Аналіз філософського тексту Альбера Камю "Міф про Сізіфа"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра філософії та методології науки

Аналіз філософського тексту Альбер Камю «Міф про Сізіфа»

Виконав: Козаченко Ярослав

Группа: ГМ-2

Київ, 2010р.

Франція ХХ століття висунула чергове сузір'я таких моралістів: Сент-Екзюпері, Мальро, Сартр… Серед цих імен по праву повинен бути і Альбер Камю (1913-1960) - французький філософ, публіцист, письменник, драматург, лауреат Нобелівської премії по літературі (1957). Нижче надається аналіз філософського тексту цього автора, а саме «Міф про Сізіфа».

Вихідні дані: Альбер Камю, Избранное: сборник. Пер. с франц./ Составл. И Предисл. С. Великовского. - М.: Радуга, 1989 р. - 464 с. - (Мастера современной прозы).

Дитинство філософа пройшло в бідних передмістях Алжира. Проте порив Камю до творчості привів його в Париж. Вважається одним із основоположників течії екзистенціалізму або філософії існування. Головні теми творчості - людське існування, доля особистості, втрата сенсу життя, - близькі будь-якому художнику, письменнику, поету. Сам Камю часто звертався до мови мистецтва. Основні філософські і літературно-філософські роботи: "Міф про Сізіфа" (1941), повість "Сторонній" (1942), "Листи до німецького друга" (1943-1944), есе "Бунтівна людина" (1951), роман "Чума" (1947), повість "Падіння" (1956) і інші. Це був філософ екзистенціальної орієнтації. У своїй творчості пройшов шлях від нігілістичної «філософії абсурду» до моралістичного гуманізму. Особливості онтології, гносеології, філософії історії, філософії мистецтва визначені постановкою і вирішенням центральної для Камю проблеми: філософського виправдання бунтарської свідомості, протиставленої "безрозсудному мовчанню світу". Творчість Камю - безупинний філософський пошук, який ціленаправляється палким переживанням за Людину, що виявилася жертвою, свідком і співучасником трагічного надлому часу і історії в ХХ столітті. Сартр писав: «Його гуманізм, вузький і чистий, суворий і чуттєвий, вів сумнівну битву проти віянь епохи». Проте Камю був надто міцно прикований, як він сам завіряв, до «галери свого часу», щоб з легкою душею дозволити собі не «гребсти разом з іншими, навіть припускаючи, що взято неправильний курс». В крузі офіціозних філософа назвали «совістю Заходу».

Робота над есе «Міф про Сізіфа» розпочалася ще в Алжирі. Військові події відкинули Камю в Ліон, звідки він повернувся в рідні краї і недовго вчителював у місті Орані. Там у 1941 р. і дописувався «Міф про Сізіфа», а був надрукований у 1942 р.. Розгром Франції прирікав на рабство, ніщо не віщувало щасливого кінця. «Продолжаю жить и делать свое дело, зная, что это несуразно с точки зрения куцего благоразумия» - ось поширений тоді настрій. Було від чого здригнутися, зафіксувати сліпу жорстокість історії. Ці дні приводили багато кого позичити стоїчної мудрості Сізіфа. А. Камю заявляв, що основним питанням філософії має бути самогубство. Він вбачав своє гуманістичне завдання у тому, щоб допомогти людині, яка перебуває у відчаї, зберегти життя. Саме тому «Міф про Сізіфа» називають гуманістичним маніфестом. «Я продовжую думати, що в цьому світі не має вищого сенсу. Але я знаю, що дещо в ньому все-таки має сенс, і це - людина… В цьому світі є по крайній мірі одна правда - правда людини…» .

камю філософський міф сізіф

«Боги приговорили Сизифа

поднимать огромный камень на вершину

горы, откуда эта глыба неизменно

скатывалась вниз. У них были основания

полагать, что нет кары ужасней, чем

бесполезный и безнадежный труд».

Основна тема цієї роботи - тема абсурду в житті. Філософська праця «Міф про Сізіфа» переконує, що в уста і «стороннього», і Калігули Камю вклав багато своїх ключових думок передвоєнної пори. На сторінках цього «есе про абсурд» вони так або інакше повторяються і розтолковуються, а під самий кінець ще й зібрані в тісний вузол притчею - переказом давньогрецького міфу про вічного трудівника Сізіфа.

Камю заявляв, що основним питанням філософії має бути питання самогубства. Необхідно зрозуміти чому люди добровільно йдуть із цього світу і чому залишаються. Залишитися - означає вести безперервну боротьбу, яка припускає повну відсутність надії, але не відчай, незмінну відмову, але не визнане незадоволення. Все, що знищує, ховає ці вимоги або іде наперекір з ними іде на абсурд і обезцінює установку свідомості. «Абсурд имеет смысл и силу, которую трудно переоценить в нашей жизни, когда с ним не соглашаются. Абсурд - это раскол, ибо его нет ни в одном из сравниваемых элементов, он рождается в их столкновении. И этот раскол - существенная связь между человеком и миром.»

