Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК [123.1+124.5]:165.191

НОРМАТИВНІСТЬ І СВОБОДА В СТРУКТУРІ методологічного потенціалу НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

Спеціальність 09.00.09 - філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Турко Ольга Василівна

Чернівці 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Марчук Михайло Георгійович, завідувач кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Ратніков Володимир Сазонович, професор кафедри філософії Вінницького національного технічного університету;

кандидат філософських наук, доцент Дулін Петро Георгійович, докторант Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України.

Провідна установа: Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України

Захист відбудеться “23” лютого 2007 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.08 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. VI, ауд. 31.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: Чернівці, вул. Л.Українки, 23.

Автореферат розісланий “22” січня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Чеховський І.Г.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження зумовлена сучасним станом філософії науки, який умовно можна назвати “кризою нормативності”. З середини ХХ століття представники постпозитивізму почали наступ на засади нормативного підходу, згідно з яким наука розвивається відповідно до певних ідеалів, стандартів і норм. Логічно завершив цей процес, як відомо, П.Фейєрабенд. Протиставлення нормативного та описового (дескриптивного) підходів у методології пізнання поставило питання про критерії самого вибору між ними, а також про формування та застосування інших можливих підходів.

Одним із найбільш істотних аспектів, які потребують нині всебічного філософського аналізу, є співвідношення свободи і нормативності в соціокультурному контексті становлення методології наукового пізнання, розгортання її прихованих можливостей. Дослідження взаємозв'язку нормативності та свободи в структурі методологічного потенціалу науки розширює інформаційне поле, в якому відбувається становлення адекватних сучасному станові наукового пізнання підходів.

Якщо природа і сутність нормативності вже були предметом усебічної філософської рефлексії, зокрема, в неокантіанстві баденської школи (Віндельбанд, Ріккерт), то свобода як ідеал і регулятивний принцип творчого самовираження людини в її відношенні до нормативної свідомості є малодослідженою перспективною проблемою філософії науки.

Пізнання конституюється як наукове лише за умови формування нормативних систем, які регулюють пізнавальний процес на різних рівнях, і визначення меж пізнаваного та непізнаваного для певного рівня розвитку науки. Ці визначальні принципи не стали перешкодою для того, щоб у добу модерну пізнання визнавалося реалізацією ідеї свободи як апріорної передумови теоретичних побудов.

Гуманістичний вектор є визначальним в усіх сферах буття, акцентуючи увагу на цінностях, які узгоджуються з визнанням свободи головною передумовою повноцінного життя сучасної особистості та суспільства. Це призводить, зокрема, до переоцінки значення таких понять, як доконечність, обов'язок, норма, стандарт тощо, які тривалий час мали пріоритетний статус у методології, та перенесення акценту на виявлення методологічного потенціалу свободи у науковому пізнанні.

У постнекласичній науці на рівні філософсько-методологічних узагальнень відбувається кардинальна зміна уявлень про природу, світ загалом. Формується нова картина реальності, в якій переосмисленню підлягають усі попередні концепції та закладені в їх основі норми, ідеали, цінності. Замість ригористичного протиставлення детермінізму і свободи формується “філософія нестабільності” (І.Пригожин), в світлі якої ці принципи не суперечать один одному. Визнання нестабільності пов'язує ідею свободи з можливістю вибору, що вводить у природний процес самоорганізації своєрідну флуктуацію, коли людина може “вколоти” середовище (С.Курдюмов), щоб спрямувати його розвиток у певному напрямі.

Дослідження співвідношення нормативності і свободи, їхньої нерозривної єдності та взаємозумовленості сприятиме зміцненню підвалин нової раціональності, поглибленню процесів гуманізації та гуманітаризації сучасної науки, взаємозближенню методології природничих і гуманітарних наук і т.ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і пов'язана з комплексними науково-дослідними темами кафедри філософії: “Світ людського буття і творчі можливості індивіда: сучасний стан та альтернативи майбутнього” (номер державної реєстрації 0102U006613) та “Сучасна філософія науки і проблеми гуманітарного дискурсу” (номер державної реєстрації 0105U002884).

Стан опрацювання проблеми. Роздуми про свободу мають свої витоки у стародавній філософії. Давні греки (Сократ, Платон, Аристотель) переважно розуміли свободу як властивість розуму. Протиставлення цій традиції знайшло своє відображення у філософії Августина Блаженного, який визначив свободу як властивість волі, що має автономію стосовно розуму. Загалом філософи, які акумулювали культурні настанови середньовіччя, пов'язували свободу з дотриманням християнських заповідей, із Добром, Благом і Благодаттю, прагнення до яких утверджують людину в її Божественній сутності. Мислителі доби Відродження протиставляли свободу фортуні, фатуму, спонукаючи своїх сучасників протистояти “сліпій” долі.

У Новий час настанови на науковий підхід уводять проблему свободи у контекст каузальних зв'язків і призводять до висновку про тотожність свободи і доконечності. І.Кант уперше виводить свободу за межі емпірії, у сферу надчуттєвого, трансцендентального. Свобода - це ідея чистого розуму, вона приписується не явищам, а речам самим собою. Розвиваючи започатковане Кантом розуміння свободи, В.Віндельбанд уписує її в систему нормативних універсальних цінностей, осмислення яких є головним завданням філософії.

Чималий внесок у розкриття сутності свободи крізь призму науки, її методології, історії та перспектив зробив К.Поппер, який запропонував поглянути на світ як на відкриту систему, в якій тільки й можливий розвиток людської свободи. Сама наука також є відкритою системою з “гнучким”, а не жорстким управлінням. Методологічні правила і норми - це конвенції, які не повинні перетворюватися на догму. Т.Кун хоча й не звертається безпосередньо до проблеми свободи, але, трактуючи науковий поступ як постійне чергування нормальних і революційних періодів у розвитку науки, тим самим визначає його як вільний простір для становлення теорій-конкурентів, боротьба яких сприяє розвитку наукового знання. Свого апогею ідея свободи в науці досягла в концепції “епістемологічного анархізму” П.Фейєрабенда.

