У вступі розкрито актуальність теми, сформульовано мету й завдання, визначено предмет, об'єкт, джерельну базу, наукові принципи й методи дослідження, аргументовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення дисертації, зазначено форми апробації результатів дослідження.

Перший розділ - "Аналітичний огляд джерельної бази дослідження" - служить сполучною ланкою між вступом і безпосереднім дослідженням дисертантом питання сутності філософії, співвідношення її з релігією та проблемою періодизації історико-філософського процесу у концепції Ореста Новицького.

Аналізується стан наукової розробки теми, висвітлюється джерельна база дисертації. Автором відзначається, що з різних причин філософська спадщина О. Новицького ще досконало не вивчена. Хоч окремі дослідження про філософію О. Новицького ми знаходимо вже у другій половині ХІХ ст. Серед них - праці О. Введенського, Е. Радлова, Г. Шпета, Я. Колубовського. Праці цих російських мислителів дають переважно загальне уявлення про стан філософської думки у Російській імперії, погляди ж О. Новицького характеризуються лише побіжно, але вони, безперечно, повинні бути враховані при вивченні філософської спадщини філософа.

Зазначається, що найвагоміший внесок у вивчення творчості О. Новицького вніс, на нашу думку, Г. Шпет, який високо оцінює промову "Про закиди щодо філософії у теоретичному і практичному відношенні, їх силу і значущість", акцентує свою увагу на визначенні сутності філософії О. Новицьким і відзначає, що схема, накреслена Новицьким, може бути першим кроком до аналізу - і психологічного, і філософського. Безперечно, що у схемі Новицького немало слушних моментів, але є і великі поступки, порівняно з позицією, яку займав Новицький у "Промові" відносно "Поступового розвитку стародавніх філософських вчень у зв'язку з розвитком язичницьких вірувань". Тут також можна зауважити одночасне повернення Новицького від Гегеля до догматичного раціоналізму і до Ешенмайєра, і навіть до Канта. Догматичний поділ надчуттєвих предметів - вольфіанський. За Шпетом: Новицький, не засвоївши інших тенденцій гегелівсьrої філософії, цілковито усвідомлює найвищу ідею про те, що протилежність і боротьба є сутністю самої свідомості, що кожна ідея може бути осягненою лише у своєму вичерпнутому розвитку і в контексті цілого, що весь цей розвиток - внутрішньо необхідний, що філософія - істинна в цілісному русі думки, а не в якій-небудь системі, якою б широкою не видавалася остання.

Підкреслюється, що першими критиками, не завжди об`єктивними, теїстів-академістів, зокрема і О. Новицького, були російські мислителі ХІХ - ХХ ст.: М. Чернишевський, Д. Писарєв, М. Антонович.

Відзначено, що впливу академістів, в тому числі й О. Новицького так чи інакше зазнали В. Соловйов, С. Трубецький, П. Флоренський, Н. Бердяєв. Релігійно-філософський підхід О. Новицького (слов`янофільські ідеї його і платонізм до історії) використано С. Трубецьким у ("Метафізика в Древній Греції", "Вчення про логос та його історію"), П. Флоренським ("Сенс ідеалізму", "Культ і філософія").П. Флоренський із сумом пише про достатньо глибоку і вдумливу працю Ореста Новицького "Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень у звязку з розвитком язичницьких вірувань". Він вважає, що цією книгою може гордитися російська наука, а ця глибокодумна і грунтовно розроблена праця, за його висловом, незаслужено залишається малопомітною.

У радянський період у невеликих статтях та розділах книг (основним чином навчальних посібниках і енциклопедичних виданнях) розглядалися переважно біографічні дані О. Новицького та деякі аспекти його вчення.

Акцентовано увагу на значному внеску у висвітленні та пропаганді ідей О. Новицького представників діаспори - Г. Флоровського, Б. Яковенка і Д. Чижевського.

Висвітлюються певні аспекти впливу релігійно-ідеалістичної філософії XVIII - першої половини ХІХ ст. на формування філософії О. Новицького, які досліджували сучасні історики філософії України, зокрема В. Білодід, І. Бичко, М. Лук, А. Пашкова. У них, на наш погляд, наявні спроби охарактеризувати погляди О. Новицького на проблему співвідношення віри та знання.

Відзначається, що за останні роки з`явилися цікаві праці, які містять неупереджений аналіз окремих філософських проблем теоретичної спадщини О. Новицького: І. Бичка, Ю. Вільчинського, Е. Гайдадима, Н. Мозгової, І. Огородника, М. Ткачук, Ю. Федіва, І. Фіцика.

