Антропологічні ідеї в релігійно-філософській спадщині Григорія Богослова

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 1(091) “652”

Антропологічні ідеї в релігійно-філософській спадщині Григорія Богослова

Спеціальність 09. 00. 11 - релігієзнавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Білик Сергій Матвійович

КИЇВ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

ХАРЬКОВЩЕНКО Євгеній Анатолійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

професор кафедри релігієзнавства.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

СТАДНИК Микола Миколайович,

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет імені Григорія Сковороди,

професор кафедри філософії та політології;

кандидат філософських наук, доцент

САУХ Юрій Петрович,

Київський університет імені Бориса Грінченка,

викладач кафедри філософії.

Захист відбудеться „28” жовтня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, Україна, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий «28» вересня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.І. Предко

богослов неоплатонізм теоцентричний

АНОТАЦІЯ

Білик С. М. Антропологічні ідеї в релігійно-філософській спадщині Григорія Богослова. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

У дисертації вперше у вітчизняній дослідницькій думці досліджено ідейні сутності та особливості антропологічних поглядів у релігійно-філософській спадщині Григорія Богослова (Назіанзина) на основі детального комплексного аналізу його проповідницької діяльності, відтвореної в його богословсько-полемічних творах, поетичній та епістолярній спадщині. Прослідковано основні етапи зародження, формування та викладення головних ідейних концептів у розвитку антропологічної думки щодо релігійно-філософських поглядів Григорія Богослова, архієпископа Константинопольського та специфіку їх висвітлення на кожному з них. Обґрунтовано періодизацію становлення поглядів мислителя, визначено сутність і особливості кожного з періодів, розкрито історичні та духовні чинники впливу на становлення системи уявлень і переконань Назіанзина, як в середині Каппадокійського гуртка, так і самим мислителем. Схарактеризовано богословсько-антропологічні погляди Богослова, дано оцінку специфіці використання ним історико-порівняльного методу, риторичних прийомів, філософського підходу в дослідженні питань людини. Визначено сукупність патристично-гомілетичних уявлень і переконань архієпископа. Розкрито сутність антропо-теоцентричних поглядів Назіанзина на розуміння трансцендентних, богословських предметів.

Ключові слова: Григорій Богослов (Назіанзин), Каппадокійська школа, любомудровання, тілесність, плоть, душа, дух, преображення, обожнення.

АННОТАЦИЯ

Билык С. М. Антропологические идеи в религиозно-философском наследии Григория Богослова. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.11 - религиеведение -- Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. - Киев, 2010.

В диссертационной работе впервые выявлены идейные сущности и особенности антропологических взглядов в религиозно-философском наследии Григория Богослова (Назианзина) на основании детального комплексного анализа его проповеднической деятельности, отображённой в его богословско-полемических произведениях, поэтическом и эпистолярном наследии. Прослежены главные этапы зарождения, формирования и изложения главных идейных концептов в развитии антропологической мысли относительно религиозно-философских взглядов Григория Богослова, архиепископа Константинопольского. Выявлена специфика их освещения на каждом из них. В биографии архиепископа выделена главная тенденция, а именно глубокий религиозный мистицизм, который имел место быть в его семействе. В последующем именно таинство христианских чудес оказало решающее влияние на становление самого Назианзина. Доказано, что другим побочным эффектом при пребывании наедине с самим собой и с Богом была таинственность созерцания «божественных светов». Немаловажная антропологическая составляющая при достижении глубоких раздумий являлась девственность, а отсюда и целомудренность, целокупность его неиспорченной психо-соматической природы.

Анализируя антропологию Григория Богослова мы видели, что структура его вероучения о человеке полностью вписывается в линию апостола Павла и позднейших Отцов церкви, которую схематически можна отобразить в три фазы: состояние до грехопадения, естественное состояние и последующий этап после воскресения (возрождения) в Вечности, „будущем веке”.

Доминирующим источником антропологической мысли в творчестве Назианзина есть библейное учение о человеке. Философские концепции, созданные антической (неоплатонической) мыслью использовались лишь для подкрепления, более выпуклого определения другого, „падшего” состояния человеческой натуры. В этой связи тандемом выступали лучшие этико-философские, а также образцовые поступки как пример для наследия представителей древнегреческой мысли. Сохраняя приобретённую философскую терминологию и развивая христианское „любомудрование” Григорий вместе с товарищами полностью отошёл от идей Плотина при характеристике последних двох состояний. Главными постулатами выступают:

а) созерцание Троицы, а не безликого Единого;

б) воскресение в теле через Христа вместо растворения в идеальном мире;

в) борьба со страстями и помыслами вместо аскезы созерцания автаркии;

г) этика добродеяния, когда злом есть лень, нежелание творить добро при противопоставлении общему не деланию зла;

д) коллективная, соборная сознательность человечества, где каждый служит другим вместо индивидуальной отсраннённости личности, которая желает достичь божественной „самости” (аутизма).

Понятно, что и предпосылки, и выводы в рамках которых имплементировалась антропологическая мысль Григория Богослова, были аргументированы верой и, в свою очередь, также требовали веры для понимания выдвинутых богословско-догматических постулатов. Но само построение аргументации, где она могла использоваться и её интепретация в вопросах, которые могли поддаваться последней, было философским.

