Глобалізація і сучасна держава

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВИРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

КУРСОВА РОБОТА

на тему: Глобалізація і сучасна держава

Зміст

Вступ

Розділ 1. Глобалізація, поняття та її характеристика

1.1 Поняття глобалізації і її основні риси

1.2 Сучасні глобалізаційні процеси, їх сутність

Розділ 2. Глобалізація і національна держава

2.1 Змінення ролі національної держави

2.2 Глобальне управління і підходи до його реалізації

Розділ 3. Змінення функцій держави

3.1 Поняття і ознаки функцій держави

3.2 Вплив глобалізації на функції сучасної держави

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Особливість сучасного етапу розвитку цивілізації полягає не тільки в тому, що епоху постіндустралізму замінює епоха інформаційна, але і в тому, що процес змін охопив, крім економічної, ще й політичну, соціокультурну і духовну сфери. Найбільш зримим проявом і показником цих феноменів є глобалізація, в рамках якої відбувається формування нового типу світового співтовариства. управління глобалізація національний держава

Подальше розширення європейських та євроатлантичних структур потребують чіткого розуміння природи міжнародних сучасних процесів, одним із яких і є глобалізація.

Розуміння вказаного процесу є особливо важливим для України, оскільки вона перебуває в процесі входження до глобалізаційного простору. Саме тому не є випадковим науковий інтерес до глобалізації в різних галузях знання, в тому числі й в сфері права. Сучасна глобалізація - при всіх особливостях її змісту, специфічних властивостях, характеристиках - представляє собою певну нову сходинку в подальшій універсалізації всесвітньої історії людства та земної цивілізації. Для належного розуміння й оцінки її змісту, форм прояву і тенденцій розвитку необхідне її дослідження, викладення в загальному контексті всесвітньо-історичного розвитку процесів глобалізації, у зв'язку з попередніми етапами глобалізації.

Актуальні питання сучасних держав в умовах глобалізаційних процесів досліджені Ю.С. Шемшученком, І.О. Кресіною, Ю. Р. Мірошниченком, Є. Б. Кубком, О. Г. Макаренком, Є. В. Перегудою, В. А. Явіром, В. І. Бурдяком, О. М. Чижовою, В. М. Співаком, Р. Войтович, А. Єфрименком, І. Радзієвським, Р. Сербіним та ін.

Серед зарубіжних науковців у даній сфері необхідно відзначити: О. Блінова, М. В. Ноженко, 1.1. Лукашука, В. С. Нерсесянца, Г. І. Іванця, В. І. Червонюка, І. Малай, Е. Сміта, 3. Баумана, К. Омає, Р. Дарендорфа, 3. Бзежинського та ін.

Як свідчить аналіз останніх досліджень, існує багато суперечностей і невирішених питань при дослідженні держави в епоху глобалізації, зокрема проблема визначення сучасних теоретичних концепцій національної держави у сфері правознавства.

Україна тримає 42-е місце за рівнем глобалізації. Росія зайняла 44-е. Такого висновку дійшли автори щорічного «Рейтингу Глобалізації» (Globalization Index), який щорічно публікує журнал Foreign Policy. Враховуються чотири основних параметри: економічна інтеграція, персональні, технологія - число користувачів Інтернет, участь у міжнародній політиці. Найбільш глобалізованою країною знову стала Ірландія. На другому місці - Сінгапур, на третьому - Швейцарія.

Мета цієї курсової роботи полягає у більш детальному досліджені глобалізації, а також впливу глобалізації на сучасну державу.



Розділ 1. Глобалізація поняття та її характеристика

1.1 Поняття глобалізації ї її основні риси

Слово "глобалізація" походить від англійського прикметника global, який означає "всесвітній". У словнику іншомовних слів прикметник "глобальний" означується як "(франц. global - загальний, всесвітній, від лат. globus - куля)

1) Взятий у цілому, загальний, всебічний (напр., глобальний договір).

2) Поширений на всю земну кулю"

Глобалізація -- це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації.

Поняття глобалізації не є по суті чимось абсолютно новим. Адже перші теорії світової держави і права з'явилися ще в давнину у вигляді перших ідей космополітизму («космополіт» - це «громадянин світу») в Давній Греції. Люди ще з моменту створення організованих форм співдружності між собою усвідомлювали, що тільки спільними зусиллями можна створити миролюбне, цивілізоване суспільство, максимально задовольняти свої потреби, забезпечувати всіх і кожного. На протязі всієї історії ці ідеї постійно видозмінювалися та трансформувалися.

У ХVІІІ-ХІХ ст. (Ж.-Ж. Руссо, І. Кант та ін.) перспективи державно-правової універсалізації тісно пов'язували з досягненням вічного миру на шляхах затвердження і дотримання всіма державами загального для всіх міжнародного правопорядку, що забороняє війни. В цьому руслі Кант висунув концепцію поступового формування всесвітньої конфедерації республік (держав з правовим строєм) як шлях до загального правового строю і вічного миру на землі

В сучасному світі Найбільш дискусійним питанням за останні тридцять років стала оцінка проблем глобалізації. Наскільки велика увага приділяється цьому у дослідженнях істориків, політологів, економістів, культурологів, дослідників цивілізаційного розвитку свідчать ті факти, що, наприклад, в Інтернет?системі Google станом на 17.02.2011 року є матеріали, в яких обговорюються проблеми глобалізації: 18,7 млн. на англійській, 1,3 млн. - на російській і 1,3 млн. - на українській мовах.

Поняття феномену глобалізації виникло не сьогодні. Ще понад 70 років тому всесвітньо відомий вчений В.І.Вернадський, обґрунтовуючи своє вчення щодо ноосфери як стану сфери життя і розвитку, що формується інтегрованим в одне ціле людством, висував три умови для її створення: людство повинно стати єдиним в економічному та інформаційному відношенні, воно повинно прийти до повної рівності рас, народів незалежно від кольору шкіри і що ноосфера може бути створена тільки в умовах загального миру на землі. Відомий російський історик В.І. Пантін у монографії «Циклы и волны глобальной истории. Глобализация в историческом измерении», також обмежився описанням трьох найближчих до нас циклів історії глобалізації, хоча при цьому зазначив, що є історичні дані щодо наявності більш ранніх циклів диференціації?інтеграції, тривалістю кожного з них близько тисячі років.

