Філософські погляди Платона

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ ТА СОЦІАЛЬНО-ГУМАНІТАРНИХ НАУК

КУРСОВА РОБОТА

з філософії

з теми: “Філософські погляди Платона”

Студентки 2 курсу 241 групи

денної форми навчання

напряму підготовки 6.040101 Хімія*

Гордуз К.К.

Керівник викладач Петрик А.М.

Підсумкова оцінка.

Національна шкала

________________

Кількість балів_______________

ECTS_______________________

Члени комісії________________

Херсон - 2014 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Формування філософських поглядів Платона

1.1 Біографія Платона

1.2 Платон та його вчителі

1.3 Творчість Платона

1.4 Життя і творчість філософа після страти Сократа

Розділ 2. Соціальні погляди Платона

2.1 Соціально-політичні погляди

2.2 Бачення Платоном ідеальної держави

Розділ 3. Пізнання

3.1 Вчення про душу

3.2 Процес пізнання

Розділ 4 Вчення про буття і небуття

4.1 «Ідея» за Платоном

4.2 Два різновиди ідеалізму

Висновки

Список джерел та літератури

Вступ

В історії світової культури Платон - велике явище. Актуальність теми дослідження філософії Платона, як одного з найбільш значущих світоглядів, існуючих в історії людської думки, завжди входило в число головних об'єктів історико-філософського аналізу. Історично склалося так, що Платон і його філософія стала традиційним об'єктом історико-філософського дослідження, починаючи з давнини, з навчань його безпосередніх учнів, і по сьогоднішній день. Існує невичерпний обсяг коментуючої філософію Платона літератури. В цьому обсязі літератури за коментарями Платона ховається власне філософське бачення того чи іншого об'єкта, яке належить самому автору коментарів. Аналіз філософії Платона дає також початок іншим філософським світоглядам, а також породжує безліч течій серед коментуючої філософію Платона літератури.

Платоном був створений і розроблений один з двох основних типів філософського світогляду Платон - творець філософського ідеалізму. Матеріалізм був розвинений і усвідомлений як філософське переконання старшим сучасником Платона Демокритом. Ідеалізм же, як вчення і світогляд, принципово протилежне матеріалізму, був усвідомлений і розвинений вперше Платоном. З цього часу вся подальша історія філософії виявляється історією боротьби матеріалізму та ідеалізму, « ліній Платона і Демокріта ».. Вчення, створене Платоном багатогранне і широке. Воно охоплює питання і про природу, і про людину, і про душу людини, і про пізнання, і про суспільно- політичний лад, і про мову, і про мистецтво - поезії, скульптури, живопису, про красномовство, і про виховання. Платон викладав свої філософські та наукові ідеї в літературних творах. Він викладає свої ідеї в діалогах, які є з подачі філософа філософськими комедіями і драмами.

Про Платона можна писати трактати - настільки цікавим всеохоплюючим є його творчість. Я ж у своїй роботі спробую охопити основні аспекти філософії Платона : вчення про буття і небуття, соціальні погляди Платона а також показати унікальність мислителя в історії людства.

Об'єктом дослідження моєї роботи є філософська спадщина Платона, його твори.

Предметом курсової роботи виступає філософська позиція Платона, його погляди на місце людини і світі.

Проблему філософії Платона, його твори у двадцятому століття досліджували : Ф.Корнфорд, К. Де Фогель та інші. В нашій країні традиція вивчення Платона не переривається,вона має свою історію і свою специфіку. Найголовніші дослідження Платона належать В.Ф.Асмус, Д.В.Лосєву, В.В.Соколову. Проблема досягнення душею благого стану розглядається у роботі Я.Кляйна «Коментар на «Менон» Платона ». Специфіка авторської позиції з цього боку питання криється у розумінні душі саме як частини цого буття. Г.Властос є автором багатьох статей з проблем людського буття у філософії Платона. Якщо звернутися до однієї з них, «Справедливість і щастя в «Державі» », то можна сказати, що Властос розробляв тематику щастя людини і стану справедливості в філософії Платона.

Метою написання курсової роботи є теоретико-науковий аналіз філософії Платона, та його філософських поглядів. Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання :

· Ознайомитися з біографією вченого ;

· Визначити засади, на яких сформувалися філософські погляди Платона ;

· Розглянути філософські погляди Платона.

