Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему:

Історія виникнення та основні проекти "Римського клубу»

Студентки групи

4 МЕН МС ЗФН

Трояновської Наталії



Зміст

• Вступ
• Історія заснування Римського клубу
• Науковий зміст досліджень Римського клубу
• 2.1 Зародження, діяльність та еволюція ідейно-теоретичного потенціалу Римського клубу
• 2.2 Наукова і суспільна діяльність римського клубу
• 2.3 Футурологічні доповіді Римського клубу
• 2.4 Екологічна діяльність Римського клубу (60-70 рр. XX ст.)
• 2.5 Дослідницькі проекти Римського клубу у контексті виходу Росії з кризової ситуації
• Висновки
• Список використаної літератури


Вступ

Одним з перших, хто почав займатися цією проблемою був Римський клуб, який був створений 6-7 квітня 1968 року в Римі, ініціатором створення був італійський майстер Ауреліо Печчеї. Адже людству необхідна була організація, яка б зайнялася дослідницькими роботами по проблемах, які назрівали в суспільстві. Перед клубом були поставлені дві основні цілі. Перша - сприяти усвідомленню ускладнень що виникли перед людством; друга - шляхом впливу на суспільну свідомість, сприяти виправленню нинішньої ситуації.



1. Історія заснування Римського клубу

Римський клуб був заснований 6-7 квітня 1968 року в Римі. Ініціатором створення був італійський майстер Ауреліо Печчеї, котрий сумісно з генеральним директором по питанням науки ОЕСР (організації по економічній співпраці та розвитку, Париж) професором фізичної хімії Олександром Кінгом, запросив у Рим біля 30 європейських вчених - соціологів, економістів фахівців природничих наук.

Зібравшись вчені обговорили підготовлений голландським астрономом Еріхом Янцом документ під назвою «Спроба створення принципів світового планування з позицій загальної теорії систем». Суть документу можна звести до наступного:

«На теперішній момент ми починаємо усвідомлювати людське суспільство та оточуюче середовище як єдину систему, неконтрольований ріст якої є причиною її нестабільності. Досягнутий нині абсолютний рівень цього неконтрольованого росту визначає високу інерційність динамічної системи, знижуючи тим самим її гнучкість та здатність змінюватися й пристосовуватися. Стало очевидним, що в цій системі немає ніяких внутрішніх кібернетичних механізмів та, не здійснюється ніякого “автоматичного” саморегулювання макропроцесів. Цим кібернетичним елементом еволюції нашої планети є сама людина, здатна активно впливати на формування свого власного майбутнього. Однак людина може на ділі виконувати це завдання тільки за умови контролю над всією складною системною динамікою людського суспільства в контексті навколишнього середовища його перебування… що може сповістити про вступ людства в нову фазу психологічної еволюції”. Наприкінці другого дня стало очевидним, що переважна більшість учених не підтримує основну мету клубу.

Ядро клубу “постійний комітет” склали шість чоловік. Це Ауреліо Печчеі, Еріх Янц, Олександр Кінг, Макс Монне (голландський експерт по міжнародних проблемах), Жан Сен-Жур (експерт з питань економіки й фінансів французької футурологічної школи) і Гуто Тіманн (голова Баттелевского інституту в Женеві).

Перед клубом були поставлені дві основні цілі. Перша - сприяти усвідомленню ускладнень що виникли перед людством; друга - шляхом впливу на суспільну свідомість, сприяти виправленню нинішньої ситуації.

Таким чином, був створений Римський клуб - міжнародна неурядова організація, що поєднує у своїх рядах учених, суспільних і політичних діячів різних країн світу. Юридично Римський клуб зареєстрований у Швейцарії. За Статутом чисельність Клубу не повинна перевищувати більше 100 чоловік.

Перший проект доповіді Римському клубу за назвою “Пошуки конструктивної відповіді на зростаючу складність і невизначеність світового розвитку” був запропонований Хасаном Озбекханом, турком за походженням, філософом, фахівцем в галузі кібернетики й планування, що очолював один з каліфорнійських мозкових центрів. Ідея його доповіді складалася в “розробці первісної, грубої моделі або декількох моделей, - яка загалом відбивала б динаміку світового розвитку, у надії, що вона дозволить виявити найбільш важливі компоненти системи й самі небезпечні (з погляду майбутнього) взаємозв'язкі між ними”. Однак через складність проекту й нестачу часу для його розробки, лідери Римського клубу відмовилися від цього проекту [17].



2. Науковий зміст досліджень Римського клубу

2.1 Зародження, діяльність та еволюція ідейно-теоретичного потенціалу Римського клубу

Від середини XX століття людство почало усвідомлювати катастрофічність подальшого розвитку сучасної цивілізації. Світ вступав у революційний період своєї історії, який був позначений критичними явищами та процесами, що поставили під питання виживання всього людства.

Людству необхідна була організація, яка б зайнялася дослідницькими роботами по проблемах, які назрівали в суспільстві. Такою організацією став Римський клуб. Саме про нього, в своїй роботі «Людські якості» [4], пише Ауреліо Печчеї - італійський вчений, підприємець, громадський діяч, засновник та президент Римського клубу. Якщо говорити про вітчизняних авторів, то необхідно згадати Т.В. Кремень, та її статтю «Історія створення, цілі та завдання Римського клубу» [2, C.214]. Для відповіді на поставлені клубом питання цілий ряд видатних вчених створили серію доповідей. Першою була робота відомого американського вченого Денніса Медоуза «Межі росту» [5, C.67-68]. Наш земляк та член Римського клубу Богдан Гаврилишин також зробив доповідь Римському клубу під назвою «Дороговкази в майбутнє» [1, C. 156]. 28 років пройшло з того часу як згадана робота побачила світ, проте вона й досі залишається актуальною та цікавою як, власне, й решта доповідей, що були зроблені для клубу.

Довгий час екологічна ситуація на планеті не заважала поступальному розвитку суспільства і головним рушієм прогресу залишалися соціально-економічні фактори. Влада людини невпинно зростала, середовище її перебування вважалося вічним та незмінним, ресурси - невичерпними, тим більше що науково-технічний прогрес обіцяв можливості їх безкінечного відновлення чи принаймні безболісної заміни. Проблеми безпеки та виживання не пов'язувалися з екологією планети, а були спрямовані на організацію суспільного життя та політичну боротьбу. Тим часом природне середовище під впливом людської діяльності переживало суттєві зміни. Саме за таких обставин питання наукового обґрунтування взаємовідносин суспільства і природи та раціонального використання природних ресурсів набрали актуальності.

