Критика принципу історизму в контексті філософії постмодернізму

8. Павлов Ю.В. Деконструкція історичного пізнання: методологія і практика // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. Харків: “Екограф”, 2001. С. 268-270.

9. Павлов Ю.В. “Кінець історії” чи постісторія (Ф. Фукуяма та Ж. Бодрійяр) // Програма і матеріали 67-ї наукової конференції студентів, аспірантів і молодих вчених Українського державного університету харчових технологій, 24-25 квітня 2001 р. У 2 ч. Ч. 1. К.: УДУХТ, 2001. C. 33-34.

10. Павлов Ю.В. Соціальна творчість постмодерну // Матеріали 6-ї Міжнародної науково-практичної конференції “Творчість свободи як свобода творчості”. К.: НТТУ “КПІ”, 2001. С. 152-153.

11. Павлов Ю.В. Втрата історичності в структурі постмодерністського дискурсу (концепція епістемологічного розриву М.Фуко). // Філософська спадщина Г.С. Сковороди і сучасність. Матеріали IX Харківських міжнародних Сковородинівських читань (до 280 річчя Г.С. Сковороди). Харків: “Екограф”, 2002. С. 37-39.

12. Павлов Ю.В. Формування постмодерністської стратегії навчально-виховного процесу // Актуальні проблеми виховання студентів, формування їх як особистостей у вищих закладах освіти: Матеріали Міжнародної науково-методичної конференції, 9,10 жовтня 2002 р. К.: НУХТ, 2002. С. 19-20.

13. Павлов Ю.В. Постмодерн: новое видение ценностей // Человек и христианское мировоззрение. Альманах. Выпуск 7: Жизненные ценности и идеалы ХХ века. Симферополь, 2002. C. 49-51.

14. Павлов Ю.В. Віртуалізація життєвого світу як реалізація творчого потенціалу постмодерну // Творчість врятує світ: Матеріали 7-ї Міжнар. наук.-практ. конф. (22-23 травня 2003 р., м. Київ) / Укладачі: Б.В. Новіков, Г.В. Лобанова. К.: ІВЦ “Видавництво “Політехніка”, 2003. С. 208 209.

Анотація

Павлов Ю. В. Критика принципу історизму в контексті філософії постмодернізму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2003.

Дисертація присвячена аналізу принципу історизму як концептуального ядра класичної філософсько-історичної думки крізь призму критики його в межах постмодерністської філософії. У роботі систематизовано основні тлумачення історизму у філософській літературі, виявлено відмінності вживання понять “історизм” та “історицизм”, проаналізована специфіка функціонування даних термінів у рамках західноєвропейської і марксистської філософських традицій.

Показано особливості формування уявлень про історичність на різних етапах розвитку європейського суспільства та механізм становлення принципу історизму як продукту новоєвропейського раціоналізму.

Виділено сутнісні характеристики класичної та некласичної парадигм осягнення історичного процесу, оцінено місце і роль в їх структурі принципу історизму. Відзначається, що, починаючи з перших кроків зародження некласичної парадигми, в її рамках відбувається переоцінка значення історизму в поясненні суспільного розвитку, а з часом вона набуває форми активної, цілеспрямованої його критики.

Постмодернізм як особливий спосіб світобачення, що виникає в кінці ХХ століття, має яскраво виражену антиісторицистську спрямованість. В духовному житті сучасного суспільства, філософії в тому числі, він функціонує як новітня світоглядна і пізнавальна парадигма. В дисертації розкриваються її особливості та різноманітні прояви. Детально аналізується постмодерністська критика раціоналізованих методів пізнання і ті гносеологічні методики, які він використовує в пізнанні історії та при запереченні принципу історизму.

Обґрунтовано висновок, що постмодерністські намагання відкинути як повністю хибну класичну методологію пізнання суспільного розвитку, стержневим моментом якої виступає принцип історизму, багато в чому є умовними та безпідставними. Їх важко, практично неможливо, верифікувати як істинні. Тому постмодернізм може розглядатись лише як одна з можливих, історично обмежених пізнавальних стратегій.

Ключові слова: історизм, історицизм, постмодерн, постмодернізм, історія, методологія, критика, парадигма, “кінець історії”, постісторія.

Аннотация

Павлов Ю. В. Критика принципа историзма в контексте философии постмодернизма. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Киев, 2003.

Диссертация посвящена анализу принципа историзма как концептуального ядра классической философско-исторической мысли через призму критики его в рамках постмодернистской философии. В работе систематизированы основные толкования историзма в философской литературе, выявлены отличия употребления понятий “историзм” и “историцизм”, проанализирована специфика функционирования данных терминов в рамках западноевропейской и марксистской философских традиций.

