Гегель про громадянське суспільство, державу і право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гегель про громадянське суспільство, державу і право

Вступ

Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель (1770-1831) - один із найбільш відомих представників німецької класичної філософії. Його праці, зокрема «Конституція Німеччини», «Феноменологія духу», «Філософія права», «Філософія історії», мали великий вплив на розвиток політичної думки. У них містилися геніальні для свого часу, хоч іноді непослідовні й суперечливі, ідеї та концепції про закони суспільного розвитку, громадянське суспільство, національну державу, націю, право тощо.

Гегелева філософія дуже складна, і необхідно визнати, що він-найважчий для розуміння з усіх видатних філософів. Тому перш ніж докладно пояснювати його систему, вельми корисною може видатися її загальна характеристика.

Система філософії мислителя побудована на його основному положенні про тотожність мислення та буття, яке виражено у формулі: «Все дійсне - розумне, все розумне - дійсне». Ця формула породжувала ту різноманітність думок, які викликали непорозуміння навіть серед освічених людей. Філософові докоряли в тому, що він у такий спосіб виправдовує будь-який державний режим, закликає до релігійного смирення.

Правова проблематика завжди була і залишається однією з провідних у процесі розвитку філософської думки. Філософські погляди Гегеля на право є цікавими з історико-філософської точки зору тому, що вони є неповторними у своїй глибині і ґрунтовності. Вчення Гегеля про право за своїм змістом далеко виходить за межі юридичної проблематики. Воно потребує більш докладного розгляду із застосуванням не стільки методології правничих наук, скільки філософської методології. Сутність і значення права у філософії Гегеля розкривається саме у міждисциплінарному, комплексному дослідженні і дозволяє вирішити, перш за все, фундаментальні наукові завдання, пов'язані з теоретичним обґрунтуванням такого елемента дійсності, як правова реальність.

Філософські погляди Гегеля цікавили багатьох дослідників філософської спадщини. Серед західних фахівців хотілося б відзначити Стерна Р., Риддинга П., Пінкарда Т., Зідлера К. та ін. Серед вітчизняних - Ойзермана Т., Асмуса А., Нарського І., Шинкарука В.І., Ільїна І., Бачиніна В., Мінакова М. та ін. Але ж філософсько-правова проблематика Гегеля, яка є складною і специфічною, розглядається епізодично, недостатньо послідовно і обґрунтовано. Крім того, спроби розглянути правову проблематику дуже часто носять не комплексний філософсько-правовий, а однобокий характер. Невирішеним, зокрема, залишається питання про те, яким чином право у філософії Гегеля інтегрується у загальнофілософський контекст. Метою даної роботи є комплексний аналіз правової проблематики Гегеля в історії філософії.

1. Погляди Гегеля на громадянське суспільство і державу

Німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831 р.) у своїх державно-правових поглядах виділяє громадянське суспільство і державу. Філософ узагальнивши і проаналізувавши договірні теорії про громадянське суспільство англійських і французьких філософів XVIII ст., прийшов до висновку, що те, що англійці і французи називали державою, у дійсності нею не являється, а є системою соціально-економічних відносин людей, яких Гегель назвав громадянським суспільством.

Відносини людей всередині цього суспільства визначаються їхніми матеріальними інтересами (системою потреб), існуючим у поділом праці і різними способами задоволення цих потреб. [1, c. 32]

Громадянське суспільство - сфера реалізації особливих цілей і інтересів окремої особистості. З погляду розвитку поняття права реконструюється

Гегель зображує громадянське суспільство як суперечливе інтересам антагоністичне суспільство, як війну всіх проти всіх.

Є три основних моменти громадянського суспільства:

- система потреб;

- відправлення правосуддя;

- поліція і корпорація.

Гегель обґрунтовує необхідність публічного оголошення законів, публічного судочинства і суду присяжних. Критикуючи концепцію всюдисущої поліцейської держави.

Гегель виділяє в структурі громадянського суспільства наступні стани:

1) субстанціональне (землевласники - дворяни і селяни);

2) промислове (фабриканти, торговці, ремісники);

3) загальне (чиновники).

Аналіз станів необхідний Гегелю для того, щоб знайти опосередковану ланку між діяльністю окремої особистості й інтересами держави в цілому. Тільки людина, що належить до визначеного стану, на думку філософа, вступає у певні політичні відносини з загальністю держави.

