Болонський імператив підготовки майбутніх менеджерів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність філософського осмислення Болонського імперативу підготовки майбутніх менеджерів обумовлена теоретико-практичними розбіжностями підходів до організації професійної підготовки фахівців управлінського профілю в українській національній та європейській системах вищої освіти, що значно обмежує ділову кар'єру майбутніх фахівців-менеджерів і знижує їх конкурентоспроможність на міжнародному ринку праці.

Перспективною опорною точкою дослідження підготовки студентів - майбутніх менеджерів, у тому числі в контексті принципів Болонської декларації, може стати феномен соціалізації, що означає процес, у ході якого відбувається діалектична взаємодія особистості студента із соціальним оточенням. Адже підготовка студентів у вищому навчальному закладі представляє собою процес вторинної соціалізації, яка забезпечує не тільки подальший розвиток особистісних якостей, але й набуття індивідом необхідних для практики професійних знань і навичок.

Актуальність обраної теми пов'язана також із загостренням на сучасному етапі розвитку України необхідності дослідження процесів, які відбуваються із молоддю взагалі. Щоправда, процес включення нового покоління в суспільні відносини охоплює широке коло проблем і складає предмет підвищеного інтересу для суспільства в будь-який період його розвитку, оскільки саме від молодого покоління залежить майбутнє кожної держави. У перехідні моменти історії така зацікавленість підвищується в багато разів, тому що в змінених умовах скоріше нове, аніж старе покоління здатне впорядковувати складні соціальні процеси.

Водночас молодь, і особливо студентська, постає й осередком найгостріших проблем суспільства в стані невизначеності - притаманні соціальній системі суперечності дуже часто і, що важливо, в крайніх формах проявляються саме в студентському середовищі.

Молоді люди знаходяться в такій життєвій ситуації, коли вони повинні робити вибір не просто між різними цінностями, що є нормальним явищем у будь-якому суспільстві, а й між багато в чому протилежними системами цінностей: соціалістичною та капіталістичною, тоталітарною та демократичною, релігійною та атеїстичною, моральною та кримінальною. Ускладнюється цей процес такими віковими особливостями молоді, як домінування емоційного сприйняття подій, відсутність необхідного життєвого досвіду та сформованих світоглядних принципів.

Усе зазначене вище особливо стосується студентів - майбутніх управлінців, адже саме до їх рук із часом має перейти доля країни та відповідальність за неї.

Явище соціалізації особистості давно привертає увагу мислителів і дослідників різних галузей знання, оскільки стосується споконвічної проблеми людства про співвідношення суспільного та індивідуального буття. Його досліджують філософи, представники різних галузей суспільствознавства, зокрема соціології, педагогіки та психології. Причому в роботах кожної з цих галузей науки увага приділяється одній або принаймні кільком сторонам феномена соціалізації. Так, у педагогічних розробках акцент робиться на процесах формування особистості переважно завдяки зовнішньому цілеспрямованому впливу на неї. У роботах психологічної спрямованості найбільша увага приділяється цілісності психічних властивостей, процесів і відносин, які відрізняють одного суб'єкта від іншого. Специфіка соціологічного підходу до феномена соціалізації обумовлена тим, що в соціології особистість розглядається як активне соціальне начало, деякий соціально-історичний тип здатності до діяльності. У філософії головний акцент робиться на з'ясуванні місця процесу соціалізації в житті окремої людини та суспільства в цілому.

Мета дослідження полягає в системному аналізі напрямів і шляхів входження національної системи підготовки майбутніх менеджерів у дискурс Болонського процесу.

Реалізації поставленої мети підпорядковане виконання таких завдань:

здійснити ретроспективний аналіз підходів до соціалізації особистості;

розкрити сутність і зміст соціалізації особистості менеджера;

обґрунтувати методологічні засади дослідження соціалізації особистості;

розглянути вимоги сучасного ринку праці до професійної підготовки менеджерів;

дослідити феномен культури як механізм укорінення особистості в полікультурний соціум Об'єднаної Європи;

довести відповідність механізмів особистісно-орієнтованої парадигми освіти принципам професійної соціалізації особистості майбутнього менеджера;

виявити специфіку формування конкурентноздатного менеджера в національній системі вищої освіти України;

визначити напрями та шляхи оптимізації підготовки національних кадрів управління.

