Філософія Григорія Сковороди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

"КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ"

Реферат на тему:

Філософія Григорія Сковороди

Київ - 2015

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ (КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА)

2. СИСТЕМА ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

2.1 БІБЛІЯ І БОГ В СИСТЕМІ ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ

2.2 ЄДНІСТЬ ТРЬОХ СВІТІВ

2.3 КОНЦЕПЦІЯ «СРОДНОЇ» ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

сковорода філософський бог біблія

В 1894 році виповнилось 100 років з дня смерті українського народного подорожуючого філософа Григорія Савича Сковороди і тоді ж А.Я. Єфіменко в присвяченій йому статті - «Філософ з народу», писала: «Без сумніву, що Харківський Університет вшанує його пам'ять ювілеєм. Та територія, яку Сковорода проходив вздовж і впоперек власними ногами, розносивши як по панським дворам, так і по селянським хатам світло своєї «нової слави», занадто тісно зв'язана з ним духовними нитками, присутність яких хоча і смутно пізнається, але тим не менше відчувається. Ювілей буде і, потрібно сподіватись, просвітить більш-менш повно цю туманну, але без сумніву високо обдаровану і дуже оригінальну фігуру, так сильно вразивши думки і почуття не лише сучасників, але і їх найближчих потомків»,

Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині, в кінці царювання Петра І, який не надто церемонився з Україною та її правами та свободами, закріпленими Переяславською угодою. Безумовно можна вважати, що цей факт, а також наступні поневіряння українського народу у складі Російської імперії, яка всіма можливими методами утискала права та свободи українства, наклало певний відтінок на творчість та життєві погляди Г. Сковороди як філософа і українця.

В певні епохи розвитку філософської думки творчість Сковороди викликала неоднозначні погляди та думки. Сковороду вихваляли як творця оригінальних думок та робили цілком несамостійним мислителем, що лише повторює чужі слова та погляди. На думку одних, він є цілком не систематичний та навіть хаотичний письменник, інші вважають його за теоретика та «вченого», що «розв'язував» наукові питання. Інші вважають, що він переважно етичний мислитель або навіть мудрець, що свою мудрість здійснив у своєму житті, але теоретично не обґрунтував та не сформував. З іншої сторони, Сковороду вважають представником «абсолютної» етики.

Творчість Сковороди сприймається нелегко. Мова його незвичайна, це - мова символів. Саме через світ символів він прагне осмислення реальних життєвих проблем, розкриття гармонізації відносин людини, світу і Бога. Біблія, міфологія, фольклор є основною опорою його пошуків. Філософія Сковороди набуває вигляду християнського містицизму як специфічного типу філософствування.

Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює різні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Цілком природно, що про все написати неможливо. Однак, можна однозначно твердити, що всі грані вчення філософа спираються на загальний центральний стрижень, що розглядає проблему природи людини і її призначень. Цей стрижень містить у собі і сам образ Сковороди, який підтвердив практикою життя силу свого навчання.

Значимість філософської спадщини Г. С. Сковороди в тому, що на нього можна покластися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним і незахищеним.

Вперше в історії української філософської думки з'явилась систематична концепція автором якої був саме Григорій Савич Сковорода.

1. ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ (КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА)

Український філософ Г.С. Сковорода був такий непересічної і різнобічної особистістю, що освічені українці його називали «своїм Піфагором», «українським Сократом», «степовим Ломоносовим».

Життєвий шлях Григорія Сковороди умовно можна поділити на три періоди: 1) юність і роки навчання - підготовка до вчителювання - період до повернення із закордону; 2) період вчителювання; 3) період подорожуючого життя, який співпадає із самостійною філософською творчістю і спробами поширення її в маси [1, с. 15]. Дуже важливим і надмірно символічним епізодом із життя Григорія Сковороди є його козацьке походження, тобто приналежність до простого народу, і пізніше його повернення до цього ж народу як подорожуючого філософа і вчителя.

«Только солнце выникает

Пастух овцы выгоняет,

И на свою свирель

Выдает дрожливый трель.

Пропадайте думы трудны

Города премноголюдны

А я с хлеба куском

Умру на месте таком».

Таким словами Григорій Савич пригадує своє дитинство. Архівні документи дозволяють стверджувати, що сім'я Сковороди належала до малоземельного козачого роду.

За звичаєм свого часу Григорій закінчив чотирирічну дяківську школу і у шістнадцятирічному віці поступив до Києво-Могилянської Академії. Київська Академія була першим вищим навчальним закладом на Україні. В Академії було створено ту інтелектуальну атмосферу, де знайшли свій розвиток класичні гуманітарні науки. У перших чотирьох класах викладали аналогію, інфиму, граматику і синтаксиму. Ті учні, які успішно перейшли в п'ятий клас, ставали студентами й на протязі восьми років вивчали піїтику (поетику), риторику, займалися філософією, богослов'ям. У цілому, навчалися в Академії 12 років. Крім обов'язкових дисциплін Сковорода опанував німецьку і польську мови, досконало знав латинь, грецьку і давньоєврейську. Він читав в оригіналі і добре знав твори Піфагора, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура і Плутарха, Сенеки, Марка Аврелія, Цицерона, Горація і Вергілія. Викладалась в академії і історія. Відомим реформатором Академії в дусі відродження класицизму був Феофан Прокопович, який активно пропагував Еразма Ротердамського. Наступником Прокоповича був Георгій Кониський, духовним учнем і сином якого вважають Сковороду.

Сковорода перебував в Академії, що правда з перервами, майже 20 років. Час від часу він відволікався від навчання: був і півчим імператорської капели в Петербурзі, подорожував по Європі, викладав у Переяславському Колегіумі, але завжди повертався до своєї Alma Mater.

Роки навчання Г. Сковороди в Києво-Могилянській академії стали періодом формування його як передового мислителя, прямого спадкоємця і продовжувача прогресивної суспільно-історичної і філософської думки кращих представників Академії. А тісний зв'язок з народом, невтомна праця підняли його на вищий щабель порівняно з академічними вчителями.

Наступним важливим етапом у житті Сковороди стало перебування за кордоном (важливо розуміти, що українські землі того часу перебували у складі Російської імперії, тому під поняттям «за кордон» багато вчених, в тому числі і істориків розуміють виїзд Сковороди за кордон тогочасної Російської імперії). Знання європейських мов дозволяло Сковороді вільно пересуватись Європою, студіюватись в тамтешніх університетах, заводити корисні знайомства.

В умовах жорстокого, всезростаючого соціального і національного гноблення на Україні в другій половині XVIII ст. Сковорода йшов у народ, своєю працею, прикладом свого життя, словом невтомно і наполегливо «сіяв розумне, добре і вічне». В цьому -- вся велич Сковороди -- Просвітника, який «з'явився на світ, в якому йому судилося стати світлом», і таким залишитися в пам'яті народній.

Своє філософське вчення Сковорода сформував під впливом античної і середньовічної європейської філософії (Фалес, Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон, Аристотель, Пліній, Е. Роттердамський); народної творчості (міфи, легенди, думи, перекази, народні прислів'я та приказки); вітчизняного просвітництва (К. Транквіліон-Ставровецький, Ф. Прокопович, С. Полоцький, М. Козачинський, Г. Кониський). За своїм змістом і спрямуванням філософія Сковороди відрізнялася від філософії професорів Києво-Могилянської академії. Розвиваючи традиції Просвітництва, Сковорода відходить від догматичного наслідування своїх учителів, засвідчуючи це вже в загальнофілософській орієнтації. Якщо провідною тенденцією філософських курсів києво-могилянців був арістотелізм, Сковорода тяжів до ідей Платона, який в академії був об'єктом критики. Під час подорожей європейськими країнами Сковорода безумовно мав змогу знайомитись з західноєвропейськими філософськими школами, в тому числі і з протестантськими германськими філософським ідеями [2, с. 49-65].

Сковорода створив власну філософську систему, специфічний стиль і форму філософського мислення. Його філософствуванню властиве органічне поєднання художнього і раціонально-абстрактного світоспоглядання. Наслідком такого поєднання став універсальний алегоризм (іносказання), у якому предмети і явища осмислюються не в сукупності властивостей, не в цілісності, а лише в абстрактно-схематичному образі їх як символи. Один із найавторитетніших дослідників його творчості Д. Чижевський писав: «Філософічний стиль Сковороди -- це своєрідний поворот філософічного думання від форми мислення в поняттях до якоїсь первісної форми мислення в образах та через образи. Він повертається від термінологічного вжитку слів до символічного їх вжитку. Сковорода пристосовує скарб філософської термінології до свого стилю думання: поняття стають символами».

«Думки подібні повітрю: між стихіями не видно, але твердіше землі, а сильні води - ламають дерева, ганяють хвилі і кораблі, їдять залізо і каміння, гасять і розганяють полум'я. Так і думки сердечні: їх не видно, наче їх і немає, тільки від цієї іскри і всі пожежі, повстання і розрухи; від цього зерна заледить ціле життя нашого дерева».

Помер Григорій Савич Сковорода 9 листопада 1794 року в с. Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського району). «Світ ловив мене та не впіймав…» [2, с. 205].

2. СИСТЕМА ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

2.1 Біблія і Бог в системі філософських поглядів

Григорій Сковорода у всіх своїх творах витупає як читач священних текстів. Він неодноразово представляє себе в цій іпостасі. Читаючи Біблію, спілкуючись з нею, Сковорода виписує процес пізнання священного слова в реальний час і простір. Інтерпретація філософа ґрунтується на принципах парадигменного читання. Для того, щоб уявити, яка священна книга і який насправді процес втілення в її смисли, Г. Сковорода пропонує розглянути окремо взяті слова чи вірш, для того щоб зрозуміти їх. Це необхідно, бо в кінцевому результаті призведе до розуміння Біблії.

Ізолювавши слово від загального контексту, філософ «нанизує» на нього безкінечну кількість значень, спеціально заплутується в них для того, щоб потім «виплисти» з готовою відповіддю, яка доволі далеко лежить від загальної фрази, з якої взяте слово. Він впевнено набирає декілька значень для одного слова, при цьому не відходить від первинного його значення [3, с. 151].

В Біблії дві сторони, тлінна і вічна, матерія і форма. Але тим вона і прекрасна і єдина, що всю тлінність пронизує вічність, і матерія вся повна божественними ідеями. Біблія - «поле слідів Божих». Кожен такий слід в символі. Символи, чіпляючись один за одного утворюють наш розум повний божественної Істини, який постійно рухається. Ця Істина відкриває в нашому практичному грубому розумі інший розум, тонкий, окрилений, такий, який дивиться чистими голубими очима. Тому Біблія і є вічно зеленіюче, плодоносне дерево. І плоди цього дерева - таємні символи [2, с. 245-246].

Дуже вагоме місце у філософській думці Г. Сковорода відводить Богу. Наука Сковороди про Бога концентрується навколо кількох пунктів. Здається він приймає цілком звичайну науко православної церкви, але обмежується формулюваннями лише окремих пунктів і то таких, що з того чи іншого пункту викликають його окрему цікавість. Сковорода формулює науку про Бога ще у своїх викладах для дворянської молоді 1766 року. У своїх містичних творах він цікавиться більше шляхами богопізнання та боговподібнення, аніж формулювання понять науки про Бога.

Можливо Сковорода робить так іще тому, що, на його думку, можливий лише символічний вислів богопізнання. Можна лише подати імені Божі та ті символи, образи, що скоріш виявляють відношення Бога до світу, ніж сутність Божу [4, с. 83].

Часто у своїх поглядах Сковорода визначає символічне визначення божественного буття. Він підкреслює це, вказуючи на символ кола. Але цілу низку інших визначень він наводить лише як символічні, що вказують лише на одне чи на друге з наведених уже понять: «Чому Бога зображають як колесо? - Він усе починає, але сам не має ніякого початку, тим то він і є початок; він не міг би бути початком, якби щось було поперед нього. Лише є той правдивий початок, що був перед усім іншим та що перед ним нічого не було. Лише Бог є правдивий початок.

Звертаючи питання про відношення Бога до світу, Сковорада підкреслює несамостійність, несутність, пасивність світу. Світ утворений Богом. Важливим є те, що Бог постійно світ утворює, та що Творець «утримує», підтримує його. Бог скрізь, він проникає та тримає все створіння Він є таємною силою, яка в усьому розлита і всюди панує. Усе можна пізнати лише в Бозі та через Бога.

Багато в чому погляди Сковороди співпадають з християнською теологією, специфічно містичних моментів майже немає, проте деколи можемо зустріти натяки на «негативну теологію». Символи Бога є майже без винятків традиційно-церковні, ми знайдемо паралелі до них не лише в усіх отців церкви, а й у літературі та в церковному мистецтві.

Сковорода говорить про світ Біблії як третій світ, символічний. Це третій світ існує як посередник між макросвітом (Богом) і мікросвітом (людиною).

2.2 Єдність трьох світів

Творчість Г. Сковороди - це синтез релігійної філософії та риторики. Його філософія іменується ним самим, як Христовою, є по суті розгорнутою інтерпретацією християнської доктрини, яка повинна об'єднувати людей і являтись основою їхнього життя.

У своїх творах Г. Сковороди роздумує про сутність трьох світів. Бога, як макросвіту, людини, як мікросвіту, та Біблії, чий світ є посередником між Богом і людиною. Емоційне наповнення його творів наближує їх до читачів. Вибудовуючи раціональний ланцюжок, він тут же дає волю почуттям, які показують його відношення до Бога, Біблії, людини та світу, таким чином він в повній мірі намагається винести на поверхню людської свідомості істинне знання.

Називаючи Біблію, людину і світ особливими світами, філософ явно не бажає дещо дописувати до існуючої картини світу і тим більше змінювати християнський космос чи кардинально трансформувати світ людини. Але, тим не менше, він суттєво збагачує існуючі уявлення, пропонуючи поглянути на них під іншим кутом чи з іншої позиції. Він, наприклад, не зупиняється на тому, як людина повинна себе вести у відповідності до церковних правил. Він не пояснює сутність гріха та покаяння, не пропонує читачу разом з ним вникнути в сутність заповідей. Його людина, так би мовити, вільна від посередництва з Богом завдяки священику. Вона напряму спілкується з Богом, злітає думками на небеса і досягає небесного Єрусалиму. Філософ пропонує заглянути в душу людини і шукати Бога саме там. Біблія для людини дуже важка книга, яку моментами неможливо зрозуміти. Філософ не вчить вихваляти Біблію і Бога, основною ідеєю його релігійної філософії є пошук Бога всередині людини. Він начебто не бажає повторяти вже відомі істини і пропонує читачу піти своїми шляхами [3, с. 425-426].

Ц шляхи - це зв'язок між трьома світами, в яких і відображаються особливості кожного світу. Тільки в цих шляхах світи і існують. Таким чином, визнаючи Бога, Біблію і людину трьома світами, філософ не стільки пояснює їхнє становище і сутність, скільки намагається пояснити взаємозв'язок між ними. Світи зближуються між собою, співставляються. Філософ одночасно говорить про три світи разом, ніколи не акцентує увагу лише на якомусь одному понятті.

Кожен зі світів здатний «напряму» спілкуватись з іншим світом і самостійно направлений до Бога. Вони всі знаходяться в певній взаємозалежності один від одного. Лінії їхнього зв'язку весь час доторкаються одна до одної, пересікаються, розходяться. В результаті вони структурують і організують простір, який поміщує в себе всі ці три світи. Як тільки стає зрозуміло, що кожен зі світів не один, не самостійний, сила їхнього взаємозв'язку стає більшою. Г.Сковорода веде безкінечно складну роботу по пошуку їх зв'язків, знаходячи все нові і нові, раніше важко досяжні та невідомі, постійно при цьому повторюючи, що тільки у їх взаємозв'язку можна зрозуміти суть окремого світу.

Через всі твори філософа проходить думка не тільки про єдність, але іф про рівність зв'язків між трьома світами. Неодноразово він називає їх не тільки подібними, але і рівними, називаючи при цьому Біблію людиною, а людину Богом; світ в його поняттях весь час зближається то з людиною, то зі зовнішніми силами. Доволі часто він сам відкидає свої положення, пропонуючи на їх місце все нові і нові, протиставлені попереднім. Опорні точки його мислення наділені найвищим сакральним значенням: це Біблія і Бог.

Г. Сковорода описує три світи в динаміці, абсолютно відкидаючи статику. Одним із найголовніших культурних кодів філософа є рух, силу якого він надає трьом світам. Його концепція побудована таким чином, що її опорні точки, освячені вірою і являють вічні ідеї культури, перебувають в нерухомості щодо інших, але всередині є доволі динамічними і швидкими в змінах.

Бог височіє над всіма трьома світами, і в його образі сходяться всі центральні лінії концепції філософа. Він центр, або як казав Г.Сковорода, кінцевий шлях системи трьох світів. Філософ не схильний до його безпосереднього опису, він подає цей опис через інші поняття.

Біблія - це шлях до сакрального центру, тобто до Бога. Таким чином, не тільки Христос шлях до Бога, а й Біблія - шлях його пізнання. Це складний шлях з різними зупинками, відхиленнями, змінами в ритмі і напрямку руху. Біблія, ввібравши в себе всю правду про світ та людину, поєднує Бога і людину.

Якщо Бог є центром всієї системи, а Біблія шляхом до нього, то людина, по словам Г. Сковороди, є початком цього шляху. Він намагається піднести знання про Бога і Біблію, розробляючи концепцію природи людини, уявляючи її дуалізм, розглядаючи і протиставляючи життя і смерть, тіло і душу, категорії віри, щастя.

Людина, в поглядах Г. Сковороди, виступає читачем Біблії, який шукає шлях до Бога. Не посягнувши істину в Біблії, не зрозумівши її символів, людина лишається свого дуалізму і перетворюється на плоску істоту. Відносини людини з Богом філософ найчастіше розглядає через призму його відношення до Біблії. Ці відносини розвиваються в сакральному середовищі.

Філософ протиставляє Біблії, як шляху до Бога, світ, який є лукавою стежкою, що намагається людину відвести від Бога. Світ також займає місце між Богом і людиною, але не таке як Біблія, не сакральне [3, с. 427-433].

Часто в поглядах філософа можна знайти певну суперечність. Так, наприклад, положення про рівність трьох світів значно слабшає, коли стає очевидним, що ця система має певну ієрархію. Особливе місце в ній, на думку філософа, займає Біблія.

2.3 Концепція «сродної» праці

Особливий інтерес становить сковородинська концепція «сродної» праці як справді людського способу життєдіяльності.

Сковорода вважав, що «сродність» і «несродність» праці відіграють важливу роль не тільки в чисто індивідуальному плані, а й мають велике соціальне значення - «щасливий той, хто зєднав свою приватну справу із загальною. Сіє і є істинне життя». Коли суспільство не забезпечує своїм людям умов для виявлення їх природніх здібностей, то воно є нерозумним, спотвореним, у ньому багато бід і лиха [5, с. 132].

Сковорода, мабуть, чи не першим із філософів нового часу висунув ідею перетворення праці із засобу до життя в найпершу життєву потребу і найвищу насолоду. Безпосереднім суб'єктивним виявом людського щастя Сковорода вважає «внутренній мир, сердечное веселіе, душевную крепость». Досягнути його можна лише слідуючи велінню своєї внутрішньої натури, пізнаного в собі бога. При більш конкретному розгляді проблеми виявляється, що цією внутрішньою натурою є «сродность» до певного виду праці. Як виразник інтересів і умонастроїв трудового селянства Сковорода смисл людського буття вбачає в праці («жизнь и дело есть то же»), а справжнє щастя - у вільній праці за покликанням («душу веселит сродное деланіе»). У філософії Сковороди думка про визначальну роль «сродної» праці в забезпеченні щасливого життя вперше набула загального принципу розв'язання проблеми людського щастя і смислу людського буття.

Як просвітник, Сковорода вважав, що ідеальним може бути тільки таке суспільство, яке забезпечує людині реалізацію її творчих здібностей шляхом освіти. Щастя, на думку філософа, доступне всім, бо природа нівкого не обділила. Головне - пізнати в собі «справжню людину».

Добробут суспільного життя людей заснований на праці. «Откуду же уродится труд, если нет охоты и усердія? Где ж возьмеш охоту без природы? Природа есть первоначальная всему причина и самодвижущаяся пружина. Она есть мать охоты... Охота силняе неволи, по пословиць. Она стремится к труду и радуется им, как сыном своим. Труд есть живый и неусыпный всей машины ход потоль, поколь породит совершенное дело, соплЂтающее творцу своему венец радости. Кратко сказать, природа запаляет к делу и укрепляет в трудь, делая труд сладким» [6, с. 323].

У цьому контексті принцип «пізнай себе» має своїм змістом пізнання своїх природних схильностей до певного виду діяльності, своє справжнє покликання, яке має природну основу і вдосконалюється відповідним вихованням, «наукою і практикою». «Сродность», покликання і є справжнім «богом» в людині. «С природою жить и с богом быть есть то же; жизнь и дело есть то же» [6, с. 328].

Сковорода розрізняє процес праці і її результат. Результатом праці є продукт споживання, який має своїм призначенням самозбереження життя. Насолода споживанням не є суто людською насолодою. Істинною втіхою є задоволення самим процесом праці, і її дає лише «сродна» праця. «Прибыль не есть увеселеніе, но исполненіе нужности телесныя, а если увеселеніе, то не внутреннее; родное же увеселеніе сердечное обитает в деланіи сродном. Тем оно слаже, чем сродное. Если бы блаженство в изобиліи жило, то мало ли изобильных?» [6, с. 339]. «Природному охотнику больше веселія приносит самая ловля и труд, нежели поставленный на стол жареный заец». Смисл концепції Сковороди про «сродну» працю як засіб забезпечення щастя і справжньої насолоди життям полягає в тому, що праця за покликанням, праця як реалізація творчих здібностей, обдаровань і талантів справді є внутрішньою потребою і приносить вищу насолоду. Людська праця і в давні часи була найпершою потребою, але там і тоді, де і коли вона була реалізацією таланту, творчих здібностей і обдарувань. Ідея Сковороди про забезпечення всім і кожному «сродної» праці передбачала перебудову суспільного життя на основі перетворення праці у найпершу потребу і найвищу насолоду. За умов XVIII століття - це була утопія. Але в ній схоплена надзвичайно важлива соціальна проблема.

У плані «сродної» праці розглядає Сковорода і проблему соціальної рівності. Він визнає лише одну нерівність - нерівність обдаровань і покликань, нерівність «природного» походження. Звідси його принцип «нерівної рівності». «Бог, - писав він, - багатому подобен фонтану, наполняющему различные сосуды по их вместности. Над фонтаном надпись сія: «Неравное всем равенство»... Меншій сосуд мение имеет, но в том равен есть большему, что равно есть полный. И что глупые, как равное равенство, которое глупцы в мір ввесть всуе покушаются? Куда глупое все то, что противно блаженной натури?..» [6, с. 345].

Як селянський просвітитель і син своєї доби Сковорода ще не міг піднятись до розуміння матеріально-практичної зумовленості суспільного поділу праці і його опосередкованості відносинами власності. Суспільний поділ праці він намагається перенести на природні «сродності» людини. Звідси його твердження: «Сколько должностей, столько сродностей». Тому критика соціальних вад суспільства в нього йде не по лінії вимог докорінної зміни існуючого суспільного поділу праці, а по лінії моральної перебудови світу шляхом подолання «несродної» праці у всіх сферах суспільної діяльності. «Несродна» праця - важливе джерело всіх суспільних вад. «Кто безобразит и растлевает всякую должность? - Несродность. Кто умерщвляет науки и художества? - Несродность. Кто обезчестил чин священничій и монашескій? - Несродность. Она каждому званію внутреннЂйшій яд и убійца. «Учителю, иду по тебе». Иди лучше паши землю или носи оружіе, отправляй купеческое дело или художество твое. Делай то, к чему рожден, будь справедливый и миролюбный гражданин» [6, с. 358].

В суто логічному плані подібний підхід містив у собі висновок про вічність, неминучість існуючого соціального поділу праці. В цьому історична обмеженість поглядів Сковороди. Проте головний пафос його критики «несродної» праці спрямований проти паразитизму панівних класів, проти перетворення людської діяльності в засіб наживи, своєкористя та егоїстичних, «плотських» інтересів. Сковорода - один з перших великих критиків буржуазно-міщанського, споживацького підходу до життя, з його культом речей і «плотських» потреб. З ученням про споріднену працю Сковороди тісно пов'язані і його педагогічні ідеї. Сковорода працював на посаді викладача Переяславської семінарії, Харківського колегіуму та домашнього вчителя, набув значного педагогічного досвіду, який він намагається теоретично узагальнити, спираючись на положення виробленого ним філософського вчення. Тим більше, що теорія спорідненої праці вимагала для себе певного виходу в практиці виховання. Оскільки Сковорода приділяє значну увагу питанням філософії моралі, то це спонукає його виробляти відповідні педагогічні принципи освіти й виховання. Суттєві моменти сковородинської педагогічної теорії і практики, викладені в листах, віршах, байках та у філософських творах, давно привернули увагу дослідників.

ВИСНОВКИ

Розвиток духовної культури українського народу нерозривно пов'язаний з іменем великого філософа, педагога, поета і письменника Григорія Сковороди. Внесок митця у суспільну і філософську думку та літературу можна зрозуміти лише у зв'язку з соціально-економічними процесами тієї доби. У цей час посилилася визвольна боротьба закріпаченого селянства. На фоні цих подій формувалися погляди і переконання Григорія Сковороди. Він виступає з протестом проти світу, в якому панують жорстокі порядки, соціальна нерівність, ганебні пристрасті. Сковорода таврував можновладців, пройнятих жадобою наживи та владолюбністю. Світ зла у нього досить конкретизований, його носіями він вважає поміщиків, глитаїв, здирників, панство, духівництво.

Це був поступовий прогрес сходження від простої критики і заперечення існуючого суспільства до складання та вироблення певного філософського вчення, що складалося із систематизованих та всебічно обгрунтованих поглядів і принципів. Від літературних творів у вигляді віршів та епіграм, висміюючих державний лад і притаманні йому недоліки, Сковорода з часом переходить до складання філософських притч, діалогів та творів, де замислюється не над конкретними, а над вселенськими проблемами. Його цікавлять морально-етичні, естетичні принципи, питання педагогіки та виховання всебічно розвиненої і високоморальної особистості. Крім того, Сковорода звертається до питання побудови світу та сенсу людського життя і щастя.

Сковорода належав до тих видатних прогресивних мислителів, які століттями шукали шляхи до щасливого життя у моральній сфері. Г. С. Сковорода вірив, що шляхом морального вдосконалення та освіти людей можуть бути перебудовані суспільні відносини на основі «сродної» праці. Це була ідеалістична утопія. Лише марксизм, відкривши закони суспільного розвитку, вказав шляхи перебудови суспільних відносин і морального вдосконалення людей і, таким чином, поставив розв'язання проблеми щастя, проблеми морального вдосконалення на реальний ґрунт.

Філософська позиція Г. С. Сковороди, органічно пов'язана із його життєвим шляхом, що ґрунтувався на розроблених ним філософських засадах, спричинилась до істотного внеску, здійсненного видатним мислителем в історію філософської думки України. Значення Г.С.Сковороди - вельми широке. Воно охоплює усі сфери духовного життя українського народу, визначає істотний внесок його в розвиток української культури загалом.

Спадщина Сковороди - справедливо зауважив літературознавець Іван Пільщук, - є свідченням тієї істини, що в тяжкі історичні часи український народ носив в собі незгасиму жагу волелюбства, яка вселилася в поезії і роздумах великих мислителів. Спадщина Сковороди є добрим надбанням української національної і світової культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Багалей Д.И. Украинский странствующий философ Г.С. Сковорода. / Д.И. Багалей. - Харьков: Типография народного комиссариата просвещения, 1923. - 66 с.

Эрн В. Ф. Сковорода Г.С. Жизнь и учение. / В.Ф. Эрн. - СПб.: Товарищество типографии А.И. Мамонтова, 1912. - 342 с.

Софронова Л.А. Три мира Григория Сковороды. / Л.А. Софронова. - М.: Издательство «Индрик», 2002. - 464 с.

Чижевський Д. Філософія Г.С. Сковородию / Д. Чижевський. - Варшава: Праці Українського Наукового Інституту, 1934. - 233 с.

Федів Ю.О. Історія української філософії. Навчальний посібник. / Ю.О. Федів, Н.Г. Мозгова. - К.: Україна, 2001. - 512 с.

Сковорода Г.С. Повне зібрання творів: У 2-х т. / Г.С. Сковорода. - К.: Наукова думка, 1973. - Т.ІІ. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru