Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

УДК 14:141.7:37.014.5

ОСВІТНЯ ПОЛІТИКА В ТРАНСФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 09.00.03 -

соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Гальпєріна Вікторія Олегівна

КИЇВ - 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України освітній суспільний інституція

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, академік АПН України, Заслужений діяч науки і техніки України Андрущенко Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, ректор, м. Київ

Офіційні опоненти:доктор філософських наук, професор Бех Володимир Павлович, Інститут соціальної роботи і управління Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, проректор-директор;

кандидат філософських наук, доцент Кушерець Василь Іванович, Товариство “Знання” України, Голова правління

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти Національної академії наук України, кафедра філософії, м. Київ

Захист відбудеться „27” листопада 2003 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.456.01 Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України за адресою: 01014. м. Київ, вул. Бастіонна, 9 (зал засідання вченої ради, 9-й поверх).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти АПН України за адресою: 01014. м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий „25” жовтня 2003 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцентЛ.С.Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Умови існування людства на початку ХХІ століття обумовлюють необхідність переходу до нової стратегії розвитку суспільства на основі знань, інформації, високоефективних технологій. Формування сучасної системи освіти, що відповідає цим цілям, - один із найважливіших пріоритетів для всіх країн і народів світу. Сьогодні освіта як ніколи перебуває у центрі особистісного та суспільного розвитку.

Суспільство і освіта - єдина, взаємопов'язана система. Модернізація освіти - соціально детермінований, керований процес. Його зміст та спрямованість визначається через існуючі в суспільстві політичні механізми взаємодії різноманітних інтересів (класових, корпоративних, професійних тощо), характер їх прояву в освітній політиці, в діяльності її основних суб'єктів, перш за все держави.

В пострадянських суспільствах, в тому числі і в Україні, освітня політика, з одного боку, поступово, долаючи спадщину минулого, набуває сучасної конфігурації (рух до відкритості, плюралізму, співпраці, пошуку консенсусу між її агентами тощо), з іншого, стає, в результаті, досить дієвим соціальним інструментом мобілізації наявних ресурсів, досягнення поставлених цілей у реформуванні освіти, її інтеграції у європейський та світовий освітній простір.

Політичний вимір освіти - відносно нова проблема для вітчизняного суспільствознавства. Лише в останні роки вона набула певного розголосу та стала привертати більше уваги з боку дослідників. Налагоджується співпраця із зарубіжними вченими, експертами та аналітиками.

Нажаль, ці процеси, в порівнянні із розвинутими країнами, нашими західними сусідами - кандидатами до вступу в Європейський Союз - тільки розгортаються. В Україні поки що не склався відповідний напрям в суспільствознавстві, метою якого є дослідження соціально-філософських засад освітньої політики, не напрацьовано конче необхідного наукового потенціалу для аналізу державної освітньої політики, механізмів її розробки та впровадження. Все ще не створена відповідна інфраструктура, дослідження носять спорадичний характер, відчувається дефіцит наукової та навчально-методичної літератури, контингент аналітиків освітньої політики в її сучасному розумінні обмежується головним чином представниками Академії державного управління при Президентові України. Недостатніми слід вважати і масштаби співпраці із зарубіжними вченими, які є піонерами в розробці сучасної методології та методики аналізу освітньої політики.

Науково-аналітичне забезпечення освітньої політики в Україні, перш за все державної, - актуальне, загальнонаціональної ваги, питання. Від його вирішення залежить якість розробки політики, рівень управління складними, суперечливими освітніми процесами, швидкість інтеграції у світовий освітній простір.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Література за тематикою, зважаючи на її міждисциплінарний формат, є надзвичайно чисельною і різноманітною, охоплює широке коло освітніх та філософсько-політичних проблем. Загальноцивілізаційний вимір освіти як суспільного явища досліджують представники соціальної філософії, соціології освіти, педагогіки, філософії освіти тощо. Серед вітчизняних вчених слід назвати, насамперед, праці В.Андрущенка, Л.Губерського, В. Журавського, І.Зязюна, В.Кременя, С.Кримського, В.Лутая, М.Поповича, В.Ярошовця та інших. Зазначені проблеми активно досліджують російські вчені, науковці, що репрезентують різні країни світу. Це А.Адамский, А.Бердашкевич, М.Генсон, Г.Гершунский, В.Ледньов та інші.

Здобутки українських та зарубіжних вчених, які досліджують питання управління системою освіти, було узагальнено та систематизовано в грунтовній праці В.Лугового. У ній всебічно розглянуто стан освітньої галузі України, розкрито принципи національної освітньої політики, основні напрями реформування освіти в 90-х роках. Але з моменту виходу роботи в світ сфера освітньої політики зазнала значних змін, які потребують оцінки та аналізу.