1. Філософсько-методологічні засади дослідження соціалізації особистості

З'ясовано теоретичні та методологічні основи розв'язання досліджуваної проблеми, для чого було проаналізовано процес її історичного розвитку в рамках філософських, соціологічних, психологічних, педагогічних концепцій особистості. У ході історико-філософського аналізу виділено три радикально відмінних етапи постановки і вирішення проблеми соціалізації особистості.

Перший етап - 1930-ті - 1960-ті роки, які характеризуються чисельністю різноманітних концепцій соціалізації особистості в західній психології і соціології та практичною відсутністю розробок із цієї проблематики у вітчизняній науці.

Другий - 1960-ті - 1980-ті роки, для яких характерні такі риси: а) визнання соціального визначальною стороною як у біосоціальній сутності людини, так і в суперечності “особистість - суспільство”; б) домінування суб'єкт-об'єктного підходу (особистість для суспільства, а не навпаки); в) орієнтація на колектив і на формування не унікальності, а типової для даного суспільства особистості; г) перевага, що віддавалася спрямованій соціалізації перед стихійною.

Третій етап - після 1990-х років - характеризується зрушенням акцентів у проблематиці соціалізації із типового - на унікальне, з формування особистості дією зовнішніх впливів - на вільний її саморозвиток із розумінням того, що соціалізація - це двобічний процес взаємодії індивіда та суспільства, в якому обидва є активними суб'єктами (у розвинених країнах це перенесення акцентів відбулося раніше у зв'язку з актуалізацією цінностей постіндустріального суспільства).

З'ясовано, що на сучасному етапі теж не існує єдиної точки зору відносно сутності та змісту поняття “соціалізація особистості”, що дозволяє вважати його відкритим. Неефективність наявних дослідницьких підходів та процедур щодо тлумачення соціалізації особистості не тільки і не стільки в рамках філософських шкіл, як у межах різних дисциплін, які акцентують увагу на окремих сторонах соціалізації особистості, не дає можливості комплексного його осягнення. Подолати ці розбіжності має філософський аналіз і синтез.

У ході аналізу перспективності застосування синергетичного підходу обґрунтовуються положення, щодо можливості його трансдисциплінарного дослідження та наголошується на таких перевагах його застосування до досліджуваної проблеми: 1) принципи та закони синергетики є правомірними як на рівні саморозгортання суспільства, так і на рівні формування особистості; 2) він передбачає наявність двох начал і відповідно двох процесів - організації та самоорганізації, що корелює з виділенням науковцями двох протилежних форм соціалізації - спрямованої та стихійної; 3) він дозволяє розв'язати проблему індивідуалізму та колективізму, їх співвідношення в особистісних культурних установках, а, отже, і в процесі соціалізації.

Із позицій самоорганізаційного підходу розкривається погляд, що необхідними умовами соціалізації та взаємодії індивідів на рівні соціуму є: наявність у них деяких спільних рис, наявність відмінного між ними, домірне співвідношення між характеристиками відкритості та замкнутості соціальної системи.

Висловлюється застереження, що у формулюванні визначення соціалізації не можна допустити принаймні двох крайностей. Перша з них полягає в тлумаченні соціалізації як ні від чого не залежного процесу творення себе індивідом, як егоцентристське самоствердження. Друга - в розгляді соціалізації як процесу, жорстко детермінованого соціальними умовами, який повністю залежить від місця людини в соціумі.

Відштовхуючись від погляду, що соціалізація - це все, що робить людину соціальною істотою, у роботі обґрунтовується думка про те, що під сутністю соціалізації слід розуміти процес становлення сутнісних сил особистості.

