Ф. Ніцше про прихід "надлюдини": її основні риси

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Кафедра філософії та релігієзнавства

КУРСОВА РОБОТА

Ф. Ніцше про прихід «надлюдини»: її основні риси

Науковий керівник:

кандидат філософських наук,

доцент КОЗЛОВСЬКИЙ В. П.

КИЇВ 2014

Зміст

Вступ

1. Біографія

2. Три періоди творчості

2.1 Перший період (1871 - 1876)

2.2 Другий період (1878 - 1882)

2.3 Третій період (1883 - 1898)

3. Надлюдина. Ьbermensch. Overman

3.1 Чому саме «Надлюдина»

3.2 Що таке людина

3.3 Переоцінка всіх цінностей

3.4.1 Три перевтілення духу

3.4.2 Основні образи у філософії Ніцше

3.5 Надлюдина

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Початок третього тисячоліття у світі визначається як ера технічного розвитку, яка супроводжується технічними, економічними, соціальними, духовними проблемами, що набувають планетарного характеру. За словами Ж. Бодрійяра, всеохоплююча світова криза стала результатом еволюції «масового суспільства», суспільства споживання та діловитості. Ця криза неминуче породила кризу духовності людини. Тут ми не можемо заперечувати той факт, що поза системою духовних цінностей існування людства стає неможливим. Відкинутість чи заперечення цінності життя відкриває нам шлях до самознищення.

Ось над вироблення нової концепції цінностей і спрямована філософія Ф. Ніцше, вона має сповідувати ті цінності, що будуть не чужі життю. Навіть, сам філософ характеризував себе, як філософ майбутніх поколінь. Його критика морально-релігійних настанов чи державного законодавства, що не відображають суті життя, не може бути забута. Його вчення пробуджує в нас «нігілістичні» настанови. Хоча я візьму на себе відвагу і скоріш визнаю їх антинігілістичними. Його вчення пробуджує в нас бажання жити. Визнання життя, як найбільшу цінність, як найбільшу нагороду і насолоду від всього існування. Певно про це стало забувати наше людство, яке чекає винагороду за змарноване життя у «раціонально-абстрактній» царині метафізичного царства.

Стан наукової розробки теми. Філософія Ніцше отримала величезний резонанс у загальносвітового маштабу. Ми отримали реакцію і порцію критики від європейських метафізиків на зразок Гегеля, отримали негативні відгуки з російсько-релігійної традиції від Соловйова і Федорова. Що накидали на нього ярлики дарвінізму, «надфілолога» тощо... Також отримали критичну оцінку дослідників острівної Англії Б. Рассела і Ф. Коплстона.

Але на українських теренах ця філософська думка не отримала достатнього розголосу і підримки. А для необізнаних в цій галузі ще досі хмари старої пропаганди, хибні трактування: про «джерело фашиської ідеології», «слабого підштовних» тощо...

Об'єкт дослідження - концепція людини Ф. Ніцше в контексті сучасної європейської філософії.

Предмет дослідження - «Воля до влади», «нігілізм», «вічне повернення», «справедливість», «Надлюдина» являють собою п'ять ключових концептів метафізики Ф.Ніцше» (М. Гайдеггер). Ось основні шляхи розвитку майбунього дослідження і розвитку цих історико-філософськи ідей в контексті європейської філософії.

Мета дослідження - розкрити змістовні аспектів вчення про Надлюдину Ф.Ніцше та основ ніцшеанської концепції людини в контексті сучасної європейської філософії.

Завдання дослідження:

– показати перехід від класичного мислення до некласичного як культурно-онтологічну основу ніцшеанської концепції людини;

– розглянути символічні засади концепції людини;

– шляхом аналізу християнської та ніцшеанської антропології прояснити концептуальні засади людини;

– дослідити становлення конституїтивних аспектів Надлюдини;

– показати ключові лінії рецепції вчень про людину в європейській метафізичній думці.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Теоретико-методологічне дослідження проводилося в двох напрямках: історико-філософському та проблемно-предметному.

Джерельна база дослідження. Методологічним підґрунтям даного дослідження слугували праці сучасних вчених, що працюють в галузі історії філософії: Ж. Делез, К. Ясперс, А. Данто, М. Хайдеггер, П. Стретерн. Мною були проігнорованні безліч статтей, що освітлюють персонально-субєктивне ставлення до даного питання. Я спробував прийняти до увагу лише грунтовні праці, «глиб» історико-філософського процесу, авторів, щодо яких немає сумніву в їхньому авторитеті у царині даної тематики.

Структура роботи. Структура роботи обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг праці- 34 сторінки, з них 27 сторінок основного тексту, 4 сторінок список використаної літератури (23 найменування).

надлюдина ніцшеанський антропологія онтологічний

1. Біографія

Ніцше народився в благодатний час і на благодатній землі, серед мужнього і працьовитого народу у Німеччині в місті Реккені. Батько назвав його Фрідріхом Вільгельмом, в честь прусського короля. В п'ять років він втрачає батька. «Після закінчення школи вступив на філологічний факультет Боннського університету, а з 1865 року продовжив навчання в Лейпцизі, куди пішов за своїм учителем - професором філології Річле...» Лу Андреас Саломе. Фрідріх Ніцше у дзеркалі своїх творів. - К.: Стилос, 2005. - С. 304 --310.- С.-305; За згадками саого Річле: «Ось вже за 39 років на моїх очах виросла велика кількіль молодих талантів, але ще ніколи я не знав молоду людину... яка так рано і в такому раньому віці був би наскільки зрілим, як цей Ніцше... Якщо він, дай Боже, проживе довге життя, я пророчу йому з часом одне з перших місць в німецькій філології. Зараз йому 24 роки: сильний, здоровий, відважний, міцний тілом і духом... Він кумир... всіх молодих філологів тут в Лейпцізі. Ви скажете, я описую просто якийсь феномен - так, воно так і є; при цьому він соромязливий і скромний...» J. Stroux, Nietzsches Professur in Basel. Jena 1925.S.36 З часом Ніцше прийняв швейцарське громадянство й став професором у Базелі; був другом Вагнера. У 20 років став зав. кафедрою і професором класичної філології, уже в той час проголосивши себе пророком. Той факт що Ніцше двадцятирічним отримав звання професора яскраво промовляє сам за себе.

З 1869 по 1879рр. жив у Швейцарії і був професором Базельського університету. У 1870 році під час франко-пруської війни Ніцше був добровільним санітаром. Незабаром після цього у нього почалися періодичні напади сильні головні болі. «"Кілька разів врятований від смерті у самого її порога і переслідуваний страшними стражданнями - так я живу з дня на день; кожен день має свою історію хвороби" - Цими словами Ніцше описує в листі до одного приятеля страждання, які він відчував...» Там само.- С.306. Незабаром у Ніцше почали виявлятися ознаки тяжкої недуги. Його мучили сильні головні болі й спазми шлунка, погіршився зір, він довго не міг дивитися на білий аркуш паперу, тому писав коротко, афористично. Здоров'я не дозволяло йому проводити багато часу за письмовим столом.