Плідне дослідження освітньої політики неможливе поза контекстом розвитку загальної теорії і практики державного управління та державної політики. Ці проблеми розробляють А.Аверьянов, В.Бабкін, В.Бех, В.Бакуменко, В.Бебик, А.Білоус, С.Майборода, І.Надольний, Н.Нижник, С.Пирожков, В.Ребкало, Ю.Шемшученко, Г.Щокін та інші.

Методологічні проблеми змісту політичних трансформацій на пострадянському просторі розглядаються в працях В.Андрущенка, М.Михальченка, В.Танчера, В.Пазенка, Ю.Римаренка, З.Самчука та інших вчених. Проблемам української політики, у її інституціональному та функціональному вимірах, присвятили свої дослідження О.Бабкіна, В.Бебик, І.Варзарь, Д.Видрін, М.Головатий, В.Кремень, І.Курас, М.Михальченко, А.Пойченко, Ф.Рудич, В.Ребкало, С.Рябов, В.Шаповал, А.Толстоухов та багато інших.

В Україні вийшло чимало праць з аналізу державної політики. Серед них, насамперед, слід назвати роботи відомих у цій галузі зарубіжних спеціалістів П.Брауна, Е.Вайнінга, Д.Веймера, Л.Палла, Д.Стоун, Г.Саймона та інших. Їх вихід у світ значною мірою сприяє інституціональному становленню аналізу державної політики як наукової дисципліни. Серед українських вчених, що також мають безпосереднє відношення до цієї справи, слід назвати перш за все Т.Брус, В.Романова, О.Рудіка, О.Кілієвича, Б.Кравченка, О.Кучеренка, В.Ребкала, В.Валевського, В.Тертичку та інших.

Аналіз існуючої літератури дозволяє зробити наступні висновки:

по-перше, у соціально-філософській, політологічній та соціологічній літературі закладено основи загальнометодологічних засад дослідження освітньої політики;

по-друге, у вітчизняному суспільствознавстві в попередньому десятиріччі визначились нові напрями дослідження політичних вимірів освітньої системи, відбувається процес активної інтеграції різних наук, все рельєфніше визначається окремий напрям та наукова дисципліна - аналіз освітньої політики;

по-третє, неухильно зростає державний та громадський запит на зазначену дисципліну, її інструментальну та практичну цінність у визначенні цілей освітньої політики, стратегічному плануванні.

Виявлений рівень розробленості проблеми, її наукова та соціальна значущість надають підстави авторові визначити головну мету і завдання дослідження.

Об'єктом дослідження є освіта у її соціально-змістовному та діяльнісному вимірах (як цінність, як система, як процес, як результат).

Предметом дослідження є освітня політика, її теоретико-методологічні підвалини, принципи, закономірності розвитку, категоріально-політичний апарат.

Метою дослідження є соціально-філософський аналіз освітньої політики в трансформаційному суспільстві.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

визначення концептуальних, методологічних засад міждисциплінарного дослідження пострадянських політичних трансформацій;

розкриття сутності та особливостей соціально-політичного контексту (інституцій, процесів, характеру владних стосунків тощо) формування освітньої політики;

аналіз суспільного механізму взаємодії освіти і політики, визначення його параметрів, основних інституцій та динаміки;

розробка методологічних засад визначення поняття “освітня політика”, її інтерпретації в контексті різних наук - соціальної філософії, політології, аналізу державної політики;

визначення наукового статусу аналізу освітньої політики, його співвідношення з іншими дисциплінами, перш за все політологією;

обгрунтування соціальної та практичної значущості досліджень проблем освітньої політики, її аналізу як інструменту вирішення нагальних суспільних проблем в сфері освіти.

Теоретичну та методологічну, емпіричну основу дисертації становлять основні принципи соціальної філософії, історико-порівняльні моделі суспільного розвитку, розроблені представниками філософської, політичної та історичної наук, а також соціально-філософські концепції освіти.

Пізнавальною основою роботи є методологія соціально-філософського дослідження, системний, структурно-функціональний, порівняльний методи аналізу суспільно-політичних явищ, інститутів та процесів, їх міждисциплінарний синтез. Емпіричну основу складають узагальнюючі праці вітчизняних та зарубіжних філософів, соціологів освіти, статистичні матеріали, спеціальні та громадсько-політичні періодичні видання.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше у вітчизняному суспільствознавстві сформульовано узагальнюючу, побудовану на міждисциплінарному дослідженні, концепцію освітньої політики.

