Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет

імені Івана Франка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Проблема суб'єкта історичного процесу в українській філософії кінця XIX - першої чверті XX століть

Пятківський Роман Олександрович

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Возняк Степан Михайлович,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Пашук Андрій Іванович,

Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії філософії

кандидат філософських наук, доцент

Маринюк Віктор Гнатович

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, доцент кафедри філософії та економіки

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Захист відбудеться 19 травня 2005 р. о 15.30 на засідання спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79002, м.Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий "16" квітня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Сінькевич О.Б.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження обумовлена внутрішніми проблемами розвитку філософії та потребами сучасної суспільної дійсності.

Сьогодення вимагає фундаментального і всебічного осмислення принципів суспільного розвитку та спонукає до пошуків нових методологічних засад дослідження проблеми суб'єкта історії. На зламі тисячоліть спостерігається чергова активізація суб'єктивного чинника в історії людства. Розпад тоталітарних систем, загострення боротьби народів за національні держави, з одного боку, інтеграційні процеси руху сучасного світу до нового рівня єдності історії - з іншого, помножені на невпинне зростання ваги людської суб'єктивності, зумовлюють суттєві зміни у бутті спільнот, людини. За таких умов особливого значення набуває необхідність виявлення і дослідження ролі суб'єктів в інноваційних процесах, ситуаціях історичного вибору.

Актуальність дослідження проблеми суб'єкта історії зумовлена також особливістю сучасного етапу розвитку України, який у контексті процесів націотворення і розбудови держави характеризується руйнуванням старих форм суспільного буття та активними пошуками нових; зміною соціальних парадигм; прагненням виявити та запровадити адекватні моделі соціального устрою. Пошуки шляхів, засобів і сил, які можуть активізувати процеси розбудови української держави й культури, сприяти подоланню кризових явищ, що мають місце в українському суспільстві сьогодні, потребують визначення суб'єкта і рушійних сил національного відродження. Вирішенню цих завдань може прислужитись вивчення історіософського досвіду розуміння проблем суб'єкта історії та її чинників. Насамперед ідеться про суспільно-політичні й філософські погляди вітчизняних мислителів кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть, які творили і активно діяли в умовах складних і суперечливих процесів пробудження національної свідомості, прагнень українського народу до національного та політичного самовизначення. Саме в цей період українська ідея, зародження якої відбулось у попередні періоди, набуває теоретичного усвідомлення, стає буттєвою. Історія філософії національної ідеї кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть певним чином завершила процес становлення української національної культури та філософії як її духовної квінтесенції. Ось чому значущим сьогодні є осмислення результатів теоретичних і практичних пошуків мислителів зазначеного періоду.

Дослідження історіософської спадщини видатних вітчизняних мислителів - важливе завдання сучасної філософської україністики, адже в умовах духовного та національного відродження відтворення цілісного історико-філософського процесу як складової інтелектуального життя українського народу набуває особливої актуальності. Сьогодні потрібно по-новому підійти до висвітлення прихованих і перекручених раніше питань нашої історії та культури. На жаль, попри поступове перевидання творчої спадщини видатних українських мислителів не так часто з'являються серйозні спроби їх наукової інтерпретації, особливо в історіософському плані. Серед малодосліджених питань продовжує залишатись проблема суб'єкта історії у філософських концепціях українських діячів кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть, розуміння його як соціальної цінності. Визначення останньої є суттєвим, оскільки в міру її усвідомлення люди виробляють відповідні ціннісні установки і вимоги, якими керуються у житті, поведінці, повсякденній та історичній діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної теми, над якою працює кафедра філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника "Філософська і суспільно-політична думка України: історія і проблеми розвитку в умовах трансформованого суспільства", та в межах тематичних планів науково-дослідних робіт університету "Духовні цінності українського народу: джерела, сучасний стан, формування" (0197У013273).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексній історико-філософській реконструкції постановки і вирішення питання суб'єкта історії в українській філософії кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

- виділити основні типи суб'єктів історії в залежності від характеру їх участі у суспільному розвитку;

- визначити основні українські історіософські концепції і напрямки кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть, в межах яких вирішувалась проблема суб'єкта історичного процесу;

- проаналізувати місце суб'єкта історії в ціннісних ієрархіях цих історіософських систем;

- реконструювати та узагальнити розуміння українськими мислителями ролі індивідуальних і колективних суб'єктів в історії, відтворити їх уявлення про комплекс властивостей, необхідних цим суб'єктам для ефективної історичної діяльності;

- розкрити основні положення українських мислителів про взаємозв'язок сенсу історичного процесу із його суб'єктами, тобто розглянути значення кожного соціального суб'єкта в історії;

- показати перспективи реалізації ідей історіософських концепцій, що досліджуються, на сучасному етапі українського державотворення.

Об'єктом дослідження є концепції суб'єкта історії у філософській думці України кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть.

Предметом дослідження виступає тлумачення українськими мислителями цінності суб'єкта, його місця, ролі і значення в історичному процесі.

