Аксіологічний потенціал наукового знання: поняття, структура, спосіб актуалізації

Те, що філософсько-методологічні концепції знання змінюються, не є недоліком, але при цьому головним залишається питання про вектор їх еволюції. Він усе більше, на нашу думку, під впливом силового поля (потенціалу) вселюдських цінностей - відхиляється від інтелектуальної координати в бік універсальної, синтетичної потенції людського мислення. Питання про ціннісні координати наукового пізнання та пізнавальної діяльності загалом є одним із найбільш актуальних. У стратегічній перспективі його можна розглядати як питання про долю самої науки.

У другому підрозділі “Наукова раціональність і цінність ірраціонального контексту дискурсивної думки” осмислюється ціннісний аспект істини в її логічному та більш загальному - екзистенційно-світоглядному, практично-духовному значенні. Саме поняття істини трактується не тільки як епістемічна, а й аксіологічна категорія.

В європейському Просвітництві логіко-гносеологічна домінанта мислення до такої міри витіснила морально-філософські та художньо-естетичні форми освоєння дійсності, що реакція на таку деформацію була просто неминучою. Мова йде про так звану “романтичну реакцію” - протест проти надмірно зраціоналізованого й, отже, знеціненого в багатьох інших відношеннях світогляду, що заважав усебічній актуалізації творчого потенціалу суб'єкта, спрямовуючи його енергію в єдине (хоч і досить широке) русло пізнання природи як об'єкта безмежного панування. При цьому, правда, романтики не змогли уникнути іншої крайності. Та незважаючи на це, аксіологічний потенціал істини, який відкрився перед філософією, а завдяки їй - і перед наукою, став атмосферою, в якій культивований класикою логос якось несподівано засяяв усіма барвами веселки, об'єднавшись із етично й естетично вихованим розумом, якому вже не байдужий суб'єктивно-ціннісний вимір істини.

Поставивши за мету пізнати цінності буття, філософія відразу ж зіткнулася з труднощами. На відміну від мистецтва чи моралі, вона не може бути вільною від ідеалу несуперечливого мислення. Переступаючи через обмеження, вона намагається пізнати як єдність те, що для логічного мислення завжди буде роздвоєністю. Не відмовляючись від ідеалу науковості, філософія хоче в універсальному зберегти онтологічну цінність унікального та неповторного, виразити зміст переживання, в якому свідомість розширюється разом із розширенням буття. Тут не обійтися без інтуїції, пізнавальна цінність якої в тому, що вона розширює горизонт можливого досвіду, відкриває простір, в якому рухається дискурсивна думка, пробуджує дрімаючі потенції суб'єкта, завдяки яким цей горизонт осмислюється не стільки як зовнішня межа, скільки як внутрішні можливості пізнавального процесу.

Питання про цінність істини передбачає певне розуміння змісту категорій “сутнє” та “належне”. Цілком абстрагуватися від передумов належного можна тільки з благословення догматичної філософії, обтяженої методологічним імперативом “суворої науковості”. З іншого боку, відмова від об'єктивності - також не вихід. Тому й не припиняються пошуки нової раціональності в атмосфері, розрідженій духом ірраціоналізму. Цінність ірраціональної компоненти мислення пояснюється не лише надзвичайно важливим значенням емоційних і вольових аспектів духовного розвитку людини, а й потребою постійно врівноважувати або ж нейтралізувати крайнощі раціоналізму. Виростаючи з міфології, філософія розриває, розколює навпіл синкретичну форму свідомості, розрізняючи у мислимому сутнє та належне. Відтак інтелект не може встояти перед спокусою взагалі відкинути усякі міркування про належне, зосередившись лише на сутньому. Наука, зрештою, змушена сором'язливо припускати “можливість неможливого”, та в межах пануючої парадигми ідея детермінізму для неї, безперечно, завжди була пріоритетною, чим і зумовлене специфічне розуміння змісту наукової істини як адекватного відображення дійсності.

Суто об'єктивна істина так само немислима, як і суб'єктивна. Взагалі абсурдно говорити про якісь абстрактні, безвідносні до людини і людства істини. Сказане можна проілюструвати за допомогою порівняльної характеристики змісту понять “істина” і “правда”. Хоч істина людині не байдужа, лише правду вона готова захищати і стверджувати, жертвуючи інколи навіть найдорожчим, адже крім відображення сутнього вона говорить про щось життєво важливе, про належне. Проте й істина причетна до належного. Будучи одним із фундаментальних аксіологічних понять, “належне” позначає не стільки те, що має бути, скільки те, що вже є, відвіку лежить в основі самого сутнього, постійно зумовлюючи актуалізацію та відтворення його ціннісного потенціалу. Онтологія належного не зводиться, отже, тільки до трансцендентного. Вона репрезентує динамічний і цілісний потенціал становлення самого сутнього, нерозривну єдність у ньому фізичного та метафізичного.

Третій розділ “Позагносеологічні ціннісні параметри актуалізації потенціалу науковості знання” висвітлює роль і значення двох інших - етичної та естетичної потенцій наукового знання, що надають йому повноцінного культуротворчого характеру. Дослідження специфічних особливостей кожної з них є передумовою можливої гармонізації розвитку науки, актуалізації синтетичного потенціалу теоретичного мислення, що має надзвичайно важливе значення в становленні сучасної загальнонаукової картини світу.

