Ірраціональний досвід в українській філософській думці XVI-XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

імені Олеся Гончара

УДК 1 (477) (091)

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Ірраціональний досвід в українській філософській думці XVI-XIX ст.

Лисоколенко Тетяна Володимирівна

Дніпропетровськ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії, соціально-політичних і

правових наук Слов'янського державного педагогічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор Мозговий Леонід Іванович, завідувач кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук Слов'янського державного педагогічного університету.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, професор кафедри суспільних наук Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого;

кандидат філософських наук, доцент Палагута Вадим Іванович, завідувач кафедри інженерної педагогіки Національної металургійної академії України (м. Дніпропетровськ).

Захист відбудеться " 08 " жовтня 2010 р. о 13:30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 з захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара Міністерства освіти і науки України за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к.30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університеті імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий " 4 " вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор Окороков В.Б.

Анотації

Лисоколенко Т.В. Ірраціональний досвід в українській філософській думці XVI-XIX ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню ґенези ірраціонального досвіду в українській філософській думці XVI-XIX ст. На основі аналізу творів представників вітчизняної філософії у роботі представлено динаміку та специфіку розуміння раціонально незбагненних явищ. Доведено, що актуалізація тем про значущість духовної сутності людини та пошуки шляхів наближення до Бога в загальному контексті творів І. Вишенського, П. Могили, К. Саковича сприяла поширенню граней осмислення ірраціональної проблематики в українській філософії. Виявлено, що у вченні про "внутрішню людину" Г. Сковороди та у "філософії серця" П. Юркевича ідея осягнення таємничого займала вагоме місце. Схожість їхніх поглядів розкривається при розгляді "серця" як основи духовного життя людини. Концептуалізація ірраціонального відбулася у роботах представників академічної філософії XIX ст., в межах визначення ролі віри в житті людини.

У дослідженні висвітлено, що ірраціональний досвід як окрема ланка в українській історико-філософській спадщині передбачає особливе ставлення до світу та відкриває нові аспекти історико-філософських пошуків вітчизняних діячів XVI-XIX ст. ірраціональний філософський духовний

Ключові слова: віра, духовність, душа, ірраціоналізм, ірраціональне пізнання, трансцендентне, серце.

Лисоколенко Т.В. Иррациональный опыт в украинской философской мысли XVI-XIX вв. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2010.

Диссертация посвящена исследованию генезиса иррационального опыта в украинской философской мысли XVI-XIX вв. На основе анализа работ деятелей отечественной философии представлена динамика и специфика понимания рационально непостигаемых явлений.

Раскрыта сущность применения комплекса методологических подходов к рассмотрению иррационального как многоаспектного феномена в истории философии. Определено, что иррациональный опыт в украинской философской мысли связан с неоплатонизмом, опирается на апофатический подход Богопознания, апеллирует к идеям исихазма. В работе доказано наличие основания для раскрытия значения идей "духовного сердца" и "веры" в жизни человека, проанализированы особенности понимания иррационального в наследии Ф. Ницше, Б. Паскаля, А. Шопенгауэра, С. Кьеркегора и других представителей европейского философского дискурса.

Осуществлена попытка демонстрации логики развития понимания иррационального в украинской философии. Определено, что истоки отечественного иррационализма проявляются в специфике менталитета, доминировании в национальном характере индивидуальных черт, которые направляют познавательные ориентиры к интроспекции, что приводит к уменьшению роли рационального компонента в украинской психике. В философских поисках книжников Киевской Руси поднимаются темы о возвеличивании Творца, путях приближения к нему, познавательных возможностях "сердца", которые получили распространение в последующих периодах становления украинской историко-философской мысли.

Полученные результаты дают возможность утверждать, что на протяжении XVI-н.XVIIвв. иррациональное в работах представителей Острожского культурного центра выступает связанным с идеями провозглашения всемогущества веры и постижением трансцендентных истин в "молчаливой беседе" с Богом. Происходит сближение иррационального опыта с мистической линией в философии, что находит реализацию в наставлении отречься от всего мирского у И. Вишенского.

Изучение иррационального сквозь призму особенностей эпохи украинского барокко позволило выявить, что наряду с научными подходами к интерпретации явлений действительности существуют элементы, которые не поддаются логическому анализу. Так, в контексте философских работ духовных представителей барокко, душа человека остается основанием, лишенным разумных ограничений.

Установлено, что иррациональный опыт в философии Г. Сковороды приобретает устойчивый характер и репрезентируется через учение о "внутреннем человеке". Переход к духовной сущности осуществляется путем самопознания, что позволяет найти в себе Бога. Центром невидимого начала в человеке выступает сердце.

Исследование экзистенциальных мотивов украинской философии XIXв. дало возможность концептуализировать идеи понимания иррационального. В наследии представителей украинской академической философии иррациональный опыт связан с определением места веры в жизни человека, с признанием, что существуют сверхразумные сущности, которые наука без опоры на истины веры раскрыть не способна.

"Философия сердца" набирает пика своего развития в творчестве представителей украинского романтизма. П. Юркевич считал, что сердце является центром духовной, моральной и телесной жизни человека, оно способно понимать то, что непосильно разуму. Охарактеризовано, что украинский романтизм - это явление особого порядка, которое выступает логическим продолжением иррационализма эпохи барокко. В философских поисках деятелей романтизма был поднят ряд идеи, получивших дальнейшее развитие в учениях представителей российской философии.

