Німецька філософія

Размещено на http://www. allbest. ru/

У другій половиш XVIII ст. центр європейської філософської думки перемістився з Англії та Франції в Німеччину, яка значно пізніше від своїх західних сусідів стала на шлях буржуазних трансформацій. Саме тут напередодні буржуазних перетворень виникають ідейні пошуки і духовне піднесення, що охопили все суспільство, в тому числі й філософію. В ХІХ столітті в Європі буржуазний спосіб виробництва розвивається на власній основі. здобуваючи класичні риси. Класичні (завершені) форми буття породжують класичну філософію. Сформувалась філософська традиція, в межах якої вдалося переосмислити багато проблем, над якими безуспішно билася попередня філософська думка. Одна їх група мала гносеологічний характер: протистояння емпіризму й раціоналізму, детермінізму і свободи волі; друга -- онтологічний (стосувалася буття людини): протиріччя між натуралістично-механістичним світоглядом і специфікою буття людини, яке виходило поза межі цього світогляду. Німецьку класичну філософію сформували І. Кант, І. Фіхте, Ф. -В. -Й. Шеллінг, Г. -В. -Ф. Гегель, Л. Фейєрбах. Певною мірою до цієї традиції можна зарахувати філософію К. Маркса, принаймні категоріальний апарат і стиль мислення Маркса не виходить за її межі. Німецька філософія кінця XVIII - сер. XIX ст. продовжила традиції ра­ціоналізму та просвітницької ідеології. Визначальними ідеями тут зали­шилися уявлення про розумність людського існування, ідея історич­ного прогресу, віра у всемогутність науки тощо. Філософів, які належать до німецької класичної філософії, споріднює зміщення центру дослідження від об'єкта до суб'єкта, в онтологічному аспекті - від природи до історії і культури. Відбувається переосмислення і самого суб'єкта. Якщо раніше він мислився як певна духовна субстанція, що пасивно відображала світ, то в німецькій класичній філософії суб'єкт постає як творча діяльність (Кант), як дух, що перебуває в історичному розвитку (Гегель), як людство, яке здійснює історичний поступ на основі практичної діяльності (Маркс). Іншими словами, суб'єкт мислиться як діяльність, яка у філософії після Канта все більше набуває історичного характеру, перетворюється на культуротворчу діяльність, вільне само творення.

Основні принципи німецької класичної філософії :

- принцип актив­ності суб'єкта ;

- гуманіс­тичне ставлення до людини;

- прагнен­ня перетворити філософію на науку.

Німецька класична філософії є закономірним результатом розвитку соціальної реальності і мислення Нового часу. Це закономірний результат розвитку європейської культури у цілому. Тому для розкриття передумов її виникнення слід враховувати як особливості Німеччини того часу, так і ту соціальну і духовну атмосферу, яка склалася на той час у Європі.

Новий час у європейській культурі - це період буржуазних революцій - нідерландської (1566-1609), англійської (1640-1650), французької (1789), німецької (1848-1849). Революційне утвердження буржуазії у своїх правах - це загальноєвропейське явище. Буржуазне ж суспільство відрізняється від усіх попередніх своєю динамічністю, стрімкістю розвитку, загостренням соціальних суперечностей, які починають сприйматися як рушійні сили суспільного розвитку. Така специфіка буржуазного суспільства сприяла формуванню і утвердженню в європейській свідомості діалектичних ідей, які були притаманні усім представникам німецької класичної філософії і остаточно оформились у діалектиці Гегеля. Цьому також Сприяло виявлення діалектичних моментів у природознавстві того часу. Якщо у галузі механіки античні мислителі розвивали статику (Архімед), то вчені Нового часу -Галілей, Кеплер, Гюйгенс, Ньютон та інші - динаміку земних і небесних тіл. антична математика є наукою про постійні величини, тоді як математика Нового часу розпочинається із введення перемінних. Ідеї еволюційного розвитку проникають у геологію (Бюффон "Історія землі", Ломоносов "О слоях земли") та біологію (Гете "Метаморфози рослин", Ламарк "Філософія зоології", теорія природного відбору Дарвіна).

При всьому розмаїтті ідей та концепцій, німецьку класику відрізняє ряд суттєвих рис та принципів, що є спільними для всього цього етапу розвитку філософської думки. Саме вони і дають змогу говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне духовне утворення.

По-перше, всіх представників німецької класичної філософії об'єднує розуміння ролі філософії в історії людства і в розвитку світової культури. Вони вважали, що філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, зробили предметом спеціального філософського дослідження людську історію і людську сутність. І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель бачать філософію чітко систематизованою наукою, але наукою специфічною. З їхньої точки зору, філософія, живлячись науками, орієнтуючись на науки, має будувати себе як науку гуманістичної спрямованості.

По-друге, представники німецької класичної думки надали філософії вигляду широко розробленої та диференційованої спеціальної системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Німецька класична філософія є високо професійною, надзвичайно абстрактною та узагальненою системою філософського освоєння дійсності.

По-третє, німецька класична філософія розробила цілісну діалектичну концепцію розвитку.

По-четверте, німецька класика виробила певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку, запропонувавши досліджувати його науково-теоретичними засобами і виділивши деякі його загальні закономірності.

