Антропологічні інтерпретації свободи творчості в сучасній філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК:123.1:130.123.3"312"(043.3)

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

АНТРОПОЛОГІЧНІ IНТЕРПРЕТАЦІЇ СВОБОДИ ТВОРЧОСТІ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ

СИНАХ АНДРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Сімферополь - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Сумському державному університеті МОН України на кафедрі філософії.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор Вандишев Валентин Миколайович, Сумський державний університет, завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Хамітов Назіп Віленович, провідний науковий співробітник Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України;

кандидат філософських наук, доцент Фесенко Галина Григорівна, Харківська національна академія міського господарства, доцент кафедри історії та культурології.

Провідна установа Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, кафедра філософії, м. Сімферополь.

Захист відбудеться "30" квітня 2010 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.01 у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, пр-т Вернадського, 4.

Автореферат розісланий "22" березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Горбань О.В.

Анотації

Синах А.О. Антропологічні інтерпретації свободи творчості в сучасній філософії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського. - Сімферополь, 2010.

У дисертації розглянуто та вирішено проблему свободи творчості в сучасній філософії. У роботі обґрунтовано тезу про те, що свобода і творчість мають тісний діалектично взаємозалежний характер. Вони є передумовою та породжують одне одного.

Погляди філософів у різні епохи визначалися багатьма факторами: соціально-політичним середовищем, домінуючою ідеологією, рівнем розвитку науки та культури. Заявлена проблема опинилася в полі усталених парадигм, які сформувалися в результаті впливу на світогляд філософів тих об'єктивних умов та суб'єктивних факторів, які закономірно пропонує кожна епоха.

Тому зрозумілими постають з огляду на час жорсткий детермінізм Демокріта та Спінози; фаталізм стоїків; провіденціалізм (вчення про божественну обумовленість) Августина; м'який (помірний) детермінізм Епікура та Канта; індетермінізм Сократа і Гегеля; абсолютизація свободи у екзистенціалістів; розуміння свободи творчості як єдності мікрокосму і макрокосму космістами; безосновність свободи творчості у М. Хайдеггера і М. Бердяєва. свобода філософія детермінізм

Дисертант обґрунтував основні види та інтенції творчості, розробив класифікацію свобод та виявив їх рівневу організацію.

У дисертації розкрита сутність понять "свобода", "творчість" і "свобода творчості", представлена їхня інтерпретація в різних філософських вченнях, а також обґрунтовані семантика та етимологія цих термінів у літературній критиці.

У дослідженні обґрунтовується положення про те, що творчість нерозривно пов'язана з пізнанням, розглядається їхній діалектичний взаємозв'язок і взаємозалежність.

Здійснивши порівняльний аналіз європейських філософських вчень ХХ століття, автор виділив два основних аспекти у визначенні антропологічного статусу свободи творчості:

1) вільний творчий акт - піднесення буття, приріст і гармонізація універсуму (М.О. Бердяєв, В.С. Соловйов, ранній З. Фрейд, космісти);

2) свобода творчості - спадання, марнотратство й обмеження буття, деструктивна сила (С.М. Булгаков, Г. Ріккерт, пізній З. Фрейд).

Ключові слова: свобода, творчість, свобода творчості, пізнання, діалектика, детермінізм.

Сынах А.А. Антропологические интерпретации свободы творчества в современной философии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Таврический национальный университет имени В.И. Вернадского. - Симферополь, 2010.

В диссертации рассматривается и решается проблема свободы творчества в современной философии. В работе обосновывается тезис о том, что свобода и творчество носят диалектически взаимосвязанный характер. Они предполагают и порождают друг друга.

Взгляды философов в разные эпохи определялись многими факторами: социально-политической средой, доминирующей идеологией, уровнем развития науки и культуры. Заявленная проблема оказалась в поле сложившихся парадигм, которые сформировались в результате воздействия на мировоззрение философов тех объективных условий и субъективных факторов, которые закономерно предлагает каждая эпоха.

Понятны в свете времени жесткий детерминизм Демокрита и Спинозы; фатализм стоиков; провиденциализм (учение о божественной предопределенности) Августина; мягкий (умеренный) детерминизм Эпикура и Канта; индетерминизм Сократа и Гегеля; абсолютизация свободы у экзистенциалистов; понимание свободы творчества как единства микрокосма и макрокосма космистами; безосновность свободы творчества у М. Хайдеггера и Н. Бердяева.

Диссертант обосновал основные виды и интенции творчества, осуществил классификацию свобод и выявил их уровневую организацию.

В диссертации раскрыта сущность понятий "свобода", "творчество" и "свобода творчества", представлена их интерпретация в различных философских учениях, а также обоснованы семантика и этимология этих терминов в литературной критике.

В исследовании обосновывается положение о том, что творчество неразрывно связано с познанием, рассматривается их диалектическая взаимосвязь и взаимозависимость.

Осуществив сравнительный анализ европейских философских учений ХХ века, диссертант выделил два основных аспекта в определении антропологического статуса свободы творчества:

1) свободный творческий акт - восхождение бытия, прирост и гармонизация универсума (Н.А. Бердяев, В.С. Соловьев, ранний З. Фрейд, космисты);

2) свобода творчества - нисхождение, пустая трата и ущемление бытия, деструктивная сила (С.Н. Булгаков, Г. Риккерт, поздний З. Фрейд).

Ключевые слова: свобода, творчество, свобода творчества, познание, диалектика, детерминизм.

Synah A.A. Anthropological interpretations of freedom of creativity in modern philosophy. - Manuscript.

