Вчення марксизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Марксизм -- сукупнiсть фiлософських тасоцiально-економiчних iдей, розроблених у ХIХ ст. К. Марксом та Ф. Енгельсом на основi творчої переробки основних положень нiмецької класичної фiлософiї, англiйської полiтичної економії та французького утопiчного соцiалiзму.

Вчення марксизму опирається зокрема на такі положення:

1) весь свiт (природний, соцiальний i культурний) у своїй основi є матерiальним i розвивається дiалектичним шляхом;

2) свiт є принципово пiзнаваним, а сам процес пiзнання є конкретно-iсторичним i пiдпорядковується законам дiалектики;

3) суспiльне буття не залежить вiд суспiльної свiдомостi, а визначається рівнем розвитку матерiального виробництва;

4) принципи матерiалiстичної дiалектики застосовні до пояснення iсторичного процесу (формацiйний пiдхiд);

5) в основі капіталізму лежить «додана вартість», що по суті є неповністю оплаченою вартістю труда робітника;

6) сучасний етап розвитку суспільства неминуче призведе до краху капіталізму і встановлення диктатури пролетаріату внаслідок революції.

Соцiально-iсторичнi умови формування марксизму:

- розвиток природничих наук, що обгрунтовують розвиток природи (геологія, ембріологія, формулювання теорії Дарвіна тощо);

- формування робітничого класу, та розвиток робітничого руху в Європі, формування робітничих партій та профсоюзів;

- промисловий переворот в Європі 30-40-х рр. ХІХ ст.

Теоретичнi джерела формування марксизму:

- НКФ: діалектика Гегеля, антропологізм Фейербаха;

- англійська класична політекономія А. Сміта і Д. Рікардо -- теорія вартості;

- французький утопічний соціалізм К. Сен-Симона, Ш. Фур'є.

Еволюцiя фiлософських поглядiв К. Маркса i Ф. Енгельса.

Маркс. Не опублікував суто філософських робіт, його філософське вчення представлене в полемічних та соціально-економічних працях. Спочатку Маркс виступає послідовником Гегеля, його приваблювала всеохопність гегелівської системи та його розуміння історії людства як розвитку людського уявлення про свободу. Маркс підтримував і гегельянські ідеї розбудови держави, але відмовляється від його розуміння особистості як інструменту діяльності об'єктивного духу. Згодом Маркс схиляється до більш індивідуалістичного розуміння людини у філософії Фейербаха і активно підтримує його критику релігії. Крім того, Маркс впевнений, що змінити світ не можна шляхом змін у свідомості, як випливає з гегелівського ототожнення буття та мислення, тому для нього виявляється фейербахівська формула: основою мислення є буття.

Спочатку Маркс зосереджується на способах подолання відчуження в процесі практики і встановлення суспільства без відчуження -- комунізму, пізніше звертає увагу на економічний базис історичного розвитку та вплив виробничих відносин на духовне життя людей.

Енгельс. Свою діяльність зосереджував на створенні цілісної діалектико-матеріалістичної філософської системи, досліджував походження людини та суспільства, роль праці у виокремленні людини з тваринного світу тощо. Після смерті Маркса продовжує розвивати його економічне та політичне вчення.

Марксизм -- це закономірний етап пізнання дійсності, що зумовлювався відповідними вимогами часу й відповідними соціальними інтересами. Деякі викладені Марксом ідеї, що їх західні дослідники оголошували не тільки помилковими, а й шкідливими, насправді належали не йому, а Адаму Сміту, Гегелю, Жан-Жаку Руссо, Сен-Сімону.

Так, основна політична ідея марксистського вчення про примат суспільного над особистим, що стала наріжним каменем побудови соціалізму в СРСР, належала не Марксу, а Сен-Сімону та позитивістській історико-матеріалістичній філософії. Ця філософія, що визнавала творцем суспільної дійсності історію, не бачила в окремому індивідуумі сили, здатної впливати на історичний процес.

