Екзистенціально-феноменологічна концепція свідомості Ж.-П. Сартра

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Екзистенціально-феноменологічна концепція свідомості Ж.-П. Сартра

Заєць О.М.

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Дніпропетровськ - 2010

Вступ

Актуальність теми дослідження. Для суспільства та самих людей, їхніх сподівань та звершень підсумки минулого століття виявили згубність соціального протистояння, міжкультурного непорозуміння. Реалії початку ХХI століття потребують пошуку нових шляхів налагодження відносин між провідними світовими державами, примирення міжконфесійних, міжнаціональних конфліктів, переосмислення колишніх підходів до вирішення проблеми соціальної нетерпимості. Оскільки першочерговою є задача людського виживання на планеті, збереження духовності, як ніколи раніше, стає актуальною екзистенційна проблематика, важливим - розуміння людиною самої себе, тобто усвідомлення нею своєї долі та долі людства, свободи та відповідальності.

Свідомість є не тільки предмет дослідження філософії, але, перш за все, умова самої філософії як мислення, розуміння, самопізнання. Дефіцит духовності в сучасному українському суспільстві заповнює міфологія і релігія, особистісне самовизначення легітимується і обмежується ідеологічними матрицями. Філософія формується з цих світоутворень, свідомість розвивається та виникає в їхніх межах. Постановка проблем філософії як самопізнання, їх тлумачення, опис сутності, різних видів свідомості здійснюється у феноменології, а також екзистенціальній філософії. Сучасна політологія і соціологія, психологія і психоаналіз, соціальна антропологія та історичні науки, педагогіка і теологія потребують феноменологічного обґрунтування та екзистенціальної аналітики. На жаль, багато представників вітчизняного гуманітарного знання залишаються на позиціях природничо-наукової класичної методології, ігноруючи або не припускаючи проблему свідомості. Важливою справою філософської науки стає пояснення обмеженості цієї методології, психологізму і фізикалізму.

Власне, деідеологізація української філософської науки супроводжується посиленням інтересу до феноменології, про що свідчать дослідження, які проводяться в даному напрямку. Чинне українське феноменологічне товариство є центром дослідження творчості Гуссерля та його послідовників у нашій країні. Одним з напрямків зазначених досліджень є вивчення саморозвитку феноменології, її основних понять, підходів. Важливі починання в цьому напрямку здійснювалися в Україні Є. Причепієм, А. Лоєм, М. Поповичем, І. Бичком, С. Кошарним, А. Богачовим, С. Куцепал, В. Пронякіним, В. Окороковим, В. Кебуладзе та ін. Українські філософи також звертаються до проблем екзистенціальної антропології. Від "шестидесятників" пролягає традиція екзистенціального філософування в Україні (В. Шинкарук, О. Яценко, В. Табачковський, С. Кримський, А. Бичко, І. Бичко та ін.).

Жан-Поль Сартр в перший період своєї творчості представив власну інтерпретацію феноменології - концепцію свідомості, оформивши її в творі "Буття і ніщо" як екзистенціально-феноменологічну. Саме вона вивчалась радянськими істориками філософії, які підводили філософію раннього Сартра до його діалектичного вчення, представленого в роботі "Критика діалектичного розуму", а також політики, але при цьому важливі екзистенціально-феноменологічні починання раннього Сартра затушовувалися. Зміна інтересів, характеру сучасної вітчизняної історико-філософської науки дозволяє по-новому поглянути на феномен сартрівської філософії, відокремивши Сартра-феноменолога від Сартра-діалектика та суспільно-політичного діяча. Тому дослідження екзистенціально-феноменологічної філософії Ж.-П. Сартра є актуальним в сучасній філософії в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи пов'язана з науково-дослідною програмою кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара "Філософія науки і духовна культура на рубежі тисячоліть" (№ 0199V001308).

Мета і основні завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження - розкрити конституїтивні аспекти сартрівської екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості в контексті західноєвропейської філософської традиції. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних науково-дослідних завдань:

- показати cogito як джерело європейського трансцендентального суб'єктивізму і розкрити специфіку гегелівської діалектичної концепції свідомості як передумови концепції свідомості Сартра;

- виявити екзистенційні грані філософських ідей С. К'єркегора, Ф. Достоєвського, Ф. Ніцше - культурно-онтологічну основу вчення про свідомість Сартра;

- розглянути феноменологічні горизонти свідомості у Е. Гуссерля та М. Гайдеґґера як передумови сартрівської феноменології та концепції свідомості;

- проаналізувати дорефлексивний план свідомості в концепції Сартра, а також виявити специфіку сартрівської концепції уяви та емоцій;

- здійснити змістовну експлікацію фундаментальних структур сартрівської концепції свідомості;

- показати особливості рецепції сартрівської концепції свідомості в європейській культурі.

Об'єкт дослідження - концепція свідомості Ж.-П. Сартра в контексті західноєвропейської філософії.

Предмет дослідження - змістовні аспекти концепції свідомості Ж.-П. Сартра.