Dissertation on competition of graduate scientific degree of candidate of philosophical sciences on speciality 09.00.04 - philosophical anthropology, philosophy of culture. - Tavrida national Vernadsky University. - Simferopol, 2010.

In the dissertation it is considered and resolved the problem of freedom of creativity in modern philosophy. In work the thesis that freedom and creativity have dialectically interconnected character is proved. They presuppose and generate each other.

Views of philosophers during different epoch were defined by many factors: the sociopolitical environment, dominating ideology, a level of development of a science and culture. The declared problem has appeared in the field of existing paradigms, which were generated as a result of influence on outlook of philosophers those objective conditions and subjective factors which are set naturally by each epoch.

Therefore are clear in time strict determinism of Democritus and Spinoza; fatalism of the Stoicks; providentialism (doctrine about divine predefiniteness) of Augustine; moderate determinism of Epicurus and Kant; indeterminism of Socrates and Hegel; absolutization of freedom in existentialism; understanding freedom of creativity as unity of microcosm and macrocosm in cosmism; inbasicity in M. Heidegger's and N. Berdyaev's philosophy.

The writer of a thesis has proved principal types and intensions of creativity, has actualized classification of freedoms and has revealed their level-organization.

In the dissertation the essence of concepts "freedom", "creativity" and "freedom of creativity" is disclosed, their interpretation in various philosophical doctrines is presented, and also semantics and etymology of these terms in the literary critique is grounded.

In research point that creativity inseparably connected with cognition is proved, their dialectic interrelation and interdependence is considered.

Having carried out the comparative analysis of the European philosophical doctrines of XX-th century, the author of a dissertation allocated two basic aspects in definition of the anthropological status of freedom of creativity:

1). Free creative act - an ascension of being, a gain and harmonization of universe (N.A. Berdyaev, V.S. Solovyov, early Z. Freud, cosmists).

2). Freedom of creativity - degression, waste and restriction of being, destructive force (S.N. Bulgakov, G. Rikkert, late Z. Freud).

Keywords: freedom, creativity, freedom of creativity, cognition, dialectics, determinism.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Взаємозв'язок свободи та творчості продовжує зберігати свій проблемний характер. І в кожну епоху цей взаємозв'язок демонструє нові аспекти. Тому не існує загального для всіх вирішення питання віднайдення свободи та пошуку себе у творчості. Прагнення до незвіданого, нескінченного, до "виходу із себе", до того, що називають трансцендуванням, тією чи іншою мірою властиве кожному. Але в кожну епоху ці процеси мають свою міру та форму прояву, що пов'язане з пошуком себе, своєї свободи і можливості самореалізації. Ці проблеми взаємозалежні. Свобода проявляється через самореалізацію, самореалізація неможлива без свободи, вона надає свободі творчого аспекту. Чи можливо знайти свободу та опанувати нею назавжди і наскільки значуща при цьому творчість? Ці питання є ключовими в заявленому дисертаційному дослідженні.

Проблема взаємозв'язку свободи та творчості у сучасній філософії є однією з тих, комплексний, багатоаспектний і незаангажований аналіз якої внаслідок різних причин ще не здійснений достатньою мірою, хоча інтерес до цієї проблеми спостерігається протягом багатьох століть розвитку філософської думки. Актуальність заявленої теми пов'язана зі зростаючим інтересом сучасного українського суспільства до питань людської свободи та креативності. У наші дні словосполучення "людина розумна" стало практично тотожним "людині творчій". Ми живемо в епоху найвищих технологій, які самі, будучи продуктами творчості, суттєво розширюють простір для її подальшого розвитку. Але чи стала людина більш вільною через те, що створила для себе багато чого з того, що її оточує? Чи стала вона більш творчою, навчившись створювати нові технології й управляти найскладнішими механізмами сучасного виробництва? Що являє собою сучасна творчість: піднесення чи спад у розвитку, приріст чи обмеження, тління буття, свобода чи поневолення людиною самої себе, відчуження чи повернення до своєї родової сутності? Ці питання надзвичайно актуальні для нинішнього суспільного розвитку. В умовах транзитивного суспільства виникла можливість переглянути багато підходів до досліджуваних феноменів, висвітлити "білі плями" в історії їх освоєння, систематизувати накопичений теоретичний матеріал та інтерпретувати з урахуванням напрацьованого досвіду.

Дослідницький інтерес до проблеми свободи творчості з очевидністю зростає. Це пов'язано, в першу чергу, зі специфікою самого об'єкта дослідження. "Свобода", "творчість" і "свобода творчості" - змістовні, тонкі, невловимі й багато у чому непояснені категорії соціальної та практичної філософії, а отже, мають безліч трактувань та інтерпретацій. Виняткова ємність і багатогранність цих понять визначає не тільки їх значущість, але й визначають перспективи подальшого освоєння. Донині дослідницька практика не має у своєму розпорядженні чіткої теорії творчості, яка задовольнила б запити філософії в цілому, а також філософської антропології та філософії культури, зокрема, в умовах сучасної епохи.