Методологічна основа дослідження. Наукова робота ґрунтується на загальних і філософських принципах та методах пізнання. Серед них:

- принципи об'єктивності та світоглядного плюралізму, які забезпечили неупереджений підхід до розкриття змісту основних теоретичних моделей суб'єкта історії, розроблених українськими мислителями кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть, врахування різних позицій вирішення даної проблеми;

- принципи історизму та причинності, за допомогою яких виявлені передумови формування та особливості українських варіантів розв'язання проблеми суб'єкта історії, здійснено осмислення теоретичної проблеми в історичному контексті;

- принцип системно-структурної цілісності, який надав досліджуваним проблемам і самому дослідженню цілісного характеру;

- принципи аналізу і синтезу, абстрагування, єдності історичного та логічного, об'єктивного і суб'єктивного тощо;

- компаративний метод, який допоміг виділити основні історіософські системи, що були представлені в українському теоретичному світогляді кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть, виявити риси подібності та відмінності між вченнями їхніх представників і, таким чином, сформувати цілісне бачення проблеми суб'єкта історії в українській філософії зазначеного періоду тощо;

- феноменологічний метод, який дав можливість окреслити головні принципи, що лежать в основі концепцій суб'єкта історичного процесу;

- герменевтичний метод, що сприяв розкриттю смислів текстів, з'ясуванню змісту основних понять та концептуальних засад історіософських систем, їхніх ціннісних установок;

- аксіологічний метод, який дозволив провести типологію суб'єктів історії та визначити ціннісні ієрархії суб'єктів в українських історіософських та суспільно-політичних парадигмах кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть;

- функціональний метод, завдяки якому було виявлено основні функції індивідуальних та колективних суб'єктів у житті суспільства.

Вказані засади дають змогу здійснити конструктивно-критичне переосмислення українських історіософських проектів суб'єкта історії.

Наукова новизна здобутих результатів. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні суб'єкта історичного розвитку як соціальної цінності. У роботі здійснено спробу цілісної реконструкції варіантів розв'язання проблеми суб'єкта історії в українській філософії кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть. Проведене дослідження дозволяє автору дисертації винести на захист положення, що мають наукову новизну:

- вперше запропоновано типологію суб'єктів історії (виділяються суб'єкти-творці, суб'єкти другого плану і суб'єкти-учасники), головними критеріями якої є ступінь і характер впливу суб'єкта на історичний процес, а також місце, яке відводиться йому в аксіологічних системах суспільно-політичних і філософських напрямків;

- виявлено, що ідеологічні напрямки української історіософії кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть - демократично-соціалістичний, націонал-демократичний, націоналістичний, консервативний - виробили власні моделі ціннісної ієрархії суб'єктів історії, відповідно до яких представники цих напрямків будували свою теоретичну і практичну діяльність; історіософський суспільний український державотворення

- встановлено, що в українській суспільно-історичній свідомості спостерігається наявність своєрідного "аксіологічного конфлікту" між центральними цінностями українського світогляду: соціальним суб'єктом (народом чи нацією) та соціальним інститутом (державою);

- вперше розкрито зміст двох асиметричних історіософських систем української історіософії - субстанційної (представленої теоретичними розробками мислителів демократично-соціалістичного, націонал-демократичного напрямків народницької парадигми і концепцією чинного націоналізму Д.Донцова) та інституційної (концепції ідеологів українського консерватизму);

- з'ясовано відмінність тлумачення українськими мислителями різних напрямків цінності конкретних соціальних суб'єктів історії, що зумовило неоднакове розуміння вченими їхньої ролі у розвитку суспільства, а також вкрай протилежні оцінки їхньої історичної діяльності;

- виявлено особливу роль взаємозв'язку питання суб'єкта історії із питанням її сенсу у творчості українських діячів, оскільки відповідно до тлумачення сенсу історичного процесу мислителі визначали ті соціальні сили, що здатні його реалізувати;

- доведено актуальність концептуальних положень українських мислителів кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть для активізації сучасних процесів розбудови України і українського націотворення.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретична значущість і практична цінність даного історико-філософського дослідження полягає в тому, що його основні положення та результати, методологічні підходи і ключові терміни можуть бути використані для подальшого науково-теоретичного комплексного аналізу проблеми суб'єкта і рушійних сил суспільного розвитку, а також у процесі вивчення історіософської спадщини видатних українських мислителів кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть. Зібрані матеріали можна застосувати у викладацькій діяльності: при підготовці систематичних курсів і спецкурсів з історії світової та української філософій, соціальної філософії й філософії історії, соціології, політології, культурології, українознавства. Висновки дисертації можуть сприяти осмисленню соціально-політичних та ідеологічних процесів, які відбуваються в Україні сьогодні, вирішенню конкретних теоретичних і практичних проблем, пов'язаних із виявленням та активізацією суспільних сил, що беруть участь у розбудові української державності.

Положення та висновки дослідження використовуються автором під час проведення лекційних і семінарських занять з філософії, історії філософії, історії української філософії, філософії історії та філософії політики на гуманітарних факультетах Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно. Всі публікації дисертанта одноосібні.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та результати дисертації пройшли апробацію на Х та ХІІ Міжнародних конференціях "Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості" (Донецьк, листопад 2001; с. Кацивелі, Кримська АР, вересень 2002), V Міжнародній конференції молодих науковців "Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи дослідження" (Київ, вересень 2002), Філософських людинознавчих читаннях "Гуманізм. Людина. Спілкування" (Дрогобич, жовтень 2002), Міжнародній науково-практичній конференції "Філософія та історія філософії" (Київ, травень 2003), на теоретичних семінарах та щорічних звітних наукових конференціях кафедри філософії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2000-2004), у викладацькій роботі. Основні ідеї дослідження викладено у 8 публікаціях, поміщених у наукових фахових виданнях і тезах виступів на наукових конференціях, з яких 6 - статті.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (сім підрозділів), висновків та списку літератури (261 найменування). Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, із них 22 - займає список використаних джерел і літератури.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв'язок з науково-дослідною роботою закладу, в якому виконана дисертація, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, розкрито наукову новизну, можливості теоретичного і практичного застосування одержаних результатів, наведено дані про їхню апробацію, відображено структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ - "Теоретико-методологічна основа дослідження" -складається з двох підрозділів, у яких розкрито ступінь опрацювання теми, джерельну базу дослідження, з'ясовано методологічні підходи до вивчення проблеми суб'єкта історії.