Ключевые слова: Григорий Богослов (Назианзин), Каппадокийская школа, любомудрование, телесность, плоть, душа, дух, преображение, обожение.

SUMMERY

Bilyk S. M. Anthropological ideas in religious-philosophical heritage of Grygoriy Bogoslov. - Manuscript.

Dissertation for candidate of philosophical sciences degree achievement, speciality 09.00.11 - religion study major. - Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2010.

In dissertation, for the first time in national research thought, the ideologic essences and peculiarities of anthropological views in Grygoriy Bogoslov's (Nazianzyn) religious-philosophical heritage views are investigated on the basis of detailed complex analysis of his preacher activity, expressed in his theological-polemical works, poetic and epistolary heritage. The main stages of appearance, formation and expression of the main idea concepts in the development of anthropological thought according to Grygoriy Bogoslov's religious-philosophical views, Konstantynopolskyy archie-episcope, and the specifics of theirs expression on each of those stages are analyzed. The periods of philosopher's views formation are argued, the essence and peculiarities of each period are indicated, the historical and spiritual factors of influence on Nazianzyn's imagination system and Nazianzyn's imagination and mind system formation, as in Kappadokiyskyy group itself, as by philosopher himself, are revealed. Bogoslov's theological-anthropological views are characterized, the appreciation to specifics of historical-comparative method used by him, rhetorical instruments, philosophical approach in human being matters research are given. The amount of patristic-homiletic imagination and archie-episcope's views are indicated. An essence of anthropo-theoretical Nazianzyn's views to understanding of metempirical (theological) things is revealed.

Key words: Grygoriy Bogoslov (Nazianzyn), Kappadokian school, love-thinking, fleshliness, body, soul, spirit, transformation, adorement.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Історико-філософську думку ще з часів сивої давнини хвилювала проблема людини. В контексті цього питання значущу роль відіграли видатні особистості пізньої античності та раннього середньовіччя, більш відомі нам як св. Отці Східної Церкви, які увібрали в себе, у свою християнську культуру, кращі зразки грецької літератури та філософії. Саме вони, розвиваючи думки Старого Завіту, Євангельське вчення, послання Апостолів, твори апологетів, продовжували розширювати й поглиблювати антропологічну проблематику. Історію самої проблеми, в свою чергу у концептуальному розрізі та науково-теоретичному плані, ми можемо умовно розділити на дві макроепохи, в кожній з яких простежується два підперіоди - це час античності (з доантичними поглядами та власне античною філософією) та час християнства (з християнським світоглядом та сучасними, що визріли на його основі або ж на базі його критики, постхристиянськими концепціями). Саме античність та християнство взято нами за основу поділу, оскільки для них найбільш характерна полемічна безкомпромісність в антропологічній царині. Кожна з цих епох немає чіткого часового розмежування - вони тісно між собою переплетені та взаємопрониклі. Можна виокремити суму поглядів як квінтесенцію кожного, окремо взятого, часу та деякі знакові події. І якщо древня філософія переймалась питаннями антропології ніби „між іншим”, в контексті чогось (міфів, космогонії, релігії), особливо не акцентуючи увагу на онтології людини, то християнські богослови, виходячи з обов'язкового предикату божественності творіння людини, як „малого мікрокосмосу” всю увагу концентрують навіть не просто на людині, а саме на її внутрішньому світі.

Актуальність звернення до антропології - на прикладі антропологічних ідей Григорія Богослова (Назіанзина) - є завжди витребуваним у сучасному суспільстві, оскільки „питання людини” для людини є завжди „темою дня”, попри свою історичну давність. Але дану проблему у творчій спадщині Назіанзина, автор вважає не достатньо вивченою і розглянутою: як в силу об'єктивних (історичних, політичних та соціальних) причин, так і суб'єктивних (релігійно-конфесійні погляди при обранні методологічного підходу до питання). Тому антропологічні ідеї та погляди великого мислителя раннього середньовіччя, що пронизують усю його творчість, потребують додаткової філософської ретроспективи.

Чітка систематизація антропологічних ідей знаменитого Каппадокійця як особистості, що здійснила свій незаперечний внесок як в богослів'я, так і в святоотцівську теорію про людину, є актуальною, своєчасною і займе своє місце у загально-філософських надбаннях.

Певна оманлива роль прізвища „Богослов” не завжди дозволяла розгледіти антропологічну складову в працях Григорія з Назіанзу. Окрім того, у самому Каппадокійському гуртку був свій антрополог Григорій Ниський, праця якого „Про улаштування людини” привернула до себе увагу багатьох дослідників.

Всіх авторів, які приділяли увагу постаті і творчості Григорія Богослова, можна розподілити на тих, хто досліджував його:

а) біографію, як одного із найвидатніших Отців Східної Церкви;

б) вчення про Бога, богослов'я (знамениті “п'ять слів”, що принесли Григорію славу “Богослова”);

в) релігійно-проповідницьку діяльність;

г) поетичний дар.