Проблема свободи творчості потребує подальшого систематичного вивчення. Теоретичне її значення багатогранне. Воно важливе і для розуміння природи мистецтва, специфіки творчої особистості, її місця у сучасному світі та можливостей самореалізації. Ця проблема є складовою частиною проблеми глобальних знань про людину, вивчення різноманітних форм її діяльності, принципів освоєння світу - словом, однією з найважливіших ланок історії та закономірностей розвитку духовної культури. Досягнення філософської думки не вичерпують усієї глибини проблеми свободи творчості. На даний момент залишається мало дослідженим її антропологічний аспект, соціальна значущість якого й обумовила вибір теми дисертації.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблема свободи творчості має давню історію. Починаючи з античності, їй приділяється пильна увага в працях Демокріта, Сократа, Платона, Аристотеля, Епікура та стоїків. Подальшого розвитку проблема набуває в роботах Аврелія Августина, Антонія Манлія Торквата Боеція, Фоми Аквінського, П. Абеляра, У. Оккама; у дослідженнях мислителів епохи Відродження - М. Лютера, Н. Маккіавеллі, Піко делла Мірандоли, Е. Роттердамського; в епоху Нового часу - у Ф. Бекона, Ф. Вольтера, Т. Гоббса, Р. Декарта, Г. Лєйбніца, Дж. Локка, Б. Спінози, Д. Юма; у німецькій класичній філософії - у Г. Гегеля, І. Канта, Л. Фейєрбаха, І. Фіхте, Ф. Шеллінга; у К. Маркса й Ф. Енгельса; у філософії кінця XIX-XX ст. - у Н. Аббоньяно, А. Бергсона, В. Віндельбанда, Н. Гартмана, В. Дільтея, Г. Зіммеля, А. Камю, С. Кьєркегора, Е. Муньє, Ф. Ніцше, Г. Ріккерта, Ж.П. Сартра, З. Фройда, Е. Фромма, М. Хайдеггера, М. Шелера, А. Шопенгауера, О. Шпенглера, К. Ясперса; у роботах російських мислителів кінця XIX - першої половини XX ст. - М.О. Бердяєва, С.М. Булгакова, О.І. Введенського, Б.П. Вишеславцева, І.О. Ільїна, М.О. Лоського, В.С. Соловйова та інших.

На сьогодні заявлена проблема досить глибоко досліджена в онтологічному (А.І. Назаричєва, В.М. Ніколко, А.І. Столєтов, Л.В. Яценко), гносеологічному (І.В. Бичко, Ю.О. Гусєв), філософсько-антропологічному (С.А. Крилова, В.С. Соловйов, Н.В. Хамітов, А.О. Чунаєва), соціально-філософському (О.В. Андріянова, П.П. Гайденко, Б.В. Новіков), психологічному (Л.С. Виготський, Я.О. Пономарьов, Є.Я. Басин, О.М. Лук), аксіологічному (Г.Я. Головних, В.Є. Кемеров, Л.Н. Коган) аспектах, але комплексний підхід її освоєння дотепер так і не представлений. Один із можливих варіантів системного аналізу запропонований у дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової тематики кафедри філософії Сумського державного університету "Людина як свобода і творчість" (державний реєстраційний № 0107U001278).

Метою дисертаційної роботи є розкриття антропологічних основ свободи творчості в проблемному полі сучасної філософії.

Для реалізації поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

1. Виявити основні парадигми, які визначили вектор розвитку філософської думки стосовно досліджуваної проблеми.

2. Розглянути основні історико-філософські підходи до проблеми взаємозв'язку свободи людини та свободи творчості від античності до ХХ сторіччя.

3. Провести порівняльний аналіз найбільш значущих вчень мислителів сучасної епохи.

4. Обґрунтувати доцільність "розділового бар'єра" (ХХ ст.) в історії досліджуваної проблеми.

5. Розкрити сутність ключових понять та їх інтерпретації в різних філософських навчаннях, а також вивчити семантику й етимологію цих термінів у літературній критиці.

6. Дослідити взаємозв'язок і взаємозалежність свободи творчості та свободи пізнання.

7. Виділити основні види та інтенції творчості, здійснити класифікацію свобод і виявити їх рівневу організацію.

8. Виявити й проаналізувати умови реалізації свободи в мистецтві та з'ясувати специфіку детермінації творчого процесу.

Об'єктом дослідження є свобода творчості. Предметом - проблема антропологічних інтерпретацій свободи творчості в контексті сучасної філософії.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Методологічною основою дослідження є історичний, діалектичний і структурний метод із залученням компаративістики. Діалектичний метод орієнтований на розуміння свободи та творчості в тісному органічному взаємозв'язку. Історичний метод дозволив висвітлити процес зміни поглядів на проблему свободи творчості в історії філософії. При дослідженні заявленої проблеми використано метод структурного аналізу, який припускав затребуваність принципу системності, а також інтервального підходу.

Теоретичні передумови дослідження дисертант пов'язує насамперед з ідеями С. К'єркегора, М. Хайдеггера, А. Камю, Ж.-П. Сартра, М.О. Бердяєва, С.М. Булгакова, В.С. Соловйова, Генріха Ріккерта та інших. У роботі аналізується інтуїтивістська теорія А. Бергсона, психоаналітичні концепції творчості З. Фройда, К. Юнга, К. Хорні, Е. Фромма, основні положення філософії космізму М.С. Федорова, К.Е. Ціолковського, В.І. Вернадського, П.О. Флоренського, В.М. Муравйова та ін.

