Вплив І. Ньютона на формування британської моральної філософії в першій половині XVIII століття

Размещено на http://www.allbest.ru

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

КОЛЬЦОВ Михайло Олександрович

УДК 1(091):001.8(410)«16-17»

ВПЛИВ І. НЬЮТОНА НА ФОРМУВАННЯ БРИТАНСЬКОЇ МОРАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТОЛІТТЯ

Спеціальність 09.00.05 -- історія філософії

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ -- 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник:

кандидат філософських наук, доцент

КОЗЛОВСЬКИЙ Віктор Петрович,

Національний університет «Києво-Могилянська академія», доцент кафедри філософії та релігієзнавства

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, старший науковий співробітник

ПРОЛЄЄВ Сергій Вікторович

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник

кандидат філософських наук, доцент

КАНОНЕНКО Тарас Петрович

завідувач відділу філософсько-психологічних проблем українознавства, заступник директора з науки Національного науково-дослідного інституту українознавства

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою:

01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Л.А. Ситніченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Протягом всього XVIII століття натуральна філософія у Британії формувалась під впливом двох фундаментальних праць Ісаака Ньютона -- «Математичні принципи натуральної філософії» та «Оптика». У цих працях були визначені основні засади природничого знання про рушійні сили світобудови та природу світла.

Разом з тим, у цих працях відображено й інші погляди Ньютона -- його бачення місця та ролі Бога у Всесвіті, теорія ефіру та його ідеї щодо ролі природничого знання в питаннях моралі. Ці погляди, так само, як і природничі ідеї Ньютона, є частиною його інтелектуального спадку. І на початку XVIII століття саме вони привертали увагу філософів і теологів.

Втім, міра та обшир цього ньютонівського впливу на моральну філософію, попри значні зусилля дослідників, усе ще є предметом для дискусій і не визначені остаточно.

Річ у тім, що інтелектуальний спадок Ньютона представлений не тільки працями, опублікованими в XVII та XVIII ст., а й у формі численних нотатників, конспектів і рукописів. Невідомі за життя Ньютона і впродовж майже двох наступних століть ані широкому загалу, ані дослідникам, його рукописи не тільки переважають за обсягом друковані праці, але й окреслюють ширше коло зацікавлень ученого, серед яких, поряд із природознавством, були інтерпретація біблійних текстів, алхімія, будова людського тіла, питання теології та філософії.

Закономірно, що дослідження цих рукописів змусило по-новому поглянути на питання формування британської філософії XVIII століття. Передусім це стосується моральної філософії, яка завжди займала особливе місце у британській філософській традиції. Чи не є «експериментальний метод» Девіда Г'юма, про який він говорить у передмові до «Трактату про людську природу», запозиченим із системи Ісаака Ньютона? Чому Джордж Барклі критикує Ньютона не лиш як науковець, але і як теолог? Чому Девід Гартлі вважає за необхідне зосередити увагу на природничих і філософських ідеях Ньютона як основоположних для його моральної системи?

Відповіді на ці запитання дозволяють не тільки по-новому подивитися на ту роль, яку Ісаак Ньютон відігравав в історії філософії, але й краще зрозуміти особливості філософських процесів у Британії XVIII століття.

Актуальність нашого дослідження, загалом, зумовлена потребою глибшого розуміння не тільки рушійних сил історико-філософського процесу, а й питань про межі наукового та філософського знання, їхні спільні та відмінні риси, а також взаємовпливи цих сфер людської діяльності. Звернення до епохи Ньютона дозволить глибше зрозуміти, що ці питання є частиною інтелектуальної історії людства, а проблеми, які постають на початку XXI століття, мають спільні риси з тими, які довелось вирішувати мислителям XVIII століття.

Історична ситуація, яка склалась у Британії того часу, нагадує трансформаційні процеси, що відбуваються в сучасній Україні. Передусім ідеться про інтелектуальні виклики, які постали в той час перед філософами, науковцями, теологами. Адже перехід від середньовічної системи світосприйняття не був миттєвим, а потребував, перш за все, конструктивного діалогу між тими, хто закладав основи нового знання про природу, і тими, хто репрезентував схоластичну теологію та релігійний світогляд. філософський науковий ньютон ідея британія

У сучасній Україні можна побачити схожу філософську ситуацію, що потребує концептуального обґрунтування, відмінного за своїм методологічним підходом від того, який вважався цілком легітимним ще 20-25 років тому.

Однак не лише історичні паралелі актуалізують наше дослідження. У XVIII столітті британська філософія досягла виняткових результатів у сфері розробки таких фундаментальних питань, як природа людського пізнання, основні засади людського існування, походження моральних суджень, не кажучи вже про формування засад філософії права, економіки та історії.

Можна по-різному оцінювати міру важливості кожного з цих питань, однак не можна відмовити моральній філософії у її вагомій ролі саме в цей період британської історії. Сфера моралі була основним дискусійним полем для філософів і теологів, і саме навколо неї формувалась основна проблематика британської філософії XVIII століття.