Перший підрозділ “Смисл обмежень у сфері науково-технічного поступу та роль етичної потенції знання” розпочинається з осмислення питання про науковий потенціал самої етики. В історії філософії проблема статусу моральної свідомості розв'язувалася по-різному. Сократ і Платон однозначно трактували моральність як одну з основних функцій знання, та вже Аристотель обґрунтовує тезу про практичний характер етики. У Новий час її розвинув І.Кант. Але й у ХХ столітті було чимало прихильників етичного раціоналізму, переконаних у тому, що можлива суто наукова мораль і що нормативна етика - не наука. З огляду на те, що предметом етики є раціональна модель етичної поведінки особистості, нормативна теорія моральності має право на існування. Критерієм істинності суджень у даному випадку буде можливість ефективного застосування норм, які досліджуються й теоретично виправдовуються.

Не може бути наукою мораль, оскільки в її основі лежить ірраціональна сила. Моральна потенція самодостатня, вона заставляє мовчати всі міркування. Раціоналізація моральності можлива тільки в тому розумінні, що за наявності різних альтернатив, перевага надається найбільш осмисленій і перспективній, але ця логіка майже не впливає на прийняття моральних рішень. І все ж етична теорія можлива. Вона не створює морального підґрунтя поведінки, проте сприяє досягненню мети. Прагматичний аспект етики проявляється в актуалізації ціннісного потенціалу мислення, вираженого в ідеалах, імперативах і нормах.

Уже йшлося про неспецифічні для наукового знання, не завжди явно виражені потенції - етичні, естетичні, релігійні. Вчений має прагнути здійснити позитивний внесок у систему наукового знання, дбаючи при цьому про ціннісні характеристики результату своєї діяльності, у тому числі й моральні. Чим вищий аксіологічний потенціал знання, тим більше шансів, що ним скористаються на благо. Та, на жаль, нема гарантії, що будуть обрані найкращі можливості. Тому ми зобов'язані принаймні свої власні зусилля спрямовувати на розширення кола позитивних аксіологічних альтернатив і свідомо уникати актуалізації негативних ціннісних потенцій.

Саме собою наукове пізнання не є ні моральним, ні аморальним актом, але йому притаманні відповідні ціннісні потенції, що виявляються в процесі взаємодії творця наукових істин з аксіосферою культури в цілому. Проблеми виникають не тільки в результаті реалізації власне моральної потенції. Причиною труднощів є неможливість актуалізувати відразу всі цінні можливості. Моральна потенція стає значущою в умовах дисгармонії між істиною та добром. Аморальною може бути тільки “неповна істина”.

Наука впливає на мораль, збуджуючи почуття та спонукаючи актуалізувати творчі можливості. Ціннісний потенціал наукового знання широкий, але вибір - за конкретними людьми. Треба намагатись актуалізувати кращу з альтернатив. Але ніколи не можна заздалегідь передбачити, які результати дасть наукове відкриття, чим і пояснюється перевага потенційно можливого перед актуальним. Без універсальної системи цінностей свобода наукової творчості була б абстрактною. Наука виявляє всі можливі ціннісні перспективи, орієнтуючи практику на здійснення кращих.

Важливо знати, які з можливостей мають аксіологічну перевагу. Тому наріжним каменем етичної відповідальності вчених є належне ставлення до можливих небезпек. Актуалізація моральної потенції знання не зводиться до заборон у сфері наукового дослідження, вона покликана забезпечити гармонійність і збалансованість науково-технічного розвитку. Потенціал науки має вписуватись у можливості природи. Екологічна криза свідчить не тільки про вичерпання ресурсу зовнішнього середовища, а й наших внутрішніх потенцій.

Отже, природа наукового знання не суто раціональна, йому притаманні різні ціннісні потенції. Ми мали змогу пересвідчитись у цьому, досліджуючи етичну потенцію науки. Естетична потенція знання - не менш істотна. Вона стосується ще одного важливого ціннісного виміру культури.

У другому підрозділі “Естетична потенція наукового дослідження: конструктивність ідеалу краси”, присвяченому з'ясуванню сутності та передумов актуалізації художньо-естетичної потенції знання, йдеться водночас і про когнітивну потенцію мистецтва. Пізнавальна функція мистецтва тісно пов'язана з естетичною потенцією наукового знання. Вони утворюють особливий зріз аксіосфери культури, що проходить через дві ціннісні координати - “краса-потворність”, “істина-облуда”.

Спектр існуючих уявлень про взаємодію науки і мистецтва широкий - від абсолютизації ролі науки до такої ж абсолютизації ролі мистецтва. В одному випадку мистецтво проголошується нижчою формою освоєння людиною світу, тоді як в іншому - єдино досконалим засобом проникнення в таємниці буття, недоступні для дискурсивного мислення. Гносеологізм ігнорує специфіку художньо-естетичного ставлення до дійсності, трактуючи мистецтво не як особливу сферу культури, а як зону знання, потенційно відкриту для науки, як невиразне тло дискурсивної думки. Але мистецтво не є пізнанням у прямому розумінні цього слова. Його призначення - розвиток і актуалізація чуттєвого потенціалу мислення.

Наукова та художня творчість є, безумовно, дуже специфічними формами активності суб'єкта. Намагання знівелювати їхні відмінності, нав'язати їм неспецифічні функції може тільки зашкодити культурі, в якій вони органічно взаємодіють і доповнюють одна одну. Проте вони мають і спільне підґрунтя, на яке вказують окремі вчені, переконані в неприродності надто різких протиставлень. У подібних випадках, як правило, підкреслюється взаємопов'язаність інтелектуальної та емоційної сфер у ціннісному просторі творчого самовираження людини.