Перший цикл складається, на його думку, з хвилі диференціації, яка продовжувалася близько п`яти століть - з початку VIII ст. до н.е. до приблизно IV ст. до н.е. - і хвилі інтеграції, яка також продовжувалася близько п`яти століть - з початку III ст. до н.е. і до приблизно кінця II ст. н.е.

Другий цикл мав хвилю диференціації - від початку III ст. н.е. до кінця VII ст. н.е. і хвилю інтеграції, яка тривала близько шести століть - з початку VIII ст. н.е. до кінця XIII ст. н.е.

Третій цикл також складається із хвилі диференціації тривалістю близько п`яти століть - з початку XIV ст. до кінця XVIII ст. і хвилі інтеграції, яка ще не закінчилася, в якій ми живемо і яка розпочалася з початку XIX ст.

При цьому кожний цикл продовжувався майже тисячу років.

Термін "глобалізація" увійшов до міжнародного політичного і наукового лексикону в 1960-х рр. Проте, на думку одного з ініціаторів розробки теорії глобалізації професора Пітсбургського університету (США) Роланда Робертсона, в академічних дослідженнях він набув значущості лише в середині 1980-х рр. Важко сказати, хто першим використав поняття "глобалізація".

Найчастіше цей факт пов'язують з іменем Теодора Левіта, який ввів в обіг цей термін на початку 1980-х рр.

Сам Роланд Робертсон використав поняття "globality" у 1983 р. і 1985 р. дав одне з перших означень глобалізації. Широкому використанню терміна завдячують Гарвардській школі бізнесу, головним виразником ідей якої став консультант школи, японський учений, публіцист і бізнесмен Кенічі Омае.

Будучи прибічником неоліберальних поглядів і вважаючи, що світова економіка визначається взаємозалежністю від трьох центрів (ЄС, США і Японії), він обґрунтовував свої погляди через "концепцію стихійного формування глобальної економіки під впливом незворотного технічного прогресу, насамперед в інформаційній сфері"

Навіть у каталозі Бібліотеки конгресу США 1994 р. вказувалися лише 34 назви книг, що містили термін "глобалізація" і похідні від нього, причому найбільш рання з них була датована 1987 р.

Сьогодні ж глобалізаційна тематика перетворилася в найпоширенішу не лише в теорії міжнародних відносин, але й у всіх соціальних науках. Кожна з наук, зауважує російський дослідник глобалізації, професор Михайло Шумілов, концентрує увагу на тих сторонах і особливостях глобалізації, які найбільш тісно пов'язані з об'єктом саме її досліджень. При цьому в основі дефініцій "глобалізації" лежить або звичайне перераховування складових, або виділення найважливіших з них. Перераховування в більшості з них здійснюється в порядку значущості тих проявів глобалізації, які виражають її сутність.

Іншими словами, мова йде про формування певних дискурсів, з якими пов'язують глобалізацію. "...Проходячи крізь призму дискурсивної свідомості, з одного боку, поняття глобалізації набуває ознак кліше, перетворюючись чи то в ідеологію, чи то в міфологію, а з іншого, воно у своїх змістовних параметрах стає дедалі більш розмаїтим і множинним, ставлячи перед науковою свідомістю і дисциплінарними дискурсами проблему: розуміти сутність даного феномена як певну єдність чи множину" Основна складність полягає у виокремленні базових дискурсів, що дозволить вловити, як загальна ідея глобалізації сприймається та формулюється в різних контекстах - суспільствах, культурах, регіонах.

Аналіз літератури свідчить, що сьогодні науковці виділили три концептуально відмінні підходи, які пропонують своє бачення глобалізації.

Перший, апологетичний - глобалізм (К. Омае, Т. Фрідман, М. Хорсман, А. Маршалл, Е. Гідденс та ін.) - полягає в тому що, глобалізація розглядається як невідворотній процес, сутністю якого є абсолютний примат світового порядку над національними державами і суспільствами.

Другий, поміркований - трансформаціоналізм (К. Уолтс, П. Герст, Г. Томпсон, У. Бек, Д. Штігліц, Д. Гелд, Е. Макгрю) - полягає в тому, що сучасні форми глобалізації розглядаються як такі, що не мають аналогів в історії, а держави і суспільства в усьому світі під впливом глобалізації зазнають глибоких змін, намагаючись пристосуватися до більш взаємозв'язаного, але вельми непевного світу. Таким чином, на світовій арені залишаються як головні «гравці» національні держави і уряди, певні локальні культури, але вони зазнають суттєвих змін під впливом глобалізаційних процесів.

Третій, антиглобалізаційний - альтерглобалізм (С. Амін, Ф. Утар, К. Агтитон, Н. Хомський, Е. Туссен). Його представники стверджують, що глобалізація - це переважно міф, який приховує справжню суть міжнародного господарства, що дедалі більше поділяється на три головні регіональні блоки, де національні уряди залишаються вельми впливовими.

Отже, глобалізація - це об'єктивне явище сучасності, що розвивається та діє за своїми законами.



1.2 Сучасні глобалізаційні процеси, їх сутність

Становлення і розвиток демократії у постсоціалістичних країнах і в Україні зокрема відбувається під могутнім впливом складних і неоднозначних процесів глобалізації, які мають своїх палких прихильників і не менш затятих супротивників. Глобалізація у сучасному світі є тією сукупністю реалій, які змушують кожну державу чітко визначитись із своїм геополітичним вибором. Особливо це стосується такої молодої держави, як Україна, яка за своїм європейським корінням є суто європейською державою, розташованою в центрі Європи - першою за величиною території і п'ятою за кількістю населення. Глобалізація розглядається в стратегічному (перспективному) і тактичному (сучасному) аспектах. Цілком слушну думку, з якою слід погодитись, висловлює І. Надольний, наголошуючи, що в соціально-економічній сфері глобалізація впливає на вирівнювання життєвого рівня населення, достатнього матеріального забезпечення, формує єдині стандарти життєзабезпечення суспільства; у соціально-політичній сфері - розширює демократичні основи управління, зокрема державного; у культурно-духовній - залучення громадян до загальнолюдських цінностей, відповідного звуження сфери національного і розширення космопланетарного мислення, свідомості, світоглядних вимірів людини і суспільства.

