Реалізація освітнього потенціалу особистості в інформаційному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена переходом людства до інформаційної стадії розвитку, розгортанням глобалізаційних процесів та зростанням ролі освіти і науково - гуманітарного знання як чинників соціального розвитку. Процеси, що відбуваються в сучасній Україні, пов'язані зі становленням демократії, ринкової економіки, громадянського суспільства, пошуком духовних основ соціального буття, що вимагає суттєвих перетворень у всіх сферах життя, які б спиралися на об'єктивний історичний духовний та інтелектуальний потенціал українського народу і передбачали розвиток творчих можливостей властивих людині як суб'єкту свободи.

Актуальність дослідження обраної проблеми зумовлена також практичною потребою у використанні інтелектуальних потенцій людини як основної продуктивної сили у вирішенні та розв'язанні визначальних питань функціонування й подальшого просування соціуму шляхом гармонійного розвитку.

На теоретичному рівні реалізації освітнього потенціалу особистості завжди відносилась до головних фундаментальних завдань суспільного й індивідуального буття. То ж цілком очевидно, що від його вирішення залежить свідомий вибір конкретно - історичної моделі соціуму, який би давав об'єктивні підстави для її кваліфікації в якості засобу ефективного й оптимального розвитку суспільства в інтересах конечної людини, оскільки цього вимагає його громадянський статус.

Не випадково сьогодні спостерігається тенденція руху від вивчення об'єктивних характеристик буття, пошуку субстанційних основ світу до аналізу найважливішої якості людини - вміння вдосконалювати свої здібності шляхом освіти, творчості, самотворчості. В сучасних умовах виглядає надзвичайно важливим узагальнення, обґрунтування і подальше дослідження комплексу проблем, пов'язаних з розумінням специфіки самого потенціалу, природи, сутності і структури освітнього потенціалу особистості - цілісного феномена, що обумовлює активне ставлення суб'єкта до світу і самого себе.

Реалізація компаративістського, комплексного за суттю теоретичного підходу дає можливість більш глибоко розкрити механізм становлення і реалізації освітніх потенційних сил людини в життєдіяльності, а також виявити специфіку взаємодії освітнього потенціалу особистості, з одного боку, і політичних, економічних, духовних умов суспільного життя, з іншого. Таким чином, вироблення соціально-філософської концепції, яка б синтезувала проблему освітнього потенціалу в її індивідуальному та соціально-історичному вимірах, є надзвичайно актуальна теоретична проблема, реалізація якої дозволила б соціальним суб'єктам різних рівнів ефективно вирішувати суто практичні завдання, пов'язані з використанням людського потенціалу у розвитку українського суспільства, вибором оптимальної стратегії і тактики подальшого поступу з урахуванням соціальної вартості економічних, політичних та духовних перетворень, що відбуваються.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення сутності процесу реалізації освітнього потенціалу особистості та специфіки його протікання в умовах становлення інформаційного суспільства.

Реалізація поставленої мети дозволяє вирішити такі завдання:

- розкрити сутність і зміст понятійної конструкції “освітній потенціал особистості”;

- узагальнити підходи до вивчення проблеми освітнього потенціалу особистості в соціально-гуманітарних науках та визначити її категоріальний статус;

- обґрунтувати методологічні принципи соціально-філософського аналізу феномена освітнього потенціалу особистості;

– виявити загальне й особливе в процесах формування, розвитку і реалізації освітнього потенціалу особистості в умовах становлення інформаційного суспільства у порівнянні з іншими історичними епохами;

– охарактеризувати основні проблеми і тенденції в розвитку і реалізації освітнього потенціалу особистості в умовах трансформаційних змін, пов'язаних із формуванням інформаційного суспільства в Україні;

- з'ясувати фактори та напрямки оптимізації шляхів реалізації освітнього потенціалу особистості в сучасному українському суспільстві.

1. Розробка проблеми реалізації освітнього потенціалу особистості в історії світової та вітчизняної філософії

Зазначається, що досліджувана проблема завжди була у центрі уваги філософів. В історико - філософській ретроспективі спостерігається тяжіння до двох альтернативних тенденцій - релігійно - сакрального та науково - раціоналістичного бачення проблеми. Як суспільне явище реалізація освітнього потенціалу особистості стає предметом аналізу в античній філософії (Сократ, Платон, Аристотель, Плотін), у філософії Середньовіччя (Августин), Відродження (П. Мірандолла, Данте), Нового часу (Дж. Локк, Л. Фейєрбах, О. Конт, А. Шопенгауєр, Ф. Ніцше), в філософії ХХ століття (З. Фрейд, А. Бергсон, Дж. Дьюї, Т. Парсонс, А. Маслоу, Ю. Габермас та інші). У радянській суспільствознавчій думці склалася традиція розглядати проблему освітнього потенціалу особистості в рамках соціоцетричної парадигми людини (К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.А. Сухомлинський, Т.Є. Коннікова, Л.І. Новікова, Ш. А. Амонашвілі, В.Ф. Шаталов, С.Н. Лисенкова та інші).