Методологічну основу даної курсової роботи складають спеціально наукові та загальнонаукові методи. До спеціально наукових методів слід віднести нормативний, системно-структурний та формально-логічний.

За своїм змістом курсова робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Розділ 1. Формування філософських поглядів Платона

1.1 Біографія Платона

За походженням Платон належав до вельми знатного афінському роду. Старовинна, царського походження сім'я філософа, мала міцні аристократичні традиції.

Платон народився в 427 році до н. е.. на острові Егіна. В юності майбутній філософ отримав всебічне виховання, яке відповідало уявленням класичної античності про сучасну, ідеальну людину. Він брав уроки у найкращих вчителів. Читання та письма Платон навчався у граматиста Діонісія, музиці - у Драконта, а гімнастці - у борця Аристона. Вважають, що цей видатний борець дав своєму учневі Аристокла ім'я Платона чи то за його широкі груди і потужне складання, чи то за широкий лоб. Так зник Аристокл - син Аристона і з'явився Платон. Заняття боротьбою були настільки успішними, що юнак взяв участь в традиційних іграх на Истмі і навіть отримав там нагороду. В молоді роки Платон захоплювався живописом, складав витончені епіграми, трагедії. Особливо він любив коміків Арістофана і Софокла, що дало привід йому самому складати комедії, навчаючись у своїх улюбленців правдивого зображення дійових осіб. Значний вплив на його поетичні заняття справила творчість знаменитого комедіографа із Сицилії піфагорійця Епіхарма (4-5 ст. До н. Е..). Збереглося 25 епіграм, приписуваних Платону.

1.2 Платон та його вчителі

Одного разу молодий Платон став свідком однієї з вуличних бесід Сократа. Під сильним враженням від цієї зустрічі він відмовився від колишніх занять, спалив свої поетичні твори, прилучився до Сократа і став одним з його «ревних слухачів » та учнів.

Зустріч з Сократом сталася в 408 році до н. е.. Платону тоді було 20 років. З цього часу і аж до страти вчителя 399 році до н. е.. Платон знаходився в числі його «постійних співрозмовників і відданих друзів ».

Вже до часу зустрічі з Сократом, Платон був, мабуть, знайомий з провідними течіями філософської та політичного життя, з поглядами Геракліта, піфагорійців, італійських філософів, софістів. Першим його вчителем філософії вважається афінянин Кратил (довів до крайності вчення Геракліта про плинність всього сущого і прийшов до висновку про недостовірність і відносність знання взагалі). Платон не став кратіловцем, однак, не без його впливу він долучився до гераклітовскій уявленням про мінливість і плинності речей і явищ (в їх відмінності від незмінного світового розуму, вічного логосу). Філософствування Платон навчився в сократовских бесідах. Сократ дав своєму учневі те, чого йому так не вистачало : тверду віру в існування істини і вищих цінностей життя, які пізнаються через залученню до благу і красі, важким шляхом внутрішнього самовдосконалення. Мабуть, саме бесіди Сократа стали моделлю і темою філософських робіт Платона - діалогів, основною дійовою особою яких незмінно є Сократ. Очевидно, що платонівський Сократ не повністю ідентичний реальному Сократу, оскільки діалоги Платона - філософські твори. Платон не вигадував свого Сократа, він намагався по- своєму зрозуміти і філософськи освітити справи і думки наставника. За словами Нерсесянца Н. С. « вся творчість Платона пронизана сократівським стилем пошуку істини, сократівською манерою філософствування, сократівським розумінням сенсу і ролі філософії в людському житті, постійною орієнтацією на втілення у Сократа масштабний вигляд людини, громадянина, філософа ».