Можна зрозуміти намагання встановити відмінності між наукою та мистецтвом, але не завжди переконливими є поширені в літературі критерії такого розрізнення. Творчість у всіх її можливих (інтелектуальних, етичних, естетичних) аспектах є завжди актуалізацією потенціалу взаємодії суб'єкта з об'єктом. У науковій творчості актуалізується в основному раціональна потенція даної взаємодії, де світ осягається крізь призму інтелектуальної спроможності людини, а художня творчість актуалізує передовсім естетичну потенцію мислення. Основна відмінність не в тому, що в них більшою чи меншою мірою виражена суб'єктивність, а в тому, що домінуючі ціннісні потенції різні.

Так само некоректним є підхід, згідно з яким основним предметом естетичної свідомості є креативні потенції людини, адже вільна творча індивідуальність інтелектуальними засобами формується не меншою мірою, ніж естетичними. Наука і мистецтво такою ж мірою відображають світ, як і формують адаптовану до людського “бачення” дійсність. В обох випадках цей процес може бути творчим і нетворчим. Абсолютно безпідставно деякі теоретики пов'язують творчість лише з естетичною сферою. Мистецтво може не тільки опосередковано, ззовні впливати на розвиток науки, пробуджуючи творчі здібності вченого, багато в чому схожі зі здібностями художніми, а й безпосередньо, немовби зсередини. Саму науку з такого погляду можна вважати одним із видів мистецтва. Геніальні вчені в самій науковій творчості реалізують естетичну потенцію мислення, віддаючи належне цінності краси.

Отже, більш адекватне розуміння проблеми - ціннісно-потенціалістичне. Воно фіксує спрямованість естетичної та наукової творчості на відповідні цінності. Науку з такого широкого погляду можна визначити як особливий досвід організації інтелектуального бачення світу і місця в ньому людини, а мистецтво - як організацію досвіду чуттєвого. Ціннісні потенції зумовлюють особливості цього досвіду, характер його систематизації.

Поняття краси має два основні значення - суто естетичне (чуттєва краса) і більш універсальне, пов'язане з ідеєю Блага (надчуттєва краса). Ще Платон осмислював їхню відмінність і єдність. Естетика науки оперує в основному першим значенням, але при цьому не заперечується й інше. Мова йде про визначення краси, що сходить до Плотіна й не містить уже натяку на частини і ціле, виражаючи те, що проглядає крізь матеріальне явище як вічна ознака “чогось неповторного”. Ми бачимо, що у граничному своєму значенні Краса сходить до Божественного. Те ж саме можна сказати і про Істину, і про Добро. Потенціал духовно-практичної взаємодії людини зі світом актуалізується цілісно, і тільки потім осмислюється як інтелектуальний, естетичний або моральний акт. Сьогодні можна стверджувати, що актуалізація ціннісних потенцій знання має тенденцію до відновлення втраченого синкретизму.

Четвертий розділ “Світоглядно-смислопороджуюча роль аксіологічного потенціалу знання” має не стільки теоретико-методологічне, скільки практично-духовне спрямування. Розуміння взаємозумовленості вихідних аксіологічних потенцій науки є передумовою більш універсального погляду на природу людського мислення, його синтетичного, культуротворчого потенціалу. Важливо з'ясувати питання, що стосуються можливості гармонійного поєднання ціннісних потенцій в актах осмисленого самоствердження людини, зокрема єдності наукового знання та релігійної віри, актуалізації ціннісного потенціалу мислення в процесі виховання та самовиховання, формування постнекласичної загальнонаукової картини світу на засадах еволюціонізму та потенціалізму.

У першому підрозділі “Поєднання ціннісних елементів знання в релігійному світорозумінні вченого” досліджується ціннісно-смислова структура свідомості з погляду такого її важливого елемента як віра. Питання про сутність і функції віри з огляду на ту надзвичайно важливу роль, яку вона відіграє в структурі внутрішнього світу людини, є вельми актуальним, адже йдеться про один із найбільш істотних чинників духовності. Релігійні цінності хоч і не мають прямого стосунку до наукової картини світу, все ж опосередковано, через особистість ученого, його світогляд і віру в трансцендентальні засади буття, значною мірою зумовлюють “аксіологію” наукової діяльності. Так само й наукові цінності не можуть не впливати на характер еволюції релігійних уявлень.

Між релігійною вірою та науковим осмисленням дійсності насправді немає нездоланної безодні. Стає все більш очевидним, що сучасне інтегральне світосприйняття неможливе лише на релігійних або наукових засадах. Ні релігія, ні наука не самодостатні. При всій строгості, точності своїх методів, наука репрезентує лиш один - інтелектуальний - аспект універсального потенціалу взаємодії людини зі світом. Аналогічно й релігія, хоч вона має начебто більше підстав претендувати на світоглядний універсалізм, усе ж таки віддає перевагу вольовій (у розумінні морального воління) потенції.