І те, що невід'ємною частиною дискусії були природничі, теологічні та філософські ідеї Ісаака Ньютона, лише підкреслює актуальність цієї проблеми.

Ступінь розробленості проблеми. До другої половини XX століття дослідження інтелектуального спадку Ісаака Ньютона не мали систематичного характеру. Ця ситуація була зумовлена не тільки складністю математичного апарату основних опублікованих до того часу праць Ньютона, а й тим фактом, що сама постать видатного вченого значною мірою була міфологізована, піднесена до рівня безсумнівного авторитета науки, на теоретичні здобутки якого потрібно спиратись, але чиї праці не обов'язково уважно вивчати й аналізувати. Тому не дивно, що Ньютон та його ідеї стали важливою частиною історії науки, але, на жаль, не були відрефлексовані та досліджені в значно ширшому контексті.

Однак після відкриття рукописної спадщини Ньютона в 1930-х роках почався новий етап досліджень ньютонівського інтелектуального спадку: предметом уваги дослідників стало все розмаїття інтелектуальних зацікавлень ученого.

Зокрема, у працях Б. Добс, Р. Вестфола, К. Фігала, Д. Макгуаєра, У. Петзольда, Ф. Фенінга, І. Дмітрієва докладно розглянуто рукописи Ісаака Ньютона. Теологічні погляди Ньютона досліджено у працях Ф. Мануеля, С. Барнета, Г. Маклахлана, А. Шапіро, С. Вавілова. Ньютоновим поглядам на методологію присвячено студії таких фахівців, як М. Мамяні, Р. Батс, Н. Хенсон, Ф. Прістлі, Д. Девіс, П. Фейрабенд, А. Койре, П. Гайденко.

Окремо варто згадати дослідження М. Джейкоб, Л. Стюарта та К. Хіла, присвячені реконструкції соціального та інтелектуального контексту, в якому відбувалося поширення ньютонівських поглядів. У зв'язку з цією реконструкцією такі дослідники, як Д. Форс, Т. Пфізенмаєр та Д. Фергюсон, особливу увагу звернули на найближчих послідовників Ісаака Ньютона -- Семюеля Кларка та Вільяма Вістона.

Що стосується питання впливу Ньютона на формування британської філософії XVIII століття загалом і на моральну традицію зокрема, то тут основні зусилля дослідників зосередились на проблемі впливу ньютонівських природничих і філософських ідей на моральну систему Девіда Г'юма. Значних результатів у цьому напрямі досягли Н. К. Сміт, Д. Форс, Н. Капальді, М. Барфут, Р. Попкін, Е. Мознер, П. Джонс. Однак майже всі праці згаданих авторів були присвячені ролі природничих ідей Ньютона у працях Девіда Г'юма і, подекуди, не враховували інтелектуальний контекст того часу, а також те, що Г'юм міг знати ньютонівські теологічні погляди.

Утім, саме на матеріалі г'юмівської філософії було ґрунтовно розроблено як методологію дослідження, так і основні підходи до проблеми впливу ідей Ньютона на формування британської філософії. У свою чергу, це дозволило вченим розглядати рецепцію природничих і філософських ідей Ісаака Ньютона у ширшому контексті британської філософії XVIII століття. Зокрема, можна відзначити праці Р. Алена, присвячені інтелектуальному спадку Девіда Гартлі, а також дослідження Л. Лодена щодо впливу методологічних ідей Ньютона на філософію Томаса Ріда.

Окремо варто відзначити розвідки Е. Касірера, Р. Брандта, С. Мандельброта, Л. Стюарта, Р. Емерсона, В. Рьода, присвячені вивченню впливу природничих і філософських ідеї Ісаака Ньютона у контексті всього ХVІІІ століття, і не лише у Британії, а й на континенті.

До вказаної проблеми також зверталися російські дослідники. Зокрема, питання впливу ньютонівської фізики на філософію Девіда Г'юма порушували у своїх працях І. Нарський, В. Соколов, А. Грязнов. Серед сучасних українських дослідників ця проблема привертала увагу О. Філоненка, О. Панича та В. Козловського, який акцентує увагу на вагомій ролі ідей Ісаака Ньютона у формуванні кантівської теоретичної філософії.

Проте досі бракує комплексних робіт із зазначеної проблематики, які враховували б не лише особливості ньютонівського наукового і філософського спадку, але й характер того інтелектуального контексту, в якому перебувала британська філософська традиція на початку ХVІІІ століття. Адже окрім дослідження власне текстів Ньютона, слід враховувати контекст, основні чинники становлення та формування його природничих і філософських ідей.

До того ж, потрібно зважати і на особливості розвитку, поширення і навіть критики системи Ньютона. Причому йдеться не тільки про наукову, але й про філософську критику, яку здійснили Джордж Барклі та Готфрід Ляйбніц.

