Гуманізм Відродження й сьогодення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Гуманізм Відродження й сьогодення

Зміст

Вступ

Загальна характеристика епохи Відродження

Гуманізм як домінуючий напрям епохи Відродження

Гуманізм і сьогодення. Чи актуальне поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в наш час

Список використаних джерел

Вступ

У сучасному світі кожен з нас все більше переймається тільки власними проблемами й зважає тільки на власні інтереси. У насичених подіями буднях, гонячись за матеріальним багатством, славою, ми забуваємо про тих, хто нас оточує, про наших ближніх. Людина поставила на коліна природу, вона підкорила простори космосу, навчилася літати, в її руках величезний науково-технічний потенціал, який дозволяє їй будь-яким чином впливати на світ. Здавалося б, що за таких умов, коли людина здатна практично на все, вона не може бути нещасливою. Та сучасна ситуація, на жаль, протилежна. Все рідше ми зустрічаємо людей, які стверджують, що вони щасливі. Все частіше чуємо про якісь негаразди, зіткаємося з якимись проблемами, буваємо чимось незадоволені. Ми починаємо забувати, якими маємо бути насправді і яке наше призначення на землі. Саме тому проблема людини стає все актуальнішою. В моєму дослідженні мені хотілося б спробувати знайти відповіді на такі запитання: що є людське життя і якими повинні бути стосунки між людиною та природою, між людиною та соціумом. Та як довести людям, що їхнє життя - це найвища цінність, а мета кожного з нас - прожити своє життя гідно.

У світовій історії проблема людини вже порушувалася, а особливо високо це питання поставилося в епоху Відродження, коли зародився такий ідеологічний напрям, як гуманізм. Саме до цього часу я й звернуся.

епоха відродження феодалізм гуманізм

Загальна характеристика епохи Відродження

XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (від фр. renaissance - відродження). Філософія Відродження зародилася в умовах кризи феодалізму, капіталізації суспільства, розвитку торгівельних і грошових відносин, централізації європейських країн, появи нових засобів виробництва, науково-технічних винаходів, географічних відкриттів. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну філософсько-богословську систему. Але найголовнішим підгрунтям філософії Відродження став не стільки крах існуючого суспільно-політичного ладу, скільки криза ідеології Середньовіччя, в основі якої лежав теоцентризм й яка мала надзвичайно велику підтримку з боку церкви. У міру переходу до міського способу життя і розвитку промисловості почало виявлятися особливе значення людини, її своєрідності, її творчої активності й можливості самостійно змінювати світ. Стала відчуватися гостра потреба в нових переконаннях, які б у центр людської віри ставили не Бога як найвищий ідеал, а віру у людські можливості. Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження.

Багато мислителів вважали, що уявленням про нову людину краще всього відповідає антична культурна спадщина, яка в епоху Середньовіччі була забута. Мислителі Відродження вважали, що саме вона передусім зверталася до людини і її умінь ("Людина - міра усіх речей", один з принципів античного філософствування). Таке уявлення й дало назву цілій епосі, епосі Відродження (Ренесансу), тобто повернення, відновлення античних цінностей. Самі діячі Ренесансу протиставляли нову епоху Середньовіччю як періоду темряви і неуцтва. Але у сучасній науковій думці прийнято вважати, що Відродження не знаменувало собою рух цивілізації проти дикості, культури - проти варварства чи знання - проти незнання. Це, скоріше, був прояв іншої цивілізації, іншої культури, іншого знання. Епоха Відродження - це переворот в першу чергу в системі цінностей, в оцінці усього сущого і відношенні до нього.

Період Відродження на перше місце ставить Платона, а не Арістотеля. Філософія Платона спрямовується проти католицької теології та авторитету Арістотеля в схоластичному його тлумаченні і відкрито виступає проти матеріалістичних тенденцій у філософії. В той же час вчення Платона, зокрема його етичні та естетичні погляди, використовувалися для обгрунтування непорушної єдності духовного та тілесного і спрямовувалися проти офіційного релігійного вчення про умертвіння плоті та одвічної гріховності людини. Відродження як єдиний культурний рух охопило Іспанію, Францію, Німеччину, Англію, Далмацію, Угорщину, Польщу, Чехію, північну Хорватію. Але в цих країнах воно проходило по-різному. Найповніше і найпослідовніше еволюція Відродження проходила в Італії. В її ході відбулося подолання духовної диктатури і деспотії церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, прагнення людей до щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова філософія і наука; небувалого розквіту досягло у ту пору італійське мистецтво.

Характерними рисами філософії епохи Відродження є:

Антропоцентризм - домінування філософського принципу, згідно з яким людина є мірилом всіх речей, центром і метою Всесвіту.