Незважаючи на недоліки даного аналізу, великим прогресом в історії філософії була сама постановка проблеми про неї.

Соціальні протиріччя, вважає Гегель, є основою прогресивного розвитку суспільства і держави. Він визнає, що з однієї сторони збільшується нагромадження багатства, а з іншої підсилюється залежність і тяжке положення прикріпленого до праці класу.

У сучасному суспільстві, відзначає Гегель, відбувається концентрація «надмірних багатств у деяких руках і ріст розкоші супроводжує «нескінченний ріст залежності і нестатку». [2, c. 65]

Відзначаючи розвиток соціальних антагоністичних протиріч у сучасному суспільстві, Гегель не бачить можливості для їх подолання. Гегель не мислить іншого суспільства, крім буржуазного, він цілком залишається в полоні уявлень про непорушність основ цього ладу.

Громадянське суспільство і держава, по Гегелівській концепції, співвідносяться: громадянське суспільство - це «зовнішнє держави», «держава розуму», а справжня держава - розумна. Тому у філолофсько-логічному плані громадянське суспільство розцінюється Гегелем як магніт держави.

Розвиток громадянського суспільства вже припускає, по Гегелю, наявність держави як його підстави. «Тому в дійсності, - підкреслює він, - держава є загальне начало, всередині якого сім'я перетворюється в громадянське суспільство, і сама ідея держави розпадається на ці два моменти».

Громадянське суспільство в трактуванні Гегеля - це опосередкована працею система потреб, що базується на пануванні приватної власності і загальній формальній рівності людей. До теоретичних заслуг Гегеля відноситься чітка принципова постановка питання саме про взаємозв'язок соціально-економічних і політичних сфер громадянського суспільства і держави, про необхідний і закономірний, діалектичний характер цих зв'язків і співвідношень.

2. Погляди Гегеля на державу і право

Протягом всього періоду свого творчого шляху для Гегеля правова проблематика залишалась у полі його наукового інтересу. Основні роботи, в яких філософ розкриває свої правові погляди, є «Конституція Германії», «Про наукові способи дослідження природного права, його місце в практичній філософії і його відношення до науки про позитивне право», «Феноменологія духу», «Звіт станових зборів королівства Вюртемберг», «Філософія історії», «Англійський білль про реформу 1831 р.», «Філософія права», «Енциклопедія філософських наук» та ін.

«Держава є дійсність моральної ідеї, - моральний дух як явна, сама собі ясна, субстанціональна воля, що мислить і знає себе і виконує те, що вона знає.».Держава для Гегеля є щось «у собі і для себе розумне в державі, воля досягає найвищого, належного їй права». Тому держава за вченням Гегеля, є самоціль [2, c. 54].

З твердження абсолютного значення держави Гегель робить два висновки:

по-перше, держава має пріоритетне значення в порівнянні з інтересами окремої особи, вона «має найвище право у відносинах окремих людей, найвищим обов'язком яких є бути членом держави».

по-друге, не можна розглядати державу лише як засіб для охорони інтересів окремої особистості. Вбачати призначення держави в забезпеченні і захисті власності й особистої волі окремого громадянина означає і визнання інтересів окремих осіб кінцевою метою їх існування в державі.

«Держава насправді знаходиться в зовсім інших відносинах з індивідом, тому що вона є об'єктивний дух». Окрема особа черпає з життя про державу поняття про моральність, вона лише в державі здійснює свою справжню волю, тому що тут досягається, на думку Гегеля, єдність об'єктивної волі, тобто загальної волі і суб'єктивної волі окремої особи, що у своїх діях керується законами, моральними положеннями, які мають загальне значення. Своє розуміння держави Гегель протиставляє ідеям французької революції.

Гегель обґрунтовує розумність існуючої держави для того, щоб обґрунтувати примирення з навколишньою дійсністю і показати, що боротьба з існуючими порядками є безглуздими мріями - «порожньою думкою».

Державу Гегель розглядає як здійснення справжньої волі. «Держава є дух, що стоїть у світі і реалізується в ньому свідомо, тим часом як у природі він одержує дійсність лише як інший, як сплячий дух». Завдяки цьому Гегелівське поняття про державу здобуває свій містичний характер. Тому всякий революційний виступ проти існуючої держави Гегель готовий був оголосити виступом проти самого Бога». [3, c. 153]

Гегелівська ідея держави являє собою правову дійсність, в ієрархічній структурі якої держава, саме будучи найбільш конкретним правом, з'являється як правова держава. Воля ж означає досягнення такої правової держави.

