Філософське осмислення трансформації держави (історико-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Філософське осмислення трансформації держави (історико-філософський аналіз)

Ставченко Сергій Вікторович

Дніпропетровськ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Панфілов Валерій Олександрович, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Ярошовець Володимир Іванович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії філософії

кандидат філософських наук, доцент Чичков Анатолій Григорович, Український державний хіміко-технологічний університет, завідувач кафедри філософії

Провідна установа: Донецький національний університет

Захист відбудеться “26” червня 2003 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Дніпропетровському національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, просп. Гагаріна, 72, ауд. 307.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “25” травня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Окороков В.Б.

1. Загальна характеристика роботи

філософський держава платон кант

Актуальність теми. Минуле століття було приречене стати свідком безпрецедентних за своїм масштабом соціально-політичних катаклізмів і трансформацій. Серед багатьох детермінант даних процесів значну роль відігравали політико-філософські вчення, в яких пропонувалися різні моделі оптимальної держави. Багато з них з різним ступенем успішності були втілені в життя. Пошук оптимальних форм держави не припиняється й сьогодні. Особливо активно ці процеси відбуваються в перехідних суспільствах і, зокрема, в сучасній Україні. Проголошений курс на реформування політичної системи вимагає вирішення цілого комплексу питань, ключовим з яких є питання про шляхи трансформації держави. Успішне розв'язання цих завдань передбачає звернення до досвіду філософського осмислення трансформації держави в європейській світській інтелектуальній традиції, видатними представниками якої є Платон, Арістотель, Т. Гоббс, Дж. Локк, І. Кант і Г.В.Ф. Гегель.

Теоретична складова актуальності запропонованого дослідження може бути презентована в трьох аспектах. По-перше, однією з фундаментальних філософських проблем виступає з'ясування закономірностей розвитку філософії. Предметна сфера даного дослідження пов'язана із з'ясуванням закономірностей розвитку філософії і саме це дозволяє констатувати факт його приналежності до спектру історико-філософської проблематики. По-друге, протягом останніх декількох десятиліть однією з провідних тем філософського дискурсу є проблема логіки розвитку наукового знання. Дослідження її різних аспектів, як правило, здійснювалося на основі аналізу матеріалу, наданого природничими науками. Подальша конкретизація проблеми логіки розвитку наукового знання породжує необхідність вивчення комплексу суспільно-гуманітарних наук, до яких відноситься й політична наука. Політологія сформувалася як самостійна наукова дисципліна лише в другій половині XIX - початку ХХ століття, в той час як достатньо розвинуті філософсько-політичні концепції з'явились декілька століть до того. З огляду на це виникає низка питань, пов'язаних зі з'ясуванням причин, що обумовили тривале перебування політичного знання в межах філософського, з виявленням закономірностей його розвитку, а також з визначенням тих факторів, що зумовили появу політичної науки. Відповіді на поставлені питання дозволять усвідомити не тільки логіку розвитку дисциплінарно несформованого політичного знання, але й покликані пояснити специфіку функціонування знання, яке існує в межах наукової дисципліни. Тому дослідження філософського осмислення трансформації держави являє собою складову більш загальної проблеми, якою постає з'ясування закономірностей розвитку політико-філософського знання у цілому. По-третє, предметна сфера даного дисертаційного дослідження пов'язана із загальною проблематикою дослідження процесів трансформації. Саме аналіз поглядів різних мислителів на трансформацію держави робить певний внесок у розробку філософських засад “теорії трансформації”, становлення якої триває і дотепер.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема даного дисертаційного дослідження затверджена Вченою Радою Дніпропетровського національного університету. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної роботи “Філософія науки і духовна культура на межі тисячоліття”, державний реєстраційний номер 0199V001308.

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні закономірностей філософського осмислення трансформації держави від античної до німецької класичної філософії.

Досягнення поставленої мети обумовлює необхідність вирішення низки конкретних завдань:

- розробити систему критеріїв філософського осмислення трансформації держави;

- проаналізувати погляди Платона, Арістотеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, І.Канта та Г.В.Ф. Гегеля на трансформацію держави;

- виявити своєрідність підходів кожної з досліджуваних епох (Античність, Новий час, Німецька класична філософія) до філософського осмислення трансформації держави;

- порівняти підходи епох (Античність, Новий час, Німецька класична філософія) до філософського осмислення трансформації держави.

Об'єкт дослідження - філософський базис політичних вчень Платона, Арістотеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, І. Канта та Г.В.Ф. Гегеля.

Предметом дослідження є взаємодія компонентів, що забезпечують філософське осмислення трансформації держави в рамках політичних вчень Платона, Арістотеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, І. Канта та Г.В.Ф. Гегеля.

Методи дослідження. Реалізація мети роботи передбачає використання компаративістського, системно-структурного, а також аналітико-генетичного методу. Кожний з представлених у рамках даного дослідження методів виконує свою специфічну роль, а їх поєднання забезпечує евристичність теоретичних висновків.