Загальна критична оцінка марксистського вчення зумовлена не його економічним змістом, а тими ідеологічними підходами, що певною мірою визначили й напрямки дослідження, і суть багатьох його узагальнень. Якби не радикальні послідовники марксизму, то сьогодні, напевне, його сприймали б як науковий напрямок, що доповнював і завершував розвиток класичної політичної економії.

Розвинувши теорію вартості Д. Рікардо, Маркс спромігся дати відповідь на питання про джерело доходів у суспільстві, тобто логічно вирішити з позиції трудової теорії вартості проблему, яка не знайшла розв'язання в класиків. Абстрактні узагальнення, зроблені ним, якщо не в усьому відповідали дійсності, то принаймні не суперечили їй, даючи водночас змогу детальніше проаналізувати окремі сторони суспільно-економічних процесів.

Саме виходячи з абстракцій, Маркс показує роль додаткової вартості (що, на його думку, виступає у формі прибутку) як визначального чинника розвитку капіталізму, основи його відтворення, його рушійної сили, стимулу впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Саме з допомогою абстракцій він досліджує механізм відновлення економічної рівноваги ще до того, як проаналізує вплив попиту та пропозиції на процес формування цін. Чи не такі самі висновки згодом стануть основою кейнсіанського вчення?

Теорії формування цін та прибутку за умов вільної конкуренції, земельної ренти, позичкового процента, викладені в третьому томі «Капіталу», є прикладом досконалого поєднання логіки абстрактних узагальнень та моделювання економічних процесів і рекомендуються для вивчення в навчальних закладах у контексті неокласичних теорій.

Визнаним вкладом в економічну науку є теорія реалізації Маркса, яку було також сформульовано з позицій трудової теорії вартості. Маркс не наполягає на абсолютизації вартісних показників, він указує лише на те, що вони відображають тенденцію, котра є об'єктивною і, здійснюючись, спричиняє обов'язкові наслідки на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Він пояснює природу циклічності, криз надвиробництва, визначає фази циклу, аналізує наслідки цих явищ. Усе це високо оцінюється сучасною економічною наукою.

Схеми реалізації суспільного продукту, в яких відображено рух усіх частин вартості створеного продукту, є значним внеском у дослідження проблеми пропорційності, тобто рівноваги суспільного виробництва. Висновки, зроблені Марксом, узяли на озброєння не лише ортодоксальні марксисти. Його теза про визначальну роль виробництва засобів виробництва і їхнього розподілу щодо виробництва та розподілу предметів споживання є вихідною для багатьох сучасних (особливо кейнсіанських) теорій.

На основі теоретичних абстракцій Маркс створив широку загальну картину капіталістичного відтворення та його чинників. У межах теорії розширеного відтворення капіталу він зробив ряд висновків стосовно нагромадження, його визначальної ролі та факторів, висновків, що є актуальними і сьогодні, коли йдеться про проблеми економічного зростання і його джерел, про роль ефективного попиту та інвестицій.

Методологічні підходи до визначення пропорцій суспільного виробництва, сформульовані Марксом у його схемах відтворення, було використано для побудови балансів народного господарства у вигляді таблиць типу «витрати-випуск», запропонованих В. Леонтьєвим.

Висновки з теорії будови капіталу, що розглядала зростання органічної будови капіталу як наслідок науково-технічного прогресу й розвитку продуктивних сил, повторюються в сучасних неокласичних та кейнсіанських теоріях економічного зростання. Недооцінка категорії органічної будови капіталу тривалий час була причиною невірогідності висновків, сформульованих на базі виробничої функції.

Особливо цікавими є зроблені Марксом у процесі аналізу проблем ціноутворення й конкурентної боротьби узагальнення щодо механізму дії економічних стимулів для впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Узагалі, марксистська економічна теорія містить цілу низку науково обґрунтованих висновків, що характеризують закономірності функціонування капіталістичного ринкового господарства, зокрема ідеї про ринкову ціну рівноваги, формування середньої норми прибутку, визначення ролі конкуренції, внеску капіталізму в розвиток продуктивних сил та ін.

