Культура як аксіологічний феномен буття (соціально-філософський аналіз природи та ієрархії культури)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культура як аксіологічний феномен буття (соціально-філософський аналіз природи та ієрархії культури)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Вся історія культури є ніщо інше, як рух і розвиток цінностей. Але ці цінності самі є породженням культури як специфічно людського способу освоєння і привласнення світу, в результаті якого світ перетворюється на ціннісно-смислову реальність, аксіосферу як дійсне буття людини.

Філософське мислення пов'язує людину і людство з його потребами, з одного боку, і зі світом культури як світом цінностей з іншого. А оскільки це так, то одним з найважливіших аспектів філософського теоретичного осягнення людиною світу є ціннісний підхід, що знаходить свою методологічну основу в загальній теорії цінностей (аксіології). Аксіологічне вчення про культуру, на відмінну від безлічі інших теоретичних підходів до неї, дозволяє побачити культуру «зсередини», а якщо це вчення ще набуває вигляду аксіологічного дослідження культури, то тим самим досягається головна мета соціально-філософського дискурсу міркування рухається в сутнісному (ноуменальному) полі дослідження.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається завданнями і сучасними тенденціями розвитку вітчизняної соціально-філософської і культурологічної думки, що все активніше освоює аксіологію як універсальну, адекватну природі філософії як способу осягнення світу, методологію опису, тлумачення і розуміння культури. І якщо під аксіологією розуміти певну теоретичну побудову щодо головного її предмета цінності та цінностей, то з самого початку постає потреба підходити до культури як до цілісного аксіологічного феномену, і, отже, як до цілісної аксіологічної проблеми, що потребує свого теоретичного в межах рефлексії розв'язання.

Обрана тема дисертаційного дослідження виражає глибоку внутрішню тенденцію розвитку сучасної вітчизняної філософської думки, що пов'язується з відродженням, переосмисленням і творчим розвитком таких розділів філософського знання, яким у зв'язку з історичними обставинами, колись приділялась незначна увага. Відомо, що довгий час аксіології, як самостійному аспекту філософського знання в системі діалектико-матеріалістичної філософії місця не знаходилось, хоча внутрішня потреба, зумовлена власною логікою розвитку філософського знання, напевно підштовхувала до осмислення аксіологічної проблематики в усьому її спектрі.

Суттєвим моментом в обґрунтуванні актуальності обраної теми є і той факт, що проблема цінностей надзвичайно загострюється в переломні (кризові) епохи історичного розвитку культури, бо кожного разу, коли спільноту людей потрясали соціальні катаклізми, коли хаос, хитання, але і сподівання «знайти світло в кінці тунелю» зливались у синтетичне питання «бути чи не бути» культурі як природному середовищу людини, філософська думка незмінно упиралася в проблематику цінностей як основу культурного менталітету особистості, нації, суспільства загалом. Тоді філософська рефлексія починала посилено осягати культуру як аксіологічне за своєю природою і суттю гуманістичне явище буття. Таке осягнення, будучи філософським дослідженням, кожного разу визначається ступенем нових смислових контекстів, покликаних аутентично виразити не лише все нові та нові аспекти феноменології культури, але в пізнанні цих аспектів переконатися і підтвердити сутнісні властивості культури її аксіологічну природу.

Зв'язок з науковими програмами, планами і темами. Роботу виконано в межах комплексної теми науково-дослідної роботи кафедри філософії Донецького національного технічного університету «Гуманізація науки, техніки, освіти на шляху до сучасного цивілізаційного суспільства» (реєстраційний номер Н-28-95). Тема дисертації відповідає тенденції аксіологічної переорієнтації викладання філософії у вищих навчальних закладах України, а також реалізації ідеї відповідно до загальносвітової філософської практики, розширення вітчизняної філософської проблематики.

Стан наукового опрацювання проблеми. У процесі поставлення і розв'язання аксіологічних проблем (і тут у першу чергу варто згадати роботи В.П. Тугарінова) очевидною є думка, проте, що феномен цінності являє собою безсумнівний, реальний, той що опосередковує усі види людської соціокультурної діяльності, у тому числі й інтелектуальної, факт буття, що несе в собі величезний не лише світоглядний, але і гносеологічний методологічний потенціал дослідження культури на всіх її рівнях і у всіх ракурсах виявлення як гуманістичного середовища перебування людини. Тому звернення на певному етапі розвитку діалектико-матеріалістичної філософії до ціннісної проблематики дозволило виявити фундаментальні евристичні можливості категорії цінності. Категорія цінності іманентно увійшла до логіки й аналізу онтологічної і гносеологічної проблематики, до дослідження естетичних і етичних, правових і політологічних проблем. Тим не менше, для вітчизняного дискурсу, як і для інших філософських та культурологічних «штудій» на всьому пострадянському просторі, аксіологічна проблематика в її сутнісному, глибинному прояві ще залишається недостатньо розробленою, хоча поняття цінності набуло загального, головним чином, «предикативного» визнання. Мова йде про принципові питання, які пов'язані з виявленням іманентного статусу філософської категорії цінності в системі інших філософських понять дослідження культури, функцій аксіології як методології в культурологічних дослідженнях, зв'язку проблеми культури з аксіологією, з'ясуванням місця і ролі категорії цінності в пізнанні природи, морфології, ієрархічних рівнів виявлення культури, становлення і розвитку самої культури як ціннісного феномену. Спираючись на результати аналізу попередніх досліджень і принагідно застосовуючи результати досліджень з аксіології, дисертація постає однією із спроб впровадити нові підходи до розуміння, тлумачення й опису культури, її феноменів засобами аксіології.