На окрему увагу заслуговує та роль, яку відіграє в глобалізаційних процесах США. На сьогодні вона є безумовним світовим лідером і, очевидно, якнайповніше розкриває сутність сучасного стану глобалізації. Адже саме від неї залежить спрямованість більшості акцій планетарного масштабу. Вона користується і більшістю тих переваг, які надає глобалізація. На неї (почасти, справедливо) скеровується і вістря антиглобалізаційної критики. Проте, це лише одна сторона проблеми. Адже історичний досвід вказує на обов'язкову множинність реальних суб'єктів політики й альтернативність світового політичного процесу, на короткочасність відвертої домінації (за результатами аналізу авторитетного дослідника І.Валлерстайна, спроможність держави-гегемона безперешкодно нав'язувати свою волю іншим великим державам обмежуються 25-50 роками.). Ця думка, до речі, знаходить підтвердження у сучасній практиці. Так виникають і поступово набирають сили інші глобалізаційні центри. У даному випадку на першочергову увагу заслуговує КНР, яка в абсолютних вимірах ще знаходиться далеко позаду від світового лідера, але за темпами прогресу і масивом зростання ВВП (у середньому майже на 10% за рік) є потенційним лідером. Якщо пролонгувати цю тенденцію, то через 20 років, за прогнозом спеціалістів, ВНП КНР становитиме 20 трильйонів доларів, тоді як США - лише 13,5 трильйонів. "Великий Китай здатний кинути виклик Заходу", - до такої думки схиляється все більше дослідників. На перспективу гідною альтернативою глобалізації "по-американськи" має стати об'єднана Європа.

Сукупність вищенаведених фактів та логічних конструкцій дозволяє дійти деяких узагальнюючих висновків за проблематикою статті. Явний вплив глобалізаційних процесів на національні політичні інститути підтверджує попереднє висловлення про сутність глобалізації як складного і різнопланового явища. Під тиском глобалізаційних процесів національна держава зазнає різновекторних впливів, і не лише однозначно руйнівних. Хоча, звичайно, останні переважають.



Розділ 2. Глобалізація і національна держава

2.1 Змінення ролі національної держави

У певному розумінні національна держава і глобалізація є протилежними полюсами. З моменту появи одних лише симптомів глобалізації стало зрозуміло, що національна держава і глобалізація - невіддільні і взаємодіючі: у надрах системи національних держав одержали розвиток глобальні процеси, а глобалізація докорінно змінила роль держави в сучасному світі. І саме стосовно національної держави, мабуть, найповніше проявляється амбівалентний вплив глобалізації.

Національна держава є результатом складного історичного розвитку, унікальним політичним продуктом, який прийшов на зміну абсолютній монархії. Багато вчених національну державу вважали закономірною і обов'язковою формою державного устрою періоду становлення буржуазного суспільства. Сьогодні вона є особливою інституційно-правовою реальністю, з допомогою якої здійснюється процес легітимації пануючого політичного порядку. Саме така публічно-владна організація суспільства стала формулою політичної участі населення в управлінні державою, основним політичним інститутом сучасності, який забезпечує розвиток і зміцнення демократичних засад суспільства. До початку глобалізації, забезпечуючи історичну і політичну єдність народу, національна держава розглядалася як вища цінність цивілізації.

Одне з сучасних означень пропонує розуміти під національною державою"політичну організацію суспільства, що сформувалася в індустріальну епоху,легітимність якої забезпечується представленням і захистом інтересів, індивідів, які входять до неї, на основі ідей і цінностей соціокультурної,духовної, історичної, мовної, територіальної згуртованості і єдиного рівня економічного розвитку"

На етапах "доглобального" розвитку така держава виступає як перетворююче і впорядковуюче начало суспільства. Вона є ефективним політичним інструментарієм правового регулювання економічних відносин, розв'язання етнічних, релігійних і культурних проблем у суспільстві, пов'язаних з проявами нетерпимості, відчуження й екстремістських настроїв. З розвитком глобалізації суверенна національна держава, яка становила основу міжнародного світового порядку, вступає в суперечність з новим глобальним порядком, який формується. Вона стає недостатньо ефективною стосовно досягнення глобальних цілей, що, в свою чергу, не може не викликати змін її ролі і функцій.

Дискусії з цього приводу сьогодні стають дедалі гострішими. Діапазон думок як теоретиків, так і практиків, з одного боку, обмежується категоричними переконаннями про відмирання цього суспільного інституту, а з іншого - не менш переконливими висновками, що вплив держав на історичний прогрес людства лише зростатиме.

Найрадикальніші дослідники порушують питання перспективи зникнення будь-яких форм державності. Так, американські дослідники Джеральд і Патриція Міше вважають, що світопорядок, заснований на плюралізмі суверенітетів національних держав, є "гамівною сорочкою", яка заважає подальшому розвитку людства. Німецький учений В.Бюлль пише про "відмирання держави" як суб'єкта історії, ґрунтуючись "на тенденціях транснаціоналізації сучасного світу"

Щодо розвинених країн, то і для них наслідки глобалізації не є сприятливими. Переміщення капіталу в регіони з низькими витратами призводять до деіндустріалізації і безробіття в країнах-експортерах капіталу.

Для успішної конкуренції на зовнішніх ринках розвиненим країнам також доводиться йти на зниження оплати і погіршення умов праці. Таким чином,вважають песимісти, експорт капіталу і вільна торгівля сприятимуть експлуатації країн третього світу і зростанню постійного безробіття в розвинених країнах.