Ототожнював себе з Христом, (ненавидячи християнство.) однак не заперечував того, що душевні й тілесні страждання є для нього непосильними на відміну від рятівника людства. Вважав, що гарні думки приходять лише в той момент, коли тіло людини зазнає граничних фізичних навантажень і працює на межі. Писав мимохідь, у горах, а його друзі розбирали карлючки; його стиль - афористична філософія.
Завдяки своєрідному стилю написання його твори показують всю глибину душевних переживань філософа. Передають неймовірну творчу наснагу. Змушують проникатись ідеями та образами.

«Ніцше не любив Німеччину, тому часто переїжджав, намагався не повертатися на Батьківщину, а згодом взагалі прийняв громадянство іншої держави. З 1879 він залишив і професуру...». Там само. -С.306 З 1883 по 1888 рр. жив в Італії - Ніцці, Турині, Венеції. Його фізичний стан дедалі погіршувався, але «психологічний геній» взлітає на крилах своєї величі. За згадкою Лу Андреас-Саломе:«Його зовнішність до того часу набула найбільшу виразність, в особі його світилося те, що він не висловлював, а таїв у собі. Саме ця замкнутість, передчуття потаємного самотності і виробляло при першій зустрічі сильне враження...» Там само. - С.308.

Ніцше вважав, що "народжений посмертно"; насолода від жадоби пізнання підносила його на такі висоти, де він був вищим від мук і страждань. Був переконаний, що культуру, як і його самого, знищує якась недуга. Цю недугу він вбачав у зіпсованих цінностей. На думку Ніцше, єдиним джерелом цінностей у Західної цивілізації була церква. Саме зародження хибних, чужих життю цінностей, нігілстичних настанов є проявами цієї недуги.

Захоплювався діяльністю "залізного Бісмарка"; був ідеологом, який оголосив себе "прихильником сп'янілої влади білявої бестії"; захоплювався "аристократичним радикалізмом", із презирством ставився до юрби.
Його погляди зазнали еволюції: від романтичної естетизації минулого - через "переоцінку цінностей" - критику "європейського нігілізму" - до волюнтаризму.

Зазнаючи постійно якоїсь внутрішньої тривоги й незадоволеності, вимучений хворобою, він переїжджав з місця на місце, із країни в країну, жив у готелях і пансіонатах, усе більше ставав безпритульним і самотнім.

«Після 1890 року деякі друзі філософа (Овербек, Гаст) роздумували, що божевіля Ніцше, було його останьою маскою. Йому доводилось писати і таке: «Часом саме божевіля являється маскою, за якою ховається рокове і надто надійне знання». В дійсності, все залишається інакше, тільки лише тому, що божевілля знаменує собою той момент, коли маска, зупиняє переміщення і змінюватись одна в іншу, зупиняюєть це змішення, ступеніють у мертвій нерухомості...» Делёз Ж. Ницше / Жиль Делёз [пер. с французкого, послесловие и коммент. С. Л. Фокина]. -- СПб.: Аксиома, Кольна, 1997. -- 186 с. -- (XX век. Критическая библиотека). -С. 11.. ( Дельоз, веде думку, що Вагнер, Шопенгаур і навіть його перший вчитель Пауль Ре - все це були лише масками Ніцше. Насправді, образ Ніцше був зовсім інший. «В єдність «Я» Ніцше не віре, не відчуває його в собі: найтонкіший звязок влади і оцінювання, відношення між різними «я», які ховаються, але в сукупності виражють сили зовсім іншої природи: сили життя, сили думки, - ось в чому заключається концепція Ніцше, його образ життя...» Делёз Ж. Ницше / Жиль Делёз [пер. с французкого, послесловие и коммент. С. Л. Фокина]. -- СПб.: Аксиома, Кольна, 1997. -- 186 с. -- (XX век. Критическая библиотека). -С. 10..

Наприкінці 80-х років потрапив до психіатричної лікарні, де й помер у 1900 році від психічної хвороби. Ніцше за його ж словами "пішов у потойбічність" не закінчивши деякі свої твори. Загострення хвороби перекреслило всі його плани. Словами Заратустри філософ сказав, що з життя треба йти вчасно. Та чи вчасно він пішов? Очевидно ні!

Ніцше оголосили душевнохворим, а його філософію - плодом патологічної психіки. Та хто може судити про безумство генія, напевно тільки не вороги, та заздрісники. Оцінка його діянь повинна бути неупередженою. Та й зрештою хіба сучасникам філософа оцінювати його поведінку? Це прерогатива Хроноса, Часу, наступних поколінь. Їм вирішувати що зберегти а що забути. Одного разу Ніцше відповів своїм ворогам: "я зневажаю вашу зневагу". Чи можна було відповісти краще?

Як потім влучно мовив Пол Стретерн: «З появою Ніцше філоссофія знову стала небезпечною, але вже інакше. В минулі століття вона була небезпечна лише для філософів, з приходом Ніцше вона стала невсти в собі небезпеку для кожного...». Paul Strathern. Nietzsche in 90 minutes. Chicago: Ivan R.Dee, 1996
М.: Астрель; АСТ, 2006. - С. 28

2. Три періоди творчості

Розвиток Ніцше, як філософа розпочинається з ранього віку. Як згадує Карл Т. Ясперс: « В юності Філософом для нього стає Шопенгауер; традиційни понятійний апарат он займає в Ф.А. Ланге, Шпира, Тейхмюллера, Дюринга, Е. Ф. Гартмана. Із великих філософів Ніцше грунтовно читав тільки Платона, але робив це, як філолог...» Ясперс К. Ницше Введение в понимание его философствования. -- СПб.: «Владимир Даль», 2003. -- С. -- 559. - С. 44.. Ввібравши основні ідеї Шопенгауера він їх збагатив власним розумінням природи і світу. Ніцше додав до них здорову долю волюнтаризму. Згодом у Ніцше все більше вимальовується власна філософська доктрина, міняється політична концепція світосприйняття. Його філософія втрачає зв'язок з Шопенгауром і починає вибудовуватися на ірраціоналізмі волюнтаризмі - двох нарізних каменях ніцшеанства. Ці основні позиції його філософії значно накладали відбиток на його ж бачення влади і держави. Та про це згодом. Цікавий той факт, що сам Камю називав Ніцше основоположником європейського нігілізму. Хоча важливо сказати, що Ніцше це заперечував. Тим не менше його критика людини і суспільства була нещадна. Він не стільки відкидав якесь світобачення, як ніби насміхаючись хотів сказати: попробуйте, побачимо що з цього вийде.