Разом з тим, цю роботу варто розглядати і як продовження, що має глибокі історико-філософські основи, традиції, коли філософські проблеми культури найтіснішим чином пов'язувалися з аксіологічною проблематикою (Р.Г. Лотце, Ф.Ніцше, В.Віндельбанд, Г.Ріккерт, М.О. Лосський, Е. Кассірер, В. Соловйов та ін.).

Стан розробки проблеми соціально-філософського аналізу культури як аксіологічного феномену і засобами аксіології характеризується певною неоднозначністю. З одного боку, існує значний бібліографічний список з філософії культури. З іншого боку, аналіз філософських джерел переконує, що власне аксіологічна рефлексія над феноменом культури ще не існує як досить розвинений відмежований простір філософського дослідження, де розв'язано гранично значущі теоретичні питання. Головним чином це стосується аксіології. Так, аналіз фундаментальних філософсько-культурологічних робіт (М.О. Бердяєв, С.Л. Франк, В.С. Соловйов, М.О. Лосський, П.Д. Юркевич, Е. Фромм, О.Ф. Лосєв, К. Ясперс, М. Гайдеггер та ін.) переконує нас у тому, що їх філософія була наскрізь аксіологічною, тому що стосувалося глибинних значеннєвих аспектів відносин світу і людини як субстанціальних елементів культури. Однак їх міркування про ціннісну природу культури і про культуру як аксіологічне явище багато в чому поставали як певна очевидна даність, що не потребує додаткової рефлексивної роботи думки, пов'язаної із з'ясуванням виникнення ідеї, поняття, феноменології, морфології, ієрархії, мови цінностей, тобто всієї проблематики, що окреслює, власне, предмет аксіології, і надзвичайно необхідної як методологічний базис міркування про культуру як систему цінностей.

Виходячи з констатації такої теоретичної ситуації, специфіка даного дослідження припускає використання значної кількості джерел, що становлять собою розробку як власне аксіологічної проблематики, так і її аспектів, стосовно культури в цілому, так і різних її проявів.

Першу групу джерел складають «класичні» роботи з філософської теорії цінностей (Р.Г. Лотце, Г.Ріккерт, В.Віндельбанд, Ф.Ніцше, О.Ф. Лосєв, М.О. Бердяєв), культурології і філософії людини, безпосередньо пов'язані з аксіологічною проблематикою (М. Шелер, Х. Плеснер, В. Штерн, Е. Шпрангер, Г. Мюнстерберг, Ф. де Соссюр, Ф. Брентано). Ці автори по-різному ставили і розв'язували проблему цінностей. Але їх поєднувало одне: поставлення проблеми цінності та цінностей нерозривно було пов'язане з проблемою пізнання буття людиною як системи, певним чином, організованих цінностей.

Другу групу джерел утворюють дослідження радянських філософів, предметом дослідження яких була аксіологія як особливий розділ філософського знання та її прикладні аспекти. У першу чергу це дослідження в межах діалектико-матеріалістичної (марксистської) традиції дослідження цінностей (В.П. Тугарінов, О.Г. Дробницький, М.С. Каган, О.Г. Здравомислов, С.Ф. Анісімов, О.О. Ручка, В.О. Василенко). Звернення до власне аксіологічної проблематики, редуційованої до марксистської методології, незважаючи на всі труднощі ідеологічного характеру, дозволило виявити як фундаментальні евристичні можливості категорії цінності у пізнанні культури в цілому (Н.З. Чавчавадзе, Ю.М. Давидов, П.В. Гуревич, В.П. Сержантов, С.В. Пролеєв), так і її соціологічні (О.О. Ручка, І.Т. Фролов, М.С. Бургін, В.С. Бакіров), психологічні (О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, Б.І. Додонов, В.В. Кортава, Д.М. Узнадзе), філолофсько-антропологічні (В.П. Сержантов, В.Ш. Сабіров, М.М. Трубников) аспекти.