Роль аналітико-генетичного методу полягає в тому, що запропоновані мислителями багатомірні моделі оптимальної держави аналізуються з позиції їхньої генетичної обумовленості попередніми, менш складними станами держави. Системному методу надається роль виявлення специфіки взаємодії компонентів, що забезпечують трансформацію держави. Компаративістський метод уможливлює принципове порівняння досліджуваного матеріалу і виведених з нього наслідків різного ступеня узагальнення.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна дослідження обумовлена тим, що вперше здійснено історико-філософський аналіз філософського осмислення трансформації держави. На основі отриманих результатів сформульована низка положень та узагальнень, що складають наукову новизну і полягають у тім, що в дисертації:

розроблено систему критеріїв філософського осмислення трансформації держави, складовими якої є механізм трансформації держави, його пріоритетні компоненти, а також логіка, спрямованість та інтервал трансформації держави;

виявлено закономірність філософського осмислення механізму трансформації держави, що характеризується відхиленням від античної традиції та розвитком різних її аспектів у Новий час та в добу Німецької класичної філософії;

встановлено закономірність філософського осмислення логіки трансформації держави, що характеризується переходом від революційної моделі трактування трансформації держави (Античність) до еволюційної (Новий час), яка згодом була перетворена в модель, що акцентує увагу на включення попередніх етапів розвитку держави до послідуючих (Німецька класична філософія);

визначено закономірність філософського осмислення пріоритетних компонентів механізму трансформації держави. Вона характеризується переходом від орієнтації античного підходу на пріоритетний вплив антропологічного та метафізичного компонентів через відмову від даної моделі інтерпретації трансформації держави та наголосом на одну із її складових (визнання домінуючого впливу антропологічного компоненту) в Новий час до акцентування уваги на іншу складову в Німецькій класичній філософії (наголос на пріоритетність метафізичного компоненту);

з'ясовано закономірність філософського осмислення спрямованості трансформації держави, яка характеризується тяжінням мислителів різних епох до прогресивної моделі трансформації держави. Детермінантою такої спрямованості виступає як взаємодоповнююча єдність людських прагнень і внутрішньої програми актуалізації, яка притаманна ідеї держави (Античність), так і спрямованість людини до оптимізації способу життя, що практикується нею (Новий час), а також передзаданий алгоритм саморозгортання в наявному бутті метафізичного компоненту (Німецька класична філософія);

виявлено закономірність філософського осмислення інтервалу трансформації держави, що характеризується переходом від уявлень про значимість інтервалу (Античність) до прямо протилежної точки зору (Новий час) і наступною інтеграцією цих підходів (Німецька класична філософія).

Практичне значення отриманих результатів. Концептуальні положення даної дисертаційної роботи можуть бути використані при подальшому історико-філософському аналізі філософського осмислення процесів та явищ, що знайшли відображення в політичних вченнях Платона, Арістотеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля, а також як методологічна основа для конкретно-наукових досліджень у галузі політичної теорії, історії та теорії держави. Крім того, результати роботи можуть служити відправною точкою в розробці проблем логіки розвитку політичного знання.

Матеріали дисертації можуть бути використані в процесі підготовки навчальних курсів з історії філософії, політології, соціології, історії політичних і правових вчень.

Особистий внесок здобувача. Результати дослідження отримані автором самостійно. За темою дослідження автором підготовлено 7 публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та теоретичні положення дисертації були апробовані у виступах на III міжнародній конференції “Франція й Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (м. Дніпропетровськ, травень 1996 р.) та Міжнародній науково-теоретичній конференції “Філософія Джона Локка й сучасність” (м. Дніпропетровськ, травень 2001 р.), у рамках роботи міжнародної літньої філософської школи “Політична філософія й сучасність” (м. Київ, червень-липень 1998 р.) та Канадсько-Українського проекту “Демократична освіта” (м. Київ, червень 2001 р.), а також на теоретичних семінарах кафедри філософії (протягом 1996-2002 р.) та кафедри політології (протягом 1998-2002 р.) Дніпропетровського національного університету.

Здобувачем здійснена апробація основних аспектів дисертаційного дослідження при читанні лекцій у Дніпропетровському національному університеті з навчальних курсів: “Політологія”, “Історія політичних і правових вчень”, “Основи демократії”.

Публікації. По темі дисертації опубліковано 7 наукових статей, у тому числі у фахових наукових виданнях України - 6 статей.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Основний текст викладений на 174 сторінках. Список використаних джерел включає 218 найменувань.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, формулюється мета та завдання, визначаються об'єкт та предмет, описується методика дослідження, вказується наукова новизна роботи та науково-практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Огляд літератури та теоретико-методологічні засади дослідження” розглянуто джерельну базу та стан наукової розробки теми в науковій літературі, описано методику історико-філософського аналізу філософського осмислення трансформації держави.

У першому підрозділі “Огляд літератури” показано три підходи до дослідження політичних вчень мислителів: історико-культурологічний, соціологічний і філософський. Кожний з підходів представлений у контексті трьох напрямків аналізу: оглядові, профільні та компаративістські роботи.

Історико-культурологічний підхід характеризується орієнтацією на дослідження проблем, пов'язаних з виявленням представленості в політичних вченнях мислителів соціокультурних особливостей відповідної епохи, а також установкою на оцінку теоретичного конструкта, запропонованого філософами, відповідно до тих стандартів, що є надбанням сьогодення.

До числа оглядових робіт, присвячених аналізу політичних вчень Платона й Арістотеля, віднесені роботи А. Боннара, Д. Гришина, Б. Данема, О. Доватура, О. Лосєва, Б. Мєєровського, Е. Фролова, та ін. У поле зору дослідників потрапляють проблема співвідношення індивідуальних і загальнодержавних цілей, питання про специфіку рекрутування політичної еліти, про принципи оптимальності запропонованої мислителями моделі організації держави. Специфіка інтерпретації кожної з проблем визначена оцінкою дослідниками своєрідності соціокультурного контексту епохи. У профільних роботах (Т. Васильєва, О. Доватур та ін.) розглядаються такі проблеми, як авторство творів мислителів, аргументація їхньої філолофсько-політичної спадщини, розглянутої з позицій контент-аналізу, а також зіставлення одного з варіантів державного ладу з історичною дійсністю відповідної епохи. Компаративістський напрямок досліджень представлений роботою Г. Комелька, який вивчає запропоновані Платоном і Арістотелем проекти оптимального полісу, розглядаючи їх як пам'ятки теорії урбанізму.