Наявність ідеї держави Гегель констатує лише стосовно до розвинутих європейських держав сучасної йому історичної епохи, у яких реалізована християнська ідея волі, досягнуті особиста незалежність і рівність усіх перед законом, засновані представництво і конституційне правління.

Уявлення про таку державу відображають ряд істотних характеристик буржуазної державності в Англії і Франції.

Держава як моральне ціле в трактуванні Гегеля - не агрегат атомізованих індивідів з їхніми відособленими правами, не мертвий механізм, а живий організм. Тому в Гегеля мова йде не про волю, з одного боку, індивіда, громадянина, а з іншого боку - держави, не про протистояння їх автономних і незалежних прав і свобод, а про органічно цілісну волю - волю державно організованого народу (нації), що включає в себе волю окремих індивідів і сфер народного життя.

Різні трактування держави в гегелівській філософії права: держава як ідея волі, як конкретне і вище право, як правове утворення, як єдиний організм, як конституційна монархія, як «політична держава» - є взаємозалежними аспектами єдиної ідеї держави. [4, c. 132]

Гегель розглядає право у контексті своєї філософської системи, яка є всезагальною системою мислення, початковий ступінь якої - абсолютна ідея, яка є одночасно і Розумом, і Духом. Абсолютна ідея знаходиться у процесі безперервного розгортання, який проходить через стадії-тріади: тезису, антитезису, синтезу. Трьома основними ступенями діалектичного розвитку духу є: суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), об'єктивний дух (право, мораль, етика), абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Гегель розумів об'єктивний дух, як такий ступінь розвитку духу, коли свобода вперше набуває форму реальності, тобто наявного буття у вигляді державно-правових форм. Він розглядає розвиток об'єктивного духу через розкриття діалектичного руху поняття право: від його абстрактних форм до конкретних. Для Гегеля право є найбільш важливою соціально-культурною формою, яка найбільш повно реалізується у понятті права, як свободи і права, як закону. Саме в його філософській системі процес розвитку права постає як процес збільшення ступеня свободи. На думку Гегеля, метою всесвітньої історії є свобода. Право має безпосереднє відношення до свободи, оскільки допомагає індивідам набувати в практичному і духовному житті необхідний простір для соціального самозатвердження.

Право існує в трьох іпостасях: ідея права, яка проявляє себе як свобода волі, особливе право - як конкретні права соціальних суб'єктів: особистості, сім'ї, держави, позитивне право - як закон. До предмета філософії права відноситься лише перша його іпостась - ідея права. Мету філософії права Гегель вбачав в осягненні дійсного розвитку особистості, суспільства і держави, а не у «виявленні потойбічного ідеалу», нехай навіть найпрекраснішого [6, 34].

Гегель відносить право до другого ступеня духу, що діалектично розвивається - це об'єктивний дух. Діалектична тріада об'єктивного духу за

Гегелем є: абстрактне право (тезис), мораль (антитезис), етика (синтез). Перший етап - це абстрактне право. На думку Гегеля: «Право як таке є формальне, абстрактне право» [2, 328]. На цій стадії ще немає позитивних законів. Воно включає в себе ті права та обов'язки, які належать людським істотам не тому, що вони є громадянами, а лише тому, що вони являють собою людські істоти. Ці права поділяються на 3 групи: власність, контракт і шкода. Право власності є результатом свободи волі, оскільки будь-яка річ може бути привласнена певною особою в якості засобу задоволення його потреб. Присвоєння є вираженням верховенства волі особи у відношенні речей, шляхом демонстрації того, що вони не мають якого-небудь власного призначення. Антитезисом власності є контракт, за допомогою якого людина може відмовитися від власності за допомогою акту свобідної волі. Шкода - є результатом протиставлення індивідом себе всезагальній волі.

Таким чином, злочин виступає як заперечення права. Метою покарання є відновити право. На цьому етапі Гегель проводить особливу паралель між поняттям власності і поняттям особистості. Оскільки власність є підставою для вступу людини у правовідносини, то він стає суб'єктом таких правовідносин і відповідно особою, що фактично реалізує права. Саме статус суб'єкта права робить людину правовою особистістю, яка здатна поважати правову особистість в іншому. Другий етап розвитку права Гегель називає мораллю.