Важливим кроком для повернення із забуття імені О. Новицького є праці М. Ткачук, яка подає основні віхи життєвого шляху, творчої діяльності, розглядає основні твори О. Новицького з філософії, логіки, психології, відзначає основні впливи, яких зазнав О. Новицький, докладно розглядає полеміку філософа з М. Чернишевським, акцентує на значущості творчості О. Новицького в духовній академічній філософії.

Ю. Вільчинський наголошує на співзвучності ідей Новицького та Гегеля.

Н. Мозгова та Ю. Федів стисло характеризують основні праці О. Новицького "Про духоборів", "Нарис індійської філософії", який за їх висловом є цілком самостійним дослідженням, доречі, перше такого гатунку дослідження в Україні та Росії. Більш повно філософська спадщина О. Новицького аналізується Н. Мозговою у праці "Київська духовна академія, 1819-1920: Філософський спадок" (К., 2004). Ця праця є спробою комплексного вивчення філософської спадщини найвідоміших представників Київської духовної академії, серед яких і творчість О. Новицького. У даному дослідженні докладно розглянута біографія філософа, проаналізовані релігіознавчі твори О. Новицького " Про первинний переклад Святого Письма слов'янською мовою", "Про духоборів " та основну увагу зосереджено на дослідженні "історико-філософського проекту" О. Новицького, який, за словами дослідниці, філософ почав реалізовувати ще до урядової заборони, накладеної на філософію у 1850 році. Про це свідчить досить об'ємний "Нарис індійської філософії", однак головні теми своєї концепції О. Новицький розкрив у чотиритомному дослідженні "Поступовий розвиток стародавніх філософських вчень у зв`язку з розвитком язичницьких вірувань".

В. Горський аналізує погляди О. Новицького в контексті проблеми філософії Гегеля та її вплив на творчість представників Київської релігійно-філософської школи. "Історія української філософії" (К., 1996).

І. Огородник на підставі текстологічного аналізу праць О. Новицького, архівних джерел, що стосуються особи О. Новицького, відтворив віхи біографії і творчості, коротко проаналізував погляди філософа на предмет, завдання та поступальність розвитку філософії, наскільки можливо у виданнях навчального та довідкового плану. Крім того, І. Огородник у монографії "Філософська думка у Київському університеті: історія та сучасність" (К., 2005) з'ясовуючи стан і спрямованість філософських студій в університеті Св. Володимира у 30 - 50-х роках ХІХ століття, подає ґрунтовну характеристику основних курсів, які читав О. Новицький в університеті.

Проведений історіографічний огляд літератури з теми дисертації дозволяє зробити висновок, що автори проаналізованих публікацій торкаються лише окремих аспектів історико-філософської концепції О. Новицького, проте досі немає розвідки, яка спробувала б поєднати аналіз предмету філософії і періодизації історії філософії у концепції О. Новицького.

Другий розділ - "Орест Новицький про сутність та предмет філософії" - присвячений з'ясуванню питання про сутність, специфіку предмету та завдань філософії у концепції О. Новицького.

Обґрунтовується думка про те, що О. Новицький здійснив одну з перших спроб осмислити предмет філософії. Ця проблема висвітлюється в основному у праці "Про закиди щодо філософії у теоретичному і практичному відношенні, їх силу і значущість".

Зазначається, що мислитель стає на захист філософії тоді, коли її оголосили шкідливою. Наприкінці 40-х років ХІХ ст. уряд Російської імперії, наляканий революціями в Західній Європі, запроваджує суворі заходи щодо викладання філософії і суспільних наук, взагалі, у вищих навчальних закладах. Причина такої ситуації зумовлена тим, що, за переконанням О. Новицького, у суспільстві не знають суті філософії, предмету вивчення та її призначення.

Виходячи з цього, О. Новицький намагається осмислити предмет філософії за допомогою змісту, розкриттям і виявленням якого філософія повинна займатись, а також за допомогою певного способу поглядів на цей зміст та форму, у якій вона виражає своє розуміння поняття даного предмету.

