Наукові теорії і закони

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з навчальної дисципліни

„Методика організації наукових досліджень”

на тему

Наукові теорії і закони

Київ 2014

Зміст

1. Вступ. Поняття наукової теорії

2. Структура наукової теорії

3. Функції наукової теорії

4. Класифікація наукових теорій

5. Науковий закон

6. Висновки

7. Список використаної літератури

1. Вступ

Навколишній світ - це значною мірою створений людиною світ ін­формаційних технологій, техніки та наукових досягнень. Він визначає рі­вень цивілізації людства, різноманітність та глибину експлуатації земних ресурсів. XXI століття - епоха науки, її грандіозного поступу вперед та впливу на розвиток цивілізації.

Поняття "наука" має декілька значень, з одного боку, наука - це динамічна система достовірних, найбільш суттєвих знань про обґєктивні закони розвитку природи, суспільства та мислення. Знання виступають продуктом науки і в той же час її матеріалом, який знову залучається до наукової діяльності для отримання нових знань. При цьому знання про навколишній світ можуть бути звичайними, буденними і науковими. Наукові знання відрізняються від звичайних послідовністю, систематичністю, а також тим, що створюють нові поняття, закони і теорії. Наукові знання не тільки розкривають і пояснюють нові явища в природі, суспільстві чи господарський практиці, а й дозволяють вдосконалювати людську діяльність, передбачати її результати і наслідки.

Наука - не тільки система наукових знань, які пояснюють навколишній світ, але й засіб його вимірювання та перетворення. Вона впливає на пізнання природи людиною не через емоційне сприйняття, а шляхом систематизованої логічної взаємодії інтелекту, природи і суспільства. У сучасній науці термін «теорія», або «наукова теорія» використовується для узагальнення емпіричних явищ, здійснене за науковим методом. Такі теорії переважно описані таким чином, що будь-який науковець, що є фахівцем у певній області науки, може зрозуміти, перевірити, і верифікувати або «фальсифікувати» їх. У сучасному науковому контексті відмінність між теорією і практикою приблизно відповідає відмінності між теоретичною наукою і технологією або прикладною науком. У науці проводиться межа між теорією і гіпотезою, тобто теорією, що не вважається задовільно випробуваною або доведеною.

Наукова теорія -- це система узагальненого знання, пояснення різнобічності подій, ситуацій, що відбуваються у природі чи суспільстві.

Поняття «наукова теорія» має різні значення: для протиставлення практиці або гіпотезі як неперевіреному знанню у формі припущення; узагальнення передової практики відображенням її у мисленні і відтворенням реальної дійсності. Теорія безперервно пов'язана з практикою, яка ставить перед пізнанням завдання і вимагає їх вирішення. Тому практика входить органічним елементом до теорії. Кожна теорія має складну структуру. Так, у економічній теорії можна виділити дві частини: формальні обчислення (економіко-математичні моделі, логічні рівняння та ін.) і «змістовну» інтерпретацію (категорії, закони, принципи). Остання пов'язана з філософськими поглядами, світоглядом ученого, з певними методологічними принципами підходу до дійсності.

Наукова теорія як форма організації знань забезпечує розширення сфери знання за межами безпосереднього спостереження, тому вона відрізняється від простої реєстрації спостережень і характеризується наявністю таких елементів:

· загальних законів і сфери їх застосування, де вона пояснює явища, які відбуваються;

· сфери передбачення невідомих явищ;

· логіко-математичного апарату виведення наслідку із законів;

· визначення концептуальної схеми, без якої неможливе пізнання об'єктів цієї теорії.

Економічні теорії зумовлені історичними умовами, в яких вони виникають, рівнем виробництва, соціальними умовами, домінуючими у той або інший період, які сприяють або гальмують їх пізнання. Оскільки теорія виникає як узагальнення пізнавальної діяльності і результатів практики, то вона сприяє перетворенню природи і суспільного життя.

Критерієм істинності теорії є практика господарської діяльності людей, зміни у природі, суспільстві. Уникнути хибних течій у науці допомагає також вивчення історії розвитку науки як еволюційним, так і революційним шляхом.

2. Структура наукової теорії

Кожна наукова теорія має складну ієрархічну структуру. Сучасна методологія наукового пізнання виділяє в структурі теорії її ідеалізований об'єкт і предмет, її мову, концептуальний апарат, систему законів і логіку побудови.

