Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 340.12

РОЗУМ ТА ВОЛЯ ЯК АНТРОПОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРАВА

Спеціальність 12.00.12 - філософія права

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Трофименко Володимир Анатолійович

Харків - 2004

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент Максимов Сергій Іванович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Козловський Антон Антонович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри теорії та історії держави та права

доктор юридичних наук, професор Сливка Степан Степанович, Львівський юридичний інститут МВС України, перший проректор з навчальної та методичної роботи

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра історії та теорії держави і права, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “26” жовтня 2004 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.02 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Реферат розісланий “25” вересня 2004 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Гончаренко В. Д.

антропологічний девіантний поведінка правовий

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Гуманістична направленість реформування правової системи України, яка знайшла відображення в положенні Конституції України про визнання людини найвищою соціальною цінністю, обумовлює необхідність врахування її участі у процесах створення та реалізації права.

У такій ситуації вирішення фундаментальних проблем природи, основ і механізмів дії права реалізується на основі методологічної переорієнтації сучасного вітчизняного правознавства з соціоцентричного на антропоцентричний підхід, у якому на перший план виступає людина як провідний елемент правової реальності. Такий підхід за допомогою філософської рефлексії робить можливим більш глибоке та всебічне осмислення такого складного феномену, як право.

Водночас новизна філософсько-правового осмислення природи права знаходить свій вияв не тільки у формулюванні принципово нових положень, але й у зверненні до фундаментальних категорій, методологічний потенціал яких ще не вичерпаний, але які в сучасній науковій літературі не знайшли достатнього застосування. Саме такими категоріями є розум та воля. Особлива потреба в розробці цих фундаментальних категорій виявляється в умовах всеосяжної глобалізації сучасного світу, яка виражається у зростанні зацікавленості до них з боку провідних західних філософів права, таких як О. Гьофе, який прагне подолати скепсис деяких філософсько-правових напрямків стосовно місця розуму у праві і розробити підстави інтеркультурного правового дискурсу (Гьофе О. Розум і право. Складові інтеркультурного правового дискурсу. - К.: Альтпрес, 2003), та Ю. Габермас, який розглядає взаємозв'язок розуму та волі в контексті співвідношення між правами людини і народним суверенітетом як принципами легітимації сучасного права (Габермас Ю. До легітимації через права людини. - К.: Український філософський фонд, 1999). Тому історичний та системний аналіз розуму та волі як універсальних феноменів, їх нова інтерпретація та використання при дослідженні природи правової реальності дає можливість збагатити сучасне правознавство філософським змістом, по-новому підійти до розуміння традиційних проблем теоретичного правознавства, з-поміж них і таких, як проблеми суб'єкта права і джерел права.

В умовах реформування як правотворчості, так і правозастосу

вання виникає необхідність у глибокому теоретичному та філософському осмисленні природи і механізмів цих процесів, особливо в аспекті дослідження раціональних та позараціональних підстав формування змісту правової норми, а також особливостей суб'єкта, на регулювання поведінки якого ці норми направлені.

Усе це робить досить актуальною проблему дослідження розуму та волі як метаюридичних антропологічних основ права, їх вираження в різноманітних типах поведінки людини і формах позитивного права.

На сучасному етапі розвитку філософсько-правової думки джерелами дослідження є розробки вітчизняних та західних вчених у галузі філософії, філософії права, правознавства. Основні аспекти проблематики знайшли своє відображення в таких наукових напрямках:

- філософські проблеми права (О. В. Гарник, О. Г. Данильян, Ф. Джентіле, Д. А. Керімов, М. І. Козюбра, І. П. Малинова, С. І. Максимов, В. С. Нерсесянц, П. М. Рабінович, Г. Радбрух, О. В. Петришин, Л. В. Петрова, Ю. В. Тихонравов, В. О. Чефранов, Ю. Габермас, В. М. Шаповал, В. В. Шкода);

- філософська антропологія (Е. Агацці, К. Леві-Стросс, Морен, Р. Мурзіль, Л. А. Чорна) і антропологічні аспекти права (В. А. Бачинін, В. С. Бігун, А. А. Козловський, А. І. Ковлер, О. Е. Лейст, І. П. Лихолат, Б. В. Марков, Н. Рулан, М. І. Панов, А. К. Шевченко);

- взаємозв'язок права і моралі, внутрішнього ставлення людини до права (Р. Емерсон, Т. Оноре, Х. Л. А. Харт, Л. Л. Фуллер, В. П. Желтова, А. В. Малько, В. А. Ойгензіхт, С. С. Сливка, Е. Ю. Соловйов);

- порівняльне правознавство, особливо в аспекті дослідження джерел права (Ж.-Л. Бержель, І. Б. Богдановська, Р. Давід, Е. Дженкс, М. Жоффре-Спінозі, С. Л. Зівс, Ю. М. Оборотов, А. К. Романов, О. І. Харитонова, Є. О. Харитонов);

- історичний розвиток філософії права (Г. Дж. Берман, А. В. Гулига, К. К. Жоль, Е. В. Кузнецов, В. І. Кузнецов, В. М. Розін, С. Д. Цалін).

Водночас у наведених роботах відсутній комплексний підхід до розгляду розуму та волі власне на правовому матеріалі. У дослідженнях юристів не набуло належного розвитку питання про змістові джерела права як основи права та їх вираження у формальних джерелах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає науковому напрямку “Основи духовного життя суспільства та розвиток особи”, що його розробляє кафедра філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми “Соціально-філософські й культурологічні проблеми духовного життя суспільства” (реєстраційний номер 0186.0.070870).

