Досвід і філософія: еволюція поняття досвіду в західній філософії ХІХ-ХХ століть

У пункті 2.4.3 “Значення аналітичної філософії мови для топології досвіду” було розкрито, що аналітична філософія мови загалом виявляє і описує необхідність зв'язку та відмінності і досвіду, а також пропонує відповіді на сумніви неопрагматиків щодо можливостей мови адекватно виражати змісти досвіду засобами усталених словників епістемології, метафізики та онтології. У цьому пункті було визначено, що опрацювання кореспондентної теорії значення та поділ предметного поля аналітичної філософії мови на сфери констативів і перформативів зумовлено фундаментальним імпліцитним інтересом аналітичної філософії мови до зв'язку і відмінності мови і досвіду. Також було доведено, що для цього підходу досвідна проблематика мала непересічну важливість попри те, що головним предметом дослідження аналітичної філософії була мова.

З огляду на це було з'ясовано, що аналітична філософія мови сфокусувала увагу філософського мислення на констативному та перформативному вимірах мови, які становлять мовленнєвий контекст досвіду, чим суттєво змінила філософські підходи до осмислення як мови, так і досвіду. Таким чином, було встановлено, що аналітична філософія описує структуру мови так, що її необхідним горизонтом визнається досвід, який, в свою чергу, зазнає переоцінки в термінах досвіду мовленнєвої практики, а суб'єкт досвіду - як мовний суб'єкт.

У підрозділі 2.5 “Cамоосягнення досвіду в герменевтиці і феноменології” було розглянуто основні наслідки вивчення досвіду в герменевтичній та феноменологічній думці, зокрема в філософських позиціях В. Дильтая, Е. Гусерля, А. Шюца, М. Гайдеґера та Г.Ґ. Ґадамера.

У пункті 2.5.1 “Концепція історичного цілісного досвіду в герменевтиці Дильтая” розкрито значення аналізу досвіду в філософії В. Дильтая для еволюції філософського поняття досвіду. Було доведено, що Дильтаєва герменевтика розглядає досвід в цілісності людського життя, повертаючи до філософського аналізу ті змісти, які редукувалися в метафізиці та гносеології. Доведено, що В. Дильтай визначає досвід як сукупність первинного досвіду, тобто рівня первинного усвідомлення в станах конституювальності та конституйованості, та вторинного досвіду, тобто предметного досвіду наук, що в подальшому ділиться на регіони наук про дух та природничих наук. Показано, що фундаментальна структура досвіду містить в собі передсвідомісну цілісність пасивної рецептивності та активно-спонтанної розсудковості, відношення складових в якій рівнозначно уможливлюють сприйняття, воління, переживання і судження.

Також експліковано статус суб'єкта досвіду в герменевтиці В. Дильтая як невід'ємного елемента життєво-історичної цілісності людства та окремого індивіда. Показано, що аналіз життєво-практичних взаємовідношень приводить до висновку про здатність мови виражати будь-які досвідні змісти у описових виразах, виразах бажання, викликах і наказах. Таким чином доведено, що герменевтична концептуалізація досвіду виявляє досвід як передумову можливості порозуміння між людиною і світом, між людиною й іншою особою і в межах людства взагалі. Тим самим, через обґрунтування нового підходу до аналізу досвіду в межах герменевтики, В. Дильтай створює можливості для знаходження такої метапозиції в філософії, з якої можливо артикулювати ключові питання для саморозуміння досвіду.

У пункті 2.5.2 “Гусерлева феноменологія досвіду” з'ясовано особливості феноменологічного опису досвіду в працях Е. Гусерля. Було з'ясовано, що для феноменології як строгої науки фундаментальним регіоном досліджень був прарегіон досвіду. Показано, що Гусерлева топологія досвіду розробляє категорії, в яких описано межі окремих регіонів досвіду, а також складну структуру його горизонту. Було експліковано основні засади генеалогії досвіду у Гусерля, яка розглядає досвід як нерозривну активно-пасивну структуру, задану напруженням між суб'єктивністю, що забезпечує іманентність розгляду висхідних щаблів досвіду, і життєсвітом, що повертає феноменологічну дескрипцію до самоочевидності досвіду. Таким чином, було доведено, що генетична феноменологія Е. Гусерля була позицію, яка, з одного боку, уможливила опис досвіду в його фактичній та історичній визначеності, а з іншого боку, у зв'язку з надміром уваги до проблематики теорії пізнання і логіки, обмежила спроможність трансцендентальної феноменології дати цілісний та послідовний опис досвіду.