Зазначається, що спроби аналізувати проблему освітнього потенціалу особистості простежуються ще за часів Київської Русі, коли її розглядали з позиції самовдосконалення духовних і фізичних сил людини, необхідності її самоосвіти, самовиховання, які мали спрямовуватись на користь власного народу. У поглядах українських просвітителів ХV-ХVII століть сформульовано настанови молоді вивчати науку, щоб прогнозувати своє майбутнє та знайти своє місце в житті (П. Русин, Ю. Дрогобич та ін.). У творах подальших періодів увага акцентувалася на потребі готувати молодь до майбутнього, на важливості в цій підготовці таких чинників, як спрямоване виховання, навчання, приклад батьків, врахування національних традицій і звичаїв, утвердження взаємозв'язку між морально-етичною поведінкою людини та її розумовим розвитком тощо. Вітчизняні просвітителі висловлювали думки про природовідповідність виховання як одного з головних чинників підготовки людини до активної участі на благо держави, наголошували на потребі формування з раннього віку позитивних звичок як необхідного підґрунтя доброчинності, розуміння психології особи через “прочитання” її - особи - емоційного стану й коригування особливостей характеру (С. Полоцький, С. Славинецький та ін.). Підхід до досліджуваної проблеми через “сродну” працю аналізується в творчості Г.С. Сковороди, О.В. Духновича, І.П. Котляревського, М.О. Максимовича, Т.Г. Шевченка, К.Д. Ушинського, Г. Короленка, М.О. Корфа, М.М. Коцюбинського, М.І. Пирогова, І.Я. Франка. Велика роль у реалізації освітнього потенціалу особистості, на їх думку, належить розвитку самостійності, критичного мислення, творчої активності з урахуванням природних задатків кожного індивіда. Дисертант зазначає, що радянське суспільство продукувало форми освітнього потенціалу, у якому були змішані традиційні і модернові, доіндустріальні та індустріальні тенденції. Тому освітній потенціал особистості за своєю цільовою спрямованістю був спрямований на загальні справи, на виконання волі держави і партії. У результаті здійснювалися новації, які визначалися “зверху” і насаджувалися владою. Творчість на макросоціальному рівні обмежувалася, а в конкретних видах діяльності, у сферах, що не зачіпали базових цінностей, надавалися певні можливості для її розповсюдження. Принципово нової якості постановка і вирішення цієї проблеми набувають в умовах розбудови української державності. Дисертант підкреслює, що досягнення цієї мети можливе лише за умови поєднання в українському соціокультурному просторі європейських стандартів з національними традиціями і національною специфікою українського суспільного життя. Саме з цих позицій певні сторони феномена реалізації освітнього потенціалу особистості тією чи іншою мірою висвітлюються в творах сучасних українських філософів, серед яких В.П. Андрущенко, В.П. Бех, Є.К. Бистрицький, В.І. Воловик, В.Г. Воронкова, Л.Д. Кривега, В.Г. Кремень, В.О. Лозовий, В.І. Лозова, В.А. Жадько, Л.В. Сохань, В. Табачковський, В.О. Таран, В.В. Шкода та ін. Автор вважає, що і практичний, і філософський аспекти цього питання потребують подальших досліджень.

2. Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми реалізації освітнього потенціалу особистості

Розглядається зміст вихідних науково-філософських принципів і понятійний інструментарій даного дослідження. Якщо говорити про вихідні науково-методологічні принципи, то вони представлені сукупністю наступних підходів:

1) ретроспективного або історико-філософського аналізу проблеми, коли освітній потенціал особистості розглядається як таке явище, що формується і реалізується відповідно до певних періодів розвитку суспільства;

2) системного, згідно з яким освітній потенціал особистості розглядається як комплексне соціальне явище, складові якого досліджуються як частини єдиного цілого;

3) структурно-функціонального, в рамках якого визначається сутність і змістовна спрямованість соціальних функцій освітнього потенціалу особистості;

4) діяльнісного, який в межах функціонування освітнього потенціалу особистості дає змогу простежити механізм і напрямок перетворення його можливостей у дійсність;

5) соціокультурного, який дозволяє поєднати різноманітні детермінанти матеріального і духовного характеру, що впливають на розвиток і реалізацію освітнього потенціалу особистості.