Гуманізм - філософський принцип, згідно з яким утверджується повага до гідності й розуму людини, визнання її права на земне щастя й свободу, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. Малося на увазі, що цього можна досягти передусім за рахунок відродження характерного для античності інтересу до людини і знання її природи, а не тільки завдяки знанню про зовнішню природу й вже точно не завдяки теологічним спекуляціям. Вважалося, що людина не повинна нікого наслідувати: ні Бога, ні природу, вона повинна сама виявляти свою активність, творити й відповідати за результати своєї діяльності.

Антисхоластика - прагнення розвінчати уявні авторитети церкви і пропаговані церковним духовенством релігійні догми.

Секуляризація духовного й суспільного життя загалом - воно почало носити світський, нецерковний характер. Опозиційність до церкви.

Пантеїзм - філософська позиція (світогляд), згідно з якою Бог і світ, що оточує людину, перебувають у нерозривній єдності.

Відродження інтересу до античної культурної спадщини, яка була майже повністю забута у середні віки.

Поява нової натурфілософії, інтерес до держави, формування ідеї соціальної рівності.

Широке використання теорії "подвійної істини" для обґрунтування права науки і розуму на незалежне від релігії і церкви існування.

Орієнтація на мистецтво.

В епоху Відродження можна виділити основні напрями, які сформувалися під впливом різних ідей, об'єднаних загальною спрямованістю. Серед них можна назвати гуманізм, неоплатонізм, пантеїзм, натурфілософія, реформаційний, політичний та утопічно-соціалістичний напрями. Окрім того почало розвиватися нове природознавство.

Неоплатонічний напрям був одним з найважливіших у філософії епохи Відродження. На відміну від філософії Середньовіччя він спирався не на вчення Арістотеля, а на вчення Платона й обстоював ідею універсальної релігії, в якій поєднувалися б антична та християнська мудрість. Основними представниками цього напряму були діячі так званої Платонівської академії, серед яких були Марсіліо Фічіно, Піко делла Мірандола та Микола Кузанський. Останній сповідував пантеїстичне та містичне бачення світу й людини, займався наукою. Микола Кузанський розробив пропозиції щодо заміни юліанського календаря на григоріанський, склав першу географічну карту Центральної та Східної Європи, сконструював перший в Європі водяний годинник, математично розрахував закони падіння фізичних тіл. Він - справді ренесансна особистість, масштаб діяльності якої вражає своєю універсальністю.

Проте для мого дослідження важливим є другий напрям епохи Відродження - гуманізм, про нього й ітиметься в наступному розділі.

Гуманізм як домінуючий напрям епохи Відродження

Поняття "гуманізм" (лат. humanism - людяний, людський) у філософській літературі вживається у двох значеннях. В широкому - це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш вузькому - це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

Гуманізм як широкий громадський рух складається уперше саме в епоху Відродження.

В період античності людина вважалася природною істотою, її сутність, поведінка визначалися її природою і активність людини залежала лише від того, наскільки вона піде за природою чи відхилиться від неї. В середні віки стверджувалось творення людини Богом, возвеличувався аскетичний подвиг людини з метою відмови від будь-яких матеріальних благ. Характерною була впевненість у гріховності людини та зіпсованості людської природи і як наслідок цього - потреба в божій благодаті для свого спасіння.

Проте розвиток виробництва, нові суспільні відносини вимагали нової, ініціативної людини, яка почувала б себе не часткою, представником певного соціального стану чи корпорації, а самостійною особистістю, що представляє саму себе. І саме в епоху Ренесансу людина відчуває таку самостійність, яку вона не мала ні в античності, ні в середньовіччі. Саме в цей час проголошується її сила й влада над усім існуючим і над собою, яка не потребує ніяких зовнішніх сил - ні природи, ні Бога. Формується нова самосвідомість людини, її активна життєва позиція, з'являється відчуття особистої сили та таланту. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Виникає тип культурного, гуманістичного індивідуалізму, який орієнтується не на практичну економічну діяльність (буржуазний індивідуалізм), а на культуру. Пріоритетним в ієрархії духовних цінностей стає не походження чи багатство, а особисті достоїнства та благородство. Метою життя виступає тепер не спасіння душі, а творчість, пізнання, служіння людям, суспільству, а не Богу. Носіями нового світогляду були люди різного соціального стану, насамперед городяни, які вивчали філософію, а також поети, художники. Оскільки об'єктом їхнього вивчення стала людина, усе людське, звідси й пішла назва цих діячів - гуманісти. Гуманісти відроджували ідеали античних епікурейців, але без їхнього спокійного і пасивного відношення до життя. Чернечим подвигам вони все частіше почали протиставляти найзвичайнішу людську працю. Визначний мислитель епохи Відродження Піко делла Мірандола (1463-1494) саме так розумів людину. Бог, створивши людину і зробивши її центром світу, звернувся до неї з такими словами: "Не даємо ми тобі, Адаме, ні певного місця, ні власного образу, ні особливого обов'язку, щоб і місце, і лице, і обов'язок ти мав за власним бажанням, згідно з твоєю волею та твоїми рішеннями. Образ решти творінь визначений у межах законів, які ми встановили. Ти ж без перешкод визначиш свій образ за своїм рішенням, під владу якого я тебе віддаю".