По-п'яте, розглядаючи проблеми людини, німецька класична філософія концентрує увагу навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

Отже і в самій дійсності, і в усіх науках Нового часу проявляються діалектичні тенденції. Діалектика ж німецьких філософів виступає своєрідним завершенням цього розвитку, систематизаціює діалектичної думку.

Ще одна загальна риса німецької класичної філософії - її ідеалізм, також зумовлюється як загальними особливостями Європейської культури того часу, так і особливостями Німеччини.

У вихорі революційних подій європейська культура шукає ідеал суспільного устрою і намагається утвердити його у дійсності. Так, для нідерландської і англійської революцій живильним ідейно-духовним ґрунтом є ідеологія реформації, у Франції - ідеологія Просвітництва. революція у Німеччині взагалі здійснюється передусім у сфері мислення, оскільки сама дійсність в останній країні ще не дозріла до революції і знаходилась у стані застою.

В той час як Англія завдяки буржуазній та промисловій революціям перетворилась на найкрупнішу країну світу, а Франція, внаслідок революції 1789 - 1794 р. знищила феодалізм та швидко просувалася шляхом розвитку капіталізму, Німеччина все ще залишалась політично та економічно роздрібненою та напівфеодальною країною. Це була одна із самих економічно і політично відсталих країн Європи того часу. Тридцятилітня війна 1618-1648 рр. суттєво затримала розвиток країни. Німеччина відставала на 200 років від Англії і на 50 від Франції. Це пояснює чому у Європейській культурі того час домінують три тенденції, втілені у певній країні: економічна у Англії, політична у Франції, філософська у Німеччині не поспівали за їх тратами. Все було дуже погано, й в усій країні панувало загальне незадоволення”.

Але думка і фантазія не можуть живитись самі собою. Матеріал для свого ідеала вони мають шукати у дійсності. Але оскільки сучасна дійсність є жахливою, то діячи культури, філософи звертаються до минулого. Якщо філософи Франції дивилися у майбутнє, то Німецькі поети, письменники, філософи звертаються до минулого - античної і середньовічної культури, культури Відродження. У німецькій класичній філософії це призводить до формування історичного мислення і розробки філософії історії.

Розвиток природознавства, літератури, мовознавства та інших наук призвів до накопичення величезного фактичного матеріалу, який треба було якось систематизувати. Це викликало появу ідеї створення енциклопедії, яка займала практично усіх видатних мислителів ХУІІІ-ХІХ ст. . Так романтики Гарденберг і шле гель намагалися скласти загальний, цільний огляд усіх наук. Їх наміри не здійснилися, але були реалізовані Шеллінгом і Гегелем.

Отже у творчості представників німецької класичної філософії знайшли втілення загальні - як національні, так і загальноєвропейські соціальні і духовні процеси. У своїй творчості вони спиралися на спільну новоєвропейську культурну тради­цію. Звідси, незважаючи на усю своєрідність філософських поглядів представників німецької класичної філософії, їх вченням притаманна спільність проблем, способів їх ставлення та вирішення. Інакше кажучи, вони створюють певну ідейну спільність. Тому їх поєднують у загальний філософський напрямок. Можна виділити такі риси німецької класичної філософії:

1. Раціоналізм, успадкоємлений від філософів епохи Просвітництва. Для усіх німецьких філософів-ідеалістів початку ХІХ ст. характерним було переконання що досить дійсність глибоко пізнати та переосмисли­ти і тим виправдати, філософським переосмислюванням може бути ви­правдана й релігія.

2. Усі представники німецької класики критикували матеріалізм ХVІІІ ст. за його механіцизм.

3. Відбувається вироблення діалектичного методу мислення, яке здійснювалося у процесі критики метафізичного методу з використанням діалектичної традиції завжди дуже впливової у Німеччині (Кузанський, Лейбніц, Гете).

4. Критика споглядального характеру попереднього матеріалізму та розробка принципу діяльності, активності. Підкреслювалась творча ак­тивність теоретичного мислення.

5. Прагнення подолати антиісторизм попередньої філософії, розробка філософії історії та пошук об'єктивних підстав для періодизації іс­торії, пошук яких здійснювався у сфері духу.

6. Критика традиційної розсудкової метафізики, прагнення перетвори­ти філософію на науку, побудувати універсальну, закінчену наукопо­дібну систему. Це знайшло відображення навіть у назвах праць німець­ких класиків: “Науковчення” Фіхте, “Енциклопедія філософських наук” Гегеля.

7. Безпосередня спадкоємність у розвитку філософських ідей. У німе­цькій класичній філософії відбувається перехід від матеріалістичних ідей докритичного Канта до суб'єктивного та трансцедентального ідеалізму критичного Канта, через суб'єктивний ідеалізм Фіхте до об'єктивного ідеалізму Шеллінгу та абсолютного ідеалізму Гегеля й, нарешті, до матеріалізму Фейербаха. німецький кант гегель філософія

У розвитку німецької класичної філософії розрізняють два етапи: перший представлений Кантом, другий -Фіхте, Шеллінгом, Гегелем. Перший охоплює час до Французької революції. Другий - після неї. Різке загострення класових суперечностей напередодні революції у філософії знаходить вираз у суперечності між ідеалом, розумом і дійсністю. Після революції буржуазія примирюється з дійсністю і сприймає її як "розумну".

Размещено на Allbest. ru