Присвячений аналізу категоріального ряду, який наповнює базове поняття конкретним змістом. До них, на думку автора, у першу чергу належать наступні: потенціал, здібності, “механізм внутрішнього конструювання”. Поняття “потенціал” тлумачиться автором як притаманна матеріально-духовним системам сукупність параметрів, які визначають і водночас забезпечують наявність у цих системах певних можливостей, здібностей, ресурсів для здійснення ними тих чи інших умов, спрямованих на самозбереження і саморух, а також перетворення умов і характеристик середовища. Досліджується “механізм внутрішнього конструювання” особистості, зазначається, що освітній потенціал особистості безпосередньо пов`язаний із закладеним в людині комплексом об'єктивних можливостей і здібностей, проявлюваних в освітньому процесі, який обумовлюється як характером індивідуальної та групової суспільно-історичної діяльності, так і конкретно-історичними соціокультурними детермінантами.

Дається його визначення як можливість і здібності до отримання знань, а також наявності мотивації до її отримання. Підкреслюється важлива роль умов, що розвивають творчі можливості людини і дозволяють їй збагачувати форми своєї життєдіяльності. Дисертант вважає, що за своєю сутністю освітній потенціал особистості - це результат природної і соціальної активності людини, зовнішнім проявом якої виступає праця як доцільна діяльність, що включає пізнавальну і комунікативну складові. Зазначається, що здатність до освіти невіддільна від здатності до праці; освітня активність історично виникає з трудової активності, формуючись і розвиваючись на її основі. В освітньому потенціалі особистості діалектично пов`язані об`єктивний і суб`єктивний, особистісний і суспільний, цілеформуючий і цілереалізуючий моменти. Він передбачає наявність цілепокладання, планування і передбачення. Аналізуються такі компоненти освітнього потенціалу особистості, як інтелект, воля, потреби, інтереси, ідеали, установки, цінності, норми, переконання.

3. Освітній потенціал особистості в інформаційному суспільстві

Присвячений дослідженню місця і ролі інформаційного суспільства як передумови ефективної реалізації освітнього потенціалу сучасної людини.

Дисертант зазначає, що інформаційним вважається суспільство, в якому політична, соціально-економічна сфери тісно пов'язані з науковими знаннями і способами використання інформації, тому перспективи розвитку соціуму дедалі більше пов'язуються з переходом до інформаційного суспільства, де “гра з речами” поступається “грі між людьми” (Д. Белл). Тобто, на перший план виступають взаємовідносини між людьми, де творчість цінується не сама по собі, а як засіб розвитку духовного світу особистості, як найбільш органічний прояв реалізації її власного освітнього потенціалу. Реалізація освітнього потенціалу особистості в умовах інформаційного суспільства стає важливим чинником зростання добробуту та соціально-економічного розвитку суспільства.

Дисертант зазначає, що потреба суспільства в людині як високорозвиненій особистості реалізується через систему освіти, через укорінення принципу гуманізму у відносинах між людьми, через зростання вагомості творчого начала, а, врешті-решт, - через культуру. Підкреслюється, що освіта як елемент соціокультурної реальності має необмежені потенційні можливості щодо збереження і нагромадження знань, культурних цінностей і норм, їх оновлення й передачу. Освіта відіграє провідну роль в ідентифікації суспільства загалом, кожної окремої особистості зокрема. Дисертант зазначає, що вона вирішує два соціально-економічних завдання: по-перше, внаслідок формування освітнього та професійно-кваліфікаційного рівнів населення відтворює пропозицію на ринку праці; по-друге, створює необхідні умови для розвитку особистості, отже, робить суттєвий внесок у суспільний прогрес. Автор підкреслює, що освіта - це цілеспрямований процес виховання і навчання в інтересах людини, суспільства і держави, спрямований на досягнення громадянином установлених освітніх рівнів.