Враховуючи все сказане, можна стверджувати потребу дослідження, спроможного доповнити наявне історико-філософське знання аналізом ролі та характеру впливу природничих і філософських ідей Ісаака Ньютона на формування британської моральної філософії першої половини XVIII ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у межах планової теми кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія» «Філософія в контексті культури: історія і сучасність» (державний реєстраційний номер 0110U001268).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є аналіз впливу природничих, філософських і теологічних ідей Ісаака Ньютона на формування британської моральної філософії першої половини XVIII століття. Поставлена мета передбачала розв'язання у роботі таких завдань:

- з'ясувати передумови та контекст становлення природничих, філософських і теологічних поглядів Ісаака Ньютона;

- визначити характерні особливості інтелектуальної спадщини Ньютона у природничій і філософській сферах;

- виявити специфіку поширення ньютонівських ідей щодо експериментальної методології, абсолютного простору та підстав гравітації у філософському та науковому середовищі Британії на початку XVIII століття;

- окреслити комплекс природничих і філософських ідей Ісаака Ньютона, що мали найбільший вплив на формування британської моральної філософії XVIII століття;

- розкрити сутність і характер рецепції ньютонівських ідей представниками британської моральної філософії XVIII століття.

Об'єктом дисертаційного дослідження є природничі, філософські та теологічні ідеї Ісаака Ньютона. Предмет дослідження становить вплив цих ідей на формування британської моральної філософії в першій половині XVIII століття.

Теоретико-методологічні засади дослідження визначені системним підходом, що зумовлює реалізацію кількох методологічних настанов.

Аналіз першоджерел, що увиразнюють зміст і характер їхнього сприйняття, здійснено за допомогою текстологічного методу. Його доповнює герменевтичний метод, згідно з яким тексти розглянуто як частину цілісної інтелектуальної системи, а розуміння цієї системи здобуто завдяки докладному вивченню самих текстів. Застосування у роботі історико-порівняльного методу дозволяє не тільки зіставити різні тексти задля з'ясування їхніх спільних і відмінних рис, але й порівняти концептуальні засади різних учень. Генеалогічний метод виявився ефективним для того, щоб розкрити зміст і характер концептуальних змін, що зумовили формування ньютонівської системи. Разом з тим, реалізація контекстуального методу допомогла розв'язати питання про взаємозв'язок індивідуальних і культурно-історичних чинників у становленні та поширенні природничих і філософських ідей Ісаака Ньютона.

Застосування такого комплексного підходу дозволило не тільки розкрити роль Ісаака Ньютона та його ідей в історії філософії, а й окреслити перебіг формування філософських систем того часу як процес постійної взаємодії між різними сферами інтелектуальної діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у з'ясуванні особливостей впливу філософських та наукових ідей Ісаака Ньютона на формування таких рис британської моральної філософії XVIII століття, як експериментальний характер досліджень у сфері моралі, переосмислення ролі Бога в обґрунтуванні моральних питань і акцент на асоціативній природі моральних суджень. Вказано, що ці особливості впливу були зумовлені не лише викладацькою активністю тих прихильників Ньютона, які наполягали на необхідності застосування його ідей у вирішенні теологічних та моральних питань, але й філософськими проблемами, над якими працювали британські моралісти (проблема узгодження натуральної філософії з питаннями теології і моралі у Семюеля Кларка, застосування Девідом Г'юмом експериментального методу до дослідження проблем моралі та з'ясування ролі фізіології в походженні моральних суджень Девідом Гартлі). Відповідно, наукову новизну можна окреслити такими положеннями:

- показано, що становлення природничих, філософських і теологічних поглядів Ісака Ньютона відбувалось у соціально-культурному контексті, ключовою характеристикою якого був активний діалог між теологією та природознавством, -- саме тому філософські та теологічні студії мали не менш вагоме місце у творчості Ісаака Ньютона, ніж наукові дослідження у сфері природознавства, а подекуди набували пріоритетного значення в його діяльності;

- виявлено значний вплив на формування філософських, природничих і теологічних поглядів Ісаака Ньютона праць Роберта Бойля, Генрі Мора та Рене Декарта, а також відзначено творчий характер їхнього осмислення та трансформації у ньютонівському світобаченні;

- доведено, що інтелектуальній спадщині Ньютона притаманна динамічна взаємодія його філософських і теологічних поглядів із природничими ідеями, і в деяких випадках (при вирішенні проблеми щодо джерела і причини гравітації та пояснення поняття абсолютного простору) ці погляди слугували підставою для його природничих принципів;

- з'ясовано, що на початку XVIII століття поширення ньютонівських філософських і природничих ідей щодо експериментальної методології та підстав гравітації відбувалося завдяки таким його послідовникам, як Жан_Теофіл Дезагюльє, Семюель Кларк, Вільям Вістон, Колін Маклурін, які наголошували на важливості цих ідей для розвитку філософії та теології;

- доведено, що Семюель Кларк використав ньютонівські ідеї щодо активної рушійної сили та абсолютного простору для обґрунтування теологічних засад моральної філософії, а також для полеміки з Готфрідом Ляйбніцем; крім того, Девід Г'юм послуговувався експериментальним методом у питаннях моралі, орієнтуючись на його успішне застосування Ньютоном до природничих питань, а також намагався полемізувати з прихильниками Кларка стосовно теологічних засад моральної філософії;