Проте наука притримувалась вузько профільного підходу до комплексу проблем та способів їх вирішення. Тільки наприкінці 60-х років група вчених, за ініціативою яких був створений Римський клуб, взялася до вирішення та обґрунтування важливих питань, що хвилювали людство на науковому рівні. Тому в даній роботі автор ставить собі за мету прослідкувати діяльність та еволюцію ідейно-теоретичного потенціалу вчених з різних куточків світу, що об'єдналися в громадській асоціації під назвою Римський клуб. Відповідно до поставленої мети виникають такі завдання:

- з'ясувати за яких обставин, коли і де саме було створено Римський клуб;

- поетапно прослідкувати діяльність асоціації на основі досліджень, які для неї проводились.

Потрібно визнати той факт, що хід історії не раз давав підстави замислитись над тим, а чи осмислює людство свої дії? Дійсно, ледве врятований від загибелі світ, що лежав у руїнах після Другої світової війни, одразу опинився у стані «холодної війни», яка затяглась на півстоліття. Саме в цей період всі сили держав були спрямовані на конфронтацію. На повну потужність було задіяно ідеологічні машини, а наука і техніка спрямовані на створення нових видів зброї. А тим часом населення землі стрімко зростало, і коли на перенаселений світ звалилася науково-технічна революція, яка кардинально змінила умови людського існування, збільшився розрив між розвинутими та відсталими країнами.

Політичні лідери, які весь час боролися за владу, не зуміли вчасно роздивитися приховані та явні загрози, що нависали над людством. За них це зробили інші. Одним із таких провидців був видатний італійський менеджер та суспільний діяч Ауреліо Печчеї. Він багато їздив по світу та власними очима мав змогу бачити реальну дійсність, що складалася в розвинутих та слаборозвинутих країнах, а також розрив, що постійно збільшувався між ними. Все побачене А. Печчеї зібрав разом та зробив наукові висновки. У своїй книзі «Людські якості» він зізнавався: «побувавши та працюючи в багатьох країнах світу, я мав можливість переконатися в тому, як погано налагоджене управління людськими справами, - багато чого хотілося б організувати значно розумніше та ефективніше .Чим ясніше я уявляв небезпеку для людства, тим більше переконувався в необхідності здійснити якісь заходи, поки не стало надто пізно. Я один не міг зробити нічого». [4, C. 120-124].

На кінець 60-х років А. Печчеї почав виступати з лекціями, в яких говорив про проблеми, що його хвилювали, та які набирали всесвітнього розмаху. В 1967 р. він зустрівся з видатним вченим Олександром Кінгом, який був генеральним директором з питань науки в Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) в Парижі. У 1968 році А. Печчеї та О. Кінг зібрали в академії «Деі Лінчеі» (Рим) соціологів, економістів, фахівців у галузі планування. Вони ознайомили їх з підготовленими документами, але наштовхнулись на цілковите нерозуміння. Лише декілька людей змогли дійти спільного рішення. Саме вони стали членами новоствореного «Римського клубу» та сформували три основні ідеї, що і сьогодні визначають його діяльність:

- дати суспільству методику, за допомогою якої можна було б науково аналізувати проблеми людства, пов'язану з фізичною обмеженістю ресурсів Землі, бурхливим ростом виробництва і споживання;

- застерегти людство щодо критичної ситуації, яка склалася у світі;

- визначити для суспільства заходи доцільного управління, досягнення «глобальної рівноваги» [17].

Було вирішено, що членів у Клубі буде не більше ста і вони мають представляти «частину сучасного прогресивного людства» - вчених та мислителів, державних діячів (як правило не діючих політиків), представників сфери освіти та управління. Ці сто діячів, з усіма їхніми відмінностями у поглядах, були єдині в переконанні, що людське суспільство відчуває велику необхідність в оновленні.

Цікавим є той факт, що Римський клуб не є організацією і по своїй природі не може служити інтересам якоїсь окремої країни чи політичної партії, а також не ототожнює себе з якоюсь певною ідеологією. Його змішаний склад не дозволяє йому повністю погодитись з позицією певної сторони. Він існує на власний бюджет, щоб не залежати від джерел фінансування. Клуб зареєстрований в Женеві як безприбуткова громадська асоціація. Першим президентом Римського клубу був Ауреліо Печчеї [8, C. 214-215].

Члени першого складу Римського клубу добре розуміли, що їх зусилля будуть марними, якщо з ними не погодяться ті, хто приймають рішення. Тому було поставлено завдання розпочати серію досліджень найближчих та віддалених наслідків великомасштабних науково-технічних, економічних та політичних рішень, які б стали доступними для широкого загалу та одночасно вагомим аргументом для політиків. Ними стали «Доповіді Римському клубу» - результати незалежних досліджень, що були рекомендовані для поширення та широкого обговорення.

Загалом протягом всієї діяльності Римського клубу в світ вийшло більше тридцяти доповідей, які стали поштовхом для виникнення нового напрямку в наукових дослідженнях, такого як глобальне моделювання. Цікавим є той факт, що найважливіше в доповідях Римському клубу - те, що вказуючи людству на небезпеку, автори переконували читача в наявності можливостей та способів уникнути її. Своїм завданням Римський клуб від самого початку своєї діяльності бачив мобілізацію «величезних незайманих ресурсів - юнацтва», які не лише складають більшість населення, але мають необхідну гнучкість, що відкриває їм шлях до оновлення. Була створена міжнародна організація «Форум Хуману», основною метою якої було визначено координацію зусиль молодих дослідників у різних країнах з питань майбутнього людства, усвідомлення глобальних проблем та глобальних тенденцій розвитку .

Необхідно зазначити, що цього року Римській клуб відзначить свою 43-у річницю діяльності. І якщо розглянути роботу асоціації протягом півстоліття, то її можна поділити на декілька етапів.