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є проведення аналізу взаємозв'язку і взаємовпливу розуму та волі як основних здатностей людини у процесі формування й розвитку права. Досягнення поставленої мети потребує вирішення таких задач:

1) дослідження історичної генези розуміння розуму та волі як провідних антропологічних основ права;

2) виокремлення та розгляд основних моделей поведінки (автономної, гетерономної і девіантної) як способів реагування людини на вимоги права;

3) аналіз головних джерел права з точки зору взаємодії розумних і вольових засад у регулюванні правової поведінки людини.

Об'єктом дослідження є право як соціально-антропологічне явище.

Предметом дослідження є провідні людські здібності - розум та воля як антропологічні основи права.

Методи дослідження. Методологічними основами дослідження є комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних

методів та принципів. У процесі работи використовувалися:

- принцип взаємодоповнюваності - при аналізі розуму та волі як провідних здатностей людини і основ права;

- антропологічний підхід - при виокремленні моделей поведінки людини, розгляді механізму формування прав і свобод людини і громадянина, участі людини у правових процесах на прикладі судової практики;

- історико-правовий метод - при вивченні генези основних моделей поведінки, а також при розгляді звичаю як джерела права;

- порівняльно-правовий метод - при аналізі місця і ролі джерел права в романо-германській правовій сім'ї та сім'ї загального права;

- методи аналізу, синтезу, єдності логічного та історичного - при дослідженні сутності моделей поведінки людини;

- методи абстрагування, індукції, дедукції - при дослідженні взаємовпливу приписів нормативних актів і конкретних фактів реальної дійсності, які потребують правового врегулювання.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше проведено комплексний аналіз взаємозв'язку і взаємовпливу розуму та волі як основних здатностей людини, які виражають природу

права, виявляються в різних типах правової поведінки й об'єктивуються у джерелах (формах) права.

У дисертаційному дослідженні отримані результати, які мають наукову новизну:

- проведена історична систематизація світової думки стосовно розуміння природи розуму та волі і їх ролі у формуванні права, виокремлені основні підходи до права: раціоналістичний і волюнтаристичний;

- набув подальшого розвитку антропологічний підхід до права завдяки інтерпретації розуму та волі як взаємодоповнюючих основних здатностей людини і джерел права;

- на підставі такого критерію, як ставлення людини до права, автором запропоновані три основні модели поведінки людини (автономна, гетерономна і девіантна), у яких знаходять відображення головні стани людського буття (внутрішньоправове, зовнішньоправове і протиправне);

- з точки зору співвідношення розуму та волі вперше подана комплексна характеристика моделей поведінки: автономії - як само-

обмеження розумної волі суб'єкта, гетерономії - як обмеження волі

державою і визнання такого обмеження здоровим глуздом за мотивом самозбереження, девіації - як безмежної нерозумної волі або відсутності волі;

- доведено, що врахування у процесі правотворчості та правозастосування можливих форм людської поведінки (автономної, гетерономної і девіантної) є умовою ефективності форм позитивного права.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертаційного дослідження створюють теоретичний базис для подальшого осмислення антропологічних основ права, місця і ролі людини у правових процесах.

Виокремлення моделей поведінки людини і врахування їх взаємозв'язку з певними джерелами права дає можливість розробки заходів з підвищення ефективності правового регулювання суспільних відносин.

Основні результати дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі, а також можуть бути використані при підготовці навчальних посібників і методичних матеріалів за такими навчальними дисциплінами, як філософія, філософія права, теорія держави та права, а також у правовиховній роботі.

Особистий внесок здобувача. У роботі використані розробки, викладені дисертантом у двох наукових статтях. До особистого внеску здобувача у статті “Духовна природа права: філософсько-антропологічний підхід”, написаній у співавтрстві з Л. В. Петровою, належить обгрунтування антропологічного характеру права. Особистим внеском здобувача у статті “Homo faber і теорія позитивного права”, написаній у співавторстві з В. О. Чефрановим, є характеристика однієї з моделей поведдінки людини у праві.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри філософії Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.

Основні положення та висновки дослідження повідомлялися та обговорювалися на 9 конференціях: науково-практичній конференції “Роль юридичних знань та юридичної культури у становленні та розвитку підприємництва” (м. Київ, 1998 рік), VIII Харківських політологічних читаннях “Президентська влада у демократичній республіці” (м. Харків, 1999 рік), IX Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичний механізм правотворчості” (м. Харків, 1999 рік), Міжнародній науковій конференції “Науково-теоретичні досягнення Слобожанської України: філософія, релігія, культура” (м. Харків, 1999 рік), науково-методологічній конференції “Проблеми сучасної вищої юридичної освіти” (м. Харків, 2000 рік), Науковій конференції за підсумками виконання комплексної цільової програми (м. Харків, 2001 рік), політологічних читаннях Харківського державного університету “Глобалізація сучасного світу та вибір моделі

розвитку сучасної України” (м. Харків, 2002 рік), IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Людина, культура, техніка у новому тисячолітті” (м. Харків, 2003 рік), XV Харківських політологічних читаннях “Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності” (м. Харків, 2004 рік).