У підрозділі 1.1. - "Історіографія проблеми та джерела дослідження" - зазначається, що цілісний аналіз підходів українських мислителів кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть стосовно проблеми суб'єкта історичного процесу не був предметом спеціального дослідження в українській історіографії. Однак багато дослідників, котрі осмислювали соціальні проблеми чи проблеми філософії історії в українській філософській думці в контексті певної епохи або ж творчості окремого мислителя, частково торкалися даного питання.

Зокрема, в історико-філософській літературі радянського періоду проблема суб'єкта історичного процесу в українській філософії зазначеного періоду досліджувалась фрагментарно і зазвичай упереджено. Науковці насамперед звертали увагу на творчу спадщину так званих українських революціонерів-демократів: М.Драгоманова (О.Лисенко, В.Лукеренко), І.Франка (А.Брагінець, С.Возняк, І.Климась, О.Лисенко, Д.Лук'янович, С.Шевченко), М.Павлика (П.Манзенко), С.Подолинського (Л.Коваленко, А.Пашук), Лесі Українки (І.Головаха), Б.Грінченка (І.Погребний) тощо. Історіософські погляди українських мислителів, зарахованих до "націоналістичного" або "дрібнобуржуазного" таборів, не досліджувались взагалі або в значній мірі фальсифікувались. До числа найбільш ґрунтовних досліджень, в яких системно аналізувались погляди мислителів цілих напрямків на проблеми філософії історії, відносяться праці А.Пашука, С.Возняка, В.Євдокименка.

У підрозділі наголошується, що значний внесок у дослідження піднятої проблеми зробили українські дослідники, котрі перебували на еміграції, а також науковці, які працюють в умовах незалежної України. Однак їхні праці, як правило, також присвячені вивченню певних аспектів філософії історії конкретних мислителів.

Найбільше спеціальних досліджень присвячено поглядам мислителів народницької парадигми (її демократично-соціалістичного і націонал-демократичного напрямків).

Методологічне підґрунтя і зміст теорії історичного процесу М.Драгоманова досліджували І.Бойко, Ю.Бойко, О.Гермайзе, Л.Депенчук, А.Круглашов, М.Лук, В.Сарбей.

Багато науковців осмислювали історичну творчість М.Грушевського. Зокрема, методологічні засади вченого, паралельно із його концепціями суб'єкта історії, досліджували В.Березинець, В.Будз, І.Витанович, О.Домбровський, А.Карась, Б.Крачковський, Є.Макарчук, В.Лисий, В.Тельвак, Н.Черниш; формування і зміст історіософських поглядів ученого у своїх численних публікаціях вивчали Л.Винар і О.Пріцак; спектр філософських поглядів мислителя щодо релігії та її місця в історії аналізували Л.Кондратик, О.Кондратик, В.Ульяновський; його соціологічні і політологічні погляди опрацьовували М.Кашуба, О.Копиленко та інші дослідники.

Значну увагу науковців привертають філософсько-історичні ідеї І.Франка, мабуть, найвизначнішого представника націонал-демократичного напрямку.

Відзначаються праці О.Забужко та В.Мазепи, в яких тема суб'єкта історичного процесу у творчості І.Франка є однією з провідних. Еволюцію поглядів мислителя досліджували В.Бірчак, Я.Грицак, І.Лисяк-Рудницький, Б.Тихолаз. Методологічним засадам історіософії І.Франка, поглядам мислителя на історичний прогрес та його носіїв присвятили свої публікації С.Возняк А.Гарасимович, М.Голянич, Н.Горбач, І.Захара, М.Кашуба та інші дослідники.

Дещо менше вчені звертають увагу на філософсько-історичні погляди Лесі Українки. Особливості її "художньої філософії історії" вивчала О.Забужко. Певну інформацію щодо тлумачення Лесею Українкою проблеми суб'єкта історії містять публікації А.Бичко, Ю.Кузьминець, Ю.Лавріненка.

Недостатньо досліджуються історіософські ідеї інших представників націонал-демократичної ідеології в Україні - Б.Грінченка, Т.Зіньківського, М.Міхновського, С.Петлюри тощо.

Серед робіт, присвячених концепції чинного націоналізму Д.Донцова, в бібліографічному огляді характеризуються праці О.Багана, М.Горєлова, Р.Єндика, С.Квіта, В.Рудка, М.Чугуєнка. Як найбільш ґрунтовне дослідження, в якому, зокрема, розкриваються погляди Д.Донцова на проблему суб'єкта історії, відзначається монографія М.Сосновського "Дмитро Донцов: Політичний портрет. З історії розвитку ідеології українського націоналізму".

У підрозділі також аналізуються дослідження, в яких певною мірою розглядаються історіософські концепції П.Куліша, В.Липинського, С.Томашівського як представників українського консерватизму.

Цінними для осмислення філософсько-історичної концепції П Куліша є праці М.Бойко, О.Ковальчук, Є.Нахліка, Л.Похилої і особливо стаття М.Скринника "П.Куліш як речник консервативної духовної традиції в Україні".

Поглядам В.Липинського, в тому числі його історіософській концепції суб'єкта історії, присвятили свої праці Л.Білас, І.Бойко, С.Бондарук, Ю.Вільчинський, М.Горєлов, Д.Дорошенко, В.Ісаїв, Я.Пеленський, Є.Пизюр, М.Попович, В.Потульницький, Н.Яковенко. Особливо відзначається стаття Д.Чижевського "В'ячеслав Липинський як філософ історії", в якій дослідник, аналізуючи оцінки мислителя суб'єктів історії, застосовує аксіологічний підхід.