У пункті 2.5.3 “Структури життєсвітного досвіду” розкрито основні положення феноменологічної топології досвіду А. Шюца, яка була першою спробою упорядкування регіональних дескрипцій досвіду в єдиній систематичній картині життєсвіту. Було з'ясовано, що топологія досвіду А. Шюца концептуалізує досвід в термінах нашарувань життєсвіту, організації знання та розмаїття реальностей. Доведено, що феноменологічна топологія досвіду А.Шюца визначає досвід у неподільності особистого і соціального вимірів структур запасів знання, а також у зв'язку повсякденної реальності з іншими закритими смисловими царинами, тим самим долаючи недоліки феноменологічної дескрипції досвіду Е. Гусерля.

У пункті 2.5.4 “Діалектика історичності і фактичності досвіду в філософії Гайдеґера” розкрито еволюцію змісту філософського поняття досвіду в герменевтичній феноменології М. Гайдеґера від розгляду в рамках цілісного розуміння буття сущого до опису в межах онтології події. Доведено, що в ранній період філософування, М. Гайдеґер розкриває в герменевтиці фактичності досвід як досвід відкритості сущого, визначений часовим горизонтом у цілісності фактичної та історичної налаштованості досвіду. Також з'ясовано, що у пізній філософії розуміння досвіду розкривається в термінах події світу, тобто такого досвіду свідомості, який осягає себе в своїй відкритості і неприхованості, а також виявляє себе не способом пізнання, а виразом буття, без якого розуміння буття неможливе. Таким чином показано, що герменевтична феноменологія поєднала в собі здобутки герменевтики В. Дильтая та феноменології Е. Гусерля, створивши підстави для осягнення досвіду в єдності його фактичності та історичності.

У пункті 2.5.5 “Горизонт розуміння і відкритість досвіду у герменевтиці Ґадамера” було розкрито зміст розвитку гайдеґерівського аналізу фундаментальних структур досвіду у герменевтиці Г.Ґ. Ґадамера. Було доведено, що Г.Ґ. Ґадамер описує структури досвіду в термінах традиції, тобто визнання історичної скінченності присутності, проективності, тобто відкритості до майбутнього, та часової структурованості, для якої вкоріненість в минуле є тим, що становить горизонт досвіду. Таким чином, було встановлено, що герменевтика Г.Ґ. Ґадамера концептуально закріпила в понятті досвіду відкритість як його фундаментальну налаштованість, що визначає характер взаємозв'язків досвіду з топосами свідомості та мови.

Нарешті, у пункті 2.5.6 “Герменевтична і феноменологічна топологія досвіду” підсумовано результати вивчення досвіду в герменевтиці та феноменології. Зокрема, було з'ясовано, що герменевтика і феноменологія визначають досвід як одне з найважливіших своїх понять, зміст якого описують в термінах цілісності історичного і фактичного вимірів досвіду. Тож було виявлено особливості тлумачення досвіду в феноменології та герменевтиці, зокрема надання досвідові статусу прарегіону філософії, зосередження уваги на проблематиці розуміння, яке забезпечено буттєвою улаштованістю досвіду як відкритої структури смислопородження, та налаштованість цього підходу описувати структури досвіду з урахуванням його багатовимірності, від первинних шарів передпредикативного досвіду до тілесного та повсякденного досвіду.

Таким чином було доведено, що обидва філософські спрямування розвинули рамки еволюції поняття досвіду, задані у кантівському та геґелівському аналізі досвіду, а також подолали їх, виводячи топологію досвіду на рівень осягнення перебігу процесу досвіду досвіду.