Специфіка соціологічного підходу полягає в орієнтації дослідників на встановлення взаємодії неполітичної і політичної сфер суспільства. До оглядових робіт відносяться праці Ю. Давидова, В. Сморгунової та ін. При аналізі політичних вчень Платона й Арістотеля дослідники показують особливості підходу філософів до інтерпретації моделі людини, до встановлення її ролі у виникненні та функціонуванні держави. Профільний напрямок досліджень представлений роботою А. Здравомислова, у якій пропонується детальний аналіз конфліктних ситуацій, описаних у політичному вченні Аристотеля. До компаративістських робіт відносяться праці В. Каленського, Л. Кривушина та ін., де зроблена спроба співставлення політичних вчень Античності та Нового часу.

Своєрідність філософського підходу полягає в тому, що явища і процеси розглядаються як умоглядні конструкти, що істотно відрізняються від їх чуттєво сприйнятих аналогів. До загально-оглядових робіт відносяться праці В. Асмуса, А. Бичко, І. Бичка, В. Віндельбанда, П. Гнатенка, А. Дворцова, Г. Заїченка, Б. Мєєровського, І. Нарського, В. Нерсесянца, Т. Ойзермана, В. Панфілова, В. Пронякіна, А. Суслової, В. Табачковського, О. Чанишєва, А. Чичкова, В. Ярошовця та ін. У них проблемна домінанта орієнтована на концептуальний аналіз поглядів філософів, де важливим є з'ясування співвідношення ключових аспектів політичного вчення. В оглядових роботах, присвячених дослідженню поглядів Платона (В. Асмус, Ж.-П. Вернан, В. Віндельбанд, В. Гутаров, П. Козловські, О. Лосєв, В. Нерсесянц, Д. Реалє, В. Сафонов, Р. Тарнас, Е. Целлер та ін.), пріоритетна увага приділяється питанню про оптимальну модель організації людського спілкування, розглядаються питання соціальної ієрархії й мобільності, співвідношення світу ідей і наявної політичної дійсності, індивідуальних і загальнодержавних цілей, використання засобів і методів суспільного цілеполягання, питання про деградацію ідеального полісу тощо. Схоже коло проблем розглядається в оглядових роботах, присвячених дослідженню поглядів Арістотеля (А. Бергер, В. Гутаров, А. Домбровський, О. Чанишєв і ін.). В оглядових роботах, присвячених дослідженню поглядів Т. Гоббса та Дж. Локка (Г. Заїченко, Б. Мєєровський, Н. Мотрошилова, І. Нарський, Д. Реалє, В. Сатишев, А. Сьомушкін), аналізуються концепції природного стану, суспільного договору, питання про співвідношення інтересів особистості та держави, а також про організацію оптимальної держави. Політичні вчення представників Німецької класичної філософії досліджуються в роботах М. Абдулаєва, В. Віндельбанда, А. Дворцова, Т. Длугач, А. Золотарьова, Е. Кассірера, В. Лазарєва, Б. Маньковського, А. Міголатьєва, Н. Мотрошилової, І. Нарського, В. Нерсесянця, Т. Ойзермана, А. Піонтковського, І. Рау, Д. Реалє, А. Суслової, Л. Хейзе, та ін.

Не менш широке коло проблем розглядається й у профільних роботах. Різні аспекти політичних поглядів античних мислителів аналізується в роботах Л. Бейнаровича, О. Лосєва, В. Яценка, а також О. Гарника, П. Карагущенка, П. Козловскі, Р. Луканіна, Н. Мудрагай, П. де Лобьє, К. Поппера, Є. Спекторського, Ю. Чернишова. Політична теорія мислителів Нового часу аналізується А. Галухиним, Є. Голіковим, В. Голинцем, А. Кузнєцовим, Р. Нозіком, Е. Соловйовим. Погляди представників Німецької класичної філософії на специфіку функціонування політичної сфери досліджуються П. Беччі, Н. Блюмом, А. Богомоловим, М. Биковою, А. Кричевським, В. Васильєвим, Є. Голіковим, А. Гостінцєвим, І. Ільїним, А. Карімським, В. Кузнєцовим, Д. Лазуренком, Е. Лєговою, М. Мамардашвілі, Л. Мамутом, Г. Маркузе, В. Нерсесянцем, Т. Ойзерманом, Е. Соловйовим, Л. Хейзе, Р. Штайгервальдом та ін.

До числа компаративістських робіт відносяться дослідження В. Біблера, Р. Ебстайна, Р. Луканіна, І. Пронєвської, Дж. Сейбана, П. Скартона, О.Чанишєва. Мета даних робіт полягала у виявленні зміни тенденцій в осмисленні політичної складової дійсності.