Наукова новизна дослідження міститься в таких положеннях:

1) уперше обґрунтована теза про те, що в реальності свобода не існує як щось застигле (фактичне), вона можлива лише як те, що стає (як постійний діалектичний перехід потенційного в актуальне);

2) набуло подальшого розвитку положення про те, що "творчість" постає співвідносною категорією щодо категорії "свобода", адже свобода іманентна творчості не тільки як умова й можливість її існування, але і як головний стимул розвитку;

3) установлено, що детермінації творчості займають екстеріорно-інтеріорне положення, що зрівноважує їхній вплив на суб'єкт творчості та забезпечує як в онтологічному, так і в аксіологічному аспекті творчу свободу;

4) запропонована типологія свободи творчості як внутрішнього прояву креативних сил людини й відповідно наведена нова інтерпретація вчення Френсіса Бекона про чотири "примари", з якими, як було встановлено, співвідносяться детермінанти творчості, які виражають діалектику позитивних і негативних моментів у духовно-практичних способах освоєння людиною світу;

5) показано, що творчість - це спосіб інтерпретації свободи, оскільки тільки через неї розкривається все багатство соціальних і культурних смислів феномену свободи.

Теоретичне й практичне значення роботи. Отримані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в подальшому розробленні онтології свободи і творчості, а також при визначенні концептуального статусу категорій та їх понятійного змісту. Матеріали дисертації можуть бути корисні у процесі підготовки лекцій для студентів за базовим курсом філософії, а також при розробленні відповідних спецкурсів і спецсемінарів із проблем евристики, естетики, онтології, антропології, гносеології й аксіології.

Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї дисертації були викладені у формі доповідей і повідомлень на наукових семінарах і аспірантських спецкурсах з філософії. Основні положення й висновки роботи обговорювалися на засіданнях кафедри філософії Сумського державного університету, оприлюднювалися на двох міжнародних і двох науково-теоретичних конференціях, зокрема: "Ідентичність у сучасному соціумі" (2006 р., м. Донецьк), "Філософія освіти і сучасність" (2007 р., м. Дніпропетровськ), а також на науково-теоретичних конференціях викладачів, аспірантів, співробітників і студентів гуманітарного факультету (2006 р., 2008 р., м. Суми). Окремі положення дисертації були затребувані й апробовані в педагогічній діяльності дисертанта в навчальному процесі за курсом "Філософія".

Публікації. За результатами дослідження надруковано 7 публікацій: чотири статті та одні тези, вміщені у спеціалізованих виданнях, затверджених ВАК України, і дві тезові публікації, висвітлені в матеріалах конференцій.

Обсяг і структура дисертації обумовлена специфікою предмета дослідження та логікою розкриття теми, а також загальною метою і розв'язанням основних завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, семи підрозділів, висновків і списку використаних джерел, який налічує 240 джерел і вміщений на 19 сторінках. Загальний обсяг роботи - 198 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми, показаний ступінь розробленості проблеми, визначені об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його зв'язок із програмами, планами, темами; розкриті теоретико-методологічні засади, сформульовані концептуальні положення. Визначена теоретична й практична значущість роботи, наведені публікації, у яких були апробовані результати дисертаційного дослідження.

У першому розділі дисертації "Логіко-гносеологічний аналіз поняття свободи творчості" розглянуті основні історико-філософські підходи до проблеми людської свободи та свободи творчості від античності до ХХ сторіччя; розкрита сутність понять "свобода", "творчість" і "свобода творчості", подана їхня інтерпретація в різних філософських навчаннях, обґрунтовані семантика й етимологія цих термінів у літературній критиці. Обґрунтована теза про те, що свобода творчості нерозривно пов'язана зі свободою пізнання, що між ними існує діалектичний взаємозв'язок.

У підрозділі 1.1. "Історико-філософські підходи до проблеми співвідношення свободи людини та свободи творчості" досліджені основні підходи до вивчення проблеми свободи творчості, що мали місце у філософії античності, середньовіччя, Відродження, Нового і частково Новітнього часу (до ХХ сторіччя).

Складна соціальна і духовна атмосфера епохи античності зумовила різноманітність поглядів на заявлену проблему: від детермінізму Демокріта та Епікура до одного з найвищих проявів прагнення до свободи у вченні Сократа, від платонівської теорії свободи волі як свободи вибору до фаталістичного бачення світового буття у стоїків.

Що стосується творчості, то багато античних філософів розуміли її як елементарне наслідування природі. Вони визнавали етичний вплив і естетичну цінність мистецтва.

У середньовічній філософії можна виділити два підходи в трактуванні людської свободи та співвідношенні її з Божественним Провидінням. Перший підхід (його прихильник - Аврелій Августин) - це провіденціалізм жорсткого характеру, де будь-які дії людини детерміновані Божою волею. Другий підхід - подолання релігійного детермінізму, прагнення поєднувати ідею свободи людини з Божественною зумовленістю. Боецій стверджує, що людина має можливість вибору, тому що наділена свободою волі. Якщо вона буде жити відповідно до законів Божественної моралі, буде вільною, якщо ні, - доля захопить її у сферу гріха і несвободи. Інший прихильник цього підходу, Фома Аквінський, стверджує наявність у людини свобідної волі, а також розуму, що в сумі дозволяє людям свідомо вибирати між добром і злом.

Обмежене тлумачення людської свободи та творчості знімається в епоху Відродження, коли людина поступово звільняється від Бога і починає розглядати самого себе як творця (Ніколо Кузанський і Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі та Мішель Монтень).

Філософи Нового Часу відмовляли людській свободі в максималізації, обмежуючи її діями природної та суспільної необхідності (Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза, Г. Гегель). Абсолютизація свободи людини та творчості заявляє про себе тільки в ХХ столітті.

У підрозділі 1.2. "Експлікація понять "свобода", "творчість" і "свобода творчості": філософський та літературно-критичний підхід" була розкрита сутність базових понять дисертації, наведена їхня інтерпретація в різних філософських вченнях, а також обґрунтована семантика та етимологія цих термінів у літературній критиці.