Зміст явища соціалізації особистості зосереджується в роботі в наступному: 1) соціалізація особистості - це двобічний процес взаємодії особистості та суспільства як рівноправних суб'єктів, внаслідок якого відбувається розвиток соціальних якостей людини; 2) залежно від активності особистості слід розрізняти такі види соціалізації, як пасивну та активну (остання характеризується цілеспрямованою активністю індивіда); 3) оскільки вплив навколишнього світу, а, отже, і соціального середовища, на людину не безмежний, то процес соціалізації має чіткі межі, обумовлені родовою сутністю людини; 4) соціалізація особистості як процес має два боки: з одного боку, індивід є об'єктом суспільного впливу, з іншого, - він здатен здійснювати вплив на оточення і виступає суб'єктом соціалізації, отже, соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства й особистості; 5) основними механізмами соціалізації є адаптація, імітація, ідентифікація, інтеріоризація (суб'єктивація) та екстеріоризація (об'єктивація); 6) значення процесу соціалізації особистості, в найширшому розумінні, полягає у відтворенні соціального життя; 7) основними формами соціалізації є: організована (соціалізація під дією зовнішніх агентів) та самоорганізована (здійснювана самою особистістю без впливу зовнішніх агентів).

Запропоноване бачення сутності й змісту соціалізації конкретизовано стосовно особистості менеджера. Показано, що специфіка професійних обов'язків менеджера диктує й необхідність формування соціалізації у студентів відповідних спеціальностей низки специфічних вмінь і навичок, а саме із: забезпечення виконання організацією її основного призначення; проектування та встановлення взаємодії між діями окремих співробітників; розробки стратегії поведінки організації в мінливому оточенні тощо.

З'ясування специфіки соціалізації особистості менеджера автоматично представляє її як подвійний процес: з одного боку, - це загальнокультурна соціалізація, а з іншого, - професійна соціалізація, тобто набуття майбутніми менеджерами специфічних навичок і вмінь, необхідних для ефективного виконання ними їх обов'язків як спеціалістів із управління.

2. Процес соціалізації майбутнього менеджера в контексті Болонського імперативу

Думкою про те, що реалізація принципів Болонської декларації є шляхом розв'язання суперечності між національною системою підготовки менеджерів (тобто професійною соціалізацією) та загальноєвропейською культурою (тобто процесом соціалізації, який має загальноцивілізаційне спрямування).

Сьогодні вимоги національного ринку праці поки що відрізняються від вимог світового та загальноєвропейського ринків, але завтра вони можуть стати єдиними. У зв'язку з цим у дослідженні слід розширити спектр пошуку цих вимог у світлі положень Болонської декларації. Поглиблюючи вже існуючий погляд, указується на необхідність формування в Україні власної моделі менеджменту, яка має враховувати тенденції світового менеджменту, але спиратися при цьому на знання ментальності свого народу.

До загальних вимог сучасного ринку праці до менеджера у дослідженні віднесені, насамперед, високий професіоналізм і знання вітчизняного, європейського і світового ринків у поєднанні з володінням сучасними інформаційними технологіями, підприємницький спосіб життя й мислення, автономний, творчий розум, готовність до ризику з усвідомленням того, наскільки далеко можна зайти в рамках структури корпорації.

У контексті того, що стратегія розвитку України пролягає в напрямі євроінтеграції і в процесі підготовки майбутніх менеджерів слід орієнтуватися і на вимоги якщо не світового, то принаймні загальноєвропейського ринку праці, у роботі акцентується увага: 1) на тенденції появи всеєвропейського ринку праці, який у найближчому майбутньому значною мірою впливатиме на університетські пропозиції, 2) на необхідності регулювання транснаціональної освіти, адже сьогодні в цій сфері існує правовий вакуум.

Урахування сучасного стану національного та загальноєвропейського ринків праці дозволило згрупувати основні вимоги до професійної підготовки сучасних менеджерів у дві специфічні групи - професійні й особистісні вимоги. Професійна складова включає спеціальну й управлінську компетентність. Особистісна - інтелектуальні, психологічні та соціальні якості особистості.

Присвячено дослідженню адаптаційної складової соціалізації, що реалізується шляхом засвоєння норм і цінностей полікультурного соціуму, притаманного Європейському Союзу. Причому культура в роботі постає не просто механізмом соціалізації, але й механізмом громадянського укорінення особистості в полікультурний соціум об'єднаної Європи.

Спираючись на концепцію укорінення, розроблену французькою мислителькою С. Вейль, автор показує безпосередній зв'язок укорінення особистості з її соціалізацією, демонструючи розгортання цих процесів через механізми культури. У цьому контексті наголошується, що сьогодні триває складний процес переходу від моностилічної до стабільної полістилічної культурної організації, що резонує і з глобалізаційними процесами. Підкреслюється, що важливою рушійною силою подолання сучасного знекорінення постають освіта й самоосвіта особистостей - вони можуть забезпечити найбільш суттєву особистісну, етнічну або культурну самоідентифікацію, відкриваючи тим самим шлях до самопізнання, уможливлюючи укорінення людини у світ національної та загальноцивілізаційної культур.