4. Освітній потенціал особистості в контексті перспективи розвитку українського суспільства

Розглядаються об'єктивні та суб'єктивні фактори становлення особистості в контексті українського суспільства, аналізується її входження в різні соціальні структури шляхом реалізації власного освітнього потенціалу. Визначається, що формування людини як особистості зумовлюється тими якісними перетвореннями, які сприяють її життєстійкості, життєспроможності і духовній реалізації, а також її соціальній адекватності поведінки на всіх рівнях індивідуального буття. В цьому відношенні формування особистості аналізується як досягнення ідеалу в реалізації освітнього потенціалу. Воднораз звертається увага на проблему визрівання “інформаційного авангарду” в Україні, яке відбувається в умовах одночасної дії цілого “ансамблю” факторів різно векторної спрямованості, що ускладнює цей процес.

Зазначається, що успішна реалізація освітнього потенціалу особистості потребує вирішення наступних завдань: посилення ролі “національної домінанти” у виховному процесі; більш широке залучення наук гуманітарного циклу в навчально-виховний процес; спрямованість навчального процесу на формування критичного мислення; запровадження дистанційної освіти; формування системи безперервної освіти дорослих тощо.

Автор зазначає, що освітній потенціал особистості слід формувати, з одного боку, на базі передових технологій, в тому числі освітянських, з іншого - гнучко реагувати на нові потреби суспільства в специфічних знаннях, реалізація яких забезпечує розвиток найбільш перспективних напрямків суспільного прогресу.

Робиться висновок, що системне широкомасштабне використання знань дозволить створити адекватну сучасним світовим вимогам інформаційно-телекомунікаційну базу, що буде сприяти зростанню масштабів реалізації освітнього потенціалу вільної особистості, розвитку освіти, здатної підготувати високопрофесійного фахівця, для напруженої праці в умовах конкурентоспроможності.

Висновки

філософський освітній особистісний

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні сутності реалізації освітнього потенціалу особистості як рушійної сили становлення інформаційного суспільства та здійснення її сутнісних сил.

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином:

1. Проблема реалізації освітнього потенціалу особистості в умовах формування інформаційного суспільства в Україні зумовлена недостатньою теоретичною розробленістю, а також її практичною значимістю для українського суспільства.

2. Єдність ретроспективного, системного, структурно - функціонального, діяльнісного та соціокультурного підходів створює найбільш повну методологічну базу для соціально - філософського аналізу реалізації освітнього потенціалу особистості. Особлива роль при цьому належить співставленню соціоцентричної та біоцентричної тенденцій щодо розуміння сутності людини. Надаючи належне кожній із вказаних тенденцій, у дисертації доводиться, що найкориснішим для ґрунтовного розуміння досліджуваної теми є біосоціальний підхід. Він дозволяє знайти різноманітні об`єктивні соціокультурні детермінанти самодіяльності, творчої самореалізації особистості, а також враховувати роль індивідуально-специфічних рис самої особистості в процесі формування і реалізації її освітнього потенціалу.

3. Категорію освітнього потенціалу особистості слід розуміти як духовно-діяльнісний феномен, що при збереженні певної цілісності має інформаційно-енергетичну природу, складну внутрішню структуру, характеризується змістовно-історичною мінливістю, в якому духовна складова і дієздатність набувають специфічного змісту, спрямованості, а творчі акти мають сталу ритміку протікання.

4. Доведено, що визначення освітнього потенціалу особистості ґрунтується на діалектичній єдності буття, існування та сутності людини. Він безпосередньо пов`язаний із закладеним в людині комплексом потенційних можливостей і здібностей, які проявляються в освітньому процесі. Його формування і реалізація обумовлюється як характером індивідуальної та групової суспільно-історичної діяльності, так і конкретно-історичними соціокультурними детермінантами. Освітній потенціал особистості - це така соціальна якість, яка проявляється і фіксується у праці, пізнанні і спілкуванні. Освітній потенціал особистості формується в діяльності як згусток людської активності, виражається і реалізується в предметній формі.

5. Компонентами освітнього потенціалу особистості є цілепокладання, планування і передбачення. До значущих елементів освітнього потенціалу особистості автор відносить здібності, можливості, ресурси, а також потреби, мотиви, інтелект, волю, інтереси, ідеали, установки, цінності, норми, переконання. В ньому органічно пов`язані об`єктивний і суб`єктивний, особистісний і суспільний, цілеформуючий і цілереалізуючий моменти.

6. Теоретична модель соціально зумовленої реалізації освітнього потенціалу особистості передбачає актуалізацію процесу її ідентифікації. Остання визначається як необхідність формування здатності особистості до ломки застарілих стереотипів мислення та діяльності з метою досягнення ефективної соціалізації в суспільному просторі. Це спричиняється посиленням уніфікаційних і стандартизаційних тенденцій в суспільстві, а також наслідками розгортання глобалізаційних процесів, що поки що змінює роль і місце людини, вимагаючи від неї постійного пристосування до мінливих умов життя і знаходження свого місця у світі.

