І. Кант "Критика чистого розуму"

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

Кафедра Філософії

Есе на тему:

І.Кант «Критика чистого розуму»

Виконав:

Студент 1-го курсу

Фін-104

Олішевський Максим

Викладач:

Корсунський С.А

Київ--2014

Іммануїл Кант (1724-1804) - один з видатних мислителів XVIIIв.

Вплив його наукових і філософських ідей вийшло далеко за рамки епохи вяку він жив.

Філософією Канта починається в Німеччині напрямок, відоме підназвою класичного німецького ідеалізму. Перебіг це відіграло великуроль у розвитку світової філософської думки.

Філософські погляди І. Канта формувалися в складний для самої Німеччини час. Німеччина до XVIIIв. представляла собою конгломерат здекількох сотень формально самостійних держав-королівств,курфюршеств, князівств і герцогств, «вільних імперських міст. Їхправителі не мали почуттям національної спільноти. У країніпанувало кріпосне право, панували князівської свавілля, сепаратизм, підвсім виявлялася вузькість духовних інтересів суспільства.

На життя не стояла на місці, і особливо в Рейнської областівідчувалося економічне пожвавлення, які віщували майбутню промисловуреволюцію. Передові німецькі філософи виступають в цей час протинайбільш архаїчних рис, суспільного устрою, орієнтуючись на такерозвиток буржуазних порядків, яке відбувається в надрах самогофеодального ладу, але вони ще не займають по відношенню до його усвідомленоїполітичної опозиції, а лише роблять спроби наблизити реальність доідеалам у своїх наукових працях.

Одним з таких філософів і був І. Кант. У філософському творчості І. Канта виділяють два основних періоди - «докритичний» (1746-1770) і «Критичний» (1770-1791).

Різниця двох періодів у філософському розвитку Канта визначається тим,що в роботах обох цих періодів по-різному вирішується питання про здатністьнашого розуму до пізнання. І «Критика чистого розуму вже відноситься до другогоперіоду, філософській діяльності І. Канта.

В основі всіх робіт, написані Кантом в критичний період лежитьпереконання, що розробці теоретичної філософії, естетики, натурфілософіїповинно передувати критичне дослідження пізнавальних здібностей,на які спираються ці галузі філософії. Під «критикою» Кант розуміє,по-перше, точне з'ясування пізнавальної здатності, або душевної сили,до якої звертається кожна галузь знання і філософії. По-друге, за

«Критикою» Кант розуміє дослідження меж, далі яких не можетягнутися - у силу пристрою самої свідомості - компетенціятеоретичного та практичного розуму, філософії та мистецтва і філософіїприроди.

У «критики чистого розуму" Кант намагається довести, ніби зрозумітидостовірну природу наукою можливо лише на основі ідеалістичного навчанняпро простір, про час і про предмети досвідченого знання.

Предмет дослідження в даній роботі - філософське вчення Канта

«Критика чистого розуму».

Мета роботи - розглянути на прикладі джерела і літератури з даноїтемі обгрунтування теорії про чистому розумі І. Кантом. Завдання роботи: його трансцендентальне вчення про початки, трансцендентальне вчення про метод ітлумачення самої природи чистого розуму.

1. Природа чистого розуму

«На частку людського розуму в одному з видів його пізнання випаладивна доля: його беруть в облогу питання, від яких він не може ухилитися,тому що вони нав'язані йому його власною природою, але в той же час він неможе відповісти на них, тому що вони перевершують можливість людськогорозуму. У таке утруднення розум попадає не зі своєї вини. Воно починаєтьсяз основоположний, застосування яких в досвіді неминуче і в той же час удостатньою мірою підтверджується досвідом »... - Так писав Кант в передмові до

«Критики чистого розуму». Далі він зазначає, що «наше століття, який немає намір більше обмежуватися мінімальним знанням і вимагає від розуму,щоб він знову взявся за самої важкий зі своїх занять - за самопізнання ізаснував би суд, який би підтвердив справедливі вимоги розуму, а зіншого боку були б в змозі усунути всі необгрунтовані домагання

- Не шляхом накази, а спираючись на вічні та незмінні закони самогорозуму. Такий суд є не що інше, як критика самого чистого розуму. »

Справжня завдання чистого розуму, на думку Канта, полягає внаступних питаннях: як можливі апріорні синтетичні судження?

