Вчення про закони природи французького філософа Рене Де-карта випередили аксіоми руху, сформульовані Ісааком Ньютоном (закони Ньютона). В законах Ісаака Ньютона, у порівнянні з законами Рене Декарта, є нове знання про силу, що визначає рух та ін. Нові відомості про предметну сферу, невідомі раніше факти, досвід поєднуються з відомим знанням, заносяться до системи понять та принципів конкретної науки, сприяючи розвитку та своєрідній ущільненості знань. На акумулятивний характер науки звертав увагу англійський філософ Френсіс Бекон, який вважав, що ущільненість науки можлива методом індукції. Класик філософії науки Джон Мілль у праці "Система логіки" також пропонував індукцію як спосіб прирощення знань, але підкреслював, що ефективність індуктивного методу забезпечується систематизацією, що ґрунтується на дедукції.

Все, що відомо про природу, стає наукою лише тоді, коли виступає ряд інших істин, де відносини між загальними принципами і подробицями повністю зрозумілі і де можна визнати кожну окрему істину за прояв дій законів більш загальних. Австрійський фізик і філософ Ернст Мах при формуванні ущільненості знань виходить з принципів економії досвіду і економії мислення. Економією досвіду Ернст Мах називає відтворення і випередження фактів у думках людини.

Акумуляція знання простежується у науці, коли почався процес новітньої революції в природознавстві, тобто в XX ст. У період новітньої революції природознавства трапився корінний злом фізичних уявлень про простір, час та причинність. В результаті квантова механіка, спеціальна і загальна теорії відносності приєднані до теорії класичної фізики, що набагато розширило сферу фактів, охоплених фізикою. Німецький фізик, один з створювачів квантової механіки, Вернер Гейзенберг, писав, що всюди, де закони механіки Ісаака Ньютона можуть бути застосовані для опису процесів природи, закони справедливі не можуть бути поліпшені. Електромагнітні ж явища не можна описати повністю, всеохоплююче за допомогою ньютонівської механіки. Тому експерименти над електромагнітними полями і світовими хвилями, а також теоретичний аналіз, проведений Максвеллом, Лоренцем і Ейнштейном, привели до нової замкненої системи визначень, аксіом і понять, що є такою ж несуперечливою і замкненою, як і система ньютонівської механіки, хоча істотно відрізняється від системи Ісаака Ньютона.

Революційний характер розвитку науки - одна з закономірностей науки. Дослідження такої закономірності - справа недавнього минулого. Революційність розвитку науки обумовлюється науковими революціями, що відбуваються в системі наукового пізнання. Під науковою революцією розуміють такий стан у розвитку науки, який пов'язаний зломом фундаментальних понять і уявлень, методів і теоретичних ідей, з формулюванням нових концепцій, що радикально перетворюють уявлення людини про світ і відкривають новий світ наукових проблем. В міру охоплення наукової реальності, наслідком розрізнюють глобальні, локальні та міні революції. Глобальні революції характеризуються перебудовою усіх основних компонентів пізнавальної діяльності, включаючи концептуальні системи в масштабах науки.

В історії науки таких глобальних революцій відбулося дві: революція XVI -XVII стст. (відкриття Миколи Коперніка та ін.); революція XX ст. (розщеплення ядра атома, створення спеціальної і загальної теорії відносності та ін.). Виділяють логіко-методологічні ознаки, або критерії глобальних наукових революцій: створення принципово нових уявлень про світ; затвердження нових способів мислення, розуміння і пояснення шляхів руху до нового знання. Локальні революції відбуваються в окремих науках, пов'язані з переходом до нової, більш адекватної теорії, зміною системи понять, відкриттям нових фундаментальних законів предметної галузі (в біології - відкриття подвійної спіралі дезоксирибонуклеїнової кислоти, в фізиці - теорія будови атома та ін.). Міні революції відбуваються у великих розділах наук (в хімії - відкриття Олександра Бутлерова хімічної будови органічних з'єднань, в фізиці - розробка корпускулярно-хвильової теорії світла та ін.). Усі ці типи наукових революцій взаємопов'язані та взаємообумовлені.