Отже, Бог дав людині свободу волі, вона сама має вирішити свою долю, визначити своє місце у світі. Людина не просто природна істота, вона творець самої себе і цим відрізняється від решти природних істот.

Важливою рисою гуманнізму є його спорідненість з мистецтвом. Адже саме за допомогою мистецтва змальовується розмаїтий світ людського почуття та його величезна цінність. Саме людина з її тілесністю почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюється і змальовується такою, якою вона є насправді: не носієм гріховності, а як вища цінність і онтологічна реальність. Саме тому епоху Ренесансу називають епохою художньо-естетичною.

Гуманізм і сьогодення. Чи актуальне поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в наш час

В наш час, коли людина людині скоріше ворог, а не ближній, питання гуманізму є вкрай важливими. Без шанобливого ставлення до людини й без усвідомлення справжньої цінності людського життя сьогодні важко побудувати суспільство, в якому було б менше агресії, воїн, насильства. На перше місце, як і колись в часи епохи Відродження сьогодні варто ставити людську гідність, власні чесноти й вчинки, а не судити про оточуючих за їх походженням, приналежністю до суспільного стану, кількістю рахунків у банках чи ступенем відомості й авторитету.

Кажуть, що ідеальних людей не існує, і я погоджуюся з цією думкою. Навіть наш світ не ідеальний, то як би мала вижити в такому світі ідеальна людина? Кожен з нас має право на помилку, кожен може вчинити неправильно, проте кожен точно так само має намагатися ставати кращим, удосконалюватися в духовному плані, виховувати у собі тільки найкращі людські якості. Якою ж має бути справжня людина? В першу чергу людяною. Поняття людяність є свого роду фундаментом ідеалу, гуманізм - це тільки складова людяності. Людяність у собі несе поняття про ідеальну людину, яка робить добро не для того, щоб її вважали кращою й ставилися до неї по-особливому, а для того, щоб допомогти іншій людині своїми вчинками та дією. У наш час, на жаль, немає широкомасштабної людяності, тому що немає тих, хто б не просто любив людей (був гуманістом), а й ставився до кожного з розумінням, турботою й був би готовим пожертвувати своїми принципами, а, можливо, навіть й власним життям заради ближнього.

Що стосується зв'язку людини з природою, то в цьому випадку ситуація ще гірша. Сучасна людина вважає, що вона поставила природу на коліна. Проте і в цьому вона помиляється. Підкоривши стихії, заглибившись у надра землі, ми забули про те, що самі є частинкою природи й що знищуючи її ми знищуємо й себе. «Природа мстить людині за її недбале ставлення до неї». Багато-хто іронічно сміється, коли чує такий вислів. Проте я вірю, що все, чим ми шкодимо природі, шкодить й нам. Не потрібно зайвий раз винаходити велосипед, щоб переконатися у правильності цієї думки. Численні фабрики й заводи, збудовані людиною, забруднюють повітря, яким дихає сама людина, воду, яку людина п'є, грунт, який людину годує. Після останніх подій (землетрусу у Японії, внаслідок якого пошкодився один з реакторів атомної електростанції Фокусіма) питання екології знову порушилося. У світі заговорили про енергозберігаючі технології, використання альтернативних джерел енергії, виховання у сучасному поколінні «зеленої поведінки».

Також зараз багато говорять про гуманізацію економіки, гуманізацію освіти, культури тощо. Та перш за все необхідно гуманізувати саму людину, нагадати їй, що саме людське життя є найвищою цінністю.

Висновки

Отже, сучасна людина обов'язково повинна змінити своє ставлення до тих, хто її оточує. Їй слід забути про власний егоїзм, задоволення виключно власних інтересів й потреб. У наших серцях нам потрібно поселити постійне прагнення стати ідеальними й любити людей незалежно від того, скільки у них грошей чи до якого соціального стану вони відносяться. В кожному з нас живуть добро і зло, ненависть і любов, егоїзм і людинолюбство й кожен з нас може самостійно обрати, які ж почуття він у собі розбудить. Без гуманізму, без віри в людину, без шанобливого ставлення до оточуючого середовища не можна рухатися далі, в майбутнє.

Размещено на Allbest.ru