Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ВСП Технологічний коледж національного університету

«Львівська політехніка»

Самостійна контрольна робота

З дисципліни: «Філософія»

На тему: «Марксистська філософія: вихідні положення й історичні форми»

Виконав: студент ІІІ курсу, гр. ПРМ 32

Качанівський М.Б.

Львів 2015

План

Вступ

1. Історичні умови виникнення філософії марксистів

2. Основні ідеї філософії марксизму

3. Еволюція філософії марксизму

Список використаних джерел

Вступ

Ідеї соціальної справедливості відомі з найдавніших часів. Ідеологія соціалізму пережила досить тривалу стадію теоретичного розвитку основних економічних, політичних і культурологічних постулатів. Суспільно-політичні ідеали соціалізму, засновані на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на соціально забезпеченій свободі особистості, вперше знайшли відображення в теорії утопічного соціалізму.

Основоположниками теорії утопічного соціалізму виступили спочатку Томас Мор, ТоммазоКам-панелла, а згодом філософи АнріСен-Сімон, Шарль Фур'є, Роберт Оуен та ін. Концепція соціалізму висунула на передній край ідею створення суспільства соціальної справедливості та рівності, гуманізму. На відміну від лібералізму, основаного на пріоритеті індивідуального як умові реалізації тієї ж ідеї, соціалізм підкреслював першорядне значення колективних або суспільних основ у процесі перебудови й організації життя в майбутньому. Значний вклад у формування концепції соціалізму внесли соціологи Карл Маркс і Фрідріх Енгельс.

Соціалізм розглядається як перша, незріла фаза комунізму - суспільно-економічної системи економічних, соціальних, політичних і духовних відносин, що безпосередньо йде на зміну капіталізму після завершення революційного перехідного періоду й характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, провідної ролі робітничого класу в межах соціально-політичної єдності суспільства та ін.

Соціалізм - суспільний устрій, що приходить на зміну капіталізму і характеризується суспільною власністю на засоби виробництва, відсутністю експлуатації людини людиною та регульованим у масштабах суспільства товарним виробництвом. Соціалізм у процесі історичного розвитку йде безпосередньо за капіталізмом, а інколи формується при наявності в країні ще більш ранніх господарських укладів, несе на собі відбитки старого суспільства, використовує деякі соціально-економічні форми, що склалися на попередніх етапах суспільного розвитку. При властивих соціалізму рівнях розвитку продуктивних сил і суспільної власності ще не переборюються до кінця старий розподіл праці, відмінності між розумовою і фізичною працею, між містом та селом тощо. При соціалізмі зберігається товарний характер виробництва, певні соціальні відмінності та ін.

1. Історичні умови виникнення філософії марксистів

Марксизм виник у 1840-х у Німеччині, де назрівала буржуазно-демократична революція. Своєрідність революційної ситуації в цій країні, роздробленій тоді на кілька великих (Баварія, Пруссія, Саксонія) і безліч невеличких держав, полягала в тому, що буржуазія, налякана революційністю народних мас, прагнула укласти угоду з королівською владою і поміщиками за рахунок інтересів трудящих. Істотною відмінністю цієї революційної ситуації порівняно з умовами, що передували буржуазним революціям в інших країнах Західної Європи (Голляндія, Анґлія, Франція), була тією, що в Німеччині на арену політичної боротьби вийшла робітнича кляса, що виявилася найрадикальнішою силою суспільних перетворень. Якщо у минулих буржуазних революціях робітнича кляса власноруч «тягала каштани з вогню» для буржуазії, то під час революції у Німеччині вона виступила самостійно зі своїми особливими вимогами. Все це робило Німеччину центром европейського революційного руху. За завдання озброїти робітничу клясу проґрамою, стратеґією і тактикою революційної боротьби взялися молоді ідеолоґи пролєтаріяту Маркс й Енґельс, так поклавши початок новому революційному вченню -- марксизму.

Від самого моменту свого виникнення, починаючи з революцій 1848-1849, марксизм безперестанку проходить практичну перевірку, що супроводжується зміною тактики політичної боротьби. Після поразки цих революцій Маркс заявив про необхідність переходу до мирного роботи зі збирання і підготовки сил для нового етапу підйому революції. 1852 року, після розпуску німецького робітничого «Союзу комуністів», що його членами були Маркс й Енґельс, останні спрямували свою діяльність на пропаґанду ідей комунізму, на підготовку революційних кадрів в усіх країнах Західної Европи, на збирання сил для нової боротьби.