В диссертационной работе доказано, что иррациональный опыт выступает имманентным явлением украинской философской мысли, позволяет раскрыть еще не известные грани творческих поисков ее представителей.

Ключевые слова: вера, духовность, душа, иррационализм, иррациональное познание, трансцендентное, сердце.

Lysokolenko T. V. Irrational experience in the Ukrainian philosophic thought of the XVI - XIX centuries. - The Manuscript.

The dissertation on the receiving of the scientific degree of the Candidate of Philosophic Sciences, Speciality 09.00.05 - History of Philosophy. - Oles Honchar's National University of Dnipropetrovsk. - Dnipropetrovsk, 2010.

The dissertation is devoted to the investigation of the genesis of irrational experience in the Ukrainian philosophic idea of the XVI - XIX centuries. On the basis of the works of the representatives of domestic philosophy it is introduced the dynamics and peculiarity of understanding of the rationally incomprehensible phenomena. It is proved that the actualization of the themes about importance of spiritual nature of a person, searches of ways of approaching to God in the general context of the works of I. Vyshenskiy, P. Mohyla, K. Sakovych promoted prolongation of the verges of comprehension of irrational problems in the Ukrainian philosophy. It is revealed that in the studies of "inherent person" of G. Skovoroda and in "philosophy of heart" of P. Yurkevych the idea of perception of the mysterious took up a ponderable place. Similarity of their views is revealed at consideration of "heart" as a basis of spiritual life of a person. Conceptualization of the irrational occures in the works of the representatives of academic philosophy of the XIX century within the limits of determination of the role of faith in life of a person.

In the given investigation it is covered that the irrational experience as a individual link in the Ukrainian historico-philosophical heritage provides for special relation to the world and reveals new aspects of historico-philosophical searches of the domestic figures of the XVI - XIX centuries.

Key words: faith, spirituality, soul, irrationalism, irrational cognition, transcedental, heart.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Звернення до джерел української історико-філософської спадщини не втрачає своєї актуальності. Набутки її представників є віддзеркаленням процесу розвитку науки, мають неабияку цінність у контексті знаходження нових ідей, переосмислення власного минулого та розуміння сутності сучасних історичних та філософських пошуків. За умов прилучення української філософії до європейського історико-філософського дискурсу, який не нав'язує однолінійної моделі розуміння реальності, ми маємо можливість підіймати з національної духовної скарбниці приховані істини, знаходити нові рішення відомих проблем, аналізувати той пласт знань, що залишився за межами розумового осягнення дійсності.

У сучасному світі раціоналізм як визначена орієнтація та стилістика мислення з власними установками на розумність, з впевненістю, що у світі панують логіка та гармонія, переживає глибоку кризу та виступає предметом критики. Виникає потреба застосування до наукового аналізу інших форм досвіду, які б змогли запропонувати альтернативне бачення суспільних процесів. На відміну від одноманітності раціональності, ірраціональний досвід не має розумових обмежень у світосприйнятті, проникає в трансцендентні виміри людського буття. Ірраціоналізм базується на розгляді людини як індивідуальності з власним внутрішнім світом, який шляхом побудови логічних міркувань збагнути неможливо.

Дослідження ірраціонального феномену вимагає звернення до ментальних особливостей народу, актуалізації аксіологічної проблематики та переосмислення понять "духовність", "віра", "серце", "шлях пізнання". Така рефлексія в межах української історії філософії чинить вплив на побудову цілісної національно-духовної концепції.

Накопичений у філософії досвід трактування ірраціональних явищ є невичерпним і становить вагомий науково-практичний інтерес для сучасних дослідників. Найбільш розбудованим напрямком цієї теми є сфера західноєвропейської філософської думки, у той час як українська історико-філософська традиція в цьому плані має величезний матеріал для розвідок.

Одним з варіантів дослідження ірраціональних інтенцій виступає аналіз досвіду роз'яснення сутності розумово непізнаваного у творчих набутках представників української філософської думки. Постановка питання таким чином сприятиме встановленню закономірностей розвитку та особливостей ірраціональних ідей, виявленню елементів традиційності при інтерпретації цього феномену. З точки зору досвіду осягнення ірраціонального актуальним буде сам процес розкриття тем українського кордоцентризму, духовної суті людини, концепцій самопізнання, визначення місця віри і трансцендентного в житті людини. Окреслене коло наукової проблематики набуло найбільшого поширення в межах пошуків діячів української історії філософії XVI-XIX ст.

Проведення комплексного історико-філософського аналізу ірраціонального досвіду в українській філософії дозволяє повніше осягнути усе її багатоголосся, виявити раціонально-ірраціональні сюжетні лінії людського буття. Мета такої розвідки полягає в прагненні доповнити вже наявні дослідження раціонально незбагненних явищ тими формами досвіду, які раніше не розглядались у контексті аналізу раціоналістичної методології але були наявні, як особливі елементи національного екзистенційного мислення та впливали на пошук нових моделей розуміння власної особистості українців у світі.