- доведено, що в працях Девіда Гартлі британська моральна філософія отримала поєднання теологічного і фізіологічного підходів до проблеми походження моральних суджень, -- послуговуючись ньютонівськими методами аналізу і синтезу, сформульованими в «Оптиці», Гартлі вказує на асоціативну природу моральних суджень, водночас наголошуючи на тому, що це доводить можливість застосування засобів натуральної філософії для доведення підстав природної релігії.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані у практиці викладання як нормативних, так і спеціальних курсів з історії західноєвропейської філософії, філософії науки, етики та ін., а також при підготовці навчальних посібників із зазначених дисциплін. Положення дисертації можуть знайти застосування у подальших наукових студіях з історії новоєвропейської філософії та науки.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням, його логіка і висновки відображають наукову позицію автора дисертації. Усі публікації за темою дисертації здійснено без співавторів.

Апробація результатів дослідження. Окремі ідеї та висновки дисертаційного дослідження було викладено у доповідях автора на VI Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів «Харківські студентські філософські читання» (Харків, 2-3 квітня 2009 р.); І Міжнародній конференції молодих вчених HSS-2009: Гуманітарні та соціальні науки (Львів, 14-16 травня 2009 р.); Міжнародних читаннях, присвячених 130-річчю від дня народження П. М. Біциллі (Одеса, 1-2 жовтня 2009 р.); VIII Могилянському історико-філософському семінарі у рамках Міжнародної конференції «Дні науки в НаУКМА» (Київ, 28 січня 2010 р.); VII Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів «Харківські студентські філософські читання» (Харків, 15-16 квітня 2010 р.); Міжнародній науковій конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Дні науки філософського факультету 2010» (Київ, 21-22 квітня 2010 р.).

Публікації. Основний зміст і результати дисертаційного дослідження викладено у чотирьох статтях (загальним обсягом 2,1 друк. арк.), три з яких опубліковано у фахових виданнях із переліку ВАК України.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження та відповідає логіці розкриття теми. Дисертація має вступ, три розділи та висновки. Повний обсяг дисертації становить 164 сторінки основного тексту і 19 сторінок списку літератури з 290 найменувань, 188 із яких -- іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі визначено актуальність теми, вказано зв'язок виконаного дослідження з науковими програмами, планами, темами, розкрито мету і основні завдання, визначено предмет та об'єкт дослідження, зазначено його теоретико-методологічні засади, визначено наукову новизну, вказано можливості практичного застосування результатів дослідження, наведено дані про апробацію його результатів.

У першому розділі «Вплив ідей Ісаака Ньютона на британську моральну філософію XVIII століття як предмет історико-філософського дослідження» піддано аналізу методологічні засади досліджень, присвячених обраній проблематиці, а також зроблено загальний огляд дослідницької літератури.

Розглянуто основні дослідницькі настанови, які раніше було застосовано до вивчення ньютонівських текстів та проблеми впливу наукових і філософських ідей І. Ньютона на британську філософію. Вказано, що характерною ознакою цих настанов було спрямування зусиль на аналіз впливу згаданих ідей у межах лише однієї філософської системи -- наприклад, філософії Д. Г'юма. Дослідники активно використовували біографічний та історико-порівняльний методи, однак найбільш плідні результати були отримані завдяки контекстуальному методу. Долучення різноманітних аспектів історичного та інтелектуального контекстів сприяло проблематизації окремих аспектів впливу філософських і наукових поглядів І. Ньютона на британську моральну філософію.

Показано, що у вітчизняних та англомовних історико-філософських розвідках питання впливу наукових і філософських поглядів І. Ньютона розглянуто або в межах взаємодії між тогочасною наукою та філософією, або в межах моральних систем окремих мислителів (зокрема Д. Г'юма). Саме останньому присвячено переважну більшість досліджень. Проте комплексний аналіз проблеми ролі та характеру впливу наукових і релігійних ідей Ісаака Ньютона на британську моральну філософію досі не було сформовано.

У другому розділі «Виникнення та становлення філософських, теологічних і наукових поглядів Ісаака Ньютона» зроблено загальний огляд інтелектуальних передумов виникнення та становлення наукових і філософських поглядів Ісаака Ньютона, а також проаналізовано вплив на формування ключових аспектів ньютонівського вчення таких мислителів, як Томас Гобс, Генрі Мор, Рене Декарт та Роберт Бойль. Окремо здійснено огляд філософських і наукових поглядів Ньютона у його основних працях.

Вказано на особливе значення для новочасної культури та філософії праць і здобутків таких пізньосередньовічних мислителів, як Роджер Бекон і Вільям Окам. На прикладі ідей Галілео Галілея та Френсіса Бекона з'ясовано такі характерні риси тогочасної натуральної філософії, як звернення до експерименту для обґрунтування наукових і філософських поглядів, а також розкрито вагомість наукових підходів до розробки теологічних, а відтак і моральних питань.

