативне відчуження людини від влади, держави, суспільства, приводить до соціальних суперечностей і конфліктів. Філософський аналіз взаємодії управління, влади і держави здійснюється з урахуванням трьох рівнів управління: технологічного, прагматичного і морально-світоглядного. У роботі також аналізуються соціальні конфлікти і суперечності в українському суспільстві, пропонуються різні шляхи, способи і засоби їх вирішення.

Ключові слова: управління, влада, держава, об'єкт і суб'єкт управління, культура, духовність, потреби та інтереси, соціальні закони, свобода, необхідність, справедливість, інтелігенція, еліта, конфлікт, консенсус, суперечності.

Диденко Н.Г. Взаимодействие управления, власти и государства как предмет философского анализа. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории.

Диссертация посвящена философскому анализу взаимодействия управления, власти и государства в историко-философском и современном аспектах. Актуальность исследования определяется необходимостью соединить теорию и практику социального управления, преодолеть опасную технократическую тенденцию, которая отодвигает на второй план “человеческий фактор”, духовность, культуру и образованность. Технократическое управление порождает негативное отчуждение человека от власти, государства, общества, приводит к социальным противоречиям и конфликтам.

Между тем, взаимодействие управления, власти и государства призвано обеспечить высокий уровень организации всех управленческих структур общества, эффективность социальных механизмов, которые сохраняют целостность и стабильность социума.

Способность управленческих структур преодолевать угрозу социальной напряженности в обществе является предметом исследования управления как специфического вида человеческой жизнедеятельности, который включает как материальные, так и духовные процессы, носит как индивидуальный, так и коллективный характер и имеет три уровня: технологический, прагматический и нравственно-мировоззренческий. Игнорирование какого-либо из этих уровней неминуемо приводит социальное управление либо к тотальному технократизму, либо к абстрактному морализаторству, либо к идеологической и политической демагогии.

Историко-философский анализ взаимодействия управления, власти и государства показывает его значимость как фактора общественного развития и показателя социальных перемен. Философский анализ взаимодействия управления, власти и государства дает возможность более четко обосновать действие объективных природных и социальных законов, роль потребностей и интересов, социальных норм и ценностей в социальном управлении, позволяет сделать вывод о необходимости перехода к социально-ориентированному демократическому управлению с его оптимальным соотношением необходимости и свободы, стихийного и сознательного. На основе исторического опыта и философских концепций управления можно сделать вывод о необходимости открытого диалога между субъектом и объектом управления и привлечения в управленческие структуры интеллигенции и элиты.

Методологический анализ показывает возможность формирования такого управления, которое может обеспечить необходимые тенденции социального развития и преодолеть возможные кризисы.

Аксиологическая функция социального управления заключается в том, чтобы направить социальные процессы в рамки общечеловеческих ценностей, когда мир и согласие в обществе, честный труд и социальная справедливость, человеческое и национальное достоинство, гражданская ответственность и патриотизм станут собственными убеждениями каждого человека. Эта философская традиция широко отражена в украинской философии, особенно в творчестве Г.Сковороды, Т.Шевченко, М.Драгоманова, В.Винниченко и других. Такой выбор помогает человеку почувствовать себя социально защищенным, уверенным в своих силах, способным достичь желаемого социального статуса.

Среди новых социальных норм, которые формируются в современном украинском обществе, необходимо отстаивать те, в основе которых лежат общечеловеческие ценности, демократические принципы, нравственный императив.

В работе делается вывод о том, что правильная управленческая стратегия и тактика разрешения социальных конфликтов, продуманная система социальных технологий на основе принципов гуманизма и демократии позволят обеспечить в Украине стабильность, социальное согласие и динамическое развитие. В условиях демократии эффективное государственное управление необходимо дополнять сильным и стабильным региональным управлением, ведь именно на уровне региона социальная политика наполняется конкретным содержанием и дает реальные результаты.

Ключевые слова: управление, власть, государство, объект и субъект управления, культура, духовность, потребности и интересы, социальные законы, свобода, необходимость, справедливость, интеллигенция, элита, конфликт, консенсус, противоречие.

N.G.Didenko. Interaction of management, power and state аs a subject of the philosophical analysis. - The manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of philosophical sciences on speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history.

The dissertation is devoted to the philosophical analysis of interaction of management, power and state in historic-philosophical and modern aspects. The actuality of the research is determined by the necessity to combine the theory and the practice of social management in the Ukrainian society, to overcome the dangerous technocratic tendency, which ignores spirituality, culture, education. The technocratic management derivates the negative alienation of the human from power, state, society, which results in the social contradictions and conflicts.