Мораль є антитезисом абстрактного права. Мораль є в тому, щоб відповідати всезагальному. Всяка воля, що протиставляє себе універсальній волі є неморальною. Мораль тут виступає як раціональний фактор, а не суб'єктивне почуття. На перший план виходить здатність людини робити оцінку своїх власних вчинків і вчинків інших людей з точки зору протиставлення добра і зла. Мораль проявляється вже не тільки в думках, а й у справах, вчинках особи, оскільки особа має право на свободу вчинку. Тут мова йде вже про розвиток правосвідомості. Основними формами моральності Гегель називає умисел і вину, намір і благо, добро і совість. У самому загальному вигляді сфера моральності - це сфера обов'язку, яка вимагає робити добро та не чинити зла. Третій етап - це моральність або етика. Являє собою синтез абстрактного права і моралі. Вона розгортається у тріаді: сім'я, громадян-ське суспільство, держава. Це рівень розвитку свободи, яка стала природою (сім'єю), формальною спільністю (громадянським суспільством), органічною дійсністю (державою) [2, 341]. Сім'я є інститутом, де 2 особи зливаються в одну особистість. У сім'ї все пронизано моральністю, а сімейна власність ґрунтується на моральному інтересі. Громадянське суспільство є суспільством окремих індивідів, що переслідують свої специфічні, егоїстичні інтереси. Домінування матеріальних інтересів примушує кожного члена громадянського суспільства вважати себе самоціллю, а інших розглядати як засоби які призначені для обслуговування своїх малих і великих інтересів.

Своєрідність потреб і можливостей їх задоволення, цілей, інтересів, духовного розвитку особистостей виступає основою для розділення труда, виникнення формальної культури, створення різних станів та формального права. В такому суспільстві особистість сподівається на силу закону, який є важливим для всіх і відомим усім.

Громадянське суспільство складається з 3-х основних елементів-складових: субстанціальне (землероби і селяни), промислове (фабриканти, торгівці, ремісники), всезагальне (чиновники).

До складу громадянського суспільства Гегель включає: різноманіття потреб громадян і виробництво засобів по їх задоволенню, сукупність корпорацій громадян, що захищають інтереси останніх, цінності, що захищаються і розвиваються громадянами як приватними особами: свобода, етичні зв'язки, культура. Держава є синтезом сім'ї і громадянського суспільства. Воно розгортається у тріаді: відносин держави до своїх громадян, відносин держави з іншими державами, переходу держави в світову історію.

В діяльності держави є 3 аспекти: всезагальний (закони), особливий (застосування законодавства до конкретних справ), одиничний (монарх). Держава таким чином є втіленням свободи, виразом раціональної волі. Саме в державі людина набуває максимальної свободи. Існування держави є найвищим вираженням розумності, втілення ідей права і свободи, реалізація божественної волі. Найкращої з усіх форм держави для Гегеля є спадкова конституційна монархія [5, c. 216].

Гегель уперше розрізняє поняття мораль та моральність (етика). Перша існує в стихії індивідуального, друга - в сфері суспільного. Принципи моралі, як і принципи моральності (етики), згідно з Гегелем, не залежать від характеру епохи та думок людей. Гегель вважав, що ці принципи містяться в первинному порядку буття. Свої погляди на право Гегель розкриває у контексті соціально-політичної проблематики, вони являють собою різновид філософської думки природно-правового мислення, що ґрунтується на ідеалістичному світогляді. Сам Гегель свій науковий спосіб трактовки природного права називає абсолютним і виділяє ще два способи: емпіричний і формальний, але вони не є досконалі. Емпіричний підхід відповідає лише початковим вимогам науки, що відрізняють її від простої розповіді або перерахування ознак предмета. Але емпіричні судження відрізняються непослідовністю і суперечливістю суджень та визначень, за допомогою яких ті чи інші абстракції і одиничні якості, які позбавлені сутності, підносяться до рангу абсолютності. Це відбувається, на думку Гегеля, тому, що емпіризму не вистачає перш за все критерію для розмежування необхідного та випадкового у хаосі природного стану. Такими є концепції, наприклад, Гоббса, Руссо та інших мислителів. Формальний спосіб використовують Кант і Фіхте. У ньому представлена формальна ідея тотожності ідеального і реального, виражена чиста абстракція, абстракція поняття і форми, байдужих до визначеного змісту [2, c. 214].