Показано, що у своїх ранніх розвідках Ісаак Ньютон перебував під впливом натурфілософських праць Томаса Гобса та Генрі Мора. На підставі аналізу нотатника, який Ньютон вів протягом 1664-1665 років, показано, що найбільше його цікавили проблема методу, специфіка людського сприйняття, питання про душу та особливості руху матеріальних тіл. Втім, якщо у сфері методології Ньютону імпонувала позиція Гоббса, то у питанні про душу як рушійну силу людського життя він тяжів до позиції Мора.

Відзначено, що Ньютон дуже уважно вивчав філософські та наукові твори Рене Декарта і цікавився його поглядами на природу світла, співвідношення конечного і безкінечного, аргументами на користь існування Бога. Водночас вказано, що на етапі ознайомлення з текстами Декарта Ньютон оминав увагою його методологічний доробок, хоча в пізніших творах британського вченого саме картезіанське вчення про метод стане основним об'єктом критики.

Особливою заслугою Роберта Бойля перед Ісааком Ньютоном було заснування щорічних курсів лекцій, на яких відомі теологи та релігійні мислителі мали можливість висловити власні позиції щодо існування Бога. Саме завдяки «Бойлівським лекціям» ньютонівські наукові та філософські погляди отримали поширення в першій половині XVIII століття.

Розглянуто розвиток та характерні риси ньютонівських філософських і наукових ідей. Зокрема, розглянуто роль алхімії у формуванні наукової та філософської позицій Ньютона, його теологічні та релігійні погляди, а також проаналізовано витоки ньютонівської методології, представленої у його фундаментальних працях «Математичні принципи натуральної філософії» та «Оптика».

З'ясовано, що алхімічні заняття І. Ньютона мали на меті вдосконалення механістичної системи Р. Декарта. У центрі ньютонівських пошуків перебував принцип активної сили, спроможний пояснити, яким чином відбувається виникнення життя. Як і більшість алхіміків того часу, Ньютон вважав, що таким принципом є «філософська ртуть», або «живе срібло».

Водночас відзначено, що сучасний дослідник алхімічних текстів опиняється в ситуації «парадигмальної неперекладності», адже цим текстам властивий той тип раціональності, який для сучасних авторів мало чим відрізняється від містичних текстів.

Вказано, що теологічні погляди розвивалися паралельно з його науковою діяльністю. Продемонстровано важливість теологічної складової в «Математичних принципах натуральної філософії», з'ясовано роль британського богослова Річарда Бентлі у її формуванні. Відзначено схожість риторики розділу «Загальні повчання» з «Математичних принципів натуральної філософії» та листів Ньютона до Бентлі щодо поняття «Бога-пантократора» і його атрибутів.

На підставі аналізу теологічної складової видань і перекладів «Оптики» відзначено, що ідейний контекст цього трактату значною мірою сформував теолог Семюель Кларк. Цей висновок випливає з виявлення принципових відмінностей між виданнями та перекладами «Оптики». Як показав аналіз прикінцевих положень «Оптики», особливий акцент на використанні ньютонівської методології в питаннях моральної філософії, ймовірно, належав С. Кларку, який «скоригував» ньютонівський текст у процесі перекладу на латину. Наявність цього акценту в подальших виданнях «Оптики» свідчить про те, що Ньютон погодився і прийняв таку «правку».

Піддано докладному аналізу «Правила філософування» в «Математичних принципах натуральної філософії» та методологічні розробки в «Оптиці». Виявлено певну схожість окремих правил із «лезом Окама» та підкреслено їхню принципову антигіпотетичність. Зазначено, що попри існування дослідницької позиції, яка відштовхується від тези щодо можливого походження «Правил філософування» з розробок Ньютона у сфері інтерпретації біблійних текстів, ці правила слід розглядати окремо від теологічної царини, оскільки порядок появи цих правил протягом перевидань викликає сумніви у можливості такого походження. Вказано, що основною рушійною силою у справі формулювання цих правил є опозиція Ньютона до сучасних йому способів інтерпретації явищ природи -- аристотелівського та картезіанського. Також розглянуто ньютонівську гіпотезу ефіру, що демонструє труднощі, які містила в собі ця методологія.

На підставі аналізу методологічних принципів, викладених Ньютоном у різних виданнях «Оптики», вказано, що ці принципи мають певну відмінність від «Правил філософування», хоч і слугують одній меті. З'ясовано, що представлені в «Оптиці» методи аналізу та синтезу мають математичне походження, хоча в процесі свого становлення та обґрунтування не уникнули впливу релігійних поглядів Ньютона, про що свідчать його чернетки, що стосуються «Оптики».

У третьому розділі «Особливості сприйняття та застосування ньютонівських філософських і наукових ідей у працях С. Кларка, Д. Г'юма та Д. Гартлі» розглянуто поширення ньютонівських філософських і наукових поглядів через популярні виклади, адаптовані для широкого загалу, а також здійснено аналіз впливу цих поглядів на формування моральних систем зазначених мислителів.

Вказано, що основними інструментами поширення наукових і філософських ідей Ньютона були «Бойлівські лекції» та популярні виклади послідовників. Відзначено, що наприкінці XVII -- на початку XVIIІ ст. у Британії була досить складна релігійна ситуація, передусім зумовлена поширенням ідей деїзму та інших форм релігійного раціоналізму. Також показано, що найбільшого поширення ньютонівські ідеї набули в університетських осередках Кембриджа та Единбурга.