1.3 Творчість Платона

Ранній період творчості Платона починається зі смерті Сократа і закінчується першою поїздкою Платона в Сицилію. Це час написання «Апології Сократа », «Критона », « Протагора », 1-ої книги «Держави », «Лахет », «Лисия », « Парменіда ». У цих діалогах, званих « Сократичні», в цілому домінують погляди, метод і підхід Сократа - раціоналізм : пошуки загальних понять, поглиблений інтерес до моральної проблематики (обговорюються питання : що таке чеснота, благо, мужність, шанування законів, любов до батьківщини і т. д.). Платон пише постійно у формі діалогу, що є, за словами Лосєва А. Ф. « втіленням в літературній формі знаменитих розмов Сократа з постановкою питань, з пошуками відповідей, із спробою дати визначення окремим моральним поняттям, а потім зібрати їх воєдино і зробити висновок про те єдиному, що їх зближує ». У перехідний період (387 - 366 р. до н. Е..) були написані « Менон », « Горгій », « Іон », «Гіппій великий », « Гіппій менший », «Кратил ». Тут вперше Платон, вустами Сократа, починає викладати свої власні думки, вироблені в обгрунтованою їм Академії. Отже, ми бачимо, як з'являється образ платонівського Сократа. Цей новий Сократ «є результат філософської самостійності Платона ». У свій зрілий період творчості, тобто в 70 - 60 роки 4 століття, коли йому довелося здійснити друге і третє подорож до Сицилії у віці 60 і 70 років, Платон відрізняється винятковою чіткістю філософської думки і гостротою художнього бачення. «Діалоги »,«Бенкет », « Федр », «Тімей », « Критий », «Парменід», «Філеб», «Держава » (2 - 10 - я книги) - згусток вчення Платона про ідеї як самостійно існуючому вищому бутті, визначальному всю матеріальну дійсність, - підводить підсумок Лосєв А. Ф. Нарешті, Платон у 50 -ті роки 4 століття пише твір «Закони », в якому намагається уявити не те ідеальне суспільство, про яке йшлося в «Державі », а « державний устрій, доступне, як він думає, реальному людському розумінню і реальним людським силам». Твори останнього періоду пронизані розчаруванням Платона в людях і в практичних можливостях філософського перетворення існуючих політичних відносин.

1.4 Життя і творчість філософа після страти Сократа

Після засудження і страти Сократа, Платон разом з іншими учнями філософа залишив Афіни і перебрався в Мегари до свого товаришеві по сократовскому кухоль Евклиду. Надалі шляхи сократиків розійшлися.

Однак, коли мова йшла про ідейну боротьбі за Сократа, зусилля їх об'єднувалися. Покинувши Мегари, Платон подорожував протягом 12 років, відвідавши за цей час Єгипет, африканську Кирену, Південну Італію і Сицилію. У Єгипті він був прийнятий жерцями в Геліополь і мав з ними бесіди. У Кирене він спілкувався з відомим математиком Феодором, брав у нього уроки математики, як колись це проробляв сам Сократ. У Південній Італії Платон зустрівся з піфагорійцями і докладно ознайомився з їх поглядам в області філософії, математики та інших наук. Дружба Платона і піфагорійців виявилася дуже плідною для філософа, вони навчили його чіткості думки, строгості і стрункості в побудові теорії, послідовного та всебічному розгляду предмета, оскільки їх вчення ратувало за математично точне, логічне мислення, освоєння світу в його просторово - геометричних і структурно - числових відносинах.

Після Південної Італії Платон відвідав Сицилію, де був прийнятий при дворі сиракузського володаря - тирана Діонісія Старшого. Тут у нього склалися дружні стосунки з молодим аристократом Дионом, швагром тирана. Диониссий, спритний і вмілий політик, панувала в Сіракузах 38 років, з підозрою ставився до Платона і його дружбу з Дионом.. Дуже скоро філософ побачив справжній стан держави, більша частина громадян якого була занурена в розкіш, обжерливість, пияцтво і не докладає ні до чому ніяких зусиль. Вони користувалися плодами праць невільників.

Платон з гіркотою усвідомлює, що «подібні держави неминуче змінюють форми правління, впадаючи в крайності - то в тиранію, то в олігархію, то в демократію. Всякий раз їх правителі не можуть і чути про справедливість і рівноправність ». Але Платон вірив у силу філософського впливу і намагався просвітити Диониссий. Коли взаємини філософа з тираном загострилися, Диониссий видав Платона спартанцю Полліду, щоб той продав у рабство філософа десь поза межами Сіракуз. «Філософ буде щасливий в неволі, » - похмуро жартував тиран. Поллід вивів Платона на невільничий ринок на острові Егіна. Викупив філософа і відправив його до Афін випадково знаходився на Егіна Аннікерид Кіренський, мабуть знав Платона з часу його відвідин Кірени.