Ступінь наукової розробленості теми. Обрана проблематика представлена багатьма різноманітними філософськими працями, дотичними до предметного поля дисертаційної роботи. Розкриваючи сутність ірраціональних ідей в набутках українських діячів або окремих періодах становлення вітчизняної філософської думки, запропоновані авторами роботи мають велике науково-методологічне значення для розуміння місця ірраціонального феномену в українській філософії.

Методологічною основою для проведення дисертаційного дослідження стали роботи таких вчених: В. Андрущенко, І. Бичко, П. Гнатенко, І. Захара, В. Зеньковський, В. Ільїн, Я. Ісаєвич, М. Кашуба, А. Конверський, В. Литвинов, Н. Мозгова, В. Нічик, І. Паславський, А. Пашук, Л. Пилявець, М. Попович, В. Соловйов, Я. Стратій, М. Ткачук, В. Шинкарук, Г. Шпет, В. Ярошовець, у яких крізь призму аналізу творчої спадщини представників української філософської думки, спостерігається звернення до аспектів ірраціонального.

У контексті розбудови сутності ірраціонального досвіду, визначення місця ірраціонально-містичних складових в українській філософській традиції заслуговують на увагу праці діячів української діаспори Д. Донцова, О. Кульчицького, Д. Чижевського.

Дослідження А. Бичко, В.Горського, Р. Наконечного, А. Колодного, В. Щурата, М. Поповича, Г. Карвацької сприяли долученню до філософського дискурсу робіт українських письменників і громадських діячів XIX ст.

З огляду на наближеність феномену ірраціонального в українській філософській думці до релігійної проблематики, методологічно виправданим є використання в дисертаційній роботі доробків таких зарубіжних та українських авторів, як В. Бичков, П. Гайденко, У. Джеймс, І. Євлампієв, В. Кравченко, Г. Майоров, П. Мінін, Г. Хлєбніков, Ю. Шабанова, праці яких дають можливість відтворити взаємозв'язок ірраціонального досвіду з містикою.

Цілісність буття людини крізь призму множинності історико-філософського знання показана в працях Є. Андроса, І. Бичка, Б. Бичка, Г. Горак, А. Єрмоленка, Л. Конотоп, С. Пролеєва, В. Табачковського, Н. Хамітова, З. Швед, В. Шевченка, В. Ярошовця. Маючи предметну спрямованість, ці дослідження виступають методологічною основою для проведення широкомасштабних теоретичних пошуків в українській філософській культурі.

Про зростання зацікавлення проблемою ірраціонального у сучасному науковому світі свідчать роботи В.Ляха, В. Окорокова, В. Пронякіна, у яких досліджуване явище інтерпретується в контексті метафізичного та феноменологічного філософських підходів. Слід відзначити, що простежити тенденції становлення української наукової концепції феномену ірраціонального дозволяють проведені дослідження А. Бичко, В. Горського, В. Нічик, І. Огородника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в контексті науково-дослідної роботи "Буття людини (соціально-філософський аспект)" кафедри філософії, соціально-політичних і правових наук Слов'янського державного педагогічного університету та затверджена на засіданні вченої ради університету (протокол № 4 від "27" грудня 2007 р.).

Мета дослідження. Метою дослідження є аналіз ірраціонального досвіду, визначення його особливостей у процесі розвитку української філософської думки XVI-XIX ст.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

– здійснити аналіз теоретико-методологічної основи дослідження ірраціонального досвіду в українській філософії XVI-XIX ст.;

– виявити витоки ірраціонального досвіду в українській філософській думці;

– розкрити сутнісні риси ірраціонального досвіду на рубежі XVI- першої половини XVIII ст.;

– визначити місце ірраціональних явищ у філософії Григорія Сковороди;

– окреслити особливості ірраціональних тенденцій в українській філософській традиції XIX ст.

Об'єктом дослідження є феномен ірраціонального в творчій спадщині представників історії української філософії XVI-XIX ст.

Предметом дослідження є ґенеза ірраціонального досвіду в українській філософській думці XVI-XIX ст.

Методи дослідження. Виокремлення та концептуалізація ірраціональних ідей з набутку української філософської спадщини зумовлена зверненням до історико-філософської методології, що розроблялася сучасною генерацією таких вітчизняних вчених: А. Бичко, І. Бичко, П. Гнатенко, В. Горський, І. Огородник, М. Попович, В. Табачковський та ін.

Ірраціональний досвід в українській філософській думці постає як багатоаспектне явище, дослідження якого має базуватися на комплексному підході. Специфіка предмету дослідження призвела до застосування як загальних, так і специфічних методів. Дисертаційну роботу виконано з дотриманням принципів світоглядного плюралізму, системності та історизму.

При обґрунтуванні основних положень дослідження особливої ефективності набуває застосування екзистенційної методології в силу її дотичності українському менталітету і спрямованості на аналіз духовної сфери життєдіяльності. У межах феноменологічного методу розкрито особливості тлумачення представниками української філософської думки індивідуального "внутрішнього" світу людини.

Аналіз творчості діячів історії вітчизняної філософії потребував звернення до принципів філософської герменевтики інтерпретації першоджерел. Це дало змогу з'ясувати місце ірраціональних явищ в загальному контексті стародруків.

Методологічною основою для розкриття сутності основних одиниць аналізу дослідження послугували праці А. Августина, М. Бердяєва, І. Канта, С. К'єркегора, Ф. Ніцше, Б. Паскаля, А. Шопенгауера та інших речників європейської філософії.