Порівняльний аналіз світоглядних засад М.Драгоманова, Д.Донцова, а також українського консерватизму через їхній зв'язок із філософією цінностей здійснив В.Лісовий, визначивши оформлені ідеології як ціннісні системи.

Структуру, еволюцію, філософсько-історичні уявлення та ціннісні пріоритети основних суспільно-політичних напрямків 20-50-х років ХХ століття дослідила Г.Дичковська.

На зміст філософсько-історичних ідей українських мислителів кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть, в тому числі розв'язання проблеми суб'єкта і рушійних сил історії, звертали увагу у своїх узагальнюючих курсах з історії української філософії та політології С.Возняк, М.Голянич, В.Горський, Б.Кухта, І.Огородник, В.Огородник, В.Потульницький, М.Русин.

Проблему прогресу та рушійних сил історії в українській філософії досліджував М.Гошовський.

Робиться висновок про недостатній рівень осмислення у науковій літературі питання суб'єкта історії в українській філософії кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть, відсутність систематичних досліджень та праць, в яких би науковці застосовували аксіологічний підхід до вивчення проблеми. Залишились чітко не визначеними ціннісні ієрархії суб'єктів, установлені різними історіософськими напрямками. Також спеціально не досліджувалась проблема співвідношення сенсу історії та її суб'єктів. Наголошується, що завдання дисертації - здійснити спробу вирішення зазначеного комплексу недосліджених питань.

У підрозділі звернено увагу на те, що аналіз наукової спадщини теоретиків досліджуваного періоду демонструє відсутність у них системних філософсько-історичних і методологічних праць з філософсько-історичних проблем. Тому текст проблеми суб'єкта історії має не цілісний, а фрагментарний характер: інформація щодо концепцій суб'єкта історії у історіософських проектах українських мислителів випливає із контексту всієї їхньої творчості (вона зосереджена в численних наукових та публіцистичних роботах, у епістолярній спадщині, щоденниках, програмових документах політичних організацій, до складу яких входили ці визначні діячі, тощо). Це значно ускладнює процес реконструкції тексту філософських концепцій суб'єкта історії, надає йому відносного характеру. Однак це єдиний спосіб, який дозволяє здійснити системний аналіз концепцій суб'єкта історії, що були вироблені українською філософією.

Наприкінці підрозділу окреслюється джерельна база проблеми суб'єкта історії у творчій спадщині представників основних історіософських та суспільно-політичних парадигм: народницької (демократично-соціалістичного та націонал-демократичного напрямків - праці В.Антоновича, М.Драгоманова, М.Павлика, С.Подолинського, М.Грушевського, Т.Зіньківського, І.Франка, Лесі Українки, М.Міхновського, Б.Грінченка, С.Петлюри та інших), чинного націоналізму (Д.Донцова), консерватизму (П.Куліша, В.Липинського, С.Томашівського).

У підрозділі 1.2. - "Методологія історико-філософського дослідження суб'єкта історії" - аналізуються методологічні підходи до проблеми суб'єкта історичного процесу як одного з найважливіших і найбільш дискусійних питань у соціальній філософії та філософії історії, а також обґрунтовуються методи і засоби пізнання, використані у дослідженні.

Розглядаються існуючі у науковій літературі визначення категорій "суб'єкт історії", "рушійні сили історичного процесу" та зміст низки інших сумісних з ними понять. Дається узагальнююче визначення категорії "суб'єкт історії" як індивідуального або колективного носія усвідомленої, цілеспрямованої, активної діяльності, спрямованої на зміну, розвиток чи збереження об'єктивних умов суспільного розвитку і власної життєдіяльності.

Простежується розвиток поглядів на суб'єкт історії у світовій філософії. Зазначається, що кожна історична доба вирішує цю проблему по-своєму, в залежності від пануючих у дану епоху в середовищі певної спільноти і в її провідних мислителів ціннісних систем. Обґрунтовується теза про доцільність аналізу методологічних принципів тлумачення історії та її суб'єкта, вироблених світовою філософією історії, через діалог класичних і некласичних концепцій, які не лише відрізняються метафізичними постулатами, але й ставлять перед собою різні завдання їх дослідження. Якщо класична філософія, прагнучи пояснити дійсність, намагається визначити її провідного творця і проілюструвати його діяльність та зв'язок із соціальним і природним середовищами, то некласична бажає зрозуміти суб'єкт минулого (насамперед особистість) і через нього оточуючий його світ, хоче з'ясувати його індивідуальність. Підкреслюється, що сучасне осмислення проблеми характеризується визнанням плюралізму суб'єктів історії і поліфакторності історичного процесу.

Обґрунтовуються методологічні принципи, які б мали забезпечити сучасний рівень дослідження проблеми суб'єкта історії в історіософських проектах мислителів минулого. Наголошується, що при з'ясуванні зазначеного питання необхідно використовувати методологічні можливості провідних філософських напрямів сучасності. Відзначається як перспективне поєднання науково-пізнавальних принципів з ціннісним підходом (аксіологічним методом) до проблеми. Зокрема, застосування методу "віднесення до цінності", запропонованого німецьким філософом Г.Ріккертом, у процесі вивчення проблеми суб'єкта історії в українській філософії кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть дозволяє співвіднести досліджуваний об'єкт із системою культурних та історичних цінностей українського народу й провідних ідеологічних напрямків періоду і, таким чином, визначити значущість діяльності суб'єктів суспільного життя індивідуально, конкретно-історично, у їхніх зв'язках та розвитку.