В останні роки зріс інтерес до ціннісних аспектів науки, зокрема, до свободи як ідеалу, що втілюється в науці. В.Бєлов розглядає проекцію “світу свободи” на механістичну модель універсуму в умовах формування новоєвропейської науки. Характерним є також акцент на дослідженні сутності свободи в контексті проблеми раціональності. Прикметними є, зокрема, праці І.Добронравової, С.Кримського, А.Нікіфорова, М.Поповича, Б.Починка, С.Токаревої, О.Черткової, В.Швирьова. Традиційним є погляд на свободу як основу наукової творчості. До тих або тих аспектів зазначеної теми зверталися А.Айнштайн, В.Вернадський, О.Мамчур, М.Марчук, Т.Тузова та ін.

Серед широкого кола філософів, які в різних контекстах осмислювали природу і потенційні можливості свободи, можна відзначити М.Бердяєва, О.Дубовенко, П.Дуліна, О.Кармазіну, Я.Козьмука, Е.Позднякова, І.Проценка, О.Соболь, З.Сокулера, Ю.Смирнову, Е.Фромма, А.Шопенгауера та багатьох інших.

На відміну від свободи, яка в епістемологічному дискурсі постає побічно, як загальне тло пізнавальних інтенцій людини, нормативність є традиційною проблемою методології науки. Соціокультурний зміст і культурно-історичні виміри нормативності досліджували В.Бєлов, М.Вартофський, П.Гайденко, Б.Грязнов, С.Даштаміров, Л.Дротянко, Н.Злобін, О.Івін, О.Кезін, М.Кисельов, Н.Кузнєцова, В.Лекторський, О.Мамчур, В.Порус, Л.Сичова, В.Стьопін, О.Чернякова. Норми як основа світоглядного та методологічного каркасу науки розглядалися О.Кезіним, А.Конверським, О.Мамчур, Б.Пружиніним, В.Стьопіним.

Актуальна в сучасній філософії науки проблема нормативності в контексті ціннісної зумовленості знання стала предметом осмислення в публікаціях В.Бєлова, П.Гайденко, О.Гасяка, О.Івіна, О.Кезіна, А.Маковецького, О.Мамчур, М.Марчука, І.Романа, М.Сидоренка, С.Явоненко. Значну увагу філософи і науковці приділяють аналізу моральних норм, етосу науки. Зокрема, значний внесок у постановку та розв'язання цієї проблеми зробили В.Бажанов, Х.Лейсі, М.Малкей, М.Марчук, Р.Мертон, Б.Пружинін.

Нормативне підґрунтя наукової раціональності досліджували Н.Автономова, І.Бичко, П.Гайденко, Б.Грязнов, І.Добронравова, С.Кримський, В.Лекторський, М.Мамардашвілі, О.Мамчур, Л.Маркова, Н.Мудрагей, С.Нікітін, О.Нікіфоров, В.Ньютон-Сміт, М.Попович, В.Порус, М.Розов, В.Стьопін, В.Чуйко, В.Швирьов. Осмислення нормативного складника науки у постнекласичній раціональності здійснили І.Арзамасцева, С.Вовк, С.Гавриленко, І.Касавін, О.Кезін, Е.Калінін, В.Попов, Н.Кузьменко, В.Лук'янець, Б.Парахонський, В.Ратніков, О.Рубанець, А.Уйомов, І.Цехмістро.

Зважаючи на переосмислення проблеми нормативності у постнекласичній філософії науки та зростання зацікавленості в дослідженні цінності свободи в контексті розвитку науково-пізнавального потенціалу людини, а також наявність в українській філософській літературі значних лакун щодо аналізу цієї проблематики, ми бачимо нагальну потребу в розробці нового підходу до розуміння взаємозв'язку нормативності та свободи як визначальних рис наукового пізнання. Становленню такого підходу, на нашу думку, може посприяти наше дисертаційне дослідження.

Метою дослідження є висвітлення взаємозв'язку нормативності й свободи як однієї з актуальних проблем сучасної філософії та методології науки. свобода нормативність наука аксіосфера

Реалізація поставленої мети передбачає такі завдання:

- з'ясувати зміст вихідних категорій “норма” і “свобода” з погляду їхньої взаємозумовленості в соціокультурному контексті становлення філософії та методології наукового пізнання;

- розкрити потенціал взаємодії свободи і нормативності в аксіосфері науки як системи, що саморозвивається та самоорганізується, і є підсистемою іншої системної єдності - культури;

- обґрунтувати сумірність нормативності та свободи в процесі формування нового образу наукової раціональності в контексті сучасних оцінок її ролі в науково-пізнавальній діяльності;

- довести, що акцентування ролі нормативності без визнання потенціалу свободи у пізнавальній діяльності призводить до виродження раціональності в догматизм, нівелювання її позитивних аспектів;

- проаналізувати евристичні можливості філософії постмодернізму в подоланні суперечностей між свободою та нормативністю у постнекласичній методології науки.

Методологічною основою дослідження стали такі загальнонаукові методи, як аналіз основних понять і категорій, що стосуються предмету дослідження, синтез визначальних характеристик досліджуваних пізнавальних феноменів з метою формування їх цілісного розуміння, історико-компаративістський метод дослідження настанов різних пізнавально-методологічних парадигм, типізація та систематизація отриманих результатів і теоретичних висновків. У дисертації використано методологічні засоби діалектичного, герменевтичного, феноменологічного, нормативно-ціннісного та синергетичного філософських підходів. Це дозволило досліджувати проблему з різних, іноді протилежних поглядів, дотримуючись головних настанов сучасної філософії науки на антидогматизм і плюралізм у пізнанні.