Одним з провідних у дослідженні виступає системний підхід, застосування якого дозволило розглядати ірраціональність як феномен, що постає одним з компонентів багатомірної української філософії XVI-XIX ст.

Методологічно виправданим є розширення історико-філософського розуміння українського ірраціонального досвіду у зіставленні його з аналогічними ідеями світової філософської культури, що стало можливим здійснити при використанні компаративістського підходу, який у свою чергу, ґрунтується на пошуку співзвучності українського ірраціоналізму з європейськими концепціями. При цьому визначаються не лише особливі характеристики вітчизняного і світового ірраціонального досвіду, а зберігається їх тотожність і відмінність.

Наукова новизна одержаних результатів визначається проведеним аналізом ірраціональних ідей у творчості представників української філософії XVI-XIX ст., на підставі чого розроблено концепцію, у якій продемонстровано багатоманітність методологічних підходів до дослідження ґенези досвіду осягнення розумово незбагненних явищ, що дозволяє розглядати феномен ірраціонального в контексті вітчизняної історії філософії у новій площині.

Результати дисертаційної роботи виражені в низці положень:

– з'ясовано, що теоретичне коріння ірраціонального досвіду української філософської думки знаходиться у вченні неоплатонізму, пов'язане з ідеями самопізнання та пізнання Бога, з особливими концепціями значення "віри" та "серця" в житті людини;

– виявлено, що екзистенційно-кордоцентричні риси національного менталітету впливають на особливості світосприйняття українців. Ірраціональний досвід в епоху Київської Русі існує у межах язичницької та християнської культурних систем. З прийняттям нового віросповідання посилюється увага до трансцендентних сутностей і тематики "серця", що зумовило возвеличення духовного початку в людині;

– на основі джерелознавчого аналізу творів І. Вишенського, І. Копинського, Й. Почаївського, Г. Смотрицького, В. Суразького та Клірика Острозького продемонстровано поширення в їх спадщині ірраціональних ідей, що пов'язано з репрезентацією вчень ареопагітизму та ісихазму. У центрі уваги представників духовного осередку доби українського бароко перебуває антропоцентрична проблематика, людина постає гармонійною єдністю духовного та тілесного. Душа виступає тим елементом через який можливе наближення до Бога;

– визначено, що вчення Григорія Сковороди спирається на попередню ірраціональну традицію з визнанням справжньою людиною лише її духовної сутності. Перехід до нового стану, до "внутрішньої людини" здійснюється шляхом самопізнання, що дозволяє віднайти в собі Бога. Центром невидимого початку людини, її думок і почувань є серце;

– окреслено, що екзистенційний стиль філософування став фундаментом для досліджень представників української філософської традиції XIX ст. У фокусі уваги їх міркувань перебуває аспект внутрішнього буття людини. Ірраціональні тенденції знаходять втілення в синтезі розуміння "віри" в творчості представників академічної філософії та ідеї "духовного серця" у спадщині діячів романтизму. Через віру уможливлюється розкриття метафізичних сутностей речей. Серце виступає джерелом пізнання і носієм віри в житті людини.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Проведене дослідження дає можливість концептуально поглибити особливості розуміння феномену ірраціонального в ученнях діячів української культури XVI-XIX ст., погляди та переконання яких відзначились філософською та історико-літературною цінністю, визначити складні та суперечливі процеси формування ірраціонального досвіду як ланки української філософії. Отримані висновки дозволяють сформувати теоретичні передумови для подальших інтегрованих досліджень ірраціональних проявів у межах української духовної спадщини.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в репрезентації комплексу методологічних підходів до аналізу розумово незбагненного, що значно розширює межі рефлексивного простору досліджуваного феномену і дає можливість розглядати ірраціональне як досвід в екзистенційному вимірі української філософської думки. Результати роботи можуть бути використані в навчальному процесі, під час створення навчально-методичних посібників, курсів і спецкурсів з "Філософії", "Історії української філософії", "Релігієзнавства", "Культурології".

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Виокремленні положення та висновки, що мають наукову новизну, позначені системністю та цілісністю висвітлення.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи представлені автором на міжнародних науково-теоретичній конференціях "Проблема суб'єктивності у філософії та культурі російського Срібного віку" (м. Дрогобич, 2009) та "Людина, культура, техніка в новому тисячолітті" (м. Харків, 2009), протягом 2008-2010 р. на щорічних науково-практичних конференціях СДПУ (м. Слов'янськ), на регіональній науковій конференції "Філософія у сучасному світі" (м. Донецьк, 2010), на Всеукраїнській науково-теоретичній дистанційній конференції "Інтелект. Особистість. Економіка" (м. Донецьк, 2010).