Загальна оцінка марксистського вчення має враховувати і його помітний внесок у розвиток системного аналізу. Звичайно, не можна вважати цілком вичерпним погляд Маркса на визначення проблем капіталістичного виробництва лише крізь призму соціальних, класових відносин, однак вплив цих відносин на стабільність економіки та суспільства є безперечним, що, зрештою, визнає сучасна економічна наука.

Нині марксистське економічне вчення знов опинилося в центрі уваги західних дослідників, які намагаються переглянути доктрину Маркса та формалізувати її з допомогою економіко-математичного моделювання. Однак не завжди ці спроби є вдалими, оскільки більшість вирішуваних Марксом проблем за своєю природою не піддаються кількісному аналізу.

Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштовхувались від трудової теорії вартості, критикуючи теорію граничної корисності, теорію факторів виробництва. Та в сучасному макроекономічному аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому, що марксистська трудова теорія вартості не може бути базою для прикладних досліджень, не дає змоги простежити з допомогою кількісних показників і зобразити у вигляді лінійних моделей процеси нагромадження, розподілу суспільного продукту, економічного зростання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто процес відновлення економічної рівноваги.

У Маркса визначення вартості легко пов'язується з визначенням ціни та доходів, оскільки ґрунтується на визнанні лише одного фактора виробництва, а сучасна економічна думка базується на багатофакторному аналізі. Серед цих факторів -- праця, капітал, земля, підприємницькі здібності. Тому в центрі дослідження опиняється вже не вартість, а ціна та її зміни під впливом змін у розвитку факторів.

За капіталізму рух товарів відбувається не за вартістю, а за цінами, які постійно відхиляються від вартості. Сам Маркс визнав це у третьому томі «Капіталу», сформулювавши вчення про ціну виробництва, у якому стверджував, що ціни формуються під впливом інших, ніж вартість, факторів, а вартість є лише однією з характеристик природи цін. Цю закономірність ураховує сучасна економічна наука, яка позитивно сприймає висновки марксистської теорії цін, але досліджує фактори їх формування з позиції теорій граничної корисності та факторів виробництва.

Звичайно, марксистське економічне вчення містить і багато хибних висновків. Але, зрештою, це притаманно будь-якій теорії. Однак ідеї марксизму було певною мірою апробовано на практиці, тому сьогодні їх можна оцінити досить вичерпно.

Економічна теорія Маркса була спрямована на обґрунтування висновку про скороминучість капіталізму, його обов'язкову загибель, зумовлену негативними закономірностями розвитку цього суспільного ладу. Проблеми капіталістичної економіки (кризи, анархія, інфляція, безробіття), на думку марксистів, не можуть бути вирішені в межах капіталізму, оскільки є наслідком ринкової форми організації господарства, породжуються приватною формою власності.

Треба наголосити, що цей висновок сучасна економічна теорія Заходу зовсім не відкидає. Навпаки, визнаючи справедливість твердження про недоліки ринкової економіки, сучасна економічна наука шукає способи розв'язання її проблем. Саме так виникли теорії соціально-ринкового господарства, неокласична, монетаристська та кейнсіанська доктрини.

Інша річ, що марксизм запропонував власні методи розв'язання проблем капіталістичного суспільства, котрі передбачали, як наполягали революціонери-марксисти, тільки революційне перетворення, тільки соціальну революцію. Проте неупереджений аналіз наукової спадщини Маркса свідчить, що це не зовсім так.

Політична сторона вчення Маркса й Енгельса є суперечливою, її не обґрунтовано з такою логікою, як економічну доктрину. Це, по суті, окремі міркування з приводу соціалізму та шляхів його становлення, що не доводяться і не аналізуються. Їхні послідовники, які називали себе марксистами, охочіше акцентували увагу на ідеях Маркса-політика, ніж Маркса-вченого, тому «підганяли» економічне вчення під потреби ідеології.

Офіційною комуністичною доктриною було взято на озброєння з учення Маркса все те, що, хоча б частково, чи за формою, збігалося із декларованою метою, підтверджувало та виправдовувало б теорію побудови шляхом насилля нового, справедливого суспільства.

Тому поза увагою послідовників марксизму залишилось те, що Маркс у своїх працях розглядає два шляхи переходу до соціалізму як більш справедливого суспільного ладу -- революційний та еволюційний.

Марксизм і сучасність

Марксизм -- це закономірний етап пізнання дійсності, що зумовлювався відповідними вимогами часу й соціальними інтересами.

Загальна критична оцінка марксистського вчення зумовлена не його економічним змістом, а ідеологічними підходами, що певною мірою визначили і напрямки дослідження, і сутність багатьох узагальнень цього вчення. Якби не радикальні послідовники марксизму, то сьогодні, напевне, його сприймали б як науковий напрям, що доповнював і завершував розвиток класичної політичної економії.

Нині марксистське економічне вчення знов опинилося в центрі уваги західних дослідників, які намагаються переглянути доктрину Маркса та формалізувати її за допомогою економіко -- математичного моделювання. Однак не завжди ці спроби є вдалими, оскільки більшість вирішуваних Марксом проблем за своєю природою не піддаються кількісному аналізу.

Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштовхувались від трудової теорії вартості, критикуючи теорії граничної корисності, факторів виробництва. Та в сучасному макроекономічному аналізі ці теорії посідають чільне місце саме тому, що марксистська трудова теорія вартості не може бути базою для прикладних досліджень, не дає змоги простежити за допомогою кількісних показників і зобразити у вигляді лінійних моделей процеси нагромадження, розподілу суспільного продукту, економічного зростання, закономірності й фактори ціноутворення, тобто процес відновлення економічної рівноваги.

Економічна теорія Маркса була спрямована на обґрунтування висновку про скороминущість капіталізму, його обов'язкову загибель, зумовлену негативними закономірностями розвитку цього суспільного ладу. Проблеми капіталістичної економіки (кризи, анархія, інфляція, безробіття), на думку марксистів, не можна вирішити в межах капіталізму, оскільки вони є наслідком ринкової форми організації господарства, породжуються приватною формою власності.

Треба наголосити, що цей висновок сучасна економічна теорія Заходу зовсім не відкидає. Навпаки, визнаючи справедливість твердження про недоліки ринкової економіки, сучасна економічна наука шукає способи розв'язання її проблем. Саме так виникли теорії соціально-ринкового господарства, неокласична, монетаристська та кейнсіанська доктрини.

Внесок марксистської економічної теорії в науку визнано економістами всіх поколінь і всіх наукових напрямів. Багатьма аспектами теоретико-економічної концепції, запропонованої Марксом, науковці користуються й досі, бо ця концепція є логічною, побудованою за допомогою методу, який базувався на принципах діалектичності та історичності, поєднання теорії та практики, зіставлення та порівняння, використання статистики й моделювання. У багатьох випадках Маркс був провісником сучасних економічних теорій. Тому марксистську економічну теорію можна вважати плідним напрямом розвитку економічної думки.

Хоч у багатьох своїх працях він передбачає революційне знищення капіталізму, у першому варіанті «Капіталу» («Економічних рукописах 1857--1861 рр.») Маркс аналізує перехід до нового суспільного ладу еволюційним шляхом -- через розвиток науки і техніки, що мають досягти рівня, коли вартість, як породження живої праці, відімре і всі суспільні відносини вимушено наберуть іншої форми.

Він писав: «Обмін живої праці на уречевлену працю, тобто організація суспільної праці у формі протилежній капіталу та найманій праці, являє собою останній ступінь розвитку вартісних відносин і заснованого на вартості виробництва. Передумовою цього останнього ступеня є і продовжує залишатись маса безпосереднього робочого часу, кількість витраченої праці, як вирішального фактора виробництва багатства. Але з розвитком великої промисловості створення дійсного багатства стає менш залежним від робочого часу і кількості витраченої праці, ніж від могутності тих агентів, що приводяться в рух протягом робочого часу і які самі, у свою чергу (їх потужна ефективність), не перебувають ні в якій відповідності з безпосередньо робочим часом, а скоріше залежать від загального рівня науки та прогресу техніки або від застосування цієї науки до виробництва»*9. Чи варто було критикувати теорії конвергенції систем як реакційні, як такі, що захищають класові інтереси буржуазії, коли вони виходять саме з такого висновку?

