Методологія як вчення про методи пізнання й перетворення світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Сутність, мета, функції наукового експерименту

2. Методологія експериментальних досліджень

3. Теоретичні дослідження

4. Методологія теоретичних досліджень

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Методологія (від грец. Methodos - шлях дослідження, спосіб пізнання і logos - слово, поняття, вчення) - вчення про методи пізнання й перетворення світу. Сукупність методів, що використовуються в будь-якій науці. Розвиток методології пов'язаний з іменами великих греків Сократа, Платона, Арістотеля. Зокрема Сократ висунув на перший план діалектичну природу мислення в пошуках істини при зіставленні різних за значенням фактів. Платон для цього застосував закони логіки. Арістотель поєднав методи Сократа й Платона і створив універсальну логічну систему пізнання дійсності. У подальшому медотологічні принципи дістають розвиток у

Ф. Бекона, який виступив проти схоластики. За нових умов методи пізнання дійсності набувають дальшого розвитку в працях класичної німецької філософії І. Канта, Й. Фіхте, Г.В. Гегеля. Класичний системний підхід, комплексну розробку методів та засобів дослідження знаходимо у працях

В. Вернадського. Враховуючи досягнення наукової думки, маємо змогу зробити висновок: Методологія - це вчення про структурну побудову, логічні конструкції, методи і принципи розв'язання наукової проблеми, конкретніше - вчення про основоположні принципи побудови, форми і засоби наукового пізнання дійсності.

Отже, методологія базується на сукупності принципів і методів, застосування яких, у конкретному науковому дослідженні, дає можливість розв'язати певну проблему.

Основоположними принципами історичного наукового дослідження є історизм та об'єктивність, що в сукупності з відповідними методами становить методологічне підґрунтя.

Методологія наукового дослідження зобов'язує історика використовувати численні методи та принципи, без яких неможливе саме історичне дослідження.

В методології наукових досліджень виділяють два рівня пізнання:

Емпіричний - спостереження і експеримент, а також групування, класифікація і описування результатів експерименту.

Теоретичний - побудова і розвиток наукових гіпотез і теорій, формування законів і виведення з них логічних висновків, порівнюючи різноманітні гіпотези і теорії.



1. Сутність, мета, функції наукового експерименту

Найбільш важливою складовою частиною наукового дослідження є експеримент (лат. experimentum - проба, дослід) - метод емпіричного дослідження, що базується на активному та цілеспрямованому втручанні суб'єкта у процес наукового пізнання явищ та предметів реальної дійсності шляхом створення умов, що контролюються та управляються, які дозволяють встановлювати визначені якості та закономірні зв'язки в об'єкті, що досліджується, та багатократно їх відтворювати.

Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами. методологія експеримент пізнання дедукція

Від звичайного, щоденного, пасивного спостереження експеримент відрізняється активним впливом дослідника на явище, що вивчається.

Основною метою експерименту є виявлення властивостей досліджуваних об'єктів, підтвердження наукових гіпотез і на цій основі більш широке та поглиблене вивчення теми наукового дослідження.

Експеримент дає можливість досліджувати, по-перше, об'єкти в так званому чистому вигляді; по-друге, в екстремальних умовах, що сприяє більш глибокому проникненню в їхню сутність; по-третє, важливою перевагою експерименту є його повторюваність.

Класифікація експериментів:

За призначенням об'єкта експерименту: природничонаукові (хімічні, біологічні, фізичні), виробничі, педагогічні, соціологічні, економічні тощо.

За характером зовнішніх впливів на об'єкт дослідження: речовинні, енергетичні, інформаційні.

Речовинний експеримент передбачає вивчення впливу різних речовинних факторів на стан об'єкта дослідження, наприклад, вплив різних домішок на якість сталі.

Енергетичний експеримент використовується для вивчення впливу різних видів енергії (електромагнітної, механічної, теплової тощо) на об'єкт дослідження.

Інформаційний експеримент використовується для вивчення впливу інформації на об'єкт дослідження.

За характером об'єктів та явищ, що вивчаються в експерименті: технологічні, соціометричні тощо.

Технологічний експеримент спрямований на вивчення елементів технологічного процесу (продукції, обладнання, діяльності робітників тощо) або процесу в цілому.

Соціометричний експеримент використовується для вимірювання існуючих міжособистісних соціально-психологічних відносин у малих групах з метою їх подальшої зміни.

За структурою об'єктів та явищ, що вивчаються в експерименті: прості та складні.

Простий експеримент використовується для вивчення простих об'єктів, які мають у своєму складі невелику кількість взаємозв'язаних та взаємодіючих елементів, що виконують прості функції.