Пореволюційний період ознаменувався створенням -- за активної участи Маркса й Енгельса -- «Міжнародного товариства робітників» (I Інтернаціоналу), заснованого 1864 року. «Міжнародне товариство робітників» вперше з'єднало революційну теорію з практикою масового революційного руху, з клясовою боротьбою проти експлоататорів. Так було створено вихідні позиції для завоювання марксизмом міцних позицій у світовому робітничому русі. У 1870-90-ті у низці країн Європи було створено масові робітничі (соціялістичні та соціял-демократичні) партії, що заявляли про свою прихильність до марксистської доктрини. Виникли вони або на базі істнуючих у тих країнах національних секцій «Міжнародного товариства робітників», або завдяки діяльности активістів, вихованих в ньому.

Філософія марксизму створена К.Марксом (1818-1883) і Ф.Енгельсом (1820-1895). її виникнення -- закономірний результат розвитку матеріального і духовного життя суспільства. Виникнення марксистської філософії було обумовлене певними історичними умовами, спиралось на свої теоретичні джерела і природничонаукові передумови.

Великий вплив на формування філософських поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса справи.» я німецька класична філософія, особливо праці Гегеля і Фейєрбаха. Діалектичні ідеї» в переробленому вигляді сприяли формуванню матеріалістичної діалектики. В своїй критиці ідеалістичних поглядів Гегеля Маркс спирався на всю матеріалістичну традицію і, перш за все, на матеріалізм Фейєрбаха. Матеріалістична діалектика Маркса є результатом суттєвої переробки ідеалістичної діалектики Гегеля і метафізичного матеріалізму Фейєрбаха.

Крім німецької класичної філософії теоретичною передумовою виникнення марксизму взагалі і марксистської філософії зокрема була теоретична спадщина представників англійської класичної буржуазної політичної економії та французького утопічного соціалізму.

Так, кращі представники англійської політичної економії А.Сміт і Д.Рікардо відкрили ряд законів буржуазного виробництва, створили теорію трудової вартості, що сприяла створенню Марксом і Енгельсом соціальної філософії -- історичного матеріалізму.

Суперечності між багатими і бідними, між експлуататорами і експлуатованими давно викликали гнівний протест в серцях благородних людей, які мріяли про соціальну справедливість. Яскравим проявом цього протесту в історії соціальної думки став утопічний соціалізм. Найбільш видатні його представники -- Ш.Фур'є, Ф.Сен-Сімон і Р.Оуен -- піддали глибокій і гострій критиці суперечності капіталізму, висловили ряд геніальних здогадів про нове соціалістичне суспільство, зокрема про суспільну власність на засоби виробництва, ліквідацію експлуатації людини людиною, перетворення праці в джерела насолоди і ін. Одначе вони не вбачали реальної сили, яка б могла здійснити соціалістичні перетворення.

Велику роль у формуванні марксистського філософського вчення відіграв бурхливий розвиток природознавства. Особливе місце належить трьом великим науковим відкриттям першої половини XIX ст., які дали можливість зробити ряд нових, принципово важливих філософських висновків, сприяли утвердженню діалектичного способу мислення. Це, перш за все, відкриття німецьким природознавцем Ю.Майєром закону перетворення і збереження енергії. В цьому законі основоположники марксизму побачили підтвердження принципів матеріальної єдності світу, вічності і нестворюваності матерії та руху, єдності різноманітних форм руху, їх взаємодію і взаємоперехід. марксизм філософський енгельс

У 1828-1831 р. німецькими біологами Т.Шванномі Т.Шлейденом була створена клітинна теорія живої речовини, яка дозволила зробити філософський висновок про внутрішню єдність живих організмів і про те, що основою цієї єдності є клітина.

На початку 40-х р. XIX ст. англійський природодослідник Ч.Дарвін створив еволюційну теорію розвитку живої природи. Вчення Дарвіна нанесло руйнівний удар по релігійних уявленнях про походження життя на планеті і виникнення людини, що сприяло торжеству ідеї розвитку.