Другий розділ - "Проблема місця та ролі суб'єкта історії у філософській думці України кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть" - складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу аксіологічних систем провідних історіософських напрямків України зазначеного періоду та місцю в них конкретних суб'єктів історії, а також розкриттю поглядів представників цих напрямків на питання ролі суб'єктів в історичному процесі.

У підрозділі 2.1. - "Місце суб'єкта історичного процесу у відповідності із українськими аксіологічними парадигмами" -досліджується суб'єкт суспільного розвитку як соціальна цінність українських філософсько-історичних проектів кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть.

Задля адекватного аналізу аксіологічних ієрархій суб'єктів історії, вироблених українськими суспільно-політичними та історіософськими напрямками періоду, пропонується типологія суб'єктів історії відповідно до оцінок значущості їхньої діяльності в суспільних процесах.

Виділено три основні типи суб'єктів: 1) суб'єкти-творці, які здійснюють вирішальний вклад у творення історії, мають найтісніший зв'язок із провідними цінностями суспільного життя і, відповідно, самі виступають ключовою цінністю конкретної історіософської концепції, а тому сакралізуються нею; 2) суб'єкти другого плану - виконавці допоміжної, другорядної ролі (порівняно із роллю суб'єкта-творця) у розвитку суспільства, які оцінюються відповідно до "генеральних" цінностей, однак самі рідко зараховуються до їх числа; 3) суб'єкти-учасники, які відіграють лише епізодичну, хоч інколи і дуже важливу, роль в історичному процесі, а тому оцінюються відповідно до конкретно-історичної ситуації і тої дольової участі, яка належить цим історичним силам у її розв'язанні. Інші суспільні сили, "деструктивна" діяльність яких спрямовується проти зусиль суб'єкта-творця або іде врозріз із провідними "суспільними" цінностями (насправді цінностями конкретної історіософської системи), розцінюються як "негативні" суб'єкти і оголошуються антицінністю.

Запропонована типологія суб'єктів історії застосовується для реконструкції їхньої аксіологічної субординації, яку було встановлено провідними українськими історіософськими парадигмами кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть: народницькою (демократично-соціалістичний і націонал-демократичний напрямки), націоналістичною (чинний націоналізм Д.Донцова) і консервативною.

Здійснений аналіз показав, що провідні українські ідеологічні та історіософські парадигми у своїх акісологічних системах протиставили соціальний суб'єкт (народ чи націю) і соціальний інститут (насамперед державу), що зумовило загострення в українській суспільно-політичній свідомості ціннісного конфлікту між ними. Відповідно до визначених пріоритетів, українські концепції суб'єкта історії увійшли до складу однієї з двох генеральних історіософських систем - субстанційної або інституційної.

Терміном субстанційна історіософія запропоновано позначати сукупність українських історіософських концепцій, автори яких віддавали ціннісну перевагу і, відповідно, оцінювали як головний суб'єкт історії соціальну спільноту (народ, націю, клас) або особу, при цьому недооцінюючи функціональну значущість соціальних інститутів (держави, церкви, збройних сил). Представники інституційної історіософії в центр власної аксіологічної системи і суспільного буття загалом ставили соціальні інститути (насамперед державу). Зазначається, що крізь призму ключових суб'єктів-цінностей автори історіософських концепцій визначали місце, оцінювали роль та значення всіх індивідуальних і колективних суб'єктів суспільного буття.

Звертається увага на те, що українська історіософія досліджуваного періоду відзначається значною асиметрією аксіологічних концепцій. Якщо до виразників субстанційної історіософії слід віднести представників усіх напрямів народництва, а також Д.Донцова з його оригінальною теорією чинного націоналізму, то до числа репрезентантів інституційної історіософії можна впевнено зарахувати лише авторів консервативних концепцій, ідеї яких так і не посіли провідних позицій в українському науковому і громадському світогляді. Тому, на думку дисертанта, є сенс говорити про існування в українській історіософії кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть субстанційної традиції та інституційної тенденції у тлумаченні проблеми суб'єкта історії.

У підрозділі 2.2. - "Субстанційна традиція української філософії щодо ролі суб'єкта історії" - висвітлюються варіанти розв'язання питання ролі індивідуальних та колективних суб'єктів в історії, запропоновані мислителями демократично-соціалістичного (зокрема В.Антоновичем, М.Драгомановим, М.Павликом, С.Подолинським, М.Грушевським) і націонал-демократичного (Б.Грінченком, Т.Зіньківським, Лесею Українкою, І.Франком) напрямків народницької парадигми, а також ідеологом чинного націоналізму Д.Донцовим.

Досліджується ідейна еволюція, яка відбувалася у поглядах представників української субстанційної історіософії стосовно вирішення зазначеного питання під впливом появи нових методологічних принципів у світовому суспільствознавстві, а також бурхливих історичних подій, що мали місце в Україні і були тісно пов'язані зі зростанням національної свідомості в українському середовищі.

Аналіз провідних концепцій субстанційної історіософії продемонстрував, що спільною для них ознакою є проголошення генеральною творчою силою історії народу або нації, ядро яких складають трудові верстви (в Україні - селянство). Важливість політичних і духовних інститутів та діяльності репрезентуючих їх еліт у суспільному житті або заперечується взагалі, або визнається частково, у залежності від їх бажання і спроможності спрямувати свої творчі зусилля в річище інтересів народної маси або нації. Поступове пом'якшення домінуючої в українській історіософії негативної оцінка еліти у житті суспільства, яке спостерігається протягом досліджуваного періоду, пояснюється зростанням усвідомлення цінності органічної політичної нації і визнанням суттєвої ролі суб'єктивного чинника в історії. Однак тільки у філософії Д.Донцова провідна верства та її конкретні видатні представники виступають справжніми суб'єктами-творцями, роль яких абсолютизується.

