Мораль та суспільний прогрес

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

МОРАЛЬ ТА СУСПІЛЬНИЙ ПРОГРЕС

Спеціальність: Соціальна філософія та філософія історії

Ганусич Олександра Олегівна

Харків, 2005 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасному громадському житті наявні численні тенденції, що відбиваються в суперечливих думках про стан і майбутнє людства, зокрема його моралі та її зв'язку із суспільним прогресом. Історичні школи моралі пропонують різноманіття моральних норм (почуттєвих, раціональних, емпіричних тощо) і надають їм статус загальнозначущих норм, але в наявності - відсутність загальнозначущости, що призводить до втрати моральних орієнтирів суспільства.

Первинні школи моралі виходили з чуттєвих джерел (задоволення, щастя, спокій тощо). Хоча пропонувалось додержуватись міри в обраному почутті (Демокріт, Епікур, французькі матеріалісти та ін.), очевидною сталась неможливість обґрунтувати найкраще чуттєве джерело моралі. Недоліки та неспроможність регулювати суспільні відносини будь-якої моралі чуттєвого та взагалі емпіричного характеру викликали до існування релігійну, в тому числі християнську мораль. Хоча її моральні норми не відрізнялись від побутових, які були притаманні всім стародавнім суспільствам, в неї сталося неподолане протиріччя між поза природним джерелом (Богом) та побутовим змістом, який всюди обмежений конкретними умовами. Середньовіччя продемонструвало відрив декларованої від дійсно існуючої моралі. Емпірично змістовна мораль існує і в сучасну епоху (приклад тому - моральні концепції неофрейдизму, неопозитивізму, екзистенціалізму, прагматизму), але кожна її форма не має загальнозначущого статусу.

І. Кант став першотворцем постулативної надемпіричної моралі, норми якої декретуються як загальнообов'язкові. Вона має прихильників в сучасності. Проте існує загальна проблема: як надати емпіричного змісту категоричному імперативу. Емпірична і надемпірична мораль - дві крайнощі. Вони відображають потреби суспільства в нормах регулювання поведінки людей поза правом та політикою. Зміна потреб є результатом суспільного прогресу. Сьогодні багатьма дослідниками суспільства, в першу чергу релігійного схилу, нехтується сама ідея суспільного прогресу. Це виправдано лише відносно окремих критеріїв, які, як правило, важко визначаються (щасливість, справедливість, змістовність життя, доброзичливість тощо).

Але існують більш визначені і очевидні критерії: глибина і обсяг наукового знання, стан техніки, рівень матеріальної забезпеченості, вік життя людини тощо. Таким чином, більш підстав признавати, а не заперечувати суспільний прогрес.

Суспільний прогрес сприяє відхиленню застарілих моральних норм та виправленню інших. Якщо одним із зовнішніх джерел моральних норм є суспільний прогрес, то важливим є встановити, які його частини сприяють пошуку загальнозначущих моральних норм.

У зв'язку з цим актуальним є встановлення долі моральних норм та долі моралі під впливом суспільного прогресу. У вирішенні цих питань першорядного значення набуває філософський аналіз моралі та суспільного прогресу як соціальних феноменів, а також розкриття діалектики взаємозв'язку моралі та суспільного прогресу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацiйне дослiдження виконане в рамках науково-дослiдної роботи “Предмет філософії в сучасному знанні“ №2-2, яка здійснювалася кафедрою філософії та економічної теорії Української інженерно-педагогічної академії, яка входить до планів наукових досліджень академії, що замовлені Міністерством освіти і науки України.

Мета й завдання дослідження зумовлени широким колом соціальних та моральних проблем, які породжуються науково-технічним, економічним та соціально-політичним видами прогресу.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дослідження пройшли апробацію на Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях “Проблема волі в теоретичній і практичній філософії” (Харків, 2003 р.), на Всеросійській науковій конференції “Творча спадщина М.М. Страхова й сучасна соціально-гуманітарна думка” (Бєлгород, 2003 р.), а також на наукових семінарах кафедри філософії й економічної теорії Української інженерно-педагогічної академії.

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційного дослідження викладені у 7 публікаціях, з них - 4 статті у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується ступінь її розробленості у філософській та науковій літературі, визначається мета і завдання дослідження, окреслюються основні теоретико-методологічні основи розкриття проблеми, розкривається наукова новизна, наводяться дані про апробацію результатів дослідження, публікації, структуру роботи.