Проведений аналіз літератури дозволив автору зробити ряд висновків. По-перше, відсутні дослідження, які безпосередньо аналізують інтерпретації трансформації держави мислителями різних епох. По-друге, існує значна кількість робіт, які досить глибоко і всебічно досліджують політичні вчення Платона, Арістотеля, Т. Гоббса, Дж. Локка, І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля. І саме аналіз цих робіт дозволяє осмислити предметну галузь даного дослідження. У цілому проблема трансформації держави у творчості кожного з названих вище мислителів не є пріоритетно означеною. Дана проблема органічно інтегрована в контекст сюжетоутворюючої ідеї їхніх політичних вчень. Подібне положення справ лише обумовлює необхідність систематизації і поглиблення знань з проблеми осмислення трансформації держави, що дозволить пізнати не тільки ще одну грань творчості мислителів, але й вийти на розв'язання проблем іншого масштабу.

У другому підрозділі “Теоретико-методологічні засади дослідження” розкриваються основні передумови дослідження філософського осмислення трансформації держави.

У даному дослідженні особливий погляд на інтерпретацію філософсько-політичної теорії мислителів конституює система критеріїв, що задає спрямованість трактування даної теорії. Автор відокремлює 5 основних критеріїв філософського осмислення трансформації держави, що відображають її специфіку в повному обсязі.

Перший критерій звертає увагу на механізм трансформації держави, що передбачає врахування кількості залучених у даний процес компонентів, виявлення джерела його ініціювання, а також послідовність взаємодії цих компонентів.

Другий критерій покликаний пояснити логіку трансформації держави, тобто оцінити ступінь виводимості з функціонуючих у межах філософсько-політичної теорії даностей кожного наступного стану держави. У тому випадку, коли, виходячи з попередніх установок теорії, виявляється можливим пояснити перехід до наступних станів держави, не вводячи при цьому в теорію значної кількості нових припущень, можна говорити про еволюційність осмислення мислителями трансформації держави. Коли ж наступний етап розвитку держави має досить опосередковані генетичні зв'язки з попереднім (тобто коли наступний стан держави неможливо пояснити, виходячи з тих посилок, і навіть наслідків з них, що раніше обґрунтовували закономірність наявності її попереднього стану), то в цьому випадку варто говорити про революційну модель інтерпретації мислителями трансформації держави.

Третій критерій спрямований на виявлення пріоритетів трансформації держави, а, отже, на пошук того елементу теорії, що задає й у той же час пояснює специфіку її побудови.

Четвертий критерій фіксує спрямованість трансформації держави, тобто припускає відповідь на питання про ступінь оптимізації спілкування, а тому спрямованість може бути оцінена як прогресивна, якщо факт оптимізації доведений, і регресивна, якщо оптимізація не досягнута.

П'ятий критерій відображає інтервал трансформації держави, що виражається в ступені зміни людських нахилів з моменту початку трансформації й аж до її завершення.

Дане дослідження має кілька рівнів, для кожного з яких характерне застосування певних методів. Так, досягнення мети дослідження передбачає використання компаративістського методу, який репрезентує найвищий рівень узагальнення матеріалу. Використання даного методу припускає:

принципову порівнянність різних частин дослідження в плані подібності матеріалу, що підлягає аналізу (забезпечується аналізом ідентичних періодів розвитку держави і вивченням аналогічних компонентів, що обумовлюють його трансформацію);

ідентичність процедур узагальнення матеріалу і його наступного співставлення (забезпечується наявністю єдиних критеріїв узагальнення і співставлення узагальненого матеріалу).

Поряд з компаративістським аналізом у даному дослідженні застосовується і системно-структурний підхід, який безпосередньо використовується для вивчення теоретичних конструкцій різних мислителів. Підхід базується на наступних принципах:

наявності меж системи (у якості системи розглядаються політичні вчення. Усе, що не зафіксовано в межах даних вчень, знаходиться поза межами дослідження. Тобто вплив середовища на систему не розглядається);

наявності підсистем, що певним чином співвідносяться одна з одною (у якості яких виступають людина, форми організації спілкування й умоглядна модель держави, взаємодія яких забезпечує трансформацію держави);

наявності взаємозалежних елементів у межах підсистеми (у якості таких виступають: комплекс соціотворчих і соціодеструктивних схильностей людини; родина, селище, різного роду спільності, організовані на добровільних і примусових засадах, а також держава);

наявності “системного ефекту”, що характеризується виникненням такої властивості системи, що не може бути виведеною з її окремих складових та з'являється як результат їхньої взаємодії (трансформація держави є наслідком взаємодії моделі людини, форм організації спілкування й умоглядної моделі держави);

наявності внутрішнього джерела перетворення системи (джерелом перетворень виступають сукупність людських схильностей і умоглядна модель держави).

Особливе місце в дослідженні відведено аналітико-генетичному методу. Сутність даного методу полягає у вивченні складного явища, виходячи з аналізу більш простих феноменів, що передують цьому явищу і детермінують його. Даний метод зовсім не означає спрощене тлумачення складного об'єкта, а припускає вивчення простих даностей, пояснення причин і послідовності їхнього ускладнення, яке здійснюється в ході становлення цього об'єкту. В даному дослідженні зазначений метод використовується для аналізу багатомірних моделей оптимальних держав з позиції їх генетичної обумовленості попередніми, менш складними станами держави.