Аналогічна ситуація спостерігається у сферах політичної й культурної глобалізації, хоча в них вона ще не досягла такого рівня, як у сфері глобалізації економіки і фінансів. Так, старший дослідник Брукінгського інституту (США) Вольфганг Рейніке наводить аргумент що міжнародні корпорації, поширюючи свою діяльність на весь світ, вносять істотні корективи у відносини між приватним сектором і державою. Глобалізація інтегрує ринки, але різко звужує сферу діяльності держави. Нездатність влади протистояти впливу міжнародних корпорацій на внутрішній суверенітет національних держав створює серйозну загрозу для демократії, підкреслює автор. Хоча право голосу в громадян зберігається, однак у міру ослаблення внутрішнього суверенітету їхня здатність впливати на державну політику зменшується, а це призводить до втрати довіри демократичними інститутами.

Можна погодитися з М. Уотерсом, що національні держави, чіпляючись за свій суверенітет, відчайдушно чинять опір і вирішують більшість проблем. Але якщо держави переживуть глобалізацію, то навряд чи вони залишаться тією силою, якою є сьогодні.

Водночас існують вагомі аргументи зовсім іншого плану. Якщо в 1914 р. в Європі було 17 держав, у 1922 р. - 24, то в 2000 р. їх стало 44, і з них 22 виникли після розпаду Радянського Союзу, Чехословаччини і СФР Югославії. Чимало фахівців передбачають, що міжнародна система в нинішньому столітті збільшиться з 189 суверенних держав до 500-600. Американський дослідник Мортон Каплан уявляє собі світ ХХI ст. "великою Африкою", а колишній державний секретар США Уоррен Крістофер свого часу попереджав членів конгресу: "Якщо ми не знайдемо способу змусити різні етнічні групи жити в одній країні, то замість нинішньої сотні з лишком держав матимемо їх 5000"

Р. Робертсон і Х. Хондкер стверджують: "Глобалізація задає глобальну рамку, у якій цивілізації, регіони, національні держави, корінні народи, позбавлені державності, конструюють свою історію й ідентичність. У світі різко зросло відчуття власної унікальності в народів і регіонів. Можна сказати, що захист місцевих традицій і особливостей є глобальним феноменом. Однак широко розповсюджена думка, що відтворення місцевих традицій і особливостей розвитку не може бути забезпечене міжнародними організаціями і рухами. Тому глобалізація лише зміцнює позиції національної держави як провідного гравця з цього питання на світовій арені. Таке твердження суперечить іншій не менш популярній думці, що глобалізація руйнує національну державу. Насправді мають місце обидві тенденції: формування світу без кордонів і зміцнення національної держави".

Відомий діяч СДПН (Німеччина) Оскар Лафонтен і вчений-економіст Кріста Мюллер доводять, що глобалізація не є нещастям: вона всім країнам дає більше шансів, ніж несе ризику. Тому не потрібно боятися глобалізації, незважаючи на те, що політики всіх відтінків сурмлять про негативні наслідки глобальних процесів, лякаючи і жахаючи населення. Справжньою ж причиною такої пропагандистської кампанії є намагання зменшити соціальні витрати і знизити заробітну плату, оскільки сама загроза безробіття може стати своєрідним джерелом отримання прибутку. До того ж, не всі соціальні й економічні проблеми сучасного суспільства мають глобальне походження, часто їхнє коріння ховається в самій державі. Відтак реально мова йде не про конкурентну боротьбу міжнародними економіками окремих держав, а про внутрішні проблеми [165, с.130].

Поруч з суверенітетом визначальною ознакою національної держави є її територіальний вимір: територія і територіальна приналежність. Ослаблення суверенітету національних держав тісно пов'язане з втратою контролю держави над територією і розмиванням державних кордонів.

Будучи невід'ємним елементом національної держави, територія є сферою, де реалізуються найважливіші життєві потреби цього суспільства. З територією пов'язане довготривале "вростання", природне освоєння конкретного чітко усвідомлюваного життєвого простору багатьма поколіннями людей. Територію не продають: вона не може бути предметом торгів - за неї гинуть і вмирають, вона є успадкованим надбанням. Територія є одним із символів, які ідентифікують націю, і для національної держави в суперечках про суверенітет виступає своєрідним "останнім Рубіконом" у порівнянні з іншими вимірами або критеріями незалежності: економічними, політичними, правовими і культурними тощо. Саме тому "детериторизацію" від впливом глобалізації чимало науковців вважають найчутливішим і найглибшим ударом по національній державі.

З розвитком глобалізації спочатку стають прозорими кордони в економічній сфері, потім цей процес переноситься на інші сфери - соціальну, військову, політичну, культурну та інші. Ще вищий рівень прозорості досягається завдяки інформаційному і технологічному розвитку. У підсумку відбувається те, що можна назвати "занепадом території" - втрата прив'язаності людини до конкретного місця, зменшення важливості територіальних і матеріальних ресурсів у зв'язку зі збільшенням ролі ресурсів інтелектуальних, тобто фактичне розмивання "територіальної свідомості" і "віртуалізація" простору держави.

Глобалізація не просто зменшує значення національної території і робить прозорими кордони. Вона деформує і саме поняття території, трансформуючи через нього роль національної держави. Однією з головних ознак глобалізації є просторово-географічна проникність світу, досяжність навіть до найвіддаленіших його частин. Світ стає транскордонним простором комунікаційних артерій і вузлів, а активна "включеність" сучасних держав у цей світовий потік переміщення людей, товарів і ресурсів є умовою їхньої конкурентноспроможності. Тому з розвитком глобалізаційних процесів, територія держави перестає бути лише характеристикою її фізичного простору, обмеженого встановленими географічними кордонами. Вона набуває якості символічної експансійності, яку можна описати формулою "розширення без приєднання". Ця символічність пов'язана з абсолютно конкретними реаліями, і наведена формула означає, що хоча адміністративно-територіальна карта світу залишається незмінною, але простір політичного, економічного, інформаційного і культурного впливу держав істотно змінюється. Відтак вплив держави і сфера поширення національних інтересів можуть не збігатися з її територією. Прикладом свідомого розширення своєї "території" може служити декларування сфери національних інтересів у зовнішньополітичній доктрині США.