Офіційна комуністична доктрина, цитуючи «Маніфест Комуністичної партії», звертала увагу на те, що завдання комуністів полягає у скасуванні приватної власності, але цілком ігнорувала уточнення, що йдеться про буржуазну приватну власність, тобто таку, що визначає форми виробництва і розподілу, за яких наявні антагонізм класів і експлуатація праці.

Теза про державну форму власності, що часто трапляється в Маркса, також є неоднозначною, адже він писав, що бюрократія «має в своєму володінні державу, ...це і є її приватна власність». Розглядаючи державу як механізм диктату одного з класів суспільства, Маркс звичайно мав на увазі, що її існування є тимчасовим, отже, державна форма власності також є скороминущою.

Як бачимо, висновки Маркса щодо проблеми трансформування суспільства були неоднозначними, залишали великий простір для вибору форм соціальних перетворень та значну можливість для різноманітного їх трактування. Однозначним і категоричним був лише висновок про об'єктивну необхідність цих перетворень. Ортодоксальні послідовники марксизму тільки це і взяли на озброєння і зробили все, аби втілити в життя. Проте ідеї Маркса-політика виявилися значно менш життєздатними, ніж ідеї Маркса-економіста. Внесок марксистської економічної теорії в науку визнано економістами всіх поколінь і всіх наукових напрямків. Багатьма аспектами теоретико-економічної концепції, запропонованої Марксом, науковці користуються й досі, бо ця концепція є логічною, побудованою з допомогою методу, який базувався на принципах діалектичності та історичності, поєднання теорії та практики, зіставлення та порівняння, використання статистики та моделювання. У багатьох випадках Маркс був провісником сучасних економічних теорій. Тому марксистську економічну теорію можна вважати плідним напрямком розвитку економічної думки.

Список використаних джерел

марксизм матеріалістичний філософія

1. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. -- М., 1994.

2. Економічна енциклопедія: У 3 т. -- К.: Академія; Т.: ТАНГ, 2001.

3. Історія економічних вчень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, И.О. Татаренко та ін. -- К., 2001. -- Розд. VII.

4. Ковальчук В.М., Сарай М.І. Економічна думка минулого і сьогодення: Навч. посіб. -- Т., 2000. -- Гл. 16.

5. Леоненко П.М., Юхименко П. І. Історія економічних учень: Навч. посіб. -- К.: Знання -- Прес, 2000. -- Ч. II. -- 5. 2.

6. Майбурд Е.М. Введение в историю экономической мысли. От пророков до профессоров. -- М., 1996. -- Гл. 19.

7. Маркс К. Капитал. -- Т. 1 -- 3 // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. -- 2-е изд. -- М.: Политиздат. -- Т. 23--25.

8. Ядгоров Я.С. История экономических учений. -- М., 1999.

9. Хофман Дж. Марксизм и теория «Праксиса». М., 1978 г.

10. Волкогонов. "Тріумф і трагедія". Політичний портрет Сталіна. К.: Політвидав України, 1989-1990.

11. Лазоренко О.В. Лазоренко О.О. "Теорія політології для тих хто прагне успіху", К.: 1996 р 179 с. 3. Себайн Д.Г Торсон. "Історія політичної думки". К.: Основи, 1997.

12. Семків О.І. "Політологія", Львів, 1993 р.

13. http: // uk. wikipedia. org.

14. http: // www. socd. univ. kiev. ua/PUBLICAT/SOC/YEVTUKH/index. htm.

15. www. kpu. net. ua.

Размещено на Allbest.ru