Зазначено, що Кларк, як інтелектуальний лідер прихильників Ньютона на початку XVIIІ ст., активно послуговувався ньютонівськими ідеями у своїх теологічних розвідках. Відзначено його безпосередню участь у дискусії з Готфрідом Ляйбніцем щодо окремих аспектів ньютонівського світогляду, протягом якої він не тільки захищав ньютонівські ідеї, а й висловлював власну позицію щодо їхнього застосування у сфері теології. Відзначено, що сформована під впливом Ньютона релігійно-теологічна позиція Кларка зумовила його бачення засад моральної філософії, невіддільних у нього від релігії.

З'ясовано роль у поширенні ідей Ньютона таких його послідовників, як Вільям Вістон і Колін Маклурін, а також окреслено характер їхніх основних творів. Відзначено, що особливістю праць Вільяма Вістона було намагання узгодити натуральну філософію та релігію Одкровення, натомість Колін Маклурін викладав ньютонівські ідеї в історичній перспективі, хоча й підкреслював зв'язок натуральної філософії та теології.

Розглянуто його досить активну та ґрунтовну критику наукових і філософських поглядів Ісаака Ньютона. Згадано його гостре неприйняття динамічної теорії руху, особливостей вживання Ньютоном і його прихильниками натурфілософської термінології, ньютонівського розуміння абсолютного простору і часу та методу флексій. Показано, що ця критика мала як науковий, так і релігійно-теологічний характер.

Розглянуто вплив Ісаака Ньютона на формування г'юмівської моральної системи. Вказано на те, що практично в усіх працях Г'юма присутні згадки про Ньютона: впливу його ідей він зазнав ще за часів навчання в Единбурзькому університеті і залишався під враженням протягом перебування у Франції.

Зазначено, що особливості «експериментального методу» Девіда Г'юма, визначені у вступі до «Трактату про людську природу», ґрунтуються на методологічних ідеях Ньютона. Перш за все, йдеться про принципову антигіпотетичність і ствердження взаємозв'язку натуральної та моральної філософій. У контексті цих рис г'юмівського методу наведено приклад Томаса Ріда, який також послуговувався ньютонівською методологією, однак використовував її вже для критики г'юмівської позиції.

З'ясовано вплив ньютонівських наукових і філософських поглядів на вирішення Г'юмом проблеми причинно-наслідкового зв'язку. Показано, що критика Г'юмом двозначності окремих понять натуральної філософії спрямована не проти Ньютона, а проти їхньої інтерпретації такими його послідовниками, як Семюель Кларк.

Зазначено, що позиція Девіда Г'юма щодо розрізнення релігії та моралі цілком узгоджується з антигіпотетичністю ньютонівської методології. При цьому він доходить висновків, прямо протилежних позиціям Ньютона та Кларка у питанні існування Бога як підстави для обґрунтування питань моралі.

Здійснено аналіз впливу ньютонівських ідей на формування основних засад моральної системи Д. Гартлі. Відзначено, що попри значущість для розвитку психології та філософії, його інтелектуальний спадок залишається недостатньо дослідженим.

Розглянуто використання Девідом Гартлі методологічних ідей Ісаака Ньютона та його теорії ефіру задля визначення підстав фізіологічного обґрунтування моралі та релігії. З'ясовано, що Гартлі, спираючись на ідеї Ньютона, дає фізіологічне пояснення походженню інтелектуальних чеснот і, відтак, стверджує необхідність існування природної релігії.

З'ясовано, що для обґрунтування основних засад моральної філософії Гартлі використовує принцип асоціації. За його допомогою він доводить асоціативну природу морального судження, а також необхідність існування Бога на підставі принципів природної релігії. Зазначено, що ця позиція, попри її схожість із позицією С. Кларка, все ж таки має певні відмінності, зумовлені розбіжністю вихідних позиції. Якщо Кларк ґрунтує своє бачення на запереченні атеїзму, то Гартлі доходить своїх висновків через застосування власної інтерпретації ньютонівської методології до фізіологічних даних.

ВИСНОВКИ

У Висновках представлено основні результати дисертаційного дослідження.

Виникненню та становленню ньютонівських наукових і філософських ідей сприяли як здобутки його попередників, так і той інтелектуальний контекст, у якому він формувався як мислитель і вчений. Значний вплив на становлення філософських, наукових і теологічних поглядів Ісаака Ньютона мали праці Роберта Бойля, Генрі Мора та Рене Декарта.

Незважаючи на те, що доступні сучасникам І. Ньютона праці впливали на формування його образу як геніального науковця, інші його тексти -- особливо ті, що стосуються питань алхімії і теології, -- також мали для нього принципове значення. Наукові, філософські та теологічні ідеї Ісаака Ньютона перебували у постійній взаємодії; у деяких випадках його теологічні та філософські погляди були підставою для формування наукових принципів. Зокрема, аналіз тих теологічних відступів, які були присутні як у виданнях «Математичних принципів натуральної філософії», так і в виданнях «Оптики», показують, що Ньютон вважав їх важливими для своєї філософії.