Формування нового мислення вносить істотні корективи у взаємини релігії та науки. Багато західних учених передбачають настання епохи синтезу наукової та релігійної картини світу в межах інтегрального світогляду. М.Вебер намагався довести, що наука пов'язана з релігією генетично. На думку М.Бердяєва, християнство створило передумови для розвитку науки і техніки, звільнивши мислення від язичницьких уявлень про демонічні сили, страх перед якими унеможливлював її пізнання та перетворення. Найвидатніші вчені намагалися дати відповідь на питання про співвідношення наукового пізнання та релігійної віри. А.Ейнштейн, як відомо, називав своє світорозуміння “космічною релігією”, а фізиків, які намагаються вибудувати об'єктивну картину світу - “віруючими”, адже вони покладаються на інтуїтивне відчуття єдності світу. Справді, чимало видатних учених вірили в Бога, серед яких І.Ньютон, який був не тільки геніальним фізиком, оптиком і математиком, а й теологом.

Є щось підступне в самому формулюванні: “знання чи віра”, “наука чи релігія”, “філософія чи теологія”, адже воно відверто спонукає до ригористичних висновків. Метафізика в своїй основі сумірна з релігією, виростаючи, як і вона, з віри в реальність трансцендентного. Небезпідставно ж Аристотель називав свою “першу філософію” теологією. Сьогодні ми не менше віримо в існування метафізичних сутностей, ніж вірили в ті далекі від нас історичні часи. І хоча наївні вірування відходять у минуле, віра як інтенція мислення по суті незнищенна. Протилежністю віри може бути тільки сумнів, а не знання.

Арсенал наукового мислення включає цілу низку таких елементів, які не передбачають ні доведення, ні спростування, будучи зумовленими не в останню чергу вірою (наприклад, інтуїтивне судження). Тією мірою, якою наука причетна до формування світогляду, вона пов'язана з релігією. На думку М.Вебера, світоглядна проблематика збігається з релігійною, впираючись у питання про віру. Система найбільш загальних уявлень, які культивуються наукою, має серед інших і релігійне значення. Релігія гарантує цілісне сприйняття реальності, наповнюючи світогляд вірою в можливість актуалізації вищих потенцій буття. Вона спонукає до самовдосконалення через любов і поклоніння Абсолюту. Завдяки релігії світ уявляється гармонійним і досконалим.

Інтуїтивна впевненість у доцільності та гармонійності світу надає роботі вченого ціннісного значення. Розвиток науки детермінується в основному прагматичними цілями, однак і для неї абсолютні ціннісні орієнтири - як гарантія загальної спрямованості зусиль її творців на благо - так само життєво необхідні. Тому світогляд, у відповідності з яким це вище Благо називається Богом, аж ніяк не може суперечити гуманістично зорієнтованим інтелектуальним ініціативам.

У другому підрозділі “Ціннісні потенції наукового знання в контексті проблем освіти і виховання” розглядається взаємозв'язок ідей аксіології знання з проблематикою сучасної педагогіки. Співвідношення цінностей науки, освіти і виховання - багатогранна й багатоаспектна тема. До того ж вона ще не досліджена в методологічному плані. Більшість етичних проблем науки і техніки пов'язана з культурою виховання. Стиль наукового мислення впливає на специфіку виховних інтенцій, а виховання - на формування ціннісних орієнтацій у сфері наукової діяльності. Переоцінка наукових цінностей передбачає зміну ціннісних орієнтацій у педагогічній сфері, що, у свою чергу, впливає на формування й утвердження нового стилю наукового мислення. Перед освітою та вихованням уже давно постало завдання не стільки асимілювати наукові досягнення, скільки створювати необхідне підґрунтя для ціннісно зорієнтованого розвитку самої науки. На жаль, ідеали і цінності педагогічної діяльності не завжди узгоджуються з рівнем самосвідомості науки і культури. Переважає традиційна парадигма. Непорушною залишається максима: вихователь має виховувати, він є повноправним і єдиним суб'єктом педагогічного процесу.

Велику роль у формуванні нової концепції виховання, котра б узгоджувалася з основними тенденціями розвитку постмодерної культури, може зіграти релігійна свідомість. Ідейні взаємовпливи мають, як відомо, не тільки прямий, а й опосередкований характер. Моральні принципи християнства, мають, що переконливо довів І.Кант, і суто раціональний аспект - їх можна тлумачити “у межах тільки розуму”. Йдеться не про релігійну форму, а лише глибинну суть ідеї. Духовна велич християнства - в безмежній довірі до людини, у відмові від тотального контролю над її внутрішнім світом, її духовністю. Класична етика відразу ж асимілювала гуманістичний християнський ідеал, а консервативна педагогічна думка залишилась індиферентною до цього унікального досягнення людського духу. Не підлягає сумніву, що рано чи пізно теорія виховання має повністю переорієнтуватися на ідеал свободи волі особистості. Ми мусимо відмовитися від ідеології тотального, добре спланованого, цілеспрямованого й уніфікованого виховного впливу однієї частини суспільства на іншу.

Відомо, що перші педагогічні вчення були складовою частиною філософських систем. Уже тоді висловлювалися думки, засновані на вірі в унікальні духовні можливості, творчі потенції людини. Ідея потенціалізму як методологічного принципу проста: кінцевою метою виховання має бути не абстрактний ідеал, а потенціал активної взаємодії конкретної, живої особистості з природним і культурним оточенням, який вона реалізує самостійно, реагуючи на різні, в тому числі й педагогічні, впливи в умовах наявності альтернатив. Отже, свобода волі має стати основною цінністю педагогічної діяльності. Виховний процес визначається багатьма чинниками, серед яких особливе значення мають, по-перше, духовні потенції особистості вихованця, по-друге, безпосереднє середовище становлення та розвитку й, нарешті, особистість педагога в контексті цього середовища в ролі посередника.