Окрім формалізму, на думку Гегеля, вчення Канта і Фіхте дають індивідуалістичну трактовку проблеми волі, тобто єдність волі являючи собою поєднання суб'єктивних воль, не внутрішньо властиве всезагальній волі, а досягається лише зовнішнім і насильственним засобом, оскільки окремі волі протистоять всезагальній волі, а свобода індивідів - всезагальній свободі. У своєму абсолютному підході Гегель виділяє ідею абсолютної моральності (етичності), яка характеризується ним як тотальна цілісність морального життя, як всезагальне і дух народу [3, 185-275]. Право у Гегеля виступає не просто як природне чи позитивне право, або як законодавство, а й включає в себе мораль, етичне життя і світову історію. Гегель розглядає право як «наявне буття свободи волі», дотримуючись при цьому загальної тенденції німецької класичної філософії, яка полягає в тому, що всі прояви дійсності повинні отримувати виправдання в розумі. У той же час розум властивий самій дійсності в якості її порядку та сенсу.

Початок права Гегель намагається віднайти в людській свідомості, керуючись при цьому принципом суб'єктивності. Витоки права знаходяться у сфері духу. Для цієї сфери є характерним розділення на суперечності і боротьбу між ними. Мова йде про невідповідність того, що є, тому, що повинно бути. Але ця суперечність не є недоліком, навпаки, саме вона обумовлює необхідність філософського осмислення права, його розумності.

Як зазначає В.А. Бачинін, діалектична методологія Гегеля дозволила використовувати в соціально-філософських дослідженнях наступні аспекти принципу суперечності: 1. У кожному соціальному феномені містяться і можуть бути виявлені різні за своєю вагомістю пари протилежних сторін, властивостей, якостей, функціональних особливостей, що взаємно обумовлюють і одночасно взаємно виключають одна одну, що знаходяться у відношенні взаємозалежності і разом з тим володіють відносною самостійністю. 2. Основні ознаки відносин протилежностей є не тільки взаємне осмислення і взаємне проникнення, але і змістовно-функціональна «асиметрія», тобто наявність ведучої і відомої, домінуючої і підлеглої сторін, кожна з яких володіє власною тенденцією змін, що підпорядкована як зовнішньому впливу, так і внутрішній логіці свого саморозвитку. 3. Кожне конкретне соціальне протиріччя проходить у своєму розвитку ряд ступенів від ви никнення до остаточного вирішення; воно не в змозі нескінченно перебувати в застійному положенні завмерлої антитези і рано чи пізно самоліквідується. 4. Соціальне протиріччя володіє «чуттєво-надчуттєвою» природою, тобто має чуттєво сприйняту форму, в якій є його внутрішній, «надчуттєвий» зміст, що виявляється з його впливу на оточуючу дійсність. 5. Соціальне протиріччя являє собою суспільні відносини, де сторони пов'язані безпосередніми і опосередкованими, постійними і змінними, матеріальними і духовними путами між собою і з усією соціальною системою. 6. В залежності від змістовно-функціональних особливостей соціальних протиріч останні або сприяють стабілізації суспільної системи, упорядкуванню її структур, збільшенню ступеня її цивілізованості, або ж, навпаки, ведуть до її дезорганізації, дестабілізації та деструкції. 7. Абсолютна більшість соціальних протиріч виникають, загострюються і вирішуються при обов'язковій участі соціальних суб'єктів, у результаті їх конструктивних чи деструктивних зусиль. 8. Соціальні протиріччя є наслідками дій одних конкретних факторів і причинами виникнення інших, таких же конкретних явищ і процесів; кожне протиріччя, вирішуючись, неминуче веде до того, що у рамках того ж соціального простору неминуче виникають нові протиріччя і в цьому складається непереборний драматизм буття, де гармонія відносна, а протиборство у різних його формах є абсолютним і неможливим. 9. За рахунок динаміки виникнення, загострення і розширення множини конкретних соціальних протиріч здійснюються благотворні чи злоякісні зміни у змісті соціальної реальності [3, 171-172].