На початку XVIII ст. послідовники Ісаака Ньютона, Семюель Кларк та Вільям Вістон, наголошували не на його наукових здобутках, а на важливості його праць для вирішення теологічних питань, що і спричиняло амбівалентне сприйняття його ідей сучасниками. Навіть критика філософії Ісаака Ньютона, здійснена Джорджем Барклі, має не лиш математичні, але й теологічні контраргументи. Втім, саме ця теологічна складова сприяла поширенню ньютоніанства, а також зумовила можливість використання ідей Ньютона у британській моральній філософії.

Найбільш значущими науковими, філософськими та теологічними ідеями Ісаака Ньютона, що вплинули на формування саме британської моральної філософії XVIII ст., були його уявлення про абсолютний простір та про місце Бога у структурі світобудови, його методологічні принципи, що приділяли багато уваги експерименту, а також його переконання, що здобутки натуральної філософії можуть бути застосовані для вирішення питань моральної філософії.

Концептуальна відмінність у сприйнятті ньютонівських ідей британськими філософами в першій половині XVIII ст. зумовлена їхнім ставленням до проблеми атеїзму та до питання про роль Бога у світобудові. Такі представники британської моральної філософії, як Семюель Кларк та Девід Гартлі, використовували ньютонівське вчення саме як теологічний інструмент, з тією лише різницею, що Кларк звертав більше уваги на апріорність доведення існування Бога, а Девід Гартлі відстоював апостеріорну аргументацію.

Зокрема, Гартлі відзначав, що використовує у своїх розвідках про походження моральних суджень метод аналізу і синтезу, який викладено у Ньютоновій «Оптиці». Довівши за його допомогою асоціативний характер походження моральних суджень, він наголошував, що в такий спосіб можна довести і підстави природної релігії. Таким чином, він вибудував апостеріорну аргументацію на користь існування Бога.

На відміну від цих мислителів, роль ньютонівських наукових і філософських ідей для Девіда Г'юма мала здебільшого методологічний та концептуальний характер. Г'юм не тільки використовував методологію Ньютона для обґрунтування основних засад науки про людську природу, а й скористався нею для розробки питань абсолютного простору і часу, проблеми каузальності та свідомості.

Більше того, Г'юм відверто полемізував із прихильниками Семюеля Кларка, особливо в питаннях щодо інтерпретації останнім природничих понять Ньютона (як-от інерційна сила) у теологічному ключі. Окрім цього, Девід Г'юм приділяв увагу історичній оцінці Ісаака Ньютона у своїй фундаментальній «Історії Англії».

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кольцов М. О. Методологічний вплив Ісака Ньютона на філософію Д. Х'юма та Д. Гартлі / Михайло Кольцов // Наукові записки НаУКМА. -- Том 102. Філософія та релігієзнавство. -- К. : НаУКМА, 2010. -- С. 20-25.

2. Кольцов М. О. Проблема методологічного обґрунтування моральної науки у британській філософії XVIII ст. / Михайло Кольцов // Наукові записки НаУКМА. -- Том 89. Філософія та релігієзнавство. -- К.: НаУКМА, 2009. -- С. 14-15.

3. Кольцов М. О. Ньютонівська «експериментальна філософія» та перехід від Universus Mundus до De Mundi Systemate / М. О. Кольцов // Curriculum Vitae. -- 2010. -- Вып. 2 : Творчество П. М. Бицилли и феномен гуманитарной традиции Одесского университета. -- С. 204-210.

4. Кольцов М. О. Бог та «експериментальна філософія» у другому виданні «Математичних принципів натуральної філософії» Ісака Ньютона / Михайло Кольцов // Філософська думка. Серія «Sententiarum». -- 2010. -- № 1. -- С. 39-49.

5. Кольцов М. О. Експериментальне доведення буття Бога: «Principia…» та «Observation on man…» Д. Гартлі / Михайло Кольцов // VI Харківські студентські філософські читання : матеріали Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів (Харків, 2-3 квітня 2009 р.) / М-во освіти та науки, Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. -- Х. : Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, 2009. -- С. 35-36.

6. Кольцов М. О. Методологічне обґрунтування науки про мораль у британській філософії XVIII століття // М. О. Кольцов // Гуманітарні та соціальні науки : матеріали І Міжнародної конференції молодих вчених HSS-2009 (Львів, 14-16 травня 2009) / М-во освіти та науки, Нац. ун-т «Львівська політехніка». -- Львів : Вид-тво Нац. ун-ту «Львівська політехніка», 2009. -- С. 296-297.

7. Кольцов М. О. Особливості розвитку ньютонівської філософії в першій половині XVIII століття / М. О. Кольцов // VIІ Харківські студентські філософські читання : матеріали Міжнародної наукової конференції студентів та аспірантів (Харків, 15-16 квітня 2010 р.) / М-во освіти та науки, Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. -- Х. : Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна, 2010. -- С. 31-33.