Вплив глобалізації на національну державу проявляється двояко: з одного боку, має місце інтенсифікація інтеграційних процесів і об'єднання держав як між собою, так і з транснаціональними акторами, з іншого - відбуваються зміни внутрішньої ієрархії всередині самої держави. Радикальний перегляд сутності і функцій національної держави стимулюється подвійним пресингом: діями міжнародної й наднаціональної спільноти - згори, а локальних і регіональних структур - знизу. Глобалізація здійснює своєрідний "наступ" на державу стосовно всіх її ознак: суверенітету, території, інституцій, правової системи.

2.2 Глобальне управління і підходи до його реалізації

Об'єктивна природа робить процес глобалізації таким, що його не можна ні зупинити, ні скасувати. Водночас він не представляє собою самовідтворюваного чи автоматичного процесу, оскільки суперечливість і турбулентність глобалізації потребують активних стабілізуючих, урівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами і процесами в інтересах виживання людства.

Такі механізми отримали назву "глобальне управління". Необхідність здійснення глобального управління пов'язана з такими чинниками, як:

- складність глобалізаційного процесу, який включає безкінечне число підпроцесів, що відбуваються як у різних сферах суспільного життя, так і в відомості людей;

- масштабність глобалізації, її "протяжність" у просторі й часі, коли весь світ сегментований на складові різного ступеня глобалізованості, і ці у9складові, у силу присутності на одній планеті, тісно взаємопов'язані і взаємодіють між собою;

- багатооб'єктність і багатосуб'єктність глобалізації: вона не просто розділила світ на тих, хто "глобалізує", і тих, кого "глобалізують", а насправді кожен суб'єкт, переслідуючи власні цілі, тією чи іншою мірою виконує обидві ролі;

- наявність у процесі глобалізації таких чинників, як світ природи з його ресурсами, який на сьогодні вже певним чином замкнувся (географічно, ресурсно, інформаційно) або замикається (інтелектуально, етично і т.д.) і набув властивості обмеженості й дефіцитності, через що став предметом змагань і домагань суб'єктів глобалізації в процесі досягнення ними власних цілей;

Глобальні проблеми, пов'язані з вичерпуванням ресурсів світу або його руйнуванням, перетворюють цей світ у безкомпромісний і безпощадний суб'єкт глобалізації, який реально діє, з яким вимушені рахуватися всі інші суб'єкти і який безперервно набуває ваги;

- множинність і амбівалентність наслідків глобалізації, закладена в самій її природі.

Наслідком дії перелічених чинників є цілковита невизначеність наперед (незаданість) результатів глобального розвитку, що породжує проблеми варіантності (альтернативності) й ризиковості людських дій, і відповідно - проблеми вибору в процесі глобалізації. Іншими словами, фактично це робить усе людство суб'єктом глобального управління.

У цьому контексті важливим також є усвідомлення можливостей здійснення людиною управління суспільним розвитком, і глобального управління зокрема. Це усвідомлення прийшло понад два століття тому, коли соціальні мислителі почали розуміти, що за змінами суспільних інститутів і способу життя людей вимальовується низка логічно пов'язаних станів. З того часу, замінюючи одна одну, одержали право на життя чимало утопічних ідей управління соціальною динамікою.

Стосовно управління глобалізацією, то, як вважають російські науковці Михайло Ільїн і Владислав Іноземцев, за всіма процесами, що радикально змінили обличчя цивілізації в другій половині ХХ ст., стоїть фундаментальна тенденція отримання людиною все більшої свободи - економічної, соціальної, політичної, духовної. Відтак метою глобалізації стає "розширення можливостей людини впливати не на окремі сторони соціального прогресу, а на прогрес цивілізації в цілому", що, в свою чергу, означає: імператив глобалізації полягає в забезпеченні керованості суспільного розвитку.

Будь-яке управління передбачає наявність суб'єкта і об'єкта. Суб'єкти глобального управління можна поділити на дві групи: першу становлять національні держави, які "дісталися в спадок" від попередніх часів, і нові претенденти на владу. За основу класифікації суб'єктів глобального управління президент Міжнародної соціологічної асоціації, професор Альберто Мартінеллі бере принципи діяльності. Враховуючи, що істотними принципами соціальної інтеграції та соціальної регуляції (способи координації дій, розподілу ресурсів, структуризації конфліктів) є влада або ієрархічний контроль, обмін або координація у формі трансакцій, і солідарність або нормативна інтеграція, він дає таку характеристику основних акторів глобального управління :

1) міжнародні ринки і транснаціональні корпорації як інститути, що діють в основному, хоча й не завжди, за принципом обміну;

2) національні держави, міжнародні організації і наднаціональні одиниці як інститути, які діють в основному, хоча й не завжди, згідно з принципом легітимної влади;

3) колективні рухи й епістемні співтовариства як інститути, що діють в основному, хоча й не завжди, за принципом солідарності.

Зрозуміло, що кожен актор має власні цілі і представляє певний пласт світового суспільства. Однак разом вони становлять спільну і єдину інституційну та функціональну основу глобального управління.

Характеризуючи її, А. Мартінеллі пише так: "Ринки, держави, співтовариства і конфліктують - у разі глобальних ринків, що руйнують і суверенітет держави, і комунітарні традиції, і співпрацюють різними способами, забезпечуючи механізми глобального управління".

Щодо визначення об'єкта глобального управління, то тут також є певні труднощі і розбіжності в думках дослідників. Наведемо лише два приклади.