Філологи вважають, що термін "свобода" походить від санскритського кореня "priya", що означає "улюблений". А любов - це та сила, яка породжує нове життя і перемагає смерть, головний стимул буття людини та її творчості. Що стосується етимології власне російського слова "свобода", то його вихідний, змістоутворюючий корінь є суфіксальним похідним від тієї самої основи, яку мають слова "свій", "особа", "особливість", старослов'янські "свобьство", "собьство". Бути вільним буквально означає бути особливим або самим собою. Таким чином, свобода мислиться не просто як відсутність залежності, але і як моральне творче самовизначення особистості. Тому творити і бути вільним - практично одне й те саме.

В історії філософії існували погляди, що доводять свободу волі до абсолюту (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, екзистенціалісти), і прямо протилежні, що повністю заперечують її наявність у людини. У першому випадку філософи першоджерелом свободи волі висували саму волю, або свобода бачилася ними первинною субстанцією (стосовно буття). Тут людина - носій волі - повністю відповідальна за свої вчинки, тільки вона - причина всього, що відбувається за її участю. Протилежні погляди, що заперечують свободу волі у людини, властиві або прихильникам релігійних вчень, згідно з якими свободою волі наділений лише Бог (Аврелій Августин, Кальвін), або представникам механістичного детермінізму, які вважають, що воля індивіда обумовлена винятково об'єктивними факторами, вона - ланка в причинному ланцюзі подій, що відбуваються (Т. Гоббс, П. Гольбах та ін.). Інтерес становить і марксистське трактування категорії свободи, що спирається на вчення Гегеля, відповідно до якого свобода є не просто пізнана необхідність, а цілеспрямована діяльність, що базується на пізнанні природних і соціальних законів (необхідності) і використовує отримані знання на практиці.

Інше операціональне поняття дисертації - "творчість". Розглядаючи проблему творчості, слід дати етимологічне тлумачення цього терміна. Слово "творити" походить від індоєвропейського кореня tuer- (tuьr-), що означає "схоплювати (схопитися)", "охоплювати", "обрамляти". Цікавим виявляється давньогрецький "попередник" слова: дпсьт (tuoros) - поховальна урна. Таким чином, творчість за своєю семантикою пов'язана з формою, оформленням. Природно, що історія розвитку людства привнесла масу інших значень, зокрема, розуміння нерозривності форми та змісту творчості.

Давньогрецький термін має ще один важливий змістовий "відтінок", пов'язуючи творчість із небуттям (загальна семантика смерті), із позачасовістю і духом (адже тіла вже не існує, воно обернене в порох), а також з оформленістю, деякою естетичною позапокладеністю. Значне місце у філософських працях античності займають такі поняття, як творець (рпйзфЮт), а також батько (рбфЮс). Творець у своєму прямому, первісному значенні - це "робітник" взагалі (рпйЭщ - "роблю"), і в цьому сенсі він рівнозначний деміургу (дзмйпхсгьт) ("реміснику", "майстру", "будівельнику").

Залежно від епохи змінювалося ставлення до творчості, її бачення. В архаїчних суспільствах - це талан небагатьох. Творчість найчастіше переслідувалася, тому що загальноприйнятий уклад життя, традиції не припускали необхідності в "кричущій", суперечливій новизні. В епоху Нового Часу реальністю стають період глобальної індустріалізації Західної Європи, великі відкриття в галузі природничих наук. Творчість тісно пов'язується з ідеєю прогресу. Продукти творчої діяльності - винаходи стають культурною цінністю, соціально значущим надбанням. У той самий час серед трактувань творчості значне місце займають містико-особистісні бачення творчості, що заперечують можливість його пізнання. У ХХ столітті першочерговим завданням творчої діяльності є розвиток самої людини. Творчість стає самореалізацією особистості.

Ключовим поняттям дисертації є "свобода творчості". Вона інтегрує в собі і свободу, і творчість. Це поняття не просто поєднує відомі нам терміни. Воно робить їх взаємодоповнюючими, рівновеликими. Свобода - це джерело творчої енергії, основа самореалізації, а творчість, у свою чергу, - свобода, що реалізувалася. Свобода, яка набула "творчої подоби" або ж "творчої оболонки", постала перед світом у музичному, художньому або якому-небудь іншому творі мистецтва.

У підрозділі 1.3. "Пізнання як творчість і творчість як пізнання" обґрунтовується діалектичний взаємозв'язок і взаємозалежність творчості та пізнання.

Творчість як процес створення нового являє собою конструктивну й перетворювальну працю людини, нерозривно пов'язану з його пізнавальною діяльністю, яка є відображенням об'єктивного світу у свідомості людини. Однак процес відображення не є дзеркальним копіюванням дійсності, а ускладнюється аналізом і синтезом нових форм і образів у людському розумі. У процесі творчості не тільки відбиваються предмети і явища об'єктивного світу, але й пізнаються умови і причини виникнення та існування цих предметів і явищ. Тому творчість варто розглядати як процес складних об'єктивно-суб'єктивних відносин між творцями й об'єктами творчості, як єдність пізнання і перетворення.

У другому розділі "Свобода творчості та її типологія" досліджено основні види та інтенції творчості, наведена класифікація свобод та їх рівнева організація.

У підрозділі 2.1. "Види та інтенції творчості" розглянуті особливості процесу творчої діяльності в різних сферах людської культури.