Зміст кожної науки міститься, насамперед, у її визначенні. Якщо звернутися до історії філософії, то не знайдемо і двох мислителів, які б незалежно один від одного погодилися б між собою у загальному визначенні поняття філософії. Від думки про те, що філософія протягом тисячоліть не змогла і досі встановити поняття про свій зміст, виникає сумнів: чи є зміст філософії гідним змістом науки. Згідно з поглядами О. Новицького, було б недоцільно зупинитися на такому поспішному висновку, виходячи лише з неточності визначень сутності філософії, бо "тоді як поняття залежить від предмету, то предмет не залежить від поняття". Філософія ж, як влучно зауважує філософ, розширяючи свою сферу у безмежність, споглядає все суще ніби охоплене однією неохопленою панорамою: і людину, і людство, і дух, і речовину, життя і смерть, кінцеве і незкінчене, тому що про все це можна філософствувати, все це повинно бути проникнуте філософією, оживлене, прояснене нею. І все ж таки при всій безмежності речей, охоплених нею, вона уміє визначити і встановити свій зміст, як незаперечувану власність, визначаючи його істотну сторону, звертаючись до особливого джерела в пізнанні своїх предметів.

Зміст філософії, за О. Новицьким, закладений у глибині нашого духу. Сам мислячий дух, переконаний філософ, виступачи у сфері свідомості, може звертатися до мислимого буття трьома основними здатностями: почуттями, пов'язаними з фантазією, розсудком і розумом. Найвищою з них є розум, а предметом філософії постають усвідомлююче "Я", "не-Я" (те, що усвідомлюється) і перша причина і кінець усього - Бог. Ці предмети даються нам у мисленні, а філософія постає, як наука чистого мислення.

Автор, посилаючись на твердження О. Новицького, проводить думку, що цим чистим мисленням філософія відрізняється від інших конкретно - емпіричних наук. Згідно з поглядами філософа, свідомість, народжуючись із себе, обмежується сторонніми собі предметами пізнання і, відбиваючись від них до себе, робить себе центром, а інші предмети периферією пізнання. Все це відбивається у нашій свідомості тільки ідеально, оскільки дійсне буття речей не залежить від нашої свідомості і пізнання. Філософія виключає із своєї сфери все окреме, одиничне і має своїм змістом тільки загальні закони і форми буття, як знання загального, вони породжені розумом, а не досвідом, і виражені в ідеях. Розум і досвід не діють один без одного. Досвід дає зміст і дійсність, розум - форми, закони, необхідність. Те, що закладене як можливість розумного пізнання у відчуттях, розкриває розсудок як чітке і свідоме знання, але розсудок є тільки розкладаючою і синтетичною формальною здатністю. Боротьба протилежностей становить суть нашої свідомості. За внутрішнім зв'язком і рухом думок філософія відображає єдність і систему розуму, а за формою і методом викладу філософія є відображенням логічних форм розсудку.

Філософія, з точки зору О. Новицького, черпаючи пізнання всезагальних законів і форм буття із самодіяльності нашого розуму з його ідей, не заперечує участі і інших сил душі у пізнанні. Пам`ять пропонує їй скарби мудрості, які утримує в собі, почуття пропонують нескінчену багатоманітність явищ природи і нашого власного внутрішнього світу, розсудок створює для філософії новий світ думок, який зводить усю багатоманітність явищ до двох основних начал: речовини і духу. Але все це тільки для того, щоб розум осяяв цей двоїстий світ з його багатоманітністю своїм вищим світом ідей і вніс у нього життя, єдність і гармонію.

Не залишається поза увагою автора і аспект, що стосується питання про корисність філософії, адже багато хто вимагає практичної вигоди від неї. Цілком прийнятною є думка, що сфера філософії, високо піднесена над сферою корисності з її прибутками та розрахунками, як, наприклад, мистецтво, релігія. Філософія за своєю сутністю є чистою любов'ю до мудрого, є стремлінням духу до свідомого розуміння істини. Тому таке пізнання істини не може бути безкорисним. Тільки самостійний філософський погляд на речі дозволяє нам збагнути, що все корисне виправдане тільки як засіб для досягнення вищого духовного блаженства. Іншими словами - ми живемо не тільки для праці, а працюємо - щоб жити, тобто, здійснювати своє справжнє покликання.

Відповідно до трьох основних предметів філософії повинно бути три напрямки розвитку філософії:

1) наукоподібний розвиток явищ і законів нашого духу;

2) умоглядний і одночасно досвідний розвиток законів світу, що існує поза нами;

3) напрямок, що об'єднує ці протилежні напрямки філософії у її вищій основі, у початку і кінці усього - у Богові.

Німецька філософія представляє перший напрямок філософського розвитку, англійська і французька - другий, але жоден з них не може задовільнити через однобічне розв'язання проблем. А тому здійснення третього, ще очікуваного, періоду, за філософією нашого народу, який в основу покладає не досвід, не споглядання, а віру.