Типову для багатьох науковців позицію демонструє М. Шепєлєв, який вважає об'єктом управлінської діяльності глобальне суспільство. Однак тут же науковець визнає, що глобальне управління має "своїм предметом як економічні, соціальні, культурні, так і власне політичні відносини і процеси", а за мету - "здійснення впливу на спрямованість розвитку глобального суспільства, окремих його сегментів та глобальних відносин у системі "суспільство - природа"

Більш коректним, є позиція радника Міжнародного фонду соціально-економічних і політологічних досліджень (Фонд М.Горбачова), професора Олександра Вебера, який чітко протиставляє глобальне управління державному за тією ознакою, що це "управління процесами (у суспільстві, у біосфері), а не територіями"

Тут варто розрізняти два поняття: об'єкт глобалізації і об'єкт глобального управління. Тому об'єктом глобалізації є глобальне суспільство, яке формується, а об'єктом глобального управління - процеси глобалізації, що охоплюють усі сфери діяльності цього суспільства (політичні, суспільні, економічні, культурні, екологічні і т.д.).

Аналіз теоретичних ідей вітчизняних і іноземних науковців і політиків, а також практики глобального управління, дозволив виділити п'ять базових підходів до організації глобального управління :

- ринковий підхід;

- створення "світового уряду";

- трансформація існуючої системи ООН;

- організація політичного управління глобальним розвитком вузьким колом "гравців";

- здійснення кооперативного управління.

Найбільшу підтримку і розуміння в наукових і політичних колах має модель кооперативного глобального управління, яке, ґрунтуючись на мережних формах суспільної самоорганізації, спрямовує на формування глобального громадянського суспільства, глобальної демократії, сприяє розширенню різноманітних громадських ініціатив і рухів. Однак з огляду на розмаїття глобальних акторів і їхніх інтересів, ефективне глобальне управління в найближчій перспективі видається неможливим.



Розділ 3. Змінення функцій держави

3.1 Поняття і признаки функцій держави

Поняття «функції» введено в науковий обіг німецьким філософом, математиком, мовознавцем Готфридом Лейбницем ще на початку XVII-XVIII століття. В юридичній літературі єдиної думки відносно визначення поняття «функцій держави» не існує. Але більшість авторів вважає, що функції держави - це основні напрямки діяльності держави, які виражають його соціальну сутність і призначення в суспільстві.

Термін «функція» латинського походження і перекладається як «здійснення», «виконання», а в широкому розумінні означає обов'язковість, роль, яку виконує відповідний інститут, характеристику напрямку чи аспекти діяльності.

В Теорії держави і права функція означає напрям, предмет діяльності того чи іншого політико-правового інституту, зміст цієї діяльності, її забезпечення.

Проблема функцій держави притягує увагу вчених-державознавців вже довгий час. Так, наприклад, на функціональних характеристиках держави акцентував увагу ще на рубежі XIX - XX століття Л. Дюги и Г. Єллінек.

Г. Єллінек, визначаючи функції держави, розрізняв «матеріальні» функції як «основні напрямки державної діяльності» і «формальні», тобто «функції певних груп органів». Перші і розглядаються ним я функції держави, які «обумовлюються…тим, що діяльність держави направлена на досягнення його цілей». З цієї точки зору функції держави - це засоби досягнення певних цілей держави.

Як і сама держава, функції держави - це історичні явища, які не залишаються незмінними. Функції держави в історичному «розрізі» відносно суспільства - це основні напрямки його діяльності, націленої на розширення загальних справ, суб'єктів політичної системи суспільства на кожному історичному етапі його розвитку.

За своїм змістом функції держави - це сукупність однорідних направлень його діяльності,які характеризуються внутрішньою єдністю і вагомими відмінностями їх від інших направлень.

Функції держави характеризуються деякими загальними рисами : вони охоплюють діяльність держави в цілому, носять об'єктивний, закономірний характер і розкривають згідно його історичним задачам і цілям, слугують її перетворення в життя. Функції держави носять комплексний характер, характеризуються відносною постійністю. При цьому в рамках одного і того ж набору функцій можуть вирішувати різні соціально-політичні задачі.

Для того щоб розкрити динаміку держави, тобто показати його функціональну характеристику, треба звернутися до його ознак.

Так, до ознак функцій держави відноситься наступне:

1) вони є соціально значущими направленнями внутрішньої чи зовнішньої діяльності держави;

2) в функціях держави знаходять своє відображення і конкретизацію його історична сутність і соціальне призначення;

3) функції держави - це стійка предметна діяльність в найбільш важливих сферах суспільного життя, яка означає їх постійний характер на довгому періоді існування держави;

4) реалізація функцій здійснюється присутніми їм методами в властивих їм формах в залежності від змісту певних функцій, конкретності задач, вирішуючи державою на певних етапах розвитку суспільства;

5) функції держави не є в своїй основі видами діяльності , присутніми тільки державі, так як разом з державою аналогічні види діяльності можуть здійснюватися недержавними організаціями.

Функції держави за територіальною ознакою можуть бути внутрішніми - забезпечують їх внутрішню політику і зовнішніми - забезпечують зовнішню політику.

Серед внутрішніх функцій держави важливе місце посідає політична функція, політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства. Безпосереднім продовженням політичної функції в демократичній державі є функція по охороні прав і свобод людини та громадянина. В її основі лежить політика визнання людини найвищою соціальною цінністю, невідчуженості та непорушності її основних конституційних прав і свобод. Виходячи із верховенства права над державою, права і свободи людини визначають зміст, сенс і напрямки всієї діяльності законодавчих, виконавчих, судових органів. Вони становлять основу політики у відносинах з іншими державами і з усім світовим співтовариством. Сьогодні відбувається інтернаціоналізація проблеми прав людини внаслідок переростання її із внутрішньої справи держави у фактор міжнародної політики.

Виконання функції захисту прав і свобод людини і громадянина здійсняється системою державних органів, серед яких важлива роль належить органам правосуддя, внутрішніх справ, державної безпеки тощо.

Економічна функція держави спрямована на. забезпечення нормального формування, функціонування та розвитку економіки країни, на захист існуючих форм власності та створення умов для їх розвитку.