апріорних знань - пізнання незалежне від досвіду і навіть від чуттєвихвражень. Апріорні знання відрізняються від емпіричних знань, якімають своє джерело - досвід. А всі емпіричні судження, як такі,синтетичні.

Рішення поставленої вище завдання, як вважає Кант, містить в собіразом з тим можливість застосування чистого розуму при створенні і розвиткувсіх наук, що містять апріорне теоретичне знання про предмети, тобтовідповідь на питання:

. Як можлива чиста математика?

. Як можливе чисте природознавство?

. Як можлива метафізика як наука?

Таким чином, критика розуму необхідно призводить врешті-решт донауці, навпаки, догматичне застосування розуму без критики призводить до ніна чому не обгрунтованим переконанням, яким можна протиставити настільки жпомилкові твердження, отже, призводить до скептицизму.

З усього сказаного випливає ідея особливої науки, яку можна назватикритикою чистого розуму. Розум є здатність, яка дає нам принципиапріорного знання. Тому чистим Кант називає розум, який містить принципибезумовно апріорного знання. Органом чистого розуму, як мислить Кант,повинна бути сукупність тих принципів, на основі яких можна придбатиі дійсно здійснити всі чисті апріорні знання.

Також Кант виділяє поняття трансцендентального пізнання,що займається не стільки предметами, скільки видами нашого пізнанняпредметів, оскільки це пізнання повинно бути можливим a priory. Систематаких понять називалася б трансцендентальної філософією, для якоїкритика чистого розуму повинна накидати архітектонічних, тобто заснованийна принципах, повний план з запорукою за повноту і надійність частинцієї будівлі. Вона є системою усіх принципів чистого розуму.

До критики чистого розуму відноситься все, з чого складається трансцендентальнафілософія: вона є повна ідея трансцендентальної філософії, але ще несама ця наука, тому що в аналіз вона поглиблюється лише настільки,наскільки це необхідно для повної оцінки апріорного синтетичногознання.

Кант, встановлює підрозділи цієї науки маючи на увазі, щоб до неїне входили поняття, що містять у собі щось емпіричне, тобто щобапріорне знання було абсолютно чистим. Тому хоча вищіосновоположні моральності і основні поняття її суть апріорні знання, тіне менше вони не входять до трансцендентальну філософію, тому що вони невважають, правда, в основу своїх приписів поняття задоволення іневдоволення, потягів і схильності тощо, які всі маютьемпіричне походження.

Таким чином, трансцендентальна філософія як наука одного лишечистого розуму, тому що всі практичне, оскільки воно містить мотиви,пов'язане з почуттями, які належать до емпіричних джерелпізнання.

І. Кант поділяє цю науку з загальної точки зору системи взагалі, напо-перше вчення про початки і, по-друге, вчення про метод чистого розуму.

Подробнее кожна з цих головних частин буде розглянута в наступнихрозділах даної роботи.

2. Трансцендентальне вчення про початки

У трансцендентальне вчення про початки, Кант включає свої філософськіпогляди на трансцендентальну естетику, трансцендентальну логіку, якаділиться на трансцендентальний аналітику і трансцендентальну діалектику.

Під трансцендентальної естетикою Кант розумів науку про всі апріорнихпринципах.

Чуттєве споглядання - це початок всякого пізнання. Але тут відразуж постає питання про його джерело. Його відношенні до зовнішнього світу і склад.

Кант стверджує, що за межами чуттєвих феноменів існуєнепізнаванне реальність, про яку в теорії пізнання є тількигранично абстрактне «чисте» поняття (поітепоп). Ноумен не дають нічогодля пізнання речей в собі, але дозволяють мислити про них як про умосяжнісутності й годі. Кант твердо переконаний, що світ речей у собі існує,але стверджує що річ у собі (як поняття про існування такої),виконує кілька різних і по-своєму цілком певних функцій.

Основних таких функції чотири:

Перше значення поняття про «речі в собі» у філософії Канта покликаневказувати на наявність зовнішнього збудника наших відчуттів і уявлень.

Друге значення «речі в собі» у Канта полягає в тому, що це кожен упринципі непізнавані предмет.