Кінець 60-х років: Римський клуб висунув програму вивчення глобальних проблем, які тісно стосуються основ людського існування: гонка озброєнь та загроза розв'язання ядерної війни, забруднення навколишнього середовища та Світового океану, зменшення природних ресурсів, ріст кількості населення, розвиток нерівності в розвитку окремих країн, регіонів, розширення зон бідності, злиденності.

Початок 70-х років: Римський клуб виступив з проголошенням катастрофи, що загрожує технічній цивілізації. Тобто цивілізації, яка базується на використанні машин та індустріальної технології.

Якщо розглядати в загальному, то в дослідницьких проектах Римського клубу 70-х років глобальна проблематика розглядалась переважно з точки зору виявлення кризових ситуацій, пов'язаних із стрімким розвитком промислового виробництва, збільшення населення на планеті, забрудненням оточуючого середовища, зменшення природних ресурсів та загостренням продуктових проблем («Межі росту», 1972 [3]; «Перегляд міжнародного порядку», 1975; «Енергія: зворотній рахунок», 1978).

Початок 80-х років: Римський клуб сконцентрував всю увагу на розроблення конкретних проблем майбутньої цивілізації «інформаційного суспільства» [8, C.127-142].

З середини 80-х років Римський клуб переходить до висування різноманітних програм трансформації суспільних систем, вдосконалення політичних інститутів влади.

В цілому в дослідницьких проектах Римського клубу 80-х років важливу увагу приділялося соціальним, політичним, культурним аспектам світового розвитку. Римський клуб активно підключився до пошуку рішень проблем загальної системи безпеки та збереження миру на землі («Третій світ здатен себе прогодувати», 1984; «Революція босоногих», 1988).

Початок 90-х років: Римський клуб особливу увагу приділяється змінам «культурного етносу» та цінності життя в глобальному масштабі. Діяльність клубу ще тісніше стала пов'язуватися з роботою інших інститутів, котрі займаються глобалістикою.

Таким чином, в основі тематики доповідей Римському клубу, заснованого в 1968 році, лежить проблема економічного росту. Засновники Римського клубу, працюючи в різноманітних транснаціональних організаціях, зіткнулися на практиці із загальними труднощами в реалізації «вузьких та приватних проектів». На відміну від минулого дані труднощі стали усвідомлюватись як системні глобальні ефекти, і локальні зусилля, що прикладаються для їхньої ліквідації, оцінюються як безрезультатні. До переліку глобальних проблем було віднесено:

- безконтрольне розселення людей на планеті;

- нерівність та неоднорідність суспільства;

- соціальна несправедливість, голод, недоїдання;

- енергетична криза;

- вже існуюча чи потенційна нестача природних ресурсів;

- неграмотність та застаріла система освіти;

- деградація навколишнього середовища;

- і найголовніше: не усвідомлення людиною всіх цих труднощей та взаємозв'язку між ними.

Сукупність усіх цих, здавалося б, часткових труднощей сьогодні набрали якісно нових обрисів. На відмінну від минулого, зараз ці труднощі почали генеруватися як системні та глобальні ефекти, і як результат: локальні зусилля, які спрямовані на їх ліквідації є безрезультатними. Таким чином, сьогодні труднощі людства слід кваліфікувати більш точніше, а саме як кризу системи світового співтовариства.

Усвідомлення системності глобальних проблем сприяло тому, що науковці багатьох країн почали розуміти важливість переходу від методів минулого, у вирішені різноманітних проблем, до систематизованого підходу. Перший президент та ідеолог Римського клубу А. Печчеї стосовно цього говорив, що необхідність в системному підході диктується важким характером сучасного світу, де взаємні зв'язки та залежність між компонентами зазвичай важливіші, ніж самі компоненти.

Застосування системного підходу було здійснене на двох рівнях - на концептуальному та операційному. На концептуальному рівні були введені уявлення про природу як екосистему, про людську систему «Людина -Суспільство - Техніка», про тотальну глобальну систему «Природа - Людина -Суспільство - Техніка». Для вирішення завдання математичного моделювання економічної динаміки Дж. Форестер (член Римського клубу та автор роботи під назвою «Індустріальна динаміка») застосував вироблений ним метод системної динаміки, в якому розглядалось п'ять основних взаємопов'язаних змінних: населення, капіталовкладення, використання не відновлювальних природних ресурсів, забруднення оточуючого середовища та виробництво продукції [16, C. 172-176].

Перевіряючи гіпотезу кризи глобальної системи автори Римського клубу зробили висновок, що при збереженні нинішніх тенденцій росту наступні покоління досягнуть меж демографічної та економічної експансії, що може привести систему до неконтрольованої кризи та краху.

В чому саме члени Римського клубу вбачають вирішення проблем, що виникли? «Людська революція» ось що може врятувати світ. Під цим поняттям учасники клубу розуміли становлення світового співтовариства, яке здатне до колективних зусиль, щодо планування загального майбутнього людства, в протилежному ж випадку альтернативою буде відсутність будь-якого майбутнього. Ще одним, дуже важливим моментом є спроба всього населення планети більш реалістичніше дивитися на свої проблеми та можливості.

2.2 Наукова і суспільна діяльність римського клубу

Якщо шукати вихідні для ХХ ст. просторово-часові параметри, в яких спрацьовують світоглядні засади, які орієнтують на покращення екологічної ситуації, то це друга половина ХХ ст., Європейська неполітична організація - Римський клуб.

Вперше членами Римського клубу була запропонована методологія оцінювання можливостей природи не взагалі, не просто з точки зору потреб розвитку суспільства, а з позиції врахування можливостей природи витримати антропогенний тиск, який в ХХ ст. страшенно зростає.

Члени Римського клубу наголосили на існуванні реальних екологічних меж в науково-технологічному розвитку людства. Вони дійшли висновку, що глобальність екологічних проблем потребує для їх розв'язання колективних зусиль людства, об'єднання держав і народів.

Втім, як вважали члени Римського лубу, безпосередньо людством ніхто не займається, бо домінують класові, національні, державні інтереси. Доля ж людства залишається без конкретного носія, ніхто не відповідає за стан справ в світі [11, C.161-164].

Тому, саме цю функцію - відповідати за стан справ в світі взяв на себе Римський клуб.

У відповідності з програмою діяльності було поставлено 2 цілі.

По-перше, сприяти швидшому і глибшому пізнанню труднощів розвитку людства.