З огляду на ціннісну структуру внутрішнього світу людини, а також відповідну структуру середовища, в якому ці потенції проявляються, можна дійти висновку, що головною метою виховання має бути координація спонтанного в своїй основі процесу реалізації духовного (когнітивного, морального, чуттєвого) потенціалу взаємодії зі світом. Ідея гармонійного, всебічного, повноцінного розвитку особистості втілюється за допомогою ціннісної моделі знання в буквально зримий образ, який дозволяє моделювати різноманітні варіанти виховної стратегії і тактики, залежно від стану внутрішніх і зовнішніх потенцій тієї чи тієї конкретної виховної ситуації. Ця модель універсальна. Вона успішно може бути застосована і в осмисленні ціннісних аспектів наукової картини світу.

В заключному (третьому) підрозділі “Вплив аксіологічного потенціалу знання на формування сучасної картини світу” досліджуються ціннісні характеристики світоглядних уявлень, які формуються засобами наукового пізнання. Ставиться питання про саму можливість єдиної загальнонаукової картини світу, котра встановила б універсальну систему ціннісних орієнтацій, спільну для всіх учених і всієї низки наукових дисциплін, яка здатна забезпечити органічну єдність усієї маси існуючого нині знання - починаючи від фізики й закінчуючи метафізикою. Таку картину дійсності не слід ототожнювати з єдиною наукою, позаяк остання - нездійсненна мрія, фантом утопічної фантазії. Мова йде лише про необхідність універсальної дослідницької програми, яка забезпечувала б неперервне розширення горизонту систематизації знань і синтез їх у несуперечливу систему.

Важливу роль у процесі формування цілісної загальнонаукової картини світу могла б зіграти єдина методологія, пошуки якої здійснюються з урахуванням аксіологічного потенціалу пізнання, позаяк із багатьох імовірних підходів добираються ті, що мають найбільшу цінність у межах тієї чи тієї культурної традиції. Співіснування чи послідовна зміна різноманітних парадигм і програм аж ніяк не суперечить ідеї цілісності наукового знання, що переконливо довели представники історичної школи в методології науки.

Сьогодні проблема єдності наукового знання розв'язується в основному на шляху створення цілісної картини світу, про що свідчать оригінальні концепції, розроблені найбільш авторитетними представниками наукової та філософської думки на основі принципів універсального еволюціонізму, що поєднують ідеї системного та еволюційного підходів. Універсальний еволюціонізм є не тільки результатом поширення ґрунтовно розробленої природничонаукової моделі на науку в цілому. Вважається, що поняття “еволюція” вперше було застосоване в біології, потім, завдяки наявному в ньому смисловому потенціалу, воно було поширене, з одного боку, на неживу природу, а з іншого - на суспільство й духовні явища. Проте фізика його відкрила самостійно, а Спенсер, як відомо, створив еволюційну етику раніше, ніж Дарвін опублікував свою відому працю.

Принцип еволюціонізму був одним із фундаментальних у філософії. Він, як зазначає Р'юз, має стосунок і до способу мислення політекономів, а Дарвін лише переніс його з теорії суспільного договору неокантіанського типу в біологію. До того ж еволюційний підхід істотно трансформувався в самій біології, ставши основою вчення про біосферу та ноосферу. Тейяр де Шарден і В.Вернадський надали еволюційній теорії глобального характеру. Дана концепція широко використовується в космологічних теоріях. Уніфіковану еволюційну парадигму розробляють представники сучасної теорії самоорганізації. Все це свідчить про значний евристичний потенціал еволюціоністської моделі розвитку.

Велику роль у становленні сучасної загальнонаукової картини світу відіграє екологія, поєднуючи знання про біосферу зі знанням про соціальні процеси. Головне питання екології знову ж таки - потенціал стабільної взаємодії людини з довкіллям. Антропний принцип так само ґрунтується на припущенні, що коли життя і мислення з'явились у результаті еволюційного розвитку Всесвіту, то в ньому від самого початку закладено відповідний потенціал, який за сприятливих умов актуалізується.

Сучасна модель еволюціонізму характеризується своєю аксіологічною визначеністю. Потенціалізм яскраво проявляється в так званій генетичній (еволюційній) епістемології, започаткованій Лоренцом, Піаже, Поппером і розвинутій Тулміном, Кемпбелом, Хахлвегом. Оскільки Спенсер виділяв окрім біологічного та наукового ще й моральний еволюціонізм, то доречним є, на наш погляд, аналіз еволюційної етики (Вілсон, Р'юз, Айяла та ін.). Еволюційна естетика, на жаль, відсутня в цьому ряду, хоч апріорна модель аксіосфери культури, яку покладено в основу даного дослідження, передбачає таку можливість. У дисертації здійснено спробу експлікувати й узагальнити пов'язані з еволюціонізмом уявлення про естетичний потенціал наукової картини світу. Підтвердженням евристичного значення потенціалістичного розуміння цінності наукового знання могло б слугувати визначення можливого предмета і принципів еволюційної естетики. В результаті еволюційного розвитку світ якщо й не прогресує, то стає більш компліментарним, естетично досконалим, але водночас і більш непередбачуваним, ірраціональним, нестабільним і вразливим.