Третю групу джерел формують дослідження закордонних соціальних філософів, культурологів, аксіологів і філософських антропологів (К. Клакхон, Е. Фромм, М. Гайдеггер, К. Ясперс), які використовували іншу, на відміну від діалектико-матеріалістичної, методологію пізнання культури. Це дозволило їм значно розширити проблематику аксіології як у її сутнісному (власне аксіологічному), так і в прикладному ракурсах.

Особливе місце у розв'язанні завдань дослідження посідає четверта група джерел, представлених роботами сучасних вітчизняних і російських філософів, де осмислення проблем культури здійснюється в межах аксіологічної інтенції й аксіологічного дискурсу. Так, у роботах С.Б. Кримського, В.А. Малахова, Г.В. Гребенькова, С.В. Пролеєва, Н.В. Хамітова та інших дослідників розглядаються загальнотеоретичні аспекти аксіології. Разом з тим вказані дослідження відзначаються багатогранністю і складністю відображення феноменального буття культури як аксіологічного феномену взагалі й української культури зокрема.

Аналіз робіт сучасних російських джерел (М.С. Каган, Г.П. Вижлєцов, Е.М. Золотухіна-Аболіна, Л.М. Столович та ін.) на сьогодні дозволяє констатувати наявність подібності підходів до проблем аксіології культури, але практично найширший спектр ідей, висновків, концепцій, що часом взаємовиключають одна одну (полеміка М.С. Кагана і Г.П. Вижлєцова про сутність та ієрархію цінностей) при розв'язанні цих проблем. У поданих пропозиціях ще багато чого незрозумілого, суперечливого, проблемного, що дозволяє стверджувати не лише про актуальність обраної теми дослідження, але і про можливості пропозиції інших підходів у розв'язанні непростих соціально-філософських проблем культури.

Мова йде про питання, які пов'язані з виявленням статусу філософської категорії цінності в системі інших філософських понять, виявленням іманентного зв'язку проблем культури з аксіологією, з'ясуванням місця і ролі категорії цінності в пізнанні природи культури й ієрархічних рівнів її виявлення у бутті, розумінням культури як ієрархічної динамічної системи цінностей з відповідним аналізом змісту кожного з виявлених рівнів ієрархії.

Дослідницька література, що здійснила вплив на формування загальної ідеї, структуру і методологію дисертації, представлена роботами С.Б. Кримського (метафізика культури); Е.В.Ільєнкова і М.К. Мамардашвілі (діалектичний метод, культурологічна герменевтика); В.П. Сержантова і Г.В. Гребенькова (вітально-аксіологічна концепція, аксіологія особистості); Г.П. Вижлєцова, С.В. Пролеєва (ієрархія культури, методологія культури); А.П. Скрипника, А.А.Мілтса (особистісні екзістенціали).

Об'єктом дисертаційного дослідження є культура.

Предметом - соціально-філософський аналіз природи та ієрархії культури, як аксіологічного за своєю сутністю феномену буття.

Загальний задум і мету визначено назвою дисертаційної роботи. Під назвою мислиться, по-перше, дослідження низки фундаментальних проблем філософії культури, об'єднаних загальним поняттям «аксіологія культури» і розглянутих у генетичному і структурно-функціональному аспектах.

По-друге, метою дослідження є розкриття змісту культури як ціннісного за своєю сутністю і проявами феномену буття. Досягнення цієї мети дослідження припускає створення понятійної моделі, що пояснює специфічні особливості виникнення і становлення культури як аксіологічного феномену, із усіма властивими їй, відповідно до методології аксіології, ознаками: упорядкованістю, ієрархічністю, структурністю, системністю. У свою чергу, адекватне відтворення культури припускає, на думку автора, антропоцентричне її розуміння і ціннісну інтерпретацію.

Мета дослідження досягається поставленням та розв'язанням завдань, що поділяються на три групи.

Перша група пов'язана з питаннями, що стосуються аналізу власне аксіологічної проблематики з точки зору того, що такий аналіз може дати для більш глибокого і цілісного розуміння проблем культури. У зв'язку з цим було виділено такі завдання:

- обґрунтувати необхідність аксіологічного підходу до культури як одного із соціально-філософських способів її осягнення;

- проаналізувати методологічне і світоглядне значення категорії «цінність» у пізнанні сутності і феноменології культури;

- провести філософсько-історичний аналіз основних підходів до проблеми розуміння культури як ціннісного феномену з метою виявлення інваріантів.

Друга група завдань концентрується на проблемі культури в її структурно-функціональному аспекті. Тут представлено гіпотезу про культуру як системну аксіологічну організацію суспільства і ціннісно-смислову реальність буття. У зв'язку з цим автором розв'язуються такі завдання:

- виявити онтологічні основи аксіологічної природи культури;

- здійснити аналіз морфології культури як системи цінностей, визначити її елементи, рівні організації та ієрархіїзації.