У 387 році до н. е.., після 13 років мандрів, у віці 49 років Платон повернувся до Афін. У тому ж році він придбав на околиці міста будинок з садом, де заснував філософську школу і оселився сам. Афіняни називали сади і гаї цього мальовничого куточка Академією (по імені героя Академа). Там і виникла знаменита філософська школа Платона, що проіснувала майже тисячоліття, до 529 року н. е., коли імператор Юстніан закрив її як розсадник язичницької помилкової мудрості. Що ж являла собою платонівська Академія ? Це був союз мудреців, що служили Апполону і музам. Перед входом до Академії кожного зустрічала напис: «Негеометр так не ввійде ». Вона вказувала на глибоку повагу Платона до математики взагалі і геометрії зокрема, як «науці про найпрекрасніших уявних фігурах ». За прикладом піфагорійців заняття були двох типів: більш загальні для широкого кола слухачів і спеціальні для «вузького гуртка присвячених в таємниці філософії ». Слава платонівської Академії швидко росла, в ній навчалися юнаки та дівчата з усіх кінців Еллади. Ряд випускників Академії надалі стали відомими вченими, філософами, політиками, законодавцями.

Робота Платона в академії двічі переривалася ще двома його відвідинами Сицилії в 361 і в 366 роках до н. е.. У 367г. до н. е.. помер Диониссий Старший влада в Сіракузах перейшла до його сина Диониссий Молодшому. Діон у своїх листах до Платона всіляко переконував його, що настав сприятливий час для практичної реалізації в Сицилії платонівських ідей про справедливе державному устрої, особливо напираючи при цьому на молодість нового правителя, його повагу до Платона і прагнення до філософії та освіти. Єдиним же результатом перебування Платона в Сіракузах було вигнання Діона із Сицилії. Сам Платон в Сіракузах перебував під наглядом. Втретє Платон відвідав Сіракузи з метою домогтися примирення Диониссий з Дионом, перебував у вигнанні. Досягти цього йому не вдалося. Втомившись від політичних інтриг і насильства, Платон, за словами Діогена Лаертський, більше «державними справами не займався, хоча з його творів видно, що він був державна людина ».

Залишок життя Платон присвячує своїм улюбленим філософським і науковим занять в Академії, роботі над діалогами.

платон ідея пізнання держава

Розділ 2. Соціальні погляди Платона

2.1 Соціально-політичні погляди

Соціально-політична філософія Платона, його вчення про політику, державу і право - нерозривна частина всієї платонівської філософії. Світ ідей - онтологічна основа і смислотворчий контекст світу речей і явищ, стверджує ідеалізм Платона, отже, ідея виступає як керівний принцип, стандарт, модель і зразок його організації.

Соціально-політичним питанням присвячені декілька творів Платона : діалоги « Держава», «Закони » і « Політик». У них він говорить про модель « ідеального », кращої держави, що є, на думку філософа, відображенням ідеальної сутності, службовця реалізацією світу ідей, максимально можливого і доступного для людей. У даній роботі розглядаються основні положення соціально -політичних поглядів Платона на прикладі аналізу одного з найбільш значущих творів філософа - діалог « Держава».

2.2 Бачення Платоном ідеальної держави

Висвітлюючи в своїй роботі проект ідеальної, справедливої ??держави, Платон виходить з тої відповідності, яка, за його уявленнями, існує між космосом в цілому, державою і окремою людською душею. Трьом початкам людської душі - розумному, лютому - аналогічні в державі три схожих начала - дорадче, захисне і ділове, а цим останнім відповідають три стани - правителів, воїнів і виробників (ремісників і землеробів).

Його теорії держави виникають тому, що людина як індивід не може забезпечити задоволення своїх головних потреб. Ця глибока ідея мається на увазі у вихідному платонівському визначенні держави : «Відчуваючи потребу в чому, багато людей збираються воєдино, щоб мешкати спільно і надавати один одному допомогу : таке спільне поселення і отримує у нас назву держави ».