Об'єктом дослідження є нормативність і свобода в контексті методології науково-пізнавальної діяльності.

Предметом дослідження є методологічний потенціал взаємозумовленості нормативності та свободи в сучасній філософії науки.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше здійснено спробу всебічного висвітлення проблеми співвідношення нормативності та свободи в структурі методологічного потенціалу наукового пізнання.

В ході дисертаційного дослідження було отримано результати, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист:

1. Розкрито концептуальні засади взаємозумовленості норм науки і свободи науково-пізнавальної діяльності в контексті постановки і розв'язання найбільш актуальних проблем новітньої філософії та методології науки.

2. Встановлено, що наукові норми детерміновані цілями пізнавальної діяльності та ціннісними настановами суб'єкта пізнання, що вводить категорію свободи в структуру методології науки. Свобода є не тільки умовою виявлення творчих здібностей вченого, а й постає “ідеалом природного порядку”, згідно з яким формуються норми опису, пояснення та розуміння світу.

3. Показано, що виявлення сумірності процесів унормування структури методології наукового пізнання і реалізації свободи наукової творчості, потенціал якої проявляється передусім у процесі наукового відкриття, формулюванні гіпотез, моделюванні досліджуваних явищ і т.ін., дозволяє сформувати нові підходи до розв'язання проблеми наукової раціональності.

4. Обґрунтовано тезу, що розуміння людиномірності наукового знання та виявлення нормативно-ціннісного потенціалу свободи в їхньому синкретичному взаємозв'язку з раціональністю відіграють важливу роль у трансформації сучасних уявлень про науковість, які виходять за межі класичного раціоналізму.

5. Виявлено методологічні орієнтації, що відіграють роль “гнучкого” регулювання наукового пізнання, узгоджуючись із визнанням особливої цінності свободи у постнекласичній філософії науки, на відміну від жорсткого примусу норм, характерного для концепцій традиційної методології.

6. Доведено, що свобода з погляду синергетичної парадигми постає каталізатором процесів самоорганізації в розвитку науки, забезпечуючи вихід на один із атракторів еволюції, який передбачає нову, більш адекватну даній ситуації систему нормативності.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Теоретичні висновки дисертації можуть бути корисними для розв'язання проблем, які досліджуються в методології, феноменології та аксіології пізнання. Результати дисертаційного дослідження можуть успішно використовуватись у навчальному процесі, в підготовці та викладанні цілої низки нормативних курсів і спецкурсів, загальних і спеціальних соціально-гуманітарних дисциплін, у тому числі й таких, як історія науки і техніки, філософія та методологія науки, аксіологія знання, психологія наукової творчості, філософія та методологія гуманітарних наук, а також у процесі підготовки аспірантів і здобувачів філософських спеціальностей.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, методологічні висновки та рекомендації, викладені в дисертації, обговорювалися на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вони апробовані на міжнародних наукових конференціях: Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених “Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть” (Тернопіль, 2003), науковій конференції “Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку” (Чернівці, 2006), 18-тих міжнародних “Людинознавчих філософських читаннях” (Дрогобич, 2006), міжнародному науковому симпозіумі до Всесвітнього дня філософії (Київ, 2006).

Результати дисертаційного дослідження викладені у семи наукових публікаціях у фахових виданнях з філософії.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (шість підрозділів) і висновків; загальний обсяг - 177 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 226 джерел.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” визначено актуальність теми дослідження, стан її наукової розробки, мету, завдання, методологічні засади, предмет і об'єкт дослідження, теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Сформульовано положення, які містять елементи наукової новизни та виносяться на захист.

У першому розділі “Нормативність і свобода в соціокультурному контексті становлення методології наукового пізнання” досліджуються соціокультурні та світоглядні передумови і потенціал взаємодії нормативності та свободи в методології науки.

Підрозділ 1.1. “Інтерпретаційні можливості кореляції нормативності та свободи в осмисленні когнітивного потенціалу науки” присвячено аналізу змісту понять “норма” і “свобода” з метою виявлення пізнавального потенціалу їхньої взаємодії в методологічному вимірі. Норми розглядаються нами як кодифіковані системи регулювання у сфері наукового пізнання, що діють у межах відповідних ціннісних структур. Загальне поняття норми виростає зі співвідношення реального та потенційного, звужуючи наше сприйняття світу до певних дозволених меж, які допомагають прогнозувати можливе здійснення свободи іншого. Норми - це інституції взаємних обмежень, які дозволяють уникати свавілля. Водночас екстенсивне розгалуження системи нормативного регулювання вимагає свого самообмеження задля збереження свободи.

Поняття “норма” входить у два семантичні кола - “міра дії” та “міра оцінки”. Вивчення нормативних складників науки часто здійснюється в контексті ціннісних орієнтацій. Норми пояснення й опису знання, його обґрунтованості й доказовості, структури та організації (В.Стьопін) в їх інваріантному модусі становлять основи ідеалу науковості (А.Кезін) та підпорядковуються найвищій цінності - істині.

У своєму дослідженні ми виділяємо кілька пластів нормативності відповідно до трьох різних, хоч і взаємопов'язаних сфер науки: сфери людської діяльності, яка характеризується динамічністю, процесуальністю; сфери знання як накопичення результатів наукової діяльності, стрижнем якої є кумулятивність та спадкоємність; сфери соціальної взаємодії вчених, яка визначається комунікативністю.

Перший пласт містить норми і приписи, за якими наука відрізняється від інших видів діяльності, виявляє специфічні ознаки, зумовлені цілями і завданнями наукового пошуку, а також методологічні настанови, що визначають ставлення суб'єкта пізнання до об'єкта.

Другий пласт нормативності - це так звані критерії науковості чи демаркації, виявити які намагалися ще в античній філософії, коли вперше почали замислюватися над тим, як відрізнити достовірне знання від уявлення, гадки (Парменід, Сократ, Платон та ін.). У ХХ столітті розв'язання цієї проблеми зазнало суттєвої трансформації: від принципу верифікації, обґрунтованого Л.Вітгенштайном, М.Шліком, і принципу емпіричного підтвердження, запропонованого Р.Карнапом, які пізніше були спростовані й замінені принципом фальсифікації, аж до проголошення методологічного анархізму П.Фейєрабендом.

Завдяки працям Р.Мертона акцент змістився на третій пласт нормативності - норми взаємодії між науковцями. Науковий етос визначається професійними та моральними нормами - неупередженістю, рівністю вчених перед Істиною, самокритичністю, взаємоповагою та ін.

Методологічний аналіз змісту наукових норм, визначення їхніх функцій, евристичних можливостей найбільш повно реалізується у контексті пізнавальних традицій. Досвід минулого забезпечує нас традиційними ціннісно-нормативними структурами, крізь призму яких ми сприймаємо дійсність. Дві основні цілі наукового пізнання - прагнення до Істини та самоствердження вченого у творчому пориві - мають перспективу реалізації тільки в шанобливому ставленні до вселюдських цінностей.

Аналіз поняття “свобода” простежується в історико-філософському контексті становлення методології науки. Починаючи з Нового часу природа вивчається крізь призму загальної доконечності, що не знає жодних винятків. Це породжує проблему співвідношення свободи волі й доконечності, розв'язанням якої відзначився І.Кант, який не просто постулював співіснування доконечності та свободи як характеристик одного й того ж явища в різних відношеннях (феномен і ноумен), а довівши наявність трансцендентальної свободи, захищав абсолютну свободу розуму в пізнанні.

Свобода наукової творчості - це можливість актуалізації когнітивної потенції мислення в системі ціннісних орієнтацій (Гайдеггер), що у своїй глибинній сутності зумовлена так званим ефектом самоорганізації наукового знання, його спонтанною динамікою. Загалом ідеал свободи в науці має подвійний смисл. З одного боку, діяльність ученого вільна в тому розумінні, що він діє відповідно до власних цілей і цінностей у ситуації вибору серед альтернатив. З іншого боку, сам зміст конкретно-наукових концепцій формується під впливом бачення природного світу крізь призму свободи. Становлення новоєвропейської науки, як з'ясувалося, пов'язане з актуалізацією світоглядного та методологічного потенціалу поняття свободи, згідно з яким упорядковуються нами закони, наприклад механіки, яка вивчає закономірності природного руху “вільних матеріальних систем”.

Свобода і нормативність антиномічні в тому розумінні, що свобода є самореалізацією, самоствердженням науковця як особистості, тоді як норма вимагає самообмеження. Свобода асоціюється з волею, пристрастями, ірраціональними поривами, в той час як істина, знання, раціональність можливі лише в контексті певних норм. Свобода вибору - це проблема, яка змушує шукати принципи обмеження (А.Айнштайн). Норми науки є такими принципами обмеження та регулювання процесів створення, побудови, доведення й обґрунтування теорій. У дотриманні цих норм і подоланні їхніх меж здійснюється розвиток науки.

У підрозділі 1.2. “Нормативність і свобода в структурі світоглядних і методологічних орієнтацій суб'єкта пізнання” розглядається соціокультурний аспект формування нормативного поля науки й усвідомлення цінності свободи наукової творчості. Його дослідження зумовлене підходом до науки як до складної системи, що саморозвивається й вимагає особливого типу рефлексії, в якому осмислення ціннісно-цільових орієнтацій суб'єкта наукової діяльності співвідноситься із соціальними цілями і цінностями (Стьопін). Саме в культурі (тут не слід розуміти лише духовну культуру) ми можемо віднайти причини як успіхів, так і невдач сучасної науки. Розвиток науки як елемента культури забезпечує збереження її суверенітету, дотримання принципів і норм наукового пошуку й водночас свободу дії в особливій царині виробництва наукових теорій. Культурний контекст є альтернативним світом щодо природної доконечності та механістичного детермінізму, що надає значущості принципу свободи у науковому дослідженні.

Проблема взаємозумовленості науки та культури набувала актуальності в міру того, як загострювалася суперечність між інтерналістським та екстерналістським методологічними підходами до аналізу науки, що породила звинувачення обох в однобічності й нехтуванні фактами реальної історії науки. В одному випадку до уваги беруться виключно іманентні чинники розвитку знання, серед яких можна виділити і свободу, в іншому - зміни в науці пов'язуються із суто зовнішніми стосовно знання впливами, які пов'язані в основному з нормативністю.

У дослідженні взаємозв'язку між нормативністю і свободою відкривається шлях до розуміння одного з реальних механізмів, завдяки яким наукове пізнання органічно вплетене в культуру суспільства на певному етапі його історичного розвитку.

Науку, як правило, розглядають як підсистему в системі культури, але наука і тим паче культура - це не прості системи, де сумарні властивості частин визначають властивості цілого. Наука - частина всередині цілого, яка поза цим цілим уже не володіє тими ж властивостями. Причиновість у цій системі не тотожна з детермінізмом, а доповнюється “вірогідною” та “цільовою” причинами й, отже, зі свободою. Понад те, наука і культура як складні системи, що саморозвиваються, характеризуються відкритістю, обміном енергією та інформацією із середовищем. Взаємовідносини науки і культури не зводяться тільки до зовнішньої взаємодії, а мають внутрішні чинники і механізми, які поєднують у собі свободу і нормативність. Ідеалізований світ наукових теорій дарує свободу пізнавальним прагненням людини, але ми повинні контролювати наш потяг до безмежних вимірів потенційного з огляду на обмеженість дійсного, наявного буття.

Виявлення глибинних основ наукової діяльності в різних концепціях філософії науки мало різні результати. Проте загальновизнаним став факт, що зростання, розвиток знання зумовлений певними передумовами науково-пізнавальної діяльності вченого, до яких належать наукові картини світу, ідеали і норми наукової свідомості, парадигми, стилі мислення, традиції тощо. Ці передумови можна розглядати як настанови суб'єкта, що визначають розуміння, бачення, емпіричне й теоретичне освоєння досліджуваних об'єктів.

Нормативна компонента культури може відігравати й репресивну роль щодо особистості, оскільки вимога бути освіченим і діяти відповідно до загальних правил і взірців обмежує свободу волевиявлення та дії. Але культура, нав'язуючи певну сітку норм, завжди залишає вільний простір для витлумачення, перегляду й загалом відмови від установлених стандартів і вимог. Соціокультурні норми не “стоять над головами” індивідів, адже вони можуть бути критично переосмислені в процесі творчої діяльності як реалізації принципу свободи.

На думку П.Фейєрабенда, проліферація в процесі розвитку науки можлива лиш остільки, оскільки існує суб'єкт - людина, яка здатна вільно мислити і вільно творити. Неусвідомлений вплив культурних нормативів, з одного боку, дає певний ступінь свободи, а з іншого - створює напругу постійного пошуку власних орієнтирів. Свобода проявляється як вибір певних норм або відмова від них, як свобода від їхнього примусу й обмежень. “Свобода для” є, на нашу думку, добровільним служінням найвищим цінностям, які залишаються незмінними упродовж усієї історії не тільки науки, а й культури загалом. Отже, норми - це зовнішні обмеження, а цінності - це внутрішні зобов'язання, які кожен конкретний науковець бере на себе через вибір і відповідальність.

Оскільки глибинні передумови історичної плинності самих ідеалів, норм і стандартів науковості закорінені в культурі суспільства, то свій найбільш концентрований вияв вони знаходять у філософії, якщо розглядати її як квінтесенцію культури. Саме у філософії, в тому числі й філософії науки, ми можемо знайти різноманітні варіанти розв'язання проблеми взаємозв'язку нормативності та свободи у структурі світоглядно-методологічних орієнтацій вченого.

Другий розділ “Філософсько-методологічні засади єдності нормативності, свободи і наукової раціональності” присвячений виявленню взаємозумовленості нормативності та свободи в контексті проблеми наукової раціональності.

У підрозділі 2.1. “Співвідношення нормативності та свободи в процесі формування нового розуміння раціональності” проаналізовано зміну поняття раціональності з огляду на важливе значення взаємозв'язку нормативності та свободи в сучасній філософії та методології наукового пізнання.

Поштовхом до перегляду проблеми раціональності стали дискусії у філософії стосовно методів, норм і цілей науки, в яких тривалий час переважали уявлення про раціональність як систему норм, які детермінують пізнавальну діяльність і становлять сутність науки. Раціональність визначалася передусім як контрольованість пізнання механізмами розуму, сукупність настанов розумово-розсудкової діяльності, визначення цілей та орієнтирів мислення, спрямованого на адекватність і повноту відображення дійсності. Переоцінка раціональності у філософії науки почалася з 40-х років ХХ століття у постпозитивізмі (Т.Кун, І.Лакатош, С.Тулмін, Дж.Агассі, М.Вартофський та ін.). Провідну роль у послабленні методологічних норм і принципів раціональності зіграли К.Поппер, який ціннісно переорієнтував філософію науки, і П.Фейєрабенд, який заперечив можливість установлення чітких меж між науковими та ненауковими формами осягнення світу.

Поппер, як відомо, вважав, що критерієм раціональності наукових концепцій є не підтверджуваність, а здатність витримати критичне випробування у зіткненні з контрприкладами. Досліджуючи творчі пізнавальні потенції людини, він зазначав, що свобода можлива лише у світі, який є відкритою системою. Зв'язок нормативності з випадковістю в життєдіяльності людини зумовлює можливість “гнучкого управління”, що визначається взаємодією свободи і контролю. Розвиток науки так само можливий лише за наявності певного ступеня свободи, коли немає перешкод для вільної конкуренції ідей.

П.Фейєрабенд жорстко критикував абсолютизацію принципів раціональної діяльності, показуючи обмеженість наукової раціональності як визначеного набору незмінних норм, яким підпорядковується діяльність ученого. Принцип anything goes передбачає однакову значущість різних типів раціональності. Зміст поняття раціональності, закладений попередньою філософією, суперечить ідеї свободи. Єдиний спосіб збереження свободи пізнання - визнати рівноцінність усіх наявних типів раціональності, прагнути їхнього взаємопроникнення.

Підхід до раціональності Ст.Тулміна протистоїть як абсолютизації норм раціональності, так і їхній релятивізації. На його думку, “матриці розуміння” (норми раціональності) співіснують і змінюються через вільний природний добір в “інтелектуальному середовищі”. Чинниками добору можуть бути когнітивні чи соціальні явища та процеси. Розуміння раціональності в концепції Тулміна дуже близьке до нашого, характеризуючи не сутність пізнавальної діяльності, а умови, за яких відбуваються зміни в науці.

В.Швирьов запропонував розрізняти “закриту” і “відкриту” форми раціональності. “Закрита” раціональність нечутлива до критики власних принципів. В основі “відкритої” раціональності - настанови на вихід за межі жорсткої системи пізнавальних координат і рефлексивний аналіз вихідних передумов нормативності, виявлення меж її пізнавального потенціалу. В.Швирьов розрізняє також класичну та некласичну раціональність, у яких принципово відмінні ідеали науковості зумовлюють установлення різних норм. Класичний тип раціональності характеризується “закритістю”, жорсткою нормативністю, тоді як для некласичного неодмінною передумовою розвитку є визнання принципу відкритості, пов'язаного зі свободою.

Нормативну раціональність як відкриту систему розглядає В.Порус. Її мінливість, динамічність зумовлюється здатністю її підсистем адаптуватися до процесів розвитку наукового знання. Об'єктивність норм раціональності не тотожна їх апріорності, а означає зумовленість історичним розвитком науки, в якому проявляється свобода.

Потрібно відрізняти вільну раціональну діяльність від догматичної, адже в раціональній діяльності суб'єкт може проявити свою творчість через вихід за межі визначених норм. Будь-яке відкриття в науці провокувало конфлікт з усталеними нормами раціональності та породжувало нові. Виявлення взаємозумовленості нормативності та свободи дозволяє тлумачити раціональність як реалізацію вибору найкращої системи норм. Концепції, що виходили з ототожнення раціональності та нормативності зазнали нищівної критики, водночас спроби подолати нормативність з метою оптимізації пізнавального процесу й утвердження абсолютної інтелектуальної свободи людини залишилися нездійсненими.

У підрозділі 2.2. “Раціональність як актуалізація творчого потенціалу взаємодії свободи і нормативності” акцент зроблено на дослідженні співвідношення раціональності та інтелектуальної свободи. Раціональний вчинок - це вчинок цілеспрямований і заснований на ціннісних пріоритетах. Він є вільним, оскільки свобода забезпечує можливість діяти відповідно до поставленої мети і передбачає наявність усвідомлених ціннісних орієнтацій - аксіологічних підстав вибору.

Поряд із розумінням взаємозалежності раціональності та свободи висловлюються й скептичні погляди щодо можливості свободи в межах раціональності (С.Нікітін), оскільки історичні зміни, які відбулися в науці, поставили питання про несумісність цих двох понять. Тому слід або переглянути зміст поняття раціональності з метою його уточнення відповідно до сучасних реалій, або відмовитися від нього. Цей погляд має свої витоки у класичній німецькій філософії. Вже наприкінці XVIII ст. механістичний підхід до людини загрожував її свободі. Кант намагався врятувати саму можливість свободи, протиставивши світ сутнього і світ належного. У першому панують закони доконечності, що вивчаються наукою, другий конституюється за допомогою цінностей і цілей людської діяльності. Свободу не можна знайти у світі емпірії, тому наука й не цікавиться нею. Кант урятував свободу досить дорогою ціною, - обмеживши царину її прояву раціональною, проте лише моральною поведінкою.

Раціональність виходить за власні межі, щоб знайти себе у виборі нової (по-іншому раціональної) системи норм, вільно підкорюючись їй, щоб потім знову обрати нову. В цьому простежується непереборно-парадоксальна природа свободи, що зумовлює становлення раціонально-рефлексивної культури. Ціннісна настанова на критичне осмислення норм раціональності відповідно до конкретної ситуації їхнього застосування лежить в основі ідеї відкритої раціональності, що відповідає запитам сучасної науки, оскільки демонструє готовність до постійного вдосконалення сприйняття та розуміння людиною навколишнього світу та свого місця у ньому. Науковець є вільним і відповідальним суб'єктом пізнання, який свідомо контролює та проблематизує свої пізнавальні можливості.

За визначенням, свобода полягає у здатності людини виходити за межі встановленого нею світу належного. Саме таке розуміння свободи робить можливим внесення її до переліку підвалин наукової раціональності. Відмова від застарілих принципів і норм, які вичерпали свій евристичний потенціал, вироблення нових стратегій і ціннісних орієнтирів пізнання завжди на користь раціональній діяльності вченого, творчість якого проявляється не тільки в процесі вироблення нового знання, а й у формуванні власної моделі розв'язання проблемних ситуацій.

У третьому розділі “Рефлексія взаємозумовленості свободи і нормативної свідомості в сучасній методології” потенціал єдності свободи і нормативності досліджується з погляду постмодерністської філософії та синергетичної парадигми філософії науки.

Підрозділ 3.1. “Нормативно-ціннісний потенціал ідеалу свободи у методологічному дискурсі доби постмодерну” присвячений аналізу постмодерністського розуміння досліджуваної теми. Культурна настанова, з якої виростає постмодернізм, ґрунтується на цінностях свободи, творчості, що реалізуються в широкому просторі можливостей і протистоять обмеженості й упередженості попередніх парадигм. Постмодернізм визначає головною рисою культури не альтернативність - взаємовиключення (від англ. alternative), а мутуальність - обопільність, взаємність (від англ. mutual). Йдеться про особливе розуміння свободи вибору не як надання переваги чомусь одному, а свободи “вільного прийняття” в процесі комунікації, “розуміння іншого”. Відкидається поняття об'єкта пізнання в якому людина намагається втілити й виразити саму себе.

З'являється цілковито нове розуміння норми в постмодерністському дискурсі, який, на перший погляд, загалом виключає це поняття із сучасного мовлення. Нормативний підхід зорієнтований на виявлення неявних ціннісних передумов пізнання, а не на догматизацію стандартів і норм, або нав'язування ідеалізованої методології. Постмодерніські концепції проголошують множинність і диверсифікацію, різноманітність і конкуренцію парадигм, визнання та заохочення множинності сучасних проектів, наукових концепцій.

Сучасна наука зіткнулася з цілою низкою проблем, головною з яких стало критичне ставлення до привілейованого статусу наукового способу пізнання та методів його підтримання. Р.Уілсон, критикуючи будь-які форми фундаменталізму, закликає наукове співтовариство до лібералізації своїх переконань, до широкої плюралізації науки на засадах гуманності, поваги до свободи думки і слова. На відміну від П.Фейєрабенда, з поглядами якого багато в чому збігається його позиція, Уілсон не закликає до гносеологічного чи методологічного анархізму, а спонукає вчених бути відкритими для нового, невідомого, яке не укладається в “прокрустове ложе” старих норм і вимагає досліджень, а не ігнорування з позиції всезнайства чи володіння абсолютним істинним знанням.