Соціальна функція спрямована на створення умов, які забезпечують нормальні умови життя людини, її вільний розвиток, створення рівних можливостей для усіх громадян у досягненні суспільного добробуту (гарантованого з боку держави прожиткового мінімуму), соціальної захищеності особистості. її здійснення відбувається у двох важливих напрямках: перший - забезпечення права кожного на свободу праці, зайнятості населення, міграції робочої сили, контролю за безпекою умов праці і відповідністю їх вимогам гігієни, соціального забезпечення і страхування; другий - соціальний захист тих, хто потребує державної підтримки, - безробітних, інвалідів, літніх людей, багатодітних сімей, сиріт, дітей в неповних сім'ях, пенсіонерів, студентів. В умовах міжнаціональних конфліктів до цієї категорії додаються біженці і вимушені переселенці. Належне виконання державою соціальної функції багато в чому залежить від матеріальних можливостей суспільства, від наявності певної матеріальної бази.

Екологічна функція, або функцій охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, спрямована на забезпечення екологічного благополуччя громадян і екологічної безпеки країни. Вона виникла у зв'язку з розвитком науково-технічної революції, яка, створюючи великі блага для людей, разом з тим неминуче втягувала і втягує довкілля у суспільне виробництво. Це спричинило різні негативні явища в екологічних системах: забруднення повітря і водних джерел, підвищення радіації, що стало серйозною загрозою рослинному і тваринному світу, здоров'ю та життю людини. За цих умов проблема екології стала основною не тільки в межах окремої країни, але і в глобальному міжнародному масштабі, перетворившись на проблему рятування землі, усього людства.

Функція оподаткування і фінансового контролю спрямована на формування та поповнення казни, передусім державного бюджету, місцевих бюджетів за рахунок всіх видів податків, на здійснення контролю за утворенням, розподілом і використанням всіх ресурсів фінансової системи країни. Податки, як відомо, призначені для покриття витрат на утримання державного апарату, перерозподілу доходів серед різних груп і верств населення, для забезпечення перспективного економічного, культурного, іншого розвитку країни. Фінансовий контроль потрібен для перевірки фінансових зобов'язань перед державою, перевірки додержання правил фінансових операцій, контролю за правильністю використання юридичними особами державних фінансових ресурсів, які перебувають у їх розпорядженні; попередження та усунення порушень фінансової дисципліни; правильності нарахувань податків, своєчасності їх сплати тощо.

Функція забезпечення режиму законності і правопорядку спрямована на ствердження панування права, створення належних правових та політичних умов для життєдіяльності громадян, суспільства і функціонування правової та політичної систем.

Інформаційна функція - організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами. Наша держава здійснює наступні основні зовнішні функції: оборона країни; забезпечення миру і підтримка світового порядку; інтеграція у світову економіку і співробітництво з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем.

Функція оборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет.

Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення нової глобальної війни, зміцнення обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення ООН.

Найважливішим спрямуванням зовнішньополітичної діяльності держави є її військова функція. Позитивними проявами цієї функції є збройний захист цілісності і недоторканності власної території, виконання міжнародних зобов'язань. У разі застосування, на противагу мирним засобам, збройних сил держави для вирішення міжнародних конфліктів, що виникають, знаходить свій прояв негативна сторона цієї функції.

Нині дедалі більшого розвитку набуває функція співробітництва сучасних держав. Йдеться про розвиток політичних, економічних, правових, культурних, інформаційних та інших відносин, що базувалися б на гармонійному поєднанні інтересів кожної з держав. Роль цієї функції особливо важлива в умовах постконфронтаційного періоду відносин між головними державами світу, коли людські цінності визнаються як головні орієнтири в міжнародному спілкуванні, коли робиться пошук прийнятних для обох сторін рішень проблем, що торкаються інтересів того чи іншого народу і світового суспільства в цілому.

3.2 Вплив глобалізації на функції сучасної держави

В сучасному світі якісно змінюються процеси існування людини, суспільства і держави в зв'язку з новим явищем, яке називається глобалізацією.

Глобалізація (в перекладі з французької мови - загальний) - це об'єктивний всеохоплюючий процес формування, функціювання і розвитку принципово нової всесвітньої системи відносин між країнами і народами на основі взаємозв'язку і взаємозалежності в усіх сферах життєдіяльності світової спільноти в цілому.

В умовах глобалізації змінюються значення більшості функцій, відбуваються певні змінення в внутрішній і зовнішній політиці держави і відповідно, в їх внутрішній і зовнішніх функціях. На сучасному етапі розвитку держави внутрішні функції не можуть розвиватися без інтересу міжнародної спільноти. В цьому зв'язку глобалізаційні процеси надають певний вплив и змінюють зміст всієї сукупності функцій держави:

1) в результаті взаємозв'язку держави виробляються все нові направлення спільної діяльності, в результаті чого в більшій мірі обмежується суверенітет окремої держави. Між тим виникають загрози державному суверенітету означають підрив верховенства державної влади на його території і зачіпають принципи територіальної цілісності держави, що серйозно ускладнює само функціонування сучасної держави;

2) економічна функція держави розвивається в напрямку інтернаціоналізації ринків, в результаті якої посилюється вплив транснаціональних корпорацій, зростає господарство недержавних структур, що значно скорочує можливість управління національною економікою з боку держави. Глобально орієнтовна економіка послаблює механізм регуляції внутрішньою політикою, робить держави контролюючими з боку світових фінансових ринків, інтереси яких входять в суперечності с національними інтересами. Економічна глобалізація не просто знижує значення національної держави - вона підриває основи національного суверенітету і незалежності.

3)Змінення в змісті соціальної функції зв'язані передусім з перетворенням ринку праці і відношення зайнятості. Появі нових технологій, розвитку штучного інтелекту веде до зменшення чисельності використання робітничої сили. Дані обставини змушують держави перерозглядати свою соціальну політику, в тому числі в області соціального захисту населення. Очевидні негативні плоди процесів глобалізації: нерівність, яке росте в дохід, відсутність гарантій тривалої зайнятості і т.д.;

4)Глобалізаційні процеси надають свій вплив і на екологічну функцію держави. Загальновідомі, що екологічні проблеми не вичерпуються межами одної держави, тому необхідно активна співпраця всіх держав в боротьбі з негативними наслідками науково-технічного процесу. Екологічна функція любої сучасної держави повинна носити всезагальний, глобальний характер та на відміну від інших не може бути розділена на зовнішні і внутрішні аспекти, хоча включає їх в себе. Зміст її полягає в тому, щоб забезпечити еколого-безпечний розвиток як одної держави, так і всіх оточуючих, залежних від функціонування даної конкретної держави.