ВИСНОВКИ

У Висновках було представлено основні результати дисертаційного дослідження. Здійснений аналіз ключових положень про досвід в західних філософських системах ХІХ-ХХ століть в систематичному вигляді представив цілісну концепцію еволюції поняття досвіду в західній філософії ХІХ-ХХ ст., яка узагальнює специфіку підходів до аналізу досвіду в філософських позиціях, що під впливом перетворень філософської думки у німецькому ідеалізмі постали у неокантіанстві, прагматизмі, аналітичній філософії, феноменології і герменевтиці та особливості впливу цих підходів на формуванням завдань сучасної епістемології, філософії мови та філософії науки. Зокрема, було встановлено, що результат історико-філософського дослідження знаходить підстави філософської концептуалізації досвіду в сукупності зв'язків епістемології, метафізики й онтології, тим самим переводячи увагу від теоретичного опрацювання предмету, який походить з досвіду, до рефлексії над предметом в рамках самого досвіду.

Розроблена історико-філософська концепція дозволила визначити рамки історії поняття досвіду в західній філософії ХІХ-ХХ століть. Запропонована концепція топологічного дослідження досвіду, яка враховує та узагальнює сучасні підходи до визначення напрямів еволюції змісту поняття і дозволяє визначити смислову структуру поняття як карту змісту із зазначенням векторів еволюції поняття, поняттєвої границі та меж окремих поняттєвих регіонів досвіду, допускає збереження поліваріантності історичних визначень цього поняття у єдності епістемологічного, онтологічного та метафізичного вимірів та заперечуючи їх поділ на центральні та другорядні. Відтак, завдяки накладанню визначень досвіду в провідних напрямах західної філософії ХІХ-ХХ століть, було отримано загальні контури досвідного топосу з його границею, межами і регіонами, а також з'ясовано рамки еволюції поняття досвіду як єдиного процесу. Завдяки застосуванню відповідних дослідницьких підходів, у нашому дисертаційному дослідженні було з'ясовано загальні тенденції в еволюції поняття досвіду в західній філософії, закладених в німецькій класичній філософії, зокрема у філософських вченнях про досвід І. Канта і Ґ.В.Ф. Геґеля. Було доведено, що головними характеристиками цих тенденцій було встановлення Кантом зв'язку між питанням про адекватність філософської концептуалізації досвіду та визначенням умов можливості і значущості досвіду взагалі, чим той поклав початок розгляд досвіду у вимірі фактичності, та розгляд досвіду у вимірі історичності, що запропонував Геґель, закладаючи можливість герменевтики досвіду. Разом метатеоретичні засади кантівської та геґелівської філософії стали рамками, в яких було висунуто вимогу осягнення досвіду в єдності його епістемо-логічного, метафізичного та онтологічного виміру, а також у взаємозв'язку аспектів його фактичності та історичності. Таким чином, було доведено, що епістемологічний та герменевтичний підходи визначили напрямки еволюції поняття досвіду в західній філософії ХІХ-ХХ ст.

В дисертаційному дослідженні було встановлено відмінності застосування поняття досвіду у позиціях західної філософії до перетворень, що постали у філософській думці під впливом німецької класичної філософії. Було показано, що до критичної філософії Канта та німецького ідеалізму поняття досвіду переважно застосовувалося як інструментальне поняття для розв'язання проблем метафізики, а також як обґрунтування власних позицій раціоналістами та емпіриками в Новий час. Натомість проблематизування досвіду в німецькій класичній філософії створило умови, за яких досвід стає одним з основних понять західної філософії, що вимагало створення як теоретичних підстав для його концептуалізації, так і історико-філософської рефлексії. Спираючись на визначені рамки еволюції поняття досвіду, було проаналізовано основні концептуальні положення дескрипції досвіду, розроблені в провідних напрямах західної філософської думки ХІХ-ХХ століть, зокрема в неокантіанстві, прагматизмі, аналітичній філософії мови, феноменології і герменевтиці. В дисертації доведено, що основними характеристиками еволюції теоретичних підходів до аналізу досвідної проблематики в зазначених філософських позиціях слід віднести тлумачення змісту досвіду в межах рамок, заданих взаємодоповнюваністю та суперечливістю фактичного й історичного, осмислення досвіду одночасно в термінах теорії та метатеорії, важливість поняття досвіду та пов'язаної з ним проблематики для забезпечення інтегративності філософського процесу попри значні методологічні розбіжності основних філософських течій Заходу в ХІХ-ХХ ст. Було визначено, що неокантіанський аналіз досвіду описував досвід переважно в термінах епістемології, зосереджуючи свою увагу на аналізі досвіду в термінах фактичності, що увиразнилося як у проблематизації епістемологічної значущості досвіду для наукового мислення, та в термінах історичності, зокрема у вивченні багатоманітності форм досвіду, а також у недооцінці онтологічного виміру досвіду.