Публікації. Основні положення дисертації знайшли своє відображення у 12 публікаціях, з яких 4 статті було надруковано у фахових виданнях з юридичних наук, 1 стаття - у фаховому виданні з філософських наук та трьох тезах і чотирьох матеріалах за результатами участі в наукових конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновків та списку використаної літератури на 17 сторінках (270 найменувань). Загальний обсяг роботи 188 сторінок, з яких 171 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, ступінь наукової розробки, зв'язок з науковими програмами, темами, планами, визначено мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів роботи, наведені дані про апробацію та структуру роботи.

Розділ 1 “Розум і воля у класичній та сучасній філософсько-правовій літературі” присвячений дослідженню історичного розвитку філософського та філософсько-правового розуміння основних здатностей людини - розуму та волі.

У підрозділі 1.1 “Формування уявлень про розумну природу права” міститься аналіз та систематизація уявлень про природу розуму як людської здатності, яка є головною для формування права, і на цій підставі простежується тенденція правового раціоналізму у філософії права.

Увага давніх греків до проблеми співвідношення між чуттєвим і надчуттєвим дала їм змогу визначитись у ставленні до розуму як до притаманної кожній людині здатності, що підноситься над почуттям. Завдяки такому розрізненню були зроблені в подальшому перші кроки до чіткого виокремлення права емпіричного, тобто реально діючого, та належно-ідеальної моделі права. Однак полісна система, в якій правова система розглядалася лише з позицій певного міста-держави, не дала можливості обгрунтування універсальності права. Після створення єдиного для всієї Римської імперії права та постановки проблеми його дотримання різними народами філософи вважали розум єдиним джерелом універсальних принципів права. В епоху середньовіччя під

хід до права як творіння Божого розуму показав можливість пошуку чинників права в надправових духовних реаліях.

Філософи Нового часу почали розглядати розум уже не як ознаку виокремлення людини з тваринного світу, а як ознаку її власної природи. Таке ставлення обумовило не тільки обґрунтування раціона льної природи права, але й прагнення вивести всі правові положення з розуму. Це був період домінування догматичного правового раціоналізму (Б. Спіноза, Х. Вольф, С. Пуфендорф).

У класичній німецькій філософії на підставі дослідження розуму набуло систематичності метафізичне обґрунтування антропологічного

характеру права. Філософія права І. Канта наголошує на автономності людини, тобто її здатності самостійно розуміти загальний смисл права і дотримуватися його. Виводячи таке право, людина повинна керуватися категоричним імперативом - правилом, яке вимагає погодження свободи одного зі свободою всіх. Г. В. Ф. Гегель зробив спробу поєднання у своїй філософсько-правовій системі розумних та вольових чинників походження права. Право, за Гегелем, розумне, бо належить до істинної реальності, а те, що дійсне, на його думку, є розумом. Оскільки ж розум реалізується через вільну волю, то і право постає в Гегеля як буття вільної волі.

У подальшому розвитку правовий раціоналізм набуває нових форм антиметафізичної спрямованості, орієнтуючись на поняття інтерсуб'єктивності та комунікативного розуму.

На підставі історичного аналізу було виведено поняття розуму у праві: це вища духовна здатність людини, що спрямована на пізнання універсальних правових цінностей та зв'язків між ними з метою визначення механізмів трансформації і реалізації ідеального праворозуміння у практично використані норми.

Водночас історичне дослідження виявило істотну обмеженість розуму - неможливість реалізації результатів розумової діяльності людини в емпіричній дійсності без опосередкування іншими здатностями.

У підрозділі 1.2 “Проблеми волі в аспекті пошуку механізмів реалізації права” досліджена друга з основних людських здатностей - воля. В античні часи дослідження волі як основи права не набуло ознак самостійного вчення, що пов'язано з загальним логоцентричним характером давньогрецької філософії. Оскільки воля розглядалась у її підпорядкуванні розуму, акцент робився не на свободі волі, а на її обмеженні (Демокріт, Платон, Арістотель, Цицерон).

У середньовіччі було зроблено першу спробу пов'язати дослідження волі з її місцем та роллю в житті людини. Виходячи з того, що людина - це Боже творіння, Августин у волі вбачав джерело праведної поведінки, а І. Скот Еріугена розглядав волю як бар'єр між тваринним і людським існуванням. З цього часу починається формування правового волюнтаризму, яскравим представником якого був Д. Скот, котрий вважав, що джерелом права є воля Бога і що її, подібно до волі суверенного правителя, ніщо не зв'язує.

У XV-XVI століттях волюнтаризм набув вияву в концепції залежності права від волі правителя (Н. Макіавеллі). У XVII-XVIII століттях тенденція правового волюнтаризму реалізується в концепціях суспільного договору, в яких право постає як наслідок згоди людей, а тому є похідним від волі суверена (Т. Гоббс) чи волі народу (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо). При цьому Дж. Локк закону та державі надає функції гарантування вільної поведінки людини, а Ж.-Ж. Руссо розглядає цю проблему в аспекті співвідношення індивідуальної і спільної волі.