Глобалізація є домінантною сучасної економіки, політичного розвитку, піддержання екологічного рівноваги;одночасно утверджує, що з глобалізацією зв'язані самі різні загрози людського розвитку.

Здійснюючи вплив на всі сфери соціального життя, глобалізація диктує необхідність переосмислення ролі держави в сучасному світі.

В умовах глобалізації в сучасній державі не тільки модернізують попередні, а й з'являються нові функції. Серед них - інформаційна безпека, інноваційна діяльність держави і т.д. Зростає роль держави, значення державної політики в сфері освіти, інноваційної діяльності. По сучасним міркам бідні країни - це насамперед, ті в яких присутній дефіцит інтелекту, тоді як конкурентоздатність в належній мірі визначаються наявністю високо професійних людських ресурсів.



Висновок

Глобалізація -- це незворотний процес, що супроводжується суттєвими впливами на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства, в тому числі й на національну державу.

Категорія „сучасна держава ” може використовуватися у двох значеннях. По-перше, це будь-яка держава, що існує у даний час, а по-друге, це така держава, яка відповідає певним критеріям, прийнятим світовим співтовариством, що також розглядається як ознака сучасної держави.

У контексті основних тенденцій глобалізації і забезпечення сталого розвитку за національною державою все ж зберігаються центральні позиції і переваги у вирішенні таких завдань, як: а) національна безпека, включаючи боротьбу з міжнародним тероризмом, транскордонною злочинністю; б) надання соціальних послуг; в) регулювання ринку; г) контроль над видобутком природних ресурсів; ґ) регулювання міграції; д) вирішення міжетнічних проблем тощо. Стратегія національних держав у пошуках адекватних відповідей на виклики глобалізації ґрунтується на активній участі у регіональному й глобальному інтеграційних процесах. Ізоляціонізм та наступальний інтервенціонізм є помилковими векторами розвитку національних держав в умовах глобалізації.

Глобалізація є серйозним викликом для національної держави, що ставить під сумнів питання суверенітету та здійснення її основних завдань і функцій.

Проте вести мову про послаблення ролі національної держави, а тим більше про її відмирання поки ще зарано. Національна держава і глобалізація є обґєктивно-сумісними явищами. Глобалізація не ліквідовує національну державу, а сприяє оптимізації обсягу та надає нової якості тим завданням і функціям, які стоять перед нею. Вона ставить перед державою набагато вищі вимоги, що диктуються інтересами соціально-економічного розвитку, стабільності, підтримки миру і безпеки. Разом із тим, без активної ролі національної держави глобалізаційні процеси можуть втратити свою динаміку та історичний сенс, оскільки основою прогресу розвитку глобалізації є національні держави. Відповіддю на виклики глобалізації стає консолідація та інтеграція держав, їх активна участь у вирішенні глобальних проблем.

Подальше дослідження даної проблематики вимагає поглибленого вивчення категорії «національна держава», синтезуючи співвідношення національних і глобальних тенденцій розвитку сучасної державності.



Список використаної літератури

1. Костицький В. Економічний патріотизм як складова національної ідеї в умовах глобалізації / В. Костицький // Право України. -2006. - № 12. - 51 с.

2. Нерсесянц В. С. Процессы универсализации права и государства в глобализирующемся мире / В. С. Нерсесянц // Государство и право. - 2005. - № 5. - 47 с.

3. Словник іншомовних слів / За ред. акад. АН УРСР О. С. Мельничука. - К.: Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1985. - 968 с.

4. Вернадский В.И.Биосфера и ноосфера / В.И. Вернадский. - Наука,1989. - 261 с.

5. Пантин В.И. Циклы и волны глобальной истории. Глобализация в историческом измерении. - М.: Новый век, 2003. - 280 ст.

6. К. Омаэ // Глобализация: Контуры ХХІ века: 2002. - 249 с.

7.Шумилов М. М. Концептуальные основы глобализации. CREDO NEW: теоретический журнал. - 2005. - №1.

8. Чешков М. Глобальный мир /- Том 7. - Осень 2002. - 230 с.

9. Надольний І. Трансформація культурного потенціалу особистості в контексті глобалізаційних парадигм / Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали науково-практичної конференції / За загальною ред. В. І. Лугового, В. М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - 364 с.

10.Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века Пер. с англ. под ред. Б. Л. Иноземцева; Центр исследований постиндустриального общества. -- М.: Логос, 2003. -- 380 с.

11. Юськів Б. М. Глобалізація і трудова міграція в Європі монографія / Рівне : видавець О. М. Зень, 2009. - 240 с.

12. Блинов А. С. Национальное государство в условиях глобализации: контуры построения политико-правовой модели формирующегося глобального порядка. - М: МАКС Пресс, 2003. - 150 с.

13. Мунтян М. А. Государство в меняющемся мире. - М., 1998. -298 с.

14. Юськів Б. М. Глобалізація і трудова міграція в Європі монографія / Рівне : видавець О. М. Зень, 2009. -108с.

15. Робертсон Р. Дискурсы глобализации: предварительные размышления 2002. -129 с.

16. Лафонтен О. Без страха перед глобализацией 2002. - 130 с.

17. Дьекофф А. От государства-нации к постнационализму. МОНФ, 2001. - 167 с.

18. Юськів Б. М. Глобалізація і трудова міграція в Європі монографія / Рівне : видавець О. М. Зень, 2009. - 276 с.

19. Ильин М. В. Мегатренды мирового развития. - М: Экономика, 2001. - 113 с.

20. Игрицкий Ю. В. Национальное государство под натиском глобализации- Том 4. - №4. - Осень 1999. - 280 с.

21. Общетеоритическая юриспруденция: учебный курс: учебник / под. ред. Ю.Н. Оборотова. - О. : Фенікс, 2011. - 396 с.

Размещено на Allbest.ru

...