Музика і Ніцше поняття нерозривні. В ній він вбачав палкий коктель людських почуттів. На його рахунку є всім відомий афоризм: «Життя без музики було б даремне». Як стверджує Карл Т. Ясперс: «Можливо, ще більш визначальною і доленосною була причасність Ніцше до музики. Не існувало ще філософів, які в тій же мірі, що і Ніцше, був проникнутий і навіть одержимий нею...» Ясперс К. Ницше Введение в понимание его философствования. -- СПб.: «Владимир Даль», 2003. -- С. -- 559. - С. 47.. Ця воля, що скеровувала його захоплення музикою, унеможливлювання не зустрічі з творчістю і особистітю Ріхарда Вагнера.

Глибоко вплинула на Фрідріха Ніцше музика Ріхарда Вагнера. Філософ був просто зачарований нею і відповідно самим Вагнером. Проте це не заважає йому згодом написати книгу "Несвоєчасні міркування", де він піддає критиці останнього.

Серед мислителів того часу, що мала найбільш не прийнятні до філософії Ніцще були погляди Гегеля. Він був чи не основним ворогом Ніцше в питаннях філософії. Два мислителі одного часу пропагували зовсім полярні бачення світу, які ні за яких обставинах не поєднувалися.

Серед авторів, які мали повагу у Ніцше були «Фукідід і Макіаеллі захвачують його своєю зрозумілістю і правдивістю і незміннною реалістичною тверезістю...» Ясперс К. Ницше Введение в понимание его философствования. -- СПб.: «Владимир Даль», 2003. -- С. -- 559. - С. 49.. Цікавим фактом буде те, що безсумнівну велич «Великих людей», Ніцше визнає за Гете, Наполеоном, Гераклітом. Амбіваленті почуття величі із кардинально протилежними позиціями в залежності від контекту їхніх здобутків потрапляють: Сократ, Платон, Паскаль. А персони, до яких він категорично засуджував були: апостол Павло, Руссо, Лютер.

Отже під дією тих чи інших філософів а також на противагу тим чи іншим філософам Ніцше вибудовував свою власну концепцію світосприйняття. Її в цілому за ступенем розвитку поділяють на три періоди:

2.1 Перший період (1871 - 1876)

Перший період (1871 - 1876) - написано перші роботи: "Походження трагедії з духу музики" (1872); "Філософія в трагічну епоху Греції" (1873); "Про істину й неправду в позаморальному розумінні" (1873); "Наука й мудрість у боротьбі" (1875); "Несвоєчасні міркування" (1873-1876). Уже в цей період Ніцше охоплюють душевні страждання, що знайшли відображення в його творчості. З написанням першої книги «Народження транедії» в 1871 році «де під масками Вагнера і Шопенгаура лише розпочинає прогядуватись справжній Ніцше - філологи критично сприймають книгу. Але Ніцше в ній знаходить себе. Ніцше відчуває себе Несвоєчасним, йому відкривається неопєднаність із сучасниками. Відкривається непоєднування приватного мислителя і публічного професора...» Делёз Ж. Ницше / Жиль Делёз [пер. с французкого, послесловие и коммент. С. Л. Фокина]. -- СПб.: Аксиома, Кольна, 1997. -- 186 с. -- (XX век. Критическая библиотека). -С. 9.. Усвідомлення трагічності буття змушує людину піднестися над цією трагічністю буття. "Людина повинна знайти в собі щось таке, щоб не боятися цього світу". Ніцше був переконаний, що в цьому світі не можна знайти справжній прихисток від страждань, заподіяних зовнішнім світом сприйнять, тому він прагнув піднестися вгору. У певному розумінні він перетворився на фанатика віри. Сам розвиток науки був для нього внутрішньою трагедією, трагедією сучасної науковості. Протилежність життя й розуму стає основою ніцшеанської теорії. Свій перший твір він присвятив аналізу культури античної Греції, зокрема розгляду античної трагедії; він розвиває ідею типології культури, означену Шіллером, Шеллінгом, іншими німецькими романтиками. Предметом його поклоніння в перший період було мистецтво.

Порівнює два начала: o діонісійське - життєве, буйне, трагічне; o аполлонівське - споглядальне, однобічно інтелектуальне. Філософ усвідомлює рівновагу двох начал буйного й спокійного. Уже тут містяться зачатки вчення про "буття" як стихійне зіткнення, розвинутого пізніше у вченні про прагнення до сили", яке властиве всьому живому, що прагне до свого самоствердження.

2.2 Другий період (1878 - 1882)

II період (1878 - 1882) - розробляє проблеми людського пізнання, виявляє зацікавленість позитивізмом і природознавством. Роботи цього періоду: «В 1878 році «Людське, надто людське» відкриває велику критику цінностей, роки Льва. Друзі престають його розуміти, Вагнер кидається із звинуваченнями. А найголовніше, що його хвороба прогресує: Ніцше все більше і більше нездужає. «Не мати можливості читати! Писати не інакше, як уривками! Ні з ким не бачитись! Не иметь возможности слушать музику»...» . Делёз Ж. Ницше / Жиль Делёз [пер. с французкого, послесловие и коммент. С. Л. Фокина]. -- СПб.: Аксиома, Кольна, 1997. -- 186 с. -- (XX век. Критическая библиотека). -С. 9.; ( Дельоз, розглядає формування розвитку ідей Ніцше згідно його трансформації, перевтілення вільного духа, що проходить з вільного духа до верблюда, з нього до лева і вже дух від льва перетворюється на дитину, що дає змогу самостійно творити цінності. Далі Дельоз продовжує витягом з листа всласне саого Ніцше, що описував свій стан у ці роки свого життя. "Ранкова зоря" (1881); "Весела наука" (1882) - розвиває концепцію "переоцінки цінностей". Основна проблема цього періоду - накопичення душевних переживань, завдяки яким у душу ллється "вогненне життя". Це життя лише на мить могло піднятися над цією душевною невдоволеністю. Внутрішнє переживання трактувалося як доповнення до зовнішнього сприйняття. Ніцше намагався піднестися над однобічним світом сприйняття. Його твори вибудувані, як ланцюг афоризмів.

2.3 Третій період (1883 - 1898)

ІІІ період (1883 -1898).Основні роботи: "По той бік добра й зла" (1883 - 1886); "Генеалогія моралі" (1887); "Так говорив Заратустра. Книга для всіх і ні для кого" (1883 - 1885); "Антихристиянин" (1888); "Сутінки кумирів".

У його творчості поняття не вибудовуються в струнку систему, а з'являються як багатозначні символи: "життя", "воля до влади", що є саме буття в його динамічності, пристрасть та інстинкт, самозбереження.