Третє значення «речі в собі» обіймає все те, що лежить втрансцендентальної області, тобто знаходиться поза досвіду та сферитрансцендентального.

Четверте і в загальному ідеалістичне значення «речі в собі», - якцарства недосяжних ідеалів взагалі, причому це царства в цілому, самавиявляється пізнавальним ідеалом безумовного - вищого синтезу. Річ усобі в цьому випадку виявляється об'єктом віри.

Кант доводить у «Трансцендентальною естетики», що крімемпіричних наочних уявлень (інтуїцією) існують ще й наочніподання, або чисті інтуїції. Цей простір і час, «дві чистіформи чуттєвого споглядання як принципи апріорного знання ».

Подібні висновки були зроблені Кантом на основі дослідження логічногобудови суджень в математиці. Чи не логічний аналіз понять, алечуттєве споглядання, або наочне уявлення, геометричнихоб'єктів у просторі лежить, за твердженням Канта, в основі синтезу,що забезпечує достовірність геометричних суджень. Проте представленняпростору, спираючись на яке геометрія конструює при своєму розуміоб'єкти, що не може бути, вважає Кант, представленням просторуемпіричного, тобто даного в досвіді; якби судження в геометріїгрунтувалися на представленні емпіричного простору, то істинигеометрії не могли б мати безумовно загального і необхідного значення:вони були б всього лише імовірними узагальненнями з досвіду. Але, згідно Канту,висловлювання геометричних аксіом супроводжується розумінням їхнеобхідного і загального значення. Звідси Кант робить висновок, щопростір, яка обумовлює можливість геометричних істин, єпростір ідеальне, або апріорне форма чутливості.

Таким чином, синтетична природа суджень геометрії тіснозв'язується у Канта з апріорізму і ідеалізмом. А простір, з якиммає справу геометрія, не виражає, з його точки зору, дійсноїприроди речей; вона - лише форма, під якою річ є; апріорна формачуттєвості, апріорне умова наочного подання.

Аналогічні погляди Кант розвиває і відносно часу. Подібно до тогояк апріорна форма простору лежить в основі істини геометрії,апріорна форма часу лежить в основі істин арифметики. Час, що лежитьв основі арифметики, є час ідеальне, апріорне. Воно виражає ідійсну, незалежну від свідомості форму існування речей, але лишеформу чуттєвості.

Таким чином, Кант виводить можливість математики з чуттєвого подання.

Ні друге основне питання «критики»: як можливе природознавство? --відповідає трансцендентальна аналітика. Природознавство, стверджує Кант, таксамо як і математика, володіє основними положеннями, які не можуть бутиузагальненнями з досвіду і представляють за своєю логічною формою апріорнісудження. Такі, наприклад, положення про тимчасову послідовностіявищ відповідно до закону причинності, положення про співіснування субстанційвідповідно до закону взаємодії. Загальність і необхідність, з якимимисляться всі ці вищі закони, - закони, що лежать в основі всьогоприродознавства, не можуть бути виведені, по Канту, з досвіду і суть апріорніосновоположні «чистого» розуму.

Повна система всіх цих основоположень виводиться Кантом з системикатегорій, або з чистих понять розуму. У виведення цьому, якепредставляє найбільш важку, рясну суперечностями частина «критикичистого розуму ", Кант так само як і« трансцендентальної естетики », виходитьз різкого розрізнення форми та змісту знання. Зміст знання нестворюється нашою свідомістю і є результат дії речей, як вониіснують незалежно від свідомості, на нашу чуттєвість.

За вченням Канта, розум думки за допомогою понять все змісту,доставляється йому чуттєвістю. Однак серед понять розуму повинні бутизнайдені такі, які є, незалежно від підводиться під нихзмісту, загальними, формальними, апріорними умовами мислимими якихзавгодно предметів. Для того, щоб мислити якої б то не було доступний намв досвіді предмет, необхідно, щоб в розумі існувала заздалегідь дана івід досвіду ніби-то на що залежить можливість підведення мислимого під такіпоняття, як наприклад, поняття реальності, приналежності, можливості іт.д.

Апріорні, або «чисті» поняття розуму, що обумовлюють можливістьтакого підведення, «Кант» називає «категоріями».