Культура при цьому є, з одного боку, суспільним результатом соціалізації окремих особистостей, а з іншого - детермінантою подальшого особистісного й суспільного розвитку. Відповідно культурна діяльність постає як двобічний процес соціалізації.

Окреслюються основні характеристики, проблеми та закономірності поширення в українському освітньому просторі особистісно-орієнтованої парадигми освіти. У цьому контексті автором проаналізовані освітні моделі традиційної педагогіки: соціально-педагогічна, предметно-дидактична та психологічна, на основі яких зроблено висновок про те, що технології, які існували в минулому, були орієнтовані на реалізацію інформативної, а не розвиваючої функції.

Аналіз освітньої ситуації доводить, що навіть у розвинених країнах у більшості випадків зберігається адаптаційна парадигма з приматом в освіті інтересів і пріоритетів держави, а не тих, кого навчають. Відхід від державного і централізованого управління до децентралізації (автономії) з обов'язковим урахуванням інтересів студентів - суть освітньої парадигми сучасної вищої школи.

Серед існуючих підходів до механізмів соціалізації у роботі виділені соціально-педагогічні механізми, що обумовлюються парадигмальними уявленнями про розвиток особистості та характер педагогічної діяльності, а також специфікою особистісно-орієнтованого підходу до організації освітнього процесу. У контексті освіти майбутніх менеджерів аналізуються методологічна, професійна й загальнокультурна компетентність та їх співвідношення.

Виділено такі основні соціально-педагогічні механізми соціалізації студентів - майбутніх менеджерів: цілісний освітній процес ВНЗ як інтеграція змістовних і процесуальних компонентів національного освітнього середовища, навчальної і позанавчальної діяльності студентів; діалогове спілкування в процесі взаємодії з різноманітними агентами соціалізації; процеси особистісного самовизначення і самовиховання; організаційна психологія та організаційна культура. Моделювання і реалізація вказаних механізмів на основі особистісно-орієнтованого підходу є практичним втіленням нової гуманістичної освітньої парадигми.

Особистісно-орієнтоване навчання і виховання як процес створення умов для прояву особистісних функцій, а не адаптації до ззовні заданих параметрів, технологічно може бути зведений до проектування виховних (проблемних) ситуацій. Показано, що особистісно-орієнтована ситуація містить у собі механізми формування суб'єктності, які одночасно виступають і умовами її функціонування і подальшого сталого розвитку.

3. Праксіологічний аналіз професійної підготовки майбутнього менеджера в Україні

Показано, що особистісно-орієнтована безперервна освіта управлінських кадрів сьогодні ґрунтується на таких специфічних принципах: 1) психологічне обґрунтування системи навчання й виховання майбутніх менеджерів (що реалізується в безпосередньому взаємозв'язку з економічними, технологічними, інформаційними, соціокультурними та іншими напрямами); 2) орієнтація професійної підготовки управлінців на індивідуальні особливості спеціаліста; 3) зосередження уваги системи освіти і самого майбутнього управлінця на розвитку особистості; 4) безперервність освіти; 5) проектування, планування та моделювання управлінського розвитку та управлінського шляху в системі управління (з урахуванням, знов-таки, потенційних можливостей особистості); 6) забезпечення зворотного зв'язку (за посередництвом періодичного оцінювання здібностей керівника, результативності його управлінської діяльності); 7) максимальне наближення навчання до реальної практики за допомогою ділових ігор, створення проблемних ситуацій практичного спрямування тощо; 8) урахування в освітньому процесі елементів професійної деформації; 9) створення ситуацій ризику та конфліктів для формування навичок із їх розв'язання; 10) індивідуалізація підготовки управлінських кадрів на основі планів управлінського розвитку; 11) охоплення системою підготовки майбутніх управлінців керівників усіх рівнів; 12) діалогова узгодженість дій викладачів і студентів.