• У другому розділі “Дуалізм інтерпретації трансформації держави в Античній філософії” доводиться принципова подібність поглядів на трансформацію держави Платона і Арістотеля.
• У першому підрозділі “Синтетичність підходу до трансформації держави у політичному вченні Платона” розкривається специфіка філософського осмислення трансформації держави античним філософом. По-перше, механізм трансформації держави характеризується наявністю антропологічного компонента, що представлений моделлю людини, якій притаманна сукупність базових схильностей і визначений набір детермінованих ними дій. Поряд з антропологічним компонентом механізм трансформації держави конституює і метафізичний компонент, який уособлює собою ідеально-об'єктивну підставу (ідея держави) процесу вдосконалення держави. Як заключний компонент, що забезпечує трансформацію держави, виступає інституційна складова, яка відтворює форми спілкування людей. По-друге, логіка трансформації держави може бути охарактеризована за допомогою терміна “революція”, оскільки на початкових етапах становлення держави домінувала одна сукупність припущень (людські потреби), у той час як заключна стадія її розвитку була детермінована системою постулатів, що принципово відрізняються від настанов, котрі раніше функціонували в межах теорії. По-третє, пріоритетними компонентами механізму трансформації держави є як антропологічний, так і метафізичний компоненти, оскільки домінуючий вплив першого прослідковується аж до розгляду античним мислителем ідеального проекту держави, який передбачає зміну пріоритетів (орієнтація на метафізичний компонент). По-четверте, процес трансформації держави є прогресивним за своєю спрямованістю, оскільки держава рухається від недостатньо досконалих форм до ідеальної форми як максимально повного і можливого уподібнення своєму умоглядному еквіваленту. Прогресивний розвиток держави обумовлений як діяльністю індивідів, так і специфікою програми, властивій ідеї держави. По-п'яте, інтервал трансформації держави є значним, оскільки досягнення державою свого оптимального стану пов'язане з необхідністю сутнісної зміни людських схильностей і форм спілкування.
• У другому підрозділі “Інтегративність моделі трансформації держави у політичному вченні Арістотеля” розкривається специфіка філософського осмислення трансформації держави античним мислителем. По-перше, механізм, що забезпечує трансформацію держави, конституює антропологічний (модель людини), інституційний (форми спілкування людей) і метафізичний (форма держави) компоненти. Його функціонування ініційоване як першою, так і останньою складовими механізму, що дозволяє характеризувати даний процес як різновекторний, обумовлений впливом різнорідних сил, що знаходяться у відношенні підпорядкування-домінування. І хоча форма держави має внутрішню програму саморозвитку, яка реалізується внаслідок її співвіднесення з моделлю людини, відчувається домінуючий вплив останньої, оскільки процес виникнення держави обґрунтовується переважно крізь призму людських потреб, схильностей і дій, що і детермінують структуру полісів. По-друге, логіка здійснення трансформації держави характеризується відсутністю наступності між попередніми і подальшими етапами розвитку держави, а, отже, означений процес виступає як революційний. По-третє, пріоритетними компонентами, що детермінують здійснення трансформації держави, є антропологічна і метафізична складові, до того ж домінування другої є необхідним наслідком реалізації потенціалу першої. По-четверте, трансформації держави притаманна прогресивна спрямованість через те, що держава прямує від своїх недосконалих форм до оптимальної. По-п'яте, інтервал трансформації держави є значним, оскільки досягнення державою оптимального стану спричиняє необхідність істотної зміни людських схильностей і форм спілкування. У висновках по розділу обґрунтовується специфіка античного підходу до філософського осмислення трансформації держави шляхом співставлення поглядів Платона і Арістотеля з розробленою системою критеріїв.
• У третьому розділі “Антропоцентричність тлумачення трансформації держави у Новий час ” на прикладі аналізу політичних вчень Т. Гоббса та Дж. Локка розкривається зміст новоєвропейського підходу до трансформації держави.
• У першому підрозділі “Антропообумовлена модель трансформації держави Т. Гоббса” розкривається специфіка філософського осмислення трансформації держави англійським мислителем. По-перше, механізм трансформації держави складають антропологічний, інституційний і метафізичний компоненти, перший з яких актуалізує потенційну співвіднесеність з іншими компонентами механізму і взаємодіє з метафізичним компонентом лише після того, як буде здійснене його поєднання з інституційним компонентом. По-друге, логіка трансформації держави може бути охарактеризована поняттям “еволюція”, оскільки кожен наступний етап розвитку держави був підготовлений попереднім і безпосередньо з нього виходив. По-третє, пріоритетним компонентом механізму трансформації держави є антропологічна складова, оскільки і специфіка життя людей у природному стані, і своєрідність державного устрою були обумовлені виключно мірою усвідомлення індивідом своїх потреб. По-четверте, спрямованість трансформації держави варто характеризувати як прогресивну, критерієм якої виступає оптимізація людського спілкування, котра є наслідком процесу перманентного збільшення представленості в наявному бутті ідеї держави. По-п'яте, інтервал трансформації держави характеризується як незначний, оскільки досягнення оптимальної моделі держави не передбачає значної зміни схильностей людини.