Теорія описує ідеальні об'єкти, що, на відміну від реальних, характеризуються не нескінченною, а цілком визначеною і обмеженою кількістю властивостей. Ідеалізованим об'єктом теорії є модель істотних властивостей і зв'язків об'єктів досліджуваної області. Теорія є системою тверджень, інтепретацією яких служить ідеалізований об'єкт. Ідеалізований об'єкт створюється за допомогою особливої розумової операції - ідеалізації. Процедура ідеалізації, за рахунок якої створюються теоретичні об'єкти, полягає в тому, що в розмаїтті конкретних ознак виділяються головні й істотні, і на їхній основі будуються певні теоретичні описи. Наприклад, ідеалізованим об'єктом класичної механіки є система матеріальних точок. Такі матеріальні точки мають дуже невелику кількість властивостей: масу і місце в просторі і часі. Науковою ідеалізацією є уявлення Ньютона про ідеальний простір і час, які являють собою ніби вмістилища матеріальних тіл і процесів і не залежать від цих тіл і процесів, а також один від одного. У соціальних науках прикладами ідеалізованих об'єктів є поняття “відповідальність”, “справедливість”, “соціалізація”, “свобода” тощо. Ідеалізовані об'єкти із заздалегідь установленими властивостями називають конструктами. Вони являють собою “шаблони” для побудови пізнавальної схеми. Конструкт може виражатися і окремим поняттям, і групою понять.Таким чином, на відміну від більш конкретних термінів, конструкти, крім функції позначення, виконують функцію ідеалізації, тобто спрощення, схематизації того, про що йдеться у даній теорії.

Ідеалізованими конструктами можуть були не тільки окремі поняття, але також цілі концепції і гіпотези, наприклад, гіпотеза ефіру у фізиці як механічного середовища. Розповсюдження світлових хвиль у ньому уподібнювалося поширенню звуку в пружному середовищі. У демографії існує гіпотеза, що зі зниженням рівня сімейного бюджету знижується орієнтація батьків на народження кожної наступної дитини.

Сучасний підхід до розуміння науки та наукових теорії ґрунтується на філософському підході структуралізму, в якому виділяють мову теорії, що складається з трьох рівнів. Мовою теорії є відповідна спеціальна мова, формальна або напівформальна. Переваги штучних мов полягають в тому, що вони позбавлені багатозначних термінів. Аналіз мови теорії складається у виділенні у ній трьох рівнів - синтаксичного, семантичного і прагматичного.

Синтаксис мови теорії містить правила утворення і перетворення його виражень. Наприклад, синтаксис теорії логічного виведення містить правила утворення, за якими із символів алфавіту мови логіки висловлень (змінні для позначення висловлень, символи для позначення логічних сполучників і дужки) будують формули, і правила перетворення (правила введення і видалення логічних сполучників, прийняті у тій версії теорії логічного виведення, що зветься натуральним виведенням). Семантика розглядає значення виражень і умови їхньої істинності, тобто проблеми інтерпретації положень теорії. Така проблема виникла, наприклад у математичній фізиці щодо визначення смислу її рівнянь, тобто визначення того, а чому насправді вони відповідають, якщо їх співвіднести з реальністю, які аспекти реальності вони відображають. Прагматика розглядає вживання виражень мови теорії у певних контекстах. На цьому рівні у число чинників, що зумовлюють істинність чи хибність застосування мови теорії явним чином включається людина. Предметом аналізу виступає відношення ноосіїв мови до її знаків та змісту, що виражається ними. Здебільшого цей рівень аналізу мови є притаманним суспільним і гуманітарним наукам.

Вирішальною ознакою теоретичного дослідження є його спрямованість на удосконалювання і розвиток концептуальних засобів науки. Напроти, емпіричне дослідження визначається як застосування до об'єктивної дійсності вже готових мисленнєвих засобів. Концептуальний апарат теорії складається з вихідних (фундаментальних) понять і похідних понять. Похідні поняття вводяться в теорію за допомогою визначень.

Система законів (принципів) містить твердження, істинні в будь-якій ситуації, можливої щодо даної теорії. У теорії розрізняють основні (фундаментальні, вихідні) і похідні закони. До вихідних законів належать постулати (аксіоми) даної наукової дисципліни (на відміну від логічних аксіом), принципи (наприклад, у теорії кримінального судочинства принцип презумпції невинності). Похідними законами (принципами) є положення, отримані в результаті доказу з вихідних законів із використанням логічних правил.