Через дослідження реальних людських потреб (у добуванні їжі, в житло і т. д.) і форм їх задоволення за допомогою праці Платон приходить до ідеї про поділ праці як основа держави. Для забезпечення справедливості в полісних справах необхідно досягти ієрархічного підпорядкування різних почав в інтересах цілого. Так, здатності міркувати (філософам) личить панувати ; шаленого початку (воїнам) - бути збройним захистом, підкоряючись філософам ; обидва ці початки управляють початком пожадливим (ремісниками, землеробами). Так, в якості аргументу на користь пропонованого ним станового поділу, Платон посилається на переваги здійснення принципу поділу праці. У Платона це вилилося в ідею про бездоганному виконанні громадянином своєї єдиної обов'язки, відповідної своєму стану. Такий «людина не дозволить жодному з наявних у його душі почав виконувати чужі завдання або докучати один одному взаємним втручанням ». Філософ підводить під нього цілком природну основу. Він пише : «... всякому... ми доручили тільки одну справу, до якого він годиться по своїх природних задатках ».

Також і виховання в ідеальній державі має своєю основною метою підтримання ієрархії станів. Характерно, що при висвітленні різних аспектів виховання в центрі уваги Платона виявляються саме члени двох перших привілейованих станів ; про третьому ж стані якої (їх дозвілля, побут, діяльність, власність, шлюб і т. п.) він не згадує. Мабуть, Платон не вважає за потрібне займатися вихованням ділків - хліборобів і ремісників, оскільки він вважав, що єдина перевага цих людей - підпорядкування людині краще, тому, якому він дає виховання.

Платон наполегливо виступає за поширення серед населення ідеальної держави «благородного вимислу про те, що всі вони народжені матір'ю- землею, тому повинні дбати про країну, в якій живуть, захищати її, а до інших громадян ставитися як до братів. Розповідаючи про своє вимислі, Платон пише: « Хоча всі члени держави брати..., але бог, виліпили вас, в тих з вас, хто здатний правити, домісив при народженні золота, і тому вони найбільш цінні, в помічників їх - срібла, заліза ж і міді - у хліборобів і різних ремісників».

Все життя і побут вартою організуються на засадах солідарності, спільності, рівності. Правоохоронцям заборонялося мати приватну власність і користуватися золотом. Жінки і чоловіки в ідеальній державі зрівняні в їх правах і можливостях. Хоча жінка в усьому немічніше чоловіки, за своєю природою вона, як і чоловік, може взяти участь у всіх справах, не виключаючи і філософію. Відібрані в стан вартою, жінки отримують те ж виховання, що й чоловіки. При цьому, як і багато в чому іншому, Платона надихає приклад спартанців і критян.

Проект ідеальної держави передбачає введення для вартових спільності дружин і дітей. В якості закону для вартою Платон наказує : « Усі дружини цих чоловіків повинні бути загальними, а окремо нехай жодна ні з ким не живе разом. І діти теж повинні бути загальними, і нехай батьки не знають своїх дітей, а діти - батьків». Зв'язок чоловіка з жінкою, яку Платон іменує шлюбом, відводиться під нагляд правителів, завдання яких - щоб кращі з'єдналися з кращими, а гірші - з гіршими. Причому збереженню і подальшому вихованню підлягають діти, що народилися від кращих батьків; цих дітей відривають від батьків відносять в загально ясла до годувальницям. Дітей же, народжених від гірших батьків або володіють тілесними недоліками « вкриють, як належить, у недоступному, таємному місці ». Зразком для Платона тут були звичаї, що існували в Спарті : життя слабкої дитини ні йому самому, ні державі не потрібна.

Виховання дітей у членів двох перших станів покладається на державу, воно включає в себе гімнастичні (для тіла) і мусические (для душі) заняття. У цьому положенні, як не можна краще відбився афінський ідеал виховання - калокагатия (орієнтуючись на нього, був вихований сам Платон), який означав, що людина повинна поєднати в собі фізичну красу бездоганного тіла і внутрішнє моральне благородство. Платон говорить про це так - «якщо трапиться, що прекрасні моральні властивості... людини, будуть узгоджуватися і з його зовнішністю... це буде найпрекраснішим видовищем для того, хто здатний бачити».

Заперечуючи індивідуальну сім'ю у правителів і стражів, Платон сподівається перетворити їх всіх в членів єдиної правлячої сім'ї. Рішення ж питань шлюбу, побуту, власності, та й усього життя людей третього стану він залишає на частку влади ідеальної держави. Крім того, у проекті досконалого ладу відсутня стан рабів.