У складному експерименті вивчаються явища або об'єкти з розгалуженою структурою та великою кількістю взаємозв'язаних та взаємодіючих елементів, що виконують складні функції.

За способом формування умов проведення експерименту: природні та штучні.

Природні експерименти характерні для біологічних, соціальних, педагогічних, психологічних наук, наприклад, при вивченні соціальних явищ (соціальний експеримент) в обставинах, наприклад, виробництва, побуту тощо.

Штучні експерименти широко використовуються в багатьох природничонаукових або технічних дослідженнях. У цьому випадку вивчаються явища, що ізольовані до потрібного стану, для того щоб оцінити їв в кількісному та якісному відношеннях.

За організацією проведення експерименту: лабораторні, натурні, польові, виробничі, відкриті або закриті тощо.

Лабораторні досліди проводять з використанням типових приладів, спеціальних моделюючих установок, стендів, обладнання тощо.

Експерименти можуть бути відкритими та закритими. Такі типи експериментів значно поширені в психології, соціології, педагогіці. У відкритому експерименті його завдання відкрито пояснюються тим, хто досліджується, у закритому - для одержання об'єктивних даних завдання експерименту приховуються.

За характером взаємодії засобу експериментального дослідження з об'єктом дослідження: звичайні та модельні.

Звичайний (класичний) експеримент включає експериментатора, об'єкт або предмет експериментального дослідження та засоби, за допомогою яких проводиться експеримент.

Модельний експеримент базується на використанні як об'єкта, що досліджується, моделі, яка може не тільки заміщувати в дослідженні реальний об'єкт, але і умови, в яких він вивчається.

За типом моделей, що досліджуються в експерименті: матеріальні та розумові.

Матеріальний експеримент є формою об'єктивного матеріального зв'язку свідомості з зовнішнім світом. У матеріальному експерименті використовуються матеріальні об'єкти дослідження.

Розумовий (ідеалізований, уявний) експеримент є однією з форм розумової діяльності суб'єкта, у процесі якої в його уяві відтворюється структура реального експерименту, тобто засобами розумового експерименту є розумові моделі (чуттєві образи, образно-знакові моделі, знакові моделі).

За величинами, що контролюються в експерименті: пасивні та активні.

Пасивний експеримент передбачає вимірювання тільки вибраних показників (параметрів, змінних) в результаті спостереження за об'єктом без втручання в його функціонування.

Активний експеримент пов'язаний з вибором спеціальних вхідних сигналів (факторів) та контролює вхід та вихід системи, що досліджується.

За числом факторів, що варіюються в експерименті: однофакторні та багатофакторні.

Однофакторний експеримент передбачає: виділення необхідних факторів; стабілізацію факторів, що заважають; почергове варіювання факторів, що цікавлять дослідника.

Стратегія багатофакторного експерименту полягає в тому, що варіюються всі змінні відразу, і кожний ефект оцінюється за результатами всіх дослідів, що були проведені в даній серії досліджень.

За метою дослідження: перетворюючі, констатуючі, контролюючі, пошукові, вирішальні.

Перетворюючий (творчий) експеримент включає активну зміну структури та функцій об'єкта дослідження у відповідності до висунутої гіпотези, формування нових зв'язків та відносин між компонентами об'єкта або між досліджуваним об'єктом та іншими об'єктами.

Констатуючий експеримент використовується для перевірки відповідних передбачень. У процесі такого експерименту констатується наявність визначеного зв'язку між впливом на об'єкт дослідження та результатом.

Контролюючий експеримент зводиться до контролю за результатами зовнішніх впливів на об'єкт дослідження з урахуванням його стану, характеру впливу та ефекту, що очікується.

Вирішальний експеримент ставиться для перевірки справедливості основних положень фундаментальних теорій у тому випадку, коли дві або декілька гіпотез однаково узгоджуються з багатьма явищами. Така узгодженість призводить до труднощів у визначеності правильності гіпотез. Вирішальний експеримент відповідає на питання «так чи ні?».

2. Методологія експериментальних досліджень

Методологія експерименту - це загальна структура (методика) експерименту, тобто постановка та послідовність виконання експериментальних досліджень.

Експеримент включає такі основні етапи:

1) розроблення плану - програми експерименту;

2) оцінку вимірювання та вибір засобів для проведення експерименту;

3) проведення експерименту;

4) обробку та аналіз експериментальних даних.

Наведена кількість етапів характерна для традиційного експерименту. Разом з цим останнім часом широко використовують математичну теорію експерименту, яка дозволяє значно підвищити точність та зменшити обсяг експериментальних досліджень.

У цьому випадку експеримент включає такі етапи: розроблення плану - програми експерименту; оцінку вимірювання та вибір засобів для проведення експерименту; математичне планування експерименту з одночасним проведенням експериментального дослідження, обробкою та аналізом одержаних даних.

