Концепція буття людини в українській філософії першої половини ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція буття людини в українській філософії першої половини ХХ століття

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На початку нового тисячоліття, коли під загрозою опинилося саме існування людства, особливо гостро постає потреба осмислення людиною власної сутності та визначення основних параметрів людського буття. Не випадково філософська антропологія нині посідає провідне місце в осмисленні загальнолюдських світоглядно-ціннісних орієнтацій людини сучасної західноєвропейської спільноти. І хоча проблема людини є наскрізною для всієї філософської думки, лише у першій половині ХХ століття в західноєвропейській філософії виникає окремий напрямок - філософська антропологія, що визначає людину як особливий модус буття, як цілісний феномен, і претендує на статус універсального знання про людину. Саме в цей час європейська філософська думка звертається безпосередньо до сфери індивідуального існування, прагнучи виявити його онтологічні параметри і сутнісні характеристики, і приходить усвідомлення того, що людина є головною проблемою філософії.

Вітчизняна філософська думка гармонійно вписується у європейську гуманістичну традицію як виразник самобутньої ментальності української людини. Українська філософія завжди вважалася тим типом духовної діяльності, де з'ясовувались межі людського життя, де давались відповіді на питання, що становлять сенс буття людини, а сама людина трактувалась, насамперед, як особистість, як унікальний мікрокосм. В першій половині ХХ століття в українській філософській думці, що розвивалась в контексті західноєвропейської, і разом з тим виступала логічним продовженням попереднього розвитку філософії, сформувалась власна антропологічна концепція.

Дослідження цієї концепції є напрочуд актуальним як у науково-теоретичному, так і в практично-прикладному значенні. По-перше, наша держава переживає зараз час свого становлення. У суспільстві формується ставлення до людини та її буття як до особливої цінності, домінують тенденції до зростання ролі особи в сучасному житті, поглиблення реальних можливостей для її всебічного і гармонійного розвитку. Тому так важливо нам пізнати зараз, хто ж ми є, і не лише запозичувати ззовні ті чи інші цінності, а, осягнувши глибини філософської думки попередніх поколінь, відродити їх. Адже філософія, як відомо, виступає духовною квінтесенцією свого часу. По-друге, цей період української духовної культури унікальний і малодосліджений. Українська філософія першої половини ХХ століття - багатогранне явище - однак найбільш повно проблема буття людини знайшла висвітлення у вченнях таких визначних українських мислителів першої половини ХХ століття, як І. Франко, Д. Чижевський, О. Кульчицький, В. Янів, І. Мірчук, М. Шлемкевич, Д. Донцов, В. Липинський, В. Вернадський, М. Хвильовий, А. Шептицький, Й. Сліпий, Г. Костельник, І. Огієнко. Тому аналіз їхніх праць дає підставу стверджувати наявність цілісної концепції буття людини в українській філософській думці досліджуваного періоду.

Отже, розширення та уточнення понятійного апарату вітчизняної філософії, приведення його у відповідність як з духовним досвідом, так і з антропологічно-персоналістичним потенціалом усієї світової філософії є нагальною вимогою часу.

Ще одним назрілим аспектом дослідження даної проблеми в українській філософії є з'ясування та визначення духовного потенціалу буття людини, що може мати практичне застосування в сучасній педагогіці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у межах наукової роботи, що здійснювалась на кафедрі теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка і відповідає науковій темі «Українська духовна культура: особливості становлення і розвитку» (3Ф-413Б). Дослідження відповідає науковим програмам із курсу «Історія філософії» (тема «Філософія України в ХХ столітті»), із курсу «Філософія культури» (тема «Культурологічна тематика в творчості українських мислителів ХІХ-ХХ ст.»).

Мета дисертаційної роботи полягає у з'ясуванні особливостей і специфіки концепції буття людини в українській філософії першої половини ХХ століття у порівнянні з основними ідеями західноєвропейської філософії людини.