Визнаючи свободу членів усіх трьох станів, Платон постійно підкреслює, що метою проектованого держави є благо цілого, усіх станів. У «Державі » досліджуються різноманітні підходи до аналізу справедливості, причому так, що ми змушені повірити в те, що Платон не втратив жодної з відомих йому теорій справедливості.

Вихваляючи помірність і середній достаток, Платон докладно критикує крайності бідності і багатства. Крім негативних результатів в господарсько -економічному відношенні, також і в моральному плані крайності багатства і бідності ущербні : багатство веде до ліні, а бідність - до злодіянь.

Розділ 3. Пізнання

3.1 Вчення про душу

Теорія пізнання Платона спирається на його вчення про душу. Платон вважав, що людина, як тілесна істота, смертна. Душа ж її безсмертна. Коли людина вмирає, її душа починає вільно подорожувати в піднебесній сфері. Під час цієї подорожі вона стикається зі світом ідей і споглядає їх. Тому суть процесу пізнання, за Платоном, полягає в пригадуванні душею тих ідей, які вона вже колись споглядала. Істинне знання дає тільки мислення. Мислення ж - це незалежний від чуттєвих сприйнять абсолютно самостійний процес пригадування. Тільки мислення дає знання ідей. Чуттєве сприйняття породжує лише думки про речі. У зв'язку з цим процес пізнання визначається Платоном як діалектика, тобто мистецтво вести усну мову, мистецтво ставити запитання і відповідати на них, пробуджуючи спогади. На цьому принципі була побудована робота створеної Платоном Академії.

3.2 Процес пізнання

Уявлення Платона про процес пізнання найбільш розгорнуто викладені в міфі про "Печеру ". Людське пізнання, йдеться в цьому міфі, подібно до того, що бачать в'язні, сидять у печері спиною до істинної прекрасне життя. Тіні, що пробігають перед ними - це жалюгідні проекції людей, речей. Доля більшості людей, які дотримуються усталеного життєвого досвіду, - печерне знання тіней.

"... Уяви людей як би в підземному печерному житло, яке має відкритий зверху і довгий у всю печеру вхід для світла. Нехай люди живуть в ній з дитинства, скуті по ногах і по шиї так, щоб, перебуваючи тут, могли бачити тільки те, що знаходиться перед ними, а повертати голову навколо від уз не могли.

... Хай би, при такій їх природі, доводилося їм бути дозволеними від уз і отримати зцілення від безглуздя, яка б вона не була ; хай би кого-небудь з них розв'язали, раптом примусили встати, повертати шию, ходити і дивитися вгору на світло: роблячи все це, не відчув би він болю і від блиску не відчув чи б безсилля дивитися на те, чого раніше бачив тіні?

... А якби йому знову довелося змагатися з цими вічними в'язнями, розбираючи значення тих тіней ? Поки його зір не притупиться і очі не звикнуть - а на це було б чималий час, - хіба не здавався б він смішний ? "

Справжнім знанням можуть володіти лише ті, хто зуміє подолати вплив на них чуттєвих речей, позбавити свою душу від тілесного гніту і здійнятися в світ вічних ідей. За вченням Платона, такий підхід по силам тільки мудрецям - філософам. Завдання філософії направити духовну діяльність людини на абсолютні цінності, на позамежне ідеальне буття. Філософія прагне осягнути найістотніше, найбільш загальне в усьому, що існує, найважливіше в людській і для людського життя. Мудрість полягає в осягненні невиліковним трансцендентної дійсності, царства ідей, в розгляді з цих надчуттєвих позицій всіх природних речей і людських справ. Таким чином, теорія пізнання Платона пройнята інтелектуальним аристократизмом. Філософія ж у зв'язку з цим трактується як властива лише обраним натурам любов до мудрості заради неї самої.