• У другому підрозділі “Людський фактор у трактуванні трансформації держави Дж. Локка” розкривається специфіка філософського осмислення трансформації держави англійським мислителем. По-перше, механізм трансформації держави характеризується наявністю трьох компонентів: антропологічного, представленого моделлю людини, яка наділена набором схильностей, а також суворо визначеної цими схильностями сукупністю дій; інституційного, який відтворює форми спілкування людей, а також метафізичного, який репрезентує ідеально-об'єктивну (ідея держави) передумову трансформації держави. Співвіднесеність компонентів механізму ініціюється антропологічною складовою (діями індивідів), зв'язок якої з метафізичним компонентом опосередкований інституційною складовою. По-друге, логіка трансформації держави може бути охарактеризована як генетично успадкована (еволюційна), оскільки кожний з попередніх етапів розвитку держави містить у собі наступний, причому втілення актуалізованої ідеї держави в більш досконалу форму здійснюється за допомогою незначних, нерадикальних змін. По-третє, антропологічний компонент виступає як пріоритетна складова механізму трансформації держави, оскільки ступінь актуалізації ідеї держави зумовлений лише мірою усвідомлення індивідом своїх інтересів і недоліків власної природи. По-четверте, трансформація держави має прогресивну спрямованість, оскільки являє собою процес перманентного збільшення представленості в наявному бутті ідеї держави (природних законів). По-п'яте, інтервал трансформації держави є незначним, оскільки досягнення державою свого оптимального стану не пов'язано з необхідністю істотного коригування людських схильностей. У висновках по розділу обґрунтовується специфіка підходу Нового часу до філософського осмислення трансформації держави шляхом співставлення поглядів Т. Гоббса і Дж. Локка з розробленою системою критеріїв.
• У четвертому розділі “Раціоналізм моделі трансформації держави в Німецькій класичній філософії” аналізуються політичні вчення І. Канта та Г.В.Ф. Гегеля, а на основі зіставлення їх поглядів робиться висновок про специфіку розробленого Німецькою класичною філософією підходу до трансформації держави.
• У першому підрозділі “Трансцендентальна модель трансформації держави І. Канта” розкривається специфіка філософського осмислення трансформації держави німецьким мислителем. По-перше, механізм трансформації держави характеризується наявністю трьох компонентів: метафізичного, представленого чистою ідеєю держави; антропологічного, який відбиває природні схильності людей, а також інституційного, який характеризує форми спілкування людей. Поява держави ініційована незадоволеністю людей існуючими нормами спілкування, що створювало необхідність їхнього удосконалення. З моменту ж виникнення держави вже об'єктивована ідея формує людські схильності. По-друге, обґрунтування проходження державою всіх стадій свого розвитку здійснюється еволюційним шляхом, причому наступна стадія становлення не тільки визначається попередньою, але і здатна чинити на останню безпосередній вплив. По-третє, механізм трансформації держави характеризується пріоритетністю його метафізичного компоненту, якому притаманна необхідність саморозгортання, що реалізується завдяки його співвіднесення з людиною, нездатною змінити визначений перебіг подій. По-четверте, спрямованість трансформації держави набуває прогресивного характеру, оскільки супроводжується переходом від менш довершених форм державного устрою до більш довершених. По-п'яте, інтервал трансформації держави може бути охарактеризований як значний, оскільки запропонована І. Кантом модель розвитку держави дозволяє говорити про відносну незрівнянність кінцевого й початкового етапів його еволюції як у плані організаційної специфіки, так і в плані людських схильностей.
• У другому підрозділі “Спекулятивна модель трансформації держави Г.В.Ф.Гегеля” розкривається специфіка філософського осмислення трансформації держави німецьким філософом. По-перше, механізм трансформації держави характеризується наявністю метафізичного, антропологічного й інституційного компонентів. Кожний з них перебуває у відносній ізоляції; у процесі трансформації держави антропологічний компонент співвідноситься з раціональним стандартом (ідея держави) трохи пізніше, ніж з інституційним компонентом. По-друге, логіку трансформації держави варто характеризувати за допомогою терміна еволюція, оскільки кожна наступна стадія актуалізації в наявному бутті ідеї держави підготовлена попередньою і базується на ній. По-третє, пріоритетна роль при опису механізму трансформації держави відведена метафізичному компоненту, яка виражена в ініціюванні та жорсткому передвизначенні варіацій розвитку держави. По-четверте, спрямованість трансформації держави є прогресивною, оскільки супроводжується ускладненням і вдосконаленням залучених у цей процес феноменів (індивід, родина, цивільне суспільство). По-п'яте, інтервал трансформації держави виявляється незначним, оскільки досягнення оптимальної моделі держави не передбачає кардинальної зміни людських схильностей та форм спілкування. У висновках розділу обґрунтовується специфіка підходу Німецької класичної філософії до філософського осмислення трансформації держави шляхом зіставлення поглядів І. Канта та Г.В.Ф. Гегеля з розробленою системою критеріїв.