Камю у «Міфі про Сізіфа» прагне відповісти на питання: як, у чому знайти надію на позитивне буття у світі, в якому релігійна надія померла? Вважаючи початкове світовідчуття людини як абсурд, він досліджує його як характеристику людського "буття в світі", відчуженому і нерозумному. Одночасно він характеризує абсурд як границю ясності розуміння буття. Сукупність онтологічного і гносеологічного сенсів здійснюється у переживанні світу людиною, яка випала із буденної течії життя або історії. Здійснене бачення абсурдності буття означає бачення нею свого людського «удела». Мужня чесність перед собою, героїчна готовність до боротьби, тверезість оцінки безпосереднього досвіду Камю протиставляє самогубству і «філософському самогубству» як варіантам втечі життя і думки від тверезого бачення абсурдності існування.

Абсурдна людина Камю проголошує тотальний бунт проти всіх богів. Ненависть до смерті, бажання жити завдали йому страшних мук. Можна лише уявити собі яка сила необхідна, щоб зрушити камінь з місця, покотити його вгору і повторювати це знову і знову. «Сегодня рабочий так же трудится каждодневно на протежении всей жизни, и его судьба ничуть не менее абсурдна… Сизиф, пролетарий богов, бессильный и бунтующий, знает сполна все ничтожество человеческого удела… Ясность ума, которая должна бы стать для него мукой, одновременно обеспечивает ему победу.» Але найкраще те, що доля Сізіфа у його руках, камінь - його власна турбота. Він хазяїн своїх днів. «Сизиф, возвращаясь к своему камню, созерцает чреду бессвязных действий, которая и стала его судьбой, сотворенной им самим, спаянной воедино его собственной памятью и скрепленной печатью его слишком быстро наступившей смерти… Подобный слепцу, жаждущему прозреть и твердо знающему, что его ночь бесконечна, Сизиф шагает во веки веков.» Сізіф вчить вищої вірності, яка заперечує богів і піднімає уламки скель. Від нині світ, де не має хазяїна, не здається йому ні безплідним, ні нікчемним.

Камю говорив: «Первым, и по сути дела, единственным условием моего исследования является сохранение того, что меня уничтожает, последовательное соблюдение того, что я считаю сущностью абсурда». До визнаного абсурду людина привя'зується назажди. Абсурдна людина готова визнати, що є лише одна мораль, яка не відділяє від бога: це нав'язувана їй згори мораль (Камю протиставляє їй власну мораль людини). Але абсурдна людина живе як раз без цього бога. Щодо інших моральних вчень, то в них вона бачить лише виправдання, тоді як їй самій нема в чому виправдовуватися.

Абсурдний розум готовий до розплати. " ...- Для нього існує віповідальність, але не існує вини. Більше того, він погоджується, що минулий досвід може стати основою майбутніх дій." Єдина істина абсурду розкривається і втілюється у конкретних людях. Підсумком пошуків абсурдного розуму виявляються не правила етики, а живі приклади. В цьому, - може бути, головна гуманістична заслуга філософії абсурда. Жива людина завжди важить для іншої людини набагато більше, ніж видумані «істини». Ми говоримо про світ, в якому і думки, і життя позбавлені майбутнього, тут для мистецтва вибрані лише ті герої, які поставили своєю ціллю вичерпані життя. Абсурд же нам пропонує наступну альтернативу: або ми не вільні, або повністю вільні. " Единственная доступная моему уму и сердцу свобода есть свобода ума и действия. А смерть - единственная реальность. Завтрашнего дня нет - отныне стало основанием моей свободы." Абсурд учить - головне не якість, а кількість длсвіду. Це приводить до відсутності ієрархії досвіду і до відсутності системи цінностей. Бити всі рекорди - як можна частіше стикатися з світом." Всесвіт абсурдної людини - всесвіт льоду і вогню.

«Чувство абсурда, когда из него берутся извлечь правила действия, делает убийство по меньшей мере безразличным и, значит, допустимым. Если не во что верить, если не в чем нет смысла и нельзя утверждать ценность чего бы то ни было, тогда все позволено и все неважно… Можно топить печи крематориев, а можно и заняться лечением прокаженных. Злодейство или добродетель - все чистая случайность и прихоть.»

Неважливо був Сізіф мудрішим із мертвих чи схильний до розбійництва, сьогоднішній підйом на гору проходив у муках чи у радості. Найголовніше те, що герой усвідомлює, що все добре. «Нет солнечного света без мрака, и ночь надо изведать.» Сізіф учить всіх великої мудрості. Одного підйому на гору достатньо, щоб розчулити і наповнити до країв серце людини.

Чому я вибрала саме цей філософський твір? З творчістю Камю я знайома ще із школи. І прочитати його версію давньогрецького міфу, більше дізнатися про автора, як про філософа було дуже цікаво. На сторінках цього твору повторяється багато ключових думок Камю передвоєнної пори. Філософ хоче зробити людину не щасливою, а свідомою, вільною від моральних та політичних забобонів та ілюзій, від різних фальшивих ідеологій. Краса і свобода здатні вивести людей з ізоляції, зробити їх духовно і чуттєво багатими.

Камю прагне встановити соціальну справедливість, подолати відчай і страх у глобальній історичній ситуації, коли людство опиняється на межі вибору - вижити чи загинути. Думаю кожен, хто прочитав чи прочитає «Міф про Сізіфа» найперше зміцниться духовно, зрозуміє, що майбутнє у його руках, «возвышается духом над своей судьбой». Філософ виконав своє завдання: цей гуманістичний маніфест «Міф про Сізіфа» закликає продовжувати жити, незважаючи на всі труднощі на нашому шляху. Ми, як і герой повинні бути міцніші скелі.

Размещено на Allbest.ru