Таким чином, філософія марксизму виникла не на порожньому місці, а була обумовлена закономірним суспільним розвитком, Здобутками теорії в галузі суспільствознавства та природознавства. Виникнення філософії марксизму свідчило про якісну зміну змісту соціальної ролі філософської думки у всій системі наукового знання і практичного перетворення дійсності.

Принципова відмінність філософії марксизму від найближчих його попередників полягає в тому, що К.Маркс і Ф.Енгельс зробили спробу:

1) поєднати матеріалізм і діалектику, критично переробивши діалектику Гегеля й антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха;

2) застосувати матеріалістичну діалектику до пізнання суспільства;

3) визначити рушійну силу суспільного розвитку і заявити про готовність служити їй.

2. Основні ідеї філософії марксизму

Суть нової концепції людини у марксизмі полягає в тому, що, по-перше, теорія людини виростає з світського, релігійного світорозуміння, як його невід'ємна частина, що справляє зворотний вплив, стимулюючи дальший розвиток світського світорозуміння.

Буття світу і людини з її духовністю та свободою вичерпує все суще. Немає нічого надприродного. Людина не лише актор, але й автор своєї історичної і світової драми, корені якої сягають в історію праці. По-друге, в теорії людини докорінно переосмислені основи людської суб'єктивності, Попередня філософія основою людини вважала ідеальну якість (свідомість), і якщо матеріаліст Людвіг Фейєрбах уявляв її у вигляді споглядання, а Іммануїл Кант, Георг Гегель та інші - у вигляді чисто духовної активності, світ поставав у вигляді об'єкта, продукту суб'єктивності, духу, то в концепціях Карла Маркса і Фрідріха Енгельса основу людини, її суб'єктивність становить предметно-чуттєва, природо-перетворююча матеріально-виробнича практична діяльність.

Вперше практика охоплюється філософським розумінням людини та суспільства, стає наріжним каменем у творенні матеріалістичної теорії історичного процесу. Практика - не що інше, як процес життєдіяльності людини, процес суспільного виробництва і відтворення людини, зв'язує людину з об'єктивним світом, стає універсальним способом опосередкування взаємодії людини з природою та іншими людьми.

Практикою задовольняються всі людські потреби - і в матеріальних благах, і в засобах зв'язку, і в свідомості як суто людському засобі орієнтування в світі. З виникненням опосередкування трудовою діяльністю зв'язку людини з природою дослідники відкривають соціальність як справжнє людське начало.

Аналізуючи практику, Карл Маркс і Фрідріх Енгельс логічно прямують до нового розуміння суті людини як сукупності суспільних відносин. Це - найважливіший момент нового вчення про людину. Матеріально-виробнича діяльність завжди здійснюється у суспільстві і за допомогою суспільства. В процесі трудової діяльності людина, вступає у суспільні відносини з іншими людьми.
В суспільних відносинах людина формує свою суть, що стає не природною, а соціальною суттю. Суспільні відносини мають історичний характер: змінюються під впливом об'єктивних законів життєдіяльності людей, насамперед, їх матеріально-практичної, трудової діяльності. Виробничі відносини людей - основа суспільства і людини, а людина як їх суб'єкт і носій стає і творцем суспільства, і його продуктом.. Людина - суспільно-виробнича істота.
Як суб'єкт діяльності людина - суспільна (а не біологічна лише) істота. У єдності сутнісного і суб'єктивного визначення людина - предметна-соціально-діяльнісна істота. Цим виражено історико-матеріалістичне розуміння основи буття людини.

Свідомість, духовність розуміються Карлом Марксом як вторинне визначення людини. Духовність - необхідна властивість людського існування. В історії суспільства діють люди, обдаровані свідомістю, розважливо чи під впливом пристрастей, прагнуть до певної мети. Тут ніщо не робиться без свідомого наміру чи бажаної мети. Але хід історії підкоряється внутрішнім загальним законам.

