Гуманізм молодого Маркса

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманізм молодого Маркса

Лаврухін Роман

Анотація

У статті розглядаються ідеї гуманізму, що присутні у спадщині Карла Маркса. Акцент поставлено на ранню творчість філософа, де дана тематика висвітлена найбільшою мірою, а також на те, продовжувачем чиїх поглядів був юний Маркс.

Ключові слова: Маркс, гуманізм, марксизм, емансипація, відчуження, громадянське суспільство, особистість, філософія, феодалізм, свобода.

"Філософи лише різним чином пояснювали світ, але справа у тому, що його потрібно змінити" - це твердження Карла Маркса із тезисів про Фейєрбаха. Маркс - великий філософ, основна ідея якого у тому, що світ потрібно змінювати, і у його розумінні - це відкритий заклик до такої діяльності.

Філософія Маркса являється об'єктом сучасної полеміки. Його творчість піддана доволі жорсткій критиці з боку сучасних антимарксистів. Та тим не менш, гострота обговорюваності поглядів Маркса переконливо свідчить на користь того, що він залишається дуже сучасним філософом.

У статті йдеться про ту частину Марксової філософії, що відображає його гуманістичні настрої і, стосується швидше періоду молодого Маркса. Дана тема безперечно є актуальною для наукового дослідження, оскільки традиція трактування марксизму тривалий час не надавала необхідної уваги як творчості молодого Маркса, так і гуманізму його ранньої філософії.

Чимало філософів, публіцистів та марксистів по-різному інтерпретували роль гуманізму у філософії Маркса. Подекуди такий гуманізм засуджувався, хоча і стримано у співвідношенні контекстного сприйняття цих поглядів Маркса стосовно загалом марксистської системи у широкому розумінні, з іншої ж сторони такі погляди співставлялись походженню, умовам та часу у яких довелось Марксу жити, що безперечно і цілком природно залишило певний відбиток на ньому, тож гуманізм Маркса ще називають гуманізмом у розумінні ідеології.

Отож, слід сприймати поняття гуманізму філософії Маркса як явища, набуваючого різного відтінку із цілком обгрунтованим щабелевим становленням і хронологічною трансформацією, а не як чогось сталого та незмінного.

Проте інтерес тут саме до гуманізму молодого Маркса, оскільки той гуманізм - ближчий нам до загального розуміння гуманізму у філософії, а гуманізм зрілого Маркса - є предметом, що розглядатиметься лиш в міру необхідності як те, що зайняло належне йому місце у Марксовому зрілому трактуванні суспільства.

Ранній марксистський гуманізм перебував під впливом ідей Фейєрбаха та Гегеля. У ХVІІІ-ХІХ столітті буржуазія, як належний до авангарду клас, формує гуманістичну ідею рівності, свободи й розуму, надаючи їй універсальності і гуртуючи навколо неї людей котрих вона наче звільняє, але насправді лиш тому, аби знову піддати їх експлуатації. Себто це псевдогуманізм буржуазії, яка втілює його принципи своєю риторикою і навіть вірою у нього, однак вона ніколи не взмозі виконати, реалізувати його. Попросту кажучи, в такому разі ліберально-раціональна форма буржуазного гуманізму лише приховує істинну антилюдяність.

Втім, саме революційна боротьба тут, як і завжди, мала на меті припинення такої експлуатації і, отже - звільнення людини. Отож на першому історичному етапі вона повинна була, як Маркс це й передбачив, прийняти форму класової боротьби. Сам Маркс виступав проти механістичного матеріалізму епохи 19-го сторіччя. Таким чином, за Марксом, революційний гуманізм міг бути лише класовим гуманізмом, пролетарським гуманізмом, а кінець експлуатації людини означав би кінець експлуатації класу і всього людства. Гуманізм марксизму, будучи узалежненим від класового розуміння суспільства Марксом, мав забарвлення чогось більш загального, ніж забезпечення свободи окремого індивіда, тому звільнення людини від експлуатації означало звільнення робочого класу і вбачало подальшу диктатуру пролетаріату у суспільстві більш, аніж проявлення свободи окремої особистості.

Під політичною емансипацією, молодий Маркс розумів звільнення людей від феодальних кайданів і проголошення демократичних свобод, котрі будуть здійснювані у ході буржуазної революції. Водночас, визнаючи велике значення політичної емансипації, Маркс висунув положення про людську емансипацію, під чим розумів звільнення людини від недугів сучасного йому громадянського суспільства, ліквідацію фактичної нерівності у суспільстві, гноблення, взаємну відчуженість, створення усіх умов для того, аби у суспільстві дійсно переважали істинно суспільні початки замість егоїзму і ворожості індивідів поміж собою.