Висновки

• У висновках показані закономірності розвитку філософського осмислення трансформації держави через зіставлення підходів епох (Античність, Новий час, Німецька класична філософія) і відповідних критеріїв.
• Базовим критерієм є механізм трансформації держави. І в античній, і в новоєвропейській, і в німецькій класичній філософії відокремлено три компоненти механізму: метафізичний, представлений різними варіантами ідеї держави; антропологічний, представлений як умоглядна модель людини з притаманним їй комплексом схильностей і сукупністю дій, та інституційна, що відображає форми спілкування людей. Античні мислителі були схильні думати, що як метафізичному, так і антропологічному компонентам притаманні імпульси, які забезпечують подальше функціонування механізму трансформації держави. Новоєвропейському підходу притаманна орієнтація на активну соціотворчу діяльність індивіда, у той час як представники Німецької класичної філософії надають метафізичному компоненту конституюючу роль.
• Другий критерій покликаний відобразити логіку трансформації держави. У античній філософії трансформація держави обґрунтовується за допомогою революційних змін, коли перехід від одного етапу розвитку держави до іншого супроводжується значною зміною людських схильностей і форм спілкування людей. Новоєвропейська філософія запропонувала еволюційну модель трансформації держави, оскільки кожен наступний етап його розвитку був підготовлений попереднім як у психологічному, так і в організаційному плані, і виходив з нього. Ідея про еволюційний характер трансформації держави отримала свого розвитку і в Німецькій класичній філософії.
• Третій критерій визначає пріоритетні компоненти механізму трансформації держави, що дозволить усвідомити вектор побудови політичної теорії і визначити детермінанту трансформації держави. Античні філософи вважали, що метафізичний компонент проходить певний шлях від своїх менш досконалих формоутворень до оптимального, роблячи при цьому домінуючий вплив на інші компоненти механізму трансформації держави, але лише слідом за тим, як зазнав подібного впливу з боку антропологічної складової. Іншої думки дотримуються мислителі Нового часу, які виходять з орієнтації на активну соціотворчу діяльність мислячого суб'єкта (індивіда), який чітко усвідомлює недоліки власної природи, а також незручності, що стали наслідком їхньої реалізації, та прагне їх нівелювати за допомогою оптимізації спілкування. Досягнення актуалізованою ідеєю держави стану, що відповідає своєму умоглядному аналогу, корелюється зі ступенем усвідомлення індивідами власних недоліків і готовністю вжити заходів по їх усуненню. Класики німецького ідеалізму вважають, що трансформація держави здійснюється в силу внутрішньої логіки саморозгортання ідеї держави, тобто, можливість і характер трансформації держави закладені в структурі метафізичного компоненту.
• Четвертий критерій дозволяє відтворити уявлення мислителів щодо спрямованості трансформації держави. Запропонований критерій фіксує логіку розвитку держави, оцінка якого здійснюється в діапазоні “прогрес-регрес” на основі з'ясування наслідків змін, що відбулися. Моделі трансформації держави, запропонованої мислителями Античності, Нового часу та Німецької класичної філософії, притаманна орієнтація на прогресивну спрямованість даного процесу, незважаючи на те, що різні епохи дійшли до подібних висновків, виходячи з передумов, які значно відрізняються одна від одної. Античність побачила причину прогресивного розвитку держави у властивій ідеї держави програмі саморозвитку, коли протягом певного проміжку часу її актуалізований еквівалент зазнає задану наперед ідеєю вичерпну реалізацію, що обумовлює принципову подібність обох станів ідеї, перший з яких (неактуалізований) згодом стає збагаченим варіаціями своїх наявних проявів. Однак на початкових стадіях розвитку держави відповідна спрямованість визначалася виключно специфікою людських прагнень. Новоєвропейський підхід ґрунтувався на обліку індивідом недоліків власної природи, нівелювання яких здійснювалося в міру (і завдяки) оптимізації спілкування, тому що актуалізація ідеї держави корелювалася зі ступенем усвідомлення людиною притаманних їй негативних схильностей. Німецька класична філософія пояснює прогресивну спрямованість трансформації держави, виходячи з наявності в метафізичному компоненті заданого наперед алгоритму саморозгортання в наявному бутті.
• П'ятий критерій уможливлює реконструкцію поглядів мислителів різних епох з питання про інтервал трансформації держави. Даний критерій фіксує ступінь віддаленості один від одного початкового і кінцевого етапів розвитку держави. Оцінка дистанції, яку долає держава в процесі свого розвитку, здійснюється, виходячи з урахування ступеня зміни людських схильностей та форм спілкування. Аналіз філософсько-політичних вчень античності виявив прихильність мислителів даної епохи до конструювання таких моделей трансформації держави, у яких прослідковується значна відмінність початкового і кінцевого етапів його розвитку, оскільки втілення соціального ідеалу в життя вимагає від людини істотної зміни стилю життя. Новоєвропейська філософія сформувала уявлення про незначну відмінність полярних стадій розвитку держави, оскільки в процесі еволюції держави істотні зміни зазнали не стільки людські схильності та форми організації спілкування, що ними практикуються, скільки якість людського життя, яке радикально змінилося в процесі оптимізації спілкування. Представники Німецької класичної філософії не виробили єдиного підходу до даного аспекту проблеми і дотримувалися як античної, так і новоєвропейської інтелектуальної традиції при його інтерпретації. Німецька класична філософія інтегрувала в собі відповідні уявлення попередніх періодів розвитку політико-філософської думки.
• Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях
• 1. Ставченко С.В. Аристотелевская концепция происхождения государства // Вісн. Дніпропетровського ун-ту. Сер. Історія та філософія науки і техніки. - Вип. 3. - Д.: ДДУ, 1998. - С. 52-58;
• 2. Ставченко С.В. Концепция естественного состояния в интерпретации Т. Гоббса // Вісн. Дніпропетровського ун-ту. Сер. Соціологія, філософія, політологія. - Вип. 3. - Д.: ДДУ, 1998. - С. 57-66;
• 3. Ставченко С.В. Концепция естественного состояния в интерпретации Дж. Локка // Вісн. Дніпропетровського ун-ту. Сер. Історія і філософія науки і техніки. - Вип. 4. - Д.: ДДУ, 1998. - С. 61-75;
• 4. Ставченко С.В. Концепция идеального государства в интерпретации Платона // Природа людини і динаміка соціально-економічних процесів: Зб. ст. - Вип. 1. - Д.: Наука й освіта, 1998. - С. 218-228;
• 5. Ставченко С.В. Платон о факторах трансформации государства // Вісн. Дніпропетровського ун-ту. Сер. Історія і філософія науки і техніки. - Вип. 5. - Д.: ДДУ, 1999. - С. 55-60;
• 6. Ставченко С.В. Иммануил Кант о происхождении государства // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Зб. наук. праць. - Д.: РВВ ДНУ, 2000. - С. 39-45;
• 7. Ставченко С.В. Гегель о происхождении государства // Вісн. Дніпропетровського ун-ту. Сер. Соціологія, філософія, політологія. - Вип. 6. - Д.: ДНУ, 2000. - С. 195-202.
• Анотація
• Ставченко С.В. Філософське осмислення трансформації держави: історико-філософський аналіз. - Рукопис.
• Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2003.