Показаны особенности формирования представлений об историчности на разных этапах развития европейского общества и механизм становления принципа историзма как продукта новоевропейского рационализма.

Выделены сущностные характеристики классической и неклассической парадигм постижения исторического процесса, оценено место и роль в их структуре принципа историзма. Отмечается, что, начиная с первых шагов зарождения неклассической парадигмы, в ее рамках происходит переоценка значения историзма в объяснении общественного развития, а с течением времени она приобретает форму активной, целенаправленной его критики.

Постмодернизм как особый способ мировоззрения, который возникает в конце ХХ столетия, имеет ярко выраженную антиисторицистскую направленность. В духовной жизни современного общества, философии в том числе, он функционирует как новейшая мировоззренческая и познавательная парадигма. В диссертации раскрываются ее особенности и разнообразные проявления. Детально анализируется постмодернистская критика рационализированных методов познания и те гносеологические методики, которые он использует в познании истории и при отрицании принципа историзма.

Непосредственно осуществлена теоретическая реконструкция исходных положений постмодернистской критики классической историцистской методологии. Показано, что ее анализ может осуществляться в двух плоскостях: в контексте общего нигилистического направления постмодернистского дискурса (критики логоцентризма, метанаративизма, деконструкции европейской онтологии) и через теоретическую реконструкцию основных моделей конституирования исторической реальности (“деконструкцию” исторического прошлого Ж. Деррида, метод “генеалогии истории” М. Фуко, методику историко-литературного анализа, репрезентированного “новым историзмом”). Постулируется положение, согласно которому постановка Ж. Бодрийяром и другими теоретиками постмодернизма вопроса о постистории есть лишь попыткой радикального пересмотра классической модели истории с позиций полилинейного, поливариантного ее видения, а предложенные апокалиптические версии будущего, тоже имеющие право на существование, во многом есть условными и искусственными.

Автор отмечает, что постмодернистская деконструкция фундаментальных основ классической познавательной стратегии приводит к нивелированию стойких, верифицированных практикой когнитивных конструктов, потери академической философией своего концептуального значения. Такая ускоренная интродукция постмодернизма в современную философию несет опасность потери философским знанием своей концептуальной целостности, преобразование философии в объект критических игр постмодернистской иррациональной практики.

Обосновано вывод, что постмодернистские старания опровергнуть как полностью ошибочную классическую методологию познания общественного развития, стержневым моментом которой выступает принцип историзма, во многом условны и безосновательны. Их сложно, практически невозможно, верифицировать как истинные. Именно поэтому постмодернизм может рассматриваться лишь как одна из возможных, исторически ограниченных познавательных стратегий.

Ключевые слова: историзм, историцизм, постмодерн, постмодернизм, история, методология, критика, парадигма, “конец истории”, постистория.

Annotation

Pavlov Y.V. The critiques of principle of historism in context of philosophy of a postmodernism. - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree in Philosophy by speciality 09.00.03. - social philosophy and philosophy of history. - Kyiv Taras Shevchenko University - Kyiv, 2003.

The dissertation is devoted to the analysis of a principle of historism as conceptual nucleus of a classical philosophical-historical idea through a prism of his critical reassessment within the framework of contemporary postmodern philosophy. In this work the basic interpretation of historism in the philosophical literature are systematized, the differencies of the use of concepts "historism" and "historicism" are revealed, the specificity of functioning of the given terms is analysed within the framework of West-European and Marks philosophical traditions.

They are shown particularities of the shaping the beliefs about historically on miscellaneous stage developments european society and mechanism of the formation of the principle of historism as product new europe rationalism.

The сhosenned essence of the feature classical and nonclassical paradigms of the understanding of the history process, is evaluated place and role in their structure of the principle of historism. It is noted that, as from the first step of the generation nonclassical paradigms, in its frame occurs the reassessment of importance of historism in explanation of the public development, but in the course of time she takes the form active, goal-directed its critics.

Postmodernism as special way of the worldoutlook, which appears at the end ХХ centuries, has brightly expressed directivity. In spiritual life modern society, philosophy including, he functions as the most latest worldoutlook and cognitive paradigm. Its particularities open in thesises and varied manifestations. Detailed is analysed postmodern critiques of the rationalized methods of the cognition and that gnosiological methods, which he uses in cognition of the histories and at negation of the principle of historism.

The motivated conclusion that postmodernism diligence to refuse as completely wrong, classical methodology of the cognition of the public development, which pivotal moment emerges the principle of historism, in many agreed-upon and groundless. Their in a complicated way, practically impossible, check as true. Exactly so postmodernism can be considered only as one of possible, historically limited cognitive strategy.

Key words: historism, historicism, postmodern, postmodernism, history, methodology, criticism, paradigm, "the end of a history", posthistory.

Размещено на Allbest.ru