У цей період вводиться у вжиток поняття "надлюдина" як зміст землі. Так Ніцше вустами Заратустри мовить: "Хай буде надлюдина смислом землі!" "Надлюдина - це море, де потоне презирство ваше. Надлюдина - це блискавка, це божевілля!". За згадками Дельоза: «Наступний 1888 рік: «Сутінки кумирів», «Казус Вагнер», «Антихрист», «Ессе Ноmo». Все відбувається так, ніби творчість здібності Ніцше дійшли до своєї межі, по останього взлету, за яким мало б бути падіння. В цих творах великого майстра навіть тон - інакший; нове божевіля, нове почуття гумору - надлюдський комізм. Одним махом Ніцше накидає на себе провокативний публічний, вселенський образ ( «коли - небудь з моїм іменем буде повязано спогади про щось величне», « тільки з мене на землі розпочнеться ера великої політики»); але в той же час з головою заглиблюється в миттєвість, в турботу про негайний успіх...» Делёз Ж. Ницше / Жиль Делёз [пер. с французкого, послесловие и коммент. С. Л. Фокина]. -- СПб.: Аксиома, Кольна, 1997. -- 186 с. -- (XX век. Критическая библиотека). -С. 19..

«Велич людини в тому, що вона є мостом, а не ціллю; і любові в ній гідне лише те, що вона є переходом і знищенням. Я люблю того, хто не вміє жити інакше, окрім як в ім'я власної загибелі, тому що він іде через міст…» Ницше Ф. Так говорил Заратустр в 2 т. Т.2.. -- М.: Мысль, 1990. -- С. 5 -- 237. - С. 15..

У листопаді 1888 р., охоплений божевіллям, він намагався написати історію свого життя. Усі учні залишили його: німецькі філологи оголосили його "людиною, щовмерла для науки". У Ніцше немає ні Бога, ні батька, немає віри, немає друзів, але все-таки він не зігнувся під тягарем життя. Страждання виховують його волю й запліднюють думки.

3. Надлюдина. Ьbermensch. Overman

3.1 Чому саме «Надлюдина»

Чому саме «Над» чи «Over», «Ьber»? Ця приставка в собі має і певну заперечення і в своєму змістовному наповненні означає щось наближене до звеличення, ця зверхність «над» чимось, що було раніше. Це вихід за межі минулої людини і втеча від неї. Людина має бути більше ніж вона є зараз.

Так у праці «Людське надто людське» Ніцше критику розуміння абсолютних істин. Говорить, що вони є лише наслідок помилок сучасного наукового знання. Що вважає останню історичну людину, як за досконалість, завершення людського розвитку. Але ні, це лише хиба. Людина змінюється з епохи в епоху. Таке помилкове ствердження сучасної людини, як людини максимум і є помилковим. Науковці намагаються вивести ці «абсолютні істини» з ніби то абсолютний визначень людини. Але це не є повноцінними абсолютними істинами. Вони є лише істиною в часі, лише в певній історичній точці. Але вони не залишають по особі основного атрибуту абсолюто - плиності, незмінності.

Це заперечення, в тому сенсі, що воно виходить з «ствердження», що є характерним для волі до влади. Ця повнота вражає, знешкоджує платонівське, мольно-християнське витлумачення світу у всіх його явних і скритих проявах. Заперечне ствердження виносе рішення, в метафізичному ракурсі, про напрямок історії людства до нової історіїї. «Загальне, але не вичерпне поняття «надлюдина» перед всім має на меті проявити нігілстичну сутність людства, яке по-новому мислить самого себе, в даному випадку як людство, що саме бажає себе. Саме тому оратором навчальної проповід про надлюдину носить імя Заратустра...» Хайдеггер, М. Ницше. Тт. 1-2-- СПб.: Владимир Даль, 2006--2007. Т.2 С. -257. Як про цей образ говорив сам Ніцше: «Я повинен був вшанувати Заратустру, перса: перси першими широко, всезагально осмислили історію...» Там само.-С. 261. У своїй «передмові», яка передбачає наступне, Заратустра каже: «Дивіться, я вчу вас про надлюдину! Надлюдина - сенс землі. Нехай же ваша воля каже: так буде надлюдина смислом землі!...». Ницше Ф. Так говорил Заратустр в 2 т. Т.2.. -- М.: Мысль, 1990. -- С. 5 -- 237. - С. 15. За міркуваннями Хайдеггера: «Надлюдина є навмисно сприйнята волею є безумовне заперечення колишньої сутності людини. У метафізичній площині розуміння даного питання, людина визначається як розумна тварина ( animal rationale ), але «метафізичне» коріння цього визначення людини, на якому грунтується вся західноєвропейська історія, до сьогоднішнього дня не осягнута, не ухвалено суд думки...» Хайдеггер, М. Ницше. Тт. 1-2-- СПб.: Владимир Даль, 2006--2007. Т.2 С. - 263Це означає, що мислення ще не виникає із розрізнення метафізичного питання про буття сущого і того питання про істину буття і тим самим про сутнісний розподіл буття до сутності людини. Сама метафізика створює перешкоди для розуміння сутністної віднесеності.

Як згодом у своєму творі «Ессе Ноmo», сам Ніцше узагальнив: «Слово «надлюдина» для позначення типу найвищої успішності, на противагу «сучасним» людям, «добрим» людям, християнам і іншим нігілістам - слово, яке в устах Заратустри, винищувача моралі, викликає безліч розмов, - майже всюди було зрозуміле з повною невинністю в сенсі цінностей, протилежних тим, які були представлені в образі Заратустри: я хочу сказати, як «ідеалістичний» тип вищої породи людей, як «полусвяті», як «напівгенієм» Ницше Ф. Ессе Номо / Фридрих Ницше: в 2 т. Т.2.-- М.: Мысль, 1990. -- С. 693 -- 769. - С.732.

Підсомовуючи вище сказане і якщо відхилити Хайдеггірівське трактування надлюдини, то ми отримаємо банальне пояснення, чому Ніцше обрав саме цей термін. У сучасній літературній мові використовується частка «НАЙ» для посилення ефекту дієслова: найперший, найкращий, найяскравіший і т.д. Але подібного підсилення іменника в німецькій мові часів Ніцше не було. Навіть найгеніальніший філолог свого часу не зміг нічого іншого придумати ніж використи звичайну часту «над» («Ьber») Для показує цієї більшості, вищості щабелю значущості, прогресивності над людиною.

3.2 Що таке людина

Вустами Заратустри: «Людина - це канат, натягнутий між твариною і надлюдиною, - канат над прірвою. У людині приємно те, що він міст. а не мета».

Чому людина має померти, померти слідом після Бога? Чому людина не варта свого існування? Відповідь на ці запитання можна розпочати з сталого виразу Фрідріха Ніцше: «Людина - це ще не усталена людина». Себто людина є нищою від тварин. Тільки тому, що вона не приховує своєї природи. Тварина завше щира, вона не відмовляється від своїх інстинктів. Навпаки, вони ними майже пишається, кращі місця в тварин отримують найсильніші особини.