Основи легітимації права Гегель шукає в самому праві, в його іманентній розумності. Він зазначає, що природне право є розумним, оскільки відноситься до сфери справжньої реальності, до того, що є, а те, що є, є розум. Природне право одночасно і є дійсним, оскільки як сутність долучається до існування. Під існуванням Гегель розуміє позитивне право. Тобто природне право по Гегелю виступає як розум у стані світового здійснення. Право являє собою єдність розумного та емпірично-ірраціонального. На протилежність філософам французького Просвітництва Гегель вбачав основу природного права не в природі, а в ідеї особи, що наділена свободою, у її самовизначенні. Особливістю вчення Гегеля про право є й те, що він не протиставляв право природне праву позитивному. Природне право є найбільш розумною основою позитивного права, його суттю, основою. При цьому природне право розглядається Гегелем не як дещо застигле, стале, а як ідея у розвитку. Природне право виступає як фактор історичного розвитку і розвитку особистості, а не як недосяжний і далекий від реальності ідеал. Позитивне право (закон) виступає у Гегеля як конкретна форма вираження природного права. Природне і позитивне право єдині за своєю ідеальною природою. Але закон має свої особливості, є фактори, які впливають на нього. Це - національний характер, особливості історичного розвитку життя народу, природні умови життя народу, що знаходять своє відображення в законах.

Поруч з поняттям права Гегель вводить та розглядає категорію неправа. Категорію неправа він зазначає як таку, що демонструє свавілля і свою відокремленість від всезагальної волі і всезагального права. У філософії Гегеля поняття права і неправа стоять поруч, як дихотомні категорії, такі як світ і темрява, добро і зло та ін.

Гегель вказує на три форми неправа. Перша - ненавмисне або громадянське неправо. Воно притаманне суб'єктам, які не бачать різниці між правом та його протилежністю. В, даному випадку воля виступає залежною від приватних інтересів.

Індивіди, що їх відстоюють, вважають правом усе те, чого вони бажають і чого прагне їх воля. За це вони не несуть покарання, тому що вони вважають, що не бажають нічого такого, що протистоїть праву. Друга форма - обман, що дозволяє одним суб'єктам створювати видимість права для інших так, що ті не помічали підміни, в якій всезагальне замінене на особливе, а дійсне - уявним. В обмані особлива воля обманутої особи виглядає як така, що не порушується, оскільки її змушують вірити в те, що до неї діють згідно правом, а те, що виставляється як справжнє право, насправді є лише удаваним правом, що не є об'єктивом у собі сущим правом, а представляє собою лише дещо суб'єктивне. Тут суб'єкти здатні з повагою відноситися до вимог, особливої волі, що стоїть над ними, нехтуючи при цьому імперативами всезагального, природного права. Вони вважають, що влада поводиться з ними відповідно до права. Третя форма - це злочин. Злочин є дещо нерозумне, неістинне, воно протистоїть поняттю людини як розумної істоти, що може діяти згідно свободі. Тут суб'єкт сам бажає неправа, навіть не намагаючись звертатися до уявного права і не намагаючись інтерпретувати неправо як право. У злочині не може поважаться ні право само по собі, ні право, яким його вважає людина, тобто рівно заперечується його об'єктивна і суб'єктивна сторонни [7].

Насильство Гегель розуміє теж як форму неправа. Насильство ніколи не може досягти своєї основної мети - повного, абсолютного підпорядкування чиїйсь волі. Примусити людину як фізичну істоту можна, але її безсмертна, наділена свободою душа не може бути примушена. Той, хто здійснює злочин, заперечує не тільки особливе право іншої особи на цю визначену річ, але й заперечує взагалі його право. Тому злочинець повинен не тільки відшкодувати заподіяну шкоду, а і понести покарання за свій вчинок. По Гегелю зняття злочину через покарання - це конкретизація поняття права і моралі. Тільки в конкретному вчинку проявляється воля особи, саме у вчинку суб'єктивна воля об'єктивується. Сама по собі моральна воля не може бути покарана. Лише коли вона об'єктивується, тобто проявляється у формі злочинної дії або бездіяльності, вона досягає сфери дії закону. Право відображає стан суспільства, якщо він нестабільний, то суворі покарання існують у ньому для того, щоб укріпити його, а якщо суспільство є стабільним і благополучним, то і покарання є м'якшим [6].