У контексті цих принципів обґрунтовується застереження, що орієнтація на Болонську конвенцію не повинна призвести до надмірної перебудови вітчизняної системи вищої освіти. Остання потребує розробки національної стратегії та здійснення трьох видів змін - структурних, функціональних і ресурсних, і це стосується зокрема й системи підготовки менеджерів. Важливо, що повноцінна реалізація права на вищу освіту за вибором вимагає від держави і ВНЗ корекції умов набору, запровадження нових форм навчання, розробки програм, орієнтованих на підвищення кваліфікації людей, які вже мають певний освітньо-кваліфікаційний рівень.

Показано, що стратегічною метою нагального розвитку національної системи вищої освіти загалом є включення до Болонських перетворень, що диктує один із основних напрямів удосконалення сучасної підготовки студентів - майбутніх менеджерів. Водночас конкретизовано потенційні проблеми, які можуть загрожувати процесу реформування системи вищої освіти України в обраному напрямі, та продемонстровано, що в деяких аспектах сучасні характеристики національної освітньої системи виграють перед принципами Болонської декларації.

Виділено недоліки сучасної підготовки національних кадрів управління, наявність яких наголошує на необхідності оптимізації вищої управлінської освіти в другому напрямі - підвищення якості професійної підготовки управлінців у рамках національної системи освіти. Розвивається думка про те, що суперечність між виділеними напрямами вдосконалення системи вищої управлінської освіти в Україні і постає джерелом розвитку цієї системи на даному етапі.

Обґрунтовано погляд, що корисними у справі неспішного реформування освітньої системи України можуть бути поступові самоорганізаційні зміни в рамках її частин, які б ініціювалися окремими ВНЗ чи навіть факультетами у відповідності до кредитно-модульної системи, до збільшення частки гуманітарних дисциплін (доведення її до загальноєвропейського рівня) тощо. Запропоновані два напрями оптимізації підготовки національних кадрів управління детально розкрито у вигляді конкретних прикладних заходів.

Висновки

особистісний професійний соціалізація конкурентноздатний

У рамках філософського аналізу напрямів і шляхів входження національної системи професійної підготовки майбутніх менеджерів у дискурс Болонського процесу було досліджено базовий феномен, на якому побудована дана концепція, - дворівневої соціалізації особистості, що на сучасному етапі розвитку науки і філософії характеризується зрушенням акцентів у його розумінні з типового на унікальне, з формування особистості дією зовнішніх впливів - на переважно вільний її саморозвиток, з розумінням двобічності процесу соціалізації, в якому і особистість, і суспільство постають активними суб'єктами.

З позицій синергетичного підходу сформоване трансдисциплінарне бачення особистісної соціалізації, що вирішує проблему співвідношення колективізму та індивідуалізму. Для того, щоб можливою була соціалізація та взаємодія індивідів на рівні соціуму, необхідно, щоб виконувалися принаймні три основні умови: 1) наявність спільного між елементами соціуму, 2) наявність відмінного та 3) домірне співвідношення між характеристиками відкритості та замкнутості соціуму.

Аналізуючи соціалізацію особистості майбутнього менеджера в Україні, продемонстровано подвійність цього процесу: з одного боку, загальноцивілізаційний процес соціалізації (засобами культури), тобто адаптаційний, а з іншого - професійна соціалізація (засвоєння професійних навичок засобами освіти). Відповідно формується суперечність між цими складовими соціалізації особистості менеджера, яка може бути ефективно вирішена за допомогою реалізації положень Болонської декларації.

Складова процесу соціалізації, що має загальноцивілізаційне спрямування, забезпечується засобами культури і на сучасному етапі розвитку різних сфер суспільного життя культуру правомірно вважати механізмом громадянського укорінення особистості в полікультурний простір Об'єднаної Європи.

Професійна складова підготовки майбутнього менеджера полягає у формуванні організаційної поведінки і задовольняється шляхом впровадження особистісно-орієнтованої парадигми освіти. Основними соціально-педагогічними механізмами соціалізації студентської молоді виступають: цілісний освітній процес ВНЗ як інтеграція змістовних і процесуальних компонентів освітнього середовища, навчальної та позанавчальної діяльності студентів, діалогове спілкування в процесі взаємодії з різноманітними агентами соціалізації, процеси особистісного самовизначення і самовиховання, організаційна психологія та організаційна культура. Моделювання і реалізація вказаних механізмів на основі особистісно-орієнтованого підходу є практичним втіленням нової гуманістичної освітньої парадигми.