У структурі сучасної методології наукового пізнання жорсткі норми наукової діяльності замінюються “м'якими” орієнтаціями (С.Гавриленко), які не стільки відіграють роль заборон або приписів, скільки пропонують можливі варіанти розв'язання проблемних ситуацій, окреслюють перспективи пізнання. За своєю спрямованістю ці орієнтації є багатовекторними й перебувають у відношеннях протистояння, суперечності. Вони не впорядковані ієрархічно і мають рівноцінний статус, завдяки чому постнекласика змальовує світ у вигляді ацентричної, ризоморфної моделі.

У фокусі уваги сьогодні - як у природничонауковій, так і в гуманітарній сферах - перебуває нелінійне мислення. Постмодернізм розглядає світ як вірогідний, в якому випадковість відкриває необмежені можливості постійного становлення. Такий світ доступний нелінійному, багатовимірному процесові пізнання, який руйнує опозицію детермінізму та індетермінізму, припускає наявність свободи у світі. Ця свобода проявляється як вільний простір-момент між світом можливим і світом дійсним. Це свобода становлення. І хоча ті засоби, якими оперує філософія постмодерну, ще не повною мірою адаптовані сучасною філософією науки, вони адекватно відображають сутність нової культурної ситуації, перебуваючи завдяки цьому на вістрі становлення новітньої самосвідомості науки.

У підрозділі 3.2. “Нормативність і свобода в контексті синергетичної парадигми постнекласичної філософії науки” виявляються евристичні можливості застосування в методології наукового пізнання синергетичного розуміння взаємозумовленості безладу і порядку.

Для епістемології з появою синергетики зникають підстави для критики нормативності, якщо розглядати її як “порядок”, який виникає в процесі самоорганізації науки. Абсолютна свобода збігається з безладом, дослідити й описати який поряд із порядком прагне синергетика. Якщо наука - це відкрита система, то в ній діє циклічна причиновість деструкції та структурування, які постають неодмінними етапами її еволюціонування.

Норми науки з погляду синергетики стосуються проблем організації та самоорганізації наукової діяльності, в якій можна виділити три компоненти. У сфері знання організація здійснюється відповідно до змісту навчальних програм. Науково-дослідна діяльність організована відповідно до запитів суспільства, які визначають наукові проблеми і стратегії їх розв'язання. Крім того, наука зорганізована в різного роду установи, дослідні інститути і навчальні заклади. Самоорганізація в науці має самостійне спрямування. Наукове знання впорядковується згідно з дисциплінарними матрицями, темами (Дж. Холтон). Науково-пізнавальна діяльність визначається стилем мислення, дослідницькою програмою (І.Лакатос), парадигмою (Т.Кун). Як соціальний інститут наука самоорганізовується через наукові школи, дослідні колективи.

Норми науки розглядаються як продукт еволюції - незворотного процесу з різними варіантами розвитку. Проте наука - не самодостатня система, яка розвивається лише за своїми власними законами, вона постійно зазнає впливу з боку творчих особистостей. Головною настановою людини в процесі пізнання вважалось управління цим процесом, а не злиття з ним. Синергетика ставить під сумнів доцільність, ефективність такої настанови. Для розкриття внутрішніх потенцій науки потрібно формувати нові підходи до організації та самоорганізації цієї системи, когерентні синергетиці. Водночас із параметрами порядку, які виникають на певних стадіях еволюції системи, синергетичні дослідження виявили ступені свободи, наявні на різних системних рівнях. І в часовому, і в просторовому вимірі система має нередукований ступінь свободи.

Сучасна наукова парадигма не є ні детерміністичною, ні індетерміністичною. Незводимість майбутнього стану системи до попереднього, нетотожність системи та її підсистем знаходять пояснення через ступені свободи, що призводить до погляду на світ як на послаблено чи нестрого детерміновану систему. У філософії науки, як відомо, такий погляд був запропонований К.Поппером. Жорстка, однозначна визначеність причиново-наслідкового ланцюжка не залишає місця для свободи волі. Випадковість, до якої призводить квантовотеоретична невизначеність, також виключає свободу. Тому Поппер і запропонував розглядати фізичний світ як відкриту систему з “гнучким” або “м'яким” управлінням, що узгоджує ідею свободи з ідеєю контролю.

Поєднання організаційних і самоорганізаційних процесів у методології відповідає запитам сучасної науки. Некоректно говорити про детермінацію наукового пізнання внутрішніми (когнітивними) чи зовнішніми (соціокультурними) чинниками. Слушно досліджувати його зумовленість, тобто вплив різноманітних складників науки на процеси самоорганізації, яким відводиться провідна роль.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження:

1. Аналіз взаємозв'язку, взаємозумовленості, кореляції нормативності та свободи в структурі методологічного потенціалу наукового пізнання розширює предметне поле філософії науки, сприяючи становленню нетрадиційних підходів у методології.

2. Свобода проявляється як вибір норм або їхня зміна, як свобода від примусу та обмежень. “Свобода для” - це добровільне служіння найвищим цінностям Істини, Добра, Краси і Свободи. Отже, норми - зовнішні обмеження, а цінності - це внутрішні зобов'язання, які науковець бере на себе через вибір і відповідальність.

3. Формування сучасної наукової раціональності вимагає постійного уточнення методологічних норм і стандартів, виходу за межі протиставлення науки та інших способів осягнення світу, актуалізації потенціалу різних систем нормативності на основі критичної та відповідальної позиції вченого. Свобода і нормативність становлять підвалини раціональності, забезпечуючи ціннісну детермінацію наукового пізнання.