Розділ 4. Вчення про буття і небуття

4.1 «Ідея» за Платоном

Вчення Платона - ідеалізм. Водночас це вчення - об'єктивний ідеалізм, так як, за Платоном, « ідея » існує сама по собі, існує як загальне для всіх предметів. У Платона слово «ідея » застосовується для позначення сутності предмета, так само як і для позначення « форми », «фігури », «вигляду », «виду. » У нього « ідея » (або « вид ») є форма, осягається не почуттями, а розумом - «... незмінні сутності можна осягнути тільки лише за допомогою роздуми - вони пуста та незримі. ». Одне з важливих положень платонівської онтології полягає в поділі дійсності на два світи: світ ідей і світ чуттєвих речей. «Ідеї перебувають у природі як у вигляді зразків, інші ж речі подібні з ними. » Матеріальний світ, який нас оточує, і який ми пізнаємо за допомогою почуттів, є лише « тінню » і зроблений від світу ідей, тобто матеріальний світ вторинний. Всі явища і предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть і змінюються (і тому не можуть бути справді сущими), ідеї ж є незмінними, нерухомими і вічними. Кожна з них існуюча сама по собі, завжди незмінна і однакова і ніколи, ні за яких умов не схильна ні найменшого зміни ». За ці властивості Платон визнає їх « справжнім, дійсним буттям і зводить їх у ранг єдиного предмета справжнього щирого пізнання ».

Для пояснення різноманіття чуттєвого світу Платон вводить поняття матерії. Матерія, за Платоном, це «воспріемніцей і як би годувальниця всякого народження ». Платон вважає, що матерія може прийняти будь-яку форму тому, що вона абсолютно бесформенна, невизначена, т. к. призначення її «полягає в тому, щоб у всьому своєму обсязі добре сприймати відбитки всіх вічно сущих речей », відповідно « бути по природою своєю чужою яким би то не було формам». За Платоном «ідеї » - істинно суще буття, а матерія - небуття, і не будь « ідей » не могла б існувати і матерія.

Між світом ідей, як справді реальним буттям, і небуттям (тобто матерією як такою) існує за Платоном « здається буття » (тобто світ дійсно реальних, чуттєво сприймаються явищ і речей), що відокремлює щире буття від небуття. Так, як світ чуттєвих речей займає, за Патону, «середине » положення між областю буття і небуття, будучи породженням обох цих областей, то він якоюсь мірою поєднує в собі протилежності, він - єдність протилежностей: буття і небуття, тотожного і нетотожні, незмінного і мінливого, нерухомого і рухомого, причетного до єдиного і множинного.

Багато уваги Платон приділяє питанню «иерархизации ідей ». Ця ієрархизація являє собою певну впорядковану систему об'єктивного ідеалізму. Асмус А. Ф. виявляє таку класифікацію ідей у Платона. По-перше,» ідеї » вищих цінностей - « ідеї» блага, істини, прекрасного і справедливого. По-друге, « ідеї» фізичних явищ і процесів : вогонь, спокій, рух, колір, звук і т. д. У третьому, «ідеї» існують і для окремих розрядів істот, таких як тварина і людина. У четвертих, іноді Платон допускає існування «ідей» для предметів, вироблених людиною. У п'ятому, велике значення в платонівської теорії « ідей » мали « ідеї відносин». Сама вища ідея ідей - це абстрактне благо, тотожне абсолютній красі. У кожній матеріальної речі необхідно відшукувати відблиск ідеальної краси, її сутність. Коли ж людина зуміє « побачити розумом », за висловом Лосєва А. Ф., прекрасну окрему річ, « він пізнає, що таке прекрасне багатьох речей ». Таким чином, можна поступово піднятися до самого загального поняття блага. « Ідея блага - ось найважливіше знання, - читаємо ми в «Державі», - через нього стають придатним і корисними справедливість і все інше».

У понятті про ідею, зауважує Болдирєв М. Ф., «у Платона те, що робить «ідею»

1) причиною або джерелом буття речей, їх властивостей, їх відносин;

2) зразком, дивлячись на який деміург творить світ речей ;

3) метою, до якої як до верховного блага, прагне все суще ».

У своїх діалогах Платон давав конкретні дослідні зразки побудови свого вчення про ідеї. Вчення про ідеї об'єднується і ототожнюється у Платона з міфологією, має під собою певний містичний і соціальний досвід.Вчення Платона про ідею як про принцип осмислення речей, про їх загальної цілісності, яка є законом їх окремих проявів, не може піддаватися сумніву які б зміни не відбувалися в природі і в суспільстві.

4.2 Два різновиди ідеалізму

Ідеалізм має два різновиди: об'єктивний і суб'єктивний. Термін « об'єктивний » означає в філософії « незалежний від людської свідомості », отже «суб'єктивний » означає як « залежний від людської свідомості ».