Дещо осторонь дослідниками полишений епістолярний жанр Григорія Богослова, оскільки особливого філософсько-релігійного навантаження він не містить. Тут скоріше простежуються моральні настанови: як вчинити в тій чи іншій ситуації і т. п. Хоча даний жанр цікавий в богословському, історичному та педагогічному аспектах, а також демонструє мислителя як дуже чуйну людину. Листи Григорія Богослова - це внутрішнє віддзеркалення історичних та соціальних подій, що мали місце в його час. Деякі дослідники виокремлюють у творчості досліджуваної нами постаті ще послання, проте інші відносять їх до листів.

Автори не обмежували себе чітко обраним напрямком, а взаємоперетинали вищезгадані розділи. Слід також додати, що в масі літератури, як богословського, так і філософського штибу, згадки про мислителя носять опосередкований характер. Певні положення по даній темі можна віднайти в роботах Харьковщенко Є. А., Лубського В. І.

Антропологія, як одна зі складових вчення Григорія Богослова, згадується у кандидатській дисертації „Антропологія каппадокійської школи” російського дослідника Нєганова В. В., де дана проблематика аналізується в цілому у релігійно-філософській творчості всіх трьох видатних мислителів: Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ниського.

Також слід згадати працю Елверсон А.-С. „Дуальна природа людини. Дослідження по релігійній антропології св. Григорія Назіанзина”, в якій дослідниця звертає увагу на яскраво виражений дуалізм, дихотомізм людської природи в творах Григорія з Назіанзу. Така позиція виглядає однозначною у ранніх творах мислителя, але з розвитком вчення про Третю Іпостась (Св. Дух), Богослов, не заперечуючи попередніх слів, підходить до думки про людину, як духоносної істоти, що зазнає впливу Духу, живе Духом і одночасно є його вмістилищем. Відповідно її вчинки диктуються духовними, морально-життєвими установками. Цей аспект не дістав свого подальшого розвитку в роботі канадської дослідниці.

На нашу думку, питання зародження і походження антропологічних ідей Григорія Богослова, потребує чіткішого виокремлення і детального розгляду у філософській площині, оскільки його творчість вивчали в більшості богослови, а звідси можлива певна релігійна упередженість в залежності від конфесійних уподобань при вивченні спадщини великого мислителя. При цьому сам автор при розгляді праць християнського подвижника не виключає власної рефлексії світоглядного характеру.

Уся творчість Григорія Богослова, як ми зазначали, вивчена достатньо добре в релігійно-богословській площині, де наріжним каменем виступають христологічний, сотеріологічний та есхатологічний аспекти. Проте навіть богословські школи не брали за основу і особливо не розробляли бачення про людину у творчості мислителя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота здійснена в межах Комплексної програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми сталого державного розвитку України”, науково-дослідної роботи філософського факультету № 06 БФ 041-01 „Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”, науково-дослідницької тематики кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розгляд релігійно-філософських ідей Григорія Богослова в антропологічній площині та тематичний їх виклад у дисертаційному дослідженні.

Для того, щоб реалізувати і досягнути поставленої мети, дисертант прагне вирішити такі завдання:

-- виявити ідейне наповнення основних термінів, категорій, понять та принципів, їх корінь і походження, що використовував у своїй антропологічній побудові Григорій Богослов;

-- виявити онтологічне місце людини в креативному просторі теоцентричної світобудови;

-- знайти головні антропологічні проблеми та їх розв'язання з точки зору мислителя;

-- проаналізувати особливість осмислення людини Григорієм Богословом як „частинки” Божества та пошуку шляхів до возз'єднання з „Цілим” - повернення до первозданого Образу і Подоби, „навернення” до обожнення;

-- спростувати визначальний і домінуючий вплив неоплатонізму (орігенізму) на становлення Григорія Назіанзина як християнського богослова та на його антропологію зокрема;

-- довести, що фундаментальною та домінуючою рисою релігійного буття пізньоантичного суспільства була магія, містерії, на паліативний захист якої і була покликана неоплатонічна філософія.

Дисертант намагався максимально дистанціюватись від загально-богословських проблем, які були на той час, і тих, що розглядались в працях богослова. У випадках, де вони взаємоперетинаються із антропологією бо цього неможливо уникнути, автор робить короткий огляд найнеобхіднішого. Також ми змушені були робити уточнювальні відступи в роботі відносно знакових фігур, що могли бути або були поворотними у світоглядній ретроспективі мислителя, адже вплив деяких з них, на нашу думку, є перебільшеним і аж ніяк не вирішальним, а звідси хибний підхід у класифікації праць християнського філософа.

На рівні феноменологічного аналізу, метою даного дослідження є вивчення, розгляд та подальше розгортання духовно-тілесної сутності людини згідно тих поглядів й уявлень, які відобразив у своїх працях Григорій Богослов. Також зауважимо розвиток антропологічної думки до Григорія Богослова; розвиток даної ідеї всередині Каппадокійського гуртка; яку саме сторону і чому кладе в основу мислитель; що (хто) його спонукало до звернення свого погляду на душевні, духовні проблеми людини?

Об'єктом дослідження є творча спадщина Григорія Богослова (Назіанзина).