У “Висновках” підводяться підсумки дослідження, узагальнюються його результати, а також визначаються можливі напрямки подальшої розробки сформульованих у дисертації теоретичних положень.

Дослідження ціннісного потенціалу знання в контексті філософії та методології науки істотно розширює горизонт її найбільш актуальної на початку нового століття проблематики. Сама логіка становлення наукового мислення спонукала до кардинального переосмислення застарілих уявлень і, зокрема, тези про ціннісну нейтральність наукового пізнання. Теоретичне мислення містить у собі різноманітні ціннісні потенції, що за сприятливих умов актуалізуються, наповнюючи знання не тільки інтелектуальними, а й етичними, естетичними, іншими екзистенційно значущими смислами.

Проблема ціннісного потенціалу мислення стала пріоритетною в процесі відновлення синкретизму, втраченої цілісності духовного світу, коли наукове пізнання також усе більш активно виявляє внутрішньо притаманні йому ціннісні параметри, завдяки чому новітній образ науки істотно відрізняється від її класичного взірця. Наука сама зініціювала згадану переоцінку цінностей, шукаючи адекватну сучасній пізнавальній і загальнокультурній ситуації методологічну парадигму, покликану реабілітувати гуманістичні цінності й оздоровити сцієнтистськи спотворений образ природознавства.

Криза класичного раціоналізму від самого початку постала саме як проблема ціннісного потенціалу наукового знання. Спроби її розв'язати у більшості випадків є апеляцією до прихованих можливостей людського мислення, до надраціональних, інтуїтивних способів осягнення буття. Надмірно зраціоналізоване й, отже, знецінене в усіх інших відношеннях мислення перешкоджає всебічному розвитку суб'єкта. Перенесення акценту на дослідження ціннісного потенціалу знання може посприяти успішному становленню “нової” раціональності.

Витоки аксіологічного потенціалізму - в історії західноєвропейської філософії. Метафізика можливого, філософія цінності, теорія пізнання - це три найбільш істотні сфери філософського дослідження, де формувались основні передумови осмислення проблеми ціннісного потенціалу наукового знання. Потенціалізм у гранично загальному своєму значенні - специфічний, оригінальний погляд на широку сферу традиційної філософської проблематики, зосередженої в кінцевому підсумку довкола питання про потенціал, який лежить в основі будь-яких актів і зумовлений спонтанно виникаючими залежностями між усіма сумірно-протилежними взаємодіючими силами (потенціями). Однак у ситуації різкого загострення глобальних проблем сучасності важливим є питання не стільки про можливості, скільки про ціннісні параметри можливого.

Модель аксіосфери культури, яка випливає з потенціалістичного розуміння цінності, включає три координати, кожна з яких у вигляді вектора вказує на Істину, Добро, Красу - три іпостасі Блага. Така сферично-векторна (голографічна) модель аксіосфери відкриває широкі можливості перед аксіологією знання. Вона допомагає більш глибоко пізнати саму природу цінностей, вивчати їх усебічно й системно, по-новому витлумачити аксіологічну зумовленість наукового знання, досліджувати його етичні й естетичні параметри, евристичне значення метафізичних і релігійних ідей, апріорних уявлень і містичних інтуїцій у науковій творчості тощо.

Аксіологія знання, виростаючи на ґрунті потенціалістичного розуміння цінності, дозволяє не тільки адекватно “вписати” істину в цілісний і довершений контекст аксіосфери культури, а й осмислити її не завжди явно виражені ціннісні характеристики. Етична потенція знання стає важливою в ситуації порушення гармонії між істиною і добром. Її реалізація не зводиться до заборон, а швидше до забезпечення гармонійності та збалансованості науково-технічного поступу. Художньо-естетична потенція знання виявляє конструктивність ідеалу краси в науковому дослідженні та практичному застосуванні його результатів. Система найбільш загальних уявлень, якими послуговується вчений, має серед інших і теологічне значення. Релігія гарантує цілісне сприйняття реальності, зумовлене вірою в можливість актуалізації вищих потенцій буття. Для науки абсолютні ціннісні орієнтири є гарантією загальної спрямованості зусиль її творців на благо.

У контексті наукової картини світу, що вибудовується на основі принципів універсального еволюціонізму, проявляються риси аксіологічного потенціалізму. Різні дослідники по-різному характеризують особливості новітньої картини світу, що формується в добу так званого постмодерну. До існуючих у літературі порівняльних образів модерністського та постмодерністського світогляду можна додати, що перший був, умовно кажучи, актуалістичним, а другий усе більшою мірою схиляється до потенціалізму. Ретроспективний аналіз еволюції світогляду свідчить про послідовне перетворення органічної (“до-сучасність”) на механістичну (“сучасність”) і, нарешті, потенціалістичну (“постсучасність”) модель реальності. Постмодерн, активно долаючи детерміністичний образ дійсності, немовби повертається до первісно-синкретичного, надавши йому лиш історичних відтінків і зосередивши увагу на ще нереалізованих потенціях. Усе в сучасному світі змінюється, буття релятивізується, проте на цьому невиразному тлі спонтанно вимальовується ціннісно-потенціалістичний образ дійсності.

ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Монографія:

Марчук М .Г. Ціннісні потенції знання. - Чернівці, “Рута”, 2001. - 319 с.