Що ж ми з цього маємо? Людина - істота не стала, вона здатна до мінливості. « Ця мінливість допускає, щоб за одним імпульсом приховувався іниший, і щоб імпульси могли змінюватись на відповідно до них протилежних...» Ясперс К. Ницше Введение в понимание его философствования. -- СПб.: «Владимир Даль», 2003. -- С. -- 559. - С. 109..

Схема цього психологічного розуміння це, по-перше, ті фундаментальні відношення, коли людина, споглядає себе, оцінює себе, помиляється у своїй оцінці себе, надає собі форму ( форму, якою людина, насправді, не є); по-друге - дія інстинктів і здатніть їх модифікації.

Розглянемо більш детально ці фундаментальні засади людської психології.

Ставлення до самої себе. Бачити себе практично неможливо. Ніцше називає «стариною ілюзією» уявлення про те, що можна знати, чого саме ти хочеш і те, що ти вчинив...» Ницше Ф. Утренняя звезда. - М., 1991 - С.53.Так навіть у своїй праці «Весела наука» Ніцше говорив, що одна з чотирьох помилок людини це те, що людина завше робить з себе те, чим вона не є насправді. «Де закінчується область слова, там для нас в більшості випадків закінчується і область буття, все те, що ми представляємо собою не те, чим ми здаємось в наших крайніх станах, котрі одні тільки і можно знати і про які і можна говорити...» Ницше Ф. Утренняя звезда. - М., 1991 - С.52-53.Себто з цієї «плиності» людини, її вічної непостійності. Єдине, що ми можемо знати про неї це крайні точки межі того чим вона може бути, але не тим чим вона зараз є.

Другою ключовою особливістю є те, що: « Ми підсвідомо шукаємо принципи відповідності нашому темпераметру...» Ясперс К. Ницше Введение в понимание его философствования. -- СПб.: «Владимир Даль», 2003. -- С. -- 559. - С. 114.. І в цьому людська помилка. Ніби мислення і судження причина нашого існування. Помилка те, що ми інтерпретуємо себе з позицією інтелектуалізму. Насправді, це зовсім не так. Все, що ми маємо і все те, чим ми маємо бути приховається в наших інстинктах. Що ж таке людські інстинкти людини. Про це слід далі дослідити.

Люди не знають можливості своїх інстинктів «наш досвід є харчовим продуктом, розкинутим наосліп: кожний інстинкт дивиться на кожну подію дня наскрізь призму того, чи можна якось його використати у своїх цілях; в своїй жагі інстинкт рівноцінно хватаєть за кожний стан, в якому знаходиться людина...» Ницше Ф. Утренняя звезда. - М., 1991 - С.56-57. У вільній формі поведінки інстинкти не отримують супротиву і вільно діють. Але коли людина намагається подавити свої інстикнти і діяти супроти них це сильно змінює стан і сутність людини: «Всі інстинкти, які не проявляються наружі, повертають всередену... - так розпочинає рости в людині те, що пізніше назвуть його «душою». Цілий внутрішній світ, спочатку тоненький, мов він стиснутий між двох шкур, збільшився і спрямувався в середину, вшир і в висоту в ту частку, в якій стримувалась розрядження людини зовні...» Ніцше Ф. По той бік добра і зла. Генеалогія моралі / Ф. Ніцше; пер. з нім. А. Онишка. - Л.: Літопис, 2002. - 320 с. -С.57. Певно на цьому етпі здержування людина вперше зіштовхується з негативною стороною моралі. Мораль - це містилише законів, які людина зберігає і підкоріюється їм у своїй діяльності і в своїй внутрішній поведінці, так що тільки завдяки моралі вони встановили, що вони є суттю.

Завдаючи критики розуміння морального закону і своботи, потрібно застерегти від того, що те ми сприймали майже без сумніву, насправді не є дійсним. « Ніцше хоче створити дійсне людство і воно буде мати нові вимоги. Те, чим була раніше свобода, стає для нього «творчістю». На місце повиності він хоче встановити «природу», а на місце того, що християнин вважав милісю Бога і позбавлення гріша, - «невинність становлення», на місце всього того, що загальнозначуще для людей, - історичну індивідуальність...». Ясперс К. Ницше Введение в понимание его философствования. -- СПб.: «Владимир Даль», 2003. -- С. -- 559. - С. 121-122. Ніце намагається зняти з людини все те, що її робить не тією чим вона має бути, зняти все те не природнє, все те, що не приховується за її інстиктами.

3.3 Переоцінка всіх цінностей

Переоцінка цінностей. Якою повинна бути філософія, чим і як вона передбачає займатися, від яких цінностей слід відмовитися, яка мораль губить волю до життя - ці проблеми порушуються в останніх роботах Ніцше. І перш за все в роботі «По той бік добра і зла. Прелюдія до філософії майбутнього ». Послідувала за нею «До генеалогії моралі» повинна була стати додатком до тексту «По той бік добра і зла». Ці дві роботи виявили внутрішні причини занепаду людського духу і запропонували новий метод аналізу цих явищ. Попередня «філософія догматиків», настирливо прагнула до істини, безглуздо витрачала зусилля.

Така буде нова філософія, народжуваний «новий рід філософів», спокусників не буде догматичних в тому сенсі, що нові філософи не будуть претендувати на те, щоб їх особиста істина ставала загальної істиною, вони будуть вільними. Так само безглуздо звинувачення нової філософії в мстивості і злості - міркування Ніцше представляють образ любові, яка б стверджувала волю і руйнувала б те, що їй огидно: «де не можна вже любити, там потрібно - пройти мимо! - Так говорив Заратустра і пройшов повз блазня і великого міста... » Ницше Ф. Так говорил Заратустр в 2 т. Т.2.. -- М.: Мысль, 1990. -- С. 5 -- 237. - С. 128. Так само слід розуміти і афоризм про філософствуванні молотом: «Але завжди до людини тягне мене заново полумяна воля моя до творення; так спрямовується молот на камінь...». Там само. - С. 62.

Ніцше мав на увазі насамперед такі нові цінності, як демократія, соціалізм, фемінізм - усе це, на думку Ніцше, є перешкодою для вільного виявлення життя, оскільки дозволяє юрбі, масі, слабкого, жінці панувати нарівні з тим, хто несе в собі втілений життєвий закон. Негативізм Ніцше, до якого часто несправедливо зводиться його філософія, припускає оптимізм і життєствердне творення: «Творити - це велике позбавлення від страждання і полегшення життя. Але щоб бути будуєш, треба зазнати страждань і багатьом перетворенням... » Там само. - С. 61.. Відмова від існуючих та функціонуючих цінностей обгрунтовується імям вищого закону, що стоїть «по той бік добра і зла».

