Жан-Поль Сартр "Критика чистого розуму"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет

Кафедра філософії і педагогіки

Гуманітарний практикум з філософії

Жан-Поль Сартр «Критика чистого розуму»

Київ 2014

1. Автор

школа твір філософський погляд

1.1 Роки життя

21 июня 1905 -- 15 апреля 1980.

1.2 Основні періоди творчої діяльності

1938-1946- видання перших творів, перебування в окупації, стає учасником руху Опору, писав для підпільних видань;

1947-1960- публіцистичні та літературно-критичні нариси, лідер екзистенціалістського руху,критика радянського режиму;

1960-1980-критика діалектичного розуму, написання автобіографії;

1.3 Основні праці

· «Нудота» («La Nausйe», 1938)

· «Мур» («Le Mur», 1939)

· «Буття й ніщо» («L'Кtre et le Nйant», 1943)

· «Мухи» («Les Mouches», 1943)

· «Дороги свободи (Незавершена тетралогія)» («Les chemins de la libertй, 3 vols», 1945--1949))

· «Екзистенціалізм -- це гуманізм» («L'existentialisme est un humanisme», 1945)

· «Шаноблива повія» («La P… respectueuse», 1946)

· «Що таке література?» («Qu'est ce que la littйrature?», 1947)

· «Брудними руками» («Le Mains sales», 1948)

· «Критика діалектичного розуму» («Critique de la raison dialectique», 1960)

· «Слова» («Les Mots», 1964)

· «Родинний ідіот. Гюстав Флобер» («L'Idiot de la famille. Gustave Flaubert 1821-1857», 1971-1972)

1.4 Філософські джерела формування поглядів

Творчість Жана Поля Сартра відбиває тенденцію усього двадцятого століття тим, що у ній він звертався безпосередньо до особистості кількох персонажів культури у своїх кількох біографіях: Флобера, Жане, Бодлера тощо. Увага до людини, її вчинків та її творів пов'язана із бажанням пояснити епоху, та навпаки, аби від епохи повернутися знову до пояснення людини. Так чи інакше, наша сучасність позначена особистістю Сартра. Але визначаючи ряд «гуманістично налаштованих шанувальників культури», поруч з ім'ям Сартра завжди з'являється ім'я Теодора Адорно.

Вплинули на нього: Гегель, Шопенгауер, Карл Маркс, Мао Цзедун, Достоєвський, К'єркегор, Ніцше, Гуссерль та інші.

1.5 Представник школи,напряму, течії

Визнаний лідер напрямку екзистенціалізму. Екзистенціалістський марксизм. Деяким його творам притаманний послідовний радикалізм.

1.6 Послідовники, опоненти

Вплинув на: Сімона де Бовуар, Мерло-Понті, Франц Фанон, Айріс Мердок, Андре Горз, Ален Бадью, Фредрік Джеймсон, Альбер Камю.

Автор не називає своїх ідейних опонентів.

1.7 Основні події соціально-політичного та культурного життя суспільства

Друга Світова Війна, голокост, науково-технічна революція, становлення комуністичних режимів у багатьох країнах світу.

2. Характеристика твору

Структура твору.

Письменник задумував роботу «Критика діалектичного розуму» у двох томах: перший-як теоретичне й абстрактне дослідження, другий-як трактування історії. Але «Критика…» так і не була закінчена. Сартр відмовився від другого тому після написання лише декількох глав. Перший том був опублікований у 1960 році і оцінений як «монстр нечитаємості».

3. Характеристика поглядів у творі

3.1 Соціальна онтологія

У післявоєнний період академічна спрямованість інтересів Сартра ґрунтовно трансформується. Соціальна та політична ангажованість, близькість до лівих політичних рухів та інтерес до проблеми долі індивідуальної свободи у зовнішньому світі з його насиллям, відчуженням, експлуатацією, у конфліктному полі історичної інтерсуб'єктивності ,зумовили звернення Сартра до філософії Маркса. Роздуми про евристичні можливості марксизму, його сучасний стан та шляхи оновлення видані в составі першого тому «Критики чистого розуму».

Високо оцінюючи соціальну філософію Маркса,його підхід до аналізу конкретних історичних подій,Сартр оголошує марксизм «неперевершеною філософією епохи»,бо вона розглядає «людину в її цілісності, виходячи з матеріальності його положення», є «єдиною можливою формою дійсного конкретного знання» та «найбільш рішучою спробою висвітлити історичних процес в його тотальності».

Сучасним марксистам Сартр докоряє за апріорний схематизм, відношення усієї конкретики людського життя до випадковості,в нерозумінні історичної тоталізації людини ті в виключенні людині з марксистського знання. Оскілки «людське існування та розуміння людського неподільні»,то необхідно дати екзистенційне обґрунтування марксизму, об'єднати його з екзистенціалізмом.

Введення екзистенції, екзистенційного проекту у центр знання в якості заснування означає для Сартра введення в універсальне знання про історію непереборної своєрідності людської авантюри. Це,за Сартром, поверне історичній події її характер «події, що переживають»,а її неоднозначність та множність вимірів.

Визначаючи необхідність дослідження матеріальної зумовленості людини та її практики (способом виробництва матеріального життя,економічними та іншими відношеннями, об'єктивними структурами соціального поля з його «колективними об'єктами», відчуженням),Сартр розширює після аналізу «конкретних синтезів» досвіду, розміщуючи їх «усередину діалектичної тоталізації,такої, як сама історія».

3.2 Антропологеми

Політична діяльність Сартра принесла йому глибоке розчарування і призвела до спроби радикально реконструювати свою думку.

В критиці Сартр спрощує багато своїх думок та ранніх поглядів про свободу особистості. Він пише «Хай ніхто мене не інтерпретує в тому дусі,що людина вільна в усіх ситуаціях. Я хочу сказати абсолютно протилежне ,а саме,що всі люди в'язні,оскільки їхній досвід життя має лише місце в області практико- інерстності в тому ступені, в якому ця область з самого початку зумовлена своїми недоліками». Термін «пратико-інертний» пов'язаний з тією частиною життя,яка визначається більш ранніми вільними діями і являє собою взаємодію чи точніше діалектику індивідуальної практики та спадкового тягаря історичного факту, що в «Критиці…» є переважаючим інтересом Сартра.

3.3 Ідеологеми

У своїй основній теоретичній праці з проблем політики «Критика діалектичного розуму» він спробував поєднати екзистенціалізм з марксизмом. У «Критиці діалектичного розуму» Сартр зосереджується на одному рівні - рівні філософії історії. Він пропонує модель діалектичного розуму, в межах якого волю кожного індивіда слід розглядати як складник тотальної історії. Блиск Сартрової оцінки індивідів затьмарює цю вищу мету, повне виправдання якої було залишено для іншого тому (котрий, знову ж таки, так і не з'явився). Але другий рівень трактату ще раз демонструє справжнє лице Сартра як мораліста. Він різко протиставляє людських істот, що потрапляють до певних «категорій» і до «згуртованих груп».

У «Критиці діалектичного розуму» Сартр цікавиться людиною передусім як трудівником і діяльною особистістю, як матеріальною істотою, що утворюється в лоні матеріального світу, в сфері, визначальною характеристикою якої є розрідженість, реальна даність, що її ми неспроможні уникнути. Адже блага, якими ми задовольняємо свої потреби, і справді наявні в обмеженій кількості. Тобто згадувана розрідженість визначає той матеріальний принцип, який формує умови життя людей: усілякого добра на всіх не вистачає. Внаслідок чого в цьому розрідженому просторі чужий виступає як «контр-людина», схильна відбирати в мене блага, що існують у матеріальному світі, у сфері моєї трудової діяльності, в обмежених кількостях.

«Матеріалістична» орієнтація «Критики діалектичного розуму» не повинна вводити нас у оману. Хоч Сартр у цій своїй праці й аналізує людину як діяльну істоту, проте свідомість і далі залишається в його очах свободою, тобто проектом та джерелом смислу. Вивчення середовища, якому притаманна розрідженість та навколишня матеріальність, зовсім не спонукає Сартра відкинути онтологію свободи. Як проникливо відзначає Реймон Арон у своєму есе, присвяченому «Критиці діалектичного розуму» («Історія і діалектика насильства»), «марксизм» Сартра залишається багатоаспектним, поєднаним із долею тієї значущої істоти, якою є людина, що визначається насамперед як проект і свобода. Цей творець знаків, який є людською істотою, залежить від розв'язання складної герменевтичної проблеми, вимагає тлумачення, далекого від усякого марксизму, вчення спрощеного і вбогого. В «Питанні про метод» (1957 p.), важливому есе, яке спочатку мало назву «Екзистенціалізм і марксизм» і яке передує «Критиці...», «феноменологічна» або «екзистенціальна» орієнтація Сартра також виражена цілком явно; вона перебуває на відстані тисячі льє від «діалектичного матеріалізму» тієї епохи. Сартрівським обрієм залишається свобода людини, повністю відповідальної і за себе саму, і за всіх.

3.4 Антиномії

У своєму творі Сартр просуває думку про необхідність зняття антиномії ідеалізму та матеріалізму. Ця думка була у нього ще у ранніх творах. Ідеалізм та матеріалізм,писав Сартр, в рівному ступені впливав на реальність, оскільки один «усуває річ», а інший усуває «суб'єктивність»,тоді коли революціонер потребує і в тому,і в іншому, в їх кореляції.

Детермінізм тепер допускався,приймався Сартром,але не приймався ним фаталізм матеріалістичної зумовленості.

Використана література

1. Жан-Поль Сартр «Критика діалектичного розуму».

2.Кузнецов В.Н. Ж.-П. Сартр й екзистенціалізм. М., 1970.

3.Киссель М.А. Філософська еволюція Ж.П. Сартра.

4. Філліпов Л.И. Філософська антропологія Ж.П. Сартра.

Размещено на Allbest.ru