Методологія дослідження. В даному дослідженні використовується герменевтичний підхід, що пов'язане з інтерпретацією текстів Сартра та його попередників, тлумаченням таких концептів, як Dasein, екзистенція, mauvaise foi та ін.

Формування та трансформація концепції свідомості Сартра - історико-філософський процес, вкорінений у екзистенціальній філософії та філософії життя, феноменології Гуссерля і Гайдеґґера, гегелівській діалектиці, дослідження якого пов'язане з аналізом основних понять зазначених концепцій та розумінням того, що ці філософські системи синтезовані у вченні Сартра. Виявлення змістовних аспектів концепції свідомості Ж.-П. Сартра базується на принципах історизму, сходження від абстрактного до конкретного.

Також в даному дослідженні використовується компаративний метод, що припускає вивчення певних аспектів концепції свідомості Ж.-П. Сартра при дослідженні іх в контексті інших концепцій.

Як у будь-якому дискурсивної просторі, що претендує на статус наукового, у дисертації використовуються також загальнонаукові методи: абстрагування, аналіз та синтез, класифікація та систематизація.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що проводиться систематизація змістовних аспектів екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості Сартра в контексті західноєвропейських концепцій свідомості. Новизна отриманих результатів полягає в наступному:

- показано, що картезіанський концепт cogito фундує суб'єктивістський рівень сартрівської концепції свідомості в аспектах автономності, активності, творчої сили, а гегелівська спекулятивна діалектика визначає онтологічний характер сартрівської концепції свідомості в аспектах тотальності, саморозвитку, іманентизму і задає її категоріальний фрейм;

- виявлено, що спадщина С. К'єркегора, Ф. Достоєвського, Ф. Ніцше як перехід від класичного до некласичного мислення, від гносеологічного умогляду до проблематики людського існування індукує екзистенційно-аксіологічний рівень сартрівської концепції свідомості в аспектах трансцендування, повторюваності, парадоксальності, вибору, приреченості на свободу;

- обґрунтовано, що гуссерліанські ідеї інтенціональності, безпередумовності, антипсихологізму, соліпсизму, а також гайдеґґерівські концепти "буття-в-світі", "дазайн", турботи, феномена як показування себе із самого себе, темпоральності конституюють феноменологічний рівень теорії свідомості Ж.-П. Сартра в аспектах дорефлексивності, відкритості, вкоріненості в бутті, структурованості та синтетичності;

- на основі аналізу структурних елементів дорефлексивної свідомості: цілісності, спонтанності, беззмістовності, інтенціональності, - зроблено висновок про її первинний, позаособистісний, трансцендентний, презентабельний і синхронічний характер;

- досліджено, що теорія уяви та емоцій Ж.-П. Сартра є радикалізація антипсихологічної, антифізикалістської установки феноменологічного проекту Гуссерля, де образ являє собою чисту спонтанну активність свідомості, а емоції - екзистенціальну розмітку буття-в-світі;

- з'ясовано, що концепти "буття-в-собі", "буття-для-себе", "буття-для-іншого" у своїй інтенціональності і архітектоніці утворюють цілісний феноменологічний комплекс, що розкриває онтологічну структуру свідомості як ніщо (в модусі тривоги, самотності, розпачу та ін.), аксіологічним виміром якої виступає поняття поганої віри, або криводушшя, або ненавмисного самообману, або нечистого сумління (mauvaise foi);

- показано, що феноменологічні, екзистенціальні, онтологічні, аксіологічні напрацювання концепції свідомості Ж.-П. Сартра вплинули на конституювання таких проектів європейської думки, як екзистенціальний психоаналіз, постструктуралізм, феноменологія, філософія мови, шизоаналіз, політико-філософський дискурс.

Теоретичне і практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що воно розширює історико-філософське знання формування концепції свідомості Сартра, її екзистенціальних і феноменологічних аспектів. Основні положення і висновки можуть бути використані при підготовці курсів з феноменології і психоаналізу, а також з екзистенціальної філософії, які можуть бути рекомендовані для читання на філософському та гуманітарному факультетах університетів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням автора. Всі публікації по темі дисертації підготовлені без співавторства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, ідеї та висновки дисертації випробувались в доповідях на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Україна в XXI столітті: перспектива розвитку гуманітарних наук та освіти" (Дніпропетровськ, 2000), VIII Харківських міжнародних сковородинівських читаннях "Горизонти комунікації та інтерпретації" (Харків, 2001), Міжнародній конференції "Філософія Джона Локка і сучасність" (Дніпропетровськ, 2001), Х Хар-ківських міжнародних сковородинівських читаннях "Проблеми свободи в теоретичній і практичній філософії" (Харків, 2003), Третій міжнародній конференції "Політологічні, соціологічні та психологічні виміри перехідного суспільства: як зробити реформи успішними" (Суми, 2006), Міжнародній конференції "Філософія освіти і сучасність"(Дніпропетровськ, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції "Філософія освіти в контексті історико-філософського знання" (Дніпропетровськ, 2008), а також в Школі демократії в Києві взимку 2007 року.