Зіткнення численних окремих прагнень і дій приводить в історії до стану, повністю аналогічного тому, який панує в позбавленій свідомості природі. В масштабах буття світу, суб'єктивність вторинна, не субстанціальна. Вчення про практичну трудову діяльність по-новому висвітило діяльність як спосіб суспільного буття людини. Людина - це багатомірний світ, що формується на основі предметно-почуттєвої діяльності, охоплюючи суспільство і олюднену природу.

Матеріалістичне переосмислення суб'єкта і суті людини - ключ до філософського переосмислення світу, всього сущого. Для попередників Маркса людина - продукт природи; природа сприймалась лише як об'єкт людського споглядання, а людина, як споглядаюча істота. Філософія марксизму сприймає ідею важливості природи у житті людини, але природа перестає бути лише колискою людини: неперервно змінюється людиною у процесі її трудової діяльності. Змінюючи природу за її законами, реалізуючи в ній мету, потреби та здатності, людина історіоризує, суб'єктивує природу, залучаючи її до свого світу.

І вся історія людства - процес неперервної зміни природи людиною, у тому числі своєї власної природи, Природа не якийсь чужий людині об'єкт, а суб'єктивований об'єкт, розкрита книга людської історії, наочна картина сутнісних сил суспільної людини. Доки існують люди, стосунки з природою та між собою - дві нероздільних сторони єдиного процесу: гармонізація відносин - суспільний прогрес природи, суспільства. Природа необхідна для нормальної життєдіяльності людини.

Діалектичне, історико-матеріалістичне розуміння світу Карла Маркса і Фрідріха Енгельса створювалось у процесі осмислення досягнень природознавства XIX ст. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс показали, що:

· По-перше, світ складається не з готових, закінчених предметній, а становить сукупність процесів, де предмети, що здаються незмінними, так само як і їх смислові відбитки, поняття, перебувають у неперервній зміні: то виникають, то зникають. Поступальний розвиток, за всієї уявної випадковості і всупереч тимчасовим відливам, торує собі шлях.

· По-друге, між процесами природи в окремих її сферах і між окремими сферами існує зв'язок. Природа - зв'язане ціле.

· По-третє, у взаємодіях сліпих несвідомих сил природи виявляються її загальні закони. По-четверте, суспільство - своєрідна частина природи, світу. Спосіб існування суспільства є трудова діяльність людини.

Світ єдиний і неподільний. Теорія людини органічно пов'язана з теорією суспільства. Суспільство - не сукупність людей, а система суспільних відносин, що складаються в процесі трудової діяльності людей. Б центрі суспільства - діяльнісно-творча людина в суспільних відносинах. Б історії розвитку праці філософія марксизму побачила ключ до розуміння всієї історії суспільства, а тому з самого початку звертається переважно до робітників, трудівників, творців суспільного багатства. Які б не були суспільні рухи людей, зрештою, ведуться задля економічного визволення. Основа суспільства - матеріальна виробництво.

В матеріальному виробництві люди вступають у певні виробничі відносини, відповідні продуктивним силам. Продуктивні сили разом з виробничими відносинами утворюють спосіб виробництва, який визначає політичну, соціальну, духовну сфери життя суспільства. Природно, суспільство постало у вигляді цілісної системи суспільних відносин, що саморозвивається, де матеріальні (економічні) відносини визначають всі інші суспільні відносини - політичні, соціальні, сімейно-побутові, духовні.

Матеріальне життя суспільства - суспільне буття, що визначає суспільну свідомість. Таке визначення матеріального життя суспільства - новий підхід до розуміння суспільства. Певна річ, не ідеї чи видатні особи рухають суспільства. Джерелом розвитку суспільства є його внутрішні суперечності.
Суперечності взаємодії і продуктивних сил і виробничих відносин рухають увесь соціальний організм. Продуктивні сили під впливом потреб та інтересів людей невпинно розвиваються. Між застарілими виробничими відносинами та оновленими продуктивними силами виникають суперечності.

Розв'язання суперечностей у способі виробництва шляхом удосконалення (або відкидання) старих та встановлення нових виробничих відносин веде до розвитку матеріального виробництва. Під його впливом змінюється вся система суспільства - соціально-класова структура, політична система, духовне життя соціуму. Зміни відбуваються мирно, у формі реформ. Але якщо переходу перешкоджають попередні панівні класи, то між ними і новими класами виникають конфлікти, які, як правило, розв'язуються соціальною революцією. В ході соціальної революції ліквідується старий суспільний лад і утверджується новий лад суспільства. Тут вирішальну роль відіграють народні маси. Народ - рушійна сила історії.