Третю групу завдань продиктовано поставленням проблеми аналізу процесу становлення культури, що розглядається з точки зору уявлення про неї як про діалектичну, стійку і водночас динамічну систему зв'язку буття і людини, виражену в понятті аксіологічної ієрархії культури. Процес становлення культури розглядається у дослідженні автором на кількох рівнях виявлення, тому для реалізації поставленої мети розв'язуються такі завдання:

- проаналізувати зміст ієрархічних рівнів ціннісної організації культури в динаміці її становлення;

- обґрунтувати теоретичну модель будови ієрархічних рівнів культури як єдність структурних елементів культури в цілому.

Методологічною основою роботи є діалектичний і феноменолого-герменевтичний підходи, які у єдності сприяють усебічному соціально-філософському аналізу культури. Окрім цього, власне аксіологічний підхід до розгляду проблеми розцінюється як основна, аутентична предмету дослідження методологічна установка й інтенція соціально-філософського дискурсу про культуру. Усе дослідження ґрунтується на фундаментальному епістомологічному принципі єдності логічного та історичного.

Наукова новизна роботи полягає у самому поставленні проблеми дослідження культури у вітчизняному філософському дискурсі як аксіологічного (за своєю природою і феноменологією) явища буття. Причому йдеться не просто про певний рід гіпотези, про те, що такий підхід до питання евристично плідний для філософської теорії культури, а й про спробу і досвід обґрунтування систематичної концепції культури, в якій передбачається, що поняття культури і весь той зміст, який за ним стоїть, можна розкрити й адекватно вписати в систему гуманітарного знання лише з урахуванням трактування культури як ціннісного за своєю сутністю і модальностями явища. В ході дослідження отримано низку результатів, які мають характер наукової новизни:

- подано теоретичну модель культури як системи й ієрархії абсолютних (універсалії культури), конкретно-історичних і екзістенційно-особистісних цінностей, що створюють єдину ціннісно-смислову реальність буття;

- здійснено детальний аналіз генези культури в контексті аксіологічної методології її дослідження;

- виявлено онтологічні, ціннісні за своєю сутністю, основи аксіологічної природи культури;

- розпочато спробу виявлення й опису змісту фундаментальних цінностей культури, що виявляються в різних модальностях і на різних рівнях ієрархії культури.

Поряд із цими положеннями, що визначають наукову новизну дослідження як нові можна кваліфікувати і ті, що стосуються деяких розділів загальної теорії цінності (аксіології), її історико-логічної реконструкції, а також ряду питань теорії особистості.

Науково-теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження зумовлене його новизною. Отримані результати дають можливість і підставу для того, щоб оцінити роль аксіології як методології філософського пізнання й аксіологічного підходу в розв'язанні ряду філософських проблем теорії культури. Загальний зміст і характер дослідження, позначений у ньому спосіб поставлення, розв'язання й обговорення проблем, покликані сприяти більш адекватному і повному з'ясуванню важливості аксіологічної проблематики у філософських дослідженнях взагалі і філософії культури зокрема.

Основні положення дисертації можуть сприяти подальшому розвитку як теорії культури, так і виробленню рекомендацій і пропозицій праксеологічного характеру, пов'язаних з вихованням і соціалізацією особистості. Дисертаційний матеріал можна використовувати в лекційних курсах з соціальної філософії, філософської антропології, філософії культури.

Апробація дослідження. Результати дисертації апробовано у вигляді виступу на 3-й Міжнародній науковій конференції, організованій ДонНТУ «Творча спадщина В.І. Вернадського і сучасність («Вернадські читання») м. Донецьк, 2003; на 13-й міжнародній конференції, організованій Донецьким державним інститутом штучного інтелекту «Роль науки, релігії і суспільства у формуванні моральної особистості», м. Донецьк, 2003. Основні ідеї дисертації обговорювалися на теоретичних семінарах кафедри філософії Донецького національного технічного університету.

Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення у п'яти статтях, чотири з яких надруковані у спеціалізованих збірниках наукових праць і спеціалізованих журналах з філософських наук («Наука, релігія, суспільство», м. Донецьк; «Нова парадигма», м. Запоріжжя; «Вісник Донецького національного університету», Серія «Гуманітарні науки»; «Ноосфера», збірник філософських праць, м. Донецьк), а також тезах наукової конференції.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 7 підрозділів, висновків до кожного розділу та загального висновку і списку використаних джерел - 178 найменувань (12 сторінок). Загальний обсяг дисертації складає 171 сторінку.