Дисертант доходить висновку про доцільність проводити класифікацію творчості на основі соціокультурної диференціації діяльності людини, тому що тільки у соціумі творчість і свобода знаходять свій найбільш значущий прояв. У суспільстві вони більш тісно пов'язані та сплетені. Людина творить і знаходить свободу не тільки "від", але й "для самої себе". Її зв'язок із людством незаперечний, а у сучасному світі практично абсолютний.

На підставі соціокультурного освоєння дійсності можна умовно виділити релігійну, філософську, художню, соціальну, політичну, етичну, правову, наукову і технічну творчість, що практично відповідає структурі духовного життя суспільства.

Філософська й художня творчість через особливості свого виникнення (як творчість із нічого) та впливу на людину (який може бути закладений у формулу "Я-Ти"), а також через свою незаангажованість, незалежність від вибору засобів і мети можуть вважатися найбільш вільними проявами людського духу.

У підрозділі 2.2. "Типологія інтерпретативних матриць та рівнева організація свободи" визначені основні види свободи: фізична, політична, правова, економічна, свобода життя, думки, слова, вибору професії, віросповідання, транскультура (свобода від власної культури) і свобода творчості.

Обґрунтовується теза про те, що найважливіший і першорядний вид свободи людини - це її свобода творчості. Вона первинна, а всі інші - випливають із неї, обумовлені та визначені нею. Доказом цього може бути той факт, що це єдиний вид свободи, який неможливо обмежити, навіть закувавши в кайдани всі інші. Свобода творчості абсолютна, всі інші - відносні. Вони, виражаючись математичною мовою, - або її похідні, або є частиною її множини, або проходять по дотичній; але в будь-якому разі займають нижче стосовно абсолютної свободи положення.

Третій розділ "Антропологічне підґрунтя свободи творчості в сучасній філософській думці" присвячений дослідженню проблеми творчої свободи в епоху модерну та постмодерну, а також визначенню основних детермінант творчого процесу.

У підрозділі 3.1. "Проблема свободи творчості у філософських концепціях XX сторіччя" проведений порівняльний аналіз найбільш значущих вчень мислителів сучасної епохи, у яких відображена філософсько-антропологічна складова досліджуваного питання.

XX століття запропонувало своєрідний плюралізм у розумінні свободи та творчості. І якщо раніше філософи здебільшого відмовляли людській свободі в максималізації, обмежуючи її діями природної та суспільної необхідності, то тепер деякі мислителі (А. Камю, Ж.-П. Сартр) навіть прирікали на неї людину. Спектр уявлень про творчість також розширився.

У філософсько-антропологічному руслі можна виділити такі аспекти:

свобода продовжує співвідноситися з необхідністю, затверджуючи залежність людини від природи та суспільства;

свобода криється не в бутті, а в ніщо. Вона безосновна (М. Хайдеггер, М. Бердяєв);

розмежування свободи на позитивну ("свобода від") і негативну ("свобода для") (М. Бердяєв, Е. Фромм);

абсолютизація свободи (філософія екзистенціалізму);

акцент на персоналізованому суб'єкті, особистості (на відміну від 18-19 ст., де акцент робиться на класі, масі);

всесвітній масштаб свободи, розуміння її як єдності мікрокосму і макрокосму (філософія космізму);

7) вільний творчий акт - піднесення буття, приріст і гармонізація універсуму (М.О. Бердяєв, В.С. Соловйов, ранній З. Фрейд, космісти);

8) свобода творчості - занепад, тління й обмеження буття, деструктивна сила (С.М. Булгаков, Г. Ріккерт, пізній З. Фрейд).

Проаналізувавши та зіставивши значну кількість вчень, присвячених питанням свободи, можна стверджувати, що всі вони вписуються в такі парадигми:

1) платонівська (епістемологічна);

2) кантіанська (етична);

3) сучасна некласична (естетична).

Якщо у Платона вільний той, хто здатний вбачати благо, тобто свобода прописується через знання, то у Канта це той, хто діє за законом категоричного імперативу, а отже, свобода є належне, протилежне природі. У сучасній філософії прослідковуються дві тісно взаємозв'язані інтерпретації проблемного питання: свобода випливає з екзистенції та проходить через творчість. Однак усі викладені вчення є недостатнім тлумаченням природи свободи та творчості, оскільки в класичній парадигмі відсутній контекст, що пов'язує ці феномени, а в сучасній творчість є лише способом реалізації свободи або самореалізації (проявом екзистенції). При цьому випускається з уваги той факт, що творчість - це спосіб інтерпретації свободи. Таким чином, доцільніше змістити акцент і позначити творчість не як те, через що реалізується свобода, а те, через що ми розуміємо, що таке свобода. Така експлікація більш глибоко відображає сутність досліджуваних феноменів, демонструє їхню корелятивність.

У підрозділі 3.2. "Основні детермінанти творчості. Діалектика свободи та необхідності" виявлені фактори, що спричиняють домінуючий вплив на творчий процес. Можна виділити два різновиди таких факторів: зовнішні та внутрішні. Зовнішні детермінанти - це історичний час, суспільна думка, ідеологія, культурна спадщина (історія мистецтв), мова, стиль. Внутрішні двигуни творчого процесу: естетична детермінанта ("мистецтво заради мистецтва", мистецтво заради насолоди красою), фізіологічні особливості устрою мозку, пам'яті, мислення.

Здійснена спроба виявити межу, переходячи яку, творчість із виміру свободи та ідеальності потрапляє у світ детермінізму й зумовленості; вирішується питання про існування абсолютної свободи і несвободи.