В дисертації сформульовано низку положень, що конкретизують наукову новизну дослідження і виносяться на захист:

визначено методологічні засади міждисциплінарного дослідження політичного виміру освітніх трансформацій в пострадянському суспільстві. Їх основу складають соціоісторичний та соціокультурний підходи, в системному, конструктивному поєднанні, що дозволяє досліджувати освітню політику в її особистісному, суспільному та культурному вимірах, у відповідному соціальному просторі та історичному часі, надає можливість застосовувати способи, процедури та методи соціальної філософії, соціології, політології та інших наук;

розкрито дію суспільного механізму трансформації соціальних інтересів в освітню політику. Вона є уособленням та кінцевим результатом взаємодії існуючих соціальних сил, політичних інститутів, індивідів та інтелектуальних ресурсів як між собою, так і з оточуючим середовищем - економічною, соціальною, правовою системами, існуючою політичною культурою, її різними сегментами;

визначено евристичний потенціал понять “освітня політика”, “державна освітня політика” з метою його ефективнішого використання в процесі розробки стратегії і тактики трансформації гуманітарної сфери українського суспільства, уточнення цілей державної та позадержавної освітніх систем, визначення чітких перспектив інтеграції України у загальноєвропейський освітній простір;

обґрунтовано критерії типологізації освітньої політики, що передбачають урахування перш за все таких параметрів: характер соціальної та політичної систем, сутність політичного режиму, способи та шляхи рекрутування влади, правлячої еліти, прийняття та виконання політичних рішень, домінуюча політична культура, історичні традиції тощо;

запропоновано шляхи впровадження в практичну діяльність органів управління і освітніх закладів сучасної методології аналізу політики (Policy Analysis) з метою розробки варіантів політики розвитку освіти на національному, регіональному та місцевому рівнях, перш за все з точки зору реалізації принципу рівного доступу різних верств населення до якісної освіти.

Теоретична і практична цінність роботи полягає в тому, що вона фактично започатковує становлення окремого напряму, в основі якого лежить міждисциплінарний підхід, у дослідженні складного та багатогранного суспільно-політичного феномену - освітньої політики. Матеріали дослідження можуть стати основою відповідного спецкурсу у профільних навчальних закладах, враховані при створенні програм, методик, підручників, посібників. Завдяки спрямованості на вирішення практичних проблем, робота може стати в нагоді для розробників конкретних освітніх проектів та їх виконавців.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження викладені у публікаціях дисертанта, у виступах та доповідях на Всеукраїнський науково-методичній конференції “Сучасний стан вищої освіти в Україні: проблеми і перспективи” (Київ, 2000), науковому семінарі “Гуманітарна освіта України на межі століть” (Дрогобич, 2000), ІІ Методологічному семінарі “Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи” (Київ, 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Психолого-педагогічні проблеми удосконалення підготовки фахівців сфери туризму в умовах безперервної освіти” (Київ, 2001), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Освіта і доля нації” (Харків, 2002), Науково-практичній конференції “Вища освіта України: можливості синергетичного наближення” (Київ, 2002), Всеукраїнській науково-методичній конференції “Проблеми безперервної освіти в сучасних умовах соціально-економічного розвитку України” (Івано-Франківськ, 2002), Міжнародній науково-практичній конференції “Філософія та історія філософії” (Київ, 2003); у 8 статтях та тезах, підготовлених та опублікованих автором, в тому числі в 3 статтях у фахових наукових виданнях.

Практична апробація результатів дослідження знайшла своє відображення у роботі міжнародного проекту Програми Розвитку ООН “Інновація та оновлення освіти задля покращення добробуту та зниження рівня бідності”, який реалізується спільно Міністерством освіти і науки України, ПРООН, Міжнародним фондом “Відродження” та Інститутом освітньої політики (Угорщина). Дисертант брала активну участь у роботі проекту, плідно співпрацювала з групою експертів з аналізу освітньої політики із США, Угорщини, Польщі, Словенії, презентувала результати дослідження на робочих семінарах та конференціях.

Структура дослідження. Поставлені завдання дослідження визначають його логіку й структуру. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел, що включає 197 найменувань. Повний обсяг дисертації становить 170 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, здійснено огляд стану і напрямків її розробки, визначено мету, завдання, методи, об'єкт і предмет дослідження, обгрунтовуються положення, що визначають наукову новизну роботи, практичну цінність отриманих результатів, визначається структура та обсяг дисертації.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження освітньої політики”, що складається із 3-х підрозділів, обгрунтовуються теоретичні та методологічні основи розв'язання досліджуваної проблеми. Перш за все, аналізуються соціально-філософські концепції сучасного суспільства, критерії, зміст та напрями його розвитку. Цим питанням присвячено перший підрозділ “Концептуальні моделі суспільного розвитку”.