Статті в наукових періодичних фахових виданнях:

1. Марчук М.Г. Про канонічний потенціалізм Епікура // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип. 8. - Філософія. - Чернівці, 1997. - С. 97-104.

2. Марчук М.Г. Смисл і цінність // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип. 35. - Філософія. - Чернівці, 1998. - С. 157-162.

3. Марчук М.Г. Істина, конфлікт і суперечність // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 13. - Запоріжжя, 1999. - С. 5-9.

4. Марчук М.Г. Справедливість і потенціал індивідуальної свободи // Ідея справедливості на схилі ХХ століття / Додаток до Вісника Університету внутрішніх справ. - Харків, 1999. - С. 159-163.

5. Марчук М.Г. Потенціал віри і знання за М.Бердяєвим // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип. 64. - Філософія. - Чернівці, 1999. - С. 12-17.

6. Марчук М.Г. Віра та науковий дискурс // Philosophia prima: метафізичні питання (Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України). - Вип. 2. - Київ, 1999. - С. 117-125.

7. Марчук М.Г. Інтелектуально-ціннісний потенціалізм у середньовічній апологетиці й патристиці // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 14. - Запоріжжя, 2000. - С. 6-17.

8. Марчук М.Г. Ідеї та проблеми аксіології науки у контексті західної соціології знання // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип. 69. - Філософія. - Чернівці, 2000. - С. 12-16.

9. Марчук М.Г. Цінності науки і культура виховання // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Вип. VІ. - Харків, 2000. - С. 38-46.

10. Марчук М.Г. Аксіологія науки: предмет і парадигма // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 16. - Запоріжжя, 2000. - С. 45-54.

11. Марчук М.Г. Потенціалізм як апріорна світоглядна форма // Мультиверсум. Філософський альманах. (Інститут філософії). - Вип. 12. - Київ, 2000. - С. 28-36.

12. Марчук М.Г. Перша тотальна переоцінка цінностей у світлі філософського потенціалізму // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Вип. VІІ. - Харків, 2000. - С. 9-17.

13. Марчук М.Г. Людина - міра всіх речей // Нова парадигма. Альманах наукових праць. - Вип. 17. - Запоріжжя, 2000. - С. 51-60.

14. Марчук М.Г. Ціннісні потенції релігійної віри у контексті наукового пізнання // Українське релігієзнавство. Бюлетень. Вип. 14. - Київ, 2000. - С. 3-11.

15. Марчук М.Г. Потенціал еволюції знання // Вісник Харківського державного університету. Серія: Філософські науки. Теорія культури та філософія науки. - № 465. - Харків, 2000. - С. 18-27.

16. Марчук М.Г. Концептуальні витоки аксіології знання // Наукові записки Тернопільського державного університету. Серія: Філософія, економіка, соціологія. - № 4 - Тернопіль, 2000. - С. 100-105.

17. Марчук М.Г. Ціннісний аспект істини і категорія належного // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Вісник Київського лінгвістичного університету. - Київ: Видавничий центр ВДЛУ, 2000. - С. 58-65.

18. Марчук М.Г. Інтелектуальна цінність ірраціонального // Вісник Харківського державного університету. Серія: Філософія. Філософські перипетії. - № 474. - Харків., 2000. - С. 67-71.

19. Марчук М.Г. Потенціалістичне розуміння цінностей у В.Франкла // Філософія. Культура. Життя. - Вип. 8. - Дніпропетровськ, 2000. - С. 230-237.

20. Марчук М.Г. Наукове знання в аксіологічному контексті // Мультиверсум. Філософський альманах. (Інститут філософії). - Вип. 16. - Київ, 2000. - С. 213-223.

21. Марчук М.Г. Інтелектуальні конфлікти і зростання знання // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету № 12. Серія “Філософія”. - Вип. 6. - Харків: ХДПУ, 2000. - С. 18-26.

22. Марчук М.Г. Науковий потенціал етичної нормативності // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич: Вимір, 2000. - Випуск другий. - С. 34-43.

23. Марчук М.Г. Естетична потенція наукового знання // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Вип. VІІІ. - Харків, 2000. - С. 74-81.

24. Марчук М.Г. Теорія цінності: генезис і структура // Науковий вісник ВДУ. Серія: Філософські науки (Волинський державний університет ім. Лесі Українки). Вип. 8. - Луцьк, 2000. - С. 55-59.

25. Марчук М.Г. Етична потенція наукового знання // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип. 101. Філософія. - Чернівці, 2001. - С. 22-26.

26. Марчук М.Г. Теоретико-пізнавальні дихотомії з погляду гносеологічного потенціалізму // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. - Вип. 130. Філософія. - Чернівці, 2001. - С. 22-27.

АНОТАЦІЯ

Марчук М. Г. Аксіологічний потенціал наукового знання: поняття, структура, спосіб актуалізації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора філософських наук зі спеціальності 09.00.09 - філософія науки. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню ціннісного потенціалу знання. Висвітлюються важливі загальнотеоретичні питання, пов'язані з аксіологічною проблематикою сучасної філософії та методології науки. У центрі уваги автора - феномен аксіологічного потенціалу наукового знання, його природа, внутрішня структура, процес актуалізації в контексті проблем епістемології, загальної теорії цінності, філософії та методології науки. Осмислюються витоки, актуальність і світоглядні передумови постановки проблеми, сутність і методологічні можливості потенціалістичного розуміння цінності, сфера його теоретичного та практичного застосування в наукознавстві.