Три проблеми здаються Ніцше найбільш показовими - рессентімент (ressentiment), вина і нечисте сумління, а також аскетизм. Найбільш яскравою бачиться ідея рессентімента, яка пояснює походження багатьох моральних переживань: це своєрідне, мало не рефлекторне, відтворення негативної емоції, яка зявляється через безсилля. На думку Ніцше, слабка людина через відсутність внутрішньої життєвої сили відчуває заздрість, ревнощі, ненависть, бажання помститися. Однак ці почуття знову ж таки через слабкість не знаходять своєї реалізації, що посилює ефект рессентімента - тобто відтворення стану безсилля по відношенню до обєкта і в результаті самобичування, або самоотруєння сконструйованими штучними заборонами та нормами, що надає вихідного злобному почуттю маску благочестя та моральності.

Рессентімент може бути спрямований назовні - це «повстання рабів у моралі», або звернений на самого себе - це аскетизм. І те й інше виявляються ідеалами, яку проповідує християнством і соціалізмом. Християнство, що має довгу і руйнівну, на думку Ніцше, історію, є головним винуватцем такого розкладу духу, яке ми спостерігаємо сьогодні.

3.4.1 Три перевтілення духу

Даний розділ буде найменший і найневідірваніший від праці Фрідріха Ніцше. Для опису цієї трансформації я не буду використовувати ніяких джерел, окрім безпосередньо книги Ніцше «Так казав Заратустра». «Три перевтілення духа називаю я вам: як дух стає верблюдом, левом - верблюд і, накінець, дитиною стає лев...». Ницше Ф. Так говорил Заратустр в 2 т. Т.2.. -- М.: Мысль, 1990. -- С. 5 -- 237. - С. 24. Більш детально ці образи ми розглянемо в наступному пункті нашого «дослідження», а зараз найскромніший їх аналіз. Перше перевтіленого чистого духу(сили чи то волі, як кому зручніше) є верблюд. Він символізує пустельного звіра, що може довго жити і йти без води і їжі, що не губить свою волю через сотні кайданів, що йому закидається законами держави чи то моралю церкви.

«Але в найвідокремленішній пестелі відбувається друге перевтілення: тут левом стає дух, свободу хоче він собі здобути і господином бути в своїй власній пустині...» Там само - С. 25.. Лев гордий господар своєї пустелі він вже вийшов за межі чужих законів, чужих йому «ти мусиш». В нього достатньо сил для сутички з величезним драконом, який оповитий блискучою лускою. І на кожній лускоті прописано «ти мусиш». « Свого останнього господинна шукає він: ворогом хоче він стати йому і своєму останньому богу, заради перемоги він хоче боротись з великим драконом. Хто ж цей дракон, якого дух не хоче більше називати господином і богом?...» Там само. - С.25. Створювати нові цінності - цього ще не може лев; но створити собі свободу для нового творіння - це може сила Лева.

Функцію творця дух використовує у формі дитини. Чому дитина? - дитина - невиність і забуття старої фортеці «ти мусиш», новий старт, гра, початковий рух. Своєю волею дух тепер хоче віднайти свій світ, знайти загубивши світ.

3.4.2 Основні образи у філософії Ніцше

Даний розділ побудований на праці Делеза. І розповідатиме про вибіркові образи у філософії Ніцше.

Орел ( і Змія) - Звірі заратустри. Змія обвилася кільцями навколо шиї Орла. Таким чином, ці звірі висловлюють Вічне Повернення.

Осел (або Верблюд ) - Звірі пустелі ( нігілізму ). Це в'ючні тварини, вони несуть насобі тягар, доходячи до самої пустелі. У Осла два недоліки: його «Ні» є альшивим «ні», злопам'ятним «ні». Гірше того, його « Так» («І-а », «І-а») - фальшиве «Так». Він вважає, що стверджувати значить нести, брати на себе. Осел - тварина християнська: він несе на собі ярмо цінностей, які, як прийнято вважати,« Перевершують життя», Після смерті Бога він сам нав'ючувати себе, несе ярмо «Людських» цінностей. Делёз Ж. Ницше / Жиль Делёз [пер. с французкого, послесловие и коммент. С. Л. Фокина]. -- СПб.: Аксиома, Кольна, 1997. -- 186 с. -- (XX век. Критическая библиотека). -С. 71.

Блазень (Мавпа, карлик або демон). - Карикатура на Заратустру. він наслідує Заратустре - як тяжкість наслідує легкості. Ось чому в ньому укладена найвищанебезпека - зрада доктрині.

Заратустра (і Лев). - «Заратустра НЕ Діоніс, лише пророк Діоніса. ця залежність виражається по-різному. Перш за все, можна було б сказати, що Заратустра залишається на щаблі «Ні», Зрозуміло, що це «ні» не буде вже «Ні» не буде вже «Ні» нігілізму: це священне «Ні», з пащі Лева..» Там само. - С.71це руйнування всіх встановлених цінностей - як божественних, так і людських, - які, власне, і складали нігілізм. він не стільки породжує Надлюдини, скільки допомагає його народженню в людині: створюючи всі умови в яких людина долає себе і виявляється подоланий, в яких Дитиною стає Лев.

Ну якщо вже згадали про Заратустру, як лише пророка Діоніса, то варто згадати і про Діоніса і доповнюючу йому пару.

Діоніс - 1(зв'язок з Аполлоном); 2 (опозиція Сократу); 3 (протилежність Христу); 4 (взаимодополнительность з Аріадною). «Адріадна - вона стає Анимой яка каже - тієї, що говорить "Так" Діонісу. Ця подружня пара становить Вічне повернення, породжує Надлюдини. Бо: «коли герой покинув душу. Тоді і тільки тоді наближається у сні сверхгерой..»». Там само.- С.69

3.5 Надлюдина

Вчення про надлюдину ми отримуємо від пророка Надлюдини від Заратустри, так мовив він: «Я вчу вас про надлюдину. Людина є щось, що повинно перевершити. Що зробили ви, щоб перевершити його?

Всі істоти досі створювали щось вище за себе; а ви хочете бути відпливом цієї великої хвилі і швидше повернутися до стану звіра, ніж перевершити людини?...» Ницше Ф. Так говорил Заратустр в 2 т. Т.2.. -- М.: Мысль, 1990. -- С. 5 -- 237. - С. 15.. Тут вдалий приклад вже згаданих мною слів Заратустри: «Людина - це канат, натягнутий між твариною і надлюдиною, - канат над прірвою. У людині приємно те, що він міст. а не мета...» Там само.- С. 53. Щоб стати надлюдиною кожна людина має зробити крок у прірву, крок подібний до першого кроку канатохітця, після якого вороття немає, або вірна загибель або досягнення іншої сторони, сторони надлюдини.