По-друге, використати всі наявні знання для стимуляції формування нових відносин, політичних орієнтацій, що б сприяли покращенню ситуації.

Результати своїх досліджень і рекомендації щодо розумних і необхідних дій людства члени Римського клубу представляли у формі доповідей. Перша доповідь Римського клубу була підготовлена професорами з США Д. Медоузом і Дж. Форрестером у вигляді математичної моделі розвитку світової ситуації на засадах врахування таких взаємозалежних змін, як капіталовкладення, використання ресурсів, забруднення середовища, виробництво продуктів споживання. Доповідь і особливо її висновки викликали світову сенсацію [5, C 53-79].

Так, за оцінками групи Д. Форрестера, кам'яного вугілля мало вистачити на 110 років, хрому - на 96, нафти - на 36, природного газу - на 24. Подібних же висновків дійшли в 1976 р. експерти ЮНЕСКО. Саме з цього часу такі вичерпні копалини, як мідь, олово, срібло отримали позначку "стратегічні" і стали предметом особливої уваги розвинених країн в країнах "третього світу".

За висновком авторів доповіді, за умови збереження існуючих тенденцій науково-технічного прогресу, неконтрольованих демографічних процесів, забруднення середовища на людство в першій половині ХХ1 ст. чекає глобальна катастрофа. Висновок викликав шок і розгубленість у одних, недовіру - у інших.

Як шлях запобігання глобальній екологічній катастрофі Д. Медоуз і Дж. Форрестер запропонували ідеї, що стали основою концепції встановлення глобальної рівноваги між природою і людством. Такого стану можна досягнути і підтримати, якщо не нарощувати виробництво і звести приріст народонаселення до нуля. Ця концепція отримала назву концепції нульового приросту.

Отже, концептуальні засади уявлень Римського клубу орієнтують на певні соціоекономічні зміни в існуванні людства, що дозволило б зберегти природу такою, якою вона є.

Згодом члени Римського клубу представили ґрунтовні і яскраві доповіді, які підсумовували дослідження в галузі глобальних проблем людства і пропонували шляхи виходу з кризового становища, в якому воно опинилося. Це доповідь М. Месаровича (США) та Е. Пестеля (Німеччина) "Людство на поворотному рубежі", Е. Ласло (США) "Цілі людства", Б. Гаврилишина (США) "Путівники в майбутнє: до більш ефективних суспільств" та ін.

Свого часу увагу вчених і громадськості всього світу привернула робота 1-го президента Римського клубу А. Печчеї "Людські якості"(1977). Вона носила програмний характер. А. Печчеї сформулював видатні ідеї стосовно майбутнього існування людства, якщо спосіб його існування радикально зміниться.

Розглядаючи витоки і причини глобальних проблем, в тому числі і екологічної кризи, А. Печчеї вважав, що вони знаходяться не поза людиною, а саме всередині її. Проблеми виникають тому, що люди в процесі соціального розвитку не встигають адаптувати свою культуру до тих змін, які самі ж вносять в цей світ.

Отже, за висновками дослідника, розв'язання екологічних проблем потребує передусім змін самої людини, її власної сутності .

Міркуючи таким чином, А. Печчеї пропонує відповідний проект практичних дій, які націлені на подолання глобальних проблем. Він адресує його видатним вченим, політичним діячам, широкій громадськості. Головна думка дослідника полягає в тому, що для розв'язання глобальних проблем світове суспільство має згуртуватися. Потрібна інтеграція навіть попри відмінність класових, національних чи групових інтересів [10, C 241-264].

Програма А. Печчеї націлює людство на реалізацію 6-ти провідних цілей.

1 - перша ціль визначається дослідником як "зовнішні межі". Вона орієнтує на бережливе ставлення до природи, її ресурсів, життєвого потенціалу.

2 - друга ціль - "внутрішні межі". Вона звертає увагу на важливість врахування такого важливого фактору, як внутрішні можливості людини. Дійсно, як підкреслює А. Печчеї, не можна безкінечно експлуатувати її властивості до просування. З цього випливає, що науково-технологічна діяльність і соціополітичні зміни мають відбуватися таким чином, щоб не піддавати людину новим напругам і стресам.

3- третя ціль в програмі А. Печчеї визначається як "культурна спадщина". Вона формує соціальну установку на перетворення загальнокультурних надбань в визначальний орієнтир прогресу і самовизначення людства. Культурна самовизначеність, на думку дослідника, є принципом нового світового економічного порядку, суттєвою орієнтацією стратегії розвитку людства [14, C. 12-17].

Водночас, як наголошує А. Печчеї, треба рятувати цінності культури від руйнування. Це принципово важливо для можливості подальшого існування людства, оскільки саме культура є світом людської традиції. Зберігаючи культурну традицію, людство отримує шанс на майбутнє.

4 - четверта ціль - "світове співтовариство". Вона має спрацювати в об'єднання міжнародних зусиль для вирішення глобальних проблем сучасності. Для цього А. Печчеї пропонує створити центри, що скоординують прийняття розумних виважених рішень на всіх рівнях людської організації - від локального до глобального.

5 - п'ята ціль названа "людське житло". На думку дослідника, важливе значення для розв'язання глобальних проблем має оптимальне розселення людей на планеті. Для цього потрібно створити всезагальний план, який би передбачав заходи національного і регіонального масштабу.

6 - шоста ціль визначена як "виробнича система" і орієнтує на створення оптимальної, розумної, єдиної в масштабах цивілізації економічної і фінансової систем, єдиної системи ресурсозабезпечення і зберігання, територіального розміщення виробництва.

Визначивши ці 6 глобальних цілей людства А. Печчеї зауважує, що головним для їх здійснення і для процвітання людства в майбутньому є відродження людського духу. Без цього людство може прямувати лише до власного знищення.

Таким чином, проаналізувавши науково-аналітичну і суспільну діяльність Римсього клубу можна дійти висновку, що творчість членів клубу суттєвим чином вплинула на світову суспільну думку і оцінку "стану справ" в планетарному масштабі. Діяльність Римського клубу сформувала певну межу між попереднім (до ідей членів клубу) і подальшим (починаючи з доповідей Римського клубу) розумінням взаємин людини і природи. Стало очевидним, що настав такий момент в існуванні техногенної цивілізації, коли в прогнозах соціоекономічного і культурного розвитку людства треба виходити не з абстрактно безмежних можливостей людини, а зі стану природного середовища [12, C. 24-26].