Аналізуючи погляди О. Новицького на предмет філософії, доходимо до висновку, що О. Новицький виділяє специфічний предмет для філософії як для науки і проводить розмежування між цим предметом і предметом конкретних наук. Філософія - це наука про загальні закони і форми буття, безпосереднім предметом якої є чисте мислення, що виражається в ідеях чистого розуму, царство яких і є батьківщиною філософії. Засвоївши ідеї німецької класичної філософії від Канта до Гегеля, О. Новицький не просто переніс німецьку класику як взірець у нашу філософію, а намагався синтезувати ці філософські системи, творчо застосовував їх в українській філософії.

Одним з домінуючих питань, що цікавили О. Новицького як представника духовно-академічної філософії, є проблема співвідношення філософії та релігії, яка розглянута у третьому розділі - "Проблема співвідношення філософії та релігії у творчості О. Новицького". Тут аналізується спроба О. Новицького вирішити питання співвідношення філософії та релігії, віри та знання. У загальному плані, накресленому О. Новицьким, пропонується розглянути філософські вчення за періодами. А потім у кожному періоді розглянути релігійні вірування того часу і відповідні їм філософські вчення, де вказавши на займане місце і відносну значущість цих учень, вияснити співвідношення філософії та релігії.

Філософія та релігія, згідно з поглядами О. Новицького, вступають у різні співвідношення. Релігія передує будь-якому духовному утворенню народу і тільки в ній і з неї виникають і мистецтво, і філософія. Потрібно зауважити, що філософія та релігія сходяться між собою за своїм основним змістом, але відрізняються за формою осягнення цього змісту. Релігія живе у переконаннях серця, а філософія - у поняттях розуму. Філософія мислить про Безумовне, але тільки мислить, а не веде до єднання з цим Безумовним.

Філософія та релігія відрізняються також за значенням та гідністю. Яким би не було значення філософського знання і гідність самої філософії, віра, за О. Новицьким, завжди вища від цього знання, а релігія - за філософію.

Таким чином, у різному відношенні релігії до філософії, основаному на відмінності між природною та одкровенною релігіями, відкривається перша підстава для розподілу історії філософських вчень: на давньоязичницьку філософію та християнську.

Ще одну підставу для розподілу філософських вчень О. Новицький вбачає у відношенні духу до буття. Мислячий дух може мислити і пізнавати буття тільки за умови розвитку свідомості, яка може бути на двох щаблях розвитку: свідомість безпосередня, наївна, яка не протиставляє себе буттю, і свідомість, яка протиставляє себе як мисляче начало усьому іншому буттю, свідомість вникаюча. Таким чином, два щаблі розвитку свідомості виражаються у філософії язичницькій і християнській.

Зазначається, що дух, за О. Новицьким, може звертатися до буття за трьома основними здатностями: почуттям, глуздом і розумом. Відповідно, буття, що мислиться, може поставати трояко. Спершу предмет філософії: "Я", що усвідомлює, усвідомлюване "не-Я" і перша причина того і другого - Бог - постають у єдності. Потім буття подає нам то один, то інший бік: то природа, то людина, то верховна причина постають відокремлено перед нашою свідомістю, щоб вона мала можливість докладніше і глибше осягнути їх. Зрештою, усі три моменти сходяться перед нашою свідомістю в одне буття: в один предмет філософського бачення, але з усім багатством своєї різноманітності. Підтвердження цього О. Новицький демонструє своєю періодизацією історії філософії.

Дослідженню схеми періодизації історико - філософського процесу, накресленої О. Новицьким, присвячений - четвертий розділ "Періодизація історії філософії в концепції О. Новицького".

Виходячи з підстав для розподілу філософських вчень, а саме: співвідношення філософії і релігії та відношеня духу до буття, О. Новицький пропонує власну схему періодизації історико-філософського процесу, в якій всю історію філософії поділено на дві частини:

1) філософія давньоязичницька (безпосередність свідомості, єдність мислення та буття);

2) філософія християнська (опосередкована свідомість, протилежність мислення та буття, знання та віри). У філософії давньоязичницькій виділено три періоди:

1) період давньосхідної філософії;

2) грецької;

3) александрійської. Християнська філософія містить у собі:

1) філософію отців церкви; аравітян та схоластів;

2) період нової філософії;

3) період, на який очікують.