У дисертації дана інтерпретація трансформації держави в широкій історико-філософський ретроспективі. На підставі аналізу політичних вчень античних філософів (Платон, Арістотель), мислителів Нового часу (Т. Гоббс, Дж. Локк) та представників Німецької класичної філософії (І. Кант, Гегель) визначена своєрідність підходів до філософського осмислення трансформації держави. За допомогою розробленої системи критеріїв (механізм трансформації держави, його пріоритетні компоненти, а також логіка, спрямованість та інтервал трансформації держави) виявлено й описано закономірності філософського осмислення трансформації держави.

Ключові слова: політичні вчення, трансформація держави, критерії філософського осмислення трансформації держави, закономірності філософського осмислення трансформації держави.

Аннотация

Ставченко С.В. Философское осмысление трансформации государства (историко-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05- история философии. Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2003.

В диссертации дана интерпретация трансформации государства в широкой историко-философской ретроспективе. На основе анализа политических учений античных философов (Платон, Аристотель), мыслителей Нового времени (Т. Гоббс, Дж. Локк) и представителей Немецкой классической философии (И. Кант, Г.В.Ф.Гегель) определено своеобразие подходов к философскому осмыслению трансформации государства.

Сформулировано определение, согласно которому в пределах политических учений трансформация государства представляет спекулятивно установленный переход государства от своих менее совершенных форм к оптимальной. Кроме того, разработана система критериев, позволяющая осуществить исследование философского осмысления трансформации государства.

Первый критерий характеризует механизм трансформации государства. Данный критерий учитывает: количество компонентов механизма (метафизический, институционный, антропологический), импульс, обеспечивающий взаимодействие его составляющих, и очередность соотнесенности этих компонентов. Второй критерий отображает логику трансформации государства. Если переход от предшествующих этапов развития государства к последующим невозможно объяснить исходя из анализа ранее функционировавших в учениях допущений, то он характеризуется как революционный, а если возможно, - то как эволюционный. Третий критерий представляет приоритетные компоненты механизма трансформации государства и отображает выделение составляющей политического учения, которая предопределяет и поясняет специфику его построения. Четвертый критерий фиксирует направленность трансформации государства, т.е. предполагает ответы на вопрос о степени оптимизации общения. Направленность может быть оценена как прогрессивная, если факт оптимизации общения доказан и, как регрессивная, если оптимизация не достигнута. Пятый критерий отражает интервал трансформации государства, который определяется степенью изменения человеческих предрасположенностей с момента начала трансформации до ее завершения. В том случае, если базовые предрасположенности, предписываемые умозрительной модели человека изначально, существенно отличаются от свойственных ей впоследствии, то следует говорить о значительности интервала и наоборот.

Разработанная схема критериев позволяет выявить и описать закономерности философского осмысления трансформации государства, которые характеризуются в отношении: механизма трансформации государства - отходом от античной традиции и развитием различных ее аспектов как в Новое время, так и в период Немецкой классической философии; логики трансформации государства - переходом от революционной модели осмысления трансформации государства (Античность) к эволюционной (Новое время), впоследствии преобразовавшейся в модель, акцентирующую внимание на включенности предшествующих этапов развития государства в последующие (Немецкая классическая философия); приоритетных компонентов механизма трансформации государства - ориентацией античного подхода на приоритетное влияние антропологического и метафизического компонентов, отказом от данной модели и акцентом на одну из ее составляющих в Новое время и ориентацией на иную составляющую в Немецкой классической философии; направленности трансформации государства - приверженностью мыслителей прогрессивной модели трансформации государства, где в качестве детерминант подобной направленности выступает как взаимодополняющее единство человеческих устремлений и программы актуализации, присущей идее государства (Античность), так и устремленность человека к оптимизации практикуемого им образа жизни (Новое время), а также предзаданный алгоритм саморазвертывания в наличном бытии метафизического компонента (Немецкая классическая философия); интервала трансформации государства - переходом от представлений о значительности интервала трансформации государства (Античность) к прямо противоположной точке зрения (Новое время) и последующей интеграцией этих подходов (Немецкая классическая философия).

Ключевые слова: политические учения, трансформация государства, критерии философского осмысления трансформации государства, закономерности философского осмысления трансформации государства.

Summary

Stavchenko S.V. Philosophical comprehension of state's transformation. - Manuscript.

Thesis on obtaining a scientific degree of Candidate of Philosophical science in specialty 09.00.05. - History of Philosophy. Dnepropetrovsk National University, Dnepropetrovsk, 2003.

In the dissertation the interpretation of state's transformation is given a wide historical-philosophical retrospective. The system of criteria characterized philosophical comprehension of state's transformation is worked out. Mechanism of state's transformation, its prioritical components, and also logic, direction, and interval of state's transformation are its compound part.

Based on analysis of political studies of ancient philosophers (Plato, Aristotle), thinkers of New Age (T. Hobbes, J. Locke) and representatives of German classical philosophy (I. Kant, G.W.F. Hegel) the peculiarity of approaches to philosophical comprehension of state's transformation are determined.

By means of system of criteria (mechanism of state's transformation, its prioritical components, and also logic, direction, and interval of state's transformation) the regularities of philosophical comprehension of state's transformation are revealed and described.

Key words: political studies, criteria of philosophical comprehension of state's transformation, regularities of philosophical comprehension of state's transformation.

Размещено на Allbest.ru