Філософія марксизму визначила конкретно-історичний етап суспільства як суспільну формацію, її основні елементи: спосіб виробництва, економічна база і надбудова. Вся історія людства - природничо-історичний процес зміни суспільних формацій і суспільних відносин. Вся історія людства з виникненням приватної власності, держави - стає історією боротьби соціальних, станів, соціальних класів, де встановлюються ринкові відносини. Основні класи капіталістичного суспільства - буржуазія і пролетаріат. Пролетаріат найреволюційніший клас, інтереси якого об'єктивно співпадають з інтересами всіх трудящих. Історична місія пролетаріату полягає в тому, що в боротьбі з буржуазією установлює демократичні відносини, соціальну справедливість і гуманізм. Завоювавши політичну владу, робітничий клас використовує її для побудови справедливого, гуманного суспільства, де скасована експлуатація людини людиною, створені умови для дійсно справжнього людського життя.

Єдність теорії і практики здатна забезпечити успіх революційного перетворення світу. Це - нова теорія суспільства, заснована на новому розумінні ролі і місця людини в процесі суспільного розвитку. Матеріалістичне розуміння історії, розуміння людини несумісні з гегелівською діалектикою. Якщо Гегель розробив діалектику для аналізу процесу мислення Світового духу, то Маркс вперше з позицій матеріалізму творчо переосмислив гегелівську діалектику і розробив матеріалістичне вчення про розвиток як діалектичний метод дослідження світу. Якщо для Гегеля процес мислення є самостійний суб'єкт., ідея, творець дійсного, то у Маркса ідеальне, ідея є лише моментом матеріального, що пересаджене у людську голову і перетворене в ній. У філософії марксизму діють дна принципи пізнання: принцип матеріалізму і принцип діалектики.

3. Еволюція філософії марксизму

Марксизм спочатку було створено в Німеччині. Але поступово він виходить за її межі, поширюється в інших країнах. Найближчі послідовники Маркса і Енгельса -- А.Лабріола, Ф.Мерінг, К.Каутський, Г.Плеханов, П.Лафарг, А. Бебель в основному займалися проблемою систематизації, узагальнення і пропаганди марксизму. Погляди безпосередніх ідейних наступників марксизму формувалися в період відносного соціального затишшя. Становлення наступного покоління марксистів проходило в обстановці загострення суперечностей між капіталістичними державами, які сприяли, виникненню першої світової війни. Це покоління репрезентують В.Ленін, Р.Люксембург, Л.Троцький, М.Бухарін, О.Бауер та ін. Вони відіграли активну роль -- на перше місце вийшли питання практичної діяльності, які зумовили необхідність розвитку марксизму в нових історичних умовах.

Серед послідовників вчення К.Маркса і Ф.Енгельса особливе місце належить В. І. Леніну (1870--1924 рр.) В його працях філософські ідеї марксизму дістали подальший розвиток.

Основною філософською працею Леніна є книга «Матеріалізм та емпіріокритицизм» (1909 р.), у якій він розглядає теорію пізнання марксизму, робить ряд принципових висновків гносеологічного характеру. Суб'єктивізму та агностицизму Ленін протиставив ідею про пізнання як діалектичне відображення дійсності. Ленін довів, що відображення є атрибутом матерії, одна з найзагальніших і суттєвих її характеристик. Пізнання світу, за В.Леніним, це відображення, відтворення властивостей об'єкта пізнання у свідомості людини. З іншого боку, В.Ленін трактує пізнання як складний, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики. Звідси виходить, що і процес пізнання, і його результат -- знання, є діалектичними.

Діалектика цікавить Леніна у двох аспектах: як філософський метод, і як метод, що повинен використовуватися в політичній діяльності, практиці революційної боротьби проти царизму, при здійсненні соціалістичної революції і вирішенні її завдань. Перетворивши діалектику на об'єкт соціального дослідження, Ленін у праці «Філософські зошити» висуває і обґрунтовує ідею про єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, що дало йому змогу поставити питання про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного у пізнанні.