Хоча схематизм чистих понять розуму як ніби показуєможливість об'єднання чувстенності й розуму, вчення це має у Кантатакий розвиток: згідно з цим вченням, схеми чистих понять розумувважають тверді межі застосування розумових синтезів. Схеми вказують,що синтетична діяльності розуму може бути прілагаеми тільки дочуттєвим даними, тобто до матеріалу, даного в часі. Але час, за

Канту, визначається рухом, а рухом в свою чергу передбачаєтьсяпростір. Таким чином, світ об'єктів з якими єдино можемати справу наше знання, є світ просторово тимчасовою. Але так якпростір і час не є формами об'єктивного буття речей в собітому що за межами організації нашого знання вони ніякого значення німають, то звідси Кант виводить, що будь-яке можливе значення про природі неє знання «речей у собі».

Природа, як предмет знання, не є бессвязних хаос вражень, ірозум а є, по Канту, справжній «законодавець природи» і він породжуєприроду - щоправда, лише як предмет знання. Але розум породжуєприроду як предмет знання лише в тому сенсі, стверджує Кант, щобез форм розуму знання не було б знанням про загальних і необхіднихзаконах природи.

У цьому - кантовському - сенсі закони природи, наприклад законпричинності, виявляються - справді «об'єктивними» - загальними інеобхідними - правилами зв'язку явищ.

Трансцендентальна діалектика у Канта, являє собою дослідженняпротиріч пізнання, в які неминуче втягує себе людськийрозум, як тільки він спробує отримати однозначні доказові відповідіна власне філософські питання. Розуму потрібна допомога, щоб від цихпротиріч позбутися, і цю допомогу доставляє йому трансцендентальнадіалектика. Таким чином, він не «логіка видимості», а логіка подоланняцієї видимості.

Розмежування між аналітикою і діалектикою проходить у Канта так, щоперше - це трансцендентальна «логіка істини» для області досвіду, а другавиступає у формі «критики діалектичної видимості», що виявляєпротиріччя - проблеми у філософському пізнанні, що встановлює їх значенняі що виявляє можливості їх вирішення. Ці функції діалектики повинні бутидодані до тієї, яка, по суті справи, помічена їм уже втрансцендентальної аналітиці і полягає в з'ясуванні походження і діїкатегорій. кант філософ трансцендентальний психологія

Кант не заперечує існування «розуму» як особливої функції, відмінноївід функції «розуму». Але за допомогою розуму, вчить Кант, свідомість нашездійснює закладене в ньому прагнення до безумовного єдності всьогонашого знання.

«Чистий розум» ж бере на свою частку завдання досягнення абсолютноїцілісності у застосуванні понять розуму і прагне довести синтетичнеєдність, мислиме в категоріях, до абсолютно безумовного. Кант називає

«Трансцендентними ідеями» поняття розуму, для яких почуття не можуть датиадекватного предмета, тому що мислиме в цих поняттях безумовне єдністьніколи не може бути знайдено в межах чуттєвого досвіду. По Канту,є всього три такі ідеї:

1. психологічна або ідея про душу як безумовному єдності всіх душевних явищ і процесів;

2. космологічна, або ідея про маленькому світі як безумовному єдності всіх трьох умов явищ

3. теологічна, або ідея про бога як безумовної причини всього сущого і мислимого взагалі.

Відповідно до цього претендують на існування три філософські дисципліни: 1) «раціональна психологія», яка намагається з поняттярозуму про душа розробити науку про природу (або) сутності душі, 2) «Раціональна космологія», яка намагається з поняття розуму про миррозвинути науку, здатну відповісти на питання про межі світу в просторіі часу, про природу елементів, з яких складається світ, про можливістьсвободи в світі, про «безумовне необхідному істоту» - бога, 3) «Раціональна теологія», яка намагається з поняття розуму про богапобудувати докази існування Бога.

3. Трансцендентальне вчення про метод

За трансцендентальним вченням про метод Кант розумів визначенняформальних умов для повної системи чистого розуму. З цією метою, вінвважав за необхідне займатися дисципліною, каноном, архітектонікою і,нарешті історією чистого розуму і це дозволить здійснити втрансцендентальної відношенні те, що під назвою практичної логіки шукаютьдля застосування розуму взагалі, але не досягало як правило, тому що загальналогіка, не обмежена ніяким приватним видом розумових знань (наприклад,чистим знанням), не займається певними предметами і тому, незапозичує знань з інших наук, не може дати нічого, крімпозначень для можливих методів і технічних термінів.

