Взаємозв`язок моралі та культури

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Три образи культури

Від часів Платона (428/7--348/7 pp. до н. е.) в культурі утвердився образ триєдності її складників: Істини, Добра, Краси. Вони відображають триєдність творчих здатностей людини. Це здатність розуму до пізнання світу; здатність волі бути організуючим началом діяльності та здатність почуттів надихати розум і волю на творення предметності згідно з законами краси. Розум відкриває об'єктивні закони дійсності, закріплюючи здобутки пізнання в логічних поняттях науки. Сфера пізнання законів людського мислення -- філософія -- посідає в системі наук провідне місце як світоглядно-методологічна основа пізнавальної діяльності. В ній відображається становлення та саморозвиток духовних структур людини в їх здатності до пізнання світу та пізнання законів мисленнєвої діяльності. Налаштованість на пізнання, тобто естетичний принцип самоорганізації розуму на адекватне відображення дійсності базується на специфічно людському відношенні до світу. Природа його моральнісна. Це здатність організовуватися якостями об'єкта, узгоджуючи процес руху мисленнєвих структур відповідно до логіки розгортання якостей в об'єкті. Лише за цієї умови явища відкриваються такими, якими вони є насправді (в їх істині), а не такими, якими їх бачить наша потреба в них. Відношення до світу в єдності людської духовної потреби, волі до її задоволення та творчих умінь опредметнити волю, розум і почуття в "практичних" наслідках -- ідеях, теоріях, образах -- базується на феномені моральності. На ґрунті моральності потреба не набуває вузькозорієнтованого змісту, руйнівного для істини. Мораль одухотворює потребу. Вона надає їй гуманістичного спрямування завдяки поєднанню в змісті інтересу відношення до предмета як до мети і разом з тим як до засобу. Кант висуває принцип єдності мети та засобів як моральний закон, як умову людяності відношення: "Дій так, щоб ти ніколи не ставився до людства, як у твоїй особі, так і в особі будь-кого іншого, тільки як до засобу, але завжди водночас як до мети". Ця максима актуальна не лише в стосунках між людьми, але і в більш ширшому аспекті -- відношення людини до світу загалом.

Мораль є організуючим началом волі не лише в плані спонуки на діяльність пізнання та творення. Вона надає якісно визначеного спрямування розуму, волі та почуттям: на задоволення людських потреб творчими, а не руйнівними засобами. Тому будь-який вид творчості, що відповідає своєму поняттю, завжди опертий на моральність відношення до обґєкта як до своєї передумови.

Мораль, "задаючи" розуму гуманістичного спрямування, в свою чергу, спирається на розум. Основою моралі є не чуттєві спонуки, а розумна воля. Саме розумність відношення до світу визначає моральність взаємодій людини з природним та соціальним світом. І тою мірою вони носять моральнісний характер, якою оперті на розумно виважену мету та адекватні засоби її досягнення.

2. Мораль як явище культури

Цінність етики в культурі відкривається через її предмет -- мораль. Мораль -- це опредметнена в стосунках людяність життя. На відміну від тварини, взаємодія якої з природним світом підпорядкована інстинкту виживання, людина задовольняє свої багатогранні (матеріальні та духовні) потреби багатогранним способом. Вона утверджує себе у взаємодії зі світом як суб'єкт свободи. В діяльності та завдяки їй людина творить реальний простір свободи. Людство живе у створеному ним специфічно людському просторі (матеріальному та духовному). Не воно пристосовується до природи, а природу "пристосовує" до своїх потреб.

Здійснюване людиною матеріальне виробництво, що задовольняє людські потреби в житлі, харчуванні, одязі тощо, створює образ затишного, оформленого, захищеного життя. Звільнення від випадковостей існування зумовлює особливе становище людини в природі: суб'єкта свідомого творення власного життя. Специфікою людського життя зумовлена об'єктивна необхідність організації. її основою є розумне регулювання стосунків. Організація на засадах розумності -- сутнісна характеристика людського життя. Воно заявляє про себе на усіх рівнях саме як специфічно людське. На рівні великих людських спільнот (держав) регулювання стосунків здійснюється засобами законодавства, права та державних механізмів, що роблять організацію дійсною. Вона є гарантом захисту життя, майна, людської гідності кожного члена суспільства. Впродовж усієї історії існування держав, попри всю недосконалість їх історично-конкретних типів, носії ідеї організації утверджувалися в спільнотах як символічне уособлення порядку. На цій підставі вони тривалий час прирівнювалися до богів (фараони, царі). В межах державності людина утверджується як субґєкт соціального життя. В законах, праві, як соціальних формах, попри всю історично-конкретну обмеженість способів організації життя, завжди наявні риси всезагального -- риси моральності стосунків. Зрештою сама ідея організації має моральнісний характер, оскільки спрямована на збереження, відтворення і розвиток специфічно людських способів життя. Не випадково, закони в ранніх культурах розглядаються як дарунок богів. Згадаймо хоча б скрижалі Завіту, дані Мойсею богом Яхве для єврейського народу.

Окреслюючи межі діяльності, закони регулюють стосунки не лише засобами громадської думки (що характерно для моралі), але і шляхом примусу. Вони здійснюють необхідне в інтересах більшості, тому не суперечать моралі й підтримуються спільнотою. Лише в разі, коли державні установи, що покликані регулювати і контролювати виконання законів, перестають відповідати інтересам спільноти, ці суспільні форми коригуються, в тому числі і засобами примусу: зміною типу держави та механізмів, що забезпечують її функціонування.

Розгалужена система форм суспільної організації (держава, класи, партії тощо) зрештою має сім'ю своєю первинною засадою та основним чинником постійного відтворення суспільності життя. Перший досвід соціальності в її цілісній і невідчуженій формі -- у безпосередніх стосунках приязні, любові -- людина здобуває саме в сім'ї. Саме сім'я, за словами Гегеля, є "природною" формою існування моральності.

3. Мораль і мистецтво

Предмет моралі -- людяність спілкування. Опредметнення людського духу здійснюється в спілкуванні. Інший -- джерело небайдужості. Моральне почуття як таке стає дійсним, коли організується своїм предметом. І щоразу воно конкретизується, розгортаючись навколо предмета небайдужості. Усе багатство та різноманітність, неповторність процесу спілкування пов'язані з його суб'єктами. Вони творять людяність стосунків. Спілкування, що має обмежений або руйнівний характер, розкриває обмеженість, антилюдяність його суб'єктів.

У моральному спілкуванні процес має самоцінний характер. Духовний досвід одного з суб'єктів "згасає" в досвіді іншого і навпаки. Зрештою він певним чином виявить себе. Трансформуючись в особистісний досвід іншого, суб'єктивуючись, він заявить про себе в інших формах. Це і є спосіб, у який мораль реалізує себе, а саме -- у феномені творення суспільності. Остання є дійсною в діяльності творення людьми стосунків. Це явище можна характеризувати як субґєктивацію досвіду людяності у процесі спілкування. Мораль здобуває можливість об'єктивації з допомогою інших форм духовного досвіду. В першу чергу це мистецтво. Специфіка мистецтва -- в об'єктивації досвіду засобами художньої образності. В художньому образі духовність конкретизує себе предметними формами. Тобто дух, що розгорнувся навколо предмета небайдужості, надає останньому ідеального буття в образі. Якісна визначеність наслідків формування -- це свідчення досконалості духу (розуму, почуттів, творчих здібностей). Ці наслідки засвідчують, наскільки досконалими є предмет і творчі уміння митця. Художньо-естетичне формування визначилося як найбільш відповідний змісту відношення спосіб його об'єктивації. Художній образ -- це відображення якостей об'єкта відповідно до того, як вони відкрилися почуттям суб'єкта. Єдністю виражальної предметності та суб'єктивних здатностей її сприймання і опредметнення в образах створюється досвід специфічного змісту. Це досвід людського ставлення до світу, моральний за змістом та естетичний за способом його існування. Завдяки специфічним особливостям естетичного формування мораль не "консервується" в нормі, а розгортається в чуттєвому явленні як процес. Так, поняття "герой" та "героїчне" в повноті властивої їм людяності ґрунтовно осмислені не етичною, а естетичною теорією та художньою практикою. Специфіка художньої образності дозволяє розгорнути ідею людяності в цілісне буття героя, не обмежуючись аналізом конкретного вчинку, до чого вдається моральна свідомість. Етична теорія, оскільки сферою інтересів останньої є об'єктивована у вчинку людяність, неминуче звертається до конкретного та особливого. Лише на цій підставі вона може формувати поняття, закріплюючи в них сутнісні риси явищ. У мистецтві явище героїчного об'єктивується як цілісність духовного досвіду героя, що містить у собі й всезагальність досвіду.

Вплив християнства на становлення культури співпереживання стражданням боголюдини величезною мірою зумовлений мистецтвом. Численними зображеннями боголюдини, зокрема її страждань, воно формувало культуру почуттів, виражену в небайдужості до страждання іншого. Воно формувало також Почуття власної провини та відповідальності за вчинки, що здатні стати причиною чужих страждань. Отже, мистецтво сприяло формуванню ідеї людяності не як певної абстракції, а як Реальної небайдужості людини до людини. В її творенні задіяним Через співпереживання виявлявся кожний, у кому жевріють бодай якісь іскорки людяності. Звернене до боголюдини, воно Цілком могло стати реальністю і щодо конкретної іншої людини.

Форми, в яких моральне явлене мистецтвом, не є зовнішніми щодо сутності моралі. Вони зумовлені природою художньо-естетичного процесу, в якому досконалість у її самоцінності, тобто краса, споріднена з істиною людського, що виявляє себе як добро. Отже, на ґрунті краси мистецтва органічно поєднуються істина і добро.

Духовний досвід, закріплений у мистецтві у символічно-образній формі, постає в його істині як досвід моральнісний. В ньому ідеал людяності здобуває свою повноту не лише як естетично-художня реальність. Він постає дійсним і звернений до дійсності, оскільки досконале естетичне формування завжди базується на моральності відношення до предмета небайдужості. Надання предмету форм, органічних його сутності, засвідчує не лише повагу митця до об'єкта небайдужості, а й таку закоханість у своє творіння, що породжує здатність "вдихнути" в нього життя. Не випадково, Ф. Шіллер називає митця "медіум" (лат. теdius -- посередник між людьми і "світом духів").

Міф про Пігмаліона та Галатею говорить про чудодійну силу закоханості митця. Силою почуття він перетворює оброблену брилу мармуру, що набула образу жінки, в живу істоту -- прекрасну Галатею.

Характерно, що до об'єктивації ідеї засобами мистецтва широко вдається релігія. Чуттєво явлений Бог (образ) та символи віри стають предметом чуттєвого переживання з боку віруючих і живлять тим самим почуття віри. Укоріненість символів віри в свідомості людини великою мірою зумовлена дією феномена художності.

4. Мораль та релігія

Релігія є одним із вагомих чинників творення моралі. Це культурна форма, в якій мораль утверджується в її всезагальності, оскільки вона персоніфікована в образі абсолютного носія моральних чеснот (символ віри). Вона живить моральні почуття людей образами всезагальної небайдужості, що уособлюють абсолютне добро і моральну красу. Спонукою до моральності в релігійно-міфологічному світобаченні виступають краса та добро у їх самоцінності, а не у їх відношенні до кінцевої мети людського існування. Релігійна есхатологія пов'язує мету не з профанним минущим світом, а з іншим -- вічним, потойбічним. Буття в ньому ("вічне") людина готує сама собі в цьому світі: готує або вічні пекельні муки, або райське життя під опікою Бога. В усіх релігіях має місце виражене спрямування на ідею неминучої "відплати", тобто вимоги дотримання моральності оперті в релігії на вищий авторитет і тримаються системою заохочень (спасіння душі) та покарань (пекельні муки в потойбічному світі). Нагорода за добро і кара (гнів Божий) за зло -- форми спонуки до моральних вчинків. Персоніфікація моральності в ідеальному суб'єкті робить її дійсною в свідомості віруючого. Тим більше, що, скажімо, в християнстві вона оперта на образ Бога-Спасителя, який постраждав за людство. Релігійна віра знаходить опору в людській свідомості, що живе надією на існування Добра як субстанційної сили. Отже, здобуваються підстави для надії, що життя має сенс, закладений не в ньому як такому (природна реальність), а в певному надприродному началі, що Добро, якщо не в цю мить, то колись, у перспективі, утвердиться як основа життя заполонить усе живе.

Закономірності розвитку моральної свідомості відображаються в релігії у зміні образу бога як суб'єкта моральності. На ранніх етапах історії це бог, що утверджує моральність у формі заборон на певні дії, тобто у формі регламентації поведінки. Санкції за порушення вимог слідують неодмінно і мають жорсткий характер. Порушення моральних заборон віруючими розглядається як недовіра до бога. Тому бог Старого Завіту -- Яхве -- суворий і караючий. Зміна історичного типу моральності знаходить відображення в Новому Завіті. Тут образ моральності вибудовується навколо персоніфікованого втілення абсолютного добра -- Христа. Це індивідуалізований образ Моральності, що розгортається у форми морального подвигу заради інших. Спонукою до моральних вчинків тут виступає не примус, а моральний приклад. Не страх, а заохочення. Хоча відповідальність за вчинки несе кожен осібно. Це означає, що кожен бачиться суб'єктом вибору і самоздійснення. Тим самим релігія, створюючи моральні символи, регулює стосунки, спонукаючи до дотримання моральної поведінки. В тому числі і примусом, причому не лише страхом кари у потойбічному світі. Вона бере на себе роль "посередника" в регулюванні стосунків між Богом і людьми, коригує ідеї та символи віри відповідно до потреб часу, виступаючи активним чинником творення духовної атмосфери стосунків. Ці стосунки набувають характеру системи завдяки церкві, що виступає суспільною інституцією і чинником творення та укорінення релігійної ідеології. Відповідно вона долучає до віри, часто спираючись на примус. Широко відома активна роль католицької церкви як карного органу, що часто вдавався до примусу, нищив вільнодумство, будь-яку опозицію тощо. Особливо відома ця її діяльність у добу середньовіччя та Відродження -- часу, коли вона була панівним видом ідеології. Церква санкціонувала релігійні війни проти "невірних" (хрестові походи, релігійна експансія на Американський континент тощо), спалення єретиків та ін. У її сумному "доробку" мільйони людських життів.

Нині все очевидніше (принаймні це очевидно в кінці другого -- на початку третього тисячоліть), що основною причиною конфліктів у різних регіонах планети стає різниця релігій та вір. Не випадково, гуманістично зорієнтована культура та мораль Новітнього часу зосереджують увагу на шляхах та засобах формування свідомого суб'єкта морального вибору, що відмовляється від життя релігійними міфами.

Список використаної літератури

мораль естетичний співпереживання

1. Ботавина Р.Н. Этика деловых отношений: Учебное пособие для студентов обучающихся по экономическим специальностям. - М.: “Финансы и статистика”, 2010. - 208с.

2. Гах Й.М. Етика ділового спілкування: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 160с.

3. Герасимчук А.А., Тимошенко О.І. Етика та етикет. - К.: ЄУ. - 2011. - 350с.

4. Герчикова И.Н. Деловая этика и регулирование международной коммерческой практики: Учебн. пособие - М.: Консалтбанкир, 2012. -576с.

5. Дерлоу Дес. Ключові управлінські рішення. Технологія прийняття рішень: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2011. - 242с.

6. Зусін В.Я. Етика та етикет ділового спілкування: Навч. посібник. -2-е вид., перероб. і доп. - К.: Центр навчальної літератури, 2012. - 224с.

7. Кубрак О.В. Етика ділового та повсякденного спілкування: Навч. посібник. - Суми: ВДТ “Університетська книга”, 2010. - 288с.

8. Малахов В.Г. Етика: Курс лекцій. - К.: Либідь, 2010. - 304с.

9. Мартыненко Н.М. Основы менеджмента: Учебник. - К.: Каравелла, 2013. - 496с.

10. Палеха Ю.І. Ділова етика: Навчально-методичний посібник. - К.: ЄУФІМБ, 2012.- 250с.

11. Палеха Ю.І. Етика ділових відносин: Навч. Посібник. - К.: Кондор, 2010. - 356с.

12. Сердюк О.Д. Теорія та практика менеджменту: Навч. посібник. - К.: Професіонал, 2014. - 432с.

13. Статінова Н.П., Радченко С.Г. Етика бізнесу: Навч. посібник. - К.: КНТЕУ, 2010. - 280с.

Размещено на Allbest.ru