Предметом дослідження в дисертації є виокремлення і аналіз структури людської сутності в працях Григорія Богослова.

Методи дослідження. Базисом дисертаційного дослідження виступають: принцип системності, принцип наукової об'єктивності при інтерпретації текстів, принцип історико-філософської ретроспективи, принцип єдності логічного та історичного; серед методів необхідно виділити - метод тематичного та культурно-історичного аналізу, біографічний метод, метод інтерпретації, метод логіко-понятійного аналізу. З допомогою методів синтезу, аналогії та узагальнення автор намагався чітко осмислити окремі антропологічні положення і погляди в текстах східного отця.

Підґрунтям для методологічних засад слугувала специфіка роботи виконана на стику історії філософії, релігієзнавства та історії антропології. Будуючи дисертацію на конкретному історико-філософському матеріалі, дисертант намагався не тільки підкреслити, але й виявити особливість, характерні риси, притаманні для новонародженої ранньосередньовічної епохи філософування в антропологічній площині. Такий підхід дозволив не відривати від життєвих факторів творчість Григорія Богослова та прослідкувати її зв'язок із характерним для Назіанзина містицизмом, метафізикою (за Аристотелем), гносеологією та етично-аксіологічними оцінками сучасності та сучасників.

Теоретико-методологічною основою дисертації слугують праці філософів, богословів, теологів, релігієзнавців, дослідження котрих прямо чи опосередковано дотичні до згадуваної нами проблеми.

Наукова новизна дослідження. На основі аналізу відомих і маловідомих, а також порівняно недавно знайдених і малодосліджених текстів Григорія з Назіанзу здійснена теоретична систематизація його поглядів на онтологію людини - душевно-тілесну природу, її богоподібність, богообраність, питання, які пов'язані із переходом у духовно-споглядальний стан при обов'язковій зміні цінностей (метанойї, покаянні). В процесі проведеного дослідження обгрунтовано положення і висновки, що відзначаються науковою новизною.

Вперше:

-- реконструйовано особливості осмислення людського єства Григорієм Богословом, вказані ним шляхи до возз'єднання із первозданним Образом і Подобою (обожненням) на основі базового синтезу мислительної тріади:

віра > ум (розум) > розумна віра

-- доведено, що саме відношення до феномену магізму було одним із спонукальних чинників для Григорія Богослова у пошуках та розумінні християнської духовності при формуванні ортодоксального вчення та ново-нікейських догматів.

Знайшло подальший розвиток:

-- те, що понятійно-категоріальний апарат Григорія Назіанзина за формою мав системний зв'язок із напрацьованою базою філософії античності, але з новим змістовним навантаженням у руслі вчення про людину апостола Павла та ряду інших християнських богословів;

-- доведено, що цілокупність (ціло-мудрість) людини, її виважений душевно-вольовий стан, а, звідси, і „просвітлений дух” мислиться Богословом як гарантія таємного спогляданням Бога на противагу зовнішнім, натуралістично-споглядальним, досвідно-логічним пошукам Істини як процесу, що іманентно містить в собі ряд неминучих похибок, помилок (гріха, зла).

Уточнено:

-- місце антропологічних ідей, поглядів на богоподібність людини в творах ранньовізантійського філософа у загальному історико-філософському контексті;

-- проаналізовано на прикладі Григорія Назіанзина головну роль ортодоксального богословсько-містичного релігійного досвіду у становленні християнської антропології (богослов'я) на противагу релігійно-міфічним, еклектичним побудовам неоплатонізму.

Теоретичне значення дисертації. Вперше систематично викладено антропологічні погляди Григорія Богослова, здійснена спроба реконструкції ідейних засад, їх походження; вказується на появу нового центру розумового тяжіння - антропоцентризму.

Отримані наукові результати дають змогу відтворити антропологічні погляди ранньосередньовічного мислителя у вигляді цілісної системи уявлень про людину, її земного та позаземного буття; дають можливість для більш чіткого осмислення мети антропологічних досліджень в історико-філософській, компаративістській і антропологічній площині, а також по-новому осягнути вплив ранньовізантійського філософа як на загально-філософський процес, так і на вітчизняну філософію зокрема. Залучений до наукового обігу запропонований масив рукописних, архівних та друкованих першоджерел суттєво примножує джерельну базу стосовно окресленої теми.

Практична цінність дисертації полягає в тому, що одержані результати, наведений у дисертації фактичний матеріал, теоретичні узагальнення та висновки можуть бути використані для подальшого поглибленого вивчення антропологічних поглядів як Каппадокійського гуртка, так і взаємовплив із східною патристикою в цілому, в релігієзнавчих студіях, у навчальних курсах з історії філософії, релігієзнавства, курсів з патристики, культурології, медієвістики та орієнталістики. Частково це стосується й України, особливо щодо церковно-богословських її сторінок, як прямої спадкоємниці православного любо-мудровання Візантії. Також практичною цінністю дисертації є систематизація розуміння різнобічних уявлень про людину.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки та основні положення наукової новизни зроблені автором самостійно на основі результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація дослідження, її окремі теоретичні положення обговорювались на ІХ-й і Х-й науково-теоретичних конференцій Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя (Тернопіль, 2005 р., Тернопіль, 2006 р.); основні висновки й положення знайшли своє відображення у доповідях на Міжнародних наукових конференціях філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Дні науки філософського факультету” у 2007 та 2008 роках відповідно (м. Київ, квітень 2007 та 2008 років).