7. Аналіз реалізації освітнього потенціалу особистості вказує на нього як на багаторівневе явище в контексті соціально-історичних і культурних умов розвитку людини і соціуму. Характер суперечностей стосовно механізму розвитку, актуалізації і реалізації освітнього потенціалу особистості обумовлений змінами цивілізаційного характеру, і, зокрема, процесом формування інформаційного суспільства, в якому підкреслюється визначна соціальна цінність інформації, її обробка та використання стають головним видом діяльності. В ньому структури, технічна база і людський потенціал пристосовані для оптимального перетворення знань в інформаційний ресурс, а провідною галуззю економіки утверджується інтелектуальне виробництво. Основним суб'єктом соціальної активності стає вільне співтовариство, а політичною системою - демократія участі; соціально-економічні успіхи соціуму та особистості все більше залежать від наявності та ефективності національної, регіональної, локальної або корпоративної системи інновацій, у тому числі й від налагодженої системи безперервної освіти, яка є запорукою ефективної реалізації індивідами їх інтелектуальних і творчих можливостей на користь власного суспільства.

8. Основними напрямками оптимізації процесів формування і реалізації освітнього потенціалу особистості в умовах становлення інформаційного суспільства в сучасній Україні є:

- створення діючої системи інформаційного законодавства;

- підвищення рівня організації навчального процесу, запровадження новітніх технологій навчання та забезпечення мобільності студентів;

- посилення ролі “національної домінанти” у навчально-виховному процесі, адже проблеми національного відродження, формування сучасної нації європейського типу, особливо демократичної національної держави, не можуть успішно вирішуватися без участі суспільних наук. Тому соціальні й гуманітарні науки повинні бути щільніше включені в освітній процес;

- сприяння реалізації програми євроінтеграції у сфері вищої освіти, тобто приєднання України до Болонської угоди, що дає можливість забезпечити конкурентоспроможність як випускників вищої школи, так і її науково-педагогічний потенціал не тільки в нашій країні, але й за її межами;

- формування освітнього потенціалу особистості, з одного боку, на стратегічних напрямках знань, з іншого - гнучке реагування на нові потреби суспільства в специфічних знаннях, реалізація яких забезпечує розвиток найбільш перспективних напрямків суспільного прогресу;

- сприяння процесу фундаменталізації освіти, особливо вищої, оскільки в умовах триваючої широкої комп'ютеризації освіта дедалі помітніше зобов'язана надавати механічну суму емпіричних знань, концентрувати увагу на формуванні в особистості нові якості мислення, розвитку його творчих складових;

- створення ефективної системи “вищий навчальний заклад - роботодавець”, яка має працювати на всіх етапах, починаючи від добору абітурієнтів до працевлаштування випускників з подальшим забезпеченням їхньої професійної адаптації;

- розробка та практичне запровадження на державному рівні концепції безперервного навчання, в тому числі навчання дорослого населення.

Література

1. Утюж І.Г. Формування глобального інформаційного суспільства - виклик часу // Нова Парадигма: Альманах наукових праць. Випуск 30. - Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 2003. - С. 122-132.

2. Утюж І.Г. Освітній потенціал особистості: сутність, зміст, структура // Нова парадигма: Альманах наукових праць. Випуск 33. - Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 2003. - С. 42-51.

3. Утюж И.Г. Новая парадигма гуманитарного развития в условиях глобализации // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя, ЗДІА. - Випуск №14. - 2003. - С. 178-191.

4. Утюж І.Г. Віддзеркалення проблеми феномену потенціалу особистості у суспільствознавчий науці // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя, ЗДІА. - Випуск №15. - 2003. - C. 192-200.

5. Утюж И.Г. Понятие философии образовательной политики // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Прем'єр, 2004. - Випуск 13. - С. 134-141.

6. Утюж И.Г. Образовательная политика внутри и вне дискурса власти // Ученые записки Таврического национального университета имени В.И. Вернадского. - Серия “Философия”. - Том 17 (56). - 2004. - №2. - С. 158-166.

7. Утюж И.Г. Образовательная политика в современной России: поиск пути // Русская философия между Западом и Востоком. Материалы Всероссийской научной заочной конференции. Екатеринбург, сентябрь-октябрь 2001 г. - Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 2001. - С. 225-260.

Размещено на Allbest.ru