Значним внеском у розуміння ролі волі стали праці представників німецької класичної філософії - І. Канта і Г. В. Ф. Гегеля. Кант вирізняв два аспекти волі - як пристосування до закону природи, отже, не вільної, і як не підкорення природному закону, отже, вільної. Другий аспект дає змогу відмовитися від впливу емпіричних мотивів людської поведінки і мати як підставу

правової поведінки категоричний імператив, підкорення якому є моральним обов'язком людини. Тому Кант вважав волю людини як суб'єкта права розумною волею. На думку Гегеля, розум та воля є двома формами ставлення людини одна до одної - теоретичною і практичною. Завдяки волі дослідження розуму реалізуються на практиці. Особистітсть як суб'єкт права виражає свою волю у власності, у договорі з іншими людьми та у ставленні до закону.

Позиція А. Шопенгауера, який проголошує примат волі над розумом, є класичним виявленням волюнтаризму. Через волю він визначає поняття права, яке базується на запереченні неправди. Під правом філософ розуміє ситуацію, коли вчинок людини не проникає у сферу іншої волі і не порушує її. Воля посідає центральне місце у правовому вченні марксизму, центральною тезою якого є положення про право як вияв і закріплення волі панівного класу. До волюнтаристської може також бути віднесена прагматистська концепція В. Джемса. Він розглядав волю як вищу здатність, якій підкоряється розум, а право тлумачив як механізм надання допомоги в тих випадках, у яких неможливе одне, прийнятне для всіх рішення.

На підставі історичного досвіду було виведено таке поняття волі у праві, як здатність до вибору мети діяльності та до внутрішніх зусиль, необхідних для її втілення, внаслідок якої підтверджуються і реалізуються правові цінності, визнані розумом.

Водночас було виявлено основну обмеженість волі, яка полягає в тому, що без керування розумом вона втрачає орієнтири, а це може привести до негативних наслідків.

У підрозділі 1.3 “Розум та воля як взаємодоповнюючі основи права” дається огляд сучасних поглядів на розум та волю у правовому вимірі і формується авторська позиція щодо цієї проблеми.

Аналіз сучасної західної філософії права дав можливість виявити підходи, в яких виявляється тенденція поєднання розуму та волі на підставі антропологізації праворозуміння. До таких підходів належать:

концепція ціннісного підходу до права Г. Радбруха, соціологічна юриспруденція Р. Паунда, концепція правового реалізму О. Холмса, для яких харктерні пошуки підстав права в емпіричній реальності, та концепції філософсько-антроплогічної спрямованості (М. Мід, П. Рікьор, О. Гьофе), які орієнтуються на рефлексивне обґрунтування місця та ролі основних здатностей людини у праві.

Реформування правової системи в пострадянських державах обумовило необхідність пошуку адекватних форм обґрунтування права з урахуванням головних тенденцій розвитку західної філософії права. У процесі критичного аналізу пострадянської літератури акцентовано увагу на таких аспектах проблеми: пошуки оновленої методології права (Л. В. Петрова, В. М. Шаповал), проблема співвідношення раціонального та нераціонального у правотворчості (І. П. Лихолат), антропологічний характер права (А. І. Ковлер, А. А. Козловський), історичний розвиток розуміння філософсько-правових проблем (В. А. Бачинін, К. К. Жоль, В. І. Кузнецов), взаємозв'язок між розумом та волею як основами права (В. В. Шкода) тощо. На підставі такого аналізу формуються вихідні положення авторської позиції щодо розуміння місця й ролі розуму та волі у праві.

Передусім наголошується на тому, що розум та воля як антропологічні основи права мають бути взаємодоповнювальними поняттями. При такому розумінні компенсується обмеженість як розуму, так і волі, яка не дає можливості для повної реалізації цих цінностей у праві при ізольованому їх розгляді.

При розгляді спільної дії розуму та волі було звернуто увагу на здоровий глузд як на ланку зв'язку між розумом та волею. Здоровий глузд як початковий рівень мислення, на якому проводиться оперування вже існуючими поняттями, є та основа, на яку спирається позитивне право. Саме в орієнтації на здоровий глузд, що призводить до відмови від моральних елементів змісту права, полягає обмеженість правового позитивізму.

Дослідження розуму та волі у їх єдності дає змогу подолати їх обмеженість і вивести механізм їх взаємодоповнення: наслідком розуміння людиною смисла права є її готовність бути відповідальною за свої вчинки, реалізовані у вольовій поведінці. Взаємодія основних здатностей людини допомогає гармонізувати суспільні (об'єктивні) та моральні (суб'єктивні) аспекти права і робить можливим створення врівноваженої ефективної правової системи.

Розділ 2 “Моделі поведінки як прояв ставлення людини до права” присвячений докладному розгляду основних моделей поведінки людини, які розрізняються за критерієм ставлення людини до права. Виокремлюються автономна, гетерономна та девіантна моделі поведінки, в яких знаходять втілення стани людського буття - внутрішньоправовий, зовнішньоправовий та протиправний.

У підрозділі 2.1 “Автономна модель поведінки” розкривається сутність поведінки, орієнтованої на раціональні особистісні принципи, які усвідомлюються та створюються людиною до державних встановлень та незалежно від них. У межах цієї моделі поведінки людина дотримується правових норм не з остраху примушення, а з поваги до права. Антропологічними умовами такого ставлення до права є наявність у особистості таких якостей, як почуття власної гідності, здатність до самовизначення та взаємного визнання.

Почуття власної гідності - це сприйняття людиною власної цінності, яку слід відстоювати в боротьбі за існування. Тільки гідна людина здатна знайти правильне вирішення конфлікту між духовним та інстинктивним і створити гідне право. Така людина поводить себе, виходячи з універсальних цінностей.