Дисертаційна робота обговорювалась на засіданні кафедри релігієзнавства філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації обумовлена логічним дослідженням проблеми, поставленими завданнями і метою - все це стало можливим завдяки послідовності викладу опрацьованого матеріалу. Дисертаційна робота складається із вступу, п'ятьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел.

Публікації. Результати дисертації відображені у шести тезах, опублікованих у матеріалах конференцій та чотирьох статтях, які були вміщені у фахових виданнях, що відповідають вимогам ВАК України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об'єкт і предмет дослідження, його мету й завдання, розкрито теоретико-методологічні засади і методи дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення, особистий внесок дисертанта, наведено відомості щодо апробації та впровадження результатів дисертації, викладено положення, що виносяться на захист.

У першому розділі - „Ідейні передумови розуміння людської природи Григорієм Назіанзином” - у першому підрозділі - „Аналітичний огляд літератури стосовно творчості Григорія Богослова та коротка характеристика культурно-історичної епохи” - розглянуто праці вітчизняних і зарубіжних учених, які безпосередньо стосуються як творчості мислителя так і теми дисертації, а також визначають методологічні засади вивчення виокремленої проблематики.

При огляді та аналізі літературних джерел вказано на текстові й контекстні розбіжності (помилки) при публікації всіх праць Григорія з Назіанзу, а звідси підкреслено необхідність порівняння публікацій різних видань і років. Всі виявлені нами розбіжності вказані у роботі.

Також усі доступні нам джерела ми розбили тематично на п'ять головних пунктів - автори, які вивчали життя та діяльність Г. Богослова; богословсько-догматична тематика; релігійно-проповідницька творчість та діяльність; аналіз поетично-софістичного надбання та епістолярний жанр (листи (послання), епітафії, епіграми та заповіт).

Після аналізу літератури ми коротко оглянули історичне тло, в якому формувались ті чи інші погляди різних мислителів різних епох (в т. ч. і Г. Богослов), про трансформацію їх учень в часі та у християнському вченні. Ми намагались не повторюватись, при розгляді історії філософії або історії релігії чи всієї античності в цілому, виходячи з того, що не було потреби, оскільки на цю тему написано досить багато змістовних праць. Нашим завданням в даному випадку було піти трішки іншим методологічним шляхом - ми виокремлювали ті аспекти (в трикутнику - міфи, релігія, людина), які дещо пізніше пролили світло на формування антропологічних положень Г. Богослова.

У другому підрозділі - „Вплив життєвих факторів та умови формування антропологічних уявлень Григорія Богослова. Взаємовідносини Каппадокійців” - ми продовжили поступальний, хронологічний, логічно-історичний рух вперед, де здійснили короткий виклад біографії Григорія з Назіанзу. Бурхливий період І-ІІІ століть - розглядався в подальшому контексті, щоб, по-перше, зберегти канву подій, що нас цікавлять, а по-друге, була звернена увага на ті ключові моменти історико-філософської думки, які стали поворотними у житті і трудах Богослова.

В даному підрозділі нашим засадничим, базовим пунктом був не просто перелік біфуркаційних (проблемно-вибірних або вибірних на певну користь) точок біографії, а їхнє трансцендентне джерело (походження). Григорій Богослов не шукав і не мріяв ні про ніякі імператорські чи церковні протекції - не так його виховували батьки, не так вони повчали самих себе, своїх дітей, парафіян, не таким було їхнє внутрішньо-сімейне життя. Не дивно, що вже свій перший досвід споглядального одкровення Григорій здобув ще в ранньому дитинстві.

Як аристократ, Григорій не міг залишатись осторонь процесу здобуття освіти, на який витратив близько десяти років життя та познайомився із майбутнім другом на все життя Василієм Великим, а дещо згодом із його рідним братом Григорієм Нисським. Складні життєві перипетії об'єднали їх у стійкий Каппадокійський гурток, що прославився на богословсько-антропологічній ниві при ортодоксальному викладі християнського вчення.

У контексті християнської віри троє однодумців умовно ніби „розділили” між собою сфери занять - Василій більше працював над питаннями онтології (знаменитий, але не завершений „Шестоднев”), Назіанзин обрав споглядальне, апофатичне богослів'я, а Григорій Нисський присвятив себе літературно-церковній тематиці, хоч і відомий своєю антропологічною працею „Про улаштування людини”.

Слід відмітити, що Великий Каппадокієць не був неоплатоніком (орігеністом), оскільки змістовне значення термінів, понять та категорій, сформовані античними мислителями, мають абсолютно інше наповнення в християнській системі координат, а тому його ідейно-світоглядний продукт був іншого походження, що він і яскраво продемонстрував. Далі засвоєння „зовнішніх”, необхідних (в т. ч. філософських) знань у вигляді понятійно-категоріального апарату ні християнство, ні Григорій Богослов зокрема не пішли.