Розробляється модель аксіосфери культури, яка розширює можливості змістовного дослідження ціннісних аспектів наукового знання. По-новому трактується взаємозумовленість аксіологічних (епістемічних, етичних, естетичних) потенцій знання, необхідність їх узгодженої реалізації в процесі наукового дослідження, що випливає з ідеї гармонійного співвідношення Істини, Добра, Краси в системі ціннісних орієнтацій вченого та розуміння реальної небезпеки гіпертрофованого розвитку в якомусь одному напрямі.

Здійснено спробу реабілітувати інтуїтивно-підсвідому, не завжди явно виражену релігійну, сакрально-метафізичну потенцію методологічного мислення вченого, зумовлену потребою гармонізації віри і знання та пов'язану з інтенцією на цінність абсолютного Блага - кінцевої мети і вищого смислу всіх актів самоствердження людини у світі. Показано плідність, ефективність і практичну значущість аксіологічної теорії знання в процесі переосмислення завдань освіти і виховання, вирішальне значення ціннісного потенціалу мислення в конструюванні загальнонаукової картини світу на засадах еволюціонізму тощо.

Ключові слова: Аксіологія, аксіосфера, актуалізація, актуалізм, етика, естетика, добро, знання, істина, краса, наука, методологія, модель, потенція, потенціал, потенціалізм, цінність.

АННОТАЦИЯ

Марчук М. Г. Аксиологический потенциал научного знания: понятие, структура, способ актуализации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию ценностного потенциала знания. Освещаются важные общетеоретические вопросы, связанные с аксиологической проблематикой современной философии и методологии науки. В центре внимания автора - феномен аксиологического потенциала научного знания, его природа, внутренняя структура, процесс актуализации в контексте проблем эпистемологии, общей теории ценности, философии и методологии науки. Осмысливаются истоки, актуальность и мировоззренческие предпосылки постановки проблемы, сущность и методологические возможности потенциалистического понимания ценности, сфера его теоретического и практического применения в науковедении.

Разрабатывается модель аксиосферы культуры, которая расширяет возможности содержательного исследования ценностных аспектов научного знания. По-новому трактуется взаимообусловленность аксиологических (эпистемических, этических, эстетических) потенций знания, необходимость их согласованной реализации в процессе научного исследования, которая вытекает из идеи гармонического соотношения Истины, Добра, Красоты в системе ценностных ориентаций ученого и понимания реальной опасности гипертрофированного развития в каком-то одном направлении.

Осуществлена попытка теоретически реабилитировать интуитивно-подсознательную, не всегда явно выраженную религиозную, сакрально-метафизическую потенцию методологического мышления ученого, обусловленную потребностью гармонизации веры и знания и связанную с интенцией на ценность абсолютного Блага - конечной цели и высшего смысла всех актов самоутверждения человека в мире. Показана плодотворность, эффективность и практическая значимость аксиологической теории знания в процессе переосмысления задач образования и воспитания, решающее значение ценностного потенциала мышления в конструировании общенаучной картины мира на основе принципов эволюционизма.

Ключевые слова: Аксиология, аксиосфера, актуализация, актуализм, добро, знание, истина, красота, методология, модель, наука, потенция, потенциал, потенциализм, ценность, этика, эстетика.

Summary

Marchuk M.G. The Axiological Potential of the Scientific Knowledge: Notion, Structure, and Ways of Actualization. - Manuscript.

Dissertation thesis for obtaining the scientific degree of doctor of philosophy in specialty 09.00.09 - philosophy of science. The Taras Shevchenko Kievan National University. Kyiv, 2003.

The dissertation is dedicated to investigation of the value potential of knowledge. The important theoretical questions connected with the axiological problems of modern philosophy and methodology of science are analyzed. The author focuses upon the phenomenon of the axiological potential of the scientific knowledge, it's nature, internal structure, the process of actualization in the context of problems of epistemology, general theory of value, philosophy and methodology of science.

The author gives sense to the genesis topicality and the Weltanschauung preconditions of the formation of problem as well as to the essence and the methodological abilities of the potentialistic understanding of value and the sphere of its theoretical and practical application in the general theory of science.

The model of axiosphere of culture is being worked out which widens the possibilities of investigation of value aspects of the scientific knowledge. A new interpretation of correlation of the axiological (epistemical, ethical, esthetical) potencies of knowledge is given from the point of view of necessity of their coordinated realization in the process of scientific investigation. The mentioned above thoughts come from the idea of harmonious correlation of Truth, Good, Beauty in the system of value orientations of the scientist i and the danger of hypertrophied development in one of the directions. An attempt is made to rehabilitate the intuitively-subconscious religious sacral metaphysical potency of the methodological thought which is not always explicit and is connected with the intention for the value of absolute Good - the final aim and the higher meaning of all acts of self-realization of man in the world.

There has been shown the fitfulness efficiency and practical importance of the axiological theory of knowledge in the process of reinterpretation of the purposes of education. The decisive meaning of the value potential of thought in construction of the fundamental "scientific picture of the world" on the basis of evolutionism is also proved.

The key words:

Axiology, axiocphere, act, actualization, actualism, good, epistemology, ethics, aesthetics, knowledge, methodology, model, truth, beauty, science, potency, potential, potentialism, value.

Размещено на Allbest.ru