Самовизначення є умовою реалізації безумовних цінностей, воно є моментом самостійного пізнання. Тому під самовизначенням слід розуміти осмислений прояв ставлення людини до процесів у суспільстві та механізмів їх реалізації, які знайшли свій вияв у вчинках. При самовизначенні стає можливою об'єктивна оцінка та проникнення в сутність вчинків. Самовизначення робить людину самостійною в поглядах на добро та зло, права та обов'язки, її місце в суспільстві та державі. Це дає змогу автономному суб'єкту права бути здатним до самостійного вольового вибору на підставі пізнаних універсальних цінностей.

Взаємне визнання є необхідною рисою автономної поведінки, яка розкриває двосторонній характер права як активної вольової взаємодії у відносинах між суб'єктами. Воно забезпечує повагу до права через повагу до іншого та обумовлює довіру. Тому зовнішнім вираженням взаємного є права і свободи, що дають змогу людині визначити межі своєї поведінки, в яких вона має можливість якнайефективніше самореалізуватися. Своє становище у праві людина осмислює як таке, що відповідає її потребам, тому вона і не припускає порушень прав і свобод іншої людини.

Таким чином, автономна модель поведінки орієнтується на власні принципи, які збігаються з універсальними, тобто орієнтуються на інтереси всіх членів суспільства. Вона є самообмеженням розумної волі суб'єкта права.

У підрозділі 2.2 “Гетерономна модель поведінки” розкривається зміст моделі поведінки людини, яка керується у правових відносинах зовнішніми мотивами. Гетерономія передбачає, що людина як член суспільства може жити лише за чужими, ззовні даними їй правилами, що їх підтримують покарання чи нагорода. Формою причетності до розуму є здоровий глузд. Юридичний позитивізм вважає гетерономну модель поведінки єдино можливою, а тому його розуміння права є ототожненням права з наказом суверена.

Гетерономна модель поведінки базується на тому, що люди не усвідомлюють духовної цінності та життєвого значення права. Вона є формою часткового визнання права - з корисних міркувань чи зі страху покарання. Тому гетерономна особистість неспроможна самостійно визначити напрямок своєї правової поведінки на підставі універсальних цінностей. Керуючись тільки власними інтересами, така людина не має потреби у глибинному розумінні смислу правових норм, тому свою поведінку вона визначає на підставі поверхневого аналізу не так змісту правових норм, як їхнього зовнішнього вираження - форм позитивного права.

Індивідуальні інтереси мають суб'єктивне походження і можуть суперечити інтересам інших суб'єктів. Тому встановлюється позитивне право як система норм, що дають уяву про чіткі межі можливого і забороненого, які являють собою приписи зовнішнього уповноваженого авторитету. Цей механізм забезпечує правове врегулювання суспільних відносин, але не потребує з'ясування глибинного смислу права.

Але підкорення зовнішньому авторитету, як мотив, що визначає поведінку людини, не відповідає духовній гідності людини. Ставлення до права як прояву лише чужої волі, що прагне зв'язати і обмежити, означає втрату людиною своєї духовної свободи та поваги до себе. Тому правосвідомість, що орієнтується на гетерономію, є незрілою правосвідомістю. Гетерономна модель поведінки вважається єдино можливою в ідеології патерналізму, в межах якої суб'єкт права розглядається не як дорослий, тобто розумна і вольова особистість, а як неповнолітній, що потребує опіки.

Така орієнтація права на обмеження особистості може довести до його перетворення на систему заборонних норм та санкцій, яка не маматиме механізмів комплексного впливу на людину і знання правових норм не буде умовою їх ефективного дотримання. Комплексність забезпечується за умови, коли позитивне право набуває орієнтації не лише на гетерономну модель, що проявляє зовнішню обмеженість особистості волею держави та визнання останньої здоровим глуздом за мотивом самозбереження, а й на автономну модель, розвиток якої є кінцевою метою права.

У підрозділі 2.3 “Девіантна модель поведінки” розкривається суть поведінки, яка базується на негативному ставленні до права і виражає неможливість або небажання людини існувати відповідно до загальновизнаних норм і цінностей. Залежно від характеру впливу волі на таку поведінку розрізняються її песимістична та гедоністична форми.

Песимістична форма девіантної моделі поведінки є зворотним боком прояву такої характерної риси природи людини, як її біологічна недостатність, тобто її беззахисність перед навколишнім світом, але в проекції на світ соціальний. Орієнтуючись на автоматичне інстинктивне реагування на стосунки з іншими людьми, ця людина відмовляється від повноцінного використання таких здатностей, як розум та воля. Саме через це і виявляється слабкість розумових та вольових засад. Відсутність соціально-ціннісних орієнтирів обумовлює байдужість такої людини до життя і несприйняття нею правових заборон.

Гедоністична форма девіантної моделі поведінки притаманна людині, яка єдину мету свого існування вбачає в отриманні задоволення від життя. Прагнення до задоволення робить людину залежною від його об'єктів, внаслідок чого вона вже не керується розумом. Воля, яка не має обмежень з боку раціональних принципів, стає “нерозумною волею”. Вона орієнтується на досягнення головної мети, попри існуючі в суспільстві норми.