У другому розділі - „Тіло як квінтесенція матеріальної природи у творчості Григорія Богослова” - у першому підрозділі - „Ідейні передумови ставлення до тілесності” - зазначено, що оскільки всі люди без винятків, згідно розуміння Назіанзина, є носіями Слова, котре є першою ознакою божественості, то цілком зрозуміло, що свої звернення Григорій наіменовує „Словами”, тобто „Слова для тих, хто вміщає, живе і є свідком Слова”. Саме з такого ракурсу слід підходити до розуміння тілесності, тіла як це уявляв собі Богослов, тобто, що тіло є носієм живого Слова. Саме крізь призму такого світобачення він оцінював усе найкраще, чим оволоділа філософія (наука). Тому не дивним є логічне продовження думок апостола Павла в його посланнях, що стосуються безпосередньо понять „плоть” та „тіло”. Тіло, як окрема субстанція, в певних ракурсах виступає у Назіанзина і як „труп”, і як „священний прах”, і як „дебела речовина”, і як „кандали (окови)”, і як „важкий хітон”, і просто як тварна ознака („мурин тілом”).

Змістовне наповнення поняття „плоть” у Богослова було двояким - як тонка тілесна субстанція і як проміжна ланка до душі. Щодо тіла, то це просторово-часова речовина; власне видима складна людська структура; містить в собі певне дихання (душу), що „носить” на собі „труп”, але в той же час саме в тілі (а не в плоті) проявляються всі ознаки обожнення, які є його складовою, видимі форми якого спостерігаються і на землі. Ім'я цим формам - мощі (від слов'янського „мощь, сила”, не плутати із рукотворною муміфікацією). Нарешті тільки до тіла, як видимої поведінкової речовини індивіда, можна прикласти аксіологічну оцінку.

У своєму тлумаченні тілесності Богослов доходить до того, що розмежовує тілесні останки людини на трупи (політеїстів) та тіла (християн). В основу поділу він кладе релігійно-світоглядний принцип.

У другому підрозділі - „Особливості тлумачення походження людини. Її трихотономічна (дихотономічна) будова” - прослідковано питання походження людини, яке є до кінця не вивченим і гостро-дискусійним, оскільки наявні точки зору прямо пропорційні уявленням, світоглядам та вірі послідовникам тієї чи іншої гіпотези (теорії). Концептуально їх можна розділити на три великі групи: дуалістична, пантеїстична і християнська. Найцікавішим для нас є те, що жодна із вищезгаданих гіпотез і теорій, котрі вважаються науковими, подібно до античної філософії, „не бачать” трихотомічної (дихотомічної) будови людини.

Така можливість з'явилась завдяки появі християнства, котре „виокремило” у людині „внутрішнього” і „зовнішнього” чоловіка. Саме з цього поворотного пункту і розпочинаються детальний розгляд „душі” і „духу” в людині. Що стосується Богослова, то його антропологічна проблематика носила більше практично-аксіологічний напрям, але досить несподівано в його „Словах” ми знаходимо дуже цікаві паралелі і навіть відкриття для самого себе під кінець життєвого шляху. Усі каппадокійці були однозначно дихотомістами, але акцентували увагу на присутності ума як „частинки” Ума Всевишнього. Таким же був і на початках Назіанзин, але надалі чітко прослідковується трихотомія у погляді на людину, а в деяких творах (віршах) така собі свого роду поетизація „духовної дихотомії” (плоть - дух; земний дух - очі духовні).

У третьому розділі - „Філософія душі в творах Григорія Богослова” - проводиться короткий екскурс історії питання з часів античності до творчості каппадокійців в т. ч. і в руслі християнського віровчення.

Далі йде коротка критико-аналітична характеристика Назіанзином вчень античних попередників із зрозумілим пафосним наголосом на найкращому вченні (християнстві). Прослідкувавши еволюцію поглядів Григорія Богослова стосовно субстанціональності душі, можна сказати, що він однозначно вирізняв її як окрему сутність, наділену умом та розумово-мисленевими функціями. Більше того, на його думку, розумові здібності напряму залежать від трансцендентного „осяяння”, причому цей зв'язок має бути неперервним - в іншому випадку людина замикається на своїх бажаннях (похотіннях) і нікого не бажає чути. Певну цікавість викликає поетично-амплітудна характеристика душі як рухливо-життєдайної сили: „змішана з перстю”, „трупоносиця”.

Назіанзин не сильно переймається тим, де саме, в якому місці тіла чи по всьому тілу міститься душа. Те, що вона є - це незаперечно. Головне не пошук її місцезнаходження, місцеперебування, а „набір” добродійних чеснот, які стануть на вагу у вічності, після врат смерті. Душа - це перша інстанція, що несе відповідальність за аксіологічні, видимі вчинки тіла.

У четвертому розділі - „Дух як головна складова антропологізму у філософії Григорія Богослова” - у першому підрозділі - „Формування вчення про дух у творах Григорія Богослова” - досліджено питання першої згадки і визначення античного поняття дух із наступним християнським наповненням його змісту (в руслі Вітхо- й Новозавітного вчення).