«Що таке мавпа щодо людини? Посміховисько або нестерпний сором. І тим самим має бути людина для надлюдини: посміховиськом або нестерпним соромом...». Там само.- С. 57 Звідси ніби слідує дурний закид до Ніцше ніби в наслідуванні дарвінізму, але крім дурного закиду це і не переростає. Цей образ є скоріш художнім прийомом. Це скоріше показ нікчемності людини перед приходом в цей світ Надлюдини. Людина буде здаватися примітивним створінням поруч з її «наступною версією».

«Ви вчинили шлях від хробака до людини, але багато чого в вас ще залишилося від хробака. Колись були ви мавпою, і навіть тепер ще людина більше мавпи, ніж інша з мавп....» Там само.- С. 18. Тут розвивається ідея ресентементу, про який ми обовязково ще згадаємо. Цього прихованого помислу, який зберігається в нас, який є не примітним для показу, але який обовязково дасть про себе знати.

«Навіть наймудріший серед вас є тільки розлад і помісь рослини і примари. Але хіба я велю вам стати примарою або рослиною? Дивіться, я вчу вас про надлюдину!...» Там само.- С.63. Тут мова про антинігілстичну систему, яку він пропонує після визнанням ним сучасних державних законів чи то моральних приписів за нігілістичні ті, що відкидають первиний сенс життя і заміннюють його на штучний, метафізичний, міфічний, вигаданий розумом світ, що принципово недосяжний людині за життя.

«Надлюдина - сенс землі. Нехай же ваша воля каже: так буде надлюдина смислом землі!...» Там само. - С. 89. Тут закрадається думка, що не даремно філософію Великого мислителя відносять до філософії Землі. Його філософія максимально відірвана від метафізики. Єдина причина чому Ніцше зачіпає царину метафізики, то тільки те, що показати її абсурдність і недоречність до життя, сенсу життя, первіного його смислу. Він говорить, що надлюдина має твердо стояти на ногах, впираючись в землю, а не стрибати за «метафізичними мухами», що намагаються пробити небо і дістатись своєї царини - метафізики.

«Різниця між останньою людиною і людиною, яка бажає загибелі має фундаментальне значення у філософії Ніцше: Ср, наприклад, в «Заратустре» відмінність між пророкуванням віщуна (Частина друга, «Віщун») і закликом Заратустри (Пролог, 4, 5).. «Я заклинаю вас, брати мої, залишайтеся вірні землі і не вірте тим, хто говорить вам про надземних надіях! Вони отруйники, все одно, чи знають вони це чи ні. Вони зневажають життя, ці вмираючі і самі себе отруїли, від яких втомилася земля: нехай же зникнуть вони»!..» Делёз Ж. Ницше / Жиль Делёз [пер. с французкого, послесловие и коммент. С. Л. Фокина]. -- СПб.: Аксиома, Кольна, 1997. -- 186 с. -- (XX век. Критическая библиотека). -С. 93.

«Перш хула на Бога була найбільшою хулою; але Бог помер, і разом з ним померли і ці огудники. Тепер хулити землю - найжахливіше злочин, так само як шанувати сутність незбагненного вище, ніж суть землі!...» Ницше Ф. Так говорил Заратустр в 2 т. Т.2.. -- М.: Мысль, 1990. -- С. 5 -- 237. - С. 42. Не можливо не згадати славнозвісну ідею Ніцше: «Бог - помер». Звісно ця смерть неймовірна раціональна. Бог - помер, а вбили його ми, вбили його всі ми. І вбили ми його опосередковано. Вбили ми його через формальне дотримання його ідеалів. Насправді люди бють чоло перед релігійними цінностями, здебільшого показово, можливо і не підозрюючи того. Насправді вони чинять так, що в кожної людини може виникнути запитання - а чи живий ще Бог, якщо з його вчення зробили засохше дерево, що вже не буде давати плодючі земні дари. Яке враження має бути у над людини від цього Бога, що залишився в «сучасної» людини? Як умога влучніше мовить Заратустра: ««Приберіть від нас цього Бога!» Краще зовсім без Бога, краще по-своєму влаштовувати собі долю, краще бути божевільним, краще самому бути Богом...» Там само. - С. -51. «Краще зовсім без цінностей, чим з вищими цінностями, краще зовсім без волі, краще небуття волі, чим любов до небуття. Краще пасивне погансути...» Делез Ж. Ницше и философия-- М.: Ad Marginem, 2003. -- 392 с.- С.- 301. «Бог помер, тепер хочемо ми, щоб жила надлюдина...» Ницше Ф. Так говорил Заратустр в 2 т. Т.2.. -- М.: Мысль, 1990. -- С. 5 -- 237. - С.- 48

Що означає слово «Надлюдина»? А в сенсову розумінні Надлюдина існує, як щось в противагу «сучасним» людям, «добрим» людям, християнам і іншим нігілістам. Слово, що з вуст Заратусти має анотації: винищувача моралі, що викликає безліч тлумачень, - це, як і « ідеалістичний» ти вищої породи людини, як «напівсвятий» чи то «напівгеній». По образу Заратустри, в кожній миті лежить перевершення людини, розуміння «надлюдини» є вищою реальністю, - в безкінечній далі лежить тут все, що до сього чау називалось великим в людині, лежить нище нього.

Природа волі до влади, по Ніцше, - не в тому, щоб керувати, не в тому навіть, щоб барти, але в тому, щоб творити і віддавати. На зразок Заратустри, що переповнився знанням і спустився з гір, щоб поділитися своїм знанням з людьми, що недосялги його ще. Влада, як воля дл влади - це не те, що волить воля. Воля до влади - це елемент розрізненя, із якого виходять справжі сили і відповідні їх властивості в певній цілісності. З відси слідує, що зверху над останньою людиною є ще людина, що пране своєї гибелі.

«Ідея надлюдини є стимулом і цілю для пробудженої волі, що прагне прогре, розвитку, накопичення своєї сили, влади...» Коплстон Ф. От Фихте до. - М.: Республика, 2004. - 542 с.- С.- 461. Цю росіювальну обставину волі Ніцше визнає так: «Тисяча цілей існувала досі, бо існувала тисячі народів. Бракує ще тільки ланцюги для тисячі голів, бракує єдиної мети. Ще у людства немає ланцюга..." Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади. - К., 1993. - С.328. - С.- 17. Заратустра і хоче заповнити цю моральну лакуну і сповіщає об'єднуючу людей мету. Ця мета - ubermensch (надлюдина).

Ніцшеанська ідея антинігілізму, що є осьовим стрижнем ідеї надлюдини є ідея того, що: « в світі не існує обєктивного і попередника тієї форми, яку ми самі придаємо йому, порядка чи структури, це моє своїм наслідком те, що люди не піддають сумніву ті речі, які мали б у них викликати сумнів, оскільки вони приймають ці істини за абсолютні, а не штучно створені людьми...»Данто А. Ницше как философ / Артур Данто [пер. с английского А.Лавровой]. -- М.:Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2001. -- 280 с.-.С.- 124.