Публікації. Основні положення, ідеї і висновки дисертаційної роботи викладені у восьми статтях без співавторства, опублікованих у спеціальних ви-даннях, затверджених ВАК України, а також тезах, що опубліковані у матеріалах вищезазначених конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, 3 розділів, що містять 8 підрозділів, висновків з розділів, загального висновку і списку використаних джерел (296 найменувань). Основний зміст дисертації викладено на 188 сторінках.

свідомість сартр діалектичний к'єркегор

1. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано зв'язок роботи з науковою темою кафедри філософії Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара; визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження; розкрито теоретико-методологічні засади; сформульовано наукову новизну; вказано науково-практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ - “Огляд літератури за темою дисертації та методологія дисертаційного дослідження" присвячений визначенню основних напрямків у дослідженні філософії Ж.-П. Сартра, а також ступеню розробленості проблеми екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості Ж.-П. Сартра в історико-філософській літературі. Обґрунтовані методологічні засади дисертаційної роботи.

У підрозділі 1.1. "Огляд літератури за темою дослідження" проводиться аналіз історико-філософської літератури за темою дисертаційної роботи, визначається рівень та особливості підходів щодо вивчення філософії Ж.-П. Сартра та його концепції свідомості. Творчість Ж.-П. Сартра є багатогранною, її вивчають окрім філософів політологи, історики, літературо- та мистецтвознавці. Повна анотація праць Сартра дана М. Контат і М. Рибалка в 1973 році (Michel Contat and Michel Rybalka (eds.), The Writings of Jean-Paul Sartre (Evanston, IL: Northwestern University Press, 1973), а також у доданій анотації першоджерел та вторинної літератури, яку опубліковано після смерті Сартра: Sartre: Bibliography, 1980-1992 (Bowling Green, OH: Philosophy Documentation Center; Paris: CNRS Editions, 1993). І цей список поповнюється з кожним роком. По всьому світу працюють товариства Сартра - у Франції, Німеччині, Великій Британії, США, Японії та ін.

Взагалі, розрізняють двох Сартрів: "першого" - феноменолога та екзистенціаліста, автора таких праць, як "Основоположна ідея феноменології Гуссерля: інтенціональність", "Трансцендентність Его. Нарис феноменологічного опису", "Уява", "Начерк теорії емоцій", "Уявне: феноменологічна психологія уяви", "Нудота", "Буття і ніщо", статті "Екзистенціалізм - це гуманізм" (в якій вже помітний поворот філософа у бік політики); а також "другого" - автора "Критики діалектичного розуму", політично ангажованого мислителя. Оскільки предметом дисертації є екзистенціально-феноменологічна концепція свідомості, що викладена "першим" Сартром, тому аналіз літератури за темою дисертаційного дослідження обмежується розглядом праць першого періоду творчості Сартра та присвяченої йому літератури. Філософські твори Сартра у Франції та Німеччині досліджувались з меншим ентузіазмом, ніж у США. Це обумовлене ідеологічними обмеженнями екзистенціалізму в Європі після другої світової війни, а також суспільно-політичною діяльністю "другого" Сартра. Г. Марсель, М. Бердяєв, О. Больнов, Н. Аббаньяно та інші "позитивні" екзистенціалісти звинувачували Сартра (а також Ніцше та Гайдеґґера) у збентеженні духу людства. В "Листі про гуманізм" Гайдеґґер, зі свого боку, стверджує, що головна філософська праця Сартра не відрізняється науковою новизною, доводить, що в екзистенціальному маніфесті Сартр не відрізняє екзистенціалів від категорій класичної філософії, поверхнево розуміє гуманізм. На батьківщині філософа його твори були не стільки предметом теоретичного вивчення, скільки ґрунтом, на якому вирощували свої філософії, відштовхуючись від Сартра, полемізуючи із ним, С. де Бовуар, А. Камю, Е. Мун'є, М. Мерло-Понті, М. Фуко, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз, "нові" французькі філософи. А в США, Великій Британії твори Сартра інтенсивно перекладались та вивчались. Англомовна література, присвячена філософії Сартра, представлена, насамперед, теоретичними дослідженнями його феноменології та екзистенціалізму, "Буття і ніщо". Перше систематичне дослідження сартрівської онтології здійснив американець М. Натан-сон в 1951 році; загальновідомі серед сартрологів ґрунтовні дослідження екзистенціальної та феноменологічної філософії, саме концепції свідомості Сартра М. Ґрене, Р. Сантоні, Т. Флінна, В. Кауфмана, Д. Морана, С. Пріста, П. Спейда та інших.

В Радянському Союзі та Росії філософію Сартра досліджували М. Кіссель, Л.Філіпов, М. Ильїчов, В. Кузнєцов, Л. Андрєєв, М. Мамардашвілі, П. Гайденко, Ґ. Таврізян, Г. Стрельцова, Т. Кузьміна, О. Мисливченко, І. Нарський, С. Зєнкін, Я. Слінін, С. Голєнков, Ю. Разінов; в Білорусі - О. Шпарага; в Україні - Є. Приче-пій, М. Попович, І. Бичко, В. Табачковський, В. Лях, С. Кримський, С. Куцепал, В. Кебуладзе, М. Плющева, О. Полтавцева, О. Беслюбняк, С. Шевченко. Радянські дослідники розглядали "першого" Сартра під ідеологічним кутом зору, обумовленим відношенням діалектичного матеріалізму до "другого" Сартра. Деідеологізація сучасної історико-філософської науки в Росії та Україні супроводжується вивченням суто філософської концепції свідомості Сартра. І. Бич-ко, В. Лях, М. Попович, С. Куцепал досліджували важливий аспект філософії Сар-тра - проблему свободи; О. Беслюбняк та С. Шевченко розглядали "негативний" екзистенціалізм Сартра в порівнянні з "позитивним". Феноменологи В. Кебуладзе, М. Плющева та О. Полтавцева критично висловлюються щодо недоліків сартрівської екзистенціальної феноменології, порівнюючи її із соціальною. Але ж систематичного історико-філософського дослідження змістовних аспектів саме екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості Сартра в повному обсязі не проводилося.

У підрозділі 1.2. "Методологія дисертаційного дослідження" формулюються методологічні принципи дисертації і розкривається зміст використаних у роботі методів та методики. Задачі, поставлені в дослідженні, обумовлюють вибір методів. Виявлення історико-філософських та культурологічних передумов сартрівської екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості передбачає знайомство з працями Декарта та Гегеля, джерелами "класиків" феноменологічної та екзистенціальної філософії, читання текстів, нашу співбесіду, діалог із ними, тобто герменевтику, процедуру розуміння, інтерпретації понять Cogito, Dasein, "повторення", Wille zur Macht, mauvaise foi, буття-у-світі, екзистенції та інших. Знайомство з текстами того чи іншого філософа обумовлюється нашим досвідом, передумова нашого розуміння тексту має братись до уваги, а також те, що таке розуміння передбачає герменевтичне коло, є процесом нашого самопізнання в тексті, що читається, запитується нами.

Розкриття змістовних аспектів сартрівської екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості, по-перше, передбачає вивчення передумов цієї концепції, рівнів її конституювання. Це аналіз основних понять концепцій свідомості попередників Сартра, визначення їхніх окремих характеристик, які були в наступному синтезовані Сартром в його екзистенціально-феноменологічному вченні про свідомість. Далі самі ці характеристики розглядаються конкретно як суто сартрівські - змістовні аспекти дорефлексивної свідомості, уяви, емоцій та Ніщо. Оскільки Сартр припускав чимало методологічних похибок, трактуючи інших філософів, окремої уваги в дослідженні концепції Сартра слід приділити уточненню цих похибок, вивченню тих аспектів філософії Гегеля, Гуссерля та ін., які критикує Сартр. Таким чином, в основі історико-філософського дослідження лежить принцип історизму, сходження від абстрактного до конкретного. Окрім історичного погляду на проблему в дослідженні, по-друге, використано метод компаративного аналізу деяких аспектів концепцій свідомості Сартра та інших філософів, не завжди пов'язаних безпосередньо історично. Порівняння цих аспектів надає можливості більш глибоко вивчити та краще зрозуміти деякі поняття філософії Сартра (наприклад, mauvaise foi порівнюється з поняттям "мертвої душі" М. Гоголя).

В дисертації використано загальнонаукові методи - абстрагування, аналізу та синтезу, класифікації та систематизації.

Слід також зазначити, що теоретико-методологічною базою дослідження є напрацювання М. Мамардашвілі, О. П'ятигорського, українських "шестидесятників", сучасних українських та російських дослідників феноменології та екзистенціалізму.

Другий розділ - “Культурно-онтологічні та історико-філософські передумови концепції свідомості Ж.-П. Сартра" - присвячений дослідженню культурно-онтологічних та історико-філософських передумов екзистенціально-феноменологічної концепції свідомості Ж.-П. Сартра.

У підрозділі 2.1. "Сogito як виток європейського трансцендентального суб'єктивізму та діалектична концепція свідомості Г. В. Ф. Гегеля" аналізується важливий картезіанський концепт, що є основою трансцендентального суб'єктивізму в європейській філософії, дається його характеристика. Протест Декарта проти схоластичного розуміння мислення як каузально обумовленого, догматично обмеженого, дає привід вважати автора "Медитацій" тим, хто відкрив свідомість як творчу міць, автономність, активність. Показано також особливість кантівського розуміння трансцендентального суб'єкта; вказано на свідомість як єдність трансцендентальної аперцепції, а також трансцендентально-суб'єктивістську гносеологічну схему Канта. Важливим моментом кантівської концепції свідомості є її метафізична характеристика, її спрямованість на пізнання "речей у собі" (без гарантії такого пізнання). Цей рівень конституювання сартрівської теорії свідомості позначений як суб'єктивістський. Гегель демонструє свідомість як таку, що саморозвивається. На відміну від Канта він відкидає метафізику, розуміючи мислення як саме буття речей, що відкриваються свідомості в процесі її саморозвитку, тобто свідомість, за Гегелем, є запереченням, неантизацією самої себе, іманенцією, тотальністю. Цей рівень конституювання сартрівської теорії свідомості позначений як онтологічний. І суб'єктивістський рівень конституювання екзистенціально-феноменологічної концепції Сартра, і онтологічний розглядаються в дисертації в одному підрозділі, оскільки їх ще не можна кваліфікувати ні як екзистенційний, ні як феноменологічний. Тобто проблема свідомості була поставлена в класичній філософії Декартом, Кантом, Гегелем (та ін.).

У підрозділі 2.2. "Екзистенційні грані свідомості в філософії С. К'єркегора, Ф. Достоєвського і Ф. Ніцше" в процесі прочитання творів, дослідження основних понять вказаних екзистенційних мислителів робиться висновок, що вони розуміють свідомість як автентичність, євангельську інтуїцію життя. Так к'єркегорівська критика гегелівської спекулятивної теорії саморозвитку свідомості здійснюється з точки зору екзистенціальної діалектики, що звертається до конкретної свідомості, переживань самої людини, причому у відношенні до трансцендентності Бога. Авраам, Іов, лицар віри - ілюстрації свідомості-екстазу із причинно-наслідкових схем до трансцендентного, яке не можна пояснити раціонально, не вдаючись до парадоксів. Можна бачити, що за К'єркегором, визначальною характеристкою свідомості є "повторення".

Ф. Достоєвський, описуючи "підпільну" людину, проповідуючи євангельські цінності любові, розрізняючи поняття життя та смерті як модусів існування, стверджує, що свідомість суть страждання. Поняття краси як поля боротьби бога та диявола в серці людини пояснює, що російський філософ має на увазі не наперед задані, догматично визначені цінності, а лише внутрішній досвід людини. Достоєвський розглядає свідомість не як субстанцію, а як незавершеність перед трансцендентним.

Ф. Ніцше теж заперечує уявлення про свідомість як детерміновану сутність. Поняття Wille zur Macht, а також вічного повернення - характеристики творчості. Саме творчість, за Ніцше, є сутністю свідомості. Творчість - це некаузальне мислення, це свобода, гра, внутрішній "хаос, що породжує ранішню зірку". Діонісійське тілесне начало творчості обумовлює аполонійське раціональне. Тобто можна бачити, що Ніцше презентує намітку "некласичного" підходу до вивчення свідомості, подібно К'єркегору та Достоєвському: він також євангеліст, проповідник автентичного існування.

Таким чином, в підрозділі 2.2. показано екзистенційні грані свідомості, попередження філософів "життя" про необхідність звернення до проблем існування людини як таких. В дисертації робиться висновок не про пряме запозичення Сартром вказаних ідей філософів життя, а про індукування цих ідей та конгеніальність мислителів - "внутрішнє" євангельське слово, що є основою європейської культури, "зходило" на К'єркегора, Достоєвського, Ніцше, а потім і Сартра.

В підрозділі 2.3. "Феноменологічні горизонти свідомості: Е. Гуссерль і М. Гайдеґґер" аналізується феноменологічний підхід до проблеми свідомості, відзначається, що феноменологія є критикою фізикалізму та психологізму. Гуссерль бере до уваги кантівське застереження проти метафізичного полагання речей поза свідомістю та відкриває її інтенціональну природу; свідомість є актом-спрямуванням. Така характеристика, як часовість, надає нового розуміння свідомості. Гуссерль каже про конституювання світу в свідомості. При цьому він не зауважує, як Кант, на непізнаваності "речей у собі", просто Гуссерль наполягає, що стверджувати можна лише те, що ми знаємо напевно. Цей картезіанський настрій засновник феноменології оформлює в метод редукції. Гуссерль відкриває свідомість як поле трансцендентальної суб'єктивності, пропонуючи детально його вивчати. Як можна побачити в працях трансцендентального періоду творчості Гуссерля, засновник феноменології бажав за допомогою редукції очистити свідомість від будь-яких передумов і змістів. В дисертації зазначено, що Сартр розвиває гуссерлівські ідеї інтенціональності, антипсихологізму, безпередумовності свідомості. Концепція свідомості Гуссерля є соліпсизм, але ж Гуссерль не пояснює в роботах трансцендентального періоду, як вибудовується спільний життєвий світ, ігнорує онтологічну проблематику. Натомість М. Гайдеґґер найважливішою справою феноменології вважає дескрипцію буття. Екзистенціальна аналітика учня Гуссерля включає розгляд таких категорій, як "буття-у-світі", феномена як показування себе із самого себе, от-Буття. Тобто Гайдеґґер допрацьовує другу частину картезієвої сентенції - пропонує нове розуміння завдань феноменології. Сартр в період роботи над проблемою уяви вже звертається до "Буття та часу", цікавиться екзистеціальною аналітикою.

У третьому розділі - "Феноменологічні, екзистенціальні, онтологічні, аксіологічні аспекти концепції свідомості Ж.-П. Сартра" - здійснюється змістовний аналіз сартрівської концепції свідомості.

Підрозділ 3.1. "Аналіз структурних аспектів дорефлексивної свідомості Сартра, уяви та емоцій". В результаті аналізу творів раннього Сартра виділено такі структури свідомості, як позиціональна і непозиціональна, дорефлексивна і рефлексивна, неегологічна свідомість. Сартр, слідуючи гуссерлівському плану проти психологізму, виключає зі свідомості, як обтяжуючі її, дії, якості та стани, а також Его. Свідомість він розуміє як інтенціональність, з властивою їй ноезою і ноемою. Цілісність же свідомості, на його думку, дається не з якогось центру суб'єктивного тяжіння, не є властивістю свідомості, але ця цілісність відбувається з боку об'єкта, на який свідомість спрямована. Таким чином, в дисертації дані характеристики свідомості: первинність, позаособистісність, трансцендентність, презентабельність, синхронічність.

В дисертації уточнюється, що і уяву, і емоції Сартр розглядає як ноетико-ноематичні дуальності. Класичне поняття свідомості як відображення Сартр замінює феноменологічним, розуміючи його як беззмістовну творчу активність. Порівнюючи сприйняття та уяву, Сартр їх розрізняє за предметом: предмет уяви ірреальний, а сприйняття - реальний. Нудота представлена як "ознака" включення буття-в-світі. Тобто, можна зробити висновок, що емоція - екзистенційна розмітка буття-в-світі, відповідь на ситуацію. В дослідженні відзначається, що в сартрівській теорії немає місця анормальній свідомості. Свідомість за визначеннями Сартра суть свідомість, а не не-свідомість і не несвідоме (психоаналітичне поняття несвідомого він замінює поняттям дорефлексивної свідомості). Таким чином, Сартр не зраджує феноменологічному починанню Гуссерля, демонструючи відмову від психологізму і фізикалізму при описі свідомості як такої, критикуючи при цьому психоаналітичне уявлення про несвідоме як зміст свідомості. В дисертації робиться висновок, що Сартр радикалізує гуссерлівську установку.

У підрозділі 3.2. "Буття і ніщо": змістовна експлікація фундаментальних структур" аналізується сартрівська концепція свідомості як ніщо, визначається її відмінність від гуссерлівської. Показано, що при поясненні своєї позиції автор притягує термінологію філософії Гегеля, причому в результаті синтезу гегелівської категорії заперечення з категорією гайдеґґерівської тривоги Сартр виробляє поняття mauvaise foi. Інтерпретація різних зустрінутих нами в критичних статтях, присвячених цій темі, перекладів, а також прочитання художніх творів Сартра, що демонструють прихований в цьому терміну сенс, дає привід вважати його таким, що не перекладається, але для його розуміння ми звернулися до порівняння з гоголівським поняттям мертвої душі, сковородинівського поняття сродності. Концепція свідомості Сартра не буде достатньо зрозумілою без зазначених інтерпретацій і описів. Переклад терміну як "погана віра", "нещирість", "брехня собі", "нечиста совість", "неавтентичність" не може вважатися достатнім, але кожен з них характеризує якийсь аспект поняття Сартра. Можливо, переклад українською "нечисте сумління" найбільш близький за змістом сартрівському терміну.

Сартр розрізняє "буття-в-собі", "буття-для-себе", пояснюючи, що свідомість не є "бутям-в-собі", інертним і визначеним, але "буттям-для-себе", свободою, проектуванням себе. "Буття-для-іншого" - свобода перед іншою свободою, свідомість перед свідомістю. Характеризуючи "буття-для-іншого", Сартр констатує тривогу як визначальну характеристику свідомості. Таким чином, можна бачити, що основний твір Сартра є систематичним, цілісним феноменологічним комплексом, що розкриває онтологічну структуру свідомості як ніщо (на відміну від часовості гуссерлівської концепції), аксіологічним виміром якої вводить поняття mauvaise foi.

У підрозділі 3.3. "Рецепція концепції свідомості Сартра в європейській культурі" досліджується вплив сартрівського екзистенціально-феноменологічного вчення про свідомість на розвиток європейської культури.

Показано, що найважливішим висновком з опису Буття-для-іншого, взагалі з логіки побудови трактату (від абстрактного до конкретного, від поняття свідомості-ніщо, свободи, до поняття свободи перед іншою свободою) є ідея екзистенціального психоаналізу. Так поняття тіла, як його бачить слідом за Гуссерлем Сартр, тіла-для-себе і для-іншого суть не субстанція, але свідомість. Тлумачення свідомості-ніщо, автентичності перед поглядом іншого, сорому, при апології цінностей свободи, а людської реальності - як проекту, а не природи, виключає будь-яку перевагу аналітика над клієнтом, а разом з тим і розбиває претензії класичного психоаналізу тлумачити несвідоме як зміст свідомості. І це є новацією Сартра. Соліпсизм при цьому долається тим, що Я тепер вже позбавлене власних опор перед іншим. Сартрівська переорієнтація з феноменології на соціальну і політичну філософію, захопленість Сартра Гегелем і Марксом, своєрідна сартрівська інтерпретація концепцій німецьких філософів стала приводом до розвитку соціально-філософських вчень і політичних рухів, ідеології "нових" французьких філософів. Крім антипсихіатрії (засновником якої можна вважати Сартра) концепція свідомості Сартра вплинула на розвиток постструктуралістської філософії Фуко і Дельоза - постекзистенціалістської теорії суб'єктності. Взагалі, тлумачення свідомості як ніщо відкриває дослідженням свідомості нові горизонти. Про розвиток теорії свідомості Сартра говорять в середовищі англійської філософії мови, відбувається розширення феноменологічного простору за рахунок включення в неї теорії мови.

Висновки включають головні результати дослідження, а також сформульовані рекомендації щодо можливих напрямків подальшого вивчення екзистенціальних та феноменологічних проблем свідомості.

1. В результаті розгляду cogito як нередукованої людської сутності, як дії мислення з його інтуїцією, сумнівом, творчою силою в бутті, а також кантівської інтерпретації цього картезіанського концепту, відзначено, що доктрина свідомості Сартра містить в собі цю ідею засновників теорії трансцендентального суб'єкта. Трансцендентальний суб'єкт не формується формальними передумовами, але сам формує їх. Концепція cogito, трансцендентальної суб'єктивності - вихід з причинно-наслідкових схем до трансцендентного. Сартр розуміє людину як відповідальну за свої вчинки у світі істоту, не зумовлену каузально, але як творчу, самостійну одиницю, проект, можливість. Сартрівське розуміння людини, свідомості, як свободи, таким чином, засноване на картезіансько-кантівському принципі трансцендентальної суб'єктивності. Від концепції cogito Сартр відштовхується, пропонуючи більш ґрунтове розуміння свідомості - дорефлексивне cogito.

У ході аналізу гегелівської спекулятивної діалектики розкрито, що вона визначає онтологічний рівень концепції свідомості Сартра в аспектах тотальності, саморозвитку, іманентизму. Зазначені аспекти присутні у вченні про свідомість і Сартра - він їх критикує, відштовхуючись від них, просувається в побудові власної концепції свідомості. Також в дисертації відзначено, що Сартр використовував категоріальний апарат гегелівської діалектики для обґрунтування своєї концепції свідомості в "Бутті і ніщо".

3. В результаті аналізу філософської спадщини С. К'єркегора, Ф. До-стоєвського, Ф. Ніцше виявлено, що творчість зазначених мислителів являє собою перехід від класичного до некласичного мислення, від гносеологічного умогляду до проблематики людського існування. Поняття "повторення" К'єркегора, проілюстроване лицарем віри, інтерпретацією історії Авраама і Іова - спроба вказати на обмеженість засобів класичної філософії в описі свідомості. Людина "підпілля" Достоєвського з ідеєю персональної відповідальності, унікальності людського існування, віри, страждання і т. ін., ідея надлюдини Ніцше з його переоцінкою цінностей, парадоксальністю, діонісійсько-аполлонійским вічним поверненням - також важливі аргументи проти зведення проблематики свідомості до гносеологічної спекулятивної філософії. Показано, що філософія життя, таким чином, індукує екзистенційно-аксіологічний рівень сартрівської концепції свідомості в аспектах трансцендування, повторюваності, парадоксальності, вибору, приреченості на свободу. Мови про пряме запозичення тут не йдеться, мається на увазі конгеніальність філософів життя, до ряду яких зараховано і Сартра.

4. З основної ідеї гуссерлівської феноменології, інтенціональності, випливає пріоритет внутрішнього досвіду, безпередумовність знання, а також необхідність "епохе", антипсихологізм і соліпсизм. А гайдеґґерівська екзистенціальна аналітика пропонує ідею феномена як показування себе з самого себе, турботи, "дазайн", справжнього і несправжнього модусів існування, темпоральності, буття-в-світі. Зазначені ідеї гуссерлівської і гайдеґґеровської феноменології конституюють феноменологічний рівень концепції свідомості Сартра. Сартр показав: дорефлексивну свідомість; вкоріненість свідомості в світі; відкритість свідомості світу; початкову структурованість свідомості екзистенцією; синтетичність свідомості; концептуальність свідомості, яка виступає як Буття-в-собі, Буття-для-себе, Буття-для-іншого.

Так, при аналізі культурно-онтологічних та історико-філософських передумов сартрівської концепції свідомості показано такі її рівні: суб'єктивістсько-персоналістичний та онтологічний, екзистенційно-аксіологічний, феноменоло-гічний.

5. В дисертації визначено, що, за Сартром, 1) свідомість є цілісністю, яка гарантується не суб'єктом, а об'єктом, на який свідомість направлено; 2) цілісність визначає собою синхронічність буття і свідомості; 3) беззмістовність визначає, по-перше, атетичність свідомості, по-друге, її неегологічну сутність, по-третє, інтенціональність як "спрямованість на" визначає трансцендентний характер свідомості (свідомість суть те, що вона трансцендує, вислизання від самої себе). Таким чином, на основі аналізу структурних елементів дорефлексивної свідомості: цілісності, спонтанності, беззмістовності, інтенціональності - зроблено висновок про її первинний, позаособистісний, трансцендентний, презентабельний, синхронічний характер.

6. Досліджено, що теорія уяви та емоцій Ж.-П. Сартра є радикалізація антипсихологістської, антифізикалістської установки феноменологічного проекту, де образ являє собою чисту спонтанну активність свідомості, а емоція - екзистенціальну розмітку буття-в-світі. Образ Сартр показує, як саме свідомість (поряд із судженням, сприйняттям, емоцією). Це феномен квазіспоглядання, полагання об'єкта як небуття (на відміну від сприйняття), репрезентація реальності в думці. Емоція ж показана як "магічна трансформація світу", як екзистенціальна розмітка буття-в-світі.

7. У результаті прочитання основної філософської праці Сартра, а також аналізу понять "Буття і ніщо", з'ясовано, що концепти "буття-в-собі", "буття-для-себе", "буття-для-іншого" у своїй інтенціональності і архітектоніці утворюють цілісний феноменологічний комплекс, розкривають онтологічну структуру свідомості як ніщо, екзистенційно-аксіологічним виміром якої виступає поняття mauvaise foi (погана віра, нечисте сумління, ненавмисний самообман). Тобто виділено два аспекти концепції свідомості Сартра: феноменолого-онтологічний і екзистенційно-аксіологічний. Феноменологічна структура "буття-в-собі", "буття-для-себе", "буття-для-іншого" задає онтологічний статус свідомості як ніщо. Концепт mauvaise foi розкривається через екзистенціали тривоги, самотності, розпачу та ін. і фундує ціннісну орієнтацію людини у світі.

8. При виявленні значення сартрівської концепції свідомості для європейської філософії відзначено, що імплантація феноменологічних, екзистенціальних, онтологічних, аксіологічних напрацювань концепції свідомості Сартра в європейську думку здійснювалася в проектах політико-філософського дискурсу (показаний поворот самого Сартра від феноменології та екзистенціалізму в бік політичної та соціальної філософії), екзистенціального психоаналізу, постструктуралізму (Ж. Дерріда), феноменології (Б. Вальденфельс), шизоаналізу (Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі), філософії мови (Дж. Серл та ін.).

Отримані в дисертації результати можуть дозволити чіткіше відзначати проблемні грані розуміння Сартром феномену свідомості та її змістовні аспекти, а також можуть бути матеріалом для продовження досліджень проблеми свідомості в сучасній філософії.

Основний зміст дисертації викладено в публікаціях

1. Чипуренко О. Н. Две ориентации философского мышления и проблема личности / О. Н. Чипуренко // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - 1999. - Вип. 4. - С. 76-82 (0,4 др. а.).

2. Чипуренко О. М. До проблеми самоствердження особистості: західноєвропейський та український контексти / О. М. Чипуренко // Вісник Дніпропетровського університету. Соціологія. Філософія. Політологія. - 2000. - Вип. 7. - С. 85-92 (0,5 др. а.).

3. Чипуренко О. Н. Три подхода к проблеме личностной свободы / О. Н. Чипуренко // Вісник Дніпропетровського університету. Історія і філософія науки і техніки. - 2000. - Вип. 7. - С. 53-63 (0,6 др. а.).

4. Чипуренко О.Н. О решении проблемы языка Дж. Локком / О. Н. Чипуренко // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2001. - С. 93-97 (0,4 др. а.).

5.Чипуренко О. М. Мета освіти і український контекст / О. М. Чипуренко // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2007. - С. 428-431 (0,3 др. а.).

6. Чипуренко О. Н. Философия как мышление / О. Н. Чипуренко // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2008. - С. 365-369 (0,4 др. а.).

7. Чипуренко О. Н. Экзистенциально-феноменологическая концепция сознания Сартра в трактате "Бытие и ничто" / О. Н. Чипуренко // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2009. - С. 220-225 (0,3 др. а.).

8. Чипуренко О. Н. Сартр о трансцендентности эго / О. Н. Чипуренко // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - 2009. - Вип. 19. - Т. 17 (№ 9/2). - С. 180-185 (0,4 др. а.).

9. Чипуренко О. Н. Рассуждение о святости и подлинном диалоге / О. Н. Чипуренко // Обрії комунікації та інтерпретації. Матеріали VIII Харківських міжнародних Сковородинівських читань. - Х.: "Екограф", 2001. - С. 92-95 (0,2 др. а.).

10.Чипуренко О. Н. Человек - это свобода / О. Н. Чипуренко // Проблема свободи в теоретичній та практичній філософії. Матеріали Х Харківських міжнародних Сковородинівських читань. В 2 ч. - Харків: "Екограф", 2003. - Ч. 2. - С. 194-196 (0,1 др. а.).

11. Чипуренко О. М. Стосовно концептів "людина" та "перехідне суспільство" / О. М. Чипуренко // Політологічні, соціологічні та психологічні виміри перехідного суспільства: як зробити реформи успішними. Збірник матеріалів Третьої міжнародної наукової конференції 22 - 24 червня 2006 року. - Суми: Друкарня СумДУ. - 2006. - Т. 2. - С. 63-65 (0,1 др. а.)

Размещено на Allbest.ru