Приділено певну увагу категорії «демон» як яскравому виразнику аксіологічного підходу до духовно-душевного стану людини на прикладі її тлумачення античними філософами й розгорнутої неоплатоніками та розуміння даної дефініції християнською традицією й Богословом зокрема.

На прикладі ряду яскравих представників пізньоантичного світу, була підкреслена і виокремлена домінантна, онтологічна основа існування політеїстичного світу - магія, яка була одним із найголовніших і старанно прихованих чинників, які збуджували гоніння на християнську ойкумену. Розкрито і вказано причини, з яких стає зрозумілим неможливість прийняття Богословом усієї древньогрецької міфології та частково філософії, особливо у неоплатонічному форматі.

У другому підрозділі - „Кореляти: дух, преображення, обожнення” - прослідковується думка про те, що кожна людина, яка прагне здобуття духовного досвіду, повинна проходити поетапність свого духовного зростання, а саме проводити дієве очищення тіла і душі, щоб стати готовою до сприйняття трансцендентного досвіду в Істині.

Богослов приводить велику кількість ознак Духу, який він однозначно визнає Святим. Більше того, він приписує Духу „позачасове єство”. Ця субстанція чітко протиставляється іншій окремій субстанції, відомій як демон і „нечистий дух”. Обидвом приписується здатність „оволодівати” людиною, точніше її душею, але лише за умови добровільного вибору релігійного світосприйняття індивідом.

Говорячи про найрізноманітніші духовні дари, Богослов постійно і настійливо повторює тезу про обожнення, божественність людини - головної і цілеспрямовуючої мети її всього земного життя. При цьому він викладає своє тлумачення (в руслі православно-кафолічної церкви) прямої необхідності досягнення стану обожнення як втраченого первозданного стану і слави людини.

Триадологічна формула „тіло-душа-дух” досягла свого апогею у вченні Григорія з Назіанзу у вигляді обожнення людини через сотеріологічну благодать Іісуса Христа. Хоча він не ставив собі якоїсь окремої мети довести саме божественність людини, однак розвиваючи вчення про Третю Іпостась (Св. Дух), Богослов мимоволі став завершеним трихотомістом, хоча й ніде не підтвердив це прямо у тексті своїх праць.

У п'ятому розділі - „Антропологічні ідеї Григорія Богослова в творчій спадщині вітчизняних мислителів” - зроблено аналіз історико-філософської ситуації на києво-руській території (сучасній Україні) із творами Григорія Богослова. Знайдено практично єдиний зразок світсько-церковного плану, де йдуть прямі посилання на його творчість і які об'єднують в собі христологію, сотеріологію та есхатологію віри одкровення.

Побіжно розглянуті біографії видатних особистостей української філософії (Лазаря Барановича, Григорія Сковороди) та виявлені нами певні ремінісценції антропологічних ідей в контексті їхніх релігійно-філософських вчень

Підкреслено чітке „роздоріжжя” праць Григорія Богослова із філософією Нового часу та поступова консервація його положень у рамках богослів'я ортодоксально-православної Церкви. Починаючи з часів Дмитра Ростовського (Туптала), твори видатного філософа залишаються у церковно-богословських рамках, про що ми можемо пересвідчитись на прикладі посилань на його творчість ректора Київської духовної академії архієпископа Інокентія (Борисова), Ф. Володимирського. Серед сучасних вітчизняних дослідників заслуговують на увагу розвідки І. Телятинського та Т. Целік.

ВИСНОВКИ

На основі здійсненого автором системного аналізу антропологічних ідей у творчості Григорія з Назіанзу подано основні результати роботи, що висвітлюють її підсумковий зміст. Висновки структуровані за аспектами, які розкривають як формально-логічну процедуру дослідження, так і основний зміст роботи.

1. Головний висновок дисертаційної роботи полягає в тому, що домінуючою ідеєю людського буття повинно бути обожнення як стан безкінечного у Вічності, котра, згідно логіки Григорія Богослова, наступає одразу після видимої смертної кончини індивіда.

Проблемним завданням, яким повинна перейматись людина все своє свідоме життя, є обрання аксіологічних, морально-етичних цінностей, які продукує християнське вчення й відповідна постійна орієнтація на них, як на паростки гарантії спілкування із Абсолютом у майбутньому. Головною умовою вибору є усвідомлена добровільність.

2. При огляді історичної ретроспективи автор обрав морально-етичні фактори існування античного суспільства як майбутньої протооснови формування ідейних поглядів на людину у творах Григорія Богослова. Для цього було простежено найбільш поширені тенденції і процеси у давньогрецькому соціумі, а також виділено першу спробу ренесансу, оновлення античності силами найкращих її представників.

3. Аналізуючи життєвий шлях Григорія Назіанзина, ми зміщували акценти в бік незвичайних, алогічних факторів його біографії і біографії його батьків. Цим самим ми бажали підкреслити важливу роль містичного досвіду Богословського роду. Такі ж факти мали місце і в сім'ї друзів і побратимів Назіанзина - Василія Великого та Григорія Нисського. Було також коротко проаналізовано взаємовідносини всередині Каппадокійського гуртка.