Положення та ідеї дисертаційної роботи використовувалися в підготовці програми з курсу "Філософія" та при викладанні даної дисципліни в Слов'янському державному педагогічному університеті.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у п'ятьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Структура дослідження зумовлена його метою та логікою. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають у себе дев'ять підрозділів, висновків дослідження та списку використаних джерел, що містить 260 позицій. Загальний обсяг роботи становить 171 сторінку. Повний обсяг дисертації 192 сторінки.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, з'ясовано ступінь її наукової розробленості, сформульована мета і поставлені завдання, визначено об'єкт та предмет, охарактеризовано методологічну основу дисертації, розкрито наукову новизну, аргументовано теоретичне та практичне значення роботи, наведені дані про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Огляд літератури та методологічні засади дослідження ірраціонального досвіду в українській філософській думці XVI-XIX ст." розглядається процес формування теоретико-методологічної основи дослідження, увагу приділено уточненню змісту основних категоріальних одиниць, надається характеристика джерелам та проводиться критичний аналіз літератури, наводяться особливості її використання в межах різних аспектів роботи.

У підрозділі 1.1. "Огляд літератури з досліджуваної проблематики" висвітлені детермінантні історико-філософські витоки, які сприяли формуванню ірраціональних ідей в творчості представників української філософської думки XVI-XIX ст. Динаміка розгортання дослідницького матеріалу засвідчує, що ірраціональна проблематика в українській філософії поставала у різних формах, вона трансформувалася та видозмінювалася.

Основою для проведення аналізу ірраціонального досвіду в українській історії філософії є роботи провідних вітчизняних науковців А. Бичко, І. Бичка, П. Гнатенка, В. Горського, І. Захари, В.І льїна, М. Кашуби, В. Нічик, М. Поповича, у яких відображено положення ірраціонального в залежності від культурних, соціально-економічних реалій того чи іншого історичного періоду. Різноманітні аспекти, пов'язані з розкриттям сутності ірраціоналізму відображено у працях А. Бичко, Б. Бичка, Л. Конотоп, В. Окорокова, С. Пролеєва, В. Пронякіна, Ю. Шабанової, З. Швед.

Аналіз опрацьованої літератури дає можливість стверджувати, що ірраціональний досвід у вітчизняній філософії виступає окремою ланкою та пов'язаний з такими фундаментальними поняттями, як віра, інтуїція, кордоцентризм, ірраціональне пізнання. Саме в межах даних категоріальних одиниць відбувається актуалізація обраної проблематики.

У чисельних працях українських дослідників розумово незбагненні явища постають у вигляді константи, а питання аналізу ґенези ірраціонального досвіду не ставляться.

У підрозділі 1.2. "Методика та методологія дослідження ірраціонального досвіду в українській філософії XVI - XIXст." розкриваються методологічні підходи до дослідження феномену ірраціонального. Характеризується сутність застосування загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, що дають можливість комплексно підійти до предмету дисертаційної роботи.

Увагу закцентовано на тому, що дослідження ірраціонального досвіду не припускає використання методології монізму. Виділення ірраціональних явищ з набутку української філософської спадщини стало можливим завдяки зверненню до різноманітних історико-філософських підходів вітчизняних вчених.

При розбудові методологічної основи дисертаційного дослідження особливе значення має розгляд національної ментальної специфіки, у якій знаходять місце екзистенційно-кордоцентричні особливості української психіки. Фундамент для даного підходу заклали Д. Донцов, П. Куліш, І. Мірчук, І. Нечуй-Левицький Д. Чижевський, М. Шлемкевич. Сучасний погляд на український менталітет розроблений у дослідженнях А. Бичко, І. Бичка, П. Гнатенка, В. Горського, М. Русина.

Одним з найбільш значущих методологічних підходів даного дослідження є філософсько-компаративістський, що дозволяє проводити найширші рівні порівнянь від зіставлення ірраціонального у поглядах представників однієї історичної доби, до зіставлення ідей діячів різних історичних часів.

Сутнісні принципи саме української екзистенційної методології чітко формулюють А.Бичко та І.Бичко, відзначаючи особливу її ефективність для пізнання національної історії та особливостей духовності. Варто підкреслити значущість системного підходу, який дозволив поєднати велику кількість окремих елементів аналізу і спираючись на це, відкрити наявність нових, інтегративних якостей ірраціоналізму, не властивих її окремим частинам і компонентам. Також, серед різноманіття методологічних концептів, заслуговують на увагу культурологічний та герменевитичний підходи, використання яких забезпечило об'єктивність та всебічність дослідження.

Проведений методологічний аналіз переконує, що ірраціональний досвід як світоглядна парадигма в українській філософській думці передбачає особливе ставлення до світу. Цей досвід спрямований на визначення місця розумово незбагненного у змісті різних філософських концептів.

У другому розділі "Витоки ірраціонального досвіду в українській філософській думці" аналізуються складові, що вплинули на формування ірраціонального феномену як невід'ємного елементу української філософії.

У підрозділі 2.1. "Особливості українського менталітету" зазначається, що дослідження менталітету дозволить зрозуміти ставлення українців до життя, до світу, до власних цінностей, що зумовлюють напрямки розвитку філософського мислення та культурного процесу в цілому. Логіка викладу матеріалу базується на розкритті ментальних особливостей, які саме утворюють основу українського екзистенційого мислення. Для цього проводиться аналіз детермінантних рис національного характеру.

Встановлено, що ментальність відображається в характері певного народу, його психологічних особливостях і настановах, у віруваннях, традиціях і звичках людей. Це пояснюється настановами українських дослідників, які пов'язують менталітет саме з "внутрішньою" сутністю народу. Українців не приваблюють теоретичні міркування, їх вчинки обумовлюють не загальні категорії розуму, а воля та почуття.