Саме завдяки творчості Римського клубу екологічні проблеми набули величезного міжнародного суспільного резонансу. Доповіді членів клубу заклали теоретичні і світоглядні основи формування екологічної свідомості як глобальної, як планетарного явища.

Дослідження груп Д. Медоуза і Дж. Форрестера, розробки математичних моделей динаміки глобального розвитку вплинули на розвиток подібних досліджень в інших регіонах світу. Так, в Радянському Союзі глибоке вивчення глобальних проблем здійснювалось під керівництвом проф. Д. Гвішиані.

Проте методологічна програма "нульового росту" виявилась нездійсненою. Це пов'язано з певними важливими особливостями суспільного розвитку. Так, по-перше, очевидно, що розвиток людства пов'язаний з нарощуванням продуктивних сил і приростом виробництва. По-друге, рівень розвитку країн світу є вкрай нерівномірним. А розв'язання екологічних проблем потребує досить високого технологічного рівня розвитку і вирішення хоча б елементарних проблем повсякденного життя людей. По-третє, щоб не впливати деструктивним чином на біосферу потрібно не те що не нарощувати виробництво, а взагалі його скорочувати, бо існуючий стан викликає досить серйозне руйнування екосистем і загрожує існуванню біосфери. Втім, зрозуміло, що таке скорочення суттєво знизило б рівень добробуту людства [3, C. 63-71].

Етапною з точки зору формування екологічно орієнтованої свідомості була відома конференція ООН з питань стану довкілля та подальшого розвитку людства, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. і недарма була названа програмою на ХХ1 століття. В її матеріалах зафіксовані нові - антитехніциські світоглядні орієнтації розвитку цивілізації, що є засадами розробки стратегії і філософії виживання на противагу прагматизму і споживацтву у ставленні до природи.

На конференції були присутні представники 179 держав. Було прийнято ряд принципових з точки зору екологічного майбутнього людства документів. Зокрема, Декларацію про довкілля й розвиток, 27 принципів якої окреслюють права та обов'язки країн у справі забезпечення розвитку і добробуту людей, Заяву про використання і захист лісів та прилеглих до них всіх форм життя, Конвенцію про стабілізацію концентрацій газів на рівнях, що не викликають дисбалансів у світовій кліматичній системі, Конвенцію про збереження біологічного розмаїття. І, нарешті, документ, що нараховує 700 сторінок - "Порядок денний на ХХ1 століття".

Прийнятий документ базувався на екологічних засадах як в теоретичному обґрунтуванні його основних положень, так і в запропонованих практичних мірах. Він підсумував і узагальнив результати досліджень, проведених за ініціативою ООН після Стокгольмської конференції з людського довкілля (1972) і діяльності створеної ООН Всесвітньої комісії з довкілля і розвитку (1983). Вже в першому звіті цієї комісії, який було виразно названо "Наше загальне майбутнє"(1987) було сформульоване серйозне застереження людству, яке має змінити свій спосіб життя і ставлення до природи, інакше на людство чекають досить важкі випробування внаслідок деградації і руйнації довкілля. Комісія під керівництвом Г. Брутланд, на відміну від авторів перших проектів Римського клубу, не наполягала на обмеженні людської активності в сфері природокористування, але однозначно висловилася за те, що зростання економіки, яке зумовлене потребами людей, має корегуватися екологічними засадами і утримуватися в межах екологічних можливостей планети.

Продовжуючи ці традиції, "Порядок денний на ХХ1 ст." констатує, що головними чинниками змін у довкіллі є населення, споживання та технології. В документі пропонуються програми і заходи, які можуть вивести людство на рубіж стійкої рівноваги між споживанням, населенням та спроможністю Землі підтримувати життя. Головна відповідальність за здійснення запропонованих програм "Порядком денним" покладена на національні уряди, які повинні активно співпрацювати з міжнародними організаціями.

римський науковий суспільний екологічний

2.3 Футурологічні доповіді Римського клубу

Одним із перших досвідів прогнозування глобального розвитку вважається доповідь Римського клубу, яку було складено в 1971 р. під назвою "Світ-2" під керівництвом Дж. Форестера (перша доповідь Римського клубу). Вчені використали комп'ютерну модель, на підставі якої зробили спроби передбачення подальших етапів розвитку людства.

У 1972 р. у межах Римського клубу групою вчених під керівництвом американського вченого Д. Медоуз на основі системного методу здійснено спробу прогнозування глобального розвитку, побудови комп'ютерної моделі системи „людина-суспільство-природа” (доповідь "Межі зростання"). Доповідь була заснована на прогнозуванні таких змінних: населення, капіталовкладення, природні ресурси, продовольство, динаміка забруднення довкілля у часовому інтервалі у 200 років - від 1900 до 2100 р. Автори моделі виходили з концепції, що межі світу мають фізичну природу, відображаються в його скінченності, характеризуються як зовнішні. Головний висновок полягав у тому, що при збереженні нинішніх темпів розвитку ресурси землі вичерпаються протягом одного століття. Для попередження цього вони запропонували концепцію "глобальної рівноваги", тобто контрольованого балансу сил (ідея "нульового зростання") [10, C. 284-296]

У 1974 р. М. Месаровичем та Є. Пестелем було підготовлено доповідь Римського клубу «Людство у роздоріжжі. Стратегія виживання» (друга доповідь Римського клубу). В ній була сформульована ідея"органічного зростання", згідно з якою кожен регіон світу має виконувати свою особливу функцію. Світ досліджувався як система взаємопов'язаних регіонів. Головною ознакою суспільства другої половини ХХ ст. вважався притаманний йому "кризовий синдром", який має стати стимулом переходу до світової системи, що буде знаходитись у стані "органічного зростання". У цьому стані система розвиватиметься як єдиний організм, де кожна частина відіграватиме свою виключну роль і користуватиметься тією часткою загальних благ, які відповідають даній ролі та забезпечують подальший розвиток цієї частини на користь цілого. Було зроблено висновок, що світ з простої сукупності незалежних частин перетворюється на всесвітню систему, тобто на зібрання функціонально взаємозалежних частин. Виокремлено 10 регіонів, взаємодія між якими здійснюється через експорт-імпорт та міграцію населення за економічними, географічними критеріями, але з урахуванням соціальних і культурних характеристик.