І та, й інша різновид ідеалізму (об'єктивний і суб'єктивний) визнає наявність ідеального початку в світі. Однак об'єктивний ідеалізм говорить, що це початок не залежить від людської свідомості, а суб'єктивний - що залежить. Отже: Об'єктивний ідеалізм - точка зору про те, що світ творить (створює) об'єктивне ідеальне початок (причина), яка не залежить від людської свідомості. Наприклад, Бог (у релігії), абсолютна ідея (у Гегеля), ідеї (у Платона), числа (у Піфагора) і т.п.

Суб'єктивний ідеалізм - точка зору, що визначає, що світ залежить від людської свідомості, створюється ним. При цьому його прихильники навіть стверджують (англ. філософ 18 століття Джордж Берклі, суб'єктивний ідеаліст), що фактично « світ є комплекс відчуттів людини» і світ не існує поза людської свідомості (англ. Філософ Дж.Беркли, 1685-1753).

Наприклад: Вишня. Якщо прибрати всі смакові, дотикові та інші відчуття вишні, то її фактично не буде, вона зникне. Отже, світ цілком залежить від людського сприйняття, від людських відчуттів, він суб'єктивний, як суб'єктивно сприйняття світу кожною людиною. Дійсність є результат духовної творчості суб'єкта. Прикладом суб'єктивно - ідеалістичного підходу на практиці може служити думка про те, що світ, суспільство змінюється і залежить від ідей великих особистостей. Ідеї ??здатні правити світом. Це - точка зору суб'єктивного ідеалізму. (Поки ми не говоримо, правильно це твердження чи ні). Т.ч. суб'єктивний ідеалізм підкреслює значимість людської свідомості, ідей, їх здатність перетворювати світ, оголошує свідомість людини головним фактором розвитку світу.

Висновки

Платон - один з великих мислителів античності. Його творчість збагатила духовну культуру всього людства. Так як основу вчення Платона становив філософський ідеалізм, то цілком природно, що найбільше враження Платон завжди справляв на мислителів, схильних до ідеалізму. У вченні Платона вони бачили зразок для власних ідеалістичних побудов і гіпотез.

Між ідеалізмом філософії Платона і релігією існує нерасторжимая зв'язок. Але в цьому зв'язку є особливість, яка повідомляє їй характер погляди чисто античного, старогрецького. Релігійні джерела платонівської філософії невіддільні від міфології, а сама міфологія несе на собі печатку платонівської діалектики.

З творів Платона черпали ідеї не тільки корифеї об'єктивного ідеалізму - Плотін, Августин, Еріугена, а й мислителі, вчені Відродження - Микола Кузанський, Кампанелла, Галілей, Декарт. У свідомості багатьох Платон був філософом з пантеїстичним вченням про життя в космосі і ієрархією, дію в космосі живих сил.

Інша сторона змісту філософії Платона, що стала джерелом тривалого філософського впливу, полягала в його діалектиці. Ідеалістична діалектика Платона - попередниця ідеалістичної діалектики Гегеля, її філософський першообраз. Не будь діалектики Платона, не було б тієї форми, в якій на початку XIX в. в Німеччині з'явилася діалектика Гегеля. Платон був першовідкривачем у сфері філософського висвітлення великого комплексу політико-правових питань, і розробка багатьох з них відзначена печаткою його творчого генія. Платон - один з тих правдошукачів і героїв думки, які стають вічними супутниками людства і сучасниками все нових і нових епох і поколінь людей в їх безперервних пошуках істини і справедливості, у невпинному прагненні до більш розумною і досконалого життя.

Філософію Платона вивчає багато філософів, науковців, але ми не знаємо всіх їхніх розумінь. Постає питання про знаходження інших, сучасних мислителів в сфері філософії Платона. Як вони розуміють філософію цого генія ?

Список використаної літератури

Асмус В.Ф. Античная философия. 1989.

Лаэртский Д. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов.

- М.: Мысль, 1998. -400с.

Лосев А.Ф., Тахо-Годи А.А. Платон. Аристотель, - М.: Молодая гвардия, 1993.

Нерсесянц В.С. Платон. - М.: Мысль, 1984. - 589с.

Тальнишних Т.Г. Основы философии,- Ростов-на-Дону, 2004

Тихонов А.В. О бытийном начале в философии Платона // Труды аспирантов и соискателей ростовского государственного университета. -2001. - С. 165-167.

Размещено на Allbest.ru

...