Доведено, що домінування в національній психічній структурі таких рис, як гуманність, демократизм, кордоцентричність, екзистенційність та волелюбність відносно зменшують роль раціонального компоненту в характері та виступають основою для розвитку в українській філософії ірраціональних інтенцій.

У підрозділі 2.2. "Ірраціональні тенденції епохи Княжої доби" відбувається дослідження тих складових історико-філософських процесів Київської Русі, які передають динаміку досліджуваного явища, маючи вплив на подальший розвиток ірраціоналізму в українській філософській спадщині.

З'ясовано, що ірраціональне в Київській Русі виступає елементом відразу двох культур - язичницької та християнської, на ґрунті яких формується нова світоглядно-філософська парадигма. Політеїстичні вірування орієнтували людину на обожнення природи, її сакралізацію і, таким чином, створили підґрунтя для розвитку ірраціональної лінії світосприйняття. Християнство перейняло низку поганських постулатів, синтезувало їх з власними концепціями осягнення істини. Нова ідеологічна система принесла з собою велику кількість оригінальних ідей. Давньоруські мислителі митрополит Іларіон, Феодосій Печерський, Володимир Мономах, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Данило Заточник не заперечували значення почуттів у пізнавальній діяльності людини, спрямовуючи їх на розуміння раціонально непізнаваних явищ.

Невід'ємним джерелом ірраціональних проявів у Київській Русі постає чернецтво. У межах аскетичного православ'я набуває поширення тенденція наближення до Бога через такі прояви як осяяння, віра, екстаз.

Визначені елементи філософської думки Київської Русі дають можливість констатувати, що вони виступають джерелознавчою базою українського ірраціонального досвіду, оскільки лягли в основу світогляду ряду представників вітчизняної філософії наступних століть.

У третьому розділі "Виявлення ірраціонального досвіду в українській філософії XVI - XVIII ст." обґрунтовується думка про те, що формування ідей осягнення розумово незбагненних явищ у XVI - XVIII ст. відбувалося в межах ренесансно-гуманістичних і реформаційних течій в українській філософії. Проводиться аналіз особливостей трактування ірраціонального феномену в роботах репрезентантів української історико-філософської думки. Відстежуються трансформаційні зміни форми чуттєво-емпіричного відображення розумово неосяжних явищ.

У підрозділі 3.1. "Ірраціональне пізнання в концепціях українських мислителів XVI - поч. XVII ст." досліджуються праці представників культурно-освітнього Острозького центру Герасима Смотрицького, Клірика Острозького, Василя Суразького; діячів духовного осередку Івана Вишенського, Йова Почаївського, Віталія з Дубна та Ісайї Копинського.

Наслідуючи погляди православних церковних діячів та представників східної патристики, книжники проголошували абсолютну невизначеність Бога. Встановлено, що у власних міркуваннях вони стверджували обмеженість пізнавальних можливостей людини, залишаючи божественну сферу під юрисдикцією ірраціонального. На думку острожців, самопізнання виступає передумовою осягнення трансцендентної Божої суті.

І. Вишенський та Й. Почаївський як речники ірраціонально-містичного напрямку в українській філософії, спираючись на давньорусько-візантійської традиції, провідним способом духовного вдосконалення вважали віддалення від світу в монастир і заглиблення у себе. Визнання подвійної сутності буття, ототожнення Бога з духовною природою приводило їх до іманентизації божества, ствердження, що Бог знаходиться в самій людині, перебуваючи в серці та душі.

Розкрито, що Ісайя Копинський та Віталій з Дубна надають самопізнанню концептуального значення, пов'язують ірраціональне з індивідуальними спробами осягнення трансцендентного божества.

У підрозділі 3.2. "Феномен ірраціонального в історико-філософській спадщині діячів братських шкіл та представників Києво-Могилянської академії" проведено розгляд основних рис світогляду П.Могили, Т.Прокоповича, К.Саковича, К.Т.-Ставровецького та інших представників української філософії у контексті їх приналежності до культурного стилю українського бароко. Увагу звернено на внутрішню складність барокової культури. Відповідно до барокової традиції, поряд з розумом проголошується і позараціональне, що разом з раціональним становить сутність "мікрокосмосу" у Всесвіту. Формується подвійне розуміння людського буття, що визначається проблемою свободи волі, яка, з одного боку, спрямована на містичне наближення до божественної суті буття, а з іншого - до досягнення земних благ.

Показано, що представники духовенства, не заперечуючи значення розуму в пізнавальній діяльності людини, звертались до ірраціонального шляху розуміння дійсності та обмежували втручання розуму в сферу віри. Ірраціональний досвід діячів братських шкіл в загальному сенсі був пов'язаний з ідеєю самопізнання людини, що виступало необхідною умовою праведного життя в земному світі та осягнення значимості трансцендентного. У філософських курсах викладачів академії побутує ідея розуміння душі як Богом даної субстанції, що цілком пізнаною бути не може.

Розв'язання ірраціональної проблематики представниками братських шкіл та Києво-Могилянської академії - значно вплинуло на весь подальший шлях розвитку досвіду розуміння ірраціонального.

У підрозділі 3.3. "Ідея "внутрішньої людини" у філософії Г. Сковороди" визначено, що ірраціональне в поглядах Г. Сковороди займає одне з провідних місць і виявляється тісно пов'язаним з ареопагітським вченням і українською духовною традицією.