Зупинимося дещо детальніше на окремих етапах експериментального дослідження.

Розроблення плану-програми експерименту. План-програма включає найменування теми дослідження, робочу гіпотезу, методику експерименту, план створення експериментальної ситуації, перелік необхідних матеріалів, приладів, установок, список виконавців експерименту, календарний план робіт і кошторис витрат на виконання експерименту. В ряді випадків до плану-програми включають роботи з конструювання та виготовлення приладів, апаратів, пристроїв, їх методичне обстеження, а також програми дослідних робіт на підприємствах.

Одним з найбільш важливих етапів складання плану-програми є визначення мети і завдань експерименту. Чітко обґрунтовані завдання - це вагомий внесок у їх вирішення. Кількість завдань повинне бути невеликим. Для конкретного (некомплексного) експерименту оптимальна кількість завдань 3-4. У великому комплексному експерименті їх може бути 8-10.

Основа плану-програми - методика проведення експерименту. В методиці детально проектують процес проведення експерименту. Спочатку складають послідовність (черговість) проведення операцій вимірювань та спостережень.

Потім ретельно описують кожну операцію окремо з урахуванням вибраних засобів для проведення експерименту. Особливу увагу приділяють методам контролю якості операцій, які повинні забезпечувати при мінімальній(раніше встановленій) кількості вимірів високу надійність та задану точність. Розробляють форми журналів для запису результатів вимірів та спостережень.

Важливим розділом методики є вибір методів обробки та аналізу експериментальних даних. Обробка даних зводиться до систематизації всіх цифр, класифікації, аналізу. Результати експериментів повинні бути зведені до таких форм запису - таблиць, графіків, формул, номограм, які дозволяють швидко та доброякісно співвідносити одержані результати.

Особливу увагу в методиці повинно бути приділено математичним методам обробки та аналізу одержаних дослідних даних - встановленню емпіричних залежностей, апроксимації зв'язків між варіюючими характеристиками, встановленню критеріїв тощо.

Після розроблення методики визначають обсяг та трудомісткість експериментальних досліджень, які залежать від глибини теоретичних розробок, ступеня точності прийнятих засобів вимірювання. Чим чіткіше сформульована теоретична частина дослідження, тим менший обсяг експерименту. На обсяг та трудомісткість експерименту істотно впливає і вид експерименту.

Після встановлення обсягу експериментальних робіт складають перелік необхідних засобів вимірювання, матеріалів, список виконавців, календарний план та кошторис витрат.

Не менш важливим є неодмінне розроблення в рамках плану-програми експериментального дослідження, так званого плану створення експериментальної ситуації.

Експериментальна ситуація - це сукупність умов, за яких проводиться експеримент.

План створення експериментальної ситуації завжди пов'язаний не лише з завданнями, методикою, але і з конкретним об'єктом, на якому потрібно вирішувати поставлені завдання та реалізовувати саму методику.

На завершення план-програму експериментального дослідження розглядає науковий керівник, обговорюють в науковому колективі та затверджують в установленому порядку.

Оцінка вимірювання та вибір засобів для проведення експерименту. Обґрунтування засобів вимірювання - це вибір необхідних для спостережень та вимірювань приладів, обладнання, машин, апаратів тощо. Засоби вимірювання можуть бути вибрані стандартні або за їх відсутності виготовлені самостійно.

Дуже відповідальною частиною є встановлення точності вимірів та похибок. Методи вимірювання повинні базуватися на законах спеціальної науки - метрології.

Проведення експерименту. Проведення експерименту є найважливішим та трудомістким етапом. Експериментальні дослідження необхідно проводити у відповідності до затвердженого плану-програми і особливо методики експерименту. Розпочинаючи експеримент, остаточно уточнюють методику його проведення, послідовність випробувань.

Обробка та аналіз експериментальних даних. Завершується експеримент переходом від емпіричного вивчення до обробки отриманих даних, логічних узагальнень, аналізу і теоретичної інтерпретації отриманого фактичного матеріалу.

3. Теоретичні дослідження

Теоретичні дослідження повинні бути творчими, їхньою метою є одержання нової, корисної інформації. Спростувати існуючі або створити нові наукові гіпотези, глибоко пояснити процеси або явища, які раніше були не зрозумілі або недостатньо вивчені. Творчість удосконалює існуюче рішення, що приводить до нового, оригінального рішення. Оригінальність проявляється в неповторній точці зору на процес.

Теоретичні дослідження мають кілька стадій:

вибір проблеми;

- знайомство з існуючими рішеннями;

- обґрунтована відмова від існуючих рішень;

- перебір різних варіантів рішень;

- рішення.