Усі типи наукових революцій мають певні передумови: формування нової ідеї, визнання нової наукової ідеї спілкою вчених; наявність умов, що дозволяють включити нову ідею до системи знання, що склалося (у термінах наукової мови, що склалася та ін.); спадкоємність нових і традиційних наукових методів.

При аналізі передумов наукових революцій не обмежуються логіко-методологічною сферою, зведенням і перевіркою наукових теорій емпіричною практикою. На сучасному етапі велике значення надається культурологічним факторам розвитку науки. До культурологічних передумов наукових революцій належить критика існуючих авторитетів у науці, боротьба за вплив та авторитет у наукових установах; визнання у науковій спілці, за привілеї і переваги визначеним науковим напрямком; боротьба за соціальне визнання; вироблення культурних традицій, що орієнтують мислення вчених у визначеному напрямку, щоб результати науки вписувалися в культуру епохи та ін.

Конкуренція науково-дослідних програм - закономірність розвитку науки активно обмірковується в сучасній науці і філософії науки. На рівні масової рефлексії (звертання назад), вчені під дослідною програмою розуміють ту дійсність, що підлягає вивченню, а також ті методи, що можуть використані. До змісту дослідних програм, отже, входять питання або завдання, що потребують розв'язання, і ті заходи і методи, за допомогою яких забезпечується рішення даних проблем.

У сучасній філософській літературі існує й інше розуміння дослідних програм. Пія Гайденко в праці "Еволюція розуміння науки" допускає під ними певний принциповий спосіб мислення про світ, що наближається до статусу наукової теорії. На загальному плані розрізняють емпіричні і методологічні науково-дослідні програми. Використання емпіричних програм передбачає опис дослідного об'єкта явищ мікросвіту, ґрунту та ін. Методологічні програми - програми теоретичного мислення, що мають принциповий, категоріальний характер, формуються на міжгалузевій основі, перенесенні зразків або принципів знання з однієї галузі в іншу. Методологія орієнтується на формування концепцій у різних галузях знання створення зразків мислення, заснованих на загально-еволюційних принципах.

Сучасне ж концептуальне обґрунтування науково-дослідних програм, визнане більшістю вченого світу, зроблене англійським істориком науки Імре Лакатосом в творі "Історія науки і її реальна реконструкція". На думку Імре Лакатоса, науково-дослідну програму задає жорстке ядро - сукупність наукових положень, схвалених великою групою вчених та рекомендованих до дослідження. Науково-дослідна програма включає захисний пояс - сукупність гіпотез і моделей, що зберігають жорстке ядро від впливу фактів, що спростовують, а також забезпечують сферу його застосування.

Система припущенних суджень захисного поясу нейтралізує спростування, що виходять з експерименту і спостереження, тому що доповнюють жорстке ядро припущеннями, узгоджуючими його зміст з даними спостереження і експерименту. Науково-дослідні програми конкурують між собою в інтерпретації наукових фактів, формуванні наукового прогнозу на майбутній розвиток, різних передрікань.

Крім трьох загальних закономірностей, притаманних сучасній науці (акумуляції знань, революційний характер, конкуренція науково-дослідних програм), існують закономірності, що стосуються окремих сфер знання - матемізація фізики, фізиколізація хімії і біології, розвиток системно-структурних уявлень в хімії та ін.

Висновок

У своїй контрольній роботі я розглянула таку важливу в філософії тему, як "Філософський аналіз науки". Розкриваючи тему, я показала що, філософія науки, що видно вже з назви, є філософською дисципліною, і тому в процесі створення її концепцій в теорій обов'язково використовувалися рефлексивні процедури. Процесуальність філософії зводить історичність філософського знання до абсолюту: філософська теорія з необхідністю містить у собі історію власного становлення до історії філософії. Наука також явище історичне. Будь-яка філософська рефлексія над наукою - завжди історична рефлексія, тобто відповідає конкретному етапу розвитку науки і створена в конкретній системі уявлень про науку. В межах філософії науки рефлексії над наукою доведені до рівня теорії, тому такі моделі науки і наукового знання у більшості випадків претендують на загальність, а іноді й на абсолютність.