В роботі розглядаються основні підходи до інтерпретації сучасного стану українського суспільства, його основних сфер, в тому числі і освітньої. Головна увага приділяється аналізові понять - “перехід”, “перехідне суспільство” та “трансформація”, “трансформаційне суспільство”. В роботі констатується, що для переважної більшості праць зарубіжних вчених, переважно американських та західноєвропейських, характерним є ототожнення понять “перехід” і “трансформація”, коли мова йде про освіту, освітню політику в Україні.

В дисертації ставиться під сумнів правомірність такого ототожнення. Зокрема, звертається увага на певну телеологічність теорій “переходу”, їх нормативну спрямованість на одну модель розвитку - західну. Автор віддає перевагу поняттю “трансформація”. Спираючись на існуючі продуктивні гіпотези та ідеї, творчо розвиваючи їх, дисертант отримав можливість, по-перше, визначити зміст та основні параметри трансформаційних процесів в українському суспільстві, його основних сферах; по-друге, ідентифікувати критерії типологізації суспільств, що трансформуються; по-третє, окреслити об'єкт дослідження, його просторові та часові рамки. Зрозуміло, що зусилля в цьому напрямку не можуть мати своїм результатом щось довершене та остаточне, однак, на наш погляд, вони окреслюють певний дороговказ для аналізу складних соціальних явищ та процесів.

В інтерпретації трансформаційних процесів в політико-освітній сфері дисертант намагається конструктивно поєднувати соціоісторичний та соціокультурний підходи. Його сутність полягає в органічній єдності особистості, суспільства та культури. Особистість - це суб'єкт взаємодії, суспільство - сукупність взаємодіючих суб'єктів, культура - сукупність значень, цінностей та норм, якими володіють взаємодіючі суб'єкти.

Соціокультурна трансформація - це комплексне, системне, переважно еволюційне перетворення суспільства як соціокультурної системи. Трансформаційний процес охоплює усі основні сфери суспільства. В дисертації наголошується, що результати трансформацій залежать як від реформ “згори”, так і дій масових соціальних груп “за” чи “проти” них. Значущим фактором є як послідовна освітня політика держави, так і позиція громадянського суспільства, його налаштованість на зміни.

Значна увага в роботі приділяється аналізу результатів політичної трансформації в Україні, характеристиці середовища, в якому формується та здійснюється освітня політика. Автор приходить до висновку, що українське суспільство - це олігархічно керований соціум із відповідним типом рекрутування влади. Найсуттєвішими характеристиками пострадянської дійсності є майже тотальна “тінізація” політичного простору (як відображення відповідних процесів в економіці), корупція, існування “неформальних політичних мереж”, нерозвиненість демократичних інтенцій громадянського суспільства тощо.

В дисертації розглянуто причини низької ефективності політико-управлінських інституцій українського суспільства, дефіциту в арсеналі вітчизняної бюрократії ефективних технологій та методик управління. Одна із них - низький креативний потенціал політичної еліти. Автор приходить до висновку, що пострадянський політичний простір, існуючі політичні інститути, домінуючі традиції та правила значною мірою не забезпечують умов для здійснення такої освітньої політики, що повною мірою задовольняла б потреби людини в координатах інформаційного суспільства.

У другому підрозділі першого розділу “Освітня політика як соціально-політичний феномен” з'ясовується сутнісний зміст понять “освіта” та “політика”. Автор, констатуючи наявність різноманітних підходів серед представників окремих наукових дисциплін, наголошує на важливості соціально-філософського осмислення освітнього процесу. Розкриваючи універсальний характер освіти, дисертант аналізує її зміст та основні якості як суспільного феномену. Особлива увага приділяється обгрунтуванню системного характеру освіти, її взаємодії з іншими системами суспільного організму - перш за все політичною. Автор обґрунтовує тезу про те, що характер взаємовідносин між політикою і освітою, як функціональними підсистемами суспільства, визначається, в кінцевому рахунку, усіма тими явищами, що уособлюються із поняттями “соціальні інтереси” та “влада”.

В дисертації аналізуються існуючі визначення поняття “освітня політика”, звертається увага на притаманні їм недоліки. Автор, спираючись на здобутки своїх попередників, здійснив спробу обгрунтувати основи коректного використання значень терміну “політика” (як форма - polity, як вияв волі, як діяльність - politics, як зміст - policy) в процесі аналізу освітньої політики. В роботі вона визначається, перш за все, як поле взаємовідносин різних соціальних груп, індивідів з приводу використання владних інституцій задля реалізації своїх інтересів і потреб в одній із найважливіших сфер суспільного буття - освіті.

Дисертант підкреслює, що типологізація освітньої політики в соціально-філософському, політологічному аспектах передбачає, перш за все, врахування характеру суспільної, політичної системи, політичного режиму, домінуючих в тому чи іншому соціумі, способів та шляхів рекрутування влади, правлячої еліти, прийняття та виконання політичних рішень, домінуючої політичної культури тощо.