У першому розділі “Еволюція вчень про мораль” з метою виявлення можливості вибору загальнозначущих норм моралі було проаналізовано історичні вчення про мораль. Запропоновано класифікацію вчень про мораль за соціально-психологічним змістом та гносеологічною природою, що дає змогу простежити еволюцію моралі і виявити внутрішні чинники змін моральних норм, а саме: почуття, розум, суспільне благо. Аналіз етичних шкіл дозволяє відзначити прогрес моральних норм. Критеріями прогресу моралі виступають кількісне зростання розмаїтості моральних норм, їхнє узагальнення, поглиблення, удосконалювання змісту. Змінювалося само поняття “вищого блага” від менш визначеного (в гедонізмі, евдемонізмі) до більш визначеного (раціонально пізнана мораль, мораль апріорно-постулативного зобов'язання).

Здійснився перехід від індивідуальної моралі до суспільної. В основу моральної поведінки кладеться поняття “доброї волі”. Мораль стає не засобом, а метою сама по собі. Етика, таким чином, торкнулася більш глибокого рівня сутності людини, а саме, людина повинна поводитися морально виходячи із потреб людського існування, а не мотивів особистого блага, егоїзму, чи наявності караючого Богу.

В той же час встановлено відносну самостійність почуттєвої моралі на початкових щаблях суспільного прогресу. Зміна епох призводила до зміни моральних норм, але пануючою залишалась почуттєва норма. Середньовіччя засуджувало чуттєвість, але в той же час продемонструвало розрив між декларуємою та дійсною мораллю. ХХ ст. звернулося до примітивних форм моралі: неофрейдизм до принципу задоволення, прикладна етика до принципу особистого блага, екзистенціалізм відкинув мораль.

В ході дослідження розкрито протиріччя між універсальною та практичною мораллю. Сучасність пропонує нам низку прикладних етик (етика бізнесу, етика політики тощо), у яких норми поведінки безпосередньо виводяться з життєвої практики.

Прикладна етика залежить від окремих галузей дійсності. Звідси є неможливим погодження прикладних етик між собою.

Обґрунтовано неминучість виникнення апріорно-постулативної зобов'язаності в моралі, виявлено актуальність кантівської концепції моралі. І. Кант став засновником постулативної надемпіричної моралі, норми якої декретуються як загальнозначущі.

Історична обмеженість вчень про мораль, покликаних проголосити універсальні норми, і одночасне співіснування багатьох з них зобов'язують звернути пильну увагу на середовище, що формує мораль, особливо на ту його частину, що демонструє матеріальні й духовні можливості людини щодо змін навколишньої й власної природи. Ці можливості своєю появою здебільшого зобов'язані суспільному прогресу.

У другому розділі “Суспільний прогрес і його моральні наслідки” встановлено долю моралі на основі розкриття діалектики взаємозв'язку моралі й суспільного прогресу у встановленні меж ролі моралі як передумови в складових суспільного прогресу, й можливості суспільного прогресу в розвінчуванні, виправленні і введенні нових норм моралі.

Запропоновано гіпотезу про необхідність і можливість з'єднання апріорно-постулативного й діалектико-матеріалістичного підходів до моралі. Зміна потреб - це результат суспільного прогресу. Саме це дозволяє надати змісту кантівському імперативу: введення ієрархії рівнів емпіричного. Конкретне сукупне знання природи людини, що дають нам гуманітарні й природничі науки, становить надемпіричне до первинної емпірії й належить до емпірії іншого рівня, більш глибокого. Загальне джерело моралі - практика суспільних відносин.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено основні теоретичні підсумки дослідження, запропоновано рекомендації теоретичного та методологічного характеру, визначаються можливі напрямки подальшого вивчення проблеми. У ході дослідження було визначено долю моралі на основі розкриття діалектики взаємозв'язку моралі й суспільного прогресу в установленні меж моралі, що є передумовою в складових суспільного прогресу, й можливості суспільного прогресу в розвінчуванні, виправленні й введенні нових норм моралі:

1. Запропоновано класифікацію вчень про мораль за соціально-психологічним змістом та гносеологічною природою (мораль почуттєвих схильностей, релігійно-містична мораль, раціонально пізнана мораль, мораль апріорно-постулативної зобов'язаності, моральний утилітаризм і прагматизм, моральний скептицизм і нігілізм), яка дозволила виявити внутрішні чинники змін моральних норм, а саме: почуття, розум, суспільне благо. Аналіз існуючих шкіл моралі на основі введених критеріїв прогресу (кількісний ріст розмаїтості моральних норм, їхнє узагальнення, поглиблення, удосконалювання змісту) надав змогу стверджувати наявність прогресу в моралі. Мораль має свої власні чинники розвитку, але історична обмеженість вчень про мораль, покликаних проголосити універсальні норми, і одночасне співіснування багатьох з них зобов'язують звернути пильну увагу на середовище, що формує мораль, демонструє можливості людини в зміні навколишньої й власної природи. Ці можливості своєю появою зобов'язані саме суспільному прогресу, який є зовнішнім чинником зміни моральних норм;