Основний зміст дисертації

культура філософський світоглядний

У вступі обґрунтовується вибір і актуальність теми дисертаційного дослідження, окреслюється рівень розробки проблеми та її джерелознавча база; розкривається наукова новизна, практичне і теоретичне значення отриманих результатів; подаються відомості про апробацію основних ідей дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Аксіологія як філософська теорія пізнання і розуміння культури» досліджуються загальні фундаментальні положення аксіології як іманентної природі соціально-філософського дискурсу методології пізнання культурних явищ, робиться висновок про системотвірну функцію категорії «цінність» і ціннісного підходу в пізнанні і розумінні соціального буття як культури.

У підрозділі 1.1 «Методологічне і світоглядне значення проблеми цінностей у пізнанні» обґрунтовується зв'язок аксіології з сутністю пізнавальної діяльності, робиться висновок про системотвірну функцію аксіології, стосовно всіх галузей і сфер людського пізнання та знання, і насамперед філософії як системи найбільш загальних і фундаментальних уявлень про зв'язки людини і світу. Визначаючи місце і роль аксіології в системі філософського знання, автор виходить з того судження, що загальна теорія цінностей сприяє адекватному поставленню і розв'язанню проблеми буття як результату ціннісно-орієнтованої соціально-історичної практики людини, результатом якої стає культура як світ наявних цінностей. Тому як особлива світоглядна вимога соціально-філософського пізнання культури обґрунтовується ідея про адекватність аксіології як методологічного принципу пізнання і розуміння культури. В результаті перед дослідником культури постає завдання виявлення та інтерпретації («розуміння») тих цінностей, які реально рухають важем поведінки як окремих індивідів, так і мас людей у виборі тих чи інших предметів, ідей, способів організації буття як цінностей.

В понятті культури неухильно присутнім є уявлення про «належне» як корелят «сущого». Розгляд того, що «повинно бути» є не лише необхідною умовою дослідження детермінації у сфері людської діяльності, але і обов'язковою передумовою вивчення всього спектра виявленності культури в бутті. «Класична» (та, що мислить позитивістськи) наука і позитивістська філософія безпристрасно фіксували ці «повинно бути» як загально значущі норми моралі, ідеали, стандарти поведінки, тобто як цінності, причому функція філософії зводилася багато в чому до засобу рефлексії стосовно цих цінностей. З точки зору розуміння філософії як аксіологічної за своєю сутністю (а значить світоглядної) теоретичної побудови і розгляду її як способу організації людиною свого буття, яке суть культура як раціонально обґрунтована, гармонійна, упорядкована система цінностей, вона (філософія) стає засобом пізнання того, які «повинно бути» слід визнати як цінності, а які не визнати як такі. Таким чином, завдання філософії, що розуміється нами, насамперед, як аксіологія, зводиться до того, щоб пізнавати, орієнтувати і надавати інтенціональності культурі. І ця точка зору має цілком практичний зміст, бо будь-яке філософське вчення врешті-решт завжди приписує людині, її спільнотам, і культурі загалом певний спосіб життєдіяльності і спосіб мислення в якості певної системи цінностей, тобто світогляду. Звідси робиться висновок про актуалізацію аксіологічної проблематики в соціально-філософських дослідженнях загалом і стосовно філософських проблем культури особливо.

У підрозділі 1.2 «Цінність як категорія і принцип осмислення культури: історико-філософський екскурс у проблему» реконструюється логіка становлення аксіологічного підходу щодо дослідження культурних феноменів, а також проводиться логіко-історичний аналіз осмислення культури як аксіологічного за своєю сутністю феномену. Традиція осмислення проблем культури в ціннісних поняттях належить до числа корінних в історії розвитку філософської думки, хоча поява і поставлення власне аксіологічної проблематики є «всесвітньо-історичним» відкриттям другої половини XIX століття.

Починаючи з сократівських занять «практичною філософією», поставлення софістами (Протагор) проблеми людини як «міри всіх речей», міркувань Демокріта про основні людські чесноти, ідея цінності, не називаючи себе і не рефлексуючи, входить до контексту філософського знання. Коли ж Платон надає ідеї (ейдосу) Блага регулятивну й інтерпретаційну функцію організації людського життя, стає зрозумілим, що «практична філософія», яка пов'язана з вибором, пріоритетом одних ідей стосовно інших, стверджує ціннісний підхід до буття, його оцінки і розуміння як структурного, впорядкованого, ієрархізованого світу. Ця ідея про специфічність (ціннісно-ієрархічної) природи буття в принципі була властива не лише античній, але й середньовічній філософії, а також філософській думці епохи Відродження, Нового часу (Л. Валла,

П. де ла Мірандола, Б. Паскаль, Р. Декарт, Д. Юм, Т. Гоббс). Німецький Романтизм та І. Кант сформулювали настанову і заклали методологічні основи розуміння культури як ціннісного, а тому змінного, історично рухливого соціального феномену буття. Ідея І. Канта про практичний і теоретичний розум стала основою підходу до аксіологічної проблематики як до особливої галузі філософського пізнання Р.Г. Лотце і представниками баденської школи неокантіанства (Г.Ріккерт, В.Віндельбанд, О. Мюнстерберг). Ці філософи справедливо виділили ту роль, яку відтворюють ціннісні поняття в розумінні світу людської творчості. Їх зусилля щодо актуалізації аксіологічної проблематики, а також філософія цінностей Ф.Ніцше остаточно сформували і теоретично закріпили ідею розуміння культури «як світу втілених цінностей».

В реферованому підрозділі особлива увага приділяється розгляду проблеми розуміння базової категорії аксіології «цінність» в історико-філософській думці і робиться спроба характеристики і типології аксіологічних напрямків у розумінні природи, способу буття і пізнання цінності як феномену культури. Згідно з цим проведено семантичний аналіз сучасних контекстів розуміння цінності (В. Василенко, О. Дробницький, В. Сержантов, В. Тугарінов, М. Каган, Г. Вижлєцов, О. Ручка) і запропоновано авторську точка зору, яка полягає в тому, що цінність суть будь-який об'єкт буття, здатний об'єктивно задовольнити потребу соціального суб'єкта (індивіда або суспільства в цілому) і пов'язаний з суб'єктом певним смисловим зв'язком. Запропонований логіко-історичний аналіз виявив не лише функціональну роль цінностей як способу існування (інтеграції, будови) культури, але і їх фундаментальні прояви в різноманітних (психологічній соціологічній, лінгвістичній) формах. У цьому зв'язку формується і тема другого розділу, що має принципову важливість для поставлення проблеми виявлення природи і сутності культури.

У другому розділі «Культура як здійснення цінностей і ціннісно-смислова реальність буття» розглядаються проблеми виявлення аксіологічних за своєю сутністю онтологічних основ культури, питання розуміння і філософського осмислення культури як складноорганізованого ціннісного соціального феномену.

У підрозділі 2.1 «Онтологічні основи аксіологічної природи культури» обґрунтовується ідея про те, що феномен цінності є зіставленим лише із справжнім людським життям, реальним праксисом людини і людством щодо освоєння (пізнання, творення, розуміння) ними світу. Досліджується генеза і розвиток ціннісного ставлення, його психологічні та культурні основи як атрибутивні характеристики саме людської соціальної форми організації життя. Особливу увагу приділено питанням становлення психічного механізму, що детермінує ціннісну природу зв'язку буття і свідомості, проаналізовано оцінку як центральну «ланку» психологічної функціональної системи (П. Анохін) виникнення позитивних і негативних тенденцій діяти «за» і «проти» стосовно соціальних об'єктів. Інакше кажучи, розглядається онтологічна структура ціннісного ставлення суб'єкта до об'єкту (настанова), де оцінка являє собою спосіб встановлення цінності. Оскільки цінності як феномени реальності виникають у процесі соціабельної діяльності людей, то вони виявляються в суспільних відносинах, утворюючи смислову «тканину» (єдність трансісторичних культурних значень і конкретно-історичних смислів їх інтерпретації) соціального життя як культури. Ця смислова «тканина» створює системну єдність елементів культури (соціальні інститути, моделі і способи життєдіяльності людей тощо), таким чином утворюючи ціннісно-смислову реальність суспільного буття. Вона являє собою ціннісний досвід концентрації значущих відносин (господарсько-економічних, соціальних, політичних, духовно-світоглядних) людей, що виникли і виникають у процесі освоєння ними світу, а також обміну діяльністю.

У підрозділі 2.2 «Морфологія культури та ієрархія цінностей» представлено й аргументовано судження про ціннісно-смислову реальність як складно організований за законами синергії взаємозв'язок різноманітних соціокультурних утворень. Розгорнуте класифікаційне розчленування ціннісно-смислової реальності є проблемним полем сучасних соціально-філософських досліджень. У зв'язку із цим подано історико-філософський огляд деяких евристичних підходів до розв'язання проблеми. Проте, виходячи із запропонованого у дисертації визначення цінності, де роль суб'єктивного начала детермінує розуміння цінності як феномену буття, подається наступний рівневий «перетин» системи цінностей культури. Це універсалії (абсолютні цінності) культури, сутність яких являє собою об'єктивований зміст всесвітньо-історичної практики людини, пов'язаної з творенням, відтворенням і збереженням буття як світу культури і ширше природного світу. Оскільки ж форми і способи розвитку культури мали і мають конкретно-історичний характер, то у зміст універсалій (Бог, добро, зло, краса, справедливість, любов, свобода, житя-смерть тощо) має релятивний спосіб виявлення, зіставлюваний лише з суб'єктом праксису конкретно-історичною людиною. Тим не менше автором обґрунтовується ідея про те, що в ході еволюції сформувалися деякі вихідні, універсальні за своїм змістом, базисні «скріпи» буття, які набули загальнолюдського, абсолютного характеру виявлення і визнання людством як аксіоми (принципи) родової сутності людини, фундаментальні смислові визначеності, що стали основою культури взагалі. Вважаємо, що культура (у найбільш широкому значені терміна) і є нічим іншим, як такою системою організації людського буття, що відтворює певні постійні, константні ситуації життєдіяльності людини і її спільнот, що понятійно виражаються в категоріях «добро», «зло», «любов», «справедливість», «обов'язок», «сумління» тощо. І лише в кожну історичну епоху ці абсолютні цінності набувають різноманітних змістів, що диктуються не тільки природою людини, але і конкретно-історичною дійсністю, в якій ця природа розкривається. Універсалії це, говорячи мовою Г.В.Ф. Гегеля, «вузлові лінії міри» ціннісно-смислової сфери буття. Другим рівнем виявлення культури, на думку автора, є система конкретно-історичних цінностей. І наприкінці, цінності завжди набувають вигляду особистісних систем як деяких стійких аксіологічних функцій людини стосовно буття. Єдність та ієрархічність цих трьох рівнів організації ціннісно-смислової реальності і є аксіологічною моделлю ієрархії культури.

Третій розділ «Ієрархія цінностей культури як динамічна система» присвячено аналізу процесу становлення культури як системи рівнів її ієрархії, що сприяє набуттю культурою якості аксіосфери.

У підрозділі 3.1 «Діалектика аксіогенезу: від ціннісно-смислової реальності до аксіосфери культури» подано із використанням феноменолого-герменевтичної методології концептуальне розв'язання проблеми становлення культури як системної аксіологічної цілісності, що описується поняттям аксіосфери. Для сучасної європейської культури контекстом, що надав ціннісно-смисловій реальності буття якості аксіосфери, вважається християнство з його аксіологічними ідеями абсолютності Бога, добра, справедливості, обов'язку, любові тощо. Християнство одночасно породило духовність як іманентну атрибутивну ознаку свідомості і життєдіяльності індивіда та абсолютну мораль, що закріпила статус універсалій культури за цінностями Бога, добра, справедливості, свободи, любові тощо, надавши їм властивості траністоричних соціабельних «скріп» для всієї європейської культури, незалежно від просторово-часових меж та цивілізаційних відмінностей.

Разом з тим універсалії культури та їх аксіологічне буття на різних рівнях її ієрархії (конкретно-історичних цінностей і особистісних цінностей) розглядаються у роботі в динаміці свого становлення.

У підрозділі 3.2 «Феноменологія конкретно-історичних цінностей аксіосфери» розглянуто діалектику форм і способів виявлення універсалій (абсолютних цінностей) як на соціологічному (об'єкт), так і на соціально-психологічному ті індивідуально-психологічному (суб'єкт) рівнях, запропоновано принцип типологізування системних аксіологічних цілісностей в їх конкретно-історичних формах, де ідеологія розглядається як пануючий спосіб інтеграції конкретно-історичних цінностей, сублімуючи в собі як реалії соціального, господарсько-економічного, політичного, інтелектуального, так і ментального, та інших рівнів розвитку свідомості і психології в цілому певного суспільства. У реферованому підрозділі запропоновано й іншу типологізацію конкретно-історичних цінностей культури, де як критерії виділяється тип особистості, який, по-перше виступає носієм «соціального характеру» конкретного суспільства (Е. Фромм), а, по-друге, володіє стійкими аксіологічними функціями, що втілюють в собі персонологічну іпостась абсолютних цінностей, що позначаються нами поняттям «природа людини».

У підрозділі 3.3 «Екзістенціально-особистісний контекст аксіосфери» здійснено аналіз особистісного рівня аксіологічної виявленності культури. Виходячи з постульованого у дисертації принципу аксіологічної тотальності культури, висувається ідея про аксіологічну природу особистості, виділяються елементи цієї структури, що понятійно розкривають свій зміст у термінах «життя», «смерть», «свобода», «любов», «обов'язок», «добро», «зло» тощо. Це на думку автора, не лише соціальні універсалії культури, але і фундаментальні аксіологічні функції особистості (екзістенціали). Їх укорінено біологічно у вигляді інстинктів, і одночасно вони набувають свого персонологічного виявлення в соціальних якостях людини в її характері. У підрозділі також досліджується генез і розвиток психологічного механізму, що детермінує ціннісну природу зв'язку буття і свідомості, виявляється її функціональна система, позначувана поняттям настанови (Д. Узнадзе), проводиться конкретний аналіз фундаментальних аксіологічних функцій особистості як способу інтеграції культури на всіх її рівнях існування, висувається положення про транскультурну природу такої аксіологічної функції особистості як смисл життя.