Сфера української освітньої політики має такі характерні ознаки:

обмежені ресурси, їх переважно нераціональне використання, хронічний дефіцит бюджетного фінансування;

відсутність пріоритетного статусу в суспільстві;

повне домінування одного політичного актора - держави, низький рівень активності інших учасників освітньої політики;

існування “тіньового сектору” (в оплаті праці, фінансуванні галузі), неформальних політичних мереж.

В третьому підрозділі першого розділу “Аналіз освітньої політики” предметом дослідження є діяльність конкретних акторів освітньої політики (education policy). Це, перш за все, держава, громадянське суспільство (його складові), неурядові організації, дослідницькі центри тощо. Відповідно, освітня політика розглядається як процес, що має такі характерні складові: визначення цілей та намірів, прийняття рішень та програми дій, впровадження їх у життя, аналіз результатів цих дій.

Вивчення цих явищ в дисертації здійснюється під кутом зору дисципліни, що набуває статусу окремого напряму у вітчизняному суспільствознавстві - “Аналізу політики” (Policy Analysis). Зазначається, що в Україні триває активний процес створення відсутньої досі ланки у процесі вироблення освітньої політики - а саме її аналізу. Автор розглядає здобутки та недоліки у цій сфері, виходячи із власного досвіду роботи в проекті Програми розвитку ООН “Інновація та оновлення освіти для покращення добробуту та зниження рівня бідності”, метою якого є сприяння Урядові України у формуванні та реалізації національної освітньої політики.

В дисертації наголошується, що дослідження феномену освітньої політики передбачає реалізацію двох взаємопов'язаних підходів. Перший, в рамках соціальної філософії, соціології, політології дозволяє з'ясувати соціально-політичну природу феномену - як результат взаємодії різних соціальних сил, інститутів та індивідуумів між собою та оточуючим середовищем. Другий підхід, що пов'язаний із аналізом політики, є досить вагомим інструментом вивчення практичних аспектів освітньої політики, процесу її вироблення та реалізації. У кожного із підходів є як свої переваги, так і певні обмеженості. Автор намагався максимально реалізувати притаманний їм евристичний потенціал шляхом їх синтезу в контексті узагальнюючих теоретичних положень соціальної філософії та філософії політики.

У другому розділі “Державна освітня політика: фактори формування та особливості функціонування” розглядається діяльність головного політичного актора пострадянського українського суспільства - держави. Перш за все, автор визначає зміст поняття “державна освітня політика”, чому присвячується перший підрозділ другого розділу “Визначення поняття “державна освітня політика”. Вивчаючи існуючі визначення державної політики, спираючись на творчі здобутки своїх попередників, автор, виходячи із проведеного аналізу пострадянських трансформаційних процесів, визначає державну освітню політику як цілеспрямований, відносно стабільний процес, офіційний курс уряду, скерований на забезпечення функціонування системи освіти.

Розглядаючи зміст серйозних трансформацій, що зазнала пострадянська державна освітня політика за роки незалежності України, дисертант робить наступний висновок: існуючий рівень державної освітньої політики, з одного боку, значною мірою не виправдав сподівань ініціаторів започаткованих на початку 90-х років реформ, з іншого, як результат, існуючий механізм політичного керування та управління освітою в багатьох своїх компонентах не відповідає вимогам сучасного суспільного розвитку.

В українському суспільстві існує досить значне розходження між державним та суспільним інтересом в сфері освіти. Разом із тим, з боку громадянського суспільства, що перебуває в зародковому стані, не спостерігається серйозних імпульсів кардинально змінити ситуацію. Цілком вірогідною виглядає гіпотеза, що існуючий стан речей у системі освіти, з одного боку, є уособленням дії об'єктивних факторів (економічних, соціальних, політичних тощо), з іншого, державна освітня політика у своєму сучасному вигляді корелюється із очікуваннями та інтересами переважної більшості населення країни. Пострадянське суспільство визначає свої умови та фактори здійснення державної освітньої політики.

В дисертації докладно розглянуто законодавчу базу державної освітньої політики, принципи функціонування політико-управлінських інституцій (законодавчих та виконавчих органів, президентської адміністрації, органів місцевого самоврядування тощо). Автор обгрунтував головні особливості моделі політичного керівництва та управління освітою в пострадянському суспільстві.

В другому підрозділі другого розділу “Моделі державної освітньої політики в трансформаційному суспільстві” розглядаються концептуальні підходи до аналізу державно-політичного процесу. Один із найважливіших - це створення теоретичних моделей державної освітньої політики. Автор аналізує найбільш широко використовувані в суспільних науках -суспільного вибору, плюралістичну, інституціональну, еліти, системну моделі.