Молодий Маркс розмірковує про визначені закономірності світу і його історії, будучи гегельянцем лівої гілки, з часом дійшовши до ідей революційного демократизму, а згодом - й ідей комуністичного спрямування; ранній Маркс глибоко імпонує гуманістичному пафосу матеріалізму Фейєрбаха, його ідеї з реалізацією людиною своїх природних здібностей. Під впливом раціоналізму Просвітництва він підкреслює активну роль особистості в суспільному розвитку, а також підтримує ідеї виховання та освіти мас. Гуманізацію відношень людини до природи і людини до людини Маркс пов'язує з розкриттям сутності релігії і атеїзму.

У праці "Економічно-філософські рукописи" 1844 року він виступає на захист гуманізму, заснованого на ідеї вільної, універсальної творчої сутності людини. Перешкодою на шляху до реалізації цієї ідеї виступають різні види відчуження, категорії, що Маркс запозичує у Гегеля, вкладаючи в нього новий зміст. Так, він виокремлює відчуження людини від природи, людини від людини, людини від своєї власної і родової сутності і людини від суспільства. Основою ж усіх форм відчуження є відчуження праці, що базується на приватновласницьких відносинах. Для докорінної зміни ставлення людини до природи і до інших людей необхідно стати на шлях привласнення своєї справжньої родової сутності. На основі такої теорії Маркс створює гуманістичне, величне вчення про суспільно-історичну, предметну сутність людини. гуманізм маркс філософія

Згідно марксистської теорії, гуманізм - це світогляд, котрий визнає вищою цінністю людину, її гідність, благо та вільний гармонійний розвиток. Згодом на чільне місце у Маркса виходить пролетарський, чи соціалістичний гуманізм, котрий є "якісно новим стрибком у розвитку гуманізму" і втіленням "критичного переосмислення гуманістичних ідей минулого". Метою Маркса виступає розвиток індивідуальної людської особистості. Його гуманізм грунтувався на земній основі, із прямою прив'язкою до суспільства, тобто був практичним у своєму засновку.

Однак посеред різних інтерпритаторів Марксових ідей, чи власне - марксистів, наприклад: Бернштейна, Каутського, Луї Альтюссера й інших - характерним зазвичай було не лише не вважати гуманістичну проблематику у спадку Маркса центральною, а й узагалі не надавати їй суттєвого значення. Видається, що частково вина такому - надмірний суб'єктивізм інтерпретаторів чи той факт, що із працями, котрі зокрема містили гуманістичні ідеї, суспільство могло ознайомитися досить пізно. Так, "Економічно-філософські рукописи" вперше було опубліковано лише у 1932-му році, а "Німецьку ідеологію", що репрезентувала вже не гегельянство, й була, до слова, першою спільною працею із Енгельсом,- у повному розмірі, без скорочень - теж 1932 року, коли скорочений варіант вийшов теж не набагато раніше, 1926-го року.

Ці два фактори викликали спотворення і односторонні інтерпретації Марксового спадку. Хоча і "Критика гегелівської філософії права. Вступ" (1844) і "Капітал", що побачили світ значно раніше - дають достатньо підстав для виявлення його гуманістичних ідей. Можливо цей факт - оминання гуманістичних ідей молодого Маркса - наявний також і через те, що гуманізм не надто цікавив філософію у час після Марксового життя, по скільки основну увагу захопили ідеї позитивізму та механіцизму, які мали вплив.

За раннім Марксом, людська діяльність становить процес "олюднення світу", перетворення природи відповідно до її законів, і в той же час - накладення на природу людських характеристик, без яких вона не змогла б стати фактором людського буття. Визначаючи людину природною і водночас суспільною істотою, Маркс вважає що людина є природньою істотою особливого роду, будучи вищим продуктом розвитку природи, адже вона в змозі активно перетворювати природу. Іншими словами, Маркс твердить, що людина спроможна до соціалізації, і цю здатність він називає практикою. І саме у практичній діяльності проявляється специфічність людського буття, вирізняюча нас від усіх інших живих організмів.

Підхід гуманізації людини зустрів і невдоволені відгуки із посиланням на абсурдність такого прийому, адже "олюднення" людини декому не видається чимось раціонально-логічним.

Отже, був Маркс гуманістом чи ні, однак ідеї гуманізму присутні не у одній його роботі, тож це є достатньою підставою аби розглядати одного із найобговорюваніших і найцитованіших мислителів людства у зв'язку із гуманістичною філософією. Та все ж, у підсумку таки є сенс вести мову про гуманізм філософії у Маркса, що найяскравіше присутній у його ранньому періоді творчості.

Література

1. К. Маркс - "Економічно-філософські рукописи 1944"

2. К. Маркс, Ф. Енгельс - "З ранніх творів" Київ, 1973

3. К. Маркс, Ф. Енгельс - "Критика гегелівської філософії права. Вступ" 1844 р. твори, т. 1

4. К. Маркс, Ф. Енгельс - "Німецька ідеологія" М. 1966

5. Лист Руге, вересень 1843 р. - надзвичайна формула, котра є ключем до ранньої філософії Маркса.

6. Луї Альтюссер "Марксизм і гуманізм", журнал "Спільне", листопад 17, 2009

Размещено на Allbest.ru