Отже, висуваючи ідею про необхідність дисципліни чистого розуму, Кант вЯк приклад чистого розуму має математику, яка вдаломоже розширюватися мимовільно без допомоги досвіду.

Також Кант вважає, що у всіх своїх починаннях розум повиненпіддавати себе критиці і ніякими заборонами не може порушувати її свободи,не завдаючи шкоди самому собі і не викликаючи на себе нехороших підозр.

Тут немає, вважає філософ, нічого такого важливого за своєю корисності танастільки священного що мало б право ухилятися від цього використовує іревізує дослідження, що не визнає жодних авторитетів. На ційсвободі виявляється саме існування розуму, що не має ніякоїдиктаторської влади, і його вироки завжди є не що інше, як згодувільних громадян, з яких кожен повинен мати можливість висловлювати своїсумніви і навіть без сорому накладати своє veto.

Критика нашого розуму в кінцевому рахунку показує нам, що чистим і спекулятивним застосуванням розуму ми, власне, нічого не можемо пізнати;не була вона тому відкрити більш широке терені для гіпотез,оскільки (якщо ми вже не може нічого стверджувати) нам дозволено щосьвигадувати і висловлювати думки.

Кант вважає, що застосування чистого розуму має відбуватися врамках канону. Під каноном він розуміє сукупність апріорних принципівзастосування деяких пізнавальних здібностей взагалі.

Отже, якщо взагалі існує правильне застосування чистогорозуму - а в такому випадку повинна існувати і його канон, - то цей канонбуде стосуватися не спекулятивного, а практичного застосування розуму. Кант,висуває ідею про те, що в каноні чистого розуму ми маємо справу лише здвома питаннями, які стосуються практичного інтересу чистого розуму і вщодо яких має бути можливим канон його застосування. Ці питаннятакі: чи існує Бог? Чи існує загробне життя? А наприкладпитання про трансцендентальної свободи стосується тільки спекулятивного знання іможе бути залишений осторонь.

Кант пише, що «розум у своєму спекулятивному застосуванні вів нас черезсферу досвіду, і тому що в ній ніколи не можна знайти для розуму повногозадоволення, то потім перейшов до спекулятивних ідей, які, вкінцевому підсумку знову повертають нас до досвіду, отже, виконали своєнамір з більшою користю, але зовсім інакше, ніж ми очікували.

Висновок

І. Кант своїми роботами з філософії, зокрема «критикою чистого розуму» здійснив свого роду переворот у філософії. Назвавши свою філософію трансцендентальною, він наголошує на необхідності в першу чергу зробити критичний аналіз наших пізнавальних здібностей, щоб з'ясувати їхню природу і можливості.

У висновку хотілося б зупинитися не на критиці роботи Канта, авідзначити те, заради чого власне і створив він свою ідею чистого розуму.

Отже, Кант висуває ідею про те, що світ згідно з усіма моральними законами - це моральний світ. І коли практичний розум досягає високого пункту, а саме поняття єдиної першосутність як зовнішнього блага, то він не повинен уявляти, ніби піднявся на усіма емпіричними умовами свого застосування і вознісся до безпосереднього знання нових предметів настільки, щоб виходити з цього поняття і виводити з нього навіть моральні закони. Дійсно, внутрішня практична необхідність саме цих законів призвела як до припущення самостійної причини або мудрого правителя світу, щоб надати моральним законами дійсність.

До тих пір поки практичний розум має право направляти нас, мибудемо вважати вчинки обов'язковими не тільки тому, що вони сутьзаповіді Бога, а будемо вважати їх Божественними заповідями тому, що ми внутрішньо зобов'язані здійснювати їх. Ми будемо вивчати свободу при доцільний єдність згідно з принципами розуму і лише остільки будемо вважати себе зметикували з Божественною волею, оскільки визнає священним моральний закон, якого нас учив розум на підставі природи самихвчинків, і вважаємо, що ми служимо цим законом лише тим, що сприяємо вищим в світі добра в собі і в інших.

Таким чином, Кант розуміє цей ідеал вищого благо, якийє кінцевою метою чистого розуму.

Размещено на Allbest.ru