Якщо автономна особистість орієнтується на творення, то девіантна - на руйнування, соціально-правовою формою якого є злочин. Основною причиною злочину в межах песимістичної форми стає нерозвинутість розуму, коли людина не ідентифікує поняття розуму і тому не оцінює свою поведінку як злочинну. В межах гедоністичної форми основою злочину є задоволення - як мета, для досягнення якої придатні будь-які засоби, в тому числі і злочинні, або ж як задоволення від скоєння самого злочину, який сприймається як вияв безмежної свободи. В останньому випадку і слабка воля і нерозумна воля трансформуються у “злу волю”, для якої злочин є стан її буття.

Наведені моделі поведінки (автономна, гетерономна та девіантна) як наслідок ставлення людини до права мають зовнішні прояви. Це потребує від законодавця та інших посадових осіб при створенні та реалізації нормативних актів враховувати особливості кожної моделі

поведінки. Таке врахування дає змогу ефективного врегулювання суспільних відносин, що існують, та протидії злочинності.

Розділ 3 “Об'єктивація антропологічних основ права у джерелах права” присвячений аналізу формальних джерел права, в яких знаходять вияв змістові антропологічні джерела права - розум та воля, і враховуються головні моделі поведінки суб'єкта права.

У підрозділі 3.1 “Звичай як форма прояву автономії у праві” доводиться, що формування звичаю як джерела права шляхом одноманітної вольової поведінки в подібних ситуаціях протягом тривалого часу обумовлює його орієнтацію на особливості автономної моделі поведінки завдяки добровільності виконання. Але виходячи з існування трьох різних моделей поведінки, звичай як джерело права не може зберегти своєї сили, оскільки базується лише на внутрішніх моральних нормах поведінки. Зважаючи на це, держава надає звичаю гарантії забезпечення його виконання, внаслідок чого звичай трансформується у правовий звичай. Така трансформація додає йому формального вияву, що, з одного боку, уможливлює для держави передбачення санкцій за його порушення (врахування особливостей девіантної моделі поведінки), а з другого - робить власне формальний його вияв умовою виконання (врахування гетерономної поведінки).

Разом з тим, укоріненість у свідомості людей завдяки звичаю деяких правил поведінки може мати й негативний аспект. Звичай дуже важко викорінюється, навіть за повної його заборони з боку держави. Це пояснюється тим, що звичай - джерело права, яке держава лише визнає і гарантує, але не створює його. Тому надання звичаю статусу правового звичаю має своєю метою не припустити проникнення до правової системи антиправових звичаїв.

У підрозділі 3.2 “Закон - універсальне джерело права” акцентується увага на головному джерелі розвинутих правових систем. Як джерело права закон має всі формальні ознаки, завдяки яким здійснюється правове регулювання людської поведінки. Через закон універсальні правила поведінки конкретизуються та актуалізуються у правах та обов'язках. Набуваючи виразу загального правила для всіх можливих ситуацій, закон існує як судження про належне, обов'язковість якого міститься в авторитеті законодавця.

Умовою ефективності закону є наповнення його адекватним змістом, що досягається шляхом залучення до законотворчої діяльності громадян, які мають професійні навички, тобто знання в певній сфері суспільних відносин, та юридичну обізнаність у законодавчій процедурі та процедурі його реалізації. Іншою умовою адекватності закону як регулятора поведінки є характер його оприлюднення з боку держави. Для адекватного сприйняття закону оприлюднення має супроводжуватися роз'яснювальною роботою. Це дає змогу кожній людині засвоїти внутрішній зміст закону й обґрунтувати для себе необхідність його дотримання. У цьому разі дотримання норм закону постає для людини як життєво-необхідний процес.

При конструюванні закону слід враховувати, що дотримання його норм здійснюється представниками кожної моделі поведінки на різних підставах. Якщо для автономної моделі такою підставою є закріплення в тексті закону справедливості, то для гетерономної - її доцільний зовнішній вияв у формі прав та обов'язків. Наявність же у законі норм, що кваліфікують діяння як протиправне та встановлюють відповідальність за вчинення такого діяння, дає змогу врахувати ознаки девіантної моделі поведінки.

У підрозділі 3.3 “Судова практика: реагування суспільства на протиправну поведінку” розкривається зміст судової практики як квінтесенції правового регулювання.

Вона має казуїстичний характер, тобто повинна врегульовувати індивідуальні суперечки суб'єктів права. При розгляді справи суддею, з одного боку, проводиться інтерпретація правових норм, з другого -

конструюються конкретні життєві обставини. Вольова діяльність, таким чином, набуває змістового вияву.

Умовою об'єктивності судової практики є певні чинники: відокремлення суду від держави, комплектування суддівських кадрів громадянами, які спроможні дати розумну об'єктивну оцінку, публічність судового процесу та винесення рішення, базування процесу на належних доказах.

Невтручання держави в діяльність суду полягає не стільки у повній незалежності суду від держави, скільки невтручання до процесуальної діяльності суду з вирішення конкретних справ.

Умовою приходу до суду громадян, здатних приймати об'єктивні рішення, є створення системи підготовки кваліфікованих та обізнаних спеціалістів (система закладів юридичної освіти та підвищення кваліфікації, система кваліфікаційних органів та система органів відповідальності суддівського корпусу).

Кваліфікованість має виражати здатність судді відокремити своє особисте ставлення до справи від об'єктивної оцінки ситуації, на підставі якої виноситься рішення. Допомогою в цьому є докази, остаточну оцінку яким дає суддя.