Успішне виконання теоретичних досліджень залежить у великій мірі від того наскільки науковець володіє методами й способами тео-ретичного дослідження.

4. Методологія теоретичних досліджень

Найважливіші способи теоретичних досліджень займають способи дедукції й індукції.

Дедуктивний - спосіб дослідження, при якому приватні положення виводяться із загальних. Цей спосіб визначає кінцевий результат дослідження, що базується на певних відомих логічних зв'язках, за межами яких він не може бути використаний. Недоліком є обмеження, що випливають із загальних закономірностей, на основі яких досліджується окремий випадок.

Індуктивний - спосіб дослідження, при якому по приватних фактах і явищам установлюються загальні принципи й закони. Прикладом є створення періодичної таблиці Д.І. Менделєєва, використовуючи окремі факти про хімічні елементи він сформулював періодичний закон.

Основи наукових досліджень

Особливу роль у теоретичних дослідженнях приділяється способам аналізу й синтезу.

Аналіз - спосіб наукового дослідження, при якому явище розчленовується на складові частини.

Синтез - спосіб наукового дослідження, що полягає в дослідженні явища в цілому, на основі об'єднання зв'язаних один з одним елементів у єдине ціле.

При аналізі найчастіше необхідно розглянути велика кількість фактів, у цьому випадку застосовується спосіб називаний ранжируванням.

За допомогою цього способу виключають всі другорядні факти, що не впливають на досліджуване явище.

Крім ранжирування широко використовується в наукових дослідженнях спосіб - абстрагування. Тобто відволікання від другорядних фактор з метою зосередження на найважливіших особливостях досліджуваного явища.

Останнім способом при проведенні теоретичних досліджень є спосіб формалізації - складається у відомості основних процесів явища до формул і спеціальної символіки.

Метод дослідження має виключно важливе значення для розвитку науки. Він дає правильний напрямок у роботі вченого, допомагає йому обрати найкоротший шлях досягнення щирих знань. Адже наукове дослідження не може здійснюватися хаотично, безладно; воно має певну систему й підкоряється певним закономірностям.



Висновок

Теоретичне дослідження завершується формуванням теорії - системи наукових достовірних знань у формі тверджень і доведень, яка не обов'язково пов'язана з побудовою її математичного апарату.

Теоретичне дослідження включає такі процедури:

– аналіз сутності процесів, явищ;

– формулювання гіпотези дослідження;

– побудову (розроблення) фізичної моделі;

– проведення математичного дослідження;

– аналіз теоретичних рішень;

– формулювання висновків.

Якщо не можна виконати математичне дослідження, то робоча гіпотеза формулюється в словесній формі із залученням графіків, таблиць тощо.

Теоретичні дослідження відіграють велику роль у процесі пізнання об'єктивної дійсності, оскільки вони дозволяють глибоко проникнути у сутність природних явищ, створюють наукову картину світу, що постійно розвивається. Теоретичні дослідження є функцією мислення, яка полягає в тому, щоб відкривати, перевіряти, частково освоювати різні області природи, створювати та розвивати світобачення. Експеримент дає можливість досліджувати, по-перше, об'єкти в так званому чистому вигляді; по-друге, в екстремальних умовах, що сприяє більш глибокому проникненню в їхню сутність; по-третє, важливою перевагою експерименту є його повторюваність. Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами.



Список використаної літератури

1. Амосов Н. М. Моделирование мышления и психики. - М.: Наука, 1965.

2. Богомолов А. С. Античная философия. - М., 1985.

3. Булатов М. А. Філософія. - К., 1994.

4. Веденов А.А. Моделирование элементов мышления. - М.: Наука, 1988.

5. Горак Г.І. Філософія. - К., 1997.

6. Желнов М.В. Предмет философии в истории философии. - М., 1981.

7. Заблуждающийся разум? Многообразие всенаучного знания. - М., 1990.

8. Кочереин А.Н. Моделирование мышления. - М., 1969.

9. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. - М., 1995.

10. Лотов А.В. Введение в экономико-математическое моделирование. - М., 1984.

11. Михай Н.Г., Граневский В.В. Методологические и мировоззренческие проблемы естественнонаучного знания. - Кишинев, 1987.

12. Мочерний С.В. Методологія економічного дослідження. - Львів, 2001.

13. Пилюшенко В.Л., Шкрябак И.В. Методология и организация научного исследования. - К., 2001.

14. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Методология и методы. - К., 2000.

15. Творче, практичне і критичне мислення / Відповід. ред. С.П. Щерба. - Житомир, 1997.

16. Чуйко В. Чотири методології філософії науки: особливості та сфери застосування // Філософська думка

Размещено на Allbest.ru

...