Соціум якраз і є осередком усіх видів неправа. Як зазначає Бачинін В.А., у Гегеля неправо проявляє себе, коли мають місце речі, недопустимі у цивілізованому суспільстві, коли місце правового примусу займає неправове насилля. Тобто неправом стає все те, чому свавілля надає силу права. Неправо байдуже до проблем свободи і законності, ігнорує інтереси громадян, тому може існувати лише за умови відсутності громадянського суспільства. Ставши на шлях самозаперечення право перетворюється у власну протилежність.

Гегель виражає і свою власну думку щодо теорії суспільного договору. Критика Гегелем теорії суспільного договору ґрунтувалася на моральній (етичній) тотальності і відкидала договірну теорію, доводячи не емпіричну неможливість суспільного договору, а його раціональну беззмістовність.

Гегель виділяє 3 риси суспільного договору: 1. Договір є результатом свавілля. 2. Його породжує лише загальна, а не в собі і для себе всезагальна воля. 3. Предметом його може бути річ одинична. Оскільки не одне із цих визначень не може бути віднесене до держави, тому Гегелем і був зроблений висновок про неправомірність дедукції природи держави із договірного відношення незалежно від того, чи розглядається держава як договір усіх з усіма, чи воно розглядається у вигляді уповноважуючого договору, що визначає відносини вищої державної посадової особи до держави.

Всю сферу права Гегель розглядав крізь призму свободи: право - це свобода, свавілля - це змішування свободи і несвободи, закон - це розум і свобода. Свобода розуміється Гегелем як благо, в якому акумулюються і впроваджуються будь-які прояви свободи - свобода волі особистості, свобода громадянського суспільства, свобода держави.

Філософське вчення про право Гегеля залишається видатним фактором в історії філософії. У розвитку філософських основ держави і права Гегель виступав проти нав'язування дійсності умоглядних схем. Можна зробити висновок про те, що ідея права не виступає в Гегеля як дещо абстрактне, нездійсненне. Право в його філософії виступає як спосіб реалізації свободи, яка є цілком реальною. Його діалектичний метод направлений на розкриття внутрішньої сутності самого предмета методом виявлення необхідно приналежних йому протиріч. Сучасні умови розвитку держави, суспільства, особистості сприяють тому, щоб знову звернутися до філософської спадщини Гегеля. У його структурованій, чіткій філософській системі необхідно віднайти передумови і основи для подальшого розвитку філософсько-правових поглядів. Перспективи наукового розвитку щодо даної проблематики можуть йти шляхом подальшого поглибленого розгляду взаємодії права у філософії Гегеля з іншими соціальними регуляторами.

Висновок

гегель громадський мислитель філософія

Філолофсько-правове вчення Гегеля вплинуло на наступну історію політико-правової думки. Гегелівська філософія дала досить широкий простір для обґрунтування як консервативних, так і критичних опозиційних поглядів.

Гегель, говорячи про те, що філософія здатна лише зрозуміти, але не омолодити деяку застарілу форму життя сучасність, що іде в минуле, порівнює свою філософію із совою Мінерви, що починає поле лише з настанням сутінків. По проходженню більш ніж півтора століття після початку свого польоту цей птах, що бився в сільцях різних інтерпретацій і, що горіла у вогні невгасаючої критики, з'являється вже у виді не сови Мінерви, а скоріше птаха Фенікса. Вона пережила багато сутінків і світанків здобувала все новий і новий вигляд.

Список використаних джерел

1. Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. - Л.: Видавн. Центр ЛНУ, ім. І. Франка, 2001. - 532 с.

2. Корнійчук Л.Я., Кирилова Г.Ю., Титаренко Н.О., Погорєлов С.Б. Історія економічних учень. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. - К., Велес, 2002. - 470 с.

3. Лісовицький В.М. Історія економічних учень. - К., Наука, 2004. - 428 с.

4. Мочерний С.В., Довженко М.В. Історія економічних учень. (Сучасна економічна думка). - Львів, Вежа, 2004. - 462 с.

5. Орач Є.М. Історія політичних і правових вчень: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2005. - 560 с.

6. http://ua.coolreferat.com/

7. http://refs.co.ua/78274-Filosofiya_gosudarstva_i_prava_Gegelya.html

Размещено на Allbest.ru