Судове рішення повинне мати силу не тільки для сторін за справою, але й для всіх громадян. Одним з механізмів участі суспільства в судовому процесі є інститут присяжних. Оцінка присяжних дає змогу судді побачити ставлення суспільства до справи і тільки на підставі цього винести рішення, яке, будучи прийняте щодо однієї людини, набуває легітимації для всього суспільства.

Для кожної моделі поведінки судова практика має своє значення. Для девіантної - судовим рішенням визначається ставлення суспільства до порушення норм, для гетерономної - здійснюється кінцеве вирішення конкретної суперечливої ситуації, для автономної - накреслюються напрямки подальшої самореалізації особистості.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що знаходить свій вияв у здійсненні комплексного аналізу взаємозв'язку і взаємовпливу розуму та волі як фундаментальних здатностей людини, які виражають природу права, виявляються в різних типах правової поведінки й об'єктивуються у джерелах (формах) права.

Головні наукові та практичні результати дрслідження є такими:

1. Систематизація історичної генези розуміння розуму та волі довела наявність двох основних підходів до права: раціоналістичного та волюнтаристичного, кожний з яких на сучасному рівні поглядів на право не може розглядатися відокремлено як достатня основа права.

Поєднання розуму та волі як антропологічних основ права дає змогу розглядати його зміст з позицій більш оптимального поєднання природного і позитивного принципів.

2. Розум та воля як провідні здатності людини розкривають змістове наповнення права, що є відображенням реакції на нього з боку суб'єктів права. Залежно від критерію ставлення до права виокремлюються три моделі поведінки: автономна, яка орієнтована на право як універсальні правила поведінки, гетерономна, яка розглядає право як механізм реалізації особистих потреб, та девіантна, що направлена на задоволення власних інтересів, незважаючи на наявність суспільних обмежень, у в тому числі й права.

3. Сучасна правова реформа в Україні має головною метою оптимізацію участі держави в регулюванні суспільних відносин. Виведення провідних моделей поведінки дає змогу сформулювати мінімальний перелік принципів права, достатніх для ефективної правореалізації. Наявність автономної моделі поведінки показує необхідність принципу справедливості норми права та законодавства в цілому, наявність гетерономної - принципу структурованості норм, визначеності прав та обов'язків, а наявність девіантної - принципу гарантування дотримання існуючих норм з використанням механізму санкцій за їх порушення. Дотримання вказаних принципів приведе до якісного покращення змісту правової системи держави. Зважаючи на те, що підвалинами кожної з моделей поведінки є розум та воля, основні здатності людини є головними чинниками реформування права.

4. Огляд головних джерел права проводився з метою дослідження впровадження принципів ефективної правореалізації у правову систему. На прикладі звичаю показано, що створення змісту правової норми шляхом фіксації тривалої одноманітної поведінки людини, визнаної суспільством, може привести до її додержання без гарантування примусовими санкціями. Аналіз закону виявив, що структурованість та наявність процедури розробки, прийняття та оприлюднення правової норми є умовою її правильного засвоєння та дотримання. Існування ж судової практики, коли суд виносить остаточне рішення у справі, дає змогу суспільству не тільки реагувати на виявлені у процесі правореалізації певні недоліки правової системи, а й виражати своє ставлення до того чи іншого вчинку через його визнання або невизнання протиправним.

ЗА ТЕМОЮ ДОСЛІДЖЕННЯ ОПУБЛІКОВАНІ ТАКІ РОБОТИ:

1. Трофименко В. А. Гегелівська філософія права і сучасність: міркування на підставі компаративного аналізу // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Харків: НЮАУ, 1999. - Вип. 37. - С. 3-7.

2. Трофименко В. А., Петрова Л. В. Духовна природа права // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Харків: НЮАУ, 1999. - Вип. 38. - С. 3-10.

3. Трофименко В. А., Чефранов В. О. Homo faber і теорія позитивного права // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. - Харків: НЮАУ, 2000. - Вип. 45. - С. 233-239.

4. Трофименко В. А. Закон як джерело права (філософсько-правовий аналіз) // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 4. - С. 52-57.

5. Трофименко В. А. Філософія, світогляд, право // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, педагогіка, психологія. - Харків: ХВУ, 2002. - Вип. XIV. - С. 110-117.

6. Трофименко В. А. Воля до мети права як ознака зрілої правосвідомості і культури юриста // Правова культура і підприємництво. Збірка наукових статей. - Київ-Донецьк: Інститут приватного права і підприємництва АПрН України, Донецький інститут підприємництва, 1999. - С. 133-135.

7. Трофименко В. А. Чи є Президент України гарантом прав і свобод людини і громадянина (порівняльний дослід міжнародних і національних конституційних приписів) // Матеріали доповідей та повідомлень VIII Харківських політологічних читань “Президентська влада у демократичній республіці”. - Харків: НЮАУ, 1999. - С. 29-31.

8. Трофименко В. А. М. Бердяєв про людину-особистість (в контексті досліджень філософів права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого) // Науково-теоретичні здобутки Слобідської України: філософія, релігія, культура. Збірник наукових статей. - Харків: Курсор, 1999. - С. 52-57.

9. Трофименко В. А. Філософія права і правотворчість: порівняльно-правовий аналіз // Збірник наукових статей ІХ Харківських політологічних читань “Соціально-політичний механізм правотворчості” - Харків: НЮАУ, 1999. - С.72-73.

10. Трофименко В. А. Внесок філософії права у формування нового погляду на людину // Економічне, політико-правове і духовне життя в Україні та розвиток особистості: Матеріали наукової конференції за підсумками виконання комплексної цільової програми (м. Харків, 12-13 квітня 2001 року). - Харків: НЮАУ, 2003. - С. 26-28.

11. Трофименко В. А. Образование и новые технологии (к анализу влияния современных технических средств обучения на профессионализм молодого специалиста) // Збірник робіт IV Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” - Харків: Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського “ХАІ”, 2003. - С. 144-146.

12. Трофименко В. А. Философия права и законодательство: роль науки в правовой реформе // Соціально-політичні та соціально-правові проблеми сучасності: Збірник наукових тез (за матеріалами ХV Харківських політологічних читань) - Харків: НЮАУ, 2004. - С. 225-228.

АНОТАЦІЯ

Трофименко В. А. Розум та воля як антропологічні основи права. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Харків, 2004.

Робота присвячена дослідженню основних здатностей людини - розуму та волі як антропологічних основ права - і їх впливу на правову поведінку людини, а також на формування джерел права. Розгляд суб'єкта права з позицій антропологічних основ дає змогу виокремити основні моделі поведінки і простежити їх вплив на зміст джерел права. Дослідженням основних моделей поведінки людини - автономної, гетерономної та девіантної - обґрунтовується вплив розумно-вольової діяльності людини на формування джерел права. При розгляді головних джерел права виведені принципи ефективної правореалізації, впровадження яких сприятиме підвищенню якості правових норм та довірі суб'єкта права до існуючих механізмів правореалізації.

Ключові слова: розум, воля, антропологічні основи права, модель поведінки, автономія, гетерономія, девіація, формальні джерела права, змістові джерела права.

АННОТАЦИЯ

Трофименко В. А. Разум и воля как антропологические основы права. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.12 - философия права. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2004.

Работа посвящена исследованию человеческих способностей - разума и воли как антропологических основ права - и их влиянию на правовое поведение человека, а также формирование содержания источников права. В процессе исследования показано, что в качестве основ права основные человеческие способности не могут быть использованы каждая в отдельности. Исторический анализ показал, что присущие им недостатки могут быть преодолены только путем их совместного рассмотрения. Взаимодополняемость разума и воли дает возможность использовать их как основания права.

Рассмотрение субъекта права с позиций антропологических основ позволяет выделить основные модели поведения (автономную, гетерономную и девиантную), которые представляют собой совокупность принципов поведения. Они являются способом проявления субъектом своего отношения к праву.

Каждая из моделей представляет собой отдельный взгляд на право: как на систему ценностей, либо как на совокупность прав и обязанностей, либо как на совокупность ограничительных и карательных мер. Обособленное рассмотрение каждой из моделей поведения позволяет выделить их особенности, непосредственно влияющие на правовую систему. Подход к праву с различных позиций открывает возможность учета особенностей субъекта права как индивида и личности.

При рассмотрении основных источников права (закон, обычай и судебная практика) выведены принципы эффективной правореализации, внедрение которых может оказать содействие повышению качества правовых норм и доверию субъекта права к существующим механизмам правореализации; показано, как в каждом из источников происходит учет существующих моделей; доказано, что при определенной трансформации каждого из источников права в процессе законотворческой деятельности они могут приобрести ряд признаков, которые дадут возможность примененить их для каждой модели поведения.

Положения и выводы диссертации могут послужить для дальнейшей разработки проблемы оснований права. Полученные рзультаты позволят улучшить практическую деятельность органов законодательной, исполнительной и судебной власти. Материалы работы могут быть использованы при преподавании философии, философии права, теории государства и права, а также в правовоспитательной деятельности.

Ключевые слова: разум, воля, антропологические основания права, модель поведения, автономия, гетерономия, девиация, формальные источники права, содержательные источники права.

ANNOTATION

Trofimenko V. A. Reason and Will as the Anthropological Bases of the Law. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree, speciality 12.00.12 - philosophi of law. - Jaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine. - Kharkiv, 2004.

The thesis is devoted to research of initial human abilities - reason and will, as anthropological bases of the law. On the basis of their analysis it is shown, how initial human abilities influence on legal behaviour of the person that allows to allocate models of such behaviour, and also their influence on the contents of sources of the law which on an example of custom, laws and judiciary practice helps to find intrinsic anthropological attributes of sources of the law. Research of the basic models of behaviour of the person - autonomical, heteronomical and deviant - proves influence of reasonable - strong-willed activity of the person on formation of sources of the law, the attention of such influence on their substantial is accented. By consideration of the basic sources of the law the principles of effective realization of the law introduction of which will assist in increasing the quality of law rules and trust of the subject of the law to existing mechanisms of realization of the law .

Key words: reason, will, the anthropological bases of the law, model of behaviour, an autonomy, heteronomy, deviation, formal sources of the law, substantial sources of the law.

Відповідальний за випуск:

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії

Колесніков М. П.

Підписано до друку 20.09.2004 р. Формат 60х90/16. Папір офсетний. Віддруковано на ризографі. Ум.-друк. арк. 0,7. Обл.-вид. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. № 2096.

Друкарня Національної юридичної академії України

Імені Ярослава Мудрого

61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77

Размещено на Allbest.ru

...