У підрозділі також досліджується, яким чином розуміння мислителями функцій індивідуальних та колективних суб'єктів у суспільному житті впливало на їхні уявлення про комплекс властивостей, необхідних цим силам для ефективної історичної діяльності і, як наслідок, здобуття ваги в історії.

У підрозділі 2.3. - "Інституційна тенденція української філософської думки у тлумаченні ролі суб'єкта історії" - розглядаються оцінки функцій суб'єктів у розвитку суспільства, сформульовані представниками українського консерватизму (П.Кулішем, В.Липинським, С.Томашівським).

Зазначається, що, на відміну від представників субстанційної історіософії, українські консерватори оцінювали роль та значення всіх історичних суб'єктів крізь призму їх участі у становленні і функціонуванні держави як ключової цінності соціального буття і генерального творця історії. Фактично, ототожнюючи поняття держави з елітою, яка володіє владою, мислителі напрямку підносили провідну верству до статусу суб'єкта-творця, вважали її основою державницького існування нації, головним джерелом усіх громадських цінностей та ідей, які об'єднують масу у свідомий національний організм.

У результаті проведеного аналізу розуміння українськими консерваторами ролі індивідуальних та колективних суб'єктів історії робиться висновок про те, що цінними і позитивними творцями суспільного буття у їхніх концепціях визнаються всі соціальні сили, які своєю діяльністю забезпечують існування держави і нарощують її креаційний потенціал: монархія, релігія і церква, армія, патріотично настроєні класи, видатні особи тощо.

Третій розділ - "Співвідношення суб'єкта історії та її сенсу в новітній українській філософії кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть" - складається з двох підрозділів. У ньому досліджується зв'язок проблеми сенсу історії з питанням її суб'єкта в українських проектах субстанційної та інституційної історіософій зазначеного періоду. Обґрунтовується теза, що через свій зв'язок із сенсом історичного процесу суб'єкт, як правило, сакралізується в конкретній історіософській системі чи суспільній свідомості загалом, у той час як значущість "негативних" суб'єктів, котрі своєю діяльністю перешкоджають реалізації історичної мети, заперечується.

У підрозділі 3.1. - "Взаємозв'язок сенсу історії та його носіїв у субстанційній історіософії України" - стверджується, що підходи до питання сенсу історії, вироблені у філософсько-історичних системах даної парадигми, суттєво відрізняються.

Показано, що в основі народницьких концепцій філософії історії лежить ідея прогресу. Однак, якщо останній пов'язувався у демократичній історіософії, головним чином, із розвитком знань, то націонал-демократи, підкреслюючи неоднорідність і нерівномірність історичного поступу, до провідних рушійних сил історії зараховували цілий комплекс фізичних і духовних чинників. Цілком іншої думки дотримувався Д.Донцов, який у своїй концепції вольового націоналізму повністю заперечував значення раціональних чинників в історії, визнавав рушієм виключно ірраціональні сили.

Простежено той факт, що мислителі народницької парадигми вбачали сенс історії у постійній еволюції індивіда і соціальних спільнот в напрямку реалізації ідей гуманності, демократизму й соціалізму, а тому наголошували на важливості вільної творчості особистості і народів-націй як органічних елементів історичного процесу. Вони вважали, що свою діяльність ці суб'єкти повинні здійснювати на засадах солідаризму.

Аналізується і протилежна концепція сенсу історії, яку відстоював Д.Донцов. Ідеолог чинного націоналізму проголосив метою історичного процесу боротьбу як таку. Не випадково мислитель визнавав значущість тільки "сильних" суб'єктів (націй, еліт чи особистостей), які своїми зусиллями нарощують "світовий чинник волі" і завдяки цьому рухають історію вперед, "працюють на поступ", який не має нічого спільного з етикою. Зрештою, справжній суб'єкт-творець, на думку Д.Донцова, не визнає над собою ні найвищої влади сенсу історії, ні законів смислу, ні "об'єктивних" вимог прагматичного характеру, а перш за все реалізує себе, свої власні проекти, не потребуючи зовнішніх легітимацій.

У підрозділі 3.2. - "Інституційні концепти історії та суб'єкт суспільного розвитку у філософських рефлексіях українських мислителів" - висвітлюється специфіка розуміння мислителями консервативного напрямку питання сенсу історії та його зв'язку із суб'єктами суспільного розвитку.

Зазначається, що концептуальне бачення історичного процесу у консервативній філософії історії ґрунтується на запереченні механістичного детермінізму історичних процесів та постійному підкреслюванні ірраціональної основи розвитку суспільного життя, його руху по спіралі. Усвідомлюючи минущість і відносність історичного буття, українські консерватори абсолютним смислом наділяли лише сакральний час - вічність, Бога. Тому вони намагались відшукати стрижневі позачасові цінності і ті сили, які через тісний зв'язок із ними надають історії хоч якийсь значний сенс.

Не випадково, на відміну від попередніх ідейних напрямків, особливістю української консервативної філософії історії (особливо історіософії В.Липинського) є релігійний принцип тлумачення сенсу історії. Сенс історії консерватори вбачали у збереженні національної культури і традиційних установ, яким "божественне провидіння" відводить особливе місце в історії. Умовами "історичного" існування нації є її державницьке існування та наявність власної еліти. Тому в центрі суспільного життя знаходиться періодична зміна еліт. Звідси робиться висновок, що філософія історії українського консерватизму є політично-культурницька.