Для досягнення цієї мети передбачається вирішити такі завдання:

- визначити потенційний вплив сутності та питомих рис концепцій буття людини в західноєвропейській філософії першої половини ХХ століття на українську філософію цього періоду;

- показати зв'язок людини зі світом національної культури, що виступає онтологічним підґрунтям існування людини як продукту цієї культури і одночасно її творця;

- проаналізувати характерні риси соціального аспекту буття української людини, зокрема національного, оскільки саме нація виступає основною формою соціального буття у досліджуваний період;

- осмислити духовний смисл буття людини як особистості, що забезпечує їй відчуття цілісності й повноцінності існування.

Об'єктом дисертаційного дослідження є українська філософія людини першої половини ХХ століття.

Предмет дисертаційної роботи - тенденції розвитку та особливості філософсько-антропологічної концепції буття української людини.

Методологічна основа дисертаційного дослідження. Специфіка даного дослідження зумовила використання некласичних методів дослідження, а саме: феноменологічного, екзистенціального та психоаналітичного, які є провідними у європейській філософії людини першої половини ХХ століття. У даній роботі були застосовані методи історико-філософського аналізу, зокрема герменевтичного, який передбачає тлумачення та розуміння феноменів культури і враховує залежність ідей тих чи інших мислителів від національного контексту культури. Крім того, використано традиційні раціональні методи: аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного, метод взаємодії історичного і логічного, порівняння та аналогії. Окреслене коло методологічних орієнтирів дало можливість цілісно осмислити і дослідити поставлену проблему.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній вперше здійснено системне дослідження концепції буття людини в українській філософії першої половини ХХ століття у контексті ідей західноєвропейської філософської антропології і визначено специфіку української антропологічної думки у порівнянні з європейською.

На основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми висунуто наступні положення, що мають наукову новизну і виносяться на захист:

- доведено, що в українській філософії першої половини ХХ століття сформувалась власна антропологічна концепція, яка є не лише органічною складовою західноєвропейської філософської антропології, а й має оригінальну національну специфіку;

- на основі методу феноменологічної редукції виявлено, що особливість національної антропології в порівнянні із західноєвропейською полягає у наявності власної структури буття української людини першої половини ХХ століття, яка містить наступні елементи: культурне, психічне (душевне), соціальне, духовне в їх цілісності; на тілесності як окремому онтологічному атрибутові українські дослідники не акцентують особливої уваги;

- обґрунтовано, що українські мислителі першої половини ХХ століття онтологічною основою існування української людини вважали національну культуру, яка виявляє себе через специфіку української ментальності. В українській філософії, на відміну від світоглядних орієнтацій західноєвропейської класичної філософії, культура і природа не протиставляються, а виступають гармонійним поєднанням частин цілісного світу людини, що дозволяє трактувати людину як мікрокосм у нерозривному зв'язку з універсумом (макрокосмом), який забезпечує їй відчуття власної цілісності;

- з'ясовано, що у соціальному вимірі буття наголос робився на феномені національної ідеї, що обумовлювалось історико-політичними обставинами, адже лише в контексті здобуття державності буття людини могло набути глибокого сенсу;

- визначено, що в українській філософській думці буття людини розглядалося як цілісний феномен, в структурі якого духовний вимір виступає найвищим аспектом і визначає сутність людини як особистості, що дає підставу говорити про яскраву персоналістичну забарвленість української філософської антропології першої половини ХХ століття, яка своє системне і цілісне завершення отримала у філософії О. Кульчицького.

Практичне значення отриманих результатів. Проведене дослідження виявляє особливості української антропологічно-філософської думки першої половини ХХ століття у порівнянні із західноєвропейською. Здійснений аналіз виявляє специфіку української філософської антропології в контексті різних концепцій буття людини і робить можливим цілісне осмислення процесу розвитку української культури ХХ століття.

Основні положення дисертації можуть бути використані при вивченні філософської антропології, персоналізму, соціальної філософії, соціальної психології, філософії культури, дослідженнях, пов'язаних із такими проблемами: людина і культура, культура і природа, особа і суспільство, духовний світ людини.