Розглядаючи теорію суспільного вибору, дисертант основну увагу приділяє аналізові механізму матеріалізації інтересів індивідів та соціальних груп щодо розподілу освітніх послуг. Наголошується на причинах недосконалості цього механізму, його невідповідності суспільним потребам. В українському суспільстві в рамках здійснення суспільного вибору олігархічні провладні угрупування, використовуючи існуючі демократичні процедури, нав'язують свою волю суспільству. В результаті - ігнорування нагальних потреб освіти, її значення для долі країни.

В дисертації обгрунтовується практична доцільність використання для вивчення механізму дії вироблення та реалізації освітньої політики моделі групової політики. В рамках інституціональної моделі в дисертації досліджуються повноваження та функції державних інституцій, їх здатність до самооновлення та саморегулювання. Автор підкреслює, що об'єктом аналізу мають виступати не тільки політико-управлінські структури, але й навчальні заклади, які є органічним елементом процесу освітньої політики.

В роботі підкреслюється значущість системного підходу до вивчення державної освітньої політики. Застосування системної моделі дозволяє дослідити весь спектр проблем, пов'язаних із взаємодією освіти, політики із іншими суспільними сферами - перш за все економічною і соціальною.

Автор аналізує особливості процесу державної політики, його складових. В роботі він розглядається як певний політичний цикл, що складається із відповідних стадій - від розробки до імплементації політичних та управлінських рішень, оцінки результатів та наслідків. Особлива увага звертається на існуючі складності вивчення процесу державної освітньої політики, зокрема, з огляду на його багато в чому ірраціональний характер.

Третій підрозділ другого розділу “Цілі і завдання державної освітньої політики” присвячено аналізові власне змістової складової феномену. Автор, характеризуючи дію глобалізаційних процесів в сучасному світі, акцентує увагу на дії загальних тенденцій в розвитку освітньої сфери кожної країни. Звертається увага на задекларовану в ряді офіційних документів узгодженість цілей та завдань державної освітньої політики України та передових країн світу, зокрема, європейських. “Національна доктрина розвитку освіти”, затверджена Указом Президента 17 квітня 2002 року, є документом, що визначає стратегію і напрями розвитку освітньої політики в Україні у першій чверті ХХІ століття. В дисертації розглядаються причини існуючих протиріч між задекларованими пріоритетами та реальним станом освіти в суспільстві, найближчими перспективами у її розвитку.

Особлива увага приділяється розгляду питань реформування системи політичного керування та управління системою освіти. Для України важливою політичною проблемою є визначення параметрів її децентралізації. Мова йде про своєрідні кордони ефективності, в межах яких різні керівні та управлінські ланки здатні ефективно здійснювати свої функції, а повноваження, передані їм центральною владою, будуть легітимними. Дисертант доводить, що усі ініціативи із реформування керування та управління освітою будуть залишатися на рівні розмов, якщо в Україні не буде здійснено загальнонаціональну адміністративну реформу.

Однією із найважливіших цілей державної освітньої політики є забезпечення рівного доступу до якісної освіти. В дисертації докладно аналізується практика реалізації принципу справедливості в сфері освіти пострадянського суспільства. Звертається особлива увага на його співвідповідності із іншими суспільними принципами - такими як рівність, ефективність, безпека, свобода.

Автор доводить, що не існує універсальної теоретичної формули та моделі рівного доступу до якісної освіти. Реалізація цього суспільного принципу завжди має конкретно-історичний та соціально-культурний вимір. В Україні вирішення проблем рівного доступу до якісної освіти обтяжене як негативною спадщиною минулого, так і суперечливою практикою сучасних трансформацій.

В підрозділі розглядаються причини суттєвих змін у розумінні самої суті поняття “якість освіти”. Сьогодні це поняття набуло нового змісту, який визначається вимогами сучасного швидкозмінюваного інформаційного суспільства.

У Висновках формулюються підсумки вирішення наукових задач дисертаційної роботи, пропонуються рекомендації методологічного, теоретичного та практичного змісту.

В роботі розроблено методологічні засади міждисциплінарного дослідження закономірностей формування та реалізації освітньої політики в трансформаційному суспільстві, виявлення її внутрішніх зв'язків та зовнішніх детермінацій. Опрацьовано відповідні методи та методики, обґрунтовано ключові поняття дослідження.

В результаті аналізу існуючих підходів до вивчення політичного виміру освіти, з'ясування динаміки еволюції трансформаційного, посткомуністичного суспільства уточнено зміст поняття „освітня політика”, сформульовано авторське визначення зазначеного суспільного феномену. Вона передбачає подолання певної однобічності в існуючих інтерпретаціях освітньої політики і включає в себе характеристику її соціальних та інституціонально-функціональних ознак в органічній єдності.