У дисертації обґрунтовується, що О. Новицький створив досить оригінальну періодизацію історії філософії. У загальному контексті родумів О. Новицького, відчувається значний вплив філософії Гегеля. Зокрема український мислитель дотримується історизму - основної ідеї німецької класичної філософії, але, що стосується проблеми періодизації, то у О. Новицького вона відмінна від Гегеля. Гегель, виходячи з позиції європоцентризму, не визнає значення філософії Стародавнього Сходу в історії філософії.

Цікавим, на думку автора, у О. Новицького постає не лише його схема історико-філософського процесу, але і розуміння цього процесу, аналіз поглядів конкретних філософів. О. Новицький зазначає, що, на перший погляд, може здатися, ніби всі філософські вчення різних часів і народів - суміш довільних понять, які не мають між собою нічого спільного. Але насправді всі вони у своїй послідовності повинні виражати суворий, розумно-необхідний зв`язок: усі вони у своїй сукупності повинні сходитися в один "живий храм свідомої думки", побудованої за одним і тим самим планом внутрішнім сподвижником - людським розумом. І завдання історії філософії полягає в тому, щоб з'ясувати єдність значення і смислу всіх філософських вчень. Неодмінно потрібно розглянути філософські вчення за періодами, а потім у кожному періоді, акцентувавши увагу на релігійних віруваннях відповідних часів, вказати на займане місце і відносну значущість даних вчень, відповідно до загального плану, накресленого О. Новицьким.

Філософ зазначає, що звичайне викладення філософських вчень, обмежене лише хронологічним порядком, не дає нам розуміння їх сутності, значення, внутрішнього зв`язку і рушійної сили їх розвитку. І лише раціональний погляд на зміст цих вчень, зведення цього змісту до єдності ідей, усвідомлення їх органічного розвитку, може привести нас до розуміння того, що всі філософські вчення розрізнені простором і часом, націлені на вирішення одного й того ж загальнолюдського завдання. Для О. Новицького мета зусиль людського духу, відбитого в історії філософії, є поступове здійснення ідеї людини.

Якщо звернутися до історії філософії, то відомо, що Гегель, аналізуючи історико-філософський процес, стверджує, що історична послідовність філософських учень тотожна логічній послідовності понять. Критично аналізуючи позицію Гегеля з означеної проблеми, О. Новицький відзначає, що тут поєднуються дві різні речі. Логіка, як її розумів Гегель, має своїм змістом чисті визначення думки, тоді як історія філософії - часовий розвиток людського мислення. Перша виходить від найабстрактнішого, щоб перейти до більш конкретного, а інша, тобто історія філософії, - починає з думок про конкретне, які тільки трохи наближаються до абстракції і ніколи не обмежуються логічними поняттями.

Кожне історичне явище, як витвір вільної волі, має у собі певну випадковість, все часткове у певній мірі випадкове, наголошує мислитель, бо може бути так або інакше, тільки те, що цим випадковим виражається у дійсності, складає істотну властивість духу і необхідний його розвиток. Тому аналітичний і синтетичний методи - це два однаково необхідні елементи істинного методу історії філософських вчень. У цьому методі повинні неперервно поєднуватися правильне викладення фактів з їх оглядом, аналіз - із загальною синтетичною побудовою. Аналіз повинен подавати дійсність, як вона є, а синтез - доводити до пізнання її духу. Ці два методи - синтетичний і аналітичний, поєднані в запропонованому О. Новицьким огляді філософських вчень.

У дисертаційному дослідженні акцентовано увагу на методологічних вимогах, які висуває О. Новицький для вивчення історії філософії. При вивченні історії філософії, наголошує філософ, потрібно так обробляти емпіричний матеріал історії філософії, щоб він постав перед нами, як дещо зімкнуте ціле, побудоване відповідно до існуючих між філософськими вченнями зв'язками, оскільки, як ми вже наголошували, викладення філософських вчень лише за їх хронологічним порядком, не дає нам розуміння їх сутності і знання їх внутрішнього зв'язку і рухомих сил їх розвитку.

У висновках на основі здійсненого автором системного аналізу поглядів О. Новицького на сутність предмету філософії та проблему періодизації історії філософії подано основні підсумки роботи, які висвітлюють сутнісний зміст дослідження.

О. Новицький, враховуючи нові досягнення світової філософської думки того часу, зокрема німецької класичної філософії, зробив одну з перших спроб в українській філософській науці підійти по-іншому до осмислення предмету, завдань та розуміння основних механізмів розвитку філософії.