Ряд положень даного дослідження може сприяти розробці теорії державотворення (зокрема в ідеологічному та культурологічному аспектах). Досліджувана проблема має практичне значення, оскільки в час подолання економічної та духовної кризи суспільства зростає роль людського чинника в духовному відродженні народу.

Дисертація поглиблює філософсько-антропологічну та персоналістичну теорію на категоріальному рівні. Результати дослідження пов'язані з особистіснозорієнтованим підходом до людини мають виховне значення і можуть бути використані в педагогічному процесі.

Результати дисертаційної роботи можуть служити для підготовки лекцій і семінарських занять при вивченні курсів з історії філософії, філософської антропології та філософії культури, спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовані у наукових статтях автора, доповідях на конференціях. Зокрема, на Х Міжнародній науковій конференції «Історія релігій в Україні» (16-19 травня 2000 р.), на конференції «Філософська антропологія», що проходила у Львівському медичному університеті імені Данила Галицького (15-16 лютого 2002 р.), науковій конференції «Дні науки - 2002 р.» У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (17-18 квітня 2002 р.). на ХІІ Міжнародній науковій конференції «Історія релігій в Україні» (20-24 травня 2002 р.).

Апробація результатів дослідження відбувалась на щорічних звітно-наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка, дисертація обговорена на засіданнях кафедр теорії та історії культури, історії філософії університету.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації - 194 сторінки. Список використаних джерел містить 270 найменувань.

Основний зміст дисертації

філософія національний соціальний буття

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, виявлено ступінь її наукової розробки, визначено зв'язок з науково-дослідною роботою кафедри, на якій виконувалась дисертація, а також мету, завдання, об'єкт, предмет, методи та принципи дослідження. Сформульовано основні положення, які становлять наукову новизну і виносяться на захист, показано теоретичну й практичну значимість роботи, наведено дані про апробацію результатів дослідження. Обґрунтована структура дисертації.

У першому розділі «Джерела, історіографія та методологічна основа дослідження» здійснюється аналіз джерел, покладених в основу написання роботи, уточнюється та здійснюється філософське осмислення предмету дослідження.

Джерельну базу дисертації можна структурувати наступним чином:

- твори західноєвропейських філософів першої половини ХХ століття, на основі яких було проведено категоріальний аналіз концепції буття людини (насамперед це праці М. Шелера, А. Гелена, Е. Ротгакера (філософська антропологія), Е. Муньє, М. Бубера (персоналізм), М. Гайдеггера, К. Ясперса (екзистенціалізм), а також Е. Фромма, К.Г. Юнга, П. Тейяра де Шардена, В. Франкла).

- праці українських мислителів першої половини ХХ століття, в яких знайшла відображення дана проблема і які дають можливість констатувати наявність власної концепції буття людини в українській філософії першої половини ХХ століття та виділити її особливості (насамперед це праці І. Франка, Д. Чижевського, І. Мірчука, М. Шлемкевича, О. Кульчицького, В. Яніва, В. Липинського, Д. Донцова, В. Вернадського, М. Хвильового, А. Шептицького, Й. Сліпого, Г. Костельника, І. Огієнка).

Перша половина ХХ століття є малодослідженим періодом в історії вітчизняної філософської думки, докладне вивчення якого на сучасному етапі лише розпочинається, тому проблема буття людини та дослідження її українськими філософами першої половини ХХ століття досі ще не знайшли достатнього висвітлення у науковій літературі. Аналіз наукових публікацій, що тою чи іншою мірою торкаються теми дисертаційної роботи, дає можливість поділити їх умовно на:

1) словникові та енциклопедичні філософські видання;

2) загальні праці з історії філософії, філософії, філософської антропології, філософії культури (в першу чергу це праці таких авторів, як В. Шинкарук, В. Горський, А. Бичко, І. Бичко, Б. Головко, В. Табачковський, Н. Хамітов, П. Гуревич, А. Радугін, Б. Григор'ян);

3) дослідження творчості окремих українських мислителів першої половини ХХ століття (насамперед це праці С. Кримського, А. Лоя, А. Пашука, М. Кашуби, А. Карася).

4) праці, що досліджують різноманітні аспекти буття людини в українській філософії. У даному контексті видається доцільним згадати наукові розвідки, присвячені особливостям української духовної культури, дослідженням ментальності української людини, специфіки соціального буття та проблеми духовного розвитку особистості в українській філософії (це праці М. Кашуби, І. Паславського, І. Захари, М. Братасюк, Т. Добка, В. Турчиновського, Ю. Підлісного, М. Русина, В. Храмової, В. Онищенка, І. Степаненка, В. Абрамова, О. Забужко, Я. Грицака, О. Гриніва, В. Лісового, О. Проценка, О. Гомілко). Наукові розвідки названих авторів становлять безперечний інтерес для дослідження поставленої проблеми, проте, як правило, в них відсутній ґрунтовний аналіз аспектів буття людини в їх органічній цілісності, автори торкаються лише окремих сторін проблеми. Тому в даному дослідженні і зроблено спробу комплексного підходу до висвітлення особливостей феномену людського буття в українській філософії в контексті західноєвропейської антропології.

Також у першому розділі аналізується методологічна основа, яка є необхідною для осмислення вітчизняної філософської спадщини першої половини ХХ століття та з'ясування її значення для духовного розвитку українського народу на сучасному етапі, і наголошується на необхідності застосування системного підходу з врахуванням різних рівнів аналізу. Зокрема виділено наступні рівні: 1) аналіз проблеми людського буття як цілісності в західноєвропейській філософській антропології першої половини ХХ століття; 2) розгляд наявності антропологічних тенденцій в українській філософії першої половини ХХ століття, які представлені як продовження загальних тенденцій розвитку української філософії, основою цілісності людського буття тут виступає українська культура; 3) вивчення проблеми буття людини та окремих аспектів, які виділяє філософська антропологія як універсальне знання про людину; 4) аналіз специфіки концепції буття людини в українській філософії і виділення на основі цього аналізу структури буття української людини ХХ століття.

Проблематика даного дослідження стосується не однієї, а декількох філософських дисциплін: історії філософії, філософської антропології, філософії культури. Тому при виділенні загальної методики й основних методів дослідження ми брали до уваги специфіку кожної з названих галузей філософського знання і найрезультативніші методи для повного висвітлення проблеми. Оскільки об'єктом дослідження виступає українська філософсько-антропологічна думка першої половини ХХ століття, то виникла необхідність використання методів історико-філософського аналізу, зокрема герменевтичного. Особливість дослідження феномену людського буття зумовила використання некласичних методів дослідження, а саме: феноменологічного, екзистенціального та психоаналітичного, які є провідними у європейській філософії людини першої половини ХХ століття. У даній роботі були застосовані і традиційні раціональні методи, без яких неможливо обійтись у науковому дослідженні, а саме: метод взаємодії історичного і логічного, порівняння та аналогії, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез, абстрагування. Окреслене коло методологічних орієнтирів дало можливість цілісно осмислити і дослідити концепцію буття людини в українській філософії першої половини ХХ століття.

У другому розділі «Проблема цілісності людського та її відображення в українській філософській думці першої половини ХХ століття» досліджуються основні риси філософської антропології як окремої галузі філософського знання, що виникає у першій половині ХХ століття, претендуючи на статус універсального вчення про людину, і яка розглядає її (людину) як цілісний феномен.

Перший підрозділ «Еволюція поглядів на людину як цілісність в європейській філософській думці» присвячений власне розкриттю самого поняття «буття людини», з'ясуванню його сутності, змісту категорії «цілісність» як основної у філософській антропології.

З метою уточнення понять «буття людини» та «цілісність» у дослідженні коротко окреслено основні моменти розгляду проблеми людини в історії філософії, які і заклали ґрунт для появи нового напряму філософії у першій половині ХХ століття - філософської антропології, основоположником якої виступає німецький філософ М. Шелер. Шлях до онтології людського буття як екзистенції відкрила феноменологія Е. Гуссерля та фундаментальна онтологія М. Гайдеггера. Так, М. Гайдеггер, зокрема, визначає буття як смислову єдність сущого, що існує у світі тільки через існування людини. Оскільки буття людини для філософії є тим особливим феноменом, який має бути пізнаним, а питання пізнання, його можливостей і меж - це питання свідомості та її дії, то видається цілком закономірним використання філософською антропологією методу феноменологічної редукції при формуванні своєї версії людського буття. Буття людини, що виступає центральною категорією філософської антропології, в дисертації трактується як унікальне і неповторне в своїх зовнішніх і внутрішніх умовах існування суще, яке займає особливе місце серед інших форм буття у загальній картині універсуму, визначальною ознакою якого є цілісність. Цілісне ж у даному значенні передбачає єдність взаємодоповненого співіснування різноманітних аспектів буття людини як феноменального сушого, а також єдність мікрокосму і макрокосму.

Виходячи з того, що категорія буття є висхідною філософською категорією, з якої виводяться всі можливі висновки загальної картини світу, а цілісний світ постає як всезагальна єдність, і поставивши в центр свого дослідження власне феномен людини, сучасна філософська антропологія ґрунтується на тому, що буття людини охоплює різні аспекти, які тільки в єдності уможливлюють таку складну істоту як людина. Отже, в структурі людського буття сучасні дослідники виділяють наступні сфери: тілесність, свідомість, соціальність і духовність, але у їх цілісності.

У другому підрозділі «Українські філософи першої половини ХХ століття про культуру як основу цілісності людини» аналізується одне з основних положень західноєвропейської філософської антропології, що базується на протиставленні людини і решти живого світу. Людина трактується як продукт світу культури, що виступає основою її буття. Для української філософської думки ХХ століття, яка розвивається в руслі західноєвропейської і одночасно виступає органічним продовженням попередньої вітчизняної філософської традиції, характерним є трактування людини як представника власної культури. Саме національна культура виступає онтологічним підґрунтям існування людини, її глибоким корінням. Це проявляється в особливостях ментальності української людини, дослідження якої дозволяє осягнути глибину феноменального світу української культури, а також зрозуміти особливості душевного (психічного) аспекту буття української людини, специфіку її світовідчуття та світосприйняття, її духовне становлення, адже саме поняття «культура» в українській філософії тлумачиться якраз в сенсі певного духовного утворення.

З огляду на це можна зробити висновок, що українська людина виступає продуктом власне української культури, а українська культура онтологічним підґрунтям цієї людини. Саме на цій позиції стоять такі відомі українські мислителі ХХ століття, як Д. Чижевський, І. Мірчук, О. Кульчицький, М. Шлемкевич, В. Янів, Б. Цимбалістий. Оскільки дослідження української філософії в цей час розвивалась в основному в умовах еміграції, то для українських дослідників життєво важливим було обґрунтування ролі культури як «дому буття» саме української людини, яка, незважаючи на свою «загубленість» (за визначенням М. Шлемкевича), сягає своїм корінням у глибинні надра багатої української культури. Крім того, така думка органічно вплітається у традиційну українську філософію. Українська антропологічна концепція викристалізувалась на стику таких наук, як філософія, соціологія, психологія, етика, навіть політологія, репрезентована у художніх творах, але від цього не зменшується її цінність, тим паче, що вона виступає органічним продовженням української філософської традиції попередніх поколінь. Адже проблема людини настільки багатогранна, що завдяки такому, ми б відзначили, синтезованому підходу, отримуємо можливість розглянути її більш детально, глибоко і всебічно.

Одночасно специфіка української філософської антропології в порівнянні із західноєвропейською полягає в тому, що культура тут не протиставляється природі. Природа і культура в українській філософії виступають частинами цілісного світу людини в гармонійному єднанні. Такий підхід дозволяє трактувати людину як мікрокосм у нерозривному зв'язку з універсумом (макрокосмом), що забезпечує її справжню цілісність.

Третій розділ «Соціальне буття людини як важлива проблема української філософії першої половини ХХ століття» має на меті аналіз соціального аспекту буття людини, визначення подібних рис з західноєвропейськими концепціями та з'ясування особливостей даного виміру буття в українській філософії людини.

У першому підрозділі «Основні аспекти проблеми соціального у філософії» підкреслюється, що саме у ХХ столітті соціальне починає розумітися як один з основних аспектів буття людини як у західноєвропейській, так і в українській філософії. Сама категорія «соціальність» визначається як певна онтологічна реальність, що з'єднує людей в одне ціле і одночасно визначає людину як унікальне суще серед інших сущих. Серед основних проблем соціального аспекту буття визначаються наступні: проблема сильної особистості і її життя в суспільстві, проблема співіснування шляхетної людини, що прагне до самореалізації, і масової людини, що є розчиненою в натовпі; проблема спілкування між людьми у суспільстві, прагнення подолання самотності; і, нарешті, проблема ідентифікації людиною себе як представника певної нації.

Аналіз цих проблем зроблено на основі праць як західноєвропейських мислителів досліджуваного періоду (К. Ясперс, Е. Фромм, Х. Ортега-і-Гассет, Е. Муньє, М. Бубер), так і українських (І. Франко, Д. Донцов, В. Липинський, В. Янів, М. Шлемкевич, А. Шептицький, Й. Сліпий, Г. Костельник).

У другому підрозділі «Цілісність буття української людини в контексті національної ідеї» з'ясовано, що саме національне буття виступає об'єктивною закономірністю суспільного розвитку в українській філософській думці першої половини ХХ століття. Аналіз категорії національного зроблено на основі праць українських теоретиків-націологів О. Бочковського і В. Старосольського. На їхню думку, основним чинником, який відіграє найважливішу роль в процесі формуванні нації, виступає національна свідомість, що і сприяє формуванню національної ідеї. Націю українські мислителі, слідом за французьким дослідником Е. Ренаном, трактують як «духовний принцип». Нація - це спільнота людей, згуртована волею і бажанням людей належати до неї, бути окремим суб'єктом історії з власним життям, волездатністю та власною долею. Національна ідея ж визначається як певна «духовна першооснова» буття людини. Українська національна ідея ґрунтується на глибокому усвідомленні приналежності кожного українця до національної спільноти, ідентифікації його з цією спільнотою, формуванні уявлень про типові риси української національної спільноти, її етнічної території, мови, уявлень про її історичні та духовні цінності.

Лише за умови наявності національної ідеї народ стає нацією. Саме тому в ході боротьби за власну національну державу в українській філософській і суспільно-політичній думці досліджуваного періоду основний акцент зроблено на тому, що лише в контексті національної ідеї українська людина може досягти усвідомлення цілісності власного буття. Проблема національного аспекту буття української людини найбільш повно висвітлена у творчості І. Франка, Д. Донцова, В. Липинського. У цьому контексті мислителі висувають власне бачення представника еліти, який може вивести націю на рівень побудови власної держави. У І. Франка - це пророк Мойсей, у Д. Донцова - «лучча людина» з сильною волею до влади, у В. Липинського - аристократ-хлібороб, але всіх їх об'єднує одна вагома риса - прагнення служити на благо свого народу. В цьому завданні полягає основне призначення шляхетної людини, спосіб її самореалізації, в цьому - справжній сенс її життя як сильної особистості.

Національні мотиви займають чільне місце поряд з акцентом на християнських загальнолюдських цінностях і в релігійній українській філософії (зокрема у творчості А. Шептицького, Й Сліпого, Г. Костельника). Церква ж (насамперед УГКЦ) в цей час бере на себе місію духовного провідника і об'єднуючого чинника української нації. Саме цей момент визначає особливість української філософської думки першої половини ХХ століття в порівнянні із західноєвропейською.

У четвертому розділі «Українські мислителі першої половини ХХ століття про духовність як вищий вимір буття людини» аналізується духовний аспект як найвищий і визначальний в структурі людського буття. Категорія духовності визначається як спосіб самотворення людини як особистості, форма її саморозвитку, динаміка її життя. Завдяки духовному людина набуває характеру особливого буття і констатуюється як процес самовизначення людини у світі. Онтологічна передумова особистісного начала людини полягає в її здатності розгорнути своє буття із себе самої, стати творцем самої себе.

Перший підрозділ «Сутність персоналістичного вчення про людину та її духовність» розкриває проблему духовного виміру буття людини крізь призму персоналістичного вчення, оскільки саме персоналізм в центр свого дослідження поставив людину як істоту духовну. Як окремий напрямок філософського знання, персоналізм з'являється у ХХ столітті і стає однією з парадигм філософії людини. Визначення персоналізму подається за Е. Муньє як спосіб людського буття у світі, що утверджує головною цінністю буття вільну особистість, яка творить і займає особливе становище у Всесвіті, а духовні цінності - вищим смислом земної цивілізації. Тобто персоналізм визначає людину як особливу онтологічну реальність - особистість, яку не можна звести до інших форм буття. І вирішальна роль у творенні особистості належить самій людині. Людина сама створює себе як особистість. Цей момент зближує такі два провідні напрями філософського знання першої половини ХХ століття як персоналізм і філософську антропологію, тому, досліджуючи концепцію буття людини, ми і звертаємось до їхніх основних положень.

У другому підрозділі «Проблема особистості в українській персоналістичній антропології» обґрунтовується власне персоналістично­антропологічний характер української філософської думки ще з часів Г. Сковороди, який, за словами О. Кульчицького, був «пре-персоналістом». Українські мислителі першої половини ХХ століття під впливом західноєвропейської думки продовжують розглядати людину як особистість, як унікальний мікрокосм, а сам персоналізм як філософію духовного буття особистості. Велику увагу духовному аспекту буття людини приділяють Д. Чижевський, І. Мірчук, В. Янів, А. Шептицький, Й. Сліпий, Г. Костельник, І. Огієнко. Однак найбільш повне і системне висвітлення даної проблеми знаходимо у філософії О. Кульчицького, у якого чітко обґрунтовується антропологічно-персоналістичний характер концепції буття людини у цей період.

Духовність же розуміється ними, з одного боку, як глибина внутрішнього світу людини, символом якої виступає серце, а з іншого, - як найвищий вимір буття, який є визначальним для людини як особистості, в якому вона творить саму себе, виходячи за межі буденності і наближаючись до вищого духовного Абсолюту. Категорію духовного в українській персоналістично-антропологічній думці можна визначити через наступну «формулу»: «духовне - це душевне + духове». Символом «душевності» в українській філософії виступає архетип серця, глибинне людської душі, а «духове» ми уявляємо собі як образ найвищої досконалості під час ідеалізації через вищий духовний Абсолют. І лише в єдності здатності до любові і милосердя та здатності в творчому пориві вийти за свої межі та наблизитись до вищого Абсолюту формується цілісна людина як повнота буття.

Саме духовний вимір буття людини дозволяє їй досягти відчуття цілісності і одночасно незавершеності, в їх діалектичній єдності, що передбачає постійний розвиток, самотворення. Без цього відчуття людина не може відчути повноцінності власного буття, осягнути справжній сенс свого життя як особистості.

У процесі дослідження теми дисертаційної роботи автор приходить до наступних висновків:

Дослідження концепції буття людини в українській філософії першої половини ХХ століття свідчить про те, що українська філософська думка в цей період розвивається в органічному зв'язку із західноєвропейською філософією, і має чітку антропологічно-персоналістичну спрямованість, оскільки в центр свого дослідження ставить людину як особливий модус буття, як цілісну особистість, як унікальний мікрокосм.

На основі феноменологічної редукції сучасна філософська антропологія виділяє наступні сфери у бутті людини: тілесність, свідомість, соціальність, світ культури, духовність. Усі ці виміри, сфери буття людини існують у нерозривній єдності. Саме цілісність виступає основною категорією при дослідженні концепції буття людини і свідчить про наявність антропологічних ідей в українській філософії першої половини ХХ століття.

Водночас українська антропологічна філософія досліджуваного періоду має свої особливості. В українській концепції чітко вималювалася своя специфіка розуміння сутності людського буття та його структура. Основними аспектами буття людини, які стояли в центрі уваги українських дослідників, були: культурний, душевний, соціальний і духовний. Тому в даній роботі виявлено і проаналізовано найбільш істотні категорії досліджуваної проблеми, які мали місце в українській філософській думці першої половини ХХ століття, а саме: буття людини, цілісність, соціальність і духовність.

Так основний акцент в українській антропологічній думці робиться на прагненні людини до цілісності, поєднанні в структурі буття окремих аспектів, які не протиставляються, а доповнюють один одного. Розглядаючи сутність людини як такої, представники західноєвропейської філософської антропології основний акцент робили на протиставленні людини й світу природи. В українській філософії культура і природа виступають гармонійним поєднанням частин цілісного світу людини.

Одночасно людина є продуктом культури, яка виступає основою буття людини. Для української філософської думки, яка розвивається в руслі західноєвропейської і одночасно виступає органічним продовженням попередньої філософської традиції, характерним є трактування людини як представника власної культури. Саме національна культура виступає онтологічним підґрунтям існування людини, її глибоким корінням. Це виявляється в ментальності української людини, в особливостях її психіки або «душі», дослідження якої дозволяє осягнути глибини феноменального світу української культури, специфіку світовідчуття та світосприйняття української людини, її духовного становлення. Особливістю української культури виступає її межове розташування між Заходом і Сходом, що і зумовило специфіку концепції буття людини в українській філософії, своєрідну поліфонію західної і східної культур.

При всьому розмаїтті підходів до тлумачення буття людини, його соціальний аспект в українській філософії першої половини ХХ століття розглядався як один з найбільш вагомих. Та оскільки ХХ століття у Європі у соціальному аспекті характеризується як національний ренесанс, в центрі уваги дослідників як західноєвропейських, так і українських постає такий феномен, як нація, а соціальний аспект буття розглядається, в першу чергу, як національний. Лише в контексті реалізації національної ідеї буття української людини ХХ століття набуває глибокого сенсу.

Найвищим виміром буття виступає духовність, яка й забезпечує відчуття цілісності. Причому духовність немовби пронизує наскрізно всі інші аспекти буття людини. Це свідчить про персоналістичну забарвленість української філософсько-антропологічної думки першої половини ХХ століття, найбільш яскравим репрезантом якої виступає О. Кульчицький.

Основні положення дисертації відображено в наступних публікаціях автора

1. «Загубленість української людини ХХ століття в інтерпретації М. Шлемкевича» («Наукові записки» Тернопільського педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Філософія, №5 за 2000 р.);

2. «До проблеми андрогінності української людини» («Практична філософія» Науковий журнал при Інституті філософії Г. Сковороди НАН України №2 за 2002 р.);

3. «Буття української людини ХХ століття крізь призму соціального» («Наукові записки» Тернопільського педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Філософія, №9 за 2002 р.);

4. «Сутність людини в українській філософській антропології першої половини ХХ століття» («Вісник Львівського університету». Серія: Філософські науки, №4 за 2003 р.);

5. «Проблема людини у філософії митрополита Іларіона (І. Огієнка)» («Історія релігій в Україні» Праці Х Міжнародної наукової конференції, Львів, 16-19 травня 2000 р.);

6. «Трансцендентне як вищий вимір буття людини» («Історія релігій в Україні» Праці ХІІ Міжнародної наукової конференції, Львів, 20-24 травня 2002 р.).

Размещено на Allbest.ru