В процесі дослідження автор дійшов висновку, що подальші зусилля вчених, що репрезентують різні сфери гуманітарних знань, мають концентруватись у таких основних напрямках, тісно взаємопов'язаних між собою. Перший - за лінією політико-філософського аналізу освітньої політики в трансформаційному суспільстві, розробки її теоретичних, евристичних моделей. Другий - всебічне сприяння з боку науковців в процесі оволодіння управлінцями, освітянським загалом інтелектуальним інструментарієм аналізу освітньої політики (Education Policy Analysis). Необхідною запорукою плідної взаємодії теорії і практики освітньої політики є постійний теоретично-узагальнюючий моніторинг цієї взаємодії соціально-філософською думкою.

В дисертації запропоновано низку рекомендацій, які стосуються головним чином розв'язання надзвичайно актуальної проблеми, а саме - якнайшвидшого та дієвого впровадження в практику діяльності органів управління та освітніх закладів аналізу освітньої політики (Education Policy Analysis).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Гальпєріна В.О.Деякі питання дослідження державної освітньої політики // Вища освіта України: Теоретичний та науково-методичний часопис. - Київ, 2002. - №4(6). - С. 70-75.

Гальпєріна В.О. Дослідження та аналіз освітньої політики у вітчизняному суспільствознавстві: здобутки, проблеми та перспективи // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя, 2003. - Вип.31. - С.95-107.

Гальпєріна В.О. Рівний доступ до якісної освіти - пріоритетне завдання державної освітньої політики // Вища освіта України: Теоретичний та науково-методичний часопис. - Київ, 2003. - №4 (додаток). - С. 72-77.

Гальпєріна В.О. До нової рівноваги у розподілі управлінських повноважень: Україна і Польща // Вестник Херсонского государственного технического университета. - Херсон, 2001. - №2(11). - С.151-152.

Гальпєріна В.О. Проблема вдосконалення професійної підготовки фахівців у галузі освіти // Гуманітарна освіта України на межі століть: Зб. наук. праць. - Вип. 4. - Дрогобич: Відродження, 2001. - С.85-91.

Гальпєріна В.О., Василюк А.В. Роль недержавних вищих закладів у розвитку економічної освіти: Польща і Україна // Теорії мікро-макроекономіки: Зб. наук. праць. - Вип. 9. - К.: Академія муніципального управління, 2001. - С. 136-142.

Університетська освіта України ХХІ століття: проблеми, перспективи та тенденції розвитку // Вища освіта України: Теоретичний та науково-методичний часопис. - Київ, 2001. - №2. - С. 121-122.

Деякі питання аналізу освітньої політики // Управління активними системами в бізнесі, освіті, техніці: Тези міжнародної наукової конференції. - Черкаси, 2003. - С. 26-27.

АНОТАЦІЯ

Гальпєріна В.О. Освітня політика в трансформаційному суспільстві: соціально-філософський аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України. Київ, 2003.

Роботу присвячено розробці соціально-філософських концептуальних засад міждисциплінарного дослідження освітньої політики в трансформаційному суспільстві. Автор доводить, що вирішення цього завдання можливе за умови послідовної реалізації соціоісторичного та соціокультурного підходів у дослідженні освітньої політики у її особистісному, суспільному та культурному вимірах, у відповідному соціальному просторі та історичному часі.

В дисертації розкрито особливості дії суспільного механізму трансформації соціальних інтересів в освітню політику. Автор наголошує, що вона є уособленням та кінцевим результатом взаємодії існуючих соціальних сил, політичних інститутів, індивідів як між собою, так і з оточуючим середовищем - економічною, соціальною, правовою системами, політичною культурою, її різноманітними сегментами.

В роботі обґрунтовується авторське визначення освітньої політики, яка розглядається як поле взаємодії різних соціальних груп, індивідів з приводу використання владних інституцій задля реалізації своїх інтересів і потреб в одній із найважливіших сфер суспільного буття - освіті.

Обґрунтовано критерії типологізації освітньої політики, приділено значну увагу висвітленню діяльності її конкретних акторів, насамперед держави. Ця діяльність розглядається під кутом зору нової для вітчизняного суспільствознавства дисципліни - аналізу політики (Policy Analysis).

В роботі значна увага приділяється проблемі створення моделей освітньої політики як необхідної теоретичної основи реформування існуючої системи політичного керівництва та управління системою освіти в Україні.

В дисертації сформульовано висновки, що стосуються визначення шляхів подальших досліджень освітньої політики в трансформаційних суспільствах, обґрунтовано деякі практичні рекомендації.

Ключові слова: освіта, політика, громадянське суспільство, держава, трансформація, освітня політика, державна освітня політика, аналіз політики, аналіз освітньої політики.