Логіка теорії. Цей компонент теорії складається із множини припустимих у даній теорії правил виводу і засобів доведення. Як правило, у наукових теоріях використовується звичайна традиційна логіка або класична математична логіка, проте в окремих випадках можуть застосовуватися й особливі некласичні логічні системи. Наприклад, у квантовій механіці використовується тризначна логіка, у якій поряд із значеннями “істинно” і “хибно” використовується третє значення “невизначено”. Логічний апарат теорії містить аксіоми і положення, що доведені раніше (теореми). Механізм виводу полягає в застосуванні відповідних правил до аксіом і теорем теорії з метою одержання її нових положень. У логіці і математиці можливо, спираючись тільки на концептуальний апарат і систему законів, розгортати теорію за допомогою логічного виводу. Але за межами цих наук подібні спроби не відповідають справжній складності досліджуваних речей, їхніх властивостей та відносин. Зокрема, це значною мірою стосується правознавства, яке потребує постійного зв'язку з швидким перебігом подій і обставин, який неможливо заздалегідь передбачити строгим дедуктивним шляхом.

На даний час залишається відкритим запитання про те, чи включаються в теорію емпіричні дані, результати спостережень і експериментів, факти. На думку одних дослідників, факти, що відкриті завдяки теорії, мають включатися в теорію. На думку інших, факти й експериментальні дані лежать поза теорією, і зв'язок між теорією і фактами здійснюється за допомогою особливих правил емпіричної інтепретації. За допомогою таких правил здійснюється переклад тверджень теорії на емпіричну мову, що дозволяє перевірити їх за допомогою емпіричних методів пізнання.

3. Функції наукової теорії

Теорія дає опис певних аспектів дійсності. У силу цього наукова теорія може бути істинною або хибною, тобто описувати реальність адекватно або перекручено. Теорія повинна пояснювати відомі факти, указуючи на ті суттєві зв'язки, що лежать в основі фактів. Прикладом пояснення може бути подання устрію реального світу. Нарешті, теорія має прогнозувати нові, ще не відомі факти - явища, ефекти, властивості предметів, надавати значущі знання щодо майбутніх подій. Наявність значущих фактів, що прогнозуються теорією, служить підтвердженням її плідності й істинності. Розбіжність між теорією і фактами або виявлення внутрішніх протиріч у теорії дає імпульс до розвитку теорії, до перегляду її окремих положень. Ці розбіжності можуть призвести до відмови від теорії і до заміни її новою теорією.

Теорія містить два типи тверджень. Одні з них є узагальненнями часткових або одиничних тверджень. Вони отримані в результаті індукції і мають гіпотетичний характер. Інші твердження є наслідками загальних положень і принципів. Вони отримані за допомогою дедуктивного виведення. Таким чином, у теорії сполучаються обидва засоби одержання знання. Тому за своїм методом теорія є гіпотетико-дедуктивною. Теоретичне знання не просто відображає реальність, а втілює певне відношення суб'єкта до неї. Особливо це проявляється в соціальних науках, де теорія виконує функцію інтерпретації, яка часто приймає форму суб'єктивної оцінки. В соціальних науках немає загальновизнаних аксіом і постулатів, а також універсальних методів і засобів емпіричного підтвердження. Але наукова теорія не просто будує теоретичний образ світу, але і виконує регулятивну функцію, направляючи подальші дослідження. У цьому випадку теорія виступає як метод. Наприклад, при побудові інших теорій вона може задавати норми теоретичного дослідження, тип експериментальних досліджень.

До числа основних функцій теорії можна віднести такі:

1. Синтетична функція - об'єднання окремих достовірних знань в єдину, цілісну систему.

2. Пояснювальна функція - виявлення причинних та інших залежностей, різноманіття зв'язків даного явища, його істотних характеристик, його походження і розвитку, і т. п.

3. Методологічна функція - на базі теорії формулюють різноманітні методи, способи і прийоми дослідницької діяльності.

4. Передбачувальна - функція передбачення. На основі теоретичних уявлень про «наявний» стан відомих явищ робляться висновки про існування невідомих раніше фактів, об'єктів або їх властивостей, зв'язків між явищами і т. д. Передбачення про майбутній стан явищ (на відміну від тих, які існують, але поки не виявлені) називають науковим передбаченням.