Демонструючи, що сучасна національна система вищої освіти неминуче розвивається в напрямі зближення із загальноєвропейськими стандартами, виділено специфічні риси, які характеризують формування конкурентноздатного менеджера в системі вищої освіти України. Це: слідування особистісно-орієнтованому підходу, що ґрунтується на принципах створення атмосфери поваги між учасниками навчально-виховного процесу, проблемності навчання і критичності мислення студентів, використання досвіду й знань тих, хто навчається, формування практичного, творчо орієнтованого мислення, врахування рівня готовності до сприйняття нової інформації, до активності, ініціативності та самостійності, забезпечення співробітництва і діалогу викладачів і студентів.

Сформовано специфічні принципи підготовки майбутніх менеджерів у вітчизняній системі вищої освіти: 1) орієнтація підготовки керівників на загальні закономірності розвитку національної системи освіти; 2) психологічне обґрунтування системи освіти майбутніх менеджерів; 3) орієнтація професійної підготовки управлінських кадрів на індивідуальні особливості спеціаліста; 4) зосередження уваги системи освіти і самого майбутнього управлінця на розвитку особистості; 5) безперервність освіти; 6) проектування, планування та моделювання управлінського розвитку та управлінського шляху в системі управління; 7) забезпечення зворотного зв'язку; 8) максимальне наближення навчання до реальної практики за допомогою ділових ігор, створення ділових ситуацій тощо; 9) цілісність формування особистості; 10) урахування в освітньому процесі елементів професійної деформації; 11) створення ситуацій ризику та конфліктів для формування практичних навичок із їх розв'язання; 12) індивідуалізація навчання та підготовки управлінських кадрів; 13) охоплення системою підготовки майбутніх управлінців керівників усіх рівнів, у тому числі й вищої ланки; 14) спеціальна психологічна підготовка викладачів; 15) діалогова узгодженість дій викладачів і студентів.

Виділено два основні напрями оптимізації професійної підготовки національних кадрів управління: підвищення якості професійної підготовки майбутніх управлінців у рамках національної системи освіти та збагачення змісту управлінської освіти в контексті інтеграції в загальноєвропейську освітню систему. У рамках кожного з цих напрямів виокремлено конкретні шляхи чи заходи з їх реалізації.

У роботі підкреслено, що ефективна реалізація окреслених заходів у комплексі повинна бути підпорядкованою такому принципу: внутрішньонаціональна оптимізація професійної підготовки менеджерів наразі повинна відбуватися швидко, а оптимізація цієї системи в напрямі євроінтеграції - повільно й поступово.

Література

1. Бірюкова Т.Ф. Аналіз підходів до визначення соціалізації // Нова парадигма: Альманах наукових праць. - Запоріжжя, 2003. - Випуск 30. - С.192-200.

2. Бірюкова Т.Ф. Механізми соціалізації майбутнього менеджера в системі особистісно-орієнтованої освіти // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. - Випуск 41. - С.36-44.

3. Бірюкова Т.Ф. Самоорганізаційний підхід як методологічна основа дослідження соціалізації студентської молоді // Нова парадигма: Журнал наукових праць. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2005. - Випуск 50. - С.92-102.

4. Бірюкова Т.Ф. Специфіка формування конкурентноздатного менеджера у національній системі вищої освіти // Практична філософія. - 2005. - № 3 (17). - С.114-120.

5. Бірюкова Т.Ф. Вища освіта майбутніх управлінців: шляхи вдосконалення // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - Випуск 5 (18). - С. 22-32.

6. Бірюкова Т.Ф. Методологічні засади діагностики професійних властивостей менеджера // Соціальні технології. Актуальні проблеми теорії та практики. -- Київ-Запоріжжя-Одеса, 2002. - Випуск 15-16. - С.13-18.

7. Бірюкова Т.Ф. Проблема збереження індивідуальності особистості в процесі її соціалізації // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія 11. Соціологія. Соціальна робота. Соціальна педагогіка. Управління: Зб. наук. пр. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - №1 (23). - 191-194.

Размещено на Allbest.ru