О. Новицький виділяє специфічний предмет для філософії як для науки і проводить розмежування між ним і предметом конкретних наук. Філософія, згідно з його поглядами, - наука про загальні закони і форми буття, безпосереднім предметом якої є чисте мислення, що виражається в ідеях чистого розуму. Думка у філософії як науці чистого мислення - перше і безумовне вірогідне знання, істинність якого не залежить від досвіду, її зміст закладено в глибині нашого власного духу, а предметом є "Я", що усвідомлює, "не-Я" - те, що усвідомлюється і перша причина того і другого - Бог. Нам вони даються у мисленні, а філософія постає як наука чистого мислення. Цим чистим мисленням філософія відрізняється від інших емпіричних наук, вона намагається надати їм повноти, цілісності, стрункості.

Аналіз поглядів О. Новицького на предмет філософії, дає підстави вважати, що, засвоївши ідеї німецької класичної філософії від Канта до Гегеля, він намагався синтезувати ці філософські системи, вбачаючи природу цього синтезу не в перенесенні німецької класики як взірця для української філософії, а в тому, щоб, усвідомивши досягнення західноєвропейської філософії, по-новому творчо застосувати їх у вітчизняній філософії. Особливості якої О. Новицький вбачав в тому, що на відміну від німецької філософії, яка репрезентує наукоподібне розуміння явищ і законів нашого духу, англійської і французької - з їх орієнтацією на умоглядне і одночасно досвідне розуміння законів світу, наша філософія не може бути ні першою, ні другою. Вона повинна сфокусувати всі ці протилежні напрямки ще в їхньому зародженні - тобто у Богові. Ця самостійна філософія повинна увінчати піраміду ідей ідеалом святості та релігійності, де релігія постає допомогою людському родові в тому, що вона тільки ставить філософські питання, але не розв'язує їх за філософію.

Філософська позиція О. Новицького на проблему співвідношення віри та знання, філософії та релігії розглядається у світлі православно-теїстичної філософії, до якої відносимо О. Новицького. Встановлено, що О. Новицький доходив висновку як про зв'язок філософії та релігії, так і відмінності між ними. Філософія та релігія вступають у різні співвідношення. Релігія передує будь-якому духовному утворенню народу і тільки в ній і з неї виникають як мистецтво, так і філософія. Філософія та релігія сходяться між собою за своїм основним змістом, але відрізняються за формою осягнення цього змісту. Релігія живе в переконаннях серця, а філософія - у поняттях розуму. Філософія мислить про Безумовне, але тільки мислить, а не веде до єднання з цим Безумовним.

Обгрунтовується теза про те, що визнаючи разом із Гегелем, що протилежність і боротьба є сутністю самої свідомості, вбачаючи разом із Гегелем в історії філософії процес поступового здійснення закономірностей і синтезу світової філософської думки, О. Новицький осмислює цей процес зовсім по-іншому. Виходячи з підстав для класифікації філософських вчень, а саме - співвідношення філософії та релігії та відношення духу до буття О. Новицький створив досить оригінальну періодизацію історії філософії. Показано, що О. Новицький виступає проти емпіризму в історії філософії, відродженого у середині ХІХ століття, після критики Гегелем. Проте, заперечує також апріорну побудову історії філософії Гегеля. "Емпірико-раціональна побудова" - так по-новому називає свою концепцію філософ. Ця побудова може виводити a priori не часткові історичні явища, а лише загальні і необхідні підвалини, і вона в своїх висновках опирається на дійсність. Ці висновки випливають з фактів. Ця побудова - є лише результат тривалого й уважного вивчення фактів, загальна думка, попередньо вилучена з них аналізом. Тому цей метод побудови історії філософії є водночас і "аналітичний", і "синтетичний".

Дисертант переконаний, що О. Новицький сприяв утвердженню на вітчизняному ґрунті історії філософії як науки, а саме - працював над становленням категоріального апарату, зробив значний внесок в розробку теоретичних засад і принципів історико-філософської науки та розуміння історико-філософського процесу. Тому ми вважаємо, що пора говорити про наявність у спадщині мислителя ґрунтовно продуманої історико-філософської концепції, пора вважати безпідставними звинувачення О. Новицького у еклектизмі та компіляторстві.

Подальші перспективи дослідження філософії О. Новицького ми пов'язуємо з поглибленим історико-філософським аналізом східної та античної філософії, викладених у працях філософа.

У загальному вигляді ці висновки подаються як елементи новизни та основні положення, що виносяться на захист.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації