Влада та індивідуум у вченнях Бенедикта Спінози та Томи Аквінського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки,молоді та спорту України

ЕСЕ

НА ТЕМУ:

“ВЛАДА ТА ІНДИВІДУУМ У ВЧЕННЯХ БЕНЕДИКТА СПІНОЗИ ТА ТОМИ АКВІНСЬКОГО”

Виконала студентка 4-го курсу

групи ФЛТ-41з

Зборомирська О.

Львів-2013

Бенедикт Спіноза,як і Тома Аквінський намагався осягнути загальний природній порядок,частину якого становить людина. Бенедикт Спіноза успішно почав цей процес в короткій (“Короткий трактат про Бога,людину та її щастя”) та в розлогій( “Етика”) формах. Другим та останнім твором,що був надрукований ще за життя філософа,є “Теологічно-політичний трактат”. Останній твір був видалений анонімно,із зазначенням неправдивого місця друку:твір було сприйнято з надзвичайним обуренням з боку теологів,його було офіційно заборонено продавати і розповсюджувати(те ж у свій час сталось із твором Гобса “Левіафан”) через ілюзорний вміст нечестивих і безбожних вчень. Саме в “Теологічно-політичному трактаті” була вперше подана наукова критика Святого Письма,Біблії,спроба досліджувати історичний документ,а не недоторканий та священний Божтй дар. Спіноза дійшов не тільки до висновку,що книги Старого Заповіту написані не тими людьми,імена яких вони носять,а й до більш універсально-моралістичного,стоячи на позиції суворої закономірності природи: “Чудо,хай воно буде проти- чи надприродне,є чистим абсурдом”. Спіноза твердив,що чудес у Святому Письмі немає. Під час продукування критичних думок відносно релігії Спіноза не тільки викривав гносеологічні корені релігійних марновірств,але часто наближався до політичної грані релігійного впливу на натовп та на особисті риси характеру кожного громадянина: “Під виглядом релігії народу легко навіюється...шанувати своїх царів як богів”,адже “найвища таємниця монархічного правління і найбільший його інтерес полягає в тому,щоб тримати людей в омані,а страх,яким вони повинні бути стримувані,прикривати голосним іменем релігії ,аби люди за своє поневолення боролися,як за свій добробут”.

У шістнадцятому розділі “Теологічно-політичного трактату”(про основи держави,про природне й цивільне право кожного і про право верховної влади) Спіноза висловив думку про те,що за правилами і законами природи кожна людина призначена до певного виду діяльності. Подібний хід думок можна було простежити у статті Івана Франка “Що таке поступ?”. Спіноза навів доволі простий і зрозумілий приклад риби,що природньо створена для плавання. “Могуть природи є самою могуттю Бога”- твердив Спіноза,проявляючи власний пантеїстичний принцип “Бог у всьому”. Філософ твердив,що кожний індивід прагне залишатись у своєму природньому стані при цьому не рахуючись із ніким іншим,окрім себе самого. Така думка Бенедикта Спінози видається не зовсім вірною,адже в природі і в суспільстві існує чимала кількість альтруїстичних індивідуумів,які прагнуть рахуватись не лише самі з собою,але із іншими суспільними громадами та змінами. Спіноза вважає,що природнє право кожної людини визначається не здоровим глуздом,але жагою(cupiditas),потенцією і бажанням(appetitus),наводячи приклад новонароджених дитят,які родяться,нічого не знаючи і виховуються впродовж значної частини життя для того,щоб збагнути істинне суспільне доброчестя та устрій. Спіноза стверджував,що люди зобов`язані жити за законами здорового глузду не бульше,ніж кішка за законами левиної природи. Далі філософ доходить до висновку: “Таким чином,якщо розглядати людину як істоту,яка діє за велінням однієї тільки природи,то все,що вона вважає для себе- чи за вказівкою здорового глузду,чи в пориві пристрастей-корисним,їй за верховним правом природи дозволено привласнювати й захоплювати в будь-який спосіб:чи силою,чи хитрістю,чи проханням,чи взагалі як їй буде зручніше,а відповідно, і вважати ворогом того,хто хоче перешкоджати виконанню її намірів”. Така думка для справжнього громадянина своєї держави може видатись абсурдною,але враховуючи міру зростання збагачення людей,популяризацію непоодиноких ганебних вчинків підприємців чи політиків,то можна і зараз підтвердити сумну правду,наведену філософом-євреєм,народженим ще у 1632 році. Такі ганебні вчинки наших сучасників можна назвати абсурдними і поганими,але ж “усе,що в природі здається смішним,абсурдним чи поганим,-усе це відбувається тому,що ми знаємо речі тільки частково і здебільшого не знаємо порядку і зв`язку(cogerentia) всієї природи,і що ми хочемо керувати всім за звичкою нашого розуму”. Тим часом те,що розум вважає поганим,не є поганим стосовно порядку і законів природи в цілому,а є таким відносно законів нашої природи. природній спіноза аквінський державний

Тема свободи розкрита не менш привабливо і в творі Томи Аквінського “Коментарі до Арістотелевої “Політики”,адже найголовнішу мету своєї діяльності Тома вбачав у тому,щоб узгодити вчення Арістотеля з християнською доктриною в дусі концепції свого вчителя Альберта Великого. Тома Аквінський прийняв доктрину Арістотеля про людину як істоту політичну,проте дещо видозмінив її у відповідності з християнською доктриною. Адже вивчений у сімнадцятому столітті Спінозою процес продукування вчинків не відповідно до своїх інстинктів,а за власним розумом неодмінно спричиняє виникнення соціальних організмів,кожна людина в якому здатна виконувати певні лише для неї передбачувані функції. Мабуть,тільки для філософів притаманна безгранна любов до мудрості та до вивчення певнихх технічних та обмежених рамкою конкретної мови наук. Адже в “Теологічно-політичному” трактаті Спіноза не в такій великій мірі приділив долі своєї уваги вивченню політичних чи психологічних моментів людського буття,як явищу Святого Письма.

Бажання Томи Аквінського узгодити вчення Арістотеля з християнською концепцією буття було названо його ж учителем та колегою Альфредом Великим спробою зробити Арістотеля зрозумілим для латинян. Проте виконання цієї спроби суттєво ускладнилось через поширення в Європі впливу Авероеса (Ібн-Рушда)-видатного представника ісламської філософії середньовічної Іспанії,який здобув популярність коментуючи праці Арістотеля. Ядро вчення цього філософа полягало у твердженні,що структура релігійного знання є цілковито гетерогенною,зовнішньою по відношенні до знання раціонального,звідки легко виплив висновок про існування двох істин-віри та розуму,які в кінцевому результаті можуть не збігатись. Як і сам іслам,так і християнство не могли припустити слушність подібного гносеологічного дуалізму,тому багато філософів відверто виступали проти авероїзму.З 1266 року настав особливо важкий період для розвитку авероїзму через діяльність Сігера Брабантського,проти якого виступив і Тома Аквінський. Абсурд такого історичного конфлікту визрів також у тому,що засудження авероїзму у 1270 році до деякої міри дискредитувало і Аквінського,окремі положення якого помилково співвіднесли з авероїзмом. Мабуть,що деражавні мужі природньо не хотіли,щоб якийсь там ілюзорний чванькуватий розум,омріяна свобода і воля проникали у серця людей,натомість релігійна верхівка ісламу і християнства бажала ввести в серця людей покору,віру без аргументів та страх,а як наслідок-послух. Ісламська та християнська влади всіма можливими засобами намагались зберегти в серцях своїх підданих громадян стабільність і вірність давньому звичаю і канону. Таке палке і афектне бажання мало свої позитивні сторони для життя тих,для яких революція,у свії час заведена проти догм католицької церкви Мартіном Лютером і Кальвіном,закінчилась кровопролиттям і тортурами.І як тут не пригадати фрагмент вчення Бенедикта Спінози у сімнадцятому роздділі “Теологічно-політичного трактату” : “Розум і досвід вельми ясно вчать,що збереження держави залежить головним чином од вірності підданих,їх доброчестя і душевної постійності у виконанні наказів. Але яким чином слід керувати підданими,щоб вони постійно зберігали вірність і доброчестя,-це побачити не так то легко. Бо всі,як правителі,так і керовані-люди,тобто вони схильні замість праці до насолоди. А хто лише спізнав мінливий характер простолюду,того він майже приводить у відчай,тому що простолюд керується не розумом,а тільки афектами. Він ласий на все і вельми легко розбещується і жадобою,і розкішшю. Кожний думає,що він усе знає і хоче всім порядкувати на свій розсуд;кожний вважає те чи інше справедливим чи несправедливим остільки,осткільки воно,на його думку,хилиться до його вигоди чи шкоди. Із пихи він зневажає рівних і не терпить,щоб вони ним керували. Заздрячи більшій славі чи щастю,яке ніколи не буває рівномірно розподілене,він бажає зла іншому і тішиться з цього зла. І немає потреби перелічувати все. Бо всі знають, які злочини навіюють людям відразу до теперішнього їх становища і бажання новизни,які-поспішний гнів,які-жалюгідні злидні,і як вони заторкують і хвилюють їхні душі”. Бенедикт Спіноза частенько вдавався до психологічного аналізу та матеріально-корисних причин виникнення тої(тиранії,олігархії) чи іншої(демократії) форми державного правління. Звичайно,найоптимальнішою формою він вважав демократію,адже жодна інша форма устрою не змогла би в такій повній мірі задовільнити потреби селян та інших чесних індивідуумів. Спіноза твердив,що деспотична політика безглузда. Таку ж думку у сьомій книзі переслідував Тома Аквінський,проте ще раніше почав її переслідувати Арістотель у “Політиці”. Аквінський нагадує про спродуковану Арістотелем думку про те,що будь-яке панування протизаконне. Підтвердження цього Аквінський вбачав і в мистецтві,і в державі,що грунтується на певних законах. Прикладом цього служить лікар,завдання якого у медицині полягає не у тому,щоб переконувати хворого лікуватись,а у тому,щоб вилікувати хворого,застосувавши засіб розумовий та хімічний-фізичний. Керманич на кораблі не повинен турбуватись про те,щоб у душах моряків панувала мужність,він має просто вести корабуль до пункту його призначення. Те ж повинно переважати і в державі,яка грунтується на правах і законах:не можна встановлювати щось протиправне,а треба управляти тими,котрі від народження повинні коритися. Наслідки функціонування примітивної і жорстокої деспотичної політики наводить Арістотель: “І в Македонії у давнину був закон,згідно з яким людина(воїн),яка не вбила жодного ворога мусила носити особливий пасок. У Скіфії людині,котра не вбила ще жодного ворога,не дозволялося під час свят пити з кругової чари. У войовничих іберійців довкола могили померлого вбивають стільки кілків ,скільки він за свого життя знищив ворогів. І в решти племен існує чимало обрядів,почасти встановлених законами,почасти осячених звичаями.”Аквінський розуміє,що деспотична політика- безглузда, натомість звільняє полюбовне місце демократії,яка ,за визначенням Арістотеля,містить харктерну ознаку демократичного устрою-свободу. Друга засада демократії-можливість жити кожному за його бажанням. Арістотель твердив,що засади свободи спираються на засади рівноправності. Але,як відомо меркантильні інтереси багатших значно переконливіше впливають на судові та виконавчі органи,ніж така ж рівноправна в теорії думка чи позиція звичайного робітника. Арістотель вважає,що на підставі такої рівноправності “багаті ні вчому не мають переваг перед неімущими,верховна влада не повинна належати якомусь одному станові,а всім громадянам взагалі,на засадах рівності ікількості. В такому випадку,на думку прихильників демократії, в державі здійснюються засади рівності й свободи. Однак тут постає питання: яким же чином досягти цієї рівності? Чи потрібно статки п`тиста осіб поділити між тисячею так,щоб ця тисяча могла зрівнятись у правах між п`ятистами? Чи,навпаки,не слід встановлювати рівності у такий спосіб,але,зберігши поділ за статками,узяти потім порівну із числа п`ятисот і з числа тисячі й передати в їхні руки верховну владу у справах,пов`язаних з обранням посадових осіб і суддів?”.

Можливо,Робін Гуд ( герой середньовічних англійських народних балад, ватажок лісових розбійників,який за переказами діяв зі своєю ватагою в Шервудському лісі біля Ноттінгема і боровся за справедливість - грабував багатих лицарів і священиків, віддаючи здобич біднякам)теж у правильній хвилині та у відповідному просторі взяв до рук книгу з інформацією про такий собі фінансовий поділ між бідними й багатими й взявся до практичного втілення філософської ідеї. Згодом подвиги англійської банди повторили наші рідні українські опришки. Звичайно,на перший погляд такі вчинки є безчесними й заслуговують на покарання зі сторони справедливих і благородних державних посадовців. Проте кожен звичайний українець,що природньо перебуває у злиднях якраз здебільшого через наявність такої доброчесності,стриманости та посадової благородности,десь глибоко всередині свого політичного єства бажає отримати клаптик фінансових потужностей олігарха чи просто людини із середнім рівнем доходу. В будь-якому разі,вважаю ,що політичними справами та політично-невмирущими ідеями щодо рівності матеріальної та соціальної керують брехня та бажання політичної верхівки (Ленін,Сталін,Горбачов,Хрущов,Брєжнєв) замаскувати власні меркантильні інтереси під виглядом благородної ідеї всезагальної рівності-комунізму. Адже сильна людина ніколи не прагнутиме стати рівнозначною до групи,натомість вона йтиме власним звивистим шляхом до збагачення,власного благополуччя,комфорту,миру,спокою. Така людина накопичуватиме для того,щоб віддати. В такої людини ніколи не наважаться відібрати,щоб всіх урівняти.

Список використаної літератури

1 Тома Аквінський “Коментарі до Арістотелевої політики”. З латини переклав Олександр Кислюк. “Основи”,К.,2003

2 Бенедикт Спіноза “Теологічно-політичний трактат”. З латини переклав Володимир Литвинов. “Основи”,2003

Размещено на Allbest.ru