Спираючись на вчення Платона про ідеї, дисертант доходить висновку, що чим більше зв'язаними виявляються високі чисті ідеї з усім матеріальним, тим більше вони втрачають своєї краси, віддаляючись від початкового задуму й абсолюту. Мистець повною мірою вільний лише у своїх думках, на стадії задуму свого твору. У ході ж його реалізації ідея спотворюється, а те, що постає світові, несе в собі лише слабкий відблиск первісної краси. Чим менше "матеріалу" витрачено на створення продукту творчості, тим яскравіше в ньому вгадується первісний задум.

Отже, про творчу свободу в істинному її розумінні можна говорити лише як про внутрішній прояв. Все, що митець дає цьому світові, вже обтяжується тягарем зумовленості. Ідеї стають більш земними, а отже, і більш передбачуваними. Творець обмежений у "засобах" цього світу, які необхідні йому для втілення свого задуму. Для живописця це фарби, для музиканта - інструмент, для скульптора - будівельний матеріал.

Таким чином, свобода та детермінізм у творчості поруч і співвідносяться залежно від її внутрішнього і зовнішнього проявів. Чим більш багата людина духовно, тим менше її діяльність буде залежати від зовнішніх факторів, тим очевидніше ймовірність того, що її витвір стане найбільш близьким до ідеального первісного задуму. Елемент свободи присутній у кожному творі, але лише абсолютна свобода має крила трансцендентності. Її сфера - це світ ідеалу й ідеальності.

Висновки

У дисертації задіяний комплексний системний підхід до розгляду проблематики свободи творчості. Вона була досліджена у світлі онтології, гносеології, логіки та рівневої організації ключових феноменів, що дозволило виявити ті грані свободи творчості, які вислизають при інших варіантах розгляду заявленої проблеми. Провівши багатоаспектний аналіз і сконцентрувавши особливу увагу на філософсько-антропологічній складовій, дисертант доходить висновків:

1. Кожна епоха перебувала в полі впливу тих або інших парадигм: а) Античність вирішувала свої проблеми в парадигмі космоцентризму; б) Середньовіччя - у парадигмі теоцентризму; в) Відродження - у парадигмі пантеїзму й антропоцентризму; г) Новий і Новітній час - у парадигмі еклектизму та плюралізму. У зв'язку із цим в історії філософської думки до XX сторіччя мали місце різні підходи щодо осмислення проблеми людської свободи та свободи творчості: жорсткий детермінізм (Демокріт, Спіноза); фаталізм - приреченість долею (стоїки); провіденціалізм - вчення про Божественну зумовленість (Августин; Платон і Аристотель - у соціальній політиці; Гегель - у розумінні історії); м'який (помірний) детермінізм (Епікур, Боецій, Фома Аквінський, Кант); індетермінізм (Сократ; Гегель - відносно людської діяльності; Шеллінг), його крайній прояв - волюнтаризм (Шопенгауер, Ніцше). Філософи здебільшого відмовляли людській свободі в максималізації, обмежуючи її діяннями Бога, природною або суспільною необхідністю. Абсолютизація свободи людини та творчості отримує свій статус у ХХ столітті.

2. Під свободою розуміється абсолютний потенціал людини. Це можливість діяти у відповідності до своїх цілей та інтересів. У реальності свобода не існує як щось раз і назавжди стале, застигле (фактичне), вона можлива лише як те, що стає (актуальне). Свобода динамічна. Це завжди процесуальність, розвиток. Як тільки вони зникають, зникає і свобода. Свобода існує в людині як її невід'ємна властивість, яку дисертант трактує як можливість, активність. Ці риси пов'язують свободу із творчістю, яку дисертант розуміє як діяльність із самореалізації особистості, із саморозкриття її сутності, коли внутрішньо-актуально-можливе переходить у зовнішньо-фактично-дійсне. Творчість - це прояв божественного або всесвітнього початку у всьому, що живе, це діяльність із реалізації свобідної волі з метою перетворення світу та самого себе. Однак не всяка свобода може бути творчою. Вона містить у собі дві складові: зовнішню та внутрішню. Зовнішня завжди прагне до експансії: володінню все більшими благами і владою, але обмежена свободою інших. Внутрішня свобода як свобода мислення абсолютна. Ніхто не може ні завадити мислити, ні проникнути в наші думки. Внутрішня свобода - двигун творчості. Дві складові свободи являють собою сполучені посудини. Чим вище рівень нашого прояву в зовнішній свободі, тим нижче наш потенціал у творчості.

3. Творчість як процес створення нового виражає конструктивну і перетворювальну працю людини, нерозривно пов'язану з його пізнавальною діяльністю, що є відбиттям об'єктивного світу у свідомості людини. Однак процес відбиття не є дзеркальним копіюванням дійсності. Він ускладнюється аналізом і синтезом нових форм і образів у людському розумі. У процесі творчості не тільки відбиваються предмети і явища об'єктивного світу, але й пізнаються умови та причини виникнення й існування цих предметів і явищ. Пізнавальний процес постає принципово творчим відображенням об'єктивної дійсності. Його результатом не є створення ідеальної копії існуючого стану речей, "повторення" в ідеальній формі того, що є (а саме так уявлялась суть пізнання в матеріалізмі, та й багато природознавців саме таким бачили зміст пізнання). Пізнання виявляє об'єктивний зміст реальності як діалектичної єдності дійсності (того, що є) і можливості (того, що могло бути в минулому, але не здійснилося, і того, що буде або може бути в майбутньому). Пізнання, як і творчість, відображає не тільки дійсно існуючі (або ті, що дійсно існували або будуть дійсно існувати) предмети, процеси і явища, а й усі їх можливі модифікації. Тому творчість слід розглядати як процес досить складних суб'єктно-об'єктних відносин між творцями та об'єктами творчості, як єдність пізнання і перетворення.

4. Здійснивши типологію свободи творчості, дисертант доходить висновку, що "творчість" постає співвідносною категорією стосовно категорії "свобода", що істинна, абсолютна свобода - тільки творча, а справжнє мистецтво - завжди вільне. Розуміння свободи як якоїсь відверненої субстанції веде до втрати сенсу проблеми свободи для людини. Для розуміння специфіки свободи та творчості слід ураховувати їхню діалектичну взаємодію. Незважаючи на внутрішню суперечливість окремо взятих свободи й творчості, в їхній діалектичній взаємодії, ні свобода, ні творчість не втрачають своїх властивостей, а, навпаки, проявляють ці властивості одна через одну. Суперечливість творчості породжує її багатовимірність, багатоспрямованість. Це основа її внутрішнього "багатства". Свобода необхідна і, більш того, іманентна творчості не тільки як умова й можливість її існування. Вона є й своєрідним стимулом розвитку. Творчість, не задовольняючись результатом втілення, спонукає людину до нового творчого пошуку, для чого необхідний новий "рівень" свободи. У свою чергу, внутрішня суперечливість свободи, її фактична недосяжність долається творчістю. Вона визначає міру та дискурс свободи, не дозволяючи їй не тільки "губитися в нескінченності", але й "не завмерти в статиці", перебувати у стані активності. Творчість задає межі свободи, але не обмежує її сутнісних властивостей. Таким чином, свобода через творчість заявляє про свою буттєвість на рівні об'єктивації суб'єктивного.

5. У питанні про антропологічне підґрунтя свободи творчості в сучасній філософії спостерігається "паритет думок": 1) творчість - вільний процес, що гармонізує, примножує буття (М.О. Бердяєв, В.С. Соловйов, ранній З. Фрейд, космісти); 2) творча свобода - крах світобудови та падіння самого суб'єкта творчості (С.М. Булгаков, Г. Ріккерт, пізній З. Фрейд).

6. Характер детермінації творчості діалектично зовнішньо-внутрішній. Детермінанти творчості перебувають одночасно й поза, і усередині суб'єкта, що зрівноважує їхній вплив на суб'єкт творчості.

7. Детермінанти співвідносяться з концепцією "примар" Френсіса Бекона. Теорія трансдуктивної концепції, згідно з якою творчий процес обумовлений фізіологічною будовою мозку, може бути віднесена до "примар роду". Архетипи та суспільний рівень світогляду це, безумовно, "примари ринку". Думка авторитетів у мистецтві виявляє не менш значний вплив, ніж в інших сферах ("примари театру"). Індивідуальні якості художника, пов'язані з його вихованням, оточенням і інтересами можуть бути віднесені до "примар печери". І це не випадковий збіг. По-перше, тому, що помічений факт говорить про гносеологічну природу творчості (що також підтверджує § 1.3. дисертації), адже "примари" не що інше як омани, які стоять на шляху пізнання істини. По-друге (що більш важливо для здійсненого дослідження), ці "примари" не "девальвують" творчу свободу. Сам Ф. Бекон як "протиотруту" пропонував "мудрий сумнів" та "правильний метод".

8. Дисертант доходить висновку, що істинна творча свобода можлива лише як внутрішній прояв, як задум або як чиста ідея. Пов'язане це з недосконалістю світу, з якого художник черпає засоби для створення свого твору. Така залежність від матерії "приземлює" високі ідеї, робить їх слабшими, не нарочито карикатурними, але цілком прийнятними у функціональному відношенні з урахуванням можливостей і потреб конкретної епохи.

9. Трактування творчості як способу інтерпретації свободи дозволяє більш глибоко зрозуміти та відобразити сутність ключових феноменів, їх корелятивність.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Сынах А.А. Влияние творчества на мировоззрение художника / А.А. Сынах // Матеріали науково-теоретичної конференції викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету, 21-25 квітня. - Суми: Вид-во СумДУ, 2008. - Ч. 4. - С. 86-89.

2. Сынах А.А. Познание как творчество и творчество как познание / А.А. Сынах // Філософські науки: [збірник наукових праць]. - Суми, 2008. - С. 148-155.

3. Сынах А.А. Свобода и детерминизм в искусстве / А.А. Сынах // Вісник Дніпропетровського університету. Серія "Філософія. Соціологія. Політологія". - 2006. - Вип. 14. - С. 182-187.

4. Сынах А.А. Свобода и детерминизм в искусстве / А.А. Сынах // Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції "Ідентичність у сучасному соціумі". - Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2006. - С. 172-173.

5. Сынах А.А. Свобода творчества: к истории проблемы / А.А. Сынах // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: [збірник наукових праць] / [гол. ред. В.Г. Воронкова]. - 2007. - Вип. 29. - С. 83-91.

6. Сынах А.А. Творчество и техника: их взаимосвязь и взаимодействие / А.А. Сынах // Вісник Дніпропетровського університету. Серія "Філософія. Соціологія. Політологія". - 2007. - Вип. 16. - С. 228-234.

7. Сынах А.А. Творчество как реализация свободы и путь к гармонизации бытия в философии Н.А. Бердяева / А.А. Сынах // Матеріали науково-теоретичної конференції викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету, 20-25 квітня. - Суми: Вид-во СумДУ, 2006. - Ч. 2. - С. 192-196.

Размещено на Allbest.ru

...