Звертається увага також на те, що, на відміну від концепції чинного націоналізму, ірраціоналізм суб'єктів як суттєва рушійна сила суспільного розвитку у консерватизмі все ж обмежується і кристалізується відповідно до вищих цінностей - Бога і Нації, які одночасно виступають вирішальними факторами історичного процесу.

Серед принципів організації і вдосконалення суспільного буття консерватори називали еволюційний поступ, національний консенсус і гармонізацію взаємин у суспільстві, врахування інтересів усіх суспільних верств і професійних груп при загальному визнанні пріоритету державних (національних) інтересів, розвиток матеріальної і духовної культур при плеканні національної самобутності, духовності і сили тощо.

У висновках узагальнюються основні результати дисертаційного дослідження. Вони конкретизуються в наступних положеннях:

1. У філософській думці України кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть чільне місце займає проблема суб'єкта історичного процесу, що було зумовлено активізацією національно-визвольної боротьби українського народу і необхідністю віднайти відповідь на питання місця і ролі конкретних суспільних сил у цьому процесі. У дисертації здійснено аналіз і теоретичне узагальнення концепцій суб'єкта історії, які були сформульовані в українській філософії протягом зазначеного періоду. Особливістю даної роботи є застосування, окрім загальнонаукових методів дослідження, аксіологічного підходу до вивчення суб'єкта суспільного розвитку, оскільки розуміння останнього залежить від ціннісних систем доби, конкретного історіософського напрямку чи мислителя.

2. Актуальне питання суб'єкта історії протягом останніх років невиправдано рідко ставало об'єктом наукових зацікавлень українських дослідників. Не знайшли комплексного висвітлення в сучасній науковій літературі і варіанти розв'язку питання суб'єкта історичного процесу в українській філософії кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть. Тому в дисертації автор намагався використати нові методологічні розробки дослідження суб'єкта історії для вивчення історіософської спадщини основних українських світоглядних парадигм того часу.

3. Суб'єкт історії трактується дисертантом як колективний або індивідуальний носій усвідомленої, цілеспрямованої, активної діяльності, спрямованої на зміну, розвиток чи збереження об'єктивних умов суспільного розвитку і власної життєдіяльності. Як чинник суспільного буття суб'єкт історії володіє цінністю, якість якої мислителі визначають відповідно до відведених йому функцій у розвитку суспільства. Таким чином, цінність суб'єкта історичного процесу зумовлена його місцем, роллю і значенням у суспільному житті.

4. Відповідно до онтологічних функцій, що виконуються колективними та індивідуальними суб'єктами у суспільному бутті, а також того місця, яке їм відводиться в аксіологічних ієрархіях історіософських напрямків, учасники історичного процесу можуть виступати суб'єктами-творцями, суб'єктами другого плану, суб'єктами-учасниками або ж бути зарахованими до числа суб'єктів, функціонування яких позбавлене цінності внаслідок "деструктивного" змісту їхньої діяльності.

5. Тлумачення українськими мислителями кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть відповідних суб'єктів історії в значній мірі залежало від того, репрезентантами якої історіософської парадигми вони виступали: народницької, яка об'єднувала представників демократично-соціалістичної та націонал-демократичної ідеологій, націоналістичної чи консервативної.

6. Аксіологічну якість конкретних соціальних суб'єктів історії українські мислителі визначали відповідно до розуміння їхньої ролі і значення у розвитку суспільства. У будь-якій історіософській концепції позитивно оцінюються лише ті колективні та індивідуальні історичні "актори", діяльність яких спрямована в русло інтересів і творчих зусиль головного суб'єкта-творця, що одночасно виступає ключовою цінністю даної філософської системи.

7. Дослідження аксіологічних ієрархій суб'єктів історії, які було укладено в межах зазначених історіософських моделей, засвідчує існування в українській суспільно-історичній свідомості ціннісного конфлікту між центральними цінностями українського світогляду: соціальним суб'єктом (народом чи нацією) та соціальним інститутом (державою). Оскільки українські мислителі надавали ціннісну перевагу одному із цих суб'єктів, при цьому повністю або частково заперечуючи цінність другої історичної сили, було здійснено поділ українських концепцій суб'єкта історії на дві генеральні історіософські системи - субстанційну (яку складають концепції ідеологів народницької і націоналістичної парадигм) та інституційну (історіософія представників українського консерватизму).

8. Існує тісний зв'язок між тлумаченням українськими мислителями сенсу історії і визначенням ними суспільних сил, що його реалізують. У залежності від того, чи вістря історичного процесу спрямовувалось у напрямі розвитку світової і національної культур, раціонального прогресу людства і пошуків "досконалих" форм соціального життя (історіософські концепції української народницької парадигми), чи сенс історії вбачався у вічній боротьбі соціальних суб'єктів між собою задля "об'єктивації метафізичного чинника волі" (Д.Донцов) або ж в організації, функціонуванні та збереженні традиційних соціальних інститутів (консерватори), представники різних напрямків визначали придатність кожного із колективних та індивідуальних суб'єктів до участі у вирішенні цих завдань, оцінювали їх внесок в історію.

9. Кожна історіософська парадигма має сильні і слабкі сторони, ідеї, котрі донині залишаються визначними здобутками української суспільно-політичної і філософської думки, та положення, що втратили свою актуальність через закладений у них метафізичний догматизм та "історичність". Відтінити перші від других є важливим завданням сучасного філософського українознавства.

10. Подальша розробка проблеми суб'єкта історичного процесу передбачає залучення багатого досвіду, котрий містять у собі розроблені українськими мислителями історіософські концепції, до сучасних процесів теоретичного моделювання шляхів і пріоритетів розбудови української держави.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Пятківський Р.О. Проблема суб'єкта історичного процесу у філософії // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. - 2001. - Вип. II. - С. 52-61.

2. Пятківський Р.О. Проблема суб'єкта історичного процесу у філософії Івана Франка // Людина і політика. Український соціально-гуманітарний журнал. - 2001. - №6 (18). - С. 106-113.

3. Пятківський Р.О. Суб'єкт і рушійні сили національно-відроджувального процесу в поглядах українських філософів кінця XIX - першої чверті XX ст. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2002. - №2. - С.94-100.

4. Пятківський Р.О. Взаємини еліти і маси на етапі націотворення: український історіософський досвід кінця XIX - першої чверті XX ст. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - №3. - С. 150-156.

5. Пятківський Р.О. Роль інтелігенції у суспільному житті: українські філософські концепції кінця XIX - першої чверті XX століть // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. - 2003. - Вип. IV. - С. 56-64.

6. Пятківський Р.О. Методологія історико-філософського осмислення суб'єкта історії // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. 2003. - Вип. V. - С. 18-26.

7. Пятківський Р.О. Особистість як суб'єкт історичного процесу // Проблема особистості в науці: результати та перспективи досліджень. Тези доповідей П'ятої Міжнародної конференції молодих науковців 26-27 вересня 2002 року. - Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2002. - С.38-41.

8. Пятківський Р.О. Методологія історико-філософського дослідження суб'єкта історії // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - 2004. - № 66-67. - С. 82-83.

Анотація

Пятківський Р.О. Проблема суб'єкта історичного процесу в українській філософії кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2005.

У дисертаційному дослідженні здійснено історико-філософський аналіз розв'язання проблеми суб'єкта історії українською філософією кінця ХІХ - першої чверті ХХ століть.

Суб'єкт історії аналізується як цінність українських суспільно-політичних та історіософських систем зазначеного періоду - народницької, націоналістичної, консервативної парадигм. Цінність суб'єкта історичного процесу розкривається через місце, роль і значення, які відводяться йому в суспільному бутті.

Обґрунтовано тісний зв'язок між тлумаченням українськими мислителями проблем сенсу історії та її суб'єктів.

Окреслено шляхи залучення філософсько-історичних ідей досліджуваного періоду до теоретичного моделювання сучасних процесів розбудови української держави.

Ключові слова: суб'єкт історії, рушійні сили історичного процесу, цінність, аксіологічний конфлікт, історіософська система, консерватизм, народництво, націоналізм.

Аннотация

Пяткивский Р.А. Проблема субъекта исторического процесса в украинской философии конца ХІХ - первой четверти ХХ веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2005.

В диссертационном исследовании осуществлен историко-философский анализ решения проблемы субъекта истории украинской философией конца ХІХ - первой четверти ХХ столетий. Особенность данной работы состоит в применении, кроме общенаучных исследовательских приемов, ценностного подхода к изучению субъекта истории.

Субъект истории анализируется как ценность украинских общественно-политических и философско-исторических систем указанного периода: народнической, националистической, консервативной парадигм. Ценность субъекта исторического процесса раскрывается исходя из места, роли и значения, которые отводятся ему в общественном бытии представителями этих направлений.

С целью оптимизации исследования характера и важности участия конкретных коллективных и индивидуальных субъектов в истории, диссертантом предложена их типология в соответствии с онтологическими функциями, а также местом в ценностных иерархиях рассматриваемых историософских направлений. Выделено три основные типы субъектов - субъекты-творцы, субъекты второго плана, субъекты-участники. Общественные силы, деятельность которых оценивается представителями той или другой историософской системы как "деструктивная", считаются субъектами, лишенными ценности (антисубъектами).

Исследование аксиологических иерархий субъектов истории, которые были сформулированы в пределах обозначенных философско-исторических моделей, демонстрирует существование в украинском общественно-историческом сознании ценностного конфликта между центральными ценностями украинского мировоззрения: социальным субъектом (народом или нацией) и социальным институтом (государством). Учитывая предоставление украинскими мыслителями ценностного преимущества одному из этих субъектов и полное или частичное возражение их против ценности второй исторической силы, в диссертации осуществляется распределение существующих украинских концепций субъекта истории на две историософские системы: субстанционную, которую выражают идеологи народнической и националистической парадигм, и институционную -представителей украинского консерватизма.

Доказывается, что в любой историософской концепции положительно оцениваются лишь те коллективные и индивидуальные исторические "актеры", деятельность которых соответствует интересам и творческим усилиям главного субъекта-творца, одновременно выступающего ключевой ценностью данной философской системы.

В диссертации обоснована тесная связь между толкованием украинскими мыслителями проблем смысла истории и ее субъектов.

Обозначены пути привлечения философско-исторических идей исследуемого периода к теоретическому моделированию современных процессов развития украинского государства.

Ключевые слова: субъект истории, движущие силы исторического процесса, ценность, аксиологический конфликт, историософская система, консерватизм, народничество, национализм.

Summary

Pyatkivsky R.O. The problem of the subject of the historical process in the Ukrainian philosophy of the end of the ХІХ - th - the first quarter of the ХХ - th centuries. - Manuscript.

The thesis for earning a scientific degree of candidate of the philosophical sciences, a speciality 09.00.05 - History of philosophy. - Ivan Franko Lviv National University. - Lviv, 2005.

The thesis deals with the historical-philosophic analysis of the problem of the subject of history in the Ukrainian philosophy of the end of the XIX - th - the first quarter of the XX - th centuries.

The subject of history is analysed as a value of Ukrainian social-political and historiosophical systems of the given period - pro-ethnic (narodnytska), nationalistic, conservative paradigms. The value of the subject of the historical process is revealed through its place, roles and significance in the social life.

...