Також було показано, як у складному процесі внутрішньої переоцінки неокантіанство долає власну епістемологічну обмеженість й у філософії символічних форм Е. Касирера приходить до висновку про плюральність фундаментальних регіонів досвіду, включно з його науковою, культурною та повсякденною формою.

Прагматична філософія становила собою спробу усвідомити досвід фундованим у своєму власному регіоні зі своїми, окремими від інтелекту, функціями та так характеристиками.

Прагматична філософія концептуалізує досвід в операціоналістичній цільності, забезпеченій налаштованістю на результат, фокусуванням уваги на досліді-перевірці як фундаментальній формі досвіду та описом структур досвіду в термінах знакових відношень. Також аналіз семіотичної граматики Ч.С. Пірса, інструменталізму Дж. Д'юї, антидогматизму В.В.О. Квайна та словникотворення Р. Рорті виявив підстави прагматичного сумніву у можливісті адекватного опису досвіду мовними засобами та висунення вимги до створення нової філософської “мови”, яка могла б бути інструментом досвіду. Аналітична філософія мови концептуалізувала взаємообумовленість досвіду і мови. Було розглянуто референційну теорію значення та теорію мовленнєвих актів як два приклади аналітичного осягнення досвіду. Було з'ясовано, що відкриття мовних рівнів констативу і перформативу дозволило аналітичній філософії виявити характер взаємодії мови і досвіду, що суттєво змінило філософські підходи до осмислення як мови, так і досвіду.

Герменевтика і феноменологія стали філософськими спрямуваннями, які спромоглися привести до збалансованого опису досвіду в структурі його відкритості, поєднанні його фактичної та історичної визначеності, а також у розрізненні його первинних і похідних регіонів.

Основними характеристиками тлумачення досвіду в феноменології та герменевтиці були надання досвідові статусу прарегіону філософії, зосередження уваги на проблематиці розуміння, яке забезпечено буттєвою улаштованістю досвіду як відкритої структури смислопородження, налаштованість описувати структури досвіду з урахуванням його багатовимірності, від первинних шарів передпредикативного досвіду до тілесного та повсякденного досвіду. У герменевтиці досвід розкривається як досвід розуміння, завдяки чому долаються обмеження логоцентризму і філософії свідомості. У феноменології досвід концептуалізується як досвід відкритості, долаючи суб'єктивізм філософських настанов ХІХ-ХХ століть. У поєднанні цих настанов та настанов інших філософських спрямувань Заходу, філософія здобула можливість забезпечити інтегративність теоретичної діяльності її окремих напрямів, а також безпосередньо cформувати завдання сучасної епістемології, філософії мови та філософії науки.

З урахуванням цілісності метафізичної, онтологічної та епістемологічної проблематики досвіду, приматом практичного начала, вагомістю прагматичного виміру, підвищеною увагою до комунікативної дії та втратою свого значення логоцентричним суб'єктом досвіду, поняття досвіду набуло універсального значення. Сучасна філософська переоцінка досвіду є реакцією на обмеженість філософського поняття досвіду, визначеного історичним та фактичним вимірами досвіду, характерних для західних філософських концепцій ХІХ-ХХ ст. Знайдена єдність історичної та фактичної визначеності досвіду становить підстави для подальшого прояснення смислової структури комунікативного, контрфактичного та мовленнєвого досвіду в сучасних філософських дослідженнях. Також наукова новизна результатів цього історико-філософського дослідження може слугувати для корекції завдань досліджень в сфері епістемології, логіки, теорії наукового досліду та аналізу мовних актів.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мінаков М.А. Історія поняття досвіду. - К.: ПАРАПАН, 2007. - 380 с.