АННОТАЦИЯ

Гальперина В.О. Образовательная политика в трансформационном обществе: социально-философский анализ. - Рукопись.

Диссертация посвящена разработке социально-философских концептуальных основ междисциплинарного исследования образовательной политики в трансформационном обществе. Автор показывает, что решение этой задачи возможно при условии последовательной реализации социоисторического и социокультурного подходов в исследовании образовательной политики в ее личностном, общественном и культурном измерениях, в соответствующем социальном пространстве и историческом времени. В свою очередь, это предоставляет возможность применять способы, процедуры и методы социальной философии, социологии, политологии и других наук.

В работе раскрываются особенности действия общественного механизма трансформации социальных интересов в образовательную политику. Автор подчеркивает, что она является воплощением и конечным результатом взаимодействия существующих социальных сил, политических институтов, индивидов, как между собой, так и окружающей средой - экономической, социальной, правовой системами, существующей политической культурой, ее различными сегментами.

В диссертации дается определение образовательной политики, которая рассматривается как поле взаимоотношений различных социальных групп, индивидов по поводу использования властных институтов с целью реализации своих интересов и потребностей в одной из наиболее важных сфер общественной жизни - образовании.

Рассматривая критерии типологии образовательной политики в социально-философском, политологическом аспектах, автор подчеркивает, что, прежде всего, необходимо учитывать характер общественной, политической системы, политического режима, доминирующих в том или ином социуме, способов и путей рекрутирования власти, правящей элиты, принятия и реализации политических решений, доминирующей культуры.

В работе особое внимание уделяется изучению деятельности конкретных актеров образовательной политики, прежде всего государства. Рассматривая ее под углом зрения новой для отечественного обществознания дисциплины - анализа политики (Policy Analysis), автор выделяет такие характерные составляющие образовательной политики: определение целей и намерений, принятие решений и программы действий, их реализация, анализ результатов этих действий.

В диссертации подробно анализируются существующие определения государственной образовательной политики. Опираясь на творческий потенциал своих предшественников, автор определяет ее как целеориентированный, относительно стабильный процесс, официальный курс правительства, направленный на обеспечение функционирования системы образования.

Диссертант уделяет особое внимание проблеме создания теоретических моделей образовательной политики. С этой целью в работе анализируются плюралистическая, институциональная, системная модели, а также общественного выбора и элиты.

В работе рассматриваются вопросы реформирования системы политического руководства и управления системой образования в Украине. Для нее характерным является попытка преобразования сверхцентрализованной системы образовательной политики в направлении ее децентрализации. Диссертант, анализируя мировой опыт, подчеркивает, что этот процесс является сложным и противоречивым, а задекларированная цель децентрализации не срабатывает автоматически.

В диссертации сформулированы выводы, касающиеся путей дальнейшего исследования проблем образовательной политики в трансформирующихся обществах, обосновано ряд практических рекомендаций.

Ключевые слова: образование, политика, гражданское общество, государство, трансформация, образовательная политика, государственная образовательная политика, анализ политики, анализ образовательной политики.

SUMMARY

Galperina V.O. Education Policy in Transformational Society: Social and Philosophical Analysis. - Manuscript.

Thesis for the Candidate's Degree in Philosophy in specialty 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. The Institute of Higher Education of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. Kyiv, 2003.

The thesis is devoted to the elaboration of social and philosophical conceptual methodical issues of interdisciplinary research in education policy of post-soviet society. The author shows that this task solution is laid in the coherent realization of socio-historic and socio-cultural approaches in the research of education policy in its personal, civic and cultural dimensions, in corresponding social space and historic time. In its tern this presents an opportunity to apply means, procedures and methods of social philosophy, sociology, political science and other studies.

It is cleared up the action of public mechanism of social interest transformation into education policy. The author underlines that it presents the embodiment and final result of interaction of the existing social forces, political institutions, individuals as between parties, so as between environment - economical, social, law systems, ascendant political culture, its different segments.

The author determines education policy as a field of interaction between different social groups, individuals apropos of authority power applying with the aim of their interests and needs realization in one of the most important fields of social life as education.

The typology criteria of education policy are proven in the thesis; much attention is paid to the lightening of the activity of its particular actors, mainly state. This activity is seen under the angle of the new for our social sciences study as Policy Analysis.

Special attention is paid to the problem of education policy models creation as an essential theoretical basis for reform of the existing system of political governance and administration in education system of Ukraine.

The conclusions regarding the determination of the further ways and directions in the research of education policy in transformation societies and practical recommendations are stated in the research.

Key words: education, policy, civic society, state, transformation, education policy, public education policy, policy analysis, education policy analysis.

Размещено на Allbest.ru

...