4. Особлива увага акцентувалась на такому поширеному явищі древнього і пізньоантичного суспільства як магізм та містерії. Сама наявність чудес не була якоюсь дивиною для представників політеїстичних культів та їх язичницьких служителів і була добре відома усім тогочасним християнам. Питання стояло в тому, щоб віднайти істинне чудо (диво), котре було одним із необхідних атрибутів благодаті Духа Святого на шляху до Істини (Бога).

5. На фактичному матеріалі показана безпідставність найменування каппадокійців „неоплатоніками” та „орігеністами”. Це саме стосується й інших видатних представників християнської (православно-кафолічної думки). Скоріше нам необхідно виробити зворотній підхід і дати точне визначення самим неоплатонікам (орігеністам) в контексті християнської ретроспективи у загальному історико-філософському ракурсі, котрі часто-густо плагітували християнські філософські та подвижницькі напрацювання. Хоча сама християнська думка дала однозначну соборну відповідь застосувавши антично-філософський термін „єретики” - себто прихильники окремої догми або світоглядної системи й відповідного способу життя.

6. Порівняльний аналіз понятійно-категоріального апарату, яким користувався Григорій Богослов та представники античної думки дає підставу стверджувати, що терміни, поняття та категорії, сформовані античними мислителями, мають абсолютно інше змістовне наповнення в християнській системі координат, що яскраво демонструє Назіанзин. Нове наповнення, нове значення філософських термінів та категорій розширювало горизонти, точніше створювало, продукувало умови для стрімкого прориву в нову духоносну онтореальність - християнство земне і Небесне.

7. Зрозуміло, що і засновки, і висновки в межах яких імплементувалась антропологічна думка Григорія Богослова, були обгрунтовані вірою і, в свою чергу, теж вимагали віри для розуміння висунутих богословсько-догматичних постулатів. Але сама побудова аргументації, де вона могла застосовуватись та її інтепретація в питаннях, що могли піддаватись останній, була філософською.

8. Головною цінністю антропології Григорія Богослова як і надбанням Каппадокійської школи полягає в тому, що в історії філософії ідея природньої моральності людини, її „невідривність” від повсякденного життя була чітко артикульована грецькими Отцями і є актуальною й по сьогоднішній день.

Ідеал людяності, у фундамент якого покладена християнська етика, залишається не тільки одним із вивищених, але є й найбільш дієвим по сьогодення.

Вирішення поставлених завдань сприяло досягненню поставленої мети дослідження, а саме виявленню антропологічних аспектів в структурі філософування (богослов'я) Назіанзина, які інфільтровані в усій його творчості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Білик С. М. Григорій Богослов як виразник апофатичного богослів'я каппадокійського гуртка / С. М. Білик // Матеріали дев'ятої наукової конференції Тернопільського державного технічного університету ім. Івана Пулюя, Тернопіль, ТДТУ, 2005. - С. - 181.

2. Білик С. М. Філософські погляди Прокла як приклад теогонії (виправдання релігійних міфів) неоплатонізму / С. М. Білик // Матеріали десятої наукової конференції Тернопільського державного технічного університету ім. Івана Пулюя, Тернопіль, ТДТУ, 2006. - С. - 198.

3. Білик С. М. Вплив Григорія Богослова на релігійно-філософську думку архієпископа Херсонського Інокентія (Борисова) / С. М. Білик // Дні науки філософського факультету - 2007 : Міжнародна наукова конференція (18-19 квітня 2007 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2007. - Ч. IV. - С. 5 - 6.

4. Білик С. М. Григорій Богослов: пастирство (священство) як найвище релігійне мистецтво християнської психології / С. М. Білик //Дні науки філософського факультету - 2008 : Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2008. - Ч. IІ. - С. 118 - 119.

5. Білик С. М. Взаємозв'язок антропоструктури та психіки індивіда: пошук ідеалу в творчості Григорія Богослова / С. М. Білик // Дні науки філософського факультету - 2008 : Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року) : Матеріали доповідей та виступів. - К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2008. - Ч. IV. - С. 127 - 129.

6. Білик С. М. Вплив релігійно-антропологічних ідей Григорія Богослова (Назіанзина) на філософську думку в Україні / С. М. Білик // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. № 15, 2007. - С. 119 - 131.

7. Білик С. М. Григорій Богослов та Каппадокійська школа: новий етап дистанціювання від неоплатонізму та орігенізму / С. М. Білик // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. № 16, 2008. - С. 6 - 13.

8. Білик С. М. Філософський понятійно-категоріальний апарат у творах Григорія Богослова (Назіанзина) / С. М. Білик // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. № 89-90, 2008. - Видавничо-поліграфічний університет імені Тараса Шевченка, 2008. - С. 9 - 13.

9. Білик С. М. Антропологічні ідеї в релігійно-філософських творах античності та раннього християнства (до періоду творчості Григорія Богослова та Каппадокійського гуртка) / С. М. Білик // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. - Вип. 74. - К., 2008. - С. 184 - 199.)

Размещено на Allbest.ru

...