5. Практична функція. Кінцеве призначення будь-якої теорії - бути втіленою в практику, бути «керівництвом до дії» щодо зміни реальної дійсності. Тому цілком справедливим є твердження про те, що немає нічого практичніше, ніж хороша теорія.

4. Класифікація наукових теорій

Залежно від обговорюваних питань теорії можуть бути поділені на детерміністські і стохастичні; феноменологічні і динамічні; загальні і часткові; фундаментальні і фрагментарні, тощо. Але найзагальнішим є поділ теорій на два класи: емпіричні та теоретичні.

Поділ за загальним принципом має важливе значення для визначення структури теорії. Так в математичних теоріях структури виражені чіткіше, ніж в емпіричних, а в емпіричних вони багатші, бо містять більше елементів, ніж математичні. Однак такий поділ не пов'язаний з іерархічною впорядкованістю і тому його доповнюють ієрархічною ознакою (за ступенем розвиненості теорії).

Математичні теорії широко використовують кількісну мову і містять моделі для опису і пояснення відповідного емпіричного матеріалу. До них відносяться більшість теорій у фізиці, хімії, технічних дисциплінах, вони починають проникати в біологію, лінгвістику, економічні та інші науки. За структурними особливостями ці теорії називають ще дедуктивними (побудовані за дедуктивними методами).

Емпірична теорія, яка піддана “дедуктивізації” (логічній реконструкції) і має емпіричну інтерпретацію, називається гіпотетико-дедуктивною теорією.

Л.Б.Баженов вказує, що гіпотетико-дедуктивний метод, або метод сходження від абстрактного до конкретного, є загальним методом побудови наукової теорії в розвинених наукових дисциплінах, який має при використанні, зокрема в фізиці, дві різновидності: метод принципів і метод гіпотез. “Із розглядом питання про роль методу принципів і методу гіпотез тісно пов'язана проблема феноменологічних (описових) і динамічних (пояснювальних) теорій.

Під феноменологічною теорією розуміють таке формулювання закономірностей в області спостережувальних явищ, в яких не робиться спроба звести описові зв'язки до загальних законів природи, які лежать в їх ній основі і через які вони могли б бути зрозумілими”.

Сучасній науці відомі також різні індуктивні теорії, які характерні емпіричним наукам. Вони діляються на описові та математизовані.

Висновок називають індуктивним, якщо він напрямлений від сингулярних висловлювань типу звітів про результати спостережень або експериментів до універсальних висловлювань типу гіпотез або теорій. Питання про виправданість індукційних висновків, або інакше кажучи, про ті умови, при яких такі висновки виправдані, відоме під назвою “проблема індукції”.

Описові теорії містять терміни, що означають об'єкти відповідповідних предметних областей, їхні властивості і відношення.

Математизовані індуктивні теорії відрізняються тим, що в них широко застосовуються математичні методи і будуються математичні моделі об'єктів, що вивчаються.

В.М. Причепій поділяє всі наукові теорії на:

· аксіоматичні

· парадоксальні

· упереджені

· суперечливі

· формальні

Відповідно до підходу М.Т. Білухи, існують три основні типи наукових теорій: 1) емпіричні, або описові теорії (їхні положення є узагальненням емпіричних даних, фактів); 2) математизовані теорії (їхня сутність відтворюється математичними моделями); 3) дедуктивні теорії (в основу їх створення покладені спеціальні формально-логічні мови).

У свою чергу дедуктивні теорії поділяються також на три види: 1) аксіоматичні (будуються на основі очевидних положень -- аксіом); 2) конструктивні (будуються на основі створених абстрактних об'єктів); 3) гіпотетичні (включають багато інтуїтивних моментів, неопераціональних визначень).

5. Науковий закон

Систему наукових знань утворюють виявлені факти, їх понятійний, якісний і кількісний опис, а також емпіричні закономірності, що були встановлені шляхом їх аналізу. Проте для цілісного наукового уявлення про дійсність необхідно визначити те загальне або спільне, яке стосується всього світоутворення чи окремих його частин -- закон або групу законів.

Закон -- необхідне, суттєве, стале співвідношення, що повторюється між окремими явищами. Науковий закон є важливим елементом наукової теоретичної системи (теорії), отже, може функціонувати лише у її складі.

У розвитку наукових знань, як генетичному, так і в структурному аспектах, можна виділити два специфічних, суттєво відмінних один від другого і в той же час нерозривно зв'язаних, рівня або етапи - емпіричний і теоретичний. Ці рівні відрізняються, як степінь глибини відображення об'єкту, що пізнається, так і формою значення отриманих знань.

На емпіричному рівні наукою відображені зовнішні сторони і зв'язки об'єктів, які безпосередньо сприймаються органами чуття. Емпіричну ступінь у своєму розвитку проходять, як окремі науки так і наукові знання суспільства.

Природознавчі науки в XVII-XVIII століттях в цілому знаходились на емпіричному рівні розвитку і лише у другій половині XIX століття, накопичивши велику кількість дослідного матеріалу, вони змогли перейти до теоретичного узагальнення цих фактів, до формулювання наукових законів і наукових теорій.

На емпіричному рівні розвиток наукових знань виражається в емпіричних законах, що фіксують залежність між науковими фактами, які відкриті за допомогою спостережень і експерименту. До таких законів можна віднести: в астрономії - закон Кеплера; у фізиці - закон вільного падіння Галілея, закон Ома, закон Фарадея і інші; в хімії - закон Ломоносова-Лавуазьє, закон Менделєєва; в генетиці - закон Менделя і т. д.

Емпіричний закон - це науковий закон, який розвиває зв'язок між об'єктами на основному рівні, які можуть носити як якісний, так і кількісний характер.

При цьому як і будь-який закон, він відображає суттєвий зв'язок між об'єктами. Однак, це ще не достатньо глибокий або не повністю виражений зв'язок. Емпіричний закон не розкриває загальність і необхідність даного відношення, а лише фіксує його можливість повторюватись при спостереженнях або експерименті.

Існують емпіричні закони різної степені спільності. Розрізняють слідуючі їх типи: індуктивне узагальнення деякої реальності називається елементарним емпіричним законом; закон, який отримують в результаті встановлення зв'язку між такими елементарними законами, - інтегральний емпіричний закон; закони, які виражають зв'язки між інтегральними законами, - фундаментальними емпіричними законами.

Прикладом фундаментального емпіричного закону може бути рівняння стану ідеального газу: PV=RT, з якого можуть бути отримані емпіричні закони: Бойля-Маріотта, Шарля, Гей-Люсака.

Емпіричні закони, як і всі наукові положення, в процесі вдосконалення експериментальної техніки і накопичення нових даних, постійно вдосконалюються, уточнюються, стають більш конкретними.

Серед багатьох сформованих наукою законів виокремлюють спільні (фундаментальні), загальні та часткові. Спільні закони виявляються в усіх сферах буття (закони і принципи самоорганізації та еволюції). Загальні закони стосуються деякою мірою суміжних наукових галузей. Наприклад, закони збереження, спрямованості процесів, періодичності виявляються в усіх природничих науках і частково в гуманітарних. Часткові закони діють в окремій галузі, наприклад, закон вектора історичного розвитку -- в історії, закон генетики -- в біології, закони Ньютона, Ейнштейна -- у фізиці.

Знання, понятійний і якісний опис фактів, що ґрунтуються на емпіричних закономірностях, є передумовою формулювання вихідних, основоположних ідей, теорії або групи теорій. Завдяки ним уможливлюється адекватне відображення в мисленні стану природи та людського буття, наукове бачення картини світу як загального об'єктивного образу реальності (сукупності об'єднаних загальними концептуальними ідеями об'єктивних знань, принципів і законів, що функціонують у різних галузях пізнання).

6. Висновки

науковий закон теорія знання

Теоретичні знання виходять за межі вузького горизонту досліду. Вони, хоча і опираються на емпіричні знання, однак виступають в порівнянні з ними як новий, якісно специфічний етап пізнавальної діяльності. Перехід від емпіричного до теоретичного знання являє собою діалектичний стрибок, який означає виникнення нового етапу пізнання. Стрибком можна вважати перехід від механіки доньютонівського періоду до механіки Ньютона, від емпіричних законів Кулона, Фарадея і інших до електродинамічної теорії Максвелла і т. д.