У 1976 р. Я. Тінберген та А. Долман підготували доповідь під назвою "Перегляд міжнародного порядку" (третя доповідь Римського клубу), в якій головною метою визнавалася необхідність забезпечення гідності та добробуту людей. На погляд авторів доповіді, політичні зміни планетарного масштабу вимагають створення глобальних власних структур - "світова державна скарбниця", "всесвітня адміністрація з продовольства". Мондіалістична за своїм характером, ця концепція фактично висувала ідеї створення глобальних політичних інститутів. Нова ідеальна соціальна організація людства отримала назву „гуманістичний соціалізм”, який мав забезпечити рівні можливості для всіх країн і людей відповідно до універсальних гуманістичних цінностей.

У 1977 р. доповідь Е. Ласло "Цілі для людства" як головну мету проголошувала встановлення загальносвітової солідарності. На відміну від "зовнішніх меж", вирішальними для визначення напрямів розвитку світової цивілізації вважались "межі внутрішні", тобто політичні, культурні, психологічні межі в життєдіяльності людей та суспільства, що знаходить відображення у поганому політичному керівництві, безвідповідальності у політичній діяльності (суб'єктивний чинник). Необхідною передумовою виживання та прогресу людства мають стати спільні ідеали, цінності й цілі, яким треба підкорити індивідуальні інтереси окремих країн та народів.

Доповідь вказувала на необхідність перебудови свідомості і запровадження норм поведінки людей і норм державної політики відповідно до „нових стандартів гуманізму” [9, C. 24-26].

Було сформульовано „цілі світового розвитку”, зокрема:

припинення гонки озброєнь, відмова від конфліктів, війн та насильства, вирішення продовольчої проблеми в глобальному масштабі,

глобальний контроль за використанням енергетичних та сировинних ресурсів, технологіями і природокористуванням,

глобальний розвиток, спрямований на підвищення якості життя, соціальну справедливість у розподілі матеріальних та духовних благ.

Програма „нового гуманізму” передбачала „людську революцію”, інтеграцію людей світу і формування нової спільноти - „глобального етносу.

У тому ж році відомий американський економіст В. Леонтьев та інші експерти ООН розробили сценарії демографічного, економічного та екологічного розвитку на 1980, 1990 та 2000 рр. Головний висновок - необхідність скорочення розриву у рівнях економічного розвитку промислових центрів світу та країн, що розвиваються.

У десятій доповіді Римського клубу "Дороговкази в майбутнє", підготовленій Б. Гаврилишиним в 1980 р., зроблено висновок, що подальший розвиток світової цивілізації пов'язаний з конвергенцією суспільних систем. Він запропонував модель майбутнього світового порядку, засновану на співіснуванні різних культур, релігій, способів життя, колегіальному керівництві та демократії.

У 1980 р. О. Джіаріні у доповіді "Діалог про братерство і добробут" висловив думку, що досягнення нового стану багатства і процвітання має бути заснований на еколого-економічних цінностях життя.

С. Мендловітц, Л. Гуртов та Й. Галтунг висловили думку про необхідність досягнення глобального гуманізму та альтернативних засобів забезпечення миру та безпеки.

Окрім Римського клубу, глобальні проблеми досліджувались Гудзонівським інститутом (США). Сассекським інститутом (Велика Британія), проектом моделей світового порядку (ЮНЕСКО).

Моделі глобальних систем показали, що ми живемо у взаємозалежному світі, що покращання становища не є неможливим, але в той же час не є гарантованим.

У 1982 р. Д. Медоуз, Г. Брукман та Д. Річардсон видали книгу про перше десятиліття моделювання глобальних систем під назвою "Навпомацки у темряві". Назву було взято з відомої байки Сафо, в якій йшлося про людину, яка шукала ключ від будинку під вуличним ліхтарем не тому, що там його загубила, а тому, що там було світліше. Тобто цим вони хотіли сказати, що автори глобальних моделей вважали б за краще говорити про щось світліше та приємніше, ніж глобальні проблеми, але змушені спрямовувати свої зусилля туди, де більше проблем. За думкою авторів, найголовнішим наслідком глобального моделювання стало фундаментальне перетворення власних поглядів на світ. У висновках автори висловили свої погляди щодо досвіду перетворень та засобу мислення, до якого закликають глобальні моделі. Їх сутність полягає в наступному:

ми не маємо руйнувати систему, від якої залежить наше існування;

зубожіння не має бути, його можна попередити - експлуатація людини або народу іншими принижує як експлуатованого, так і експлуататора;

для окремих людей та цілих народів краще співпрацювати, ніж ворогувати;

любов до людства та майбутніх поколінь людей має бути такою ж самою, як до своїх рідних;

якщо ми не сприймемо ці принципи і не керуватиметься ними, наш світ не виживе;

майбутнє в наших руках, і воно не буде ні гірше, ні краще того, що ми самі збудуємо [2, C. 326-341].

2.4 Екологічна діяльність Римського клубу (60-70 рр. XX ст.)

Результати своїх досліджень і рекомендації щодо розумних і необхідних дій людства члени Римського клубу представляли у формі доповідей. У відповідності з програмою діяльності було поставлено дві цілі: сприяти швидшому і глибшому пізнанню труднощів розвитку людства, використати всі наявні знання для стимуляції формування нових відносин, політичних орієнтацій, які б сприяли покращенню ситуації. На початку 70-х років за пропозицією Клубу Дж. Форрестер (США) застосував розроблену ним методику моделювання «світової проблематики», яку опублікував у книзі «Світова динаміка» (1971). Її висновок: подальший розвиток людства призведе до екологічної катастрофи в 20-х роках XXI ст. За розрахунками, кам'яного вугілля мало вистачити на 110 років, нафти -- на 36, природного газу -- на 24. Далі «модель Форрестера» вдосконалено і «екологічну катастрофу» відстрочено на 40 років. Ця робота, виконана під керівництвом Д. Медоуза і знайшла відображення в книзі «Межі зростання» (1972). Найбільші наукові центри світу взяли участь у дослідженні і підготовці знаменитих доповідей Римському Клубу.

«Межі зростання» -- це перша доповідь Клубу. Вчені розробляли глобальні моделі, які повинні були передбачити, що очікує людей при збереженні сучасних економічних і політичних шляхів розвитку. Результати моделювання показали, що промислове зростання, споживання ресурсів і енергії, зростання населення збільшуватимуться прискореними темпами, поки не буде досягнута межа, після якої відбудеться катастрофа [12, C. 94-112].

Дж. Форрестер запропонував ідеї встановлення глобальної рівноваги між природою і людством. Такого стану можна досягнути, якщо не нарощувати виробництво і звести приріст народонаселення до нуля (концепція нульового росту).

В 1974 році було завершено роботу «Людство біля поворотного пункту» (М. Месаровіч (США) і Е. Пестель (Німеччина). Автори намагалися усунути недоліки «Меж зростання». Вони розділили Землю на десять регіонів, вважаючи, що вирішувати екологічні проблеми по регіонах більш ефективно.

«Перебудова світового порядку» -- третя доповідь (Ян Тінберген, 1977), в якій особливу увагу приділено слаборозвиненим країнам, лідери яких в цілому відкидали ідею обмеження економічного зростання. Автори доповіді вважали, що всі країни повинні погоджувати локальну мету з глобальними.

«Мета глобального суспільства» -- четверта доповідь (Е. Ласло, 1977), яка присвячувалась питанням: у чому мета людства і чи згодні люди віддати перевагу матеріальному зростанню над підвищенням якості навколишнього середовища. Необхідно стримувати деякі бажання заради умов існування майбутніх поколінь. «Людські якості» -- ще одна доповідь (А. Печчеї, 1977), де сформульовано ідеї стосовно майбутнього існування людства, якщо спосіб існування радикально зміниться [8, C. 14-17].

Подальші доповіді (1978-1980 рр.) були присвячені окремим проблемам: переробці відходів, використанню енергії.

«Не існує меж навчанню» -- одна з ключових доповідей, яка торкалася проблем освіти (Волап, 1980). Індивідуальне професійне навчання окремих людей, яке панує в світі, автори розуміють як мікронавчання, в той час як мало уваги приділяється колективному, або суспільному, навчанню населення -- макронавчанню.

Глобальні моделі розвитку математично імітували фізичні та соціально-економічні системи світу і прогнозували майбутнє. Таким чином, міжнародна співпраця є об'єктивною необхідністю, а побудова стабільного гармонійного суспільства вимагає перебудови споживацького мислення, компетентного керівництва і широкої освіти людей.

2.5 Дослідницькі проекти Римського клубу у контексті виходу Росії з кризової ситуації

Процес виходу Росії з кризи треба починати не з пошуку нових позик, а з усвідомлення помилкових стереотипів, джерел неефективності, вузьких місць і глухих завулків у діяльності управлінської еліти. Міжнародний досвід показує, що ініціатива у вирішенні цих питань зовсім не є прерогативою національних урядів.

Усі хочуть бути вільними, але дехто ще й здогадується, що свобода - це усвідомлена необхідність, тобто розуміння об'єктивних обмежень на втілення суб'єктивних побажань. Далекоглядні люди тим і відрізняються від недалекоглядних, що уважно вивчають “неприємні” обмеження реальності і вписують у них свою діяльність [7, C. 133-142].

Цих об'єктивних, але недостатньо усвідомлюваних поки що нашими політиками і лідерами бізнесу (не кажучи вже про населення) обмежень багато - вони наче утворюють вузький “коридор” виходу країни з кризи. Зокрема, політичні пристрасті можуть виражатися без шкоди інтересам нації лише тоді, коли ми вирішуємо до якої “стінки коридору” - лівої чи правої - притиснутися у певний момент руху, але будь-яка спроба ігнорувати стінки цього “коридору” призведе лише до розтринькування ресурсів і втрати темпів просування до виходу. Коридор вкрай вузький (через нього вже зараз протискуватися потрібно, а не розгулювати з маніфестаціями, помахуючи політичними прапорами) і буде звужуватися доти, доки в Росії не буде подолана тенденція деградації якості управління.

У сьогоднішній кризовій ситуації для управлінської еліти Росії стає важливим творчий розвиток досвіду діяльності Римського клубу, заснованого італійським “мислячим бізнесменом” Ауреліо Печчеї. Це людина (він був дуже яскравою особистістю - достатньо сказати, що йому довелося побувати і в ролі топ-менеджера концерну “ФІАТ”, і в ролі одного з керівників гарібальдійського руху італійської партизанів у роки Другої Світової війни.

Клуб об'єднав біля ста політиків, підприємців і вчених більш ніж із 30 країн. Він став дуже престижним середовищем спілкування в політичних, підприємницьких і наукових колах, орієнтованих на ліберальні реформи у світі. На конгресах клубу, які відбуваються один раз на два роки, приймаються рішення про рекомендацію проведення тих або інших досліджень, обговорюються результати напрацьованих прогностичних проектів, приймаються рішення про публікації або інші форми просування у суспільну свідомість результатів проведених досліджень[13, C. 162-163].

Сам клуб конвертує свою репутацію у залучення коштів для наукової діяльності. Клуб не фінансує дослідницькі проекти, а рекомендує їх національним урядовим організаціям і найбільшим корпораціям, для яких фінансування проектів Римського клуба є дуже престижною рекламою своєї торгової марки. Багато прогностичних досліджень, ініційованих Римським клубом, проводяться за допомогою нового наукового інструментарію (зокрема, був даний потужний імпульс розвиткові математико-прогностичного моделювання).

За двадцять років на замовлення Римського клубу було підготовлено й опубліковано біля двадцяти доповідей. Найцікавіші з них, які викликали великі дискусії:

- “Межі росту” (1972 р., кер. Денніс Медоуз, ця доповідь вчинила сенсацію і викликала полеміку в усьому світі, яка призвела до значного посилення світового екологічного руху);

- “Поза межами росту” (1987 р., кер. Едуард Пестель);

- “Перша глобальна революція” (1990 р., кер. Александр Кінг і Бертран Шнайдер, ця доповідь була заявлена як звіт, що відбиває загальну позицію членів Римського клуба).

У доповідях Римського клубу останнім часом наголос робиться вже не на фізичних межах росту (як-от індустріальний потенціал, забруднення Землі, виснаження корисних копалин), а на соціальних, психологічних, культурних, політичних обмеженнях. Водночас, важливо відзначити, що в моделях світової динаміки фактично ігнорується моральний чинник, який відіграє дедалі серйознішу, а іноді й вирішальну роль при виборі альтернатив розвитку [17, C. 168-184].

Буквальне повторення досвіду Римського клубу в сьогоднішніх російських умовах неефективне через багато в чому “тимчасовий” менталітет значної частини нашої управлінської еліти і природну недовіру практиків до глобалістських рекомендацій. Ідея створення в Росії клубу на зразок Римського конкретно приваблива зараз переважно для ряду діячів вузівсько-академічного середовища, котрі мають, принаймні якийсь авторитет серед провідних вітчизняних підприємців. А без напрацьованого у верхніх шарах управлінського середовища авторитету проекти типу Римського клубу автоматично перетворюються на прожекти.

Вузьким місцем при створенні прогностичного клубу є зовсім не обсяг інвестицій і не якість пропонованих для використання наукових методів, а “критична маса” особистого авторитету координаторів проекту серед “критичної маси” впливових політиків, підприємців і топ-менеджерів. Словом, Росії потрібні свої “Ауреліо Печчеї” із переконливими для фахового середовища управлінськими результатами, але без одіозного іміджу і прагнення підім'яти під себе інших учасників проекту в інтересах просування власного бізнесу. Ефективні клуби будуються на горизонтальних стосунках, а не на вертикальних [4, C. 64-69].

Можна з певністю стверджувати, що зараз у Росії на федеральному рівні не видно ні свого “Ауреліо Печчеї”, ні скільки-небудь сумісної “критичної маси” членів клубу, які представляли б значний бізнес. Та й передвиборна атмосфера не особливо сприяє ефективному становленню “федерального” проекту. Спроби ж створення клуба “на службу особам, а не справі”, в т.ч. задля просування іміджу якогось конкретного політика на період виборчої кампанії, призведуть до швидкої самодискредитації.

Проте ситуація із серйозною постановкою прогностичних розробок не виглядає такою вже безнадійною. На наш погляд, потрібно спершу поставити на ноги систему прогностичних клубів у головних регіонах Росії. Точніше кажучи, систему “прогностичних тріад” - трьох орієнтованих на прогностичні завдання взаємозалежних елементів для кожного реґіону: Часопису, Інституту і Клубу [10, C. 65-69].



Висновки

Від середини XX століття людство почало усвідомлювати катастрофічність подальшого розвитку сучасної цивілізації. Світ вступав у революційний період своєї історії, який був позначений критичними явищами та процесами, що поставили під питання виживання всього людства.

Людству необхідна була організація, яка б зайнялася дослідницькими роботами по проблемах, які назрівали в суспільстві. Такою організацією став Римський клуб.

Члени першого складу Римського клубу добре розуміли, що їх зусилля будуть марними, якщо з ними не погодяться ті, хто приймають рішення. Тому було поставлено завдання розпочати серію досліджень найближчих та віддалених наслідків великомасштабних науково-технічних, економічних та політичних рішень, які б стали доступними для широкого загалу та одночасно вагомим аргументом для політиків. Ними стали «Доповіді Римському клубу» - результати незалежних досліджень, що були рекомендовані для поширення та широкого обговорення.

Загалом протягом всієї діяльності Римського клубу в світ вийшло більше тридцяти доповідей, які стали поштовхом для виникнення нового напрямку в наукових дослідженнях, такого як глобальне моделювання. Цікавим є той факт, що найважливіше в доповідях Римському клубу - те, що вказуючи людству на небезпеку, автори переконували читача в наявності можливостей та способів уникнути її. Своїм завданням Римський клуб від самого початку своєї діяльності бачив мобілізацію «величезних незайманих ресурсів - юнацтва», які не лише складають більшість населення, але мають необхідну гнучкість, що відкриває їм шлях до оновлення. Була створена міжнародна організація «Форум Хуману», основною метою якої було визначено координацію зусиль молодих дослідників у різних країнах з питань майбутнього людства, усвідомлення глобальних проблем та глобальних тенденцій розвитку.

Перевіряючи гіпотезу кризи глобальної системи автори Римського клубу зробили висновок, що при збереженні нинішніх тенденцій росту наступні покоління досягнуть меж демографічної та економічної експансії, що може привести систему до неконтрольованої кризи та краху.



Список використаної літератури

1. Вернадский В.И. Размышления натуралиста. Научная мысль как планетное явление. Кн. 2. М.: 1977. - 263 с.

2. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М.: 1990. - 326с.

3. Медоуз Д.Х., Медоуз Д.Л.,Рендерс Й., Беренс В. В. Пределы роста. Доклад по проекту Римского клуба “Сложное положение человечества” М.: 1991. - 120 с.

4. Печчеи А. Человеческие качества. М.:1977. - 86 с.

5. Форрестер Дж. Мировая динамика. М.:1978. - 173 с.

6. Наше общее будущее. Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР). М.: 1989. - 274 с.

7. Программа действий: Повестка дня на ХХI век и другие документы конференции в Рио-де-Жанейро в популярном изложении. Женева:1993

8. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. К.:1993, том 1, розділ 11, глава 2.

9. Толстоухов А. Засади концептуальних підходів до осмислення сучасної екологічної ситуації // Вісних Дніпропетровського державного університету. Історія і філософія науки і техніки. - 1998.- Вип. 95.

10. Гардашук Т. Екологічна політика та екологічний рух: сучасний контекст. К.: 2000. - 348 с.

11. Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. Львів: 1997. - 287 с.

12. Кисельов М. Поняття “національного прогресу” в екологічному вимірі. // Генеза. - 1997. - №1. - С 24-26.

13. Алексенко В.Л. Новейшие теории биотической устойчивости как отражение кризиса мировоззрения // Общественные науки и современность. - 1999. - №3. - С 31-33.

14. Данилов - Данильян В.И., Лосев К.С. Глобальный экологический взрыв - главный вызов ХХ1 века // Практична філософія. 2001. - №2. - С 12-17.

15. Проблеми развития человечества в работах “Римского клуба” и их анализ

16. Римский клуб // Теория и практика управлення. - 2003. - №3 - С. 3.

17. Римский клуб

Размещено на Allbest.ru

...