2. Мінаков М.А. Теорія досвіду Г. Когена в контексті виникнення неокантіанського руху // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2004. - №41. - С. 3-15.

3. Мінаков М.А. Досвід і проблема прогнозувального розуму // Наукові записки НаУКМА (серія “історія філософії”) - Київ, 2004. - №25. - С. 47-52.

4. Мінаков М.А. Питання про досвід у формулюванні феноменологічної герменевтики: відповідь з позицій трансцендентальної філософії // Практична філософія. - Київ, 2004. - №1. - С. 167-176.

5. Мінаков М.А. Теорія пізнання і аналітична філософія // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2004. - №44. - С. 60.

6. Мінаков М.А. Герменевтичний досвід і його роль в аналізі культури // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2004. - №45. - С. 182-195. пізнання ідеалізм філософія

7. Мінаков М.А. Логіка досвіду: проект Рудольфа Карнапа логічної побудови світу // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2004. - №46. - С. 3-15.

8. Мінаков М.А. Досвід та походження пізнання // Практична філософія. - Київ, 2005. - №2. - С. 212-219.

9. Мінаков М.А. Cмисл і референція: імплікації теорії досвіду в аналітичній філософії мови // Sententiae. - Вінниця, 2005. - №12. - С. 81-92.

10. Мінаков М.А. Складний горизонт досвіду і життєсвіт // Наукові записки НаУКМА (серія “філософія та релігієзнавство”) - Київ, 2005. - №37. - С. 29.

11. Мінаков М.А. Поняття досвіду і герменевтика В. Дільтея // Практична філософія. - Київ, 2005. - №4. - С. 206-214.

12. Мінаков М.А. Підстави аналізу досвіду у феноменології М. Гайдеґера: між критичною та абсолютною філософією // Практична філософія. - Київ, 2006. - №1. - С. 140-149.

13. Мінаков М.А. Гайдеґерове поняття досвіду: між природною свідомістю та абсолютним знанням // Практична філософія. - Київ, 2006. - №2. - С. 193-204.

14. Мінаков М.А. Проблема досвіду в філософії Канта // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - №52. - С. 40-52.

15. Мінаков М.А. Проблема досвіду в філософії Геґеля // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - №53. - С. 3-18.

16. Мінаков М.А. Поняття прафеноменів та культурного досвіду у філософії Е. Кассірера // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - №54. - С. 111-122.

17. Мінаков М.А. Питання досвіду в філософії Ч.С. Пірса // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - №55. - С. 16-30.

18. Мінаков М.А. Горизонт належного і проблема досвіду в Баденському неокантіанстві // Мультиверсум: Філософський альманах: Збірник наукових праць. - Київ, 2006. - №56. - С. 3-14.

19. Мінаков М.А. Досвід та місія філософії: теорія міметичного досвіду Вальтера Беньяміна // Магістеріум: історико-філософські студії. Додаток до часопису “Наукові записки НаУКМА”. - Київ, 2006. - №23. - С. 18-24.

20. Мінаков М.А. Рамки історії поняття досвіду: взаємодоповнюваність концепцій досвіду І. Канта та Ґ.В.Ф. Геґеля // Наукові записки НаУКМА (серія “філософія та релігієзнавство”). - Київ, 2006. - №50. - С. 22-28.

21. Мінаков М.А. Концепція неподільного досвіду Джона Д'юї та її імплікації в прагматичній філософії // Практична філософія. - Київ, 2006. - №3. - С. 236-245.

22. Мінаков М.А. Засади метатеорії досвіду // Філософська думка. - Київ, 2006. - №6. - С. 3-10.

Размещено на Allbest.ru