8. Кольцов М. О. Ньютон та ньютонівська філософія в працях Девіда Х'юма / М. О. Кольцов // Дні філософського факультету 2010 : Міжнародна наукова конференція (21-22 квітня 2010) : Матеріали доповідей та виступів. -- К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2010. -- Ч. 1. -- С. 76-77.

АНОТАЦІЯ

Кольцов М.О. Вплив І. Ньютона на формування британської моральної філософії в першій половині XVIII століття. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 -- історія філософії.

У дисертації окреслено значний вплив наукових і філософських ідей Ісаака Ньютона на таких представників британської моральної філософії, як Семюель Кларк, Девід Г'юм і Девід Гартлі. Відзначено, що на початку XVIII ст. С. Кларк використовував погляди Ньютона на природу гравітації, його уявлення про абсолютний простір та методологічні розробки для обґрунтування теологічних проблем. Д. Г'юм наголошував на значущості для дослідження питань моралі експериментального методу, антигіпотетичність якого вказує на вплив ньютонівської методології. Д. Гартлі використовував теорію ефіру та експериментальну методологію Ньютона з метою фізіологічного обґрунтування моральної системи та релігії.

Ключові слова: Ісаак Ньютон, моральна філософія, теологія, метод, Девід Г'юм, Семюель Кларк, Девід Гартлі.

АННОТАЦИЯ

Кольцов М. А. Влияние Исаака Ньютона на формирование британской моральной философии в первой половине XVIII века. -- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 -- история философии.

В диссертации рассмотрена проблема влияния научных и философских идей Исаака Ньютона на таких представителей британской моральной философии начала XVIII века, как Семюэль Кларк, Дэвид Юм и Дэвид Хартли.

Исследование затрагивает вопросы развития ньютоновской философской и научной мысли, начиная с его первых студенческих набросков и заканчивая такими фундаментальными работами, как «Математические начала натуральной философии» и «Оптика». При рассмотрении предпосылок развития научных и философских взглядов И. Ньютона было отмечено, что взаимосвязь натуральной философии с теологическими вопросами была довольно крепка и не влияла на развитие экспериментальной методологии.

Также была отмечена важная роль собственных алхимических занятий и теологических разработок для развития философских и научных взглядов И. Ньютона. В частности, проблема Бога рассматривается Ньютоном в «Математических началах…» и «Оптике», являясь весьма важной частью этих работ наряду с развернутым математическим аппаратом.

Рассмотрение методологических вопросов, затронутых Ньютоном в обеих работах, происходит не только в процессе интерпретации «Правил философствования» в третьей книге «Математических начал…» и методов анализа и синтеза в «Оптике», но и через выявление возможности использования ньютоновской методологии не только для исследования явлений природы, но и для обоснования моральной философии.

Установлено, что эту возможность в полной мере использует его друг и переводчик Семюэль Кларк, обосновывая вопросы морали и религии с помощью научных и философских идей Исаака Ньютона. В частности, в ходе дискуссии с Ляйбницем Кларк не только объяснял идеи Ньютона, но и демонстрировал их возможности в сфере обоснования натуральной религии.

Именно Кларк и ряд других последователей Ньютона приложили усилия для распространения его идей, что не только способствовало популярности ученого, но и привело к тому, что некоторые из его идей воспринимались как часть теологического дискурса того времени.

Дэвид Юм, напротив, сделал акцент на антигипотетичности как составляющей части экспериментального метода, что дает основание утверждать возможность влияния Ньютона на Юма. На это также указывает его переписка и вступление к «Трактату о человеческой природе». Особенности использования ньютоновской «экспериментальной философии» как методологии привели Юма к выводам, противоположным тем, к которым прошел Семюэль Кларк, -- в частности, к убеждению, что методы натуральной философии не пригодны для утверждения существования Бога.

Дэвид Хартли воплощает собой иной способ восприятия ньютоновских научных и философских взглядов. Он использует теорию эфира и методологию Ньютона для того, чтобы обосновать возможность построения физиологического, а следовательно, и научного основания для решения религиозных и моральных вопросов.

Таким образом, научные и философские идеи Исаака Ньютона имели значительное влияние на формирование британской моральной философии в первой половине XVIII века.

SUMMARY

Koltsov M. O. Isaac Newton and his influence on the formation of British moral philosophy in the first half of XVIII century. -- Manuscript.

Thesis for «Candidate of Science» degree in Philosophy, specialty 09.00.05 -- History of Philosophy.

The thesis reveals the important role of scientific and philosophical ideas of Isaac Newton to such representatives of British moral philosophy as Samuel Clarke, David Hume and David Hartley. At early of XVIII century Newton's ideas about the nature of gravity, absolute space and experimental methodology were used by Samuel Clarke to justify the theological issues. At the same time David Hume used to indicate the significance of the experimental method for the study of morality, and its antihypothetical character emphasizes the influence of Newton's methodology. Finally, David Hartley used Newton's ether theory and methodology to justify the possibility of physiological basis of moral system and religion.

Keywords: Isaac Newton, moral philosophy, theology, method, David Hume, Samuel Clarke, David Hartley.

Размещено на Allbest.ru

...