4. У сучасній методології наукового пізнання здійснюється заміна жорстких норм і стандартів “м'якими”, пластичними методологічними орієнтаціями, чутливими як до перманентних внутрішньонаукових трансформацій, так і до зовнішніх соціокультурних змін. Є декілька “центрів тяжіння” нормативності в постнекласичній науці: методологічний сумнів, синергетичне світорозуміння, міждисциплінарний синтез, визнання ролі людського чинника на різних рівнях науково-дослідної діяльності тощо.

5. Той факт, що норми науки не є сталими, чітко визначеними не слід оцінювати як ваду методології. Спонтанність, плинність у формуванні нормативності є неодмінними умовами самоорганізації та еволюції науки. Становлення нормативності проходить стадії заперечення старих норм і апробації нових: від порядку - через безлад - до нового порядку. Наявність високого ступеня свободи постає каталізатором цього процесу, забезпечуючи його природний перебіг, вихід на один із атракторів еволюції науки.

6. Переоцінка ідеалів і норм наукового пізнання відбувається в умовах формування синтетичного світогляду, основою якого має стати відповідальне ставлення суб'єкта пізнання до цілей, засобів і результатів своєї діяльності. Зв'язок нормативності та свободи сприяє відродженню релігійності в розумінні благоговіння перед природою, що дозволяє вдосконалювати гуманістичні ідеали та відповідні їм етичні норми.

Список опублікованих праць

1. Турко О.В. Августин і Гегель: проблема свободи в історичному контексті //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 101. Філософія. Чернівці: Рута, 2001. С. 56-57.

2. Турко О.В. Ідея свободи в контексті філософії науки //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 130. Філософія. Чернівці: Золоті литаври, 2002. С. 46-50.

3. Турко О.В. Стандарти і норми культури як елементи світоглядних та методологічних настанов ученого //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 198. Філософія. Чернівці: Рута, 2004. С. 65-69.

4. Турко О.В. Категорія свободи стосовно нормативних аспектів наукової творчості //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 249-250. Філософія. Чернівці: Рута, 2005. С. 68-73.

5. Турко О.В. Зміст і функціювання норм і традицій в науці //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 264-265. Філософія. Чернівці: Рута, 2005. С. 44-48.

6. Турко О.В. Релігійність у постнекласичному контексті наукового пізнання людини і світу //Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 27.Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2006. С. 140-146.

7. Турко О.В. Раціональність як сумірність нормативності та свободи //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 309-310. Філософія. Чернівці: Рута, 2006. С. 307-310.

8. Турко О.В. Категорія свободи у відношенні до нормативних аспектів наукової творчості //Тези доповідей Міжнародної науково-теоретичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених „Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть”. 20 лютого 2003р., м. Тернопіль. Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. С. 108.

Анотація

Турко О.В. Нормативність і свобода в структурі методологічного потенціалу наукового пізнання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2007.

У дисертації здійснено комплексне дослідження нормативності в її взаємозв'язку з категорією свободи в структурі методологічного потенціалу наукового пізнання. З'ясовано зміст вихідних категорій “норма” і “свобода” з метою виявлення потенціалу їхньої взаємодії в соціокультурному контексті становлення філософії та методології науки. Встановлено, що норми детерміновані цілями пізнавальної діяльності та ціннісними настановами суб'єкта пізнання, що вводить категорію свободи в структуру методології. Показано, що свобода є не тільки передумовою творчості науковця, а й постає “ідеалом природного порядку”, крізь призму якого формуються норми опису, пояснення та розуміння світу. Доведено, що взаємодія свободи і нормативності в контексті становлення нової раціональності відіграє важливу роль у процесі трансформації сучасних уявлень про науковість. Здійснено аналіз евристичних можливостей філософії постмодернізму в подоланні суперечностей між свободою та нормативністю в постнекласичній методології науки, важливу роль у якій відіграє синергетична парадигма.

Ключові слова: методологія, наукове пізнання, нормативність, потенціал, постмодернізм, раціональність, свобода, синергетика.

Аннотация

Турко О.В. Нормативность и свобода в структуре методологического потенциала научного познания. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича, Черновцы, 2007.

В диссертации проведено комплексное исследование нормативности в сопоставлении с категорией свободы в структуре методологического потенциала научного познания. Определено значение исходных категорий “норма” и “свобода” в социокультурном становлении методологии науки с целью обнаружения скрытых смыслов, возникающих в процессе конструктивного взаимодействия идеалов и стандартов научного познания. Установлено, что нормы науки детерминированы целями познавательной деятельности и ценностными установками субъекта познания, что позволяет ввести категорию свободы в структуру методологии научного познания. Свобода является не только проявлением творческих способностей ученого, но и представляет собой “идеал естественного порядка”, сквозь призму которого формируются нормы описания и объяснения мира. Показано, что обнаружение соизмеримости процессов нормирования структуры научного познания и свободы научного творчества, потенциал которой проявляется прежде всего в процессе научного открытия, формулировании гипотез, моделировании исследуемых явлений, позволяет сформировать новые подходы к решению проблемы научной рациональности. Осознание человеческого фактора в научном познании, опирающееся на обнаружение ценностно-нормативного потенциала мышления в его синкретической взаимосвязи с рациональностью, играет важную роль в процессе трансформации современных представлений о научности, выходящие за узкие рамки классического рационализма. Доказано, что акцентирование внимания на роли нормативности без признания свободы в познавательной деятельности приводит к вырождению рациональности в догматизм, пренебрежению её позитивными характеристиками. Осуществлен анализ эвристических возможностей философии постмодернизма для преодоления противоречий между свободой и нормативностью в постнеклассической философии и методологии науки, что способствует формированию новых адекватных подходов к изучению научного познания. Эксплицированы играющие роль “гибкого” регулирования научного познания и согласующиеся с признанием ценности свободы методологические ориентации в постнеклассической науке, важная роль в которой отводится синергетической парадигме.

Ключевые слова: методология, научное познание, нормативность, потенциал, постмодернизм, рациональность, свобода, синергетика.