Педагогічна антропологія в соціально-філософському контексті

Размещено на http://allbest.ru

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. К.Д. УШИНСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Педагогічна антропологія в соціально-філософському контексті

Виконала Задорожна Любов Кирилівна

Одеса - 2007

Анотації

філософський антропологічний осмислення світогляд

Задорожна Л.К. Педагогічна антропологія в соціально-філософському контексті. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії. - Південноукраїнський державний педагогічний університет ім. К.Д. Ушинського, Одеса, 2007 рік.

Дисертаційне дослідження полягає у здійсненні соціально-філософського осмислення проблем педагогічної антропології як однієї з галузей науки. Характеризується особистість як об'єкт соціально-філософського та педагогічно-антропологічного осмислення. Простежуються взаємозв'язки педагогічної антропології з соціально-психологічною, культурною та іншими різновидами антропології як науки.

Аналізуються соціальні ідеали особистості в контексті педагогічної антропології; їх вплив на світогляд і поведінку молоді характеризується через активну участь останньої в політичних протестах і боротьбі за соціальні права і свободи, які часто наближаються до тероризму і жорстокості. Акцентується увага на значенні науково-інформаційних і мотиваційних ресурсів у структурі антропологічних чинників формування особистості в сучасних умовах науково-технічного прогресу.

Ключові слова: особистість, педагогічна антропологія, соціальні ідеали, науково-інформаційні ресурси, мотиваційна сфера.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Світова школа і педагогічна наука під впливом трансформаційних процесів останнім часом зазнають суттєвих змін: посилюються вимоги до обсягу і змісту знань, умінь і навичок; розширюються можливості для проведення нових досліджень проблем щодо підтримки і стимулювання сучасної молоді; інтенсивно переосмислюється практичний педагогічний досвід в аспекті Болонського процесу; збільшується кількість педагогічних центрів типу Ліга нового виховання, Міжнародне Бюро освіти (США). Зростає також потреба в оновленні педагогічної науки, адже традиційні концепції освіти, спрямовані головним чином на формування культури мислення, передбачали авторитарне управління педагогічним процесом - провідну роль відігравав вчитель, що заважало розвитку самостійності самої особистості учня.

У сучасних умовах посилюється увага до всіх видів освіти, яка стала розглядатися в якості важливого чинника як соціально-економічного і науково-технічного прогресу, так і культурного розвитку. Причина полягає в тому, що основною цінністю сучасного суспільства стає людина, яка здатна до пошуків ефективних форм освоєння нових знань, до прийняття нестандартних рішень і сміливого впровадження науково-технічних досягнень в практику. Незважаючи на обмеженість подальшого прогресу за рахунок виключно економічного зростання, технічної могутності в сучасному суспільстві, все більше зміцнюється переконання, що майбутнє людства значною мірою буде визначатися рівнем духовної культури тієї чи іншої цивілізації.

В українському суспільствознавстві досить активно розглядається проблема взаємозвязків між педагогічною наукою і соціальною філософією, яка з самого початку свого виникнення намагалась не тільки осмислити існуючі системи освіти і виховання, але й сформулювати нові їхні цінності та ідеали під егідою антропології, в тому числі і педагогічної. Аналіз спеціальної літератури з проблеми дисертації виявив недостатню увагу саме до соціально-філософського контексту антропологічних проблем педагогіки, в той час, як криза в галузі освіти набула світових масштабів, що зумовлюється зміною її соціальної ролі і вимагає невідкладного вирішення. Соціальна значущість проблеми взаємозвязку педагогічної антропології і соціальної філософії в сучасних умовах, її надзвичайна актуальність і недостатня дослідженість зумовили вирішення обраної наукової задачі, що полягає у здійсненні соціально-філософського аналізу проблем педагогічної антропології, як однієї з галузей науки, присвяченої формуванню особистості та визначення теми дисертаційної роботи: “Педагогічна антропологія в соціально-філософському контексті”.

Мета дослідження: соціально-філософське осмислення педагогічної антропології як складової педагогічної науки.

Поставлена мета вимагала вирішення таких завдань:

- охарактеризувати особистість як обєкт соціально-філософського та педагогіко-антропологічного осмислення;

- здійснити соціально-філософський аналіз педагогічної антропології як міждисциплінарної комплексної науки;

- розкрити соціальні ідеали особистості в контексті педагогічної антропології;

- проаналізувати науково-інформаційні і мотиваційні ресурси в структурі антропологічних факторів формування особистості.

Обєкт дослідження - педагогічна антропологія як соціальний феномен.

Предмет дослідження - педагогічна антропологія в соціально-філософському контексті.

Методи дослідження: складність та багатоаспектність предмета дослідження вимагали використання таких наукових методів, як: системний аналіз, що забезпечувало можливість розглядати взаємозвязок соціальної філософії та педагогічної антропології як складну систему міждисциплінарних контактів і взаємовпливів; структурно-функціональний аналіз, який сприяв виявленню динаміки формування педагогічної антропології як однієї із складових педагогічної науки в контексті соціальної філософії; конкретно-історичний підхід давав можливість розглянути роль педагогічної антропології у формуванні особистості на різних етапах суспільного розвитку як одну із важливих соціальних проблем, від вирішення якої залежить прогрес усього суспільства. Обрана проблема досліджувалася також з допомогою порівняльно-антропологічного аналізу, що зумовило визначення ефективності впливу педагогічної антропології на збагачення педагогічного досвіду і урізноманітнення форм і методів навчально-виховної практики в залежності від конкретних соціальних умов, характеру суспільних відносин та стану економічного, політичного і культурного розвитку суспільства.

Наукова новизна результатів дослідження. Вперше в українській філософії проаналізовано поняття “педагогічна антропологія” як складової загальної педагогічної науки і розкрито взаємозвязок і взаємовплив педагогічної антропології з соціальною філософією, що дало можливість розглядати особистість як обєкт соціально-філософського і педагогічно-антропологічного осмислення.

Дістало подальшого розвитку уявлення про антропологічну педагогіку як міждисциплінарну галузь знань, яка повинна з одного боку, об'єднати, а з іншого боку, трансформувати в собі знання і методи як філософії, так і соціології, психології, лінгвістики, антропології і т.д., оскільки це стосується складних процесів навчання та виховання.

Вирішення цієї задачі можливе лише шляхом інтеграції філософських, соціологічних, психологічних та природничонаукових знань. Без такої антропологічної основи будь-яка антропологічна парадигма буде умоглядною і позбавленою реального змісту.

Певною новизною характеризуються результати аналізу соціальних ідеалів особистості в контексті педагогічної антропології, завдяки чому були виявлені взаємозв'язки між соціальним і культурним рівнем розвитку людини та її соціальним статусом.

Дістало подальшого розвитку осмислення місця і значущості науково-інформаційних і мотиваційних ресурсів у структурі антропологічних чинників формування особистості, що полягає в урахуванні сучасного рівня розвитку інформаційності суспільства, його впливу на зміст і методи навчально-виховної діяльності в усіх типах навчальних закладів, на оновлення форм роботи вчителя як основного суб'єкта навчального процесу та посилення суб'єктивного елементу в структурі мотиваційних чинників особистості учня.

Виявлено, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства визначним фактором економічного зростання є ефективність використання всіх без винятку ресурсів, в тому числі науково-інформаційних та мотиваційних, включаючи сферу освіти. Перетворення інформації в ключову проблему сучасності спонукає по новому подивитися на організацію наукових досліджень та розробок, на управління наукою і науково-інформаційними службами, на якість освіти і особливості системи її функціонування.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення та практичні рекомендації, представлені в дисертаційній роботі, спрямовані на вирішення актуальної і соціально значущої проблеми зясування сутності педагогічної антропології в контексті соціальної філософії і виявлення взаємозвязків між ними, що може сприяти реалізації суттєво важливих проблем формування особистості в складних умовах становлення незалежного українського суспільства. Одержані результати можуть бути теоретичним і методологічним підґрунтям для започаткування нових напрямків у дослідженні даної проблеми, використовуватися при розробці методичних і навчальних посібників, написанні наукових доповідей і рефератів, дипломних і курсових робіт та інших форм наукової і навчально-методичної роботи з молоддю. Матеріали дисертаційної роботи можуть також використовуватися при читанні курсів філософії, соціальної філософії, педагогіки, історії педагогіки та інших навчальних дисциплін.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету, завдання, обєкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення, вказуються апробація результатів дослідження, структура і обсяг дисертації.

У першому розділі “Особистість як обєкт соціально-філософського і педагогіко-антропологічного осмислення” розкриваються теоретичні і методологічні засади дослідження, розглядається сутність і зміст поняття “особистість” як обєкта соціально-філософського та педагогічно-антропологічного аналізу. Стверджується, що дане поняття є одним з центральних в різних галузях світової науки, представники якої досліджують людину як соціальну істоту. Особистість людини являє собою найбільшу цінність, її формування та розвиток в різні періоди становлення суспільства було головною метою не лише педагогічної науки, але й соціальної філософії, в якій утвердилося положення, що “людина є мірилом усіх речей”, що у свою чергу дало сильний поштовх розвитку європейської гуманістичної педагогічної науки. І. Кант свого часу визначив шляхи, йдучи якими, філософія зможе пояснити відношення людини до світу, пізнати її природу і сенс буття.

У розділі акцентується увага на різноманітності підходів до трактування природи людини, сенсу і мети її існування. Багато зарубіжних дослідників (А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, Е. Фромм, А. Швейцер, К. Юнг та ін.) наголошують на винятковому положенні людини у всесвіті, при цьому вони відзначають, що саме така винятковість накладає на людство особливу відповідальність, зокрема в справі виховання підростаючого покоління. Спільним для представників багатьох концепцій формування особистості є вимоги до використання в даному процесі результатів досліджень в галузі фізіології, гігієни, психології, медицини та інших наук. Експериментальна педагогіка, як відзначається у розділі, розглядаючи завдання щодо формування особистості на основі принципу комплексності, вимагала необхідності вивчення дитячої душі, глибокого ознайомлення з фізичним життям дитини, з функціями її внутрішніх органів, здатністю до відпочинку, схильністю до захворювань тощо (Е. Мейман). На матеріалі праць М. Монтессорі в роботі проаналізовано концепцію представників теорії вільного виховання, яка також базується на знанні фізіології і психології дитини, використовуючи при цьому досвід роботи з дітьми психічно хворими. Під впливом неофрейдистів набуло значного поширення етнопедагогічне вивчення способів соціалізації особистості (М. Мід, Дж. Уайтинг, К. Дюбуа), оскільки етнопедагогіка допомагає адаптувати прогресивні методи виховання і навчання до специфічних особливостей традиційних культур, зберігаючи при цьому найбільш ефективні методи народної педагогіки.

Проблемам формування особистості, відзначається у розділі, багато уваги приділяли так звані філософи-персоналісти, які визнавали особистість первинною творчою реальністю і вищою духовною цінністю, а весь світ - проявом творчої активності Бога. Персоналізм як філософська течія був поширений у багатьох країнах: США (Б. Боун, Дж. Ройс, У. Шокінг, М. Калкінс, Е. Браймен), Франції (Е. Муньє, Ж. Лакруа, П. Ландсберг, М. Недонсель та ін.), Великобританії (Б. Коутс ), Німеччині (В. Штерн), Росії (М. Бердяєв, Л. Пестов, М.Лосський та ін.). Персоналісти на перший план виставляли не субєкт класичної філософії, а особистість в її інтегральній цілісності. Поняття “особистість” вони визнавали центральною категорією своєї філософської онтології, вважаючи її основним проявом буття, в якому вольова активність поєднується з безперервністю існування. Завдання орієнтації людини у світі персоналізм покладав на релігійну філософію, покликану знайти сенс всього існуючого. Завдяки філософам-антропологам та персоналістам проблема особистості ввійшла у філософію ХХ століття як одна з основних, незважаючи на те, що марксистські філософи тривалий час намагалися ігнорувати її. Лише в 70-80 роки поняття “особистість” було включено в радянські філософські словники і енциклопедії і визначалося як стійка система соціально значущих рис, що характеризують індивідуума як члена того чи іншого суспільства, а індивідуальний носій цих рис характеризувався як вільний і відповідальний субєкт свідомої вольової діяльності. Сучасна наука найчастіше особистість розуміє інтегрально, тобто в сукупності різних психічних процесів людини, які зумовлюють її поведінку. В залежності від цього сучасні теорії особистості розподіляються на психофізіологічні, біосоціальні, психосоціальні, психостатистичні та інші.

У даному розділі особливо наголошується на ролі психологічних служб, покликаних в рамках загальної державної політики захищати права дитини на належний рівень життя і повноцінний психологічний розвиток.

Сучасні вчені (В. Тайхманн) вважають, що спеціальна філософська теорія особистості не потрібна, а необхідні міждисциплінарні розробки проблем особистості. Інші (наприклад, Л. Станкевич) вважають, що базисним методологічним поняттям у філософському осмисленні особистості є поняття “цілісність”, тому при дослідженні особистості необхідно йти від цілісності суспільства до цілісності особистості. Представники біхевіоризму (І. Яблоков) процес виховання розглядають як конвеєр для виробництва індивідуумів, здатних пристосовуватися до певних соціальних умов, заперечуючи при цьому управління процесом морального становлення особистості.

У розділі відзначається також важливість дослідження особистості через характер стосунків в сімї. Маргіналізація сімї, як і маргіналізація суспільства, є однією з поширених причин дестабілізації особистості, порушення її психіки, поведінки, що стоїть на перешкоді процесу соціалізації. Ця проблема вже давно привертала до себе увагу російських і українських філософів і педагогів, які розробляли зразки демократично-гуманістичної школи, орієнтованої на виховання особистості у відповідності з вищими людськими ідеалами. Такими, як відзначається, були “Будинок вільної дитини” К. Вентцеля, “Школа радості” В.Сухомлинського, “Школа життя” Ш. Амонашвілі та інші. У цих експериментах ставилось завдання побудувати процес становлення особистості у відповідності до її природи, потреб, прав, індивідуальних і вікових особливостей. Довіра до дитини, навчання і виховання без покарань, співробітництво дітей і дорослих, звязок школи, сімї і громадськості, творча праця і моральна свобода, можливість вибору вчинків, лінії життя і прийняття відповідальності за свій вибір - ось не повний перелік гуманістичних принципів, на основі яких діяли “школи майбутнього”. Досвід їх використовується і сучасними педагогами. Дані принципи базуються на соціально-філософських і педагогічно-антропологічних засадах, що й забезпечує звязок навчально-виховного процесу з життям і відповідає вимогам суспільного розвитку. Такий аспект формування особистості є одним з пріоритетних в сучасній соціальній філософії і педагогіці і вимагає активізації наукових пошуків у даному напрямку.

У другому розділі “Соціально-філософський аналіз педагогічної антропології” наголошується на тому, що сучасна педагогічна теорія і практика не можуть вирішувати завдання щодо формування особистості у відповідності до вимог сьогодення без інтеграції її з іншими науками і науковими напрямками. Особливе значення має звязок з циклом антропологічних наук, які забезпечують педагогічну теорію і практику знаннями всіх тих проблем, які повязані з існуванням людини у природному і штучному середовищі. Тому до антропологічних дисциплін сучасні вчені відносять спеціальні дослідження з біології, археології, етнографії, етнології, фольклористики, лінгвістики та інших наук. Це коло антропологічних досліджень поступово розширюється, включаючи в себе медичну антропологію, екологію людини та ін. Загальна антропологія, як відзначається у даному розділі, обєднує власне саму антропологію як природознавчу історію людини (включає в себе ембріологію, біологію, анатомію, психофізіологію); палеонтологію як передісторію людського роду; етнологію як науку про розповсюдження людини на землі, її поведінку і звичаї; соціологію, яка досліджує стосунки між людьми; соціальну географію, науковим предметом якої є дослідження впливу на людину клімату та природних ландшафтів; демографію, педагогічну антропологію тощо. Розкривається зміст і сутність таких термінів, як етнографія, етнологія, етнопсихологія (остання розглядається в двох аспектах - етнології та соціальної психології), простежуються взаємодії педагогічної антропології, етнопсихології, соціальної психології, філософії, соціальної філософії, що зумовлює комплексний характер досліджень з педагогічної антропології. На матеріалі дидактики (Я. Коменський, Й. Песталоцці) розглядаються взаємозвязки філософії, психології та педагогічної антропології. Остання відрізняється як ідеологічна позиція і як спеціальна галузь науки, яка була і залишається важливим джерелом наукового обґрунтування педагогічної практики.

Аналізуються різні точки зору на місце і роль психології у педагогічному процесі: представники експериментальної педагогіки вважають, що педагогіка повинна базуватися на вивченні психіки дитини, а, отже, психологія відноситься до педагогіки як теорія до практики (Е. Клапаред), прагматологісти (Дж. Дьюї, У. Джемс) вважають, що психологічна теорія повинна спрямовувати і висвітлювати педагогічну практику, тобто вона являє собою робочу гіпотезу, а навчання - експериментальну перевірку її. Окремі сучасні дослідники (Е. Стоунз) на основі психологічної інтерпретації педагогічної практики виводять конкретні педагогічні рекомендації, вважаючи їх основними дидактичними принципами та методами. У даному випадку дидактика виступає як ланка, що поєднує педагогічну практику і загальну психологію, яка диктує свої закони педагогічній теорії і практиці. Сама ж дидактика, на думку дослідника, принципів навчання не розробляє, а перетворює психологічні знання у дидактичні принципи. На шляху подолання такого помилкового погляду на взаємозвязки педагогіки і психології, стверджується у даному розділі дисертації, є антропологічний підхід до педагогіки як комплексної науки.

Значна увага приділяється взаємозвязкам різних напрямків антропології ( філософської, культурної, соціальної, теологічної, фізичної та ін.) з педагогічною. На відміну від фізичної антропології як науки про зміну фізичного типу людини, культурна антропологія досліджує процеси формування людської культури, соціальна - особливості соціальної організації народів світу, теологічна розглядає взаємозвязки людини з світом трансцендентного і намагається визначити сутність людини в контексті релігійної ідеології і т.д. Результати досліджень цих галузей антропології важливо враховувати в організації змісту і форм педагогічної діяльності, чим і має займатися педагогічна антропологія. На основі розмежування сфер дослідження різних напрямків антропології здійснюється її класифікація, в якій особливе місце відводиться культурній антропології. На основі сучасної концептуалізації поняття “культура” виокремлюється два основних напрямки, згідно з першим з них (Т.Парсонс) культура вважається лише як одна із складових комплексу аналітичних конструктів, які призначені для аналізу соціальних дій, а представники другого напрямку (К. Леві-Строс) вважають культуру особливо впорядкованою галуззю людської діяльності, яка протистоїть природним процесам і явищам. Як окремий напрямок у тлумаченні культури виділяється нормативно-ціннісний зміст соціального життя людей (Ч. Морріс). Використовуються також тлумачення культури, зроблені іншими дослідниками (А. Гелен, Дж.Віко, Ш. Монтеск'є, Б. Малиновський, М. Вебер, Дж. Хонігман, А.Кребер, К. Клаксон та ін.). Різне тлумачення культури сприяло розмежуванню між власне антропологією і соціальною антропологією. Перша з них орієнтується на вивчення фізичної конституції людини природничими і точними математичними методами, а друга віддає перевагу психології і психологізації культури, складовою якої є педагогічна теорія і практика. Розкриваються також концепції етнопсихологів, неофрейдистів, еволюціоністів, функціоналістів, структуралістів та інших філософських шкіл.

У розділі особливо наголошується на взаємозвязках педагогічної антропології з соціальною, однією з центральних категорій якої є поняття “особистість”. Окремі зарубіжні вчені (Г.Штерн, Г. Олпорт, Г. Меррей та ін.) розвивали теорію персоналізації, стверджуючи, що суспільство являє собою ієрархічну організацію “персон”, які на рівні людини набувають властивостей особистості. Особливого значення дані вчені надають самореалізації і самоактуалізації особистості, розглядаючи при цьому суспільні відносини як міжособистісні і міжіндивідуальні. Такий підхід до розуміння суспільних відносин дістав назву інтеракціоністського. Один з представників даної концепції (Дж. Мід) вважав, що розвиток особистості відбувається переважно в процесі спілкування індивіда з членами певної соціальної групи в умовах спільної діяльності, надаючи все ж таки при цьому перевагу суспільству, колективу, соціальній групі, але роль особистості ним не заперечувалася. В аналітичному плані розкриваються також антропологічні концепції Г. Олпорта, А. Маслоу , К. Роджерса та інших зарубіжних вчених. Із вітчизняних вчених, які внесли вагомий вклад у розвиток педагогічної антропології, відзначаються К.Ушинський, П. Каптерєв, К. Вентцель та інші. К.Д. Ушинський, розвиваючи ідеї антропологічного підходу в педагогіці, вважав за необхідне замість педагогічних відкривати антропологічні факультети для підготовки педагогічних кадрів. Він наголошував на тому, що не слід зводити виховання лише до навчання, не переймати сліпо європейський педагогічний досвід, а вивчати дитину в “усіх відношеннях”, розвивати і виховувати її різнобічно, на основі її індивідуальних і вікових особливостей. У такому аспекті проблеми педагогічної антропології порушували Б.Ананьєв, Л. Архангельський, С. Батєнін, О. Бодальов, І. Кон, Л. Буєва та інші, в чиїх працях формувалася соціально-педагогічна та психологічна антропологія як наука про людину, її природу, сенс і спосіб життя, її місце у світі. В той же час відзначається, що в сучасний період українська педагогічна антропологія ще не сформувалася як самостійна галузь наукових досліджень, хоч жодна педагогічна концепція не може обійтись без антропологічних засад.

У третьому розділі “Соціальні ідеали особистості у контексті педагогічної антропології” в соціально-філософському і історичному аспектах розглядається вплив соціальних ідеалів на формування особистості, на процес оновлення змісту, форм і методів навчально-виховного процесу, зміну структури системи освіти та ін. Відзначається, що соціальний гуманістичний ідеал упродовж багатьох століть визначав основні цілі і завдання виховання людини прогресивної, творчої, вільної. В залежності від соціального ідеалу визначали основні принципи і методи виховання Аристотель, Платон, Демокрит. Вони вважали, що кожне суспільство має будуватися відповідно до певних соціальних ідеалів, які зумовлюють поведінку людини, її ціннісні орієнтації, а також спрямовують функції держави в плані формування суспільних відносин та перспектив на майбутнє. У розділі використовується визначення соціального ідеалу як зразок, норма, ідеальний образ, який визначає спосіб і характер стосунків у суспільстві, поведінку окремої людини, соціальної групи, соціуму. Розбудова суспільства на основі соціальних ідеалів являє собою виключно людську форму життєдіяльності, яка відрізняє людину від тварини. В якості визначальної мети цілеспрямованої діяльності соціальний ідеал виявляється в усіх сферах суспільного життя - соціальній, політичній, моральній, естетичній тощо. Для людини властиво свідомо здійснювати свою діяльність у відповідності до соціальних ідеалів, які передбачають усвідомлення власної діяльності, її мети і кінцевих результатів. Важливу роль у формуванні такої особистості відіграє педагогічна антропологія, яка, використовуючи досягнення різних галузей науки про людину, її природу, прагне наблизити виховний процес до соціальних ідеалів певного суспільства. Саме цим зумовлюється той факт, що за всіх часів виникали різні філософсько-педагогічні концепції формування особистості в залежності від тих соціальних ідеалів, що були характерними для певних соціальних прошарків, які виконували провідну роль в суспільному розвитку. На основі аналізу праць І. Бичко, М. Васецького, А. Гусейнова, Ю. Давидова, А. Кавалерова, П. Новгородцеві, М.Романенка та інших філософів і педагогів, які досліджували проблему формування особистості в залежності від соціальних ідеалів, у розділі розглядаються приклади молодіжних демократичних рухів в різних країнах світу, зокрема в США - молодіжний демократичний рух, викликаний боротьбою за права негритянського населення, протестом проти агресії у Вєтнамі, в Ірані; в Німеччині - боротьбою за реформу вищої освіти; в сучасній Україні - участь молоді у подіях на Майдані Незалежності тощо. Певним стимулом для зростання таких рухів було усвідомлення молоддю соціальних ідеалів, які, на їх розсуд, відображають прогресивні погляди на суспільство і його перспективи. В той же час, як відзначається у розділі, зарубіжні вчені, які певний час підтримували протести студентської молоді, зокрема Ю. Хабермас, повинні були констатувати, що мотиви робітників, які бастують, і студентів, які будують барикади на вулицях і спалюють автомобілі, відрізняються за своїми цілями і в їх основі лежать різні соціальні ідеали, про що свідчить факт перетворення руху “нових лівих” із гуманістичної критики “капіталістичної цивілізації” в практику насильства і терору.

В умовах капіталістичної економіки висока соціальна мобільність, часті зміни місця проживання, праці, соціального статусу підривають стійкість міжособистісних стосунків, роблять їх короткочасними, ненадійними. У “масовому суспільстві” (О. Клеп) звичайна людина втрачає свою індивідуальність, розриває тісні дружні стосунки. Педагогічна антропологія всебічно досліджує причини молодіжного бунтарства, враховуючи такі фактори, як соціально-культурна перебудова західного суспільства, суттєві зміни у молодіжній моді на межі 50-60-х років, розвиток молодіжної субкультури, яка виступає своєрідною “захисною шкарлупою” (Е.-К. Шейх) від агресивного впливу зовнішнього світу. “Масовій культурі” протистояли вікові традиції гуманістичної університетської культури, на якій формувався гуманістичний ідеал вільної особистості. Гуманітарії в звязку з цим відчули себе в реальній опозиції до ”масового суспільства” і це зробило їх прихильниками докорінних суспільних перетворень, спрямованих на відбудову базисних гуманістичних цінностей, протилежних цінностям “масової культури”. Відзначається, що саме в ході такої боротьби виявилось, що традиційний ідеал університетської освіти досить далекий від реального життя, що й спричинило витиснення його “на периферію” і зумовило необхідність реформування вищої освіти, хоча реформаторський рух у своїй основі був проникнутий ідеями демократії та ідеалами вільної людської особистості.

У розділі стверджується, що під впливом соціальних ідеалів на процес формування особистості в педагогіці посилився інтерес до соціології, що привело до появи нової галузі педагогіки - соціопедагогіки, яка вивчає вплив соціальних ідеалів на виховання молоді і зворотний вплив педагогічної практики на розвиток суспільства. На основі праць Дж. Дьюї, У. Килпатрика, Е. Фромма, П. Новгородцева та інших вчених стверджується думка, що не може існувати один і той же суспільний ідеал як зразок для виховання молоді в різні періоди суспільного життя - змінюються умови, соціальний устрій, політичні структури і змінюються суспільні ідеали, які, в свою чергу, впливають на педагогічну теорію і практику. Вільна особистість, яка усвідомлює свою єдність з суспільством, є основною засадою формування суспільного ідеалу, який може бути зразком для наслідування. В той же час, в соціальній філософії і педагогічній антропології сформувалося два напрямки у поглядах на досягнення досконалості суспільних ідеалів - моральний радикалізм і моральний консерватизм, які хоч і різняться за своєю суттю, але обидва базуються на помилковому положенні, ніби за будь-якого соціального устрою може реалізуватися абсолютна моральна ідея. Кожна спроба побудувати суспільний ідеал на основі повної гармонії соціальних інтересів особистості і суспільства є утопією. Отже, мету виховання не можна вигадати, вона повинна відповідати уявленням суспільства про ідеал людської особистості з урахуванням можливостей його досягнення. Тому в кожному суспільстві існують два ідеали: один - морально високий, але недосяжний. Його призначення - бути маяком, орієнтиром, зразком. А другий - більш приземлений, який може бути реально втіленим і досягнутим в процесі виховання.

У четвертому розділі “Науково-інформаційні і мотиваційні ресурси в структурі антропологічних чинників формування особистості”

розглядається проблема впливу наукової інформації суспільства як соціально-виробничого ресурсу на освітньо-виховні процеси в середній і вищій школі. Початок ХХ1 століття характеризується тим, що наукові пошуки і досягнення все тісніше поєднуються з виробничими процесами, внаслідок чого наукові знання стають предметом особливої турботи суспільства. Науково-дослідна діяльність стає планово-замовною, погодженою з потребами промислового виробництва і соціально-економічного розвитку, що, у свою чергу, зумовлює і стимулює виробничі експерименти в напрямку зміцнення звязку школи як особливого соціального інституту з виробництвом. На основі аналізу праць О. Анчишкіна, Ж.-Л. Бержель, Г. Волкова, К. Жоля, В. Козлова, Е. Мельникова, Г. Соколова та багатьох інших зарубіжних і вітчизняних вчених у розділі аналізуються проблеми звязку науки і школи в аспекті використання науково-інформаційних ресурсів в процесі формування особистості. Відзначається, що зростаюча залежність розвинутих країн від джерел наукової інформації і інформативної техніки призвела до того, що в кінці ХХ століття відбулося формування принципово нової концепції національних інформаційних ресурсів як нової економічної категорії. Виходячи з того, що інформація дедалі все більше стає таким же основним ресурсом, як енергія і матеріали, зарубіжні вчені (М. Порет, Ж. Ріх) запропонували використовувати термін “інформаційна економіка”. Інформація для промислово розвинутих країн останнім часом стає важливим ресурсом державного значення і частиною національного багатства, від чого в значній мірі залежить економічний розвиток тієї чи іншої країни. Враховуючи таку її значущість, в окремих країнах (США) при адміністративному апараті створюються спеціальні відділи по управлінню інформаційними ресурсами, на які покладається відповідальність за компютеризацію державних установ.

У розділі стверджується думка, що перетворення інформації у ключову проблему сучасності примушує по-новому подивитися на організацію наукових досліджень в цій галузі і на використання науково-інформаційних ресурсів у навчально-виховній роботі, оскільки педагогічна антропологія вважає це за одне з важливих завдань сучасної освітньої системи. Створення електронних наукових інформаційних центрів, ефективне використання їх у навчально-виховній роботі є практичним використанням науково-інформаційних ресурсів у формуванні творчої особистості.

Науково-інформаційні системи (НІС) широко використовуються у педагогічній практиці, що сприяє активній розробці концепції створення єдиного інформаційного середовища, яке забезпечить глобальну інтеграцію інформаційних ресурсів на основі нових компютерних технологій. Значну роль у цьому процесі відіграють компютерні бібліотеки як інформаційна система, що забезпечує формування, збереження і ефективне використання різних колекцій електронних інформаційних ресурсів. Світова мережа Інтернет утворює інформаційний універсам, простір, в якому діють електронна пошта, бази і банки інформаційних і телекомунікаційних технологій.

Створення єдиного освітньо-інформаційного середовища сприяє тому, що система освіти стає більш варіативною, зокрема за рахунок розвитку дистанційної форми навчання. Зроблений висновок про перетворення науково-інформаційних і мотиваційних ресурсів у ключову проблему сучасності примушує по-новому подивитися на організацію наукових досліджень, управління науково-інформаційними службами та функціонування освітньої системи.

Висновки

Теоретичне узагальнення та подано вирішення наукового завдання, яке полягає у здійсненні соціально-філософського осмислення проблем педагогічної антропології як однієї з галузей науки, присвяченої формуванню особистості. Здійснене дослідження дало можливість зробити такі висновки:

1. В умовах цивілізаційного процесу у новому тисячолітті особливої актуальності набуває проблема формування особистості, підготовленої до життя в складних умовах сьогодення, здатної орієнтуватися в сучасній культурі і осмислювати своє місце в ній. Саме цим пояснюється те, що дана проблема є найбільш актуальним об'єктом наукових досліджень на межі взаємозв'язку соціальної філософії і педагогічної антропології, що дає можливість розглядати її в різних ракурсах і аспектах.

2. Уявлення про особистість як вищу цінність життя становить основу теоретичних і практичних постулатів сучасної науки про людину, які розвиваються в органічній єдності культурно-історичних традицій і соціальних новацій сучасності. У зв'язку з цим особистість розглядається не лише як така, що визначається одним середовищем, в якому вона народилася і виховувалася, але й темпами її переміщень по соціальній вертикалі і горизонталі, від чого багато в чому залежить здатність чи її відсутність виживати у новому соціальному середовищі, активно включатися в суспільне життя, бути повноцінним членом суспільства, до якого належить.

3. Значне місце в теорії формування особистості в умовах сучасності належить педагогічній антропології як міждисциплінарній науці про людину, яка базується на досягненнях соціальної філософії, фізіології, психології, соціології, антропології, етнології, етнографії та інших наук, об'єднує і трансформує в собі знання про людину і методи вивчення її, розроблені даними науками, у повсякденній педагогічній практиці.

4. Педагогічна антропологія, основи якої активно розроблялися К.Д. Ушинським, К.М. Вентцелем, М.І. Пироговим та іншими українськими і російськими педагогами, в сучасних умовах розглядається як альтернативна традиційній педагогіці наука, яка протидіє впливам негативних явищ і процесів на формування особистості, що мають місце у світовому просторі, базуючись при цьому на гуманістичних принципах особистісного підходу у вихованні і навчанні дитини та соціальних ідеалах.

5. Цілеспрямоване вивчення традиційної народної педагогіки і її навчально-виховних методів збагачує сучасну педагогічну антропологію народним педагогічним досвідом, який у поєднанні з сучасними соціальними педагогічними інноваціями забезпечує можливість перейти до стратегічного управління галуззю освіти і виховання у відповідності до закономірностей суспільного розвитку та природних закономірностей формування особистості.

6. Визначаючи перспективи інноваційних перетворень в освітній сфері, педагогічна антропологія виходить із соціальних ідеалів особистості і суспільства, які мають глибокі коріння в роботі з молоддю минулого і сучасного світу, а також базуються на гуманістичних ідеях. Основними рисами такого ідеалу є загальнолюдські духовні цінності (любов до людини, віра в людину та її духовні сили, повага до особистості), демократичні цінності, що базуються на ідеях рівності, братства і свободи (свобода особистості дитини, свобода педагогічної праці та свобода школи як основної ланки педагогічної співдружності). Соціальний ідеал багато в чому визначається соціальним статусом школи як особливого суспільного інституту.

7. Соціально-політичні ідеали, зокрема ідеали свободи, знаходять своє конкретне втілення у світоглядній парадигмі частини молоді, яка активно включається у процеси боротьби за свої соціальні права, схиляючись часто на позиції тероризму і насильства (як це було у США, Франції, Німеччині та інших країнах). Останнє вимагає глибокого філософського осмислення соціальних ідеалів і розробки гуманістично-демократичних шляхів їх втілення у педагогічній практиці, що й становить одне із завдань сучасної педагогічної антропології.

8. Одним з ресурсів втілення у педагогічній теорії і практиці гуманістичних соціальних ідеалів є сучасні науково-інформаційні системи, які поряд з позитивним змістом, на жаль, часто негативно впливають на молодь, формуючи в неї споживацький підхід до життєвих цінностей, соціальний нігілізм тощо. Тому проблема експлуатації науково-інформаційних ресурсів у сфері освіти є одним з важливих і невідкладних завдань антропологічної науки, оскільки перетворення інформації у ключову проблему сучасності примушує світ по-новому поглянути на організацію і управління науковими дослідженнями у цій галузі і використання їхніх результатів. Як і з якою метою будуть використовуватися сучасні потужні науково-технічні ресурси, залежатиме майбутнє світу. Українська наука, в тому числі і педагогічно-антропологічна, не може стояти осторонь цих важливих проблем і повинна активно включитися у пошуки ефективних шляхів використання науково-інформаційних ресурсів.

9. Освіта в сучасних умовах науково-технічного прогресу має розглядатися не тільки як джерело отримання загальноосвітніх знань, але й як засіб формування у сучасної молоді мотивів і потреби самостійно одержувати нові загальні і професійні знання і уміння за допомогою використання різноманітних сучасних інформаційних систем.

10. Педагогічна антропологія, не дивлячись на тривалий час її відмежування від загальної антропології, поки що не досягла значного розвитку в українській педагогічній науці, що зумовлює нагальну потребу в забезпеченні пильної уваги до наукового пізнання в даній галузі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Задорожная Л.К. Социально-психологическая антропология и её педагогическая разновидность // Перспективи. - 2005. - № 3 (31). - С. 108 - 113.

2. Задорожная Л.К. Высшая школа и правовая наука: проблемы и перспективы // Перспективы. - 2005. - № 1 (29). - С. 90-97.

3. Задорожна Л.К. Сучасні підходи до організації науково-методичної роботи з педагогічними працівниками Одещини // Наша школа. -2004. - №4. - С. 7-10.

4. Задорожная Л.К. Научно-методическое сопровождение развития системы регионального образования: Сборник от юбилейнати научна конференция “Образование и квалификация на педагогическите кадри - развитие и проекции през ХХ1 век”. - Шумен-Болгария: Университетско изд-во “Епископ Константин Преславски”, 2005. - С.76-82.

5. Задорожная Л.К. Взаимосвязь науки и школы (на примере анализа научно-информационных ресурсов) // Перспективи. - 2006. - № 1 (33) 2006. - С. 65-69.

Размещено на Allbest.ru