Чільне місце у філософських працях Леніна належить проблемі матерії. В кінці XIX -- на початку XX ст. у фізиці було зроблено ряд наукових відкриттів, які не можна було пояснити з точки зору принципів класичної механіки. Це, перш за все, відкриття електрона і радіоактивності. Виникає так звана криза в фізиці, що спонукала до виникнення «фізичного ідеалізму». Суть останнього зводиться до обґрунтування «зникнення матерії».

Проаналізувавши з позиції матеріалістичної діалектики ситуацію, що склалася у фізиці, піддавши гострій критиці «фізичний ідеалізм , Ленін розглядає матерію як філософську категорію для позначення об'єктивної реальності, яка дана у наших відчуттях, відображається нашими відчуттями і існує незалежно від них. Тобто, на думку Леніна, головними характеристиками матерії є її об'єктивність і здатність відображатись.

Розвиток Леніним матеріалістичної філософії в роки першої світової війни був викликаний необхідністю теоретичного осмислення імперіалістичної стадії в розвитку капіталізму. Саме в цей період Ленін розробляє питання соціальної філософії: соціальних перспектив розвитку імперіалізму, проблем національних відносин, питань теорії і практики соціалістичної революції. Спираючись на відкриті ним закономірності розвитку імперіалізму, Ленін обґрунтував реальну можливість перемоги соціалізму спочатку в кількох або навіть в одній окремо взятій країні. Революція трактується Леніним як якісний стрибок, що забезпечує суспільству новий ступінь розвитку і передбачає суттєву зміну форм та характеристику власності на засоби виробництва, соціального, політичного і духовного життя суспільства, Розробляючи теорію соціалістичної революції, Ленін велику увагу приділяє проблемі свідомості, суб'єктивному фактору. Ця проблема в його працях виступає, насамперед, як проблема взаємозв'язку суспільної психології та ідеології. Увага акцентується на активному внесенні ідеології в стихійний революційний рух трудящих. Після смерті В.І.Леніна це положення було догматизоване. В ленінських працях знайшло подальший розвиток вчення марксизму про класи і класову боротьбу, нового трактування набуває; держава. Ленін постійно підкреслював класовий характер держави, зробив висновок про необхідність зміни після перемоги соціалістичної революції старої державної машини на принципово нову форму державного управління. При цьому Ленін вважав, що в майбутньому держава відімре.

Слід відмітити, що практичне втілення перетворення приватнокапіталістичної власності на державну створило основу «адміністративного соціалізму» з усіма його вадами (що привело до посилення бюрократизм)г і узурпації влади). В останні роки життя Ленін віддає перевагу вже не державному, а самоврядному соціалізмові -- як системі, що сама організується. В цей час Ленін інтенсивно розвиває ідею культурної революції і соціалізму як суспільства культурних кооператорів. Та ця ідея не знайшла подальшого розвитку після його смерті, після якої почалася канонізація марксизму-ленінізму.

Ленінізм був підмінений сталінізмом. Філософія в 20-40 роки перетворюється на засіб обґрунтування політики. її розвиток зводився до коментування праць класиків марксизму-ленінізму, заборонявся критичний підхід до всіх його положень. Це, звичайно, нанесло велику шкоду як самому марксизмові, так і його філософії. І хоча розвінчання культу особи Й. Сталіна благотворно вплинуло на стан філософської думки в СРСР, однак подальший час Частою і засилля бюрократизму негативно відбився на її розвитку. По суті лише в кінці 80-х років у Радянському Союзі філософія була звільнена від ідеологічних обмежень і дістала можливість творчо розвиватись, критично оцінювати дійсність та своє минуле.

Список використаних джерел

1. Андрущенко В.А., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. -- К., 1996.

2. Бердяев Н.А. Истоки й смисл русскогокомунизма. -- М.,1990.

3. Бичко Г.В. Від сталінізму до гуманізму. -- К.,1988.

4. Ленін В. І. Три джерела і три складові частини марксизму

5. Маркс К. Економічно-філософські рукописи 1844 року

6. Маркс К., Енгельс Ф., Твори. -- 2-е вид.

7. Маркс К. «Критика Готської програми»

Размещено на Allbest.ru