Основна мета науки завжди була пов'язана з виробництвом і систематизацією об'єктивних знань, і тому до складу необхідних функцій науки включався опис, пояснення і передбачення процесів і явищ дійсності на основі законів, що відкриваються наукою. Таким чином, можна сказати, що основною функцією науки є виробництво істинного знання, яке досягається за допомогою опису, пояснення, прогнозу, але яке завжди здійснюється в чітко обумовленому соціокультурному просторі. Саме цю обставину з необхідністю слід урахувати при пошуках загальнозначущого визначення науки.

Більш конкретно я розкрила таки теми як:

1. Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид духовного виробництва та соціальний інститут.

2. Соціальні функції науки. Наука як феномен культури.

3. Закономірність розвитку сучасної науки.

Використана література

1. Конт О. Дух положительной философии. - СПб.,1910.

2. Уэвелл В. История индуктивных наук в 3-х тт. - Т.1. -СПб., 1897.

3. Тюхтин В.С. Диалектико-материалистический принцип отражения и творческий характер познания // Творческая природа научного познания. -М.,1984. -с.15-26.

4. Спенсер Г. Происхождение науки. - СПб., 1898.

5. Ебер М. Прагматизм, дослiдження його рiзних форм. - К.,1995.

6. Джемс В. Прагматизм. - К.,1995.

7. Дьюи Дж. Психология и педагогика мышления.-М.,1915.

8. Введення у філософію: підручник. В 22/Под. Ред. И.Т. Фролова. М- 1989;

9. А.В. Юревич, І.П.Цапенко. Питання філософії. М-1998;

10. В.С. Степин, В.Г. Горохов та М.А. Розов. Філософія науки і техніки. М-1989;

11. Дж. Д.Бернал. Соціальна функція науки. М-1938;

12. Лешкевіч Т.Г. Філософія науки і техніки. М-1984;

13. lib.vvsu.ru/books/Bakalavr01/page0191.asp;

14. cultura.nm.ru/philosophy/glava_61.dhtml.

15. Вернадский В.И. Проблемы биохимии. - М., 1988.- С. 252;

16. См.: Бернал Дж. Наука в истории общества. - М., 1956.- С. 18;

17. Агацци Э. Моральное измерение науки и техники. - М., 1998.- С. 12;

18. Агацци Э. Там само. - С. 2;

19. Американский философ Джованна Боррадори беседует с Куайном, Дэвидсоном, Патнэмом и др. - М., 1998. - С. 200;

20. См.: Торосян В.Г. Концепции современного естествознания. - Краснодар. 1999. - С. 16;

21. См.: Введение в философию: В 2-х ч. - М., 1989. - Ч. 2. - С. 360;

22. См.: Швырев В.С. Научное познание как деятельность. - М., 1984.- С. 12.

23. Руденко О.В. Погляд на науку як соціокультурний феномен //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К., 2003. - Вип. 49. - С.21-24.

24. Алексеев П.В., Панин А.В. Философия.- М., 1996.

25. Библер В.С. От паукоучеиия к логике культури.- М., 1991.

26. Вебер М. Избрашше произведения.- М., 1990.

27. Заблуждающийся разум? Многообразие вненаучного знання.- М., 1990.

28. Ильин В.В. Теория незнання. Зпистемология.- М., 1994.

29. Кун Т. Структура научньїх революций.- М., 1977.

30. Кравец А.С. ЙдеальІ й идольї науки.- Воронеж, 1993.

31. Малкей М. Наука й социология знання.- М., 1983.

32. Введение в философию: Учебник для вузов. В.2ч. Ч.2. - М., 1989.

33. Кунт Т. Структура научных революцый. М., 1977. - 300с.

34. Скрипкин А.Г. Философия: Учебник - М., 1988, 2002

Размещено на Allbest.ru