У висновках до розділу стверджується думка про те, що основною передумовою зберігання якості аксіосфери, культура має особистісно-унікальну свою заявленість і її постійне відтворення як умову свого тотального буття, де аутентичність особистісного існування людини є не онтогенетичною даністю, а процесом віднайдення «самої себе», що виражається в осягненні смислів буття, відкритті і реалізації їх як особистісних цінностей.

Основні результати та висновки наукового дослідження

У дисертації здійснено соціально-філософський аналіз культури як аксіологічного в своїй сутності феномену буття. Результати дослідження дали можливість сформулювати такі узагальнені висновки:

1. Оскільки цінності суть незаперечні факти буття людини в її специфічному соціальному вимірі, остільки культура як сфера буття людини постає втіленням цілей і цінностей людської діяльності.

2. Ціннісна проблематика випливає з самого предмета філософії, тому цінності необхідно входять до складу методологічних принципів і способів філософського дослідження культури, що іманентно об'єктивній природі культури як аксіологічного феномену буття. Під філософське визначення цінності підпадає практично все суспільне життя. Тому «широке» (філософське) визначення поняття цінності як родового щодо культури означає, що його статус може бути помислений у співвідношенні з таким поняттями як пізнання і буття, бо в ціннісному розумінні, що розкривається змістовно через пізнавально-оцінну діяльність людини до буття, і розкривається сутність культури.

3. Культура як ціннісний за своєю сутністю феномен створює складне ієрархічне і морфологічне утворення, системна якість якого визначається поняттям ціннісно-смислова реальність. Ця реальність виникла як результат накопичення досвіду, усвідомленням якого є ціннісний досвід концентрації значущих і смислових стосунків людей, що виникли і виникають у процесі практичного і теоретичного освоєння світу, а також обміну діяльністю. Тому системна єдність цінностей як певна ціннісно-смислова реальність буття соціальної людини і є культурою.

4. Джерела становлення культури як аксіологічного феномену знаходяться в еволюції психічного відображення і виникнення як позаінстинктуальної здатності людини формувати її стосунки зі світом. У ході еволюції людина набула властивість організовувати своє буття виділяти значуще і незначуще за допомогою механізму оцінки, що дозволяє у формі психологічного процесу «розсікати» реальність телеономно і ціннісно її освоювати, тобто творити своє буття як культуру.

5. Виходячи з визначення цінності, де роль суб'єктивного начала детермінує розуміння цінності і постульованого нами принципу, що ієрархія культури припускає таку її структурну будову, яка передбачає наявність певних стійких ціннісних утворень, що беруть свій початок від природи людини, ми вважаємо, що культура як аксіологічний феномен буття феноменально постає:

а) як рівень певних абсолютних цінностей (універсалій культури), природа яких є об'єктивацією трансісторичної людської практики в тотальній символічній формі. І це суть вищий рівень ціннісної ієрархії загальнолюдські цінності, граничні соціабельні форми людини на Землі (універсалії культури);

б) кожного разу ці універсалії набувають свого вираження в якості певних історичних значень та смислів і їх сукупностей як системи конкретно-історичних цінностей;

в) цінності набувають вигляду особистісних систем як певних стійких аксіологічних функцій людини.

Єдність та ієрархічність цих трьох рівнів організації ціннісно-смислової реальності і є, на наш погляд, аксіологічною моделлю ієрархії культури.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Стасевич В.П. Человек в культурном поле бытия // Релігія. Наука. Суспільство. ? Донецьк: Донецький держ. інститут штучного інтелекту, 2002. ? №4. ? С. 218-224.

2. Стасевич В.П. Онтологические основания аксиологической природы культуры // Ноосфера. Збірник філософських праць. Вып. 3.? Донецьк, 2003. ? С. 184-191.

3. Стасевич В.П. Становлення особистості як предмет філософського дискурсу // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вип. 30. ? Запоріжжя, 2003. ? С. 96-101.

4. Стасевич В.П. Морфология культуры как система ценностей общества и человека // Релігія. Наука. Суспільство. ? Донецьк: Донецький держ. інститут штучного інтелекту, 2003. ? №1. ? С. 73-79.

5. Стасевич В.П., Гребеньков Г.В. Методологическое значение учения о ноосфере в формировании идеи культуры // Творча спадщина В.І. Вернадського і сучасність. Вернадські читання. З-я Міжнародна наукова конференція. ? Донецьк: Дон. нац. техн. ун-т, 2003. ? С. 46-48.

6. Стасевич В.П. Методологічне значення ціннісної проблематики у пізнанні культури: світоглядні і онтологічні аспекти проблеми // Вісник Донецького університету. Серія Б: Гуманітарні науки, 2002. №2. С. 218-225.

Размещено на Allbest.ru