2. На основі огляду розглянутих концепцій суспільного розвитку (розуміння прогресу в домарксистських вченнях Нового часу, марксистська теорія суспільного прогресу, концепція соціальних змін та еволюцій М. Вебера й Т. Парсонса, теорії “стадій економічного росту”, теорії кругообертів, песимістичні теорії розвитку) обґрунтовується необхідність визнання ідеї суспільного прогресу. Перевага надається марксистський теорії прогресу. Критеріями наявності суспільного прогресу є: обсяг і глибина наукового знання, розвиток техніки, масштаб перетворення природи, рівень матеріальної забезпеченості, тривалість життя людини тощо;

3. Аналіз моральних наслідків суспільного прогресу дозволив виявити тенденції змін моральних норм. Визначено дві тенденції розвитку моральних норм: заміна загальнозначущих норм галузевими, професійними, нормами окремих культур, з одного боку, і пошук нових загальнозначущих норм на основі сучасного пізнання сутності людини (її фізіологічних, психологічних особливостей тощо) - з іншого. Перед нами не тільки занепад моральних норм, але також поява нових, більш сучасних. Саме це свідчить, що суспільний прогрес супроводжується не тільки занепадом моральних норм, але також і появою нових, більш сучасних норм;

4. Порівняльний аналіз тенденцій зміни моралі дозволив визначити долю моралі. Перша тенденція - забуття загальнолюдських норм і розчинення моралі в прикладних галузях знання, прагнення до групових форм моралі. Друга тенденція пов'язана з пошуком загальнолюдських норм моралі. Глобалізація людської діяльності вимагає знаходження нових загальнолюдських норм моралі. Мораль буде змінюватися під впливом суспільного прогресу, будуть з'являтися нові норми, що відбивають сутнісні потреби людини. Висловлено гіпотезу про необхідність і можливість з'єднання апріорно-постулативного й діалектико-матеріалістичного підходів до моралі (перший персоніфікує формально-логічний (логіка зобов'язання), другий - змістовно-емпіричний аспекти моралі). Зміст поєднання в наступному. Зміна потреб - це результат суспільного прогресу. Саме це дозволяє надати змісту кантівському імперативу: введення ієрархії рівнів емпіричного. Конкретне сукупне знання природи людини, яке забезпечується гуманітарними та природничими науками, являє собою надемпіричне відносно первинної емпірії й належить до емпірії іншого рівня, більш глибокого, яка є відносним (тимчасовим) змістом імператива. Надемпіричне становиться предметом подальших узагальнень, якими наповнюється зміст постулату, або яки підштовхують до формулювання нового постулату. Кінцевим джерелом моралі є практика суспільних відносин.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Ганусич О.О. Мораль и вера в религии и религиозной философии // Вісник Харківського національного універсітету ім. В.Н. Каразіна. Сер. “Теорія культури і філософії науки”. - Харків, 2003. - №579-1/2003 - С. 187-190.

2. Ганусич О.О. Эволюция морали // Вісник Харківського національного універсітету ім. В.Н. Каразіна. Сер. “Теорія культури і філософії науки”. - Харьків-Дрогобич, 2003. - №587 - С. 90-93.

3. Ганусич О.О. Мораль как предмет научного и религиозного постижения // Вісник Харківського національного універсітету ім. В.Н. Каразіна. Сер. “Теорія культури і філософії науки”. - Харків, 2004. - №625-2/2004 - С. 141-143.

4. Ганусич О.О. Эволюция морали и общественный прогресс // Вісник Харківського національного універсітету ім. В.Н. Каразіна. Сер. “Теорія культури і філософії науки”. - Харків, 2004 - №644/2004 - С. 68-72.

5. Ганусич О.О. Актуальность концепции морали Фейербаха // Проблеми інженерно-педагогічної освіти. - Харків, 2001. - №2 - С. 40-44.

6. Ганусич О.О. Мораль свободы бунтующего человека // Проблема свободи у теоретичній та практичній філософії. Сб. матеріалов Х Харківських міжнародних Сковородиновських читань. В 2 ч. Ч. 1. - Харків: “Екограф”, 2003. - С. 94-97. моральний суспільство філософський

7. Ганусич О.О. Нравственные ориентиры духовного возрождения общества // Творческое наследие Н.Н. Страхова и современная социально-гуманитарная мысль: Сб. материалов Всеросийской научной конференции. - Белгород: Изд-во БелГУ, 2003. - С. 69-71.

Размещено на Allbest.ru