Розробляючи власну антропоцентричну концепцію, український філософ виходив з визнання істинним внутрішнє, "глибинне" буття. Пізнання як макрокосму так і мікрокосму відбувається за допомогою внутрішньої натури. Г. Сковорода вважав, що в основу існування світу закладені сили, які неможливо збагнути за допомогою розуму звичайної "зовнішньої людини".

З'ясовано, що в антропологічній концепції Г. Сковороди увага акцентується на ролі самопізнання. Через нього людина може збагнути власну сутність, адже в мікрокосмі криється все, що є у цілому світі й пізнаючи себе, людина пізнає і всесвіт, і самого Бога. Основою справжньої "внутрішньої людини" виступає серце як осереддя душевності.

Четвертий розділ "Ірраціональні спрямування в українській філософській традиції XIX ст." представлений репрезентацією на українському історико-філософському ґрунті тем значення віри та серця в житті людини. Увагу закцентовано на тому, що створені національні філософські набутки цього часу мають не вузьке спеціальне значення в межах лише вітчизняних пошуків, а дозволяють долучити пошуки українських діячів до європейського філософського дискурсу.

У підрозділі 4.1. "Концепт віри в академічній філософії України" проводиться виокремлення з потоку богословської тематики основних положень, що розкривають сутність категорії віри у роботах П. Авсенєва, С. Гогоцького, В. Карпова, О. Новицького, М. Скворцова.

Розуміння віри як пізнавальної особливості українського народу спирається на великий історичний досвід. Сторічні філософські дискусії з цього питання призвели до формування груп теорій щодо пояснення сутності віри, серед яких можна виділити емоційні, які в основу розуміння віри кладуть почуття, інтелектуальні, де віра виступає творенням самого інтелекту та вольові, що визнають віру атрибутом волі.

Відстежено, що діячі академічної філософії XIX ст. продовжують вітчизняну лінію осягнення незбагненних явищ, акцентують увагу на цінності самопізнання людини й надають особливого значення виявленню того, яке місце в духовному житті людини відіграють почуття і віра. З'ясовано, що віра в їхніх міркуваннях постала своєрідним світоглядним концептом за допомогою якого здійснювалося осягнення дійсності. Своєю діяльністю академісти збагатили українську духовну культуру, вдихнувши в неї нове розуміння релігійної віри.

У підрозділі 4.2. "Філософсько-антропологічний кордоцентризм доби українського романтизму" розкривається сутність "філософії серця" П. Юркевича та місце кордоцентризму в поглядах діячів української культури.

Увагу сконцентровано на тому аспекті, що реалізм зорієнтований на об'єктивне відображення дійсності, романтизм - на пошук ідеалу, що протистоїть дійсності. Охарактеризовано, що український романтизм - це явище особливого порядку, яке виступає логічним продовженням ірраціональних проявів епохи бароко.

Встановлено, що "серце" у філософській спадщині П. Юркевича є продовженням розвитку найтиповішої риси українського народу - емоціоналізму. Проведений компаративний аналіз дозволив стверджувати, що підходи до аналізу "серця" Г. Сковороди та П. Юркевича є різними. Г. Сковорода говорив про духовне серце, як про суть "внутрішньої людини", стверджуючи, що воно є основою людського буття. П. Юркевич при цьому виділяє ще й фізичне серце, тобто зазначає, що воно є єдністю тілесного і духовного в людині. Якщо голова людини керує душевним життям, є посередником між душею та зовнішніми впливами на неї, то серце втілює у собі цілісність функцій всього тіла.

Особливістю творів П. Юркевича є антропологізм, через нього розкривається своєрідне розуміння людини з власним духовним світом, сердечністю та свободою волі. Не дивлячись на те, що П. Юркевич не створив завершеної філософської системи, запропоновані ним ідеї та шляхи вирішення онтогносеологічних проблем, передували майбутнім історико-філософським пошукам представників російської філософії.

У межах даного підрозділу показано, що український романтизм XIX ст. є багатогранним явищем, яке знайшло вираз не лише у філософських теоретизуваннях, а проявило себе в діяльності культурної інтелігенції того часу. Для М.Гоголя, М. Костомарова, П. Куліша, О. Потебні Т. Шевченка та Лесі Українки серце виступає не тільки об'єднуючим началом людини, а й джерелом, вершиною її духу.

Висновки

Результати проведеного дослідження конкретизовані в таких положеннях:

1. Ірраціональне як феномен української філософської думки не може розглядатись окремо від загального контексту розвитку західноєвропейської філософії. Досвід осягнення незбагненного представниками української історії філософії спирається на концепцію неоплатонізму з проголошенням еманації Божества, на апофатичний підхід до осягнення творця, з пропонуванням ірраціонально-містичного шляху наближення до Бога, що знайшов відображення у вченні Псевдо-Діонісія Ареопагіта, на ідеї ісихазму відносно безпосереднього єднання з Богом через самозаглиблення.