Отже, Ubermensch (надлюдина) - це не білявий гігант, що пригнічує своїх більш дрібних побратимів. «Це просто радісне, безвинна, вільне людське істота, що володіє інстинктивними спонуканнями, які, однак, не поневолюють його. Він - пан, а не раб своїх спонукань, і, отже, він в змозі щось створити з себе, ніж стати продуктом інстинктивних проявів або зовнішніх перешкод...» Там само. С- 131. Також слід відзначити, що ідеал надлюдини не може бути досягнути чи реалізованим, шляхом природнього розвитку подій, надлюдина - постійно акційний процес, який бурлить життям, в якому немає місця для вічних цінностей, окрім як постійних змін.

Ніцше не прихильни ні явного, ні прихованого в людині, він прихильник майбутнього, яке не в людині і вище за неї. Задачею перед Ніцше є створення надлюдини: «Наша стуність - творити створіння, вище, чим ми самі. Творити вище себе! Це інстикт зародження, дії і акту. - Як будь-яке воління передбачає якусь ціль, так людина перельачає істоту, яку в наявності немає, але яку складає цільго її тут-буття...» Ясперс К. Ницше и христианство; Моск. Филос. Фонд, 1994..- 133-с.253 - С. 79.

Заключними твердження про надлюдину буде узагальнення вже вище сказаного. Риси, характеристики надлюдини:

· Здатність до акту, здібність творця.

· Кінцева мета волі.

· Керується власними моральними приписами, що йдуть безпосередньо з її волі.

· Постійний розвиток, заперечення сталого ідеалу.

· Величина відповідальності за всі свої вчинки, замість Бога прийшли боги.

· Заперечення всіх нігілістичних настанов, що виринають до нас з минулого. ( Християнство, аскетизм і т.д...).

Щоб краще розуміти філософію Ніцше слід усвідомити, що «на творчості Ніцше лежить тінь хвороби. Констатація цього факту необхідна не для того, щоб дискредитувати Ніцше, але заради того, щоб зробити можливим найбільш чисте розуміння справжньої його істини, а для цього потрібно абстрагуватися від усіх проявів розгнузданого афекту та інших обумовлених хворобою ситуацій, несумісних зі змістом ницшевского творчості.

Пам'ятаючи про ці два моменти, можна підійти ближче до справжньої думки Ніцше...» Ясперс К. Ницше и христианство / Пер. Т. Ю. Бородай. -- М.: Медиум; Моск. Филос. Фонд, 1994. -с. 253 -С.-88. Не слід забувати, що ця його «хвороба», що на справді має метафізичний характер, а не фізичний. Є лише черговою маскою, а не справжнім відображенням Ніцше. Ніцше був лише геній, подарувавши людству Надлюдину.

Але тут нас очікує трудність внутрішнього порядку, вже знайома нам суттєва особливість ніцшеанського мислення: здається, що Ніцше здатний сказати і дійсно говорить абсолютно все, що завгодно, не соромлячись ніяких суперечностей. Ось чому істину в ніцшеанському сенсі свідомо неможливо знайти в якому-небуть певному виразі, у вигляді сформульованої тези. Вивчаючи Ніцше, ми повинні спочатку продумати думку в її безпосередньому значенні, потім дати їй розвинутися і, нарешті, довести її до межі, до поворотного пункту, де вона зніме сама себе. Все, сказане у Ніцше, є лише функція якоїсь видимості, яка може стати вираженням істини, але тільки як Ціле, існуюче скрізь і ніде. У творчості Ніцше є оманливе - спокуслива антиномія - між аподиктичними твердженнями, немов ось у цій - то фразі і висловлена повна і остаточна істина, і нескінченної діалектикою все знову скасованих можливостей.

Висновок

Підводячи підсумки курсової роботи виділимо основні науково-теоретичні результати, в яких узагальнені найбільш характерні риси історико-філософського аналізу надлюдини, філософії життя Ф.Ніцше у горизонті західноєвропейської філософської традиції.

Культурно-онтологічною основою виміру людини у Ф.Ніцше є антропологічний поворот сучасності, який маніфестує собою перехід від класичного ідеалу раціональності до некласичного. Атмосфера загального ірраціоналізму вплинула на формування уявлень Ніцше про людину. Тому концепція людини Ф.Ніцше стоїть на підґрунті ірраціоналістичної філософії волі А.Шопенгауера, естетизма Р.Вагнера. Спосіб мислення Ніцше носить співбуттєвий характер, коли автор не абстрагується від предмету дослідження, а знаходиться в його межах. Особливістю мислення Ніцше є: вольова, інтелектуальна, афективна амбівалентність як протилежність душевних нахилів, установок та відчуттів, переважно любові та ненависті, направлених водночас на один і той же об'єкт. Йдеться про християнство, Бога, метафізику, стосунки Ф. Ніцше з Р. Вагнером.

Християнство виступає концептуальною засадою філософської антропології Ф. Ніцше. У полеміці з християнством, з одного боку, найбільш яскраво стиль ніцшеанської філософії, з іншого, викристалізовується засади його метафізики людини, яке містить такі знакові для сучасної філософії концепти, як Надлюдина, смерть Бога, любов до дальнього, воля до влади, вічне повернення, переоцінка всіх цінностей, естетизм, нігілізм тощо.

Ідея Надлюдини - серцевина метафізики людини Ф. Ніцше. Враховуючи, що в систематичному вигляді вчення про Надлюдину в силу особливостей стилю філософствування німецького мислителя не існує. Розвиток даної роботи, що дозволило виділити формальні та змістовні аспекти, які складають метафізичні засади концепції Надлюдини. До ідеї Надлюдини Ф.Ніцше прийшов шляхом послідовного вивірення різних типів людей, що розглядалися філософом у різних формах світосприйняття: алегоричній (лев, орел, змія, осел, верблюд, павук); символічній (Вищі люди, Заратустра, Надлюдина). Надлюдина Ф. Ніцше - це людина майбутнього, яка здатна подолати «останню людину» і долає її. «Остання людина» - це людина, про яку Ф. Ніцше говорить з презирством, людина, що здатна пристосуватися до будь-яких умов існування, абсолютно нівелюючи життя навколо себе, тобто типова людина для суспільства споживання. Ф. Ніцше, попереджаючи про прихід «останньої людини», протиставляє їй Надлюдину як людину, що подолала в собі «останню людину» та досягнула досконалості.
Екзистенційному виміру належить концепт «смерті Бога», що визначає кінечність, смертність, тимчасовість буття людини, і в той же час творча активність людини, її здатність до вдосконалення, розвитку, створення нових умов буття людини говорить про вічну проблему людського існування - її конечність. Поряд з екзистенціальним виміром «смерть Бога» - це діагноз сучасного стану культури з її відмовою від фундаментальних принципів та норм буття людини.

...