Логічною формою, в якій виражаються теоретичні знання, є наукова теорія, яка являє собою більш менш злагоджену систему абстракцій, вихідних принципів, фундаментальних понять, теоретичних законів, що дають найбільш повне, на даному етапі розвитку, відображення об'єкта.

Теорія будується на основі ідеалізованої моделі об'єкту у відповідності з певними логічними принципами, згідно певного плану. Специфіка наукової теорії залежить від системи абстрактних об'єктів, яка лежить в основі її побудови. Цю систему абстрактних об'єктів називають концептуальним ядром теорії, її базисом або теоретичною схемою.

Логічними організованими теоретичними системами є теорії сучасних, найбільш розвинутих наук, таких, як фізика, математика.

Теоретичному рівню знань відповідають і свої особливості, теоретичні закони, які відображають існуючі зв'язки об'єктів, глибше, ніж емпіричні закономірності. На відміну від останніх, теоретичні закони виражають суттєві зв'язки між ідеальними об'єктами і тому зв'язують величини, які не піддаються безпосередньому спостереженню. При цьому відношення теоретичних законів до емпіричних, в якійсь мірі аналогічні відношенню останніх до фактів. Подібно до того, як емпіричні закони пояснюють відомі і передбачають існування нових фактів, теоретичні закони відповідно пояснюють і передбачають емпіричні закони.

Теоретичні закони є важливими елементами з яких будуються наукові теорії. Суттєву роль, серед них, відіграють фундаментальні теоретичні закони, які часто називають принципами фундаментальної науки. Прикладом теоретичних законів можуть бути закон тяжіння Ньютона, закон електродинаміки Максвелла і т. п.

Теоретичні закони науки, на відміну від емпіричних законів, володіють всезагальністю і необхідністю. Проте цю всезагальність і необхідність слід розуміти не в тій суті, що вони існують завжди і скрізь, а в тому, що вони існують і проявляють себе завжди з необхідністю в таких межах, які визначені відповідною теоретичною системою, в рамках якої вони сконструйовані.

Важлива особливість теоретичних законів заключається в тому, що вони містять у собі емпіричні закономірності, які можуть бути з них виведені, а також в тому що із теоретичних законів можуть бути отримані нові емпіричні закони, які раніше не були відомі. Кожний новий стрибок в науці означає виникнення нової теорії, з якої можуть бути виведені нові емпіричні закони. Нерідко при цьому відбувається уточнення самих емпіричних законів, не говорячи вже про те, що межі використання емпіричних законів тепер можуть бути встановленні в складі теорії.

Проте для виведення емпіричних законів із законів теоретичного рівня необхідні певні правила - правила відповідності, які зв'язують теоретичні терміни з дослідними емпіричними термінами. Правила відповідності служать певним перехідним мостом, який зв'язує теорію з безпосередніми емпіричними даними. Інтерпретація теоретичних термінів і теоретичних законів, переклад їх на наглядну емпіричну мову завжди неповні і потребують постійного вдосконалення, розвитку і доповнення.

Таким чином, наукові теорії і органічно включені в їх тканини теоретичні закони найбільш глибоко відображають характеристики об'єктивного світу. Це проявляється в тому, що невелика кількість фундаментальних законів, які складають ядро теорії, в концентрованій формі знаходять відображення великої кількості часткових емпіричних закономірностей. Тому переходи до більш фундаментальних наукових теорій, при якій йде поглинання часткових теорій більш загальними і глибокими теоретичними системами, являють собою прогресивну тенденцію в розвитку науки, тому що характеризує тягу людства до більш нового пізнання світу.

Список використаної літератури

1. Білуха М. Т. Методологія наукових досліджень: Підручник. К.: АБУ, 2002. 480 с.

2. Ващенко И.В., Тюрина В.А. Основы методологии и методики научного исследо-вания: Учеб. пос. К.: ООО «Междунар. фин. агентство», 1998. 45 с.

3. Наймушин А.И., Наймушин А.А. Методы научных исследований. Материалы для изучения. Электронный вариант. Уфа, ЛОТ УТИС. 2000.

4. Основи методології та організації наукових досліджень: Навч. посіб. для студентів, курсантів, аспірантів і ад'юнктів / за ред. А.Є. Конверського. Центр учбової літератури, 2010. 352 с.

5. Філіпенко А.С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій: Навч. пос. К.: Академвидав, 2005. 208 с.

Размещено на Allbest.ru