2. У дослідженні встановлено, що розуміння ірраціональних явищ в українській історії філософії зазнавало трансформаційних змін. У творчих набутках книжників Київської Русі підіймаються питання про возвеличення Творця та пошуки шляхів наближення до нього. Значне місце в історико-філософській спадщині Русі займає кордоцентрична проблематика, проголошуються думки про пізнавальні можливості серця. Саме догматичне християнство спрямовувало людину до інтроспекції, самопізнання і самозаглиблення, тобто до діалогу людини з самою собою, що призвело до формуванні концепції людини "внутрішньої". Особистість вже не виступає обмеженою тілесною оболонкою, а відкриває в собі духовний світ, саме на ньому зосередивши увагу. Людина тепер мислиться як істота, що має окрім фізичної ще й внутрішню духовну суть. У цей історичний час відбулося оформлення тих ідей розуміння ірраціонального, які набули свого поширення в подальшому розвитку української філософії.

3. В основі міркувань представників XVI-поч. XVII ст. знаходиться рецепція неоплатонізму та філософських ідей Київської Русі. Світоглядні орієнтири представників української філософської думки вказаного періоду характеризуються переконанням у тому, що за допомогою логічних законів розуму неможливе пізнання божественної істини. Проголошуючи всесильність віри, Г. Смотрицький, В. Суразький та Клірик Острозький піддають критиці раціональну теорію пізнання. І.Вишенський та Й. Почаївський у власних роботах велику роль відводили саме містичному осяянню людини, її внутрішньому розуму, поглиблюючи таким чином розуміння ірраціонального в українській філософії у контексті його прилучення до вчення ісихазму, стверджуючи, що осягнення трансцендентної сутності можливе лише в мовчанні.

4. У центрі філософських пошуків барокових діячів перебуває людина, характерною особливістю їх творів є синтетизм, що проявляється у еклектичному поєднанні елементів світської науки та божественних ірраціональних істин. У творах І. Галятовського, П. Могили, Т. Прокоповича, К. Саковича, К.Т.- Ставровецького, С. Яворського простежується намагання з власних філософських позицій вирішити проблему сутності людської душі. Їхній досвід осмислення непоясненного пов'язаний з намаганнями наблизити людину до Бога.

5. Сутність концепції "внутрішньої людини" Г. Сковороди виходить з антитетики українського філософа. За зовнішньою людиною приховано внутрішню, яка є основою духовної життєдіяльності. Стати справжньою людиною можливо шляхом самопізнання, заглиблення у власний внутрішній світ. Серце виступає центром духовної сутності людини, воно є наставником, до якого людина прислухається.

6. Аналіз творів представників української академічної філософії П. Авсенєва, С. Гогоцького, В. Карпова, О. Новицького, І. Скворцова засвідчує наявність особливих рефлексій при розумінні феномену віри. Їхня суть полягає не в запереченні цінності розуму людини в процесі пізнання, а у визнанні його обмеженості при намаганні збагнути тайни одкровення та проникнути в позарозумові сфери. Вважалося, що істина може бути як розумова так і ірраціональна, оперта на догмати віри. Зазначена плеяда діячів виходили з того, що філософія як наука має ґрунтуватися на вірі людини, на силі Божій.

7. Ірраціональний досвід представників доби українського романтизму обертається навколо концепції "духовного серця", як особливо значущої проблематики у вітчизняній філософії. Кордоцентризм набуває піку свого розвитку в поглядах П. Юркевича. Він визнавав, що "серце" виступає осереддям духовного, тілесного та морального життя людини, здатне розуміти душевні стани, які не піддаються розумовому пізнанню. "Філософія серця" романтиків сприяла пробудженню національної самосвідомості, знайшла відображення в поглядах українських письменників і культурних діячів.

8. Проведене дослідження дає змогу стверджувати, що ірраціональний досвід постає іманентним явищем української філософської думки, дозволяє розкрити невідомі грані творчих пошуків представників вітчизняної історії філософії XVI-XIX ст.

Список опублікованих праць за темою дисертації у фахових виданнях

1. Лисоколенко Т.В. Історико-філософський аналіз особливостей українського менталітету / Т.В. Лисоколенко // Мультиверсум. Філософський альманах: зб. наук. праць. - К., 2008. - Вип.75. - С. 101-110 (0,5 др. а.).

2. Лисоколенко Т.В. Започаткування традиційності ірраціонального світосприйняття в Київській Русі / Т.В. Лисоколенко // Ноосфера і цивілізація. - Донецьк: ДонНТУ, 2009. - Вип.7 (10) - С. 37-45 (0,5 др. а.).

3. Лисоколенко Т.В. Ірраціонально-містичне осягнення дійсності в поглядах діячів Острозького культурного центру / Т.В. Лисоколенко // Інтелект. Особистість. Цивілізація: темат. зб. наук. праць. із соц.-філос. пробл. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. - Вип.7 - С. 154-158 (0,4 др. а.).

4. Лисоколенко Т.В. Ірраціонально-містичний аспект пізнання в ученнях діячів Києво-Могилянської академії XVIIст. / Т.В. Лисоколенко // Мультиверсум. Філософський альманах: зб. наук. праць. - К., 2009. - Вип.87. - С. 153-162 (0,5 др. а.).

5. Лисоколенко Т.В. Особливості кордоцентризму доби українського романтизму / Т.В. Лисоколенко // Політологічний вісник: зб. наук. праць. - К.: ІНТАС, 2010. - Вип. 